Книга мікроекономіка. Тема предмет і метод мікроекономіки
 Скачать 1.13 Mb.
|
|
Тема 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ Метою вступної теми є дослідження особливостей того об’єкта, що є предметом вивчення мікроекономіки і отримання відповідей на питання: Що вивчає мікроекономіка? Для чого вивчає? Як вивчає? Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки Людині для існування необхідно виробляти життєві блага: продукти харчування, одяг, взуття, житло, транспортні засоби, меблі, засоби зв’язку, ліки та ін. Для виробництва благ потрібні економічні ресурси: сировина, земля, робоча сила, обладнання, приміщення, підприємницькі здібності. Їх запаси завжди лімітовані, тому обмежені і можливості виробництва всіх благ. Крім того потреби людини безмежні, вона бажає покращувати своє забезпечення благами без кінця. Ці дві особливості людської поведінки вступають в гостре протиріччя між собою, тому в людей залишається лише один вихід – економити. Отже предметом вивчення економічної теорії є діяльність людей, пов’язана з досягненням ефективного використання обмежених ресурсів для найкращого задоволення потреб в життєвих благах. Економічні явища можна досліджувати на різних рівнях. Якщо в якості об’єкта дослідження взяти національну економіку, то такий підхід називають макроекономічним. Макроекономіка – це частина економічної теорії, що вивчає економіку в цілому. Вона досліджує такі проблеми, як обсяги національного виробництва (показники і динаміка), розподіл національного продукту, зайнятість і безробіття, інфляція і дефляція, роль держави в економічному житті суспільства та інші. Якщо ж розглядати господарську діяльність окремих економічних суб’єктів – людей, підприємств, організацій, то такий підхід називається мікро-економічним.1 Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні господарства, підприємства, ринки окремих благ. Головні проблеми, які досліджує мікроекономіка, – це попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, підприємництво, конкуренція, прибуток. Для прикладу, порівнюючи економіку з лісом, можна сказати, що мікроекономіка не бачить за окремими деревами всього лісу, а макроекономіка за цілим лісом – окремих дерев. Звичайно, достатньо повне уявлення про економічне життя суспільства можна отримати лише вивчивши як мікроекономічні, так і макроекономічні проблеми. “Ви освічені менш ніж на половину, – замітив П. Самуельсон, – якщо Ви знаєте лише один розділ, але не маєте уяви про інший розділ економіки”.2 В багатьох випадках взагалі важко розмежувати мікроекономіку та макроекономіку. Навіть в наш час, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, поділ на макро- та мікроекономіку дещо умовний. Вивчення кожного розділу теоретичної економіки передбачає розуміння взаємозалежності та взаємозв’язку мікро- та макроявищ. Наприклад, ринок капіталу є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим – це одна з головних проблем макроекономіки, оскільки вона пов’язана з інвестиціями, інфляцією та соціальною стабільністю суспільства в цілому. Також досить поширеним є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються, тому що вони обидві вивчають управлінські рішення підприємств щодо своєї ринкової поведінки. Але відмінностей між ними значно більше: мікроекономіка вивчає споживацькі переваги, поведінку підприємств, ринкові попит і пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного процесу прийняття рішень на підприємствах, їх організаційні форми, показники господарської діяльності підприємств, що вивчаються в економіці підприємства. Як самостійна частина економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX – на початку XХ століття. Основи мікроекономіки виявляються ще в класичній політичній економіці. Адам Сміт заклав основи функціонального аналізу. Він також вважав, що багатство створюється в процесі виробництва, а розподіл праці, конкуренція, продуктивність праці, ринок підвищують ефективність виробництва. Держава, на думку Сміта, повинна здійснювати лише мінімальний вплив на економіку. Ринок він порівнював з “невидимою рукою”, яка ефективно направляє індивідуальні економічні сили. Засновниками мікроекономіки вважаються вчені Жан Батіст Сей і Томас Мальтус. Теорія трьох факторів виробництва Сея та закон спадної доходності Мальтуса досі використовуються в мікроекономіці. В кінці XIX століття з’явилась ціла плеяда економістів неокласичного напрямку: А. Маршал, К. Менгер, Ф. Візер, Дж. Б. Кларк, Е. Бем-Беверк та інші. Неокласики істотно модифікували теорію цін. Зокрема, ними були введені такі поняття, як попит, пропозиція, ціна рівноваги та інші. Покупець зайняв у неокласиків важливе місце в ціноутворенні, у класичній же школі акцентувалась увага на головній ролі виробника в процесі ціноутворення. В мікроекономіку в цей період активно ввійшли математичні методи, графіки, психологія. В процесі вибору, що нав’язаний суспільству обмеженістю ресурсів, люди постають перед необхідністю розв’язання трьох основних проблем, вирішити які допомагає наука мікроекономіка: Що виробляти? Тобто виробник завжди вирішує питання, які товари і послуги і в якій кількості виробляти. Для вирішення цього питання в мікроекономіці розроблена теорія споживацького вибору. Як виробляти? Тобто з допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних способів виробляти необхідні людям блага. Теорія виробництва (один з основних розділів мікроекономіки) допомагає вирішити проблему розподілу ресурсів між підприємствами та галузями. Для кого виробляти? Оскільки життєві блага обмежені, то потрібно вивчати доходи населення та механізм їх розподілу на поточне та перспективне споживання. В останній час до цих фундаментальних проблем добавилась ще одна: Коли будуть спожиті ті чи інші блага або ресурси? Необхідно зробити вибір: споживати їх зараз чи пізніше? Використаємо наші обмежені природні ресурси самі чи залишимо їх для майбутніх поколінь? Екологічна та енергетична кризи роблять цю проблему однією з найголовніших з точки зору збереження цивілізації та виживання людства. При розв’язанні приведених вище проблем мікроекономіка реалізує такі функції: Пояснення явищ, які спостерігаються. Пояснюючи різні явища мікроекономіка виходить з твердження, що при виборі варіантів поведінки економічні суб’єкти мають на меті максимізацію свого зиску. Ірраціональна поведінка суб’єктів є відхиленням від норми. Зиск може бути як поточним, так і перспективним. Для економічного життя характерна суперечність між поточним та перспективним зиском, що називається “ефектом Робін Гуда”. Грабуючи багатих купців та роздаючи їхнє майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя бідних. Однак, зрештою, купці взагалі припинили постачання товарів у цю місцевість, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя бідних.1 Прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Результативність цієї мікроекономічної функції залежить від точності вихідних показників, які покладені в основу прогнозу. Ці показники знаходяться під час дослідження економічних закономірностей. Користуватись такими закономірностями для прогнозування потрібно обережно, тому що вони діють як тенденції і не обов’язково спрацьовують в кожному окремому випадку. Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки економічних суб’єктів належать до позитивного аналізу. Взагалі всі економічні погляди та позиції економістів можна поділити на позитивні та нормативні. Позитивна мікроекономіка встановлює економічні зв’язки, що реально склалися, не даючи їм оцінки – добрі вони чи погані. Вона приймає дійсність такою, як є. Наприклад, позитивна економіка досліджує, що таке попит і пропозиція і які фактори на них впливають. В цій області в економістів значно менше розходжень. Нормативна мікроекономіка – це оціночні судження відносно правиль-ності чи неправильності дій, вони відповідають на питання: як має бути, якими повинні бути економічні зв’язки, якою повинна бути економіка, які рішення потрібно прийняти? По відношенню до проблеми попиту і пропозиції нормативні судження будуть пов’язані з тим, які шляхи краще вибрати для підвищення попиту на певний товар чи його пропозиції. Суб’єкти та об’єкти економічних відносин на мікрорівні Об’єктом досліджень в мікроекономіці є мікросистема. Мікросистема – це система економічних відносин між господарюючими суб’єктами. Аналізувати мікросистему можна в трьох аспектах: через з’ясування того, які суб’єкти вступають у ці відносини; з приводу чого ці відносини складаються; який основний зміст цих відносин. До основних суб’єктів мікросистеми належать: 1) Домогосподарства. Домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з одного або більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку ресурсами і використовує зароблені при цьому кошти на поточне споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Прикладом домогосподарства є сім’я. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. На ринку кінцевих товарів домогос-подарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства – це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію. 2) Підприємства (фірми). Підприємство – це товаровиробник і основна виробнича ланка економіки. До них належать будь-які господарюючі суб’єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. 3) Держава. У мікроекономіці розглядається як сукупність органів влади, що є регулятором та координатором економічного життя. При дослідженні мікросистеми потрібно абстрагуватися від того, що держава – власник значної кількості підприємств, що вона організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішою для мікроекономіки є її координаційна роль. Об’єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є фактори виробництва (ресурси) та його результати. Факторами виробництва є: Праця – ціленаправлена діяльність людини, що видозмінює природну речовину, з метою надати їй необхідної для задоволення потреб людини форми. Капітал – всі засоби виробництва, створенні людиною в попередніх виробничих процесах. Природні ресурси, до яких належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Часто їх називають узагальнюючим словом “земля”. Підприємницькі здібності – це особливі здібності деяких людей йти на мобілізацію ресурсів, свідомо йти на ризик, на організацію виробничого процесу заради отримання прибутку. Для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів необхідно розглянути деякі властивості ресурсів: Обмеженість. В більшості випадків ресурси обмежені не абсолютно, а відносно: збільшення залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що одні ресурси можуть заміщувати інші, але тільки до певної міри. Наприклад, людську працю завжди можна замінити капіталом (машинами), але витіснити людину, як продуктивну силу, взагалі з процесу виробництва неможливо. Взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Наприклад, кількість працівників і відповідна кількість верстатів, які во-ни можуть ефективно обслуговувати; кількість водіїв і автомашин і т. д. Результатом виробничої діяльності є матеріальний продукт (річ) або послуга. Виміряти кількісно його можна за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз залежить від цін, в яких розраховується результат. Ціни бувають поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або зіставними – зафіксованими на певний період. Якщо мікроекономічну систему розглядати з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок – це спосіб взаємодії економічних суб’єктів, що грунтується на конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій. Взаємовідносини, що встановлюються між продавцем і покупцем, мають деякі відмінні риси: Рівноправне становище учасників. Це означає, що продавець і покупець повинні бути в рівних умовах, ніхто з них не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, на ринку діють і монополії, але у цьому випадку примус має економічний характер. Принцип економічного зиску, як головний критерій доцільності вступу у ринковий зв’язок. Основні правила, якими керуються учасники обміну: а) обмін має приносити зиск (прибуток); б) кожен намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; в) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі від неї відмовитися; Повна економічна відповідальність контрагентів за свої дії. Якщо свобода – це один бік ринкового становища суб’єкта, то повна самовідповідальність – інший. Якщо економічний суб’єкт сам обирає контрагента без примусу, за власною волею, то звичайно, сам має відповідати за свій вибір. Сферу обміну можна уявити як рух двох зустрічних потоків: товарів і грошей (рис.1.1).1      Ресурси Витрати Доходи Ресурси       Кінцеві товари Споживацькі Кінцеві |