Психология семьи. Тема Предмет та стан розвитку психології сімї

• Название: Тема Предмет та стан розвитку психології сімї
• Анкор: Психология семьи.doc
• Дата: 06.06.2018
• Размер: 0.91 Mb.
• Имя файла: Психология семьи.doc
• Тип: Документы; #20070
• страница: 13 из 16

Тема 9. Вплив сімейних взаємовідносин на виникнення поведінкових девіацій неповнолітніх.

План.

1. Поняття норми та девіацій поведінки у психології.

2. Види девіантної поведінки неповнолітніх.

3. Сім’я як один із чинників виникнення поведінкових девіацій неповнолітніх.
Література:

1. Братусь Б.С. Психологическое и нравственное пространство нормы // Журнал практикующего психолога. – 1997. - №3. – С. 6-15.

2. Двойменный И.А., Лелеков В.А. Влияние семьи на преступность несовершеннолетних // СОЦИС. – 1993. - №10. – С. 54-59.

3. Грищенко Л.А., Алмазов Б.Н. Психология отклоняющегося поведения и задачи педагогической реабилитации трудновоспитуемых учащихся: Учеб. пособие. / Свердлов. инж. – пед. ин-т. – Свердловск: СИПИ, 1987. – 80 с.

4. Максимова Н.Ю. Психологический аспект профилактики алкоголизма и наркомании подростков: Метод. пособие. – К.: ИСИО, 1995. – 144 с.

5. Насонова О.Б. Батьківські установки в сім’ї і ставлення підлітків до себе // Педагогіка і психологія. – 1995. - №1. – С. 101-108.

6. Психологические проблемы выявления и коррекции отклоняющегося поведения школьников: Сб. науч. тр. / АПН СССР, НИИ общ. и пед. психологии; [Редкол.: Д.И.Фельдштейн (отв. ред.) и др.]. – М.: АПН СССР, 1990.

7. Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся (Психол.- пед. аспект): Пособие для учителя / [Т.М. Титаренко и др.]; Под ред. В.А.Татенко, Т.М.Титаренко. – К.: Рад. шк., 1989. – 128 с.

8. Семья и молодёжь: профилактика отклоняющегося поведения / В.А.Балцевич, С.Н.Бурова, А.К.Воднева и др. – Мн.: Университетское, 1989. – 144 с.

9. Степанов В.Г. Психология трудных школьников. Учебное пособие для учителей и родителей. – М.: Издательский центр “Академия”, 1996. – 320 с.
1. У сучасній науці і практичній діяльності в галузях педагогіки, психології, криміналістики, психіатрії при характеристиці та оцінці певних форм поведінки вживають термін “девіантна поведінка”. Відповідно є різноманітні підходи до проявів девіантної поведінки, що утруднює її визначення. На даний момент не існує ні чітко встановленого визначення абсолютної поведінкової норми, ні абсолютного розуміння девіації.

Все частіше юристи, психологи, педагоги, соціологи звертаються до проблеми відхилень у поведінці підлітків. Це зрозуміло, оскільки її рівень достатньо точно відображає стан суспільної моральності, ефективність суспільства в цілому. На сучасному етапі нашої країни явище відхилень у поведінці неповнолітніх характеризується такими ознаками:

- зростає чисельність дітей, у яких спостерігається відхилення у поведінці. Так, зокрема, по даним служби кримінальної міліції у справах неповнолітніх УМВС України в Чернівецькій області протягом періоду з 1995р. по 1999р. спостерігається збільшення кількості скоєних неповнолітніми злочинів як в межах області, так і по місту (область: 1995 – 444; 1996 – 526; 1997 – 550; 1998 – 518; 1999 – 501; місто: 19995 – 248; 1996 – 289; 1997 – 300; 1998 – 299; 1999 – 264);

- відхилення у поведінці неповнолітніх стають деталі більш соціально небезпечними;

- відбувається “омолодіння” цих порушень. Так, В.А.Захарчук у своєму дослідженні виявив, що відхилення від норми поведінки в різних формах спостерігається вже у 50% учнів початкової школи.

Девіантна поведінка - це вчинок, дії людини, які не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим соціальним нормам даного суспільства, серед яких особлива роль належить саме моральним нормам. Соціальна норма - невід’ємний елемент суспільного управління, один із засобів орієнтації поведінки особистості або соціальної групи в певних умовах і засіб контролю з боку суспільства за їхньою поведінкою (В.Г.Афанасьєв). Норми визначають основні цілі, межі, умови і форми поведінки в найбільш важливих для суспільства або соціальної групи сферах життя. Їх можна розглядати як зразки, моделі реальної поведінки людей, програми їх практичної діяльності в зв’язку з тією чи іншою конкретною ситуацією. Соціальна норма містить в собі характеристики таких явищ, етапів і процесів, які закономірні для даної суспільної системи, типові і корисні для неї в даних історичних умовах та відображають її класову та соціальну природу.

Важливими характеристиками будь-якої соціальної норми є її корисність (суспільна необхідність), обов’язковість і фактична реалізація в поведінці людей. Стосовно першої властивості слід відмітити, що корисність соціальної норми, по-перше, відносна, оскільки норма, корисна для інтересів одного класу (соціальної групи), може бути нейтральною або навіть шкідливою для іншого. По-друге, корисність норми мінлива в просторі і в часі. Будь-яка соціальна норма повинна бути правильно орієнтована (і диференційована) по часу, місці дії, адресатам і змінюватися у відповідності із змінами в суспільних умовах життя людей. Якщо норма з певних причин не відзначається суспільною корисністю, то хоч внаслідок така норма і залишалася б обов’язковою в діючих моральних або правових приписах і навіть фактично виконувалася б населенням, результат її соціальної дії буде негативним або нейтральним. Однак, при втраті нормою обов’язковості навіть об’єктивно корисне правило буде виконуватися не всіма, кого вона стосується. Це призведе до зниження міри ефективності норми і до її поступового витіснення іншими. Водночас, норма взагалі втрачає своє значення, якщо при наявності двох перших властивостей відсутня третя - фактичне її здійснення, реалізація в поведінці людей, у діяльності колективів. Саме тут ми й стикаємося з проблемою девіантної поведінки.

Незважаючи на наявність переліку загальних властивостей, соціальні норми відрізняються між собою, іноді досить суттєво. Як спільне між ними, так і відмінне в їх властивостях, структурі і регуляційних можливостях не можна не враховувати, якщо мати намір глибше зрозуміти природу, механізми і причини різних соціальних відхилень. Перераховуючи види нормативних систем, як правило, називають право, мораль, політичні норми, традиції, звичаї, естетичні норми, організаційні та релігійні норми. У даному випадку поділяють норми за предметом і методом регулювання, а також за характером санкцій і тієї влади, яка їх оберігає.

Крім традиційної класифікації норм, їх можна згрупувати й іншим чином, наприклад, за об’єктом і суб’єктом регулювання, за видом санкцій тощо. Так, за об’єктом регулювання можна виділити такі групи соціальних норм, як: 1) норми, які регулюють стосунки з приводу майна та інших матеріальних благ, встановлюючи принципи, зразки поведінки та її оцінку в даній сфері людської діяльності; 2) норми, які регулюють стосунки з приводу спілкування з іншими людьми в різних ситуаціях (міжособистісні стосунки); 3) норми, які регулюють стосунки між особистістю і соціальними групами, суспільством у цілому, державою та її органами. За об’єктом регулювання можливе виділення й інших груп, наприклад, у сфері господарства, діяльності службовців, стосунків між державами, в кожну з яких, як і в наведених прикладах, можуть бути включені і норми права, і норми моралі, і політичні та інші норми.

Порушення соціальних норм, які характеризуються певною масовістю, стійкістю і поширеністю за подібних соціальних умов називають соціальними відхиленнями. Існує думка (Я.І.Гілінський), що соціальні відхилення (девіантність), будучи властивістю будь-якої соціальної системи, охоплюють як позитивні відхилення від норми - новаторство, соціальна творчість, так і дезорганізаційні вчинки, соціальну патологію. Тому до соціальних відхилень відносять також і позитивні процеси та вчинки, які поки-що не стали масовим явищем. Водночас В.М.Кудрявцев, Ф.Патакі та інші вчені, позиції яких ми підтримуємо, стверджують, що не слід погоджуватися з даною точкою зору. Новаторство, соціальна творчість для суспільства повинні оцінюватися не як відхилення, а як норма. Індивідуальні негативні відхилення від норми, як стверджує В.М.Кудрявцев, набувають якість соціальних при певних умовах: 1) однакова спрямованість цих відхилень у подібних групах людей в однакових умовах; 2) близькість або навіть єдність причин, внаслідок яких вони виникають; 3) наявність певної повторюваності, стійкості вказаних явищ. Таким чином, соціальні відхилення - це не випадкові факти, а процеси, які набувають певного поширення в суспільстві, або які проявляють до цього тенденцію. Відповідно, боротьба з соціальними відхиленнями повинна носити не епізодичний, випадковий характер, а повинна бути організованою, цілеспрямованою, що передбачає глибоке вивчення всіх форм девіантної поведінки.
2. Значний інтерес у вчених, спеціалістів різних галузей науки становлять суть, детермінанти та особливості видів девіантної поведінки неповнолітніх: пропуски уроків, втеча з дому і бродяжництво; захоплення азартними іграми, звичка до лайнослів’я (В.О.Татенко, Л.Б.Філонов та ін.); статеві девіації; паління; суїцидна поведінка; алкоголізація та наркоманія; агресивна поведінка; злочинна поведінка.

Пропуски уроків. За даними В.О.Татенко, Т.М.Титаренко, пропуски уроків - одна з найпоширеніших форм бездоглядності учнів. Слід зауважити, що підлітки можуть пропускати уроки як з об’єктивних причин (недостатня організація педагогом навчально-виховного процесу, неуспішність учнів, виконання учнем свого обов'язку лише під страхом покарання), так і без поважних причин. Як правило, учні, які систематично пропускають уроки без поважних причин, характеризуються негативними відхиленнями від соціально-схвалених норм поведінки. Пропуски уроків такими учнями є лише проявом, симптомом більш складних особистих утворень. Тому заходи, спрямовані на подолання пропусків, неможливо проводити поза комплексної роботи по перевихованню дитини.

Втеча з дому і бродяжництво. У дитячому і підлітковому віці втечі з дому і бродяжництво стають досить поширеними явищами. В.О.Татенко, Т.М.Титаренко, В.М.Оржеховська, В.Г.Степанов і інші вважають, що серед причин, які спонукають дитину покинути рідну домівку, можна виділити наступні групи:

1) відхилення в розвитку психіки, насамперед, дромоманія - розлад потягів, який характеризується неподоланною тягою до зміни місць перебування;

2) пошук пригод. Підлітки даної групи характеризуються романтичними уявленнями про світ, прагненням до незвичайного, таємничого;

3) несприятлива атмосфера і конфлікти в сім'ї. Умови виховання дитини в сім'ї, де батьки-алкоголіки або мати-одиночка, що веде аморальний спосіб життя, настільки несприятливі, що в таких випадках слід позбавляти батьківських прав та ізолювати дитину від негативного впливу сім'ї.

4) дитячий гедонізм - надзвичайна схильність до задоволення, веселого проводження часу, розваг, прагнення відчувати сильні і приємні почуття. Одним із механізмів отримання сильних почуттів є гедоністичний ризик.

5) потрапляння дітей до категорії неуспішних ще в початкових класах. У випадку, коли вчитель не уважно ставиться до реакцій учня на його оцінки, не мотивує оцінку, не вказує шляхи її покращення, в учня все частіше виникає думка про те, що вчитель несправедливий. Складна ситуація, яка склалася для дитини в школі, може поглибитися неправильним ставленням батьків.

Захоплення азартними іграми. Азартними іграми захоплюються, насамперед, ті неповнолітні, розвиток яких можна кваліфікувати як несприятливий. Мова йде про зниження інтересу до навчання, про відсутність соціально схвалених захоплень, невміння з користю проводити свій вільний час і про недостатній контроль з боку дорослих. Одночасно часто відмічаються такі причини, як сильна престижна мотивація, честолюбство, виражена потреба в гострих відчуттях, жадоба та інші негативні психологічні утворення. Серед дітей зустрічаються “гравці”, які легко справляються зі своїми шкільними, “дитячими” обов'язками, внаслідок чого виявляючись поза увагою батьків і вчителів. Здібний учень попадає під вплив старших, наслідує їх. Також, азартні ігри найбільшою мірою захоплюють тих неповнолітніх, які не можуть самоствердитися в інших видах діяльності через відсутність відповідних здібностей або з-за конфліктних стосунків з педагогами й однокласниками. Участь у грі відкриває дитині вхід у світ дорослих, або, по крайній мірі, рівноправних стосунків і відмовитися від гри вже не просто. Крім того, в азартних іграх виграш залежить часто від випадку, від вдачі, тому навіть трієчники мають шанси на успіх, а свій програш вони завжди можуть пояснити мінливістю долі - втішитися тим, що “не йшла карта сьогодні, повезе завтра”.

Звичка до лайнослів'я. Серед неповнолітніх часто зустрічається таке негативне явище, як лайка. Як правило, мову дитини формує соціальне середовище. Особливе місце тут належить сім’ї. Виховання культури мови залежить, головним чином, від повсякденної поведінки батьків, їх спілкування один з одним. При вступі дитини до школи з’являються нові джерела засвоєння різних нецензурних і жаргонних виразів. Учні, які раніше не були знайомі з ними, теж починають їх вживати і закріплюють у своїй свідомості і мові. По мірі дорослішання діти стають вибірковіші, хитріші. Нецензурні слова з’являються лише в компанії ровесників, при довірливих бесідах один з одним, або проявляються у ситуації конфлікту.

Відхилення насильницького типу (хуліганство, вандалізм, посягання на життя і здоров'я громадян). Дані відхилення, на думку А.П.Скрипника, становлять собою викривлену форму самоствердження особистості дитини. Цінність дитини в очах оточуючих забезпечується прямим подавленням і приниженням інших людей.

Хуліганство найбільш характерне для підлітків і молоді. Воно виникає в результаті невміння або небажання знайти істинні шляхи завоювання авторитету в суспільстві. Часто в подібних відхиленнях відтворюються крайньо архаїчні поведінкові стереотипи. Аналогічну природу має підлітковий вандалізм - схильність до беззмістовного руйнування суспільного й особистого майна: цілеспрямована поломка шкільних меблів, різання місць у кінотеатрах і в транспорті, биття вікон і вуличних ліхтарів і т.ін. Такі дії, як правило, здійснюються безкорисливо, виключно заради задоволення. Спільною для всіх відхилень насильницького типу виступає, очевидно, нездатність до повноцінного людського спілкування.

Статеві девіації. Девіації статевого потягу неповнолітніх можуть бути різноманітними: передчасні статеві зв'язки, звичка до мастурбації, гомосексуалізм, некрофілія, педофілія, садизм, мазохізм, геронтофілія і т.ін. Крім перерахованих девіацій, можуть зустрічатися також такі сексуальні особливості, як нарциссизм, фетишизм, фроттеризм, ексгібіціонізм.

М.Г.Садовський виявив динаміку сексуальної поведінки за останні два десятиріччя. В 1980-90р. основною нормою була норма повної прихованості. Дана норма вимагала приховувати як інтерес до особи протилежної статті, так і свої стосунки з цією особою. В теперішній час у неповнолітньому прошарку змінилися норми, які визначають їх сексуальну поведінку: норма прихованості замінена нормою демонстрації. Ця норма стала провідною у визначенні моделі сексуальної поведінки. Виникає природне запитання: “Що ж порушує норма демонстрації?” Відповідь досить очевидна: норма демонстрації порушує право стороннього на “інтимність”. Вказана норма нехтує це право всіх, хто знаходиться в оточенні підлітка; замітимо, що в розумінні структури суспільних стосунків норма демонстрації є ознакою атомізації соціуму, ізоляції її членів. Подібна атомізація завжди є ознакою кризи, яка переживається суспільством.

Паління. Паління справедливо називають ”невпинною епідемією” людства. Дослідження багатьох країн відмічають тенденцію до омолодіння паління, збільшення кількості молодих людей, які палять. Паління на початковій його фазі досить неприємне. Той, хто починає палити, повинен подолати неприємне відчуття і заставити себе продовжувати. Що ж спонукає його до цього? Як зазначають Д.В.Колесов, В.М.Ягодинський можна виділити наступні причини:

- наслідування (навмисне наслідування членам певної компанії, в яку неповнолітній хоче бути прийнятий; людині, яка підлітку подобається; неусвідомлене наслідування);

- прагнення до дорослості: дитина прагне продемонструвати перед оточуючими свою дорослість, незалежність, що особливо актуально для нього у випадку, коли батьки постійно підкреслюють перед ним свої особливі права і його несамостійну позицію;

- примус курців: у школах курці вважають тих, які не палять, боягузами, несамостійними, “маминими синками”;

- спосіб самоствердження для тих, хто не виробив у собі внутрішніх основ самоствердження і вимушений звертатись до таких зовнішніх знаків. До цього ж відноситься прагнення швидше засвоїти “модні” манери, щоб переконати оточуючих у своїй незвичайності, сучасності, і тим самим підвищити свій престиж;

- шкода паління неоднозначно передбачається, тим більш, що багато людей взагалі не схильні дивитись у майбутнє, в достатній мірі задовольняючись сьогоднішнім днем, орієнтуючись на сьогоднішню ситуацію;

- прагнення все в житті спробувати. Це свого роду і допитливість, і прагнення до розваг інших людей, прагнення у даному випадку не стільки до того, щоб не виділятися з певної групи людей, скільки до того, щоб не відстати у користуванні деякими благами, не упустити “своє”;

- доступність табачних виробів, неусвідомлена, але достатньо ефективна реклама, яка ненав'язливо, в зв'язку з повсякденним життям, з різними реальними ситуаціями виробляє позитивну мотивацію по відношенню до паління.

Суїцидна поведінка. Дитячий суїцид відрізняється від дорослого. У віці до 19 років процент померлих від суїциду становить 4% від інших вікових груп суїцидентів. Однак, у підлітків і юнаків багато так званих парасуїцидних вчинків: фіксації на темах смерті, страхи і цікавість до смерті, суїцидні думки, демонстративні суїцидні спроби. Дії дитини спрямовуються не на самознищення, а на відновлення порушених соціальних стосунків.

За даними А.Н.Волкової, причинами суїцидної поведінки неповнолітніх є наслідування (копіювання зразків поведінки, які діти бачать навколо себе, які їм пропонує телебачення, література), апатія, соціальна депривація, відсутність смислу життя, зневіра в особистих перспективах, зниження творчої активності в результаті психічної травми, неблагополучне соціальне оточення (несприятлива сім'я, самотність, відсутність опори на дорослого). Мотиви суїциду, як правило, незначні: двійка з предмету, образа на дорослого, переживання несправедливого звернення і т.ін.

Н.Долгополов, В.О.Тюріна визначають фактори, які сприяють спробам суїциду, а саме: стосунки з батьками; труднощі, пов’язані з навчанням; взаємостосунки з друзями, в основному, протилежної статі; прагнення уникнути конфлікту. На думку В.А.Дикої, факторами дитячих суїцидів є почуття безнадійності та безпорадності; занижена самооцінка; переживання втрати стосунків через нещасливе кохання, переїзд в інше місто або родинні втрати; жорстокість, насильство або нехтування в сім’ях.

Слід відмітити, що суїцидна готовність виникає на тлі досить тривалих психотравмуючих переживань. У неповнолітнього знижується толерантність емоційної сфери, зростає агресивність, виявляється невміння протистояти життєвим труднощам. Психологічний смисл підліткового суїциду – благання про допомогу, прагнення звернути увагу до свого страждання.

Алкоголізація та вживання наркотичних засобів. О.Л.Романовою, Т.І.Петраковою проведене дослідження по уточненню уявлення про формування настанови стосовно вживання алкоголю й засвоєнню елементів алкогольної субкультури дітьми. В результаті дослідження виявлено, що діти дошкільного віку, які є переважно спостерігачами алкогольних традицій, засвоюють їх символічний бік, бачать стереотипи поведінки, повязані з алкоголем, складають судження про привід вживання спиртного. В молодшому шкільному віці ситуація змінюється, діти часто стають учасниками алкогольних ритуалів, імітують поведінку дорослих у ситуаціях застолля. В підлітковому віці відбувається якісне зрушення - діти відтворюють і переносять засвоєні норми в різні життєві ситуації, перетворюються в носіїв алкогольної субкультури.

Перші спроби підлітком наркотику, як правило, розпочинаються з паління гашишу, рідше - препарату опію. Етап перших спроб не є хворобою, він не має ніяких наркологічних закономірностей і повністю відноситься до поведінкових порушень. Провідним мотивом наркотизації на даному етапі стає допитливість, інтерес до експериментування. Однак, якщо через несприятливі умови особистого розвитку у дитини формується потреба в зміні свого психічного стану, у них виникає бажання знову і знову вживати наркотики. Так виникає наступний етап - пошуковий полінаркотизм. На даному етапі потяг до наркотику поки що відсутній, у неповнолітнього немає психологічної залежності від нього. Це швидше стандарт групової поведінки, ситуаційна залежність, коли бажання вжити ту чи іншу психоактивну речовину виникає лише в певній ситуації і при певному оточенні. На цьому етапі вже існує готовність до вживання наркотиків. Поступово етап пошукового полінаркотизму переходить в етап фонового полінаркотизму. Спробувавши значну частину психоактивних речовин, неповнолітній визначає той наркотик, який найбільшою мірою його задовольняє. Саме поява такої вибірковості, поява улюбленого наркотику на фоні інших є характерною рисою цього етапу. При цьому потягу до даного наркотику поки що немає, психічна залежність відсутня. На даному етапі підвищується толерантність до психоактивних речовин, понижуються або зникають захисні рефлекси. Тривалість цього етапу незначна - від трьох тижнів до півроку. Цей етап підготовлює становлення першої стадії наркоманії.

Серед факторів високого ризику ранньої алкоголізації, наркоманії і токсикоманії В.О.Татенко, Т.М.Титаренко називають наступні: неправильні форми і методи сімейного виховання, негативні приклади поведінки старших, емоційне відторгнення підлітка, пянство батьків, акцентуації характеру, порушення соціально-психологічної адаптації (емоційна нестійкість, порушений процес керівництва власною активністю), відсутність інтелектуально-естетичних інтересів і, як наслідок, низька культура дозвілля, відсутність високих, чітких цілей життя, несформованість або незначна вираженість негативної моральної оцінки даних явищ, схильність референтної групи до алкоголізації і наркотизації, прагнення ствердити себе в своїй групі, потреба перевірити свої сили, допитливість, прагнення до ейфорії, невротичні відхилення, недостатньо розвинуті вольові якості, відсутність мотивів навчальної діяльності, наслідування особам, які користуються у них авторитетом, інфантилізм, неадекватне ставлення до перспектив розвитку своєї особистості; дефіцит відповідних засобів міжособистісного спілкування; комфортність, некритичне ставлення до своєї поведінки і поведінки інших, неадекватна самооцінка, відсутність близьких друзів, низька суспільно-корисна активність, недостатній рівень виховної роботи в школі, в сімї і за місцем проживання, недостатня робота секцій, гуртків. Велике значення має і позитивна оцінка свого стану після вживання психоактивних речовин, незадовільний психологічний клімат в колективі класу як причина появи відкинутих і в подальшому виявлення їх у вуличних компаніях. Негативний вплив також здійснює настанова частини підлітків на веселе, безтурботне життя.

Агресивна поведінка. Розглядаючи прояви агресії у дітей у рамках традиційних умов виховання, в умовах їх повсякденного життя, О.К.Осницький відмічає шкідливу роль агресії, яку вона відіграє в становленні особистості дитини, перетворюючи її або в потенційного агресора, або в потенційну жертву теперішніх і майбутніх конфліктів. Менш помітний, але не менш шкідливий деформуючий вплив агресії на загальний розвиток всіх вищих психічних функцій. Більш значні порушення проявляються, як правило, в специфічних захворюваннях: дефектах мови, порушеннях працездатності, алергіях і т.ін. У цілому ж власні агресивні прояви або ж постійне їх очікування від оточуючих обмежують активність дитини, посилюють її тривожність, формують занижену або компенсовану самооцінку. Не випадково агресивних дітей і тих, які постійно бояться агресії, відносять до групи дітей з афективною поведінкою, до групи ризику.

Дитяча агресія, на думку І.С.Кона, частіше за все - наслідок загальної озлобленості і заниженої самоповаги в результаті пережитих життєвих невдач і несправедливостей. Жорстокість часто проявляють також жертви гіперопіки, діти, які не мали в дитинстві можливості вільно експериментувати і відповідати за свої вчинки, жорстокість для них - своєрідний сплав помсти, самоствердження і одночасно самоперевірки: “Мене всі вважають слабким, а я ось що можу!”

О.І.Шляхтіна показала залежність рівня агресивності від соціального статусу неповнолітнього. Найбільш високий її рівень спостерігається у лідерів та “відторгнутих”. У першому випадку агресивність поведінки зумовлюється бажанням захистити або зміцнити своє лідерство, а у другому – незадоволеністю своєю позицією.

Р.С.Сіре, Е.Е.Маккобі, К.Левін виявили два основних фактори сімейного виховання, які визначають можливий розвиток агресивності у поведінці дітей: поблажливість (під нею розуміють ступінь готовності батьків, вчителів прощати вчинки, розуміти і приймати дитину) і суворість покарань батьками агресивних проявів дитини. Однак, за даними О.К.Осницького, агресивність викликається не лише дефіцитом визнання і любові, не лише очікуванням покарання або спогадами про нього, але й активним прагненням дитини подолати конфліктну ситуацію будь-якими засобами. Дефіцит любові являє собою фон, на якому легше проявляти агресію. Агресивні дії використовуються для самоствердження і самореалізації як у ранньому дитинстві і підлітковому віці, так і у дорослих.

Злочинна поведінка. За останні десятиріччя кількість неповнолітніх, які здійснили злочин, значно зросла, що обумовлюється причинами як соціального, групового, так і індивідуального плану. Оскільки особистість неповнолітнього злочинця є “кристалізаційним” центром проблеми злочинності взагалі, то надзвичайно велике значення має вивчення і корекція даного явища.

З точки зору виявлення генезису злочинної поведінки, на думку М.І.Бобньової, А.І.Долгової, А.О.Реана, важливим є вивчення не лише пізнавального, але і ціннісно-орієнтаційного аспектів свідомості, оскільки лише на основі презентації, усвідомлення й оцінювання соціальних норм людина здатна виробити вищі форми і засоби регуляції поведінки - ціннісні системи і критерії, переконання та ідеали.

Дослідження особистості неповнолітніх злочинців свідчать про те, що правові, моральні та інші знання у багатьох випадках у них не переростають у переконання і керівництво до дії. Злочинна поведінка частіше за все виступає результатом дефектів ціннісного аспекту свідомості особистості.

Аналіз різних деформацій поведінки в їх комплексі дозволив вченим (Н.В.Беляєва, В.Д.Єрмаков, А.І.Долгова) виділити декілька типів поведінки неповнолітніх, які передують злочину, у звязку з яким вони відбули покарання на момент дослідження.

Перший тип - соціально-деформована поведінка. В даному випадку неповнолітні порушують лише вимоги вікових соціальних ролей. Другий тип характеризується соціально-моральною деформацією поведінки, коли вона суперечить не лише вказаним вище рольовим вимогам, але і повязана з крайньо аморальною поведінкою. Третій тип відрізняється соціально-морально-правовою деформацією поведінки. В даному випадку підлітки допускають порушення не лише вимог вікових соціальних ролей і норм моралі, але одночасно і норм права. Причому часто до моменту виявлення фактів злочинної поведінки вони встигають здійснити декілька правопорушень, в тому числі і ті, які караються законом. У результаті може бути виділений і такий тип, який відрізняється стійко протиправною деформацією поведінки. Відповідно, соціальна система попередження злочинів, покарання і виправлення правопорушників повинна мати на увазі особливості, притаманні тим чи іншим їх групам.

В.Л.Васильєв визначає та здійснює аналіз трьох видів злочинних груп неповнолітніх: 1) випадкова злочинна група (нестабільність особистого складу, відсутність чіткої мети і предмета злочинної діяльності); 2) компанія (стабілізований особистий склад, більш виражена антисуспільна настанова, немає чітких планів діяльності, відсутня керівна ланка, важливе значення мають емоційні зв’язки, почуття, прихильність членів групи); 3) організовані злочинні групи (стабільність особистого складу, вироблення групових норм поведінки і ціннісних орієнтацій, чітко поставлена мета злочину, члени групи характеризуються вираженою кримінальною спрямованістю).

Важливо усвідомлювати, що якими б різними не були форми девіантної поведінки, вони взаємоповязані. Агресивність, аддиктивна і злочинна поведінка утворюють єдиний блок, так що залучення підлітка до одного з видів девіантних дій підвищує ймовірність його залучення також і до інших. Протиправна поведінка, в свою чергу, хоча і не настільки жорстко, повязана з порушенням норм психічного здоровя. До деякої міри співпадають і сприяючі різним видам девіантної поведінки соціальні, індивідуальні фактори, на особливостях яких ми й зосередимо далі свою увагу.
3. Базуючись на положенні про поєднання соціальних і біологічних факторів (причому більш значима вага належить соціальним), які детермінують девіантну поведінку неповнолітніх, вчені здійснюють спробу розглянути її причини на основі трьох рівнів: суспільства - малих (неформальних) груп - індивідуальному.

Серед причин, які обумовлюють девіантну поведінку підлітків, значне місце займають неправильний стиль взаємостосунків у сімї, несприятлива обстановка в середовищі неформального спілкування. Ці фактори можуть породжувати багаточисельні і різноманітні конфліктні переживання, з якими справитися підліток самостійно дуже часто не має змоги. Враховуючи це, ми зосередимо свою увагу на тих особливостях сімейного виховання і неформального спілкування, які детермінують різні форми девіантної поведінки.

Насамперед, слід відмітити, що саме сімя відіграє провідну роль у формуванні особистості дитини. Характер стосунків, стиль виховання дітей, цінності, що прийняті в сімї, як стверджують В.О.Тюріна, Р.Байярд, Д.Байярд визначають ставлення дитини до себе і до інших людей, спрямовують її духовне зростання або, навпаки, заважають розвиткові її особистості. Лише у випадку доброзичливого ставлення батьків до дитини, надання їй самостійності вона здатна проявляти співчуття до оточуючих її людей. Дитина лише тоді сприймає і розуміє інших людей, коли її сприймають, люблять та поважають у власній сімї.

Однак, сьогодні криза сімї є важливим деструктивним фактором. Серед молодих батьків упродовж останнього десятиріччя удвічі зросла кількість алкоголіків і наркоманів, внаслідок чого кожна третя дитина народжується хронічно хворою чи дефективною. Батьки перестають бути авторитетом для дітей. Через негативний морально-емоційний клімат у сімї діти та підлітки втікають з дому. Негативний емоційний мікроклімат третини сучасних сімей призводить до погіршення здоровя дітей. Лише нервово-психічні відхилення реєструються у 33% дітей і підлітків, внаслідок чого кожному пятому школяреві важко засвоювати навчальний матеріал. Дуже часто саме сімейні особливості є причиною відхилень у поведінці підлітків. Так виявлено, що причиною біля 92% спроб самовбивств серед підлітків є сімейні взаємостосунки. При цьому мова йде не лише про суто “алкогольні” чи “кримінальні” сімї, але й про такі, в яких практикуються жорстокі стосунки, методи виховання з авторитарними прийомами. Дослідження показують, що якщо батьки палять, то ймовірність того, що дитина почне палити, становить 80-85%.

Які ж особливості тієї чи іншої сімї, що викликають чи сприяють виникненню труднощів у поведінці підлітків? Думки щодо цього відображаються в наявних класифікаціях несприятливих сімей, де часто зявляються підлітки з відхиленнями у поведінці. Ці класифікації, в основному, не протирічать, а доповнюють, а іноді й повторюють одна одну.

Г.П.Бочкарьова виділяє сімю з несприятливою емоційною атмосферою, де батьки не лише байдужі, але й нетактовні до своїх дітей, пригнічують їхню волю. Зустрічаються також сімї, у яких немає емоційних контактів між її членами, наявна байдужість до потреб дитини при зовнішньому благополуччі стосунків. Вчений говорить і про сімю з несприятливою моральною атмосферою, у якій батьки прививають дитині соціально несхваленні потреби та інтереси, залучають до аморального способу життя. Як бачимо, основа цієї класифікації полягає у змісті переживань дитини.

Г.М.Міньковський виділяє за виховним потенціалом наступні типи сімей: 1) виховно-сильні; 2) виховно-стійкі; 3) виховно-нестійкі; 4) виховно-слабкі з втратою контакту з дітьми і контролю над ними; 5) виховно-слабкі з постійно конфліктною атмосферою; 6) виховно-слабкі з агресивно-негативною атмосферою; 7) маргінальні: з алкогольною, сексуальною деморалізацією і т.ін.; 8) правопорушні; 9) злочинні; 10) психічно обтяжені.

В.Т.Кондрашенко, О.Г.Чернявська виділяють наступні типи негармонійної сімї: деструктивна сімя, сімя, що розпадається, сімя, яка розпалася, неповна сім'я, ригідна сімя, сімя з притаманною гіперпротекцією, сімя з наявною гіпопротекцією, сімя з емоційним відторгненням, сімя із жорсткими взаємовідносинами, сімя з підвищеною моральною відповідальністю.

Б.М.Алмазов виділяє чотири типи несприятливих сімей, що сприяють появі порушень у поведінці неповнолітніх: 1) сімї з недоліком виховних ресурсів; 2) конфліктні сімї: а) батьки не прагнуть до усунення недоліків свого характеру; б) один з батьків не терпить манеру поведінки іншого; 3) морально несприятливі сімї – серед батьків виявляються відмінності у світогляді і принципах організації сімї, егоїстичні прагнення, використання чужої праці і т.ін.; 4) педагогічно некомпетентні сімї: надумані або застарілі уявлення про дитину замінюють реальну картину її розвитку.

Узагальнюючи досвід вчених, можна виділяти наступні основні критерії сімейного неблагополуччя, які стимулюють відхилення у поведінці підлітків: незадовільне матеріальне становище батьків; надмірна опіка з боку батьків, задоволення всіх бажань дитини, вседозволеність; неповні сімї; неправильний розподіл ролей між чоловіком і жінкою; недбалі, зневажливі стосунки між батьками, дрібязкова прискіпливість; відсутність єдиної лінії виховання в сімї і в школі; своєрідність ціннісних орієнтацій (наприклад, афіліативні ціннісні орієнтації - потреба бути залученим у напружені міжособистісні стосунки; пізнавальні ціннісні орієнтації - потреба в новій стимуляції, в яскравих, незвичайних враженнях і дуже мало опосередковані цінностями культури); розходження уявлень подружжя про сімейне життя, основні ціннісні орієнтації; відсутність у сімї зразка чоловічої поведінки; сімейні травми (конфлікти в сімї, недостатність любові батьків, смерть одного з них, батьківська жорстокість або просто непослідовність у вихованні і т.ін.); неузгодженість слова і діла у поведінці батьків; антисоціальні погляди і звички батьків; відсутність або недостатня цінність моральних благ і якостей для батьків; недостатня розвиненість моральних настанов; обмеження виховання дитини лише фізичним доглядом за нею, її матеріальним забезпеченням; виховання типу гіпопротекції, емоційна холодність батьків; невисока виховна культура батьків; відсутність цілеспрямованості у вихованні; регуляція поведінки підлітків шляхом лайки, докорів, покарань; надзвичайна частота покарань; недостатня ідентифікація дорослого з дитиною; кримінологічні особливості сімей (судимість батьків, позбавлення батьківських прав, зловживання спиртним тощо); неволодіння достатньою потребою у самостійному набутті педагогічних знань; поширеність силових методів виховання; недооцінювання мотиваційної оцінки поведінки дитини; надмірна фіксація уваги дітей на негативному в людях; недостатнє надання підлітку свободи вибору й свободи дії.

Особливо негативно впливають на характер дитини певні форми неправильного виховання:

1) Виховання по типу „попелюшки”, коли батьки надто придирливі, ставляться до своєї дитини недоброзичливо, а то й вороже, висувають до неї надмірно високі вимоги, не проявляють до неї ні батьківського тепла, ні ніжності, ні любові. Такі діти ростуть під страхом покарання і образ, затурканими, нерішучими, лякливими, не здатними відстояти і захистити себе. У них загострене переживання несправедливого ставлення батьків до них, що призводить до пошуків добра й справедливості у власних фантазіях і мріях.

2) Виховання по типу „кумиру сім’ї”, коли батьки виконують всі вимоги й примхи дітей. В таких умовах діти ростуть свавільними, впертими, не визнають найменших заборон, матеріальних обмежень, не враховують можливостей батьків. Наслідками такого виховання є егоїзм, безвідповідальність, нездатність поступитись бажанням отримати негайно задоволення, споживацьке ставлення до оточуючого середовища.

3) Виховання по типу „гіперопіки” – це батьківська позиція всіма силами й засобами автоматичного захисту своєї дитини від будь-яких неприємностей, вихваляння, підкорення власного життя піклуванню про дитину, її обслуговування, розв’язання за неї усіх проблем. Все це, з одного боку, позбавляє дитину будь-якої самостійності, ініціативи, формує егоїстів, не навчених узгоджувати свої дії, бажання, інтереси з іншими людьми, з іншого – розвиває нерішучість, слабкохарактерність, непристосованість до життя, оскільки звикають з дитинства до того, що за них інші повинні виконувати все.

4) Виховання по типу „гіпоопіки” – коли діти ніким не контролюються, ніхто із значущих дорослих не формує навичок соціального життя, не навчає розуміти і відрізняти різні цінності за змістом (добро і зло), тобто дитина ізольована від виховних впливів. Виникає соціально-педагогічна занедбаність як основа, на якій розвиваються різні форми патологічних порушень поведінки, психічних реакцій тощо.

5) Виховання по типу „кронпринца” – це вид потворного виховання в тих сім’ях, де батьки не приділяють власним дітям достатньо часу (з об’єктивних чи суб’єктивних причин), а відкупляються від них грішми, або подарунками замість уваги, батьківської любові, прихильності, турботи. Батьки покладають завдання виховання власних дітей на родичів, репетиторів, учителів, часто й на випадкових людей, аби лишень діти їм не заважали працювати, робити кар’єру, займатись дослідницькою діяльністю.

Пам’ятка для батьків:

1. У сім’ї діти виховуються, перш за все, ставленням батьків один до одного. Дитина разом з батьком повинна вчитись поважати й любити матір, а з матір’ю - батька. Лише тоді, коли в родині злагода, взаємоповага, діють заходи стимулювання й покарання.

2. Виховує й перевиховує діяльність. Дитина, як усі дорослі члени сім’ї, повинна бути включена в корисну для сім’ї справу.

3. Дітей частіше за все псує в сім’ї надмірна увага, опіка, вседозволеність.

4. Кращий стимул для дитини, коди батьки діляться з нею, як з дорослим, усіма своїми радощами, досягненнями, проблемами, перемогами над своїми недоліками.

5. Навчіть свою дитину радіти разом з іншими людьми, переживати за них.

6. Треба відчувати міру, коли хвалиш дитину. Перехвалювання розбещує дитину, виховує самозакоханість, егоїзм, зневагу до інших.

7. Ставте перед дітьми далекі й близькі цілі. Коли в людини є майбутнє, прагнення до нього, то навіть усмішка, добре слово є стимулом.

8. Ні в якому разі не застосовуйте грошові винагороди дитині за її успіхи, досягнення, бо таким чином виховуєте людину, що в усьому буде шукати вигоди.

9. Не поспішайте карати дитину, тим більше підлітка, доки не вияснили причин, мотивів скоєного. Не гарячкуйте, заспокойтесь, розберіться в усьому.

10. Не робіть поспіхом висновків про те, який – хороший чи поганий – вчинок скоїла дитина. Буває й так, що дитина побилася з кимось, щоб захистити слабшого чи захистити свою гідність.

11. Перш, ніж покарати, дайте дитині можливість самій розібратися у тому, що вона скоїла, у чому її власна помилка, в чому винен хтось інший.

12. Не кричіть, довго не вичитуйте сина чи дочку, бо це викликає таку ж реакцію.

13. Покарання повинне бути доведене до кінця. Разом з тим продумайте міри, щоб вчинок сина чи дочки не міг більше повторитись.

14. Поважайте дитину: її думки, почуття, прагнення бути корисним. Особливо чутливим до цього є підліток.
Семінарські заняття та завдання для самостійної роботи

студентів по курсу “Психологія сім’ї”
Тема 1. Предмет та стан розвитку психології сім’ї.

Семінарське заняття №1: Еволюція шлюбу та сім’ї в історії людського суспільства.

Предмет, історія виникнення та основна проблематика галузі “Психологія сім’ї”. Соціальні ролі в сім’ї. Фактори впливу на функціонування сучасної сім’ї.

Завдання для самостійної роботи:

1.Опрацюйте: 1) Шнейдер Л.Б.Психология семейных отношений. Курс лекций. - М.: Апрель-Пресс, 2000. - С. 45 – 68.

2) Торохтий В.С. Методика диагностики психологического здоровья семьи // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. - №7-9.

2.Підготуватися до диспуту про щастя, використовуючи наступне висловлювання: “Щоб бути щасливим, необхідно постійно прагнути до цього щастя і розуміти його. Воно залежить не від обставин, а від себе" (Л.М.Толстой).

3. Прокоментувати наступне висловлювання А.С.Макаренко: “Батьки на очах у дітей повинні жити повним радісним життям”.
Тема 2. Особливості і функції сучасної сім’ї.

Семінарське заняття №2: Функціонально-рольова структура сімейних стосунків.

Спільні та відмінні соціально-психологічні характеристики сім’ї та інших малих соціальних груп. Історична довідка походження сім’ї. Основні функції сім”ї. Характеристика психологічних проблем кожної фази циклу сімейного життя. Соціально-психологічні особливості структури сім’ї. Аналіз типів сімей.

Завдання для самостійної роботи:

1. Опрацюйте: 1) Белоусова З.И., Бойко В.Э., Приходько В.И. Семья – школа – конфликт. – Запорожье, 1995. – С. 32 - 37.

2. Проаналізуйте особливості взаємин у вашій сім’ї (структурний тип, розподіл функцій, стадію життєвого циклу).

3. Визначте наявність у вашій сім’ї легенд, правил, домовленості. Наведіть приклади.

4. Прокоментуйте наступне висловлювання А.С.Макаренко: “Сімейне господарство становить собою дуже сприятливий грунт для виховання багатьох дуже важливих особливостей характеру майбутнього громадянина-господаря”.
Тема 3. Проблеми гендерних відмінностей та їх взаємозв’язок із нормальним функціонуванням сім’ї.

Семінарське заняття №3: Проблема гендерних особливостей та їх зв’язок із взаємостосунками в сім”ї.

Різниця між поняттями стать та гендер. Факти, що підтверджують теорію В.А. Геодакяна про статевий диморфізм. Гендерні відмінності в пізнавальній та емоційній сферах. Соціально-психологічні відмінності між чоловіками та жінками. Різниця в потребах чоловіків та жінок в шлюбі.
Завдання для самостійної роботи:

1. Опрацювати: 1) Кейт Мілет. Сексуальна політика/ Пер. з англ..- К.: Основи, 1998. - С. 106-180.

2. Спробуйте (усно або письмово) дати свої визначення понять ”жіночність” або “мускулинність”. Співставте Ваші формулювання з думкою батьків або товариша.

3. Поясніть вислови про дружбу:

“Трусливий товариш страшніше ворога, бо ворога боїшся, а на товариша надієшся” (Л.М. Толстой).

“Хто має друзів, які ненавидять один одного, той заслуговує їх спільної ненависті” (В.О.Ключевський).

“Ми не стільки потребуємо допомоги друзів, скільки в переконаності, що ми її отримаємо” (Демокріт).
Тема 4. Готовність до шлюбу і сімейного життя.

Семінарське заняття №4: Готовність до сімейного життя, фактори ризику при вступі в шлюб.

Теорії формування статевої ідентичності. Особливості дошлюбних уявлень молоді. Фактори ризику при вступі в шлюб. Моральні основи міжособистісних стосунків юнаків і дівчат.

Завдання для самостійної роботи:

1. Опрацюйте: 1) Андреева Т.В. Семейная психология: Учеб. пособ. - СПб.: Речь,2004. - С. 40-52.

2) Слєсаренко Ю.В. Проблеми молодої смі’ї // Журнал для батьків. – 1999. - №1. – С. 14-16.

2. Визначте, в чому подібність і відмінність між дружбою і коханням. Висловіть свою думку.

3. Виберіть одне з висловлювань великих людей про кохання, яке найбільш Вам близьке. Поясніть, що визначило Ваш вибір:

“Кохання – сама сильна із всіх пристрастей, тому що вона одночасно володіє головою, серцем і тілом” (Вольтер).

“Тільки закоханий має право на звання людини” (О.Блок).

“Перед тим, як полюбити в дівчині жінку, полюби в ній людину“ (В.О.Сухомлинський).

“Не кохає той, хто про кохання всім розповідає” (В.Шекспір).

“Кохання – це означає дивитися не один на одного, а дивитися разом в одному напрямку” (А. де Сент-Екзюпері).
Тема 5. Проблеми молодої сім’ї, задоволеність шлюбом та подружня сумісність.

Семінарське заняття №5: Проблеми кохання та шлюбу.

Сімейні труднощі, пов’язані із ранніми стадіями існування сім’ї. Особливості подружньої сумісності. Фактори, що впливають на задоволеність шлюбом.

Завдання для самостійної роботи:

1. Опрацюйте: 1) Шнейдер Л.Б. Психология семейных отношений. Курс лекций.- М.: Апрель-Пресс, изд-во ЭКСМО – Пресс, 2000. - С. 179- 202, 392-399.

2) Белоусова З.И., Бойко В.Э., Приходько В.И. Семья – школа – конфликт. – Запорожье, 1995. – С. 21 – 31 (типи сімейних стосунків).

2. Проаналізуйте, яке відображення в сімейному житті знаходять ідейні погляди і вчинки знайомої Вам людини.

3. Проаналізуйте розподіл обов’язків по введенню домашнього господарства в своїй сім’ї і визначте, які корективи необхідно ввести в цей розподіл.
Тема 6. Особливості сімейного спілкування. Сімейні конфлікти.

Семінарське заняття №6: Етика і психологія сімейного спілкування. Конфлікти між членами подружжя.

Характерні ознаки спілкування між членами подружжя. Види подружньої адаптації. Взаємозалежність задоволеності потреб у сім’ї із виникненням у ній конфліктів. Специфіка подружнього конфлікту. Підходи до аналізу причин міжособистісних конфліктів.

Завдання для самостійної роботи:

1. Опрацюйте: 1) Марков С.Л. Мистецтво творчого розв’язання сімейного конфлікту // Молодим сім’ям (поради, рекомендації). – Чернівці, 1998. – С. 26 – 34.

2) Ткачева Р.В. Коррекция и развитие межличностных взаимоотношений в системе «ребёнок – сверстники- взрослые» // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. - №6-7.

3) Гридковець Л.М. Подолання подружніх конфліктів: // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. - №8. – С. 37-38.

2. Проведіть анкету з метою виявлення моральних основ досліджуваної вами сім’ї:

1. Чи доводилося Вам зустрічати щасливих людей?

2. Чи міркували Ви раніше про те, що таке щастя?

3. Дайте визначення щастя: “Щастя – це ...”

а) одним словом; б) одним реченням; в) не обмежуючи себе розміром висловлювання.

4. Чи вважаєте Ви себе щасливим (ою)? Якщо ні, то що Вам не вистачає для “повноти щастя”?

5. Що Ви робите для того, щоб бути щасливим?

6. Чи могли би Ви бути щасливим (ою), живучи на безлюдному острові з людиною, яку Ви кохаєте?

7. Чи міркували Ви про ціль свого життя?

8. Який, на Вашу думку, ідеал щасливою жіночої (чоловічої) долі?
Тема 7. Сім’я та психічна травматизація особистості.

Семінарське заняття №7: Сім’я як джерело психічної травматизації особистості. Вплив психічної травматизації особистості на членів її сім’ї.

Обставини, що сприяють виникненню патогенних ситуацій. Сім’я як джерело психічної травми. Сімейно-обумовлене, непосильне нервово-психологічне та фізичне навантаження. Принципи беззвинувачувального спілкування. Закон багаторівневої казуальної атрибуції.

Завдання для самостійної роботи:

1. Опрацювати: 1) Шнейдер Л.Б. Психология семейных отношений. Курс лекций.- М.: Апрель-Пресс, изд-во ЭКСМО – Пресс. - С. 233-259.

2) Єйдемиллер Э.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия. – Л.: Медицина, 1990. – С.72 – 81(типи соцільно-психологічних механізмів).

3) Савчук О.М. Стратегії роботи із співзалежними жінками, які зазнають насильства в сім’ї // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. - №4. – С. 51-60.

4) Корнієнко І.Є. Алкогольне узалежнення і психологічні дисфункції у сімейних відносинах // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. - №6 -7. – С. 47-48.

2. Проаналізуйте причини та особливості прояву “сімейної тривоги” у даному випадку:

“Марія Н., 35 років, госпіталізована в зв’язку з спробою здійснити “розширене” самогубство. Взнавши, що чоловік пішов жити до іншої жінки (про це їй повідомив чоловік цієї жінки), вона включила газ в квартирі, де знаходилися вона і її 8-річний син. Самогубство не вдалося завдяки сусідці, яка відчула газ і зламала двері в квартиру. Від сусідів взнала, що проти неї повинна бути розпочата кримінальна справа за спробу вбити власну дитину. Під впливом сукупних травм розвинулася депресивна форма реактивного психозу. Хвора замкнута, часто плаче, тихим голосом звертається до чоловіка, звинувачує його у тому, що сталося, неточно орієнтована у часі, жаліється на скуку. В ході первинного обстеження заявила, що вчинок чоловіка був для неї неочікуваним, стверджувала, що все було добре, він був всім задоволеним і у всьому винна інша жінка. Однак, подальші бесіди виявили значну роль, яку у виникненні нервово-психічного розладу відіграла “сімейна тривога”. Хвора розповіла, що останнім часом у неї були погані передчуття, вона часто задумувалася над тим, “за що її чоловік не кохає”. Виявилося, що її не дивували вчинки чоловіка, які могли вказати на зміну у стосунках: зупинення інтимного життя з ним, його відсутність вдома. І тому, і іншому вона знаходила пояснення, які її задовольняли (“Ми вже не молоді”. “Він дуже багато працює”). Одночасно зростали невпевненість, розгубленість і очікування “чогось самого страшного”. Коли, по її словам, зателефонував той чоловік, вона одразу “зрозуміла, що саме страшне відбулося”.
Тема 9. Соціалізація дитини в сім’ї.

Семінарське заняття №9: Сім’я та соціалізація особистості.