Психология семьи. Тема Предмет та стан розвитку психології сімї

• Название: Тема Предмет та стан розвитку психології сімї
• Анкор: Психология семьи.doc
• Дата: 06.06.2018
• Размер: 0.91 Mb.
• Имя файла: Психология семьи.doc
• Тип: Документы; #20070
• страница: 8 из 16

заснований на уявленні особистості про себе через задоволеність її ролями та функціями у групі. Щодо шлюбу функціональний підхід виражається в дослідженні співвідношення психологічних сімейних ролей подружжя та їх уявлень про себе. Сумісність в даному випадку виступає як узгодження, подібність уявлень, очікувань подружжя від сімейного життя. Саме таке розуміння сумісності близьке до розуміння задоволеності шлюбом.

Прибічники функціонального підходу вважають, що якщо члени сім’ї по-різному розуміють свої ролі і висувають до партнера неузгоджені очікування, які партнер не може підтримати, то сім’я вже наперед може вважатися малосумісною та конфліктною. Тут йдеться про рольовий конфлікт та конфлікт уявлень та очікувань[Аурутюнян М.Ю. Вариант возможной типологии стилей отношений в семье// социальные и демографические аспекты исследования брака, семьи и репродуктивных установок. - Ереван, 1983].

Основна частина робіт цього напрямку присвячена вивченню розподілу сімейних ролей між членами подружжя. Так, в дослідженні Ю.Є.Альошиної та І.Ю. Борисова доведено, що структура сімейних ролей значно змінюється в ході циклу розвитку сім’ї, відбуваються і значні зміни у плані традиційності - егалітарності ролей між членами подружжя, і, як показало дослідження, в певні періоди розвитку динаміки сім’ї зсув в сторону традиційності сприяє підвищенню задоволеності шлюбом, а в інші періоди, навпаки, підвищенню задоволеності шлюбом сприяє збільшення елгалітарності подружніх стосунків [Алёшина Ю.Е., Борисов И.Ю. Полоролевая дифференциация как показатель межличностных отношений супругов// Вестник Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. - 1989, № 2].

Також у межах функціонального підходу було здійснено дослідження Т.А.Гурко. За характером розподілу обов’язків автор поділяє всі сім’ї на 3 групи: 1) із значною, 2) помірною, 3) незначною допомогою чоловіка у домашніх справах. Було доведено, що кількість незадоволених шлюбом жінок збільшується при динаміці переходу від першої групи до другої та третьої, і, відповідно, зменшується при протилежній динаміці. Варто зазначити, що в тому ж напрямку, хоч із меншою динамікою змінюється рівень задоволеності шлюбом у чоловіків. Автор зазначає, що у випадках відсторонення чоловіка від домашньої роботи, жінка постійно виражає незадоволення цим фактом і тому задоволеність чоловіків шлюбом зменшується [Гурко Т.А. Удовлетворённость браком как показатель супружеских отношений// Семья и социальная структура. - М., 1987 ].

Ряд авторів пов’язує стабільність шлюбу з успішністю батьківських сімей (Фотієва Є. В., Скінер Р., Клііз Д., Димнова Т.І., Краткохвіл С., Навайтис Г.). Вони вказують на те, що сумісність у шлюбі напряму пов’язана із моделями батьківських сімей та із статусом в родині. В рамках системної сімейної терапії існує погляд на вибір чоловіка чи жінки через схожість їх сімейної історії, в результаті чого в шлюб вступають люди із дуже схожим дитинством і відповідно однаковим набором сімейних проблем у батьківських сім’ях [Скиннер Р., Клииз Д. Семья и как в ней уцелеть/ Пер. с англ. - М.: Независимая фирма «Класс»].

Т.І. Димнова вивчала залежність характеристик молодих подружніх пар від батьківських. Співставлення структурного стану батьківських та молодих подружніх пар показало їх явну залежність. 72 %чоловіків та дружин, які мали стабільні сім’ї, в свою чергу, виховувалися у повних батьківських сім’ях, тоді як у розведених – вихідці із повних сімей складали лише 20%. Тільки у 4% стабільних сімей із стажем до 3 років батьки обох молодят були розлучені, у 20% розведених людей батьки обох теж були розлучені.

Аналіз особливостей тих клієнтів служби знайомств, які навіть при достатній кількості пропозицій познайомитись не змінили свій сімейний стан, показав, що у них в дитинстві був недостатній приклад сімейного життя батьків. 83% обстежених жінок і 79% обстежених чоловіків виховувалися у неповних сім’ях, 85% жінок і 81% чоловіків не мали братів та сестер [Навайтис Г.].

С. Краткохвіл вказує на те, що в подружньому житті люди проявляють тенденцію повторювати розвиток батьківської сім’ї чи сім’ї близьких родичів. Б. Буде вказує на те, що людина навчається своїй сімейній ролі на основі ідентифікації себе із батьком чи матір’ю в залежності від статі. Форма батьківської поведінки своєї статі стає еталоном. В подружньому житті люди намагаються приблизити свої сімейні ролі до внутрішніх моделей. Вплив батьківської моделі на подружні стосунки вивчався на декількох тисячах подружніх пар із використанням тесту Лірі (міжособистісні зв’язки). Модель батьківської сім’ї, в основному, визначає в подальшому модель сім’ї їх дітей. Прагнення до повтору моделі сім’ї своїх батьків зберігається навіть тоді, коли надмірний прояв цієї тенденції травмував у дитинстві. В шлюбі партнерів із сімей з протилежними моделями постійно буде відбуватися боротьба за владу, або хронічне нерозуміння поведінки один одного. Ймовірність гармонійного шлюбу тим більше, чим ближче моделі батьківських сімей молодят.

У. Тоумен на основі досліджень сімейної констеляції стверджує, що для стабільного подружнього життя вирішальне значення має те, в якій мірі в ньому проявляється статус, який мала людина серед братів та сестер. В даному випадку варто розрізняти здібність до ідентифікації та компліментарності. Людина найлегше ідентифікує себе з тим, хто виріс в подібній констеляції, тоді як взаємодія та співпраця найлегше та найкраще досягаються у спілкуванні із людиною, що займала компліментуюче становище. Тобто старший брат, у якого була молодша сестра, може створити стійкий та щасливий союз із молодшою сестрою, у якої був старший брат.

Роль, яку грав кожен з подружжя в батьківській сім’ї, може бути охарактеризована його статусом серед братів та сестер. І, як зазначає С. Краткохвіл, сім’я може бути: 1) компліментарна, 2) частково компліментарна, 3) не компліментарна. Компліментарним може бути названий той шлюб, в якому кожен із подружжя займає те положення, яке займав в батьківській родині. Частково компліментарним може бути названий такий шлюб, де партнери в батьківській родині мали декілька типів зв’язків з братами і сестрами, з яких хоча б один співпадає із статусом партнера. Некомпліментарним шлюбом є той шлюб, де об’єднані партнери із однаковим статусом в батьківських сім’ях. Максимальна задоволеність шлюбом спостерігається в компліментарних та частково компліментарних шлюбах. Найбільша задоволеність виявилась у чоловіків із частково компліментарних сімей, в якій один з подружжя був єдиною дитиною в сім’ї, найменшою – у жінок з некомпліментарних шлюбів, якщо члени подружжя були єдиними дітьми в батьківських сім’ях. Для вибірки в цілому та для кожної з підгруп задоволеність шлюбом чоловіків була вище, ніж задоволеність шлюбом жінок. Особливо великою ця різниця була у некомпліментарних шлюбах [Гроздова Е.В., Лидерс А.Г.] Таким чином, твердження У. Тоумена про те, що для стабільного подружнього життя вкрай важлива компліментарність, підтверджується скоріше частотою шлюбів, що, в свою чергу, підтверджує їх стабільність. Можливими є і некомпліментарні шлюби з достатньо високим рівнем задоволеності подружнім життям, Але вони зустрічаються досить рідко, тому що відсортовуються ще при дошлюбному спілкуванні.

3. Адаптивний підхід. Він орієнтується на вивченні слабких, проблемних аспектів подружніх стосунків, що викликають конфлікт та непорозуміння. Цей підхід є і об’єднуючим двох попередніх і в той же час відокремленим напрямком. Його ціль – пошук резервів адаптації подружжя один до одного шляхом гармонізації подружнього союзу. Найкраще цей підхід розкривається у практичній роботі психологів та психотерапевтів при сімейному консультуванні. В напрямку даного підходу було здійснено дослідження Р.П. Федоренко - у роботі розкривалися особливості протікання сімейної кризи в молодому подружжі. Л.З. Сердюк у своїй роботі розглядала динаміку особистісних рис в перші роки подружнього життя, а також вплив різних чинників на адаптацію у молодій сім’ї. І.А. Семьонкіна звернула увагу на подружню дезадаптацію при порушенні функцій сім'ї.

Отже, якщо на першому етапі становлення теорії сумісності передбачалась початкова незмінність індивідуальних характеристик партнерів, що робило поняття „сумісність” сталою константою, без динамічних характеристик, то вже представники адаптивного підходу підкреслюють динамічний характер сумісності, що характеризує дане поняття як постійно варіююче в залежності від різних зовнішніх та внутрішніх процесів, що відбуваються в сім’ї. Дослідники цього напрямку зосереджують свої зусилля на діагностиці характеристик спілкування, взаєморозуміння, підвищення рівня емпатії та ін.

Таким чином зрозуміло, що особистісні характеристики шлюбних партнерів змінюються на різних етапах розвитку сім’ї. І саме періодичність змін, які відбуваються в сім’ї, в залежності від стажу шлюбного життя, обумовила введення в дослідження сім’ї поняття циклу розвитку сім’ї. Однією з найвідоміших є система Є. Дюраль, заснована на фактові наявності в сім’ї дітей та їх віку.

3. Проаналізувавши ряд літературних джерел можемо зазначити, що сумісність - динамічна, а зовсім не стала структура. В.Ф. Рибаченко навіть розробив певну шкалу падіння рівня згоди у сім’ї і відповідно зростаючої несумісності шлюбних партнерів. Шкала включає в себе 12 рівнів згоди, які можуть існувати в сім’ї. Всі рівні розташовані в залежності від зниження рівня сумісності: „+5” – абсолютна згода; „+4” – єдність; „+3” – зовнішня згода; „+2” – достатня згода; „+1” – часткова згода; „0” – співіснування; „-1” – розбіжності; „-2” – суперечки; „-3” – сварки; „-4” – скандали; „-5” – психологічна війна; „-6” – сімейна лють, абсолютна незгода; від „+5” до „+1” - варто вживати термін сумісність, „0” означає відсутність будь-якої згоди, і, відповідно, люди, що знаходяться на даній стадії просто існують поруч, а від „-1” до „-6” більш виправданим буде вживання терміну несумісність.

У шлюбної пари, сумісність якої близька до повної, рівень згоди можна визначити, як повну єдність. Але такий випадок є дуже рідкісним. Така сумісність скоріше може виникнути на етапі дошлюбного спілкування і пов’язана з одного боку із ідеалізацією майбутнього шлюбного партнера, а з другого – із прагненням кожної людини створити приємне враження про себе. Таку сумісність варто назвати уявною. Вона, зазвичай, зникає в період адаптації молодого подружжя. Як зазначає Л.Б. Шнейдер, в такій ситуації велике значення має те, яку лінію поведінки оберуть члени подружжя: будуть вони і далі орієнтуватися на неіснуючий ідеальний образ чи, навпаки, почнуть корегувати власний образ і наближати тим самим його до життя.

На відміну від уявної, реальна єдність та абсолютна згода, на думку В.Ф.Рибаченко, не що інше як збіг. Збіг не лише думок, інтересів, систем особистісних цінностей, а й головних психологічних структур, таких як характер, особистісна спрямованість, рівень інтелектуально-культурного розвитку. В таких сім’ях взаємодія між чоловіком і дружиною є досить тісною, розвивається високий рівень емпатії у ставленні один до одного. Психологічна дистанція між членами подружжя мінімальна і має тенденцію до скорочення. Зазвичай, в таких сім’ях відсутні таємниці через подібність ідеалів і поглядів на життя, ніхто не боїться бути незрозумілим. Конфлікт, зазвичай, носить конструктивний характер.

Наступним рівнем сумісності є зовнішня згода. В.Ф. Рибаченко охарактеризував його як збіг без єдності. В такому випадку у людей існують спільні інтереси та захоплення, але вони виникли не тому, що люди прагнуть стати ближче один одному і певною мірою пристосовуються, а просто інтереси членів подружжя співпали. Достатня згода - це наступний рівень сумісності. Він охарактеризований вченим, як збіг у більшості основних питань. До них варто віднести основні світоглядні уявлення, погляди на виховання дітей, на розподіл ролей в сім’ї та на лідерство у ній і ще ряд інших. Мета на даному рівні сумісності у подружжя залишається спільна, але розбіжності з’являються у засобах її досягнення.

Часткова згода як рівень сумісності характеризується як збіг у другорядному. Даний рівень є останнім, який можна назвати рівнем сумісності. В таких сім’ях, зазвичай, у вирішенні проблем, які безпосередньо не торкаються родини можна очікувати на деяку згоду, а ось у більшості питань, які впливають на життєдіяльність сім’ї, згода зникає.

Співіснування у шкалі В.Ф.Рибаченко є проміжним рівнем між сумісністю і несумісністю і характеризується нульовим рівнем згоди. Члени такого подружжя майже не взаємодіють, кожен живе сам по собі. Таке шлюбне співіснування формується, коли обоє збайдужіли один до одного, або й взагалі йшли до шлюбу з мінімумом емоцій, вирішуючи кожен свої життєві проблеми. Мотиви таких шлюбів, зазвичай, суто зовнішні, а особистість партнера - фактор другорядний. Коли така сім’я вже створена і кожен досягнув мети до якої прагнув, то виявляється, що спільної мети у членів подружжя не виникло, і відповідно не утворилось спільності і згуртованості. Про сумісність в даному випадку не говоримо, тому що чоловік і дружина до цього не прагнуть, вони не хочуть витрачати власні чималі зусилля для її створення.

Наступним рівнем згоди В.Ф.Рибаченко визначає рівень розбіжності. У таких сім’ях переважають суперечки, виникає постійна нервова напруга, що відповідно знижує комфорт перебування членів подружжя разом. Внаслідок необхідності постійно узгоджувати численні розбіжності чоловік і дружина стають дратівливим, обоє легко втрачають рівновагу, надмірно гостро реагують на дрібниці. На жаль, такий стан речей не можна назвати випадковим, зазвичай, він є дуже закономірним показником несумісності, хай і з другорядних питань. Внаслідок швидкоплинних зіткнень подружжя стають превзятими по відношенню один до одного і поступово зникає і та сумісність, яка існувала. Спілкування і навіть перебування разом стає не радісним, а стомлюючим, подружжя черпає один у одного не силу й підтримку, а роздратованість і незадоволеність.

Наступним рівнем несумісності можна назвати рівень суперечки. Автор зазначає, що на даній стадії відстань між членами подружжя вже досить значна і під час чергової сварки дистанція ще збільшується і може здаватися нездоланною, але це не так. На стадії суперечок подружні конфлікти ще можуть розв’язуватися енергією доброзичливості. Члени подружжя прагнуть розібратися в обставинах суперечки, намагаються віднайти істину. Суперечки навіть у найгостріші моменти ще не відштовхують їх одне від одного, але дедалі більше загрожують сімейній єдності. Варто зазначити, що стадія суперечок – це остання межа, на якій ще можливий поворот до порозуміння і досягнення згоди. Але хронічні зіткнення – показник досить серйозної несумісності, яка має тенденцію до зростання.

Стадія сварки може бути охарактеризована, як стадія стійкої незлагоди. На даній стадії конфлікт стає основною формою спілкування в сім’ї. У сварках вже ніяка конструктивна мета не досягається, оскільки сварка тільки психічно травмує обох членів подружжя. Дійсна причина конфліктів відходить на задній план, а стосунки поступово набирають форми психологічної боротьби. Метою такого конфлікту є прагнення подавити суперника, шлюбний партнер стає не тільки винуватцем гостроконфліктної сімейної ситуації, а і „козлом відпущення” за все, що не вдалося в житті. На даній стадії падіння рівня сімейної згоди психологічний клімат сім’ї стає пронизливо–холодним з періодичними спалахами гостро конфліктної активності. Грубе нехтування загальносімейними інтересами, зневага до особистості своєї другої половинки, прагнення відігратись за власні життєві невдачі – ось як проявляється подружня несумісність на стадії хронічних сварок. Хоча автор зазначає, що на даній стадії ще існує можливість повернення сім’ї до нормального існування, але для цього подружжю необхідно здійснити певну революцію у системі своїх стосунків, зуміти почати життя немовби спочатку. В такій ситуації від обох вимагаються титанічні зусилля і терпіння.

Наступною стадією можна виділити стадію скандалів. На даній стадії проміжки між скандалами стають коротшими, а самі сварки – гострішими та більш руйнівними. Шлюбний партнер вже викликає чималу гаму негативних емоцій – презирство, відразу, злобу. Психологічний клімат в такій родині стає дуже напруженим, кожен жест чи слово опонента можуть спровокувати чергове загострення конфлікту. У сім’ї, що знаходиться на стадії скандалів, відсутня емпатія один до одного та будь-яке прагнення зрозуміти іншого.

Стадія психологічної війни характеризується повною відсутністю взаєморозуміння, але члени такого подружжя вже хворобливо залежні один від одного. Щоденний скандал стає єдиним способом спілкування. Як зазначає В.Ф. Рибаченко: „учасники психологічної війни деградують, як особистості, але найбільшої шкоди завдає така війна беззахисним свідкам – дітям”. Подружжю, що дійшло до стадії психологічної війни, не варто залишатися разом. Розлучення в даному випадку є чи не єдиним правильним рішенням, але навіть після розлучення залишаються наслідки, часто такій парі бракує можливості брутальної розрядки на своєму ближньому.

Останнім рівнем можна назвати стадію сімейної люті. Вона характеризується повною несумісністю. В такому випадку членів родини треба негайно розлучити, тому, що під час скандалів вони перебувають в стані афекту та не усвідомлюють своїх дій. Саме тому важливо вчасно продіагностувати рівень згоди в сім’ї і вжити заходів до примирення. Ворожа несумісність і пов’язані із нею скандали в сім’ї не минають безслідно, а складна сімейна ситуація не може розрядитись автоматично.

Види сумісності.

О.М. Обозова виділила 4 аспекти подружньої сумісності:

1) духовна сумісність – характеризується схожістю поведінкових компонентів партнерів: установок, ціннісних орієнтації, потреб, інтересів, поглядів, оцінок, суджень;

2) індивідуальна сумісність – характеризує взаємосумісність структурно-динамічних особливостей партнерів: якості темпераменту, характеру, емоційно-вольової сфери;

3) сімейно-побутова сумісність включає в себе функціональні особливості шлюбних партнерів, узгодженість їх уявлень про функціонування сім’ї, узгодженість рольових очікувань. Важливим критерієм ефективності даної сфери можна вважати виховання дітей;

4) фізіологічна сумісність.

І.В. Грєбєнніков, структуруючи подружню сумісність, виділяє: ідейно-моральну, соціальну (духовну); психологічну; сексуальну; сімейно-побутову.

Ідейно-моральна сумісність – співпадання поглядів подружжя на зміст основних цінностей, їх моральних установок і т.п. Слід відмітити, що співпадання по змісту цих основних цінностей в сім’ях зустрічаються не так часто. Частіше всього сумісність проявляється в оцінці цих цінностей, їх ієрархії. Найбільш поширеним є розходження думок, воно виникає при оцінці цінностей “робота – сім’я”. Іншим випадком прояву сумісності (або несумісності) цього виду є різна ступінь співпадання поглядів на способи досягнення тих чи інших цілей: які способи вважати бажаними, які – ні. Наприклад, у фільмі “Офіцери” головний герой не може наполягти на певних зручностях для своєї сім’ї. Але його дружину це не роздражає – вона не лише кохає свого чоловіка, але й повністю поділяє його погляди на способи вирішення окремих задач, які виникають в їх житті.

Соціальна (духовна) сумісність. Вона являє собою спільність поглядів на світ, найважливіших ціннісних орієнтацій, уособлює в собі уявлення про сенс буття, суспільну активність, ставлення до праці, суспільства, та себе в ньому. На соціальну сумісність впливає моральна зрілість особистості, рівень освіти, структура потреб, не останнє місце займає професійна діяльність людини. Соціальна сумісність можлива тільки при співпаданні або подібності вищезазначених компонентів. Дуже складно витримати довге співіснування у якості подружжя, якщо у людей протилежна духовна спрямованість. Саме тому соціальна несумісність, тобто протилежність поглядів, ідеалів, життєвих планів, структури потреб, ціннісних орієнтацій дуже часто призводить до розпаду сімей. Але слід зазначити, що несумісність даного плану зустрічається доволі рідко. Найчастіше це відбувається у національно-неоднорідних сім’ях, або при створенні сімей міжкласових.

Для сумісності подружжя важливе значен­ня має взаємопізнання і взаємоузгодження індивідуальних ціннісних орієнтацій кожного з них, вироблення на їх ос­нові загальносімейних цінностей. При цьому мають значен­ня не тільки схвалення й прийняття загальносімейних цін­ностей, а й позитивне ставлення кожного з подружжя до ціннісних орієнтацій партнера. Тому з погляду психологіч­ної допомоги сім'ї доцільно з'ясувати характер цього став­лення. У практиці психологічного консультування виділені такі його варіанти:

а) один з подружжя намагається дізна­тися про ціннісні орієнтації іншого, а також сім'ї його батьків, але не приймає їх, визнаючи лише свої;

б) подруж­жя ставиться взаємотолерантно до ціннісних орієнтацій один одного, визнають їх рівноправність, але не прагне до створення спільної системи цінностей; наслідок цього — життя «поруч», а не «разом»;

в) подружжя схильне до схвалення і прийняття майже всіх цінностей один одного, значно змі­нюючи при цьому власну систему цінностей. Такий стан криє в собі небезпеку для самореалізації й самоствердження одного з подружжя і може призвести до надмірної залеж­ності його від іншого;

г) подружжя створює спільну сис­тему цінностей, визнаючи при цьому право кожного на індивідуальні ціннісні орієнтації, але зберігаючи пріоритет загальносімейних орієнтацій.

Оскільки в сучасному суспільстві більшості молодих людей притаманний науковий світогляд, то і виникнення соціальної несумісності є малоймовірною. Ще одним аспектом, який попереджує можливість створення сім’ї між людьми із суттєвою різницею в поглядах, є наявність дошлюбного спілкування у молоді. Чим довший термін знайомства у молодят до створення сім’ї, чим більше вони знаходилися разом у різноманітних проблемних ситуаціях, намагаючись їх подолати, тим менша ймовірність виникнення в їх сім’ї соціальної несумісності. Але навіть такий перебіг дошлюбного знайомства не гарантує повної відсутності неспівпадань у поглядах, але вони в більшій мірі будуть стосуватися не загальноприйнятих цінностей, але оцінки їх значущості для сім’ї.

Розбіжності в системах ціннісних орієнтацій подружжя можуть стати ґрунтом для багатьох сімейних конфліктів, зокрема таких, як конфлікт сімейних ролей, боротьба за лідерство в сім'ї, конфлікт як засіб зняття напруги, конф­лікт як захист власного «Я» [С. Краткохвіл. Психотерапія сімейно-сексуальних дисгармоній, С.224]. В основі кожного з них лежить суперечність між сформованими до шлюбу ціннісними уяв­леннями кожного з подружжя про рольові функції чоловіка і дружини в сім'ї та способи їх реалізації. Конфлікт може виникнути і в результаті зіткнення звичних для кожного з подружжя шляхів і способів задоволення соціокультурних, інтелектуальних, естетичних та інших потреб, прагнення від­стояти свою індивідуальність, намагання узгодити уявлення про себе з думкою партнера. Також про сумісність неможливо говорити, коли однаковість думок досягається за рахунок нав’язування своїх оцінок, смаків, шляхом подавлення, ігнорування інших оцінок. Зближення думок, оцінних суджень повинно відбуватися природнім шляхом.

Конфліктна ситуація у сфері ціннісних орієнтацій, що перешкоджає створенню взаємоприйнятної системи сімей­них цінностей ширшого обсягу, ніж індивідуальні, унеможливлює інтеграцію родини, а отже й виконання нею своїх обов'язків, створює небезпеку для її існування. Викликаючи напруження в сімейних стосунках, конфлікти ціннісних орієнтацій дезінтегрують родину.

Психологічна (індивідуальна) сумісність. Вона передбачає взаємодію характерів, темпераментів, особистісно-вольових якостей чоловіка та дружини. Слід відзначити, що саме психологічна сумісність обумовлює загальний емоційний фон сім’ї. Особливості рис характеру, темпераментів та особистісно-вольових рис можуть поєднуватись та гармоніювати, як при їх подібності, так і при відмінності. Сумісні партнери можуть мати подібність одних якостей і можуть мати контраст інших, в основному, природних, пов’язаних з особливостями темпераменту.

Аналізуючи літературу, ми дійшли висновку, що розкриваючи поняття психологічна (індивідуальна) сумісність варто звернути увагу на енергофізіологічну. В.В. Бойко зазначає, що енергофізіологічна сумісність досягається за рахунок подібності процесів та принципів діяльності організмів чоловіка та дружини. Кожна людина являє собою біохімічно-фізіологічну автономну систему. Її існування задовольняється рядом природних актів задоволення вітальних потреб. Організм кожної людини, як відомо, влаштований досить однаково, але в той же час в кожної людини є свої власні функціональні особливості. Відмінність прослідковується, насамперед, через такі параметри: динаміка нервової системи (темперамент); темп витрати поживних речовин та енергії організму при обміні речовин; періодичність відновлення фізіологічних ресурсів в організмі та виведення з нього продуктів розпаду; реакції на вплив зовнішнього середовища та на зміни у власному організмі у зв’язку із цим; форми та засоби розрядки власної та запозиченої енергії.

Варто зазначити, що всі перелічені аспекти полягають у динаміці, темпі, періодичності, а зовсім не у присутності в одних людей і відсутності в інших і саме це дає нам підстави говорити про сумісність та несумісність на енергофізіологічному рівні. Сучасна культура спілкування чоловіка та жінки ігнорує енергофізіологічний бік співіснування. Ми занижуємо роль даного фактора для стабілізації сім’ї, тому що звикли пояснювати успішність шлюбу матеріальними та духовними стосунками між членами подружжя. Але варто зазначити, що симптоми енергофізіологічної несумісності досить реальні. Чоловік та дружина починають відчувати дискомфорт та роздратування через природні особливості партнера і відповідно стабілізація подружніх стосунків пропорційно знижується із зростанням енергофізіологічної несумісності.

В.Ф.Рибаченко зазначає, що коли розглядати тільки типи темпераментів, не враховуючи інших типів особистості, то найбільші передумови для досягнення сумісності мають люди із типами темпераментів, які можуть бути співвіднесені за принципом подібності або за принципом доповнюваності. За принципом подібності сумісність складається не завжди, і якщо два меланхоліки, або два флегматики більш-менш співвідносні, оскільки домінуючими рисами є врівноваженість, стриманість та спокійні реакції, то два холерики через вибуховість свого темпераменту співіснують досить проблематично.

Т.В. Андрєєва, А.В. Толстова у своєму дослідженні звернули увагу на те, що найбільша задоволеність шлюбом та розподілом ролей зустрічається в сім’ях у людей із протилежним темпераментом, тобто при поєднанні темпераментів за принципом доповнюваності. Досить цікавою з цього приводу є думка Канта. Він зазначав, якщо в подружньому житті поєднуються сангвінічний та холеричний, або флегматичний та меланхолійний темпераменти, то вони взаємно нейтралізуються, тому що при взаємодії протилежні психічні якості та емоційні реакції існувати як єдине ціле не можуть: „Не можна уявити злитими в одному й тому ж акті добродушну веселість з грізним гнівом або муки самокатування з вдоволеним спокоєм невибагливої душі” [Кант И. // Сочинения. М., 1966. - т.6., С.533]. Але темпераменти – узгоджені природні якості, і, відповідно, вони можуть бути скеровані свідомими вольовими зусиллями людини. Тому фатальної несумісності темпераментів немає, як і взагалі абсолютної несумісності, яку не можна було б значно зменшити чи пом’якшити завдяки спільним зусиллям подружжя.

Також до психологічної сумісності можна віднести поділ сімей за характером ціннісно-орієнтаційної єд­ності. Вона є показником групової згуртованості, що відображає рівень або міру співпадання думок, оцінок, установок і позицій членів групи по відношенню до певних об’єктів: цілей діяльності, ідей, подій, ёёоцінок і т.п. Розрізняються гармонійні і дисгармонійні сім'ї. Перші, крім того, поділяються на природно і штучно гармонійні. Природно гармонійні сім'ї характеризуються збігом цілей, мотивів, емоційних і пізнавальних установок членів родин­ної групи, завдяки чому забезпечується їхня психологічна сумісність. У штучно гармонійних сім'ях злагода є результа­том свідомих зусиль членів родини. У таких сім'ях помітне прагнення пристосуватися один до одного, часом ціною обмеження власних потреб, привести їх у відповідність до потреб і запитів інших членів сімейної групи. Дисгармонійним сім'ям притаманна розбіжність у систе­мах ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів і цілей членів родинної групи. Адаптація їх один до одного ситуативна, перманентна, а то й декларативна. Рольові обов'язки в та­ких сім'ях нерідко виконуються з примусу, що створює пси­хологічне напруження в сімейному спілкуванні. Емоційна дистанція між чоловіком і жінкою та іншими членами ро­дини створює сприятливий грунт для виникнення психо­логічної несумісності, а отже, і міжособистісних конфліктів.

Також важливим для нормальної взаємодії чоловіка і дружини є рівень інтелекту обох, який використовується у сфері сімейних ролей та проблем. Відмінність в інтелектуальній сфері між чоловіком та дружиною може стати джерелом напруги в сімейному житті. Але ми говоримо про інтелект саме у вирішенні життєвих проблем, так звану „життєву мудрість”, тому що у професійній діяльності, при спілкуванні з друзями ми, зазвичай, використовуємо зовсім інші стереотипи мислення. І в даному випадку ми не беремо до уваги силу або слабкість розуму шлюбних партнерів, а тільки якісну різницю використання різних інтелектуальних операцій. В останній час особливу увагу приділяють вивченню енергетичної активності мозку у чоловіків та жінок за допомогою електроенцефалограми. Дослідження зафіксували, що до 10 років різниця в ЕКГ майже не проявляється, у 10-13 років жіночій мозок по ЕКГ-характеристикам випереджає чоловічий, а після 15 років ситуація стає протилежною. У дівчат найчастіше відмічаються швидкі та відносно швидкі ритми у сполуці із їх десинхронізацією, а це, в свою чергу, зумовлює емоційність, вразливість, м’якість, тобто ті характеристики, які вважаються позитивними для жінки. У сфері інтелектуальної діяльності жінкам легше вдається запам’ятовувати та зберігати знання, а чоловікам легше їх відтворювати. Чоловіки від природи є раціоналізаторами, вони постійно щось вдосконалюють. Мислення в чоловіків більш абстрактне та символічне, а у жінок конкретне, суб’єктивоване та персоніфіковане, вони дивляться на всі життєві ситуації через призму власного „Я”. Отже, психологічна (індивідуальна несумісність) виникає не тому, що один з партнерів думає краще, інший гірше, а тому що вони думають по-різному.

Сексуальна (фізіологічна) сумісність полягає у гармонійності, взаємодоповнюваності потреб у інтимному спілкуванні партнерів. Сексуальної сумісності можна досягти, якщо обидва партнери мають достатній рівень знань із анатомії та фізіології, ознайомлені із культурою та технікою статевих стосунків. Д.Кінсі зазначає, що 75% розлучень обумовлені сексуальною непристосованістю та незадоволеністю членів подружжя. В.В. Бойко підкреслює, що створення сім’ї, зазвичай, відбувається на основі біоенергетики індивіда, а подальше життя залежить і від психічної енергетики індивіда, тобто обирають один одного біологічні індивіди, а продовжують жити в шлюбі соціалізовані особистості.

На нашу думку, взагалі слід розрізняти сексуальну та фізіологічну сумісність. Фізологічна сумісність полягає у можливості співіснування двох біо-хімічно-фізіолочних істот та залежить від анатомо-фізіологічних особливостей двох партнерів. Говорячи про сексуальну сумісність, вважаємо за потрібне згадати про рівні енергетичного резонансу. Почуття взаємного потягу виникає у чоловіка і жінки при умові резонансу їх енергій. В.В.Бойко зазначає, що проведені дослідження показали: між двома закоханими людьми виникає специфічне багатовимірне енергетичне поле. Стосунки чоловіка і жінки відбуваються на трьох рівнях прояву біоенергетики: рівні статевого інстинкту; рівні біоенергетичного обміну; рівні психічної енергії.