Психология семьи. Тема Предмет та стан розвитку психології сімї
 Скачать 0.91 Mb.
|
|
Задоволення інтересів іншої сторони конфлікту, сітка Томаса—Кілмена  Стиль поведінки в кожному конкретному конфлікті визначається ступенем прагнення задовольнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси протилежної сторони учасників конфлікту (діючи спільно або індивідуально). Якщо реакція одного з подружжя пасивна, то він прагнутиме вийти з конфлікту; якщо його реакція активна, то він буде намагатися розв'язати його. Прагнення до спільних дій викликає спробу розв'язати цей конфлікт разом з іншими його учасниками. Прагнення до індивідуальних дій спричинює пошук шляху вирішення проблеми або ухилення від її вирішення. Виділені п'ять стилів поведінки однаковою мірою включають спільні та індивідуальні дії, а також пасивну та активну поведінку членів подружжя. Той, хто використовує стиль конкуренції, завжди активний і прагне розв'язати конфлікт власним способом. Він не зацікавлений у співпраці з іншими, але здатний до вольових рішень, прагне передусім задовольнити власні інтереси за рахунок інших, нав'язуючи своє рішення. Такий шляхефективний, коли людина має певну владу, наприклад, у виробничих стосунках, але це надзвичайно неефективний метод розв'язання сімейних конфліктів, оскільки стиль конкуренції викликає почуття відчуження. Стиль ухилення використовується в ситуаціях, коли позиція нестійка і вже відсутня співпраця з іншим членом подружжя з метою розв'язання проблеми. Цей стиль доцільно застосовувати, якщо проблема не дуже важлива або коли відчувається помилковість власної позиції та правильність позиції іншої сторони конфлікту. У цих випадках переважає прагнення задовольнити власні інтереси, характерні відхід від проблеми, перекладання відповідальності за її вирішення на іншого, прагнення відкласти рішення тощо. Такий стиль є небезпечним у сімейному житті, оскільки нерозв’язані конфлікти накопичуються, що викликає стійкий і постійний стрес, поглиблює непорозуміння Стиль пристосуванняозначає, що один з членів подружжя діє разом з іншим, не намагаючись захищати власні інтереси. Цей стиль у сімейному житті застосовується, якщо результати дуже важливі для іншої людини, якій співчувають і намагаються підтримати її. Стиль пристосування може дещо нагадувати стиль ухилення, якщо використовувати його як засіб відстрочення вирішення проблеми. Але основна відмінність полягає в тому, що людина діє разом з іншою людиною, робить те, чого вона прагне. Отже, поступаючись, людина може пом'якшити конфліктну ситуацію і налагодити стосунки у родині. Завдяки стилю співпраціможна брати активну участь у розв'язанні конфлікту й захищати власні інтереси, але прагнути при цьому до співпраці з іншим членом сімейної пари. Цей стиль вимагає більшої внутрішньої роботи порівняно з іншими стратегіями. Спочатку треба виявити прагнення, цілі, інтереси обох сторін, а потім обговорити їх. Якщо у людини є час і рішення має неабияке значення, то це адекватний спосіб отримання найбільш ефективного результату й задоволення двохсторонніх інтересів. Якщо обидві сторони розуміють, у чому полягає причина конфлікту, то вони мають можливість шукати нові засоби його розв'язання. Проте, такий шлях вимагає певних зусиль. Обидві сторони мають витратити на це певний час, з'ясувати свої реальні бажання, вислухати одна одну і, нарешті, відпрацювати варіанти вирішення проблеми. Отже, стиль співпраці найважчий, але дуже ефективний, оскільки дозволяє сім’ї розвиватися далі. Сутність стилю компромісу полягає в частковому задоволенні власних інтересів. Людина частково поступається іншим учасникам, але й вони роблять те саме. Такі дії можуть нагадувати співпрацю, але задоволення двохсторонніх потреб відбувається на поверхневому рівні. Стиль компромісу найбільш ефективний тоді, коли обидві сторони прагнуть одного й того самого, хоча розуміють, що одночасно задовольнити їх інтереси неможливо. Найпоширеніші випадки застосування даного стилю: обидві сторони мають однакову владу та протилежні інтереси; треба швидко досягти рішення і немає часу на обговорення; влаштовує тимчасове вирішення; інші шляхи неефективні. Компроміс дає змогу зберегти нормальні стосунки, але постійно його застосовувати не можна, оскільки врешті-решт в одного з подружжя, того, хто частіше йде на компроміс, негатив накопичується у занадто великому обсязі. Він небезпідставно вважатиме, що його інтереси постійно ігноруються, і захоче врешті-решт задовольнити власні прагнення будь-якою ціною. Наслідки цього для сім’ї можуть бути катастрофічними. Важливо зрозуміти, що кожний з названих вище стилів ефективний тільки за певних умов. Треба вміти адекватно використовувати кожен із них і робити свідомий вибір, ураховуючи конкретні обставини. Проте, враховуючи специфіку сімейних стосунків, які мають будуватися на довірі, будь-який зі стилів вирішення конфлікту, застосований у кожній окремій ситуації, має бути спрямованим на досягнення співпраці. Вчені зазначають, що жінкам в більшій мірі притаманний такий стиль поведінки як компроміс, а чоловікам – співробітництво; на другому місці у чоловіків виявляється суперництво, а у жінок – пристосування. Тому можна зі значною часткою ймовірності передбачити, що причини конфліктів у подружній парі частіше зумовлюватимуться чоловіком, а до їх вирішення більш схильними є жінки. Підсумовуючи викладене, ми можемо зробити висновки про те, що кожна фаза життєвого циклу сучасної сім'ї характеризується специфічними особливостями спілкування, зумовленими тенденціями її розвитку і пов'язаними з об'єктивними причинами. Конфлікт, що виникає під час спілкування, є повсякденним фактором життя подружжя, це своєрідний процес зіткнення двох сторін на рівні індивідуальних переживань і поглядів. Повсякденна присутність в усіх сферах життєдіяльності подружжя і наявність в кожному конкретному випадку шляхів і способів подолання конфліктних ситуацій призводить до висновку, що конфлікт становить собою частину нормального процесу в побудові будь-яких сімейних взаємовідносин і на будь-якому рівні їх організації. |