Психология семьи. Тема Предмет та стан розвитку психології сімї
 Скачать 0.91 Mb.
|
|
Тема 7. Порушення функціонування сучасної сім’ї. План. 1. Особливості та причини виникнення порушень життєдіяльності сучасної сім’ї. 2. Розлучення та його наслідки. Література:
1.На протязі всього життєвого циклу сім’я постійно стикається з важкими ситуаціями, які або об’єктивно порушують життєдіяльність людини або її сім’ї, або суб’єктивно сприймаються нею як складні і тому не можуть бути подолані самостійно. В одних ситуаціях такі ситуації бувають наслідком несприятливого впливу соціальних процесів. В інших – результатом дії горизонтальних і вертикальних стресорів. До першої групи можна віднести наступні фактори: 1) глобальні: війни, тероризм, екологічні катастрофи, природні лиха, техногенні катастрофи; 2) макросоціальні: національні і етнічні протиріччя, економічні кризи, культурне протистояння, міграція; 3) мікросоціальні: конфліктні стосунки з сусідами, навчальними і виробничими закладами, армією, правовими інститутами. До другої групи відносяться такі: 1) труднощі, які виникають при переході від однієї стадії життєвого циклу до іншої (реєстрацію шлюбу і пристосування до сімейного життя; поява дитини і її виховання); 2) труднощі, які пов’язані з необхідністю паралельного вирішення одразу декількох проблем на певній стадії життєвого циклу (одночасне введення домашнього господарства, виховання дитини, освоєння професії); 3) труднощі, пов’язані з несприятливими варіантами життєвого циклу (відсутність в сім’ї одного з членів, поява вітчима, народження позашлюбної дитини). Багаточисельні труднощі, які виникають перед сім’єю і загрожують її життєдіяльності, по силі і тривалості свого впливу поділяють на гострі і хронічні. Прикладом перших може служити смерть одного з членів, інформація про подружню зраду, раптові зміни в долі, матеріальному або соціальному статусі, важке захворювання. Хронічні труднощі: надзвичайне фізичне або психічне навантаження в побуті і на виробництві, труднощі при вирішенні житлових проблем, неможливість мати дитину. Можна виділити наступні види труднощів: 1) за інтенсивністю (пов’язані із різкою зміною способу життя, та пов’язані із накопиченням труднощів); 2) за джерелом виникнення ( пов’язані із етапами життєвого циклу та із ситуаційними впливами на сім’ю); 3) за частотою виникнення (одноразові та повторні); 4) за тривалістю (коротко та довготривалі). Охарактеризуємо їх. За інтенсивністю: пов’язані із різкою зміною способу життя – вступ до шлюбу тощо; пов’язані із накопиченням труднощів - одночасне виникнення і відповідно потреба вирішення цілого ряду проблем (народження дитини тягне за собою, виникнення матеріальних затрат, потреби у догляді, у власному житлі). За джерелом виникнення: пов’язані із етапами життєвого циклу – зближення ідеології молодого подружжя на основі різних ідеології батьківських сімей; із ситуаційними впливами на сім’ю – землетрус, війна, хвороба одного із членів подружжя. Ці порушення неминуче впливають на благополуччя членів сім’ї, не дозволяють їм задовольнити свої потреби, викликають стан внутрішнього напруження і дискомфорту, є джерелом соматичних, нервово-психічних і поведінкових розладів, гальмують розвиток особистості. Значимість ситуації для сім’ї в цілому і кожного її члена, насамперед, залежить від того, наскільки несприятливі наслідки вона має. Наприклад, бездітність для жінки, яка вийшла заміж, щоб в шлюбі народити дитину, а потім виявила, що її чоловік не може мати дітей, призведе до більш катастрофічних результатів, ніж для жінки, яка вийшла заміж на основі кохання. Всі сім’ї по-різному протистоять життєвим трудностям. Для одних наслідком несприятливих впливів буде зростання порушень у функціонуванні сім’ї.Інші, навпаки, збільшать свою згуртованість і збільшать зусилля для подолання кризи і збереження сім’ї. Неоднакова стійкість сім’ї до труднощів пояснюється по-різному. Частіше всього говорять про певний механізм, який забезпечує досягнення успіху – про копінг-стратегію „вирішення проблеми”, про сім’ю, яка вміє вирішити проблему. Психологічні дослідження і психотерапевтичний досвід підтвердили, що розвиток здатності сім’ї вирішувати проблеми, підготовка до них підвищують її стійкість до стресу. Одночасно з цим конструктивне вирішення проблеми залежить не лише від інтелектуальних можливостей членів сім’ї, але також і від їх особистісних особливостей: здатність до самообмеження, вольових якостей, прагнення до компромісу. Більшість дослідників розглядають сімейний стрес як критична життєва подія, яка порушує гомеостаз сім’ї. Така подія вимагає тривалих зусиль по пристосуванню і навіть зміні сімейної системи. Однак, сімейний стрес можна також розглядати як послідовність щоденних фруструючих подій, з якими людина повинна справитися в повсякденному життю, щоб зберегти сім’ю в цілісності. Виділення конкретних мікро епізодів і уявлення про механізми подолання такого стресу допомагають точніше зрозуміти причини наступних стратегій сім’ї у життєво важких ситуаціях. Наприклад, в групах сімей, які включають хворих неврозами, основними мікростресорами були: у батьків – лайки з дружиною, дітьми, колегами; у матерів – власна хвороба, лайки з дитиною, їх власне майбутнє; у їхніх дітей - лайки з батьками, братом чи сестрою, другом чи подругою. Латентне сімейне порушення - це таке порушення, яке суттєво негативно не впливає на життя сім’ї в звичайних умовах, однак відіграє суттєву роль у важких життєвих ситуаціях, визначають нездатність сім’ї їм протистояти. У звичайних умовах певні порушення у всіх цих сферах допустимі і не впливають негативно на життя сім’ї у цілому. Однак, у важких ситуаціях характерної для сім’ї міри взаєморозуміння, прив’язаності і стійкості до стресу виявляється недостатньо. Ось і тут проявляється різниця в реакціях на проблеми. У сім’ях, де латентних порушень або немає або вони мінімальні, виявляється можливою внутрішня мобілізація. Там, де є порушення, це важко здійснити. В результаті формуються передумови для виникнення сімейно-обумовлених психотравмуючих станів. Латентні сімейні порушення можуть бути обумовлені дією двох факторів: 1) особливостями внутрішньосімейних стосунків; 2) індивідуально-психологічними особливостями членів сім’ї. У першому випадку в якості латентних можна виділити наступні ускладнення: порушення уявлень родичів про сім’ю і особистості один одного; порушення між особистісних комунікацій в сім’ї; порушення механізмів інтеграції сім’ї; порушення структурно-рольового аспекту життєдіяльності сім’ї. У другому випадку в їх основі лежать: сексуальна дисгармонія подружжя, психологічна несумісність, несумісність рівня духовності і культури. 2. Статистика розлучень. По рокам сімейного життя розлучення розподіляється так: до 1 р. – 3,6%; від 1 до 2 р. – 16%4 від 3 до 4 р. – 18%; від 5 до 9 р. – 28%; від 10 до 19р. – 22%; від 20 і більше років – 12,4%. Таким чином, за перші роки чотири роки відбувається біля 40% розлучень, а за 9 – біля 2/3 їх загальна кількість. Абсолютна більшість розлучень приходиться на вік від 18 до 35 років. Різкий підйом розпочинається у віці 25 років. В 68% випадків на розлучення падають жінки. Причому переважають жінки до 50 років, особливо активні при цьому молоді жінки. Після 50 – частіше ініціатором розлучення виступають чоловіки. Жінки, як правило, нижче оцінюють якість шлюбу, ніж їх чоловіки. Історія розлучення. У народів, які знаходяться на більш нижчій ступені розвитку, а також у стародавніх народів перевагами при розлученнях користувалися виключно чоловіки. Наприклад, у древніх асіріян будь-яка спроба жінки на розлучення каралася смертю, а чоловік мав право просто вигнати жінку з дому. Велике було різноманіття мотивів для розлучення у древніх іудеїв. Чоловік мав право вимагати розлучення: якщо жінка мала тілесні проблеми, які заважали виконанню подружніх обов'язків; якщо вона була поганою господинею; якщо вона вела аморальний спосіб життя і порушувала подружню вірність; якщо вона протягом 10 років не народжувала дитину. Жінка мало право наполягати на розлучення: чоловік погано поводився з нею, якщо займався несхваленою іншими працею, якщо відмовлявся виконувати подружні обов’язки. В Древній Греції отримати розлучення було просто. Чоловіки при свідках просто говорив жінці, що шлюб розірваний, після чого та забирала своє придане (навіть якщо було звинувачена в подружній зраді). А зі сторони жінки добитися розлучення було важче. Вона повинна була подати заяву міській владі, яка й приймала рішення. І незалежно від того, хто з подружжя був винний, діти залишалися з батьком. В Древній Індії шлюб розглядався як божий союз людей. Розлучення було можливим тільки зі сторони чоловіка по вині жінки. У 2 тис. до н.е. закон: «жінка, яка не народжувала дітей – може замінитися на 8 році сімейного життя, яка народжувала мертвих дітей – на 10р., народжувала тільки дівчат – на 11 р., але та, яка постійно свариться – негайно». Пізніше чоловіки могли розірвати шлюб у 3 випадках: якщо жінка протратила його майно, зробила аборт або задіяла його життю шкоду. Жінка може вимагати розлучення, якщо чоловік став імпотентом або здійснила вчинок, за який його виключали з касти. Пророком Мухамедом передбачена сама просто в світі процедура розлучення для чоловіка-мусульманина. Чоловіки достатньо сказати «Я з тобою розлучаюся» - і все. Причому він може сказати це наодинці і при свідках, вдома і на вулиці. А жінка ні при яких умовах не може розлучатися з чоловіком (бо по Корану жінка немає право наполягати на розлученні). Однак, при тілесних проблемах чоловіка, при подружній незлагоді жінка може вимагати розлучення, але повинна заплатити чоловікові або відмовитися від приданого. Мусульманам дозволяється три рази розлучення і після розлучення знову на ній одружитися. Але після трьох раз нове одруження забороняється. Сьогодні існують багато мотивів для розлучення. Для багатьох народів одним з них є подружня невірність, причому засуджується більше зрада жінки. Однак, є народи, які не реагують на подружню зраду. Так, в африканському племені дінка чоловік може розлучитися з жінкою, якщо вона нерозумна або погано говорить. У деяких народів для розлучення достатньо однієї підозри про можливу зраду жінки. В одному з жмеринських штатів (Кентуккі) до сих пір діє закон, згідно з якому чоловік може вимагати розлучення, якщо жінку бачили в барі. В нашій країні передбачено 2 способи розпаду шлюбу: в загсі і судовій. Рекордом розлучення є досвід сімейного життя Морган з амер. міста Сіє тла, які до 1986 відмітили 40 весілля (з 1939 р. вони розлучалися офіційно 39 разів). Юридичне оформлення розлучення випереджає емоційне розлучення, яке проявляється у втраті кохання і довіри подружжя один до одного і виникнення почуття відчуженості. Після нього іноді слідує “фізичне” розлучення – тимчасовий роз’їзд подружжя, коли вони вже думають про розлучення, але не вважають його єдиним виходом із ситуації. Потім можливе “пробне” розлучення, коли подружжя живе окремо, щоб переконатися, чи є них бажання відновити стосунки. Правда, дане розлучення рідко сприяє відновленню стосунків, як правило, воно виступає формою плавного переходу до розлученого стану. Саме на стадії пробного розлучення подружжя подає на елементи і починають вирішувати питання поділу майна. Потім настає власне юридичний процес. Предвестником розлучення виступає криза сімейних стосунків. Кризовими сімейними союзами називаються такі, в яких важливі сфери життєдіяльності стали грунтом постійного стику інтересів і потреб членів подружжя. На жаль, ні соціологи, ні юристи пока ще вивчили причин і механізмів, які призводять до формування і розвитку кризи подружніх стосунків. Однак, вміле коректування кожної конкретної ситуації навіть при наявності глибокої кризи подружніх стосунків в ряді випадків дозволяє попередити неминучий розпад сім’ї. Деякі соціологи вважають, що основними умовами, які зумовлюють розлучення, є урбанізація образу життя, міграція населення, індустріалізація країни, емансипація жінок. Всі ці фактори знижують рівень соціального контролю, роблять життя індивіда значною мірою анонімною, що при деяких обставинах формує відсутність відповідальності, стійкої прив’язаності, взаємної турботи. Але це лише умови. В таких умовах одночасно можуть існувати і створюватися міцні сім’ї і тимчасові. Крім названих причин, кожне розлучення має свої власні основні і другорядні причини. І.В.Гребєнніков, І.В.Дубровіна, Г.П.Разуміхіна виділяють основні причини розлучень: несходство характерів, п’янство і алкоголізм, подружня невірність, необдумане укладання шлюбу. Л.В.Чуйко виділяє наступні причини розлучення: п’янство і алкоголізм, несходстсво характерів і відсутність взаєморозуміння, невірність і підозра в невірності, часті сварки, поява іншої сім’ї, втрата почуття кохання, фізична несумісність, ревнощі, хвороба, фіктивність шлюбу, безвідповідальне ставлення до сім’ї, вимушене розлучення, відсутність дітей або небажання їх мати тощо. Вчені зазначають, що по наслідкам всі розлучення можна поділити на три групи: 1) наслідки для самого подружжя (виникає комплекс нових проблем – економічні складності, зміна особистих звичок, смаків, всього стиля життя, характеру стосунків із загальними друзями і знайомими, взаємостосунки з батьками і т.п.); 2) наслідки для дітей (для дітей розлучення – ціла трагедія); 3) наслідки для суспільства. В цілому, фактори, які сприяють розлученню, наступні:
Проблема полягає в тому, як відновити втрачені цінності і традиції суспільства, вирішувати проблему матерів-одиночок і розлучень сімей. Стратегії поведінки в ситуації перед розлученням можуть бути різними: 1) військово-ненависна (повернення партнера будь-якою ціною – тут необхідна перемога, але при цьому ні поваги до себе, ні до партнера немає – наприклад, натравити родичів, друзів, дітей, які повинні показати її (його) небажану поведінку; 2) загострення кохання (пошук якихось варіантів як утримати партнера, здійснюються спроби налагодити стосунки, хоча б на дипломатичному рівні – намагаються бути добрими, розмовляти); 3) прийняття реальності такою, якою вона є – тут задача – не вимагати від партнера негайного рішення, а чекати поки він сам його прийме. С. Краткохвіл виділяє три стадії протікання розлучення: 1. Стадія протесту – травмована особа підвищує активність, що уникнути розлучення. Однак, при цьому діє хаотично і нецілеспрямовано, тим самим погіршуючи свою позицію. 2. Стадія розпачу – людина відчуває, що не володіє ситуацією і впадає в депресію, що іноді доходить до самозвинувачень. 3. Стадія заперечення – людина стає жорстокою і приймає рішення, що не слід зберігати шлюб з такою негідною людиною. Вчені зазначають, що за наслідками всі розлучення можна поділити на три групи: 1) наслідки для суспільства;; 2) наслідки для самого подружжя; 3) наслідки для дітей. Розлучення мають негативні соціальні наслідки: зниження рівня народжуваності, погіршення умов сімейного виховання, погіршення показників здоров’я (риск захворювань збільшується на 30%), зниження працездатності людини, ріст алкоголізації, збільшення суїцидів, збільшення псих. захворювань. Розлучення негативно впливає на здоров'я. Розлучені хворіють в середньому в 2 рази частіше, ніж одружені і живуть менше. Причому смертність серед розлучених, неодружених і вдівців чоловіків значно вища, ніж серед жінок. Серед причини інфаркту розлучення знаходиться на 2 місці після смерті одного з подружжя. Наслідки розлучень для жінки: Другий раз вступають в шлюб лише 27% жінок, з них тільки 56% бувають щасливими. Причому якщо є дитина, то ймовірність вийти заміж в цьому випадку в 3 р. менше. Якщо в 25-30р. жінка йде на розлучення, то вже через 5 років вона відчуває на собі, що вибирати їй, власне, немає з кого (нехватка чоловіків). Який би поганий не був чоловік, для нього швидше знайдеться нова жінка, ніж новий чоловік для тієї, яка задумала розлучення. Зрозуміло, що щасливий другий шлю, коли вже є дитина, не проста справа. Адже, пов’язують долю люди, які багато пережили, ображені, ті, які розлучилися з дітьми або змушені привчати їх до нових пап або мам («Глупец тот, хто учится на своих ошибках. Я предпочитаю учится на своих» - канцлер Бісмарк). Одинокі розлучені жінки стикаються з тими самими проблемами, що і чоловіки, але у них виникають ще й додаткові трудності (створити навколо себе нове оточення, турбота про дітей. Наслідки розлучень для чоловіка: Нову сім'ю створюють 68% розлучених чоловік. Більш щасливими другий шлюб виявляється для 73 чоловіків. (Анекдот: «Чоловік і жінка прогулюються в парку. Їм назустріч йде дама. Чоловік шепоче жінка – Соня, постарайтеся здаватися щасливою. Та дама – моя перша жінка»). Багато чоловіків переживають як діти це оцінять не зараз, а потім. І чим старше стають діти, тим сильніше переживає і усвідомлюють необхідність для них своєї присутності. Небайдуже чоловікові і суспільна думка: тому що, як правило, звинувачують в розлучення, насамперед, його. По даним досліджень, проведених в США, після розлучень, у зв’язку з погіршенням побутових умов і в результаті порушення міжособистісних зв’язків, з переходом у категорію “одиноких” серед чоловіків значно зростає смертність. Правда, чоловікам частіше, ніж жінкам вдається подолати одинокість, вступивши в новий шлюб. Але, по-перше, травми, нанесені розлученням, дають про себе знати і в новому шлюбі; по-друге, новий шлюб не завжди вирішує проблему, так як він менш стійкий і розпадається в два рази частіше, ніж перший; по-третє, біля половини розлучених чоловіків в новий шлюб не вступають. Можливість повернення досить реальна для багатьох пар, які розпалися необдумано. В житті відомі випадки, коли чоловік повертається до своєї жінки та дітей. В своїй книзі «Родство душ» Т.Мур розповідає історію чоловіка, яки прожив багато років сам, але так і не зумів змиритися з тим, що жінка кинула його. Причому, чоловік не був щасливий в шлюбі. Коли ж Мур здивовано запитав, чому в цьому випадку, чоловік продовжує жити спогадами про минуле, то він відповів «завжди залишалася надія на раптову зміну». Як правило, у другому шлюбі є свої особливості. Вибір партнера відбувається усвідомлено, з врахуванням недоліків та переваг один одного, сумісність інтересів та потреб. Чоловік і жінка не погоджуються на другий шлюб, якщо виявляють у кандидата ті самі або подібні недоліки, що були у першого партнера. В основі другого шлюбу лежить свідома симпатія, а не емоційне захоплення, ніж при першому. Другий шлюб треба берегти. Другий чоловік дається жінці нелегко – його одразу не зустрінеш, нелегко підібрати ключі до його серця. І чоловікові друга жінка також дається через сумніви, роздуми, оцінку зробити шлюб щасливим. Саме психологічна сумісність знаходиться на першому плані при створенні другого шлюбу в перші роки його існування. Щоб все негативне пішло в минуле, слід створити в собі новий подружній характер. Також психологи рекомендують: уникайте (навіть в думках) порівняння свого нового життя з минулим шлюбом. Використання минулого подружнього досвіду повинно бути делікатним, особливо в сексуальній сфері. Наслідки розлучень для дитини: Розглянемо особливості виховання дітей в неповних сім’ях. Неповна сім’я, при всьому героїзмі матері, не може забезпечити повноцінних умов соціалізації дитини, під якою психологи розуміють, як правило, весь процес входження її в соціальне середовище, пристосування до нього, засвоєння соціальних ролей і функцій. Дослідження показують, що одинока мати має більш виражену установку на виховання дітей, ніж мати в повній сім’ї. Процес виховання і вся система стосунків матері з дітьми емоційно більш насичені. Мати прагне своїм впливом, своєю любов’ю, своєю турботою компенсувати те, що, на її думку, діти недоотримують через відсутність батька. По відношенню до дітей така мати займає опікунську, оберігальну, контролюючу, стримуючу ініціативу дітей позицію. Це сприяє формуванню емоційно ранимою, безініціативною, несамостійної, егоїстичної особистості. Не можна не враховувати впливи зовнішнього середовища. Дитина з неповної сім’ї частіше виявляється об’єктом морально-психологічного тиску зі сторони дітей з благополучних повних сімей, що призводить до формування почуття невпевненості, а часто і озлобленості, агресивності. У таких дітей можуть не сформуватися альтруїстичні і гуманістичні якості, риси, без яких неможливе створення вже власної сприятливої сімейної атмосфери. Формування особистості дитини ще більш ускладнюється в тому випадку, якщо вона була свідком або учасником всіх сімейних конфліктів і сварок, які призвели її батьків до розлучення. Зберігаюча прив’язаність до батька при ворожому ставленні до нього матері може стати причиною роздвоєння психічного життя дитини, її особистості. Відсутність чоловіка в сім’ї особливо деформує процес соціалізації хлопчика, для якого в неї не виявляється природної соціальної моделі для наслідування. Ще складніше процес соціалізації відбувається там, де мати наполегливо намагається “влаштувати” свою долю. В сім’ї часто з’являються нові “дяді”. Дитина відчуває себе нікому не потрібною. В таких умовах не виключене формування особистості людиноненависника, правопорушника, злочинця. Труднощі, які обумовлені розлученням, залежать від віку дітей:
(Реакція дитини на розлучення з книги Гері Чепмен «Пять мов любові у подружжі. «У шість рокі я думала, що батько пішов, тому що не любив мене. Коли ж мама вийшла заміж вдруге, я, десятирічна дівчинка відчувала, що тепер вона має кого любити, а мене і далі ніхто не любив. Я так потребувала любові. Я познайомилася з цим хлопцем у школі. Він був старший за мене, Але я йому сподобалася. Я не могла в це повірити. Він добре до мене ставився, і за якийсь час я відчула, що він справді мене любить».) |