Психология семьи. Тема Предмет та стан розвитку психології сімї
 Скачать 0.91 Mb.
|
|
На рівні статевого інстинкту реалізується біологічна програма сексуальної поведінки. Її руховою силою є енергія статевого потягу (потенції) – лібідо. Організму необхідна емоційно-енергетична розрядка, яка допомагає зняти напругу нервової системи. Але варто зазначити, що в чистому вигляді статевий інстинкт проявляється досить рідко, наприклад, в результаті відсутності статевих стосунків довгий час. З фізіології знаємо, що при довгому невиконанні якоїсь інстинктивної дії (в даному випадку статевий акт) поріг чутливості знижується, а в даному випадку ми говоримо про роздратованість, яка зростає при неможливості задоволення потреб. Несумісність в даному випадку буде полягати у різниці бажаної частоти здійснення статевих актів між чоловіком та дружиною і результатом в даному випадку будуть конфлікти на фоні підвищеної роздратованості однієї із сторін. Найчастіше проблеми частоти статевих стосунків виникають у молодих сім’ях із незначним терміном спільного проживання. Наприклад, чоловік прагне до сексуальних стосунків щодня, тоді як дружина оптимальними вважає стосунки не частіше як 1 раз на тиждень. Першим кроком є роз’яснення подружжю, що обидва прагнення є нормальними, але, зазвичай, у такій ситуації можуть виникати труднощі. У людини із більш розміреним ритмом статевого життя може виникнути зменшення статевого потягу, або навіть відраза до стосунків, якщо прагнути до більш частих та інтенсивних стосунків. В той же час партнер, який прагне більш інтенсивного темпу стосунків і залишається довгий час незадоволеним, стає роздратованим і нерідко незадоволене статеве прагнення перетворюється в агресивні почуття до свого партнера. В іншому випадку партнер, який не може задовольнити свої сексуальні прагнення в сім’ї, нерідко може спробувати задовольняти їх поза сім’єю, або стати схильним до самостимуляції [Краткохвіл С.]. На другому рівні відбувається біоенергетичний обмін, відбувається розподіл на „своїх” та „чужих”. Зазвичай, це відбувається на перших етапах спілкування. Кожний орієнтується на тип обличчя і фігури, колір волосся, тембр голосу, який йому імпонує для сексуальних стосунків. Цей відбір відбувається задовго до шлюбу, але після того, як подружжя починає жити разом, вже визначивши для себе найкращого партнера, починають з’являтись небажані деталі. Дружина не завжди виглядає так сексуально, як на побаченнях, чоловік не завжди приваблює дружину приємним запахом, навіть тембр голосу під час сварок змінюється. Замість найпривабливішої в світі людини чоловік і дружина отримують людину не зовсім „свого типу”. На даному рівні несумісність проявляється у зменшенні привабливості один для одного і намагання вирішити виникаючі проблеми одразу, зазвичай, не приносить полегшення, а тільки погіршує ситуацію. Наступний рівень В.В. Бойко називає рівнем психічної енергії. На даному етапі оцінка людини протилежної статі відбувається за участі різних компонентів особистості. Особистість опосередковує сприймання біоенергетики представника протилежної статі. Між біоенергетикою та психічною енергією відбувається боротьба, перемогу одержує найбільш сильна сторона. Найкращий варіант, якщо спільна біоенергетична прив’язаність супроводжується резонансом на рівні психічної енергії. Це можна назвати станом повної гармонії. На даному етапі несумісність проявляється не стільки в сексуальному плані, скільки в особистісному. В інтимному спілкуванні несумісність може проявитись у різних поглядах на культуру сексуальних стосунків. В даному випадку вважаємо за потрібне, говорячи про культуру сексуальних стосунків, згадати про дошлюбні сексуальні стосунки. Історично до факту таких стосунків в різні часи та у різних культурах було діаметрально протилежне ставлення. В європейській культурі існував культ цноти, який передбачав збереження нареченою своєї цноти для майбутнього чоловіка, в той час, як такого критерію не вимагали від чоловіків, які ще не вступили до шлюбу. Д. Кінсі зазначає, що засудження дошлюбних зв’язків є не зовсім позитивним, адже дошлюбні стосунки дають можливість перевірити сексуальну сумісність чоловіка і жінки ще до того, як вони вступлять у шлюб. На нашу думку, в даному випадку не варто ставити знак рівності між вибірковим дошлюбним статевим життям і вседозволеністю сексуальних стосунків, яка в сучасному суспільстві стала досить розповсюдженою. Cімейно-побутова сумісність полягає у співпаданні поглядів на призначення сім’ї, стиль та уклад її життя, на поділ сімейних ролей. Подружня згода, а відповідно і сумісність, зазначає В.Ф.Рибаченко, явище не тільки інтелектуальне, а й поведінкове, оскільки вона стає основою досягнення узгодженості дій та вчинків. Уточнюючи, погоджуючи змістовий аспект поведінки, чоловік і жінка узгоджують власні вчинки, формуючи крок за кроком єдину подружню поведінку, яка синхронізує і ототожнює психічний та діяльний аспекти поведінки кожного. Розкриваючи сімейно-побутову сумісність, ми вважаємо за потрібне звернути увагу на такий аспект як сумісна діяльність. Сумісною називається діяльність, яка може бути успішно виконана лише спільними зусиллями партнерів у спільному житті. Сумісність формується у процесі спільної подружньої діяльності, для якої необхідна взаємна активність членів подружжя. В.Ф.Рибаченко зазначає, що багато конфліктів виникають саме через недостатню сформованість сумісної діяльності. Найгіршим є те, що під час дошлюбного знайомства майже неможливо створити реальної моделі подружньої взаємодії, яка базується на постійній сумісній діяльності. Хоч не можна сказати, що в дошлюбний період молоді люди зовсім не мають досвіду сумісних дій, але їх спільні дії, зазвичай, несистематичні, ситуативні і не стосуються щоденного побуту і саме тому молоді люди не мають можливості перевірити свою придатність до практичної сімейної взаємодії, сімейно-побутової сумісності. Вчений зазначає, що першою ознакою сумісної діяльності є спільна мета. Якщо двоє людей створюють сім’ю, то це ще не означає, що у них спільна мета майбутнього сімейного життя. Наприклад, чоловік шукає у шлюбі комфорту, налагодженого побуту, в той час як його наречена прагне знайти у шлюбі кохання та взаєморозуміння. Звичайно, що одна мета не виключає іншу, але першочерговість їх досягнення різна і відповідно одразу виникнуть проблеми і щодо розподілу ролей, і щодо здійснення спільної діяльності. В даному випадку несумісність буде полягати саме у неможливості обрання спільної мети і відповідно у різних засобах досягнення сімейного благополуччя у чоловіка і дружини. Отже, спочатку молодим необхідно об’єднати власні індивідуальні потреби і цілі в єдину мету. Хоча навіть при наявності однієї мети подружжя не завжди може досягнути гармонії. Якщо і чоловік, і жінка шукають в сім’ї розуміння, підтримки як матеріальної, так і моральної, але конкретно для себе, а не для обох, тобто хочуть отримувати, не віддаючи нічого, то така „спільна мета” вбачає у шлюбному партнерові тільки джерело, яке забезпечить їх подальше життя. Розподіл сімейних обов’язків та функцій є необхідним для нормального існування сім’ї. В сучасному суспільстві панує тенденція переходу від панування економічних та репродуктивних функцій до панування соціально-психологічних та виховних. Сучасна сім’я утворюється і підтримується не економічною необхідністю, не прагненням до багатодітності, а потребою в любові і підтримці, свідомим і спільним вихованням дітей. Якщо члени сім’ї по-різному розуміють свої ролі і висувають один одному неузгоджені очікування і відповідні їм вимоги, то сім’я є малосумісною і конфліктною. Більш того, з нашими очікуваннями і уявленнями досить тісно пов’язані наші потреби, які ми хотіли б задовольнити у шлюбі. Але якщо уявлення різко не співпадають, то неузгодженими виявляються і наші потреби: ми прагнемо задовольнити зовсім не ті потреби, які є актуальними для іншого, і відповідно чекаємо від нього задоволення тих потреб, які він задовольняти не збирається. Тема 6. Особливості сімейного спілкування. Сімейні конфлікти. План. 1. Специфіка спілкування в сім’ї. 2. Морально-психологічний смисл взаємної адаптації подружжя. Види адаптації. 3. Особливості та класифікація сімейних конфліктів. Література: 1. Ковалёв С.В. Психология современной семи: Информ.-метод. материалы к курсу «Этика и психология семейной жизни». – М.: Просвещение, 1988. – С.177-207. 2. Культура семейных отношений. Сб. статей. – М.: Знание, 1985. – С.34-38; 142-158. 3. Белоусова З.И. , Коваль В.В. Осторожно: семейный конфликт/ Метод. рекоменд. для учителей, родителей, соц. работников, психологов. - Запорожье, 1993.- 114с. 4. Колесникова Л.И. Семья – в зеркале конфликта: (уроки семейной жизни). - Казань: Татар. кн. изд., 1990. – 107 с. 5. Сердюк Л.З. Динаміка особистісних рис у перші роки подружнього життя / Автореф. Дис. Канд. Психол. Наук. 0 К., 2000. – 16 с. 6. Комісарова С.М Як досягти сумісності у шлюбі // Поради молодим сім’ям / За ред. А.К.Дмитренка. – Чернівці: Прут, 2001. – С.18 –21. 7. Батищева Г.О., Зайцева З.Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім’єю (методичні рекомендації). – К.: А.Л.Д., 1996. – 100 с. 8. Супружеская жизнь: Гармония и конфликты. - М.: Профиздат, 1991. - 176с. 9. Сысенко В.А. Супружеские конфликты. - М.: Мысль, 1989. - 173с 10. Шуман С.Г. Шуман В.П. Конфликты в молодой семье: причины и пути устранения. - Минск: Университетское,1989. - 78с. 1. Життя сучасної сім’ї – це світ спілкування, основним чином, між чоловіком і жінкою, між батьками і дітьми в процесі повсякденних стосунків. Спілкування подружжя в сім’ї, підкоряючись загальним закономірностям міжособитссіного спілкування, має і свої особливості, обумовлені, насамперед, постійним сумісним проведенням поза робочого, вільного часу. Лікург, легендарний законодавець Древньої Спарти, бажаючи відгородити подружжя від їх пристрасті один до одного, надзвичайно обмежив їх спілкування, наказав, щоб чоловіки і жінки жили окремо і могли зустрічатися лише тайком. Спілкування в сім’ї – достатньо багатостороннє явище. Вона становить собою і ставлення членів сім’ї один до одного, і їх взаємодію, і обмін інформацією між ними, їх безпосередній емоційний контакт і духовне взаємопроникнення. Основне в спілкуванні є те, що нас “приймають” такими, якими ми є дійсно. У партнера повинен бути відповідний психологічний резонанс з нашим внутрішнім світом. Інший партнер повинен проявити до нас щирий інтерес. В сімейному спілкуванні людина ніби скидає з себе соціальні маски, відмежовуючи від себе ті соціальні ролі, які вона реалізує в громадській, політичній або професійних сферах. Сім’я як відносно замкнута мала група володіє своєю соціально-психологічною структурою міжособистісних стосунків. При їх вивченні на перший план виступають функціонально-рольові зв’язки – слідування соціально заданим нормам поведінки, зразкам і ролям, зафіксованим в тій чи іншій культурі. Інший аспект міжособистісних відносин в сім’ї є емоційно-оцінночні зв’язки, які включають думки, уявлення подружжя про ті чи інші властивості, риси характеру, вчинки один одного. Ці оцінки розміщуються переважно по осі “подобається – не подобається”. Почуття закоханості, яке є найбільш поширеним мотивом для вступу молоді в шлюб, майже повністю орієнтовано на перший компонент вказаної опозиції. Важливий аспект сімейних зв’язків становлять особистісно-смислові відносини, які передбачають орієнтування в мотивах і особистісних смислах іншої людини. Цей прошарок відносин проявляється в установках на сумісну діяльність заради цієї людини, в ім’я спільного благополуччя сім’ї. Ознакою наявності сприятливих особистісно-смислових відносин є повне взаєморозуміння подружжя один одним, що виражається у взаємній готовності і уміння співпереживати і співчувати, бачити настрій один одного, розуміти, що любить і чого не любить, що хоче і чого не хоче його партнер. Одним із важливих психологічних механізмів формування особистісно-смислових відносин є механізм ідентифікації – здатність встати на позицію іншої людини, що призводить до взаємної узгодженості оцінок і поглядів на світ, яка породжує основу для взаєморозуміння. Аналіз процесу сімейного спілкування, безперечно, передбачає аналізу психологічного клімату сім’ї. Психологічний клімат – це сукупність психологічних станів, настроїв, ставлень людей в групі і колективі. Всі психологічні клімати можна розділити на дві групи: сприятливий і несприятливий. Клімат групи визначається наступними характеристиками: задоволеність спільною діяльністю; стосунками з керівництвом і колегами; взаєморозумінням; стійким настроєм; емоційним станом; ступеню емоційного благополуччя кожного; згуртованістю; ступінню участі кожного члена колективу в управлінні і самоуправлінні; результатами діяльності. Психологічний клімат в сім’ї будується на основі тих самих законів, що і в будь-якій іншій групі. Благополуччя визначається такими якостями її членів, як доброзичливість по відношенню один до одного, прагнення взяти на себе відповідальність у важких питаннях, уміння відноситися до себе більш критично, ніж до партнера. Соціальні психологи досліджували особливості ставлення до себе і до партнера в сім’ях благополучних і неблагополучних. Ними отриманий цікавий факт: у подружжя, задоволених своїм шлюбом, самокритичність вища, ніж критичність по відношенню до партнера. У людей, не задоволених своїм шлюбом, критичність до чоловіка (жінки) перевищувала самокритичність. Психологічний клімат благополучної сім’ї характеризується спільністю інтересів. Зовсім не обов’язково, щоб у чоловіка і жінки були однакові захоплення, інтереси, важливо, щоб вони враховували їх, проявляли би до них увагу. Найбільш яскраво психологічний клімат проявляється в сумісності людей. Коли говорять про сумісності людей один з одним, то, насамперед, всього мають на увазі певну співзвучність цінностей, інтересів, емоційних установок, загального стилю життя. Якщо в сім’ї є подібна співзвучність, то, природно, виникає така взаємодія між всіма її членами, коли знають переваги і недоліки, але, не дивлячись на це, людину приймають такою, якою вона є. Наприклад, один в сім’ї енергійний, інший – нерішучий, але зате не відмовиться від порученої справи. Оскільки спілкування із значущими людьми є характеротворчим (С.Л.Рубінштейн), то з часом у стабільних сім’ях спостерігається схожість таких рис подружжя – як: вимогливість, скептицизм, довірливість, доброзичливість, чуйність. Контраст спостерігається між домінуванням і поступливістю: перша якість краще розвинута у чоловіків, друга – у дружин. Велике значення для нормального функціонування сім’ї має стиль спілкування, який сформувався між подружжям, який залежить від властивостей їх характеру, темпераменту, культурного рівня, звичок, інтересів і, що дуже важливо, тієї моделі взаємостосунків, яка привноситься ними із сімей батьків. Очевидно, задоволеність членів подружжя значною мірою залежить від міри сумісності їх цінностей і норм спілкування. Не викликає сумніву той факт, що нервозність, неврівноваженість, замкнутість, негативні риси характеру є негативними супутниками повноцінного сімейного спілкування. Спеціалісти вважають, що візуальний контакт є виключно важливим елементом спілкування між близькими людьми. Він допомагає зосередитися на тому, що говорить співбесідник і означає зацікавленість до особистості того, хто говорить, особливо, якщо цей діалог дорослого з дитиною. Психологи вважають, що жінки схильні до більшого візуального контакту, ніж чоловіки. Крім того відмічено, що члени сім’ї схильні частіше і більше дивитися на тих, ким вони захоплюються або з ким у них близькі довірливі стосунки. Суттєву роль у процесі спілкування членів подружжя відіграє інтимне спілкування. Інтимне спілкування – це не лише сексуальні стосунки, не тільки статевий зв’язок, а найбільш відкрите, духовне спілкування. В процесі інтимного спілкування людина постає перед іншою як унікальна, неповторна істота, вона виступає надзвичайно відкрито, не приховуючи свій внутрішній світ, всі свої особливості. Однак, деякі люди намагаються залишатися на рівні “загальноприйнятого”, формального спілкування через: 1) експозицію, тобто хворобливе небажання відкритися перед партнером, виявити те, що навіть сам боїшся у собі виявити; 2) страх “бути покинутою” (через відкриття усіх своїх особливостей), 3) боязливість своїх власних деструктивних, руйнівних імпульсів (в сімейному спілкуванні ми найменшою мірою пов’язані соціальними нормами поведінки, соціальними заборонами, тому по відношенню до партнера можемо ввести себе так, як би не змогли ввести себе по відношенню до людини менш близької); 4) боязливість втратити свою індивідуальність (через надмірне злиття з індивідуальністю іншого). Суттєвим бар’єром на шляху взаєморозуміння подружжя є егоїстичне мислення, відсутність здатності до всебічного і об’єктивного аналізу власної особистості. Відомо, наприклад, що жінки дають собі більш скромні і реалістичні оцінки. Чоловіки ж схильні переоцінювати свої досягнення. Цуканова Є.В. спробувала зібрати деякі ознаки, показники, які свідчать про проблеми сімейному спілкуванні. До них відносяться: зменшення кількості взаємних звернень один до одного; спілкування стає більш коротким, небагатослівним, нерозгорнутим; в мовленні зустрічається більше безапеляційних категоричних суджень і інтонацій; все менше демонструється бажання і уміння вислухати свого партнера; відбувається зменшення або повністю зникає “контакт очима”; незацікавленість в продовженні спілкування; зростання негативного ставлення до партнера; неввічливість; грубість; прагнення знизити іншого, прояви агресивності по відношенню до іншого (Цуканова Е.В. Психологические трудности межличностного общения. – К., 1986. – С. 54-55). Крім того, у деяких людей гіпертрофована схильність до перебудову оточуючого мікросоціального середовища, своїх близьких. В спілкуванні в сім’ї ця схильність до змін інших по принципу “якщо я тебе придумала, стань таким, як я хочу”, нерідко може служити причиною глибоких конфліктів. Відомий французький письменник Андре Моруа в своїх “Листах до незнайомки” радить таким жінкам змягчити свої зусилля (та чоловічі муки) похвалами, подібно тому, як скульптор змочує глину перед тими, як з неї щось ліпити. “Спочатку, якщо він закоханий, він витерпить це, спробує виправитися, потім, неминуче повернувшись до своєї істинної суті, стане проклинати свою наставницю”. Наступна обставина, яка характеризує взаємостосунки подружжя, є ревнощі. Важко знайти хоча б одну людину, яка б не відчувала почуття ревнощів, байдуже ставилася до поведінки людини, яку кохаєш. Ревнощі виникли, мабуть, як один із засобів самозахисту кохання і тому, якщо можна її знищити, то разом з коханням. Психологи розрізняють ревнощі тиранічні (людина розглядає свого партнера як об’єкт для власного блага, задоволення, як власність; у неї не розвинута здатність поважати особливості особистості іншої людини); від “ущемленности” (їх проявляють люди з тривожним характером, невпевнені у собі, схильних перебільшувати небезпеки, які страждають комплексом неповноцінності); та “оберненні” (джерелом ревнощів є проекція, перенос власної подружньої невірності або, в будь-якому випадку, ненадійності, постійної готовності до невірності, на свого партнера). Соціальні психологи відмічають три своєрідні комунікативні позиції спілкування: “батько”, “дорослий”, “дитина”, які можуть поєднуватися в одній і тій самій людині. Бути в позиції “батько” означає усвідомлювати свою перевагу над іншими, право заохочувати і карати, вимагати поваги до себе, хоча самому не завжди її проявляти. Позиція “дорослий” означає, що людина на рівних спілкується з оточуючими, не показує своєї влади і не очікує “покровительського” ставлення до себе з боку інших. В позиції “дитина” людина демонструє високу чутливість до образ, ранимість, навіюваність, бажання отримувати, відчувати турботу і т.п. І якщо ці позиції в сім’ї узгоджуються, наприклад, хтось проявляє “батьківський” стиль спілкування по відношенню до партнера, а той із задоволенням демонструє “дитину” – це добре. Якщо зустрічаються дві “дорослих” позиції – теж дуже добре. Але, коли в сім’ї стикаються двоє “батьків” – неминуча конфліктна ситуація і напруженість в спілкуванні. Соціологічні дослідження показують, що при нормальних взаємостосунках в сім’ї жінка, як правило, завжди ділиться з чоловіком своїми переживаннями і отримує при цьому морально-психологічну підтримку, в неблагополучних ж сім’ях – тільки 16,7% жінок розповідають своїм чоловікам свої проблеми і трудності. Подружні стосунки неминуче проходять через протиріччя: сварки, конфлікти, суперечки. І дуже важливо у виникаючих розбіжностях вникнути в позицію іншого, поставити себе на його місце, поглянути на речі його очима. Нормою сімейного спілкування повинно бути розуміння того факту, що в діалозі сходяться два розуміння, дві точки зору, два рівноцінних голоси. В процесі виникаючих розбіжностей слід говорити тільки про предмет суперечки, не нагадувати про промахи іншого. В сімейному спілкуванні дуже важливі моральні принципи. Основний з них – повага до іншого, його “Я”. На жаль, багато людей забувають про те, що ніхто не любить приказного тону, звинувачення. В подружньому життів дуже важливо вміти визнавати як свої помилки, так і право інших помилятися. Звичайно, для цього вимагається відоме благородство. Сімейні взаємини страждають від форми висловлювань. Серед них є заборонені (Я сотні раз тобі казав, що... Скільки разів треба повторювати... Про що ти тільки думаєш... Невже тобі важко запам’ятати... Всі люди..., а ти... Що ти причепилася до мене.... Ти така (такий) же, як твої батьки...) і бажані (Ти у мене найрозумніший (а). Ти у мене найгарніший (а). Мені з тобою так легко. Ти мене завжди правильно розумієш. Я нікому так не вірю, як тобі. Ти у мене молодець. Я ніколи не зуміла (в) б зробити, як ти...). Невміння спілкуватися здатне “вбити” кохання, зруйнувати сім’ю. Культура спілкування повинна бути вистраждана в процесі сімейного життя. Її основними компонентами є співпереживання, терпимість, доброзичливість. Особлива здібність до спілкування – вміння визнати цінності іншого, навіть всупереч неспівпаданню позицій. Очевидно, що в повноцінному спілкуванні в сім’ї відчувають потребу і діти. Багаточисельні дослідження показують, що спілкування є одним з основних факторів формування особистості дитини. Потреба у спілкуванні з’являється у немовляти, якому немає ще й двох місяців. А починаючи з п’яти місяців спілкування дитини стає вибірковим і залишається таким на все життя. Встановлено, що спілкування з дітьми має велике значення для їх інтелектуального, емоційного і вольового розвитку. З іншої сторони, доказано, що діти, які позбавленні можливості спілкуватися з батьками або з одним з них характеризуються низьким рівнем саморегуляції поведінки, володіють підвищеною чутливістю до будь-якого звернення до них дорослих, відчувають трудності у відношеннях з ровесниками. В таких дітях ускладнюється засвоєння рольової поведінки в рамках своєї статі. 2. Адаптація полягає у взаємоуподібненню подружжя і у взаємній узгодженості думок, почуттів і поведінки. Адаптація здійснюється у всіх без виключень сферах сімейних стосунків і стосується всіх складових образу життя чоловіка і жінки. Можна розглядати види адаптації відповідно до типів подружніх взаємостосунків. Матеріально-побутова адаптація, в основному, полягає в узгодженні прав і обов’язків подружжя у виконанні домашніх справ, а також формуванні моделі планування і розподілу сімейного бюджету, яка влаштовує усіх. Морально-психологічна адаптація засновується на поєднанні світоглядних установок, ідеалів, інтересів, ціннісних орієнтацій, а також особистісних і характерологічних особливостей чоловіка і дружини. Корисно підкреслити, що адаптація до образу життя передбачає: 1) пристосування подружжя до нових для них статусів чоловіка і жінки і пов’язаних з ними функцій; 2) узгодження існуючих до шлюбу зразків позасімейної поведінки; 3) обов’язкове включення їх в коло взаємних родинних зв’язків. Як справедливо зазначає В.А.Сисенко, відмінність дружніх сімей від конфліктних більше всього полягає у мірі пристосування подружжя. В дружній сім’ї відбувається поступове зближення потреб, інтересів, нахилів, бажань. Інтереси чоловіка стають інтересами жінки і навпаки. В конфліктному шлюбі крайня автономність двох “Я” зберігається. В них дуже часто можна спостерігати протиставлення потреб, бажань і намірів обох членів подружжя, а процес поєднання двох “Я” відбувається дуже повільно. Інтимно-особистісна адаптація полягає в досягненні подружжям сексуальної відповідності, що передбачає не лише задоволення фізіологічне, але й морально-психологічне задоволення інтимними стосунками. Також виділяють адаптацію первинну і вторинну. По своєму психологічному змісту первинна адаптація здійснюється в двох основних видах стосунків: рольових і міжособистісних. Міжособистісна адаптація має три аспекти: афективний (емоційна складова стосунків); когнітивний (ступінь їх розуміння); поведінковий (безпосередньо реалізуюча в них поведінка). Успішна міжособистісна адаптація передбачає емоційну близькість, високу ступінь взаєморозуміння і розвинуті вміння організації поведінкових взаємодій (наприклад, слухати, не перебиваючи). Міжособистісна адаптація передбачає взаємопристосування подружжя до особливостей особистостей один одного і необхідності і можливості злиття їх “Я” і єдине “Ми”. Вторинна адаптація проявляється в послабленні почуттів, їх перетворенні в звичку, виникненню байдужості. Реалізується вона в трьох основних сферах: 1) інтелектуальній (зменшення інтересу до іншого члена подружжя як особистості внаслідок повторення ним в спілкуванні одних й тих самих думок, суджень і т.п.); 2) моральній (подружжя проявляє некращі свої якості, думки і вчинки, використовує в процесі спілкування небажані жести і інтонації); 3) сексуальній (зниження взаємної захопленості один одним, спад статевого потягу). В практичному плані успішність подолання подружжям впливу вторинної адаптації визначається двома факторами: 1) постійною новизною і міжособистісною сумісністю. Існують три основні умови боротьби з вторинною адаптацією: 1) постійна робота над собою, духовне зростання, прагнення постійно підтримувати в очах партнера свій престиж і статус; 2) подальше підвищення культури взаємостосунків подружжя, послідовне виховання в собі доброзичливості, чуйності, стриманості і тактовності; 3) підвищення взаємної автономності подружжя, їх відносної свободи один від одного. Обговорення подружньої автономії провокує виникнення питань про ревнощі – супутника сімейного життя. Слід звернути увагу на те, що це складне почуття включає в себе три основні компоненти: почуття власника, небажання допустити порівняння з можливим суперником через небезпеку програти при цьому в очах любимого (ої) і боязнь втратити до себе кохання. Перші два компоненти, як правило, негативно впливають на шлюб, оскільки посягають на свободу кожного члена подружжя. Причиною виникнення подібної негативної ревності, як правило, виступає низька самооцінка, яка часто є наслідком неправильних дій партнера, пов’язаних з критикою і постійними зауваженнями. Що ж стосується третього компонента, то його можна визнати явищем позитивним, бо в ньому проявляється виховна функція кохання, його здатність направляти людину до самовдосконалення і розвитку в ім’я щастя бути любимим, на своєрідне змагання з людьми. 3. Проблема конфлікту цікавить багатьох дослідників, тому що конфлікти є досить розповсюдженим явищем у нашому повсякденному житті. Конфлікти виникають зазвичай тоді, коли відбувається зіткнення інтересів, поглядів, позицій окремих людей або груп. Ці інтереси можуть полягати у бажанні оволодіти і тими ж цінностями, простором, речами, соціальними ролями. При цьому велике значення має усвідомлення людиною ситуації конфліктною або ні. Конфліктною визначають ситуацію, у якій сторони проявляють схильність до зіткнення. Конфлікт є одним з видів особливо значущих ситуацій у спілкуванні між людьми. Психологами запропоновано діагностичні методи прогнозування поведінки людини у конфліктній ситуації, такі як тести, експерименти та ігрові процедури. У сім’ях, де члени подружжя ставляться один до одного з підозрою, презирством, поступово виникає ворожнеча, ненависть, відчуження. Такі сім'ї складають предмет дослідження сімейної конфліктології. Науковці довели, що сім'ї без конфліктів практично не буває і особливо це стосується молодих сімей. Людина знаходиться в постійному конфлікті навіть з самою собою, не кажучи вже про те, що для пристосування до іншої людини потрібен час і чималі зусилля. Безперечно, конфлікти суттєво відрізняються у різних сім'ях за характером і частотою, а головне - за вмінням подружжя розв'язувати конфлікти, за культурою їх поведінки в конфліктних ситуаціях. Дитина, яка спостерігає сімейні конфлікти, розчаровується в людських взаємостосунках взагалі, не набуває позитивного досвіду співробітництва, співпереживання, співучасті, які необхідні їй для самостійного життя, в тому числі і власного сімейного. Необхідно зауважити, що сім’ї поділяють на: 1) конфліктні (між подружжям є постійні сфери, де їхні інтереси, потреби, наміри і бажання стикаються, зумовлюючи особливо сильні і тривалі негативні емоційні стани); 2) кризові (протиставлення інтересів і потреб подружжя, що носять особливо різкий характер і які захоплюють важливі сфери життєдіяльності сім’ї); 3) проблемні (перед подружжям виникли особливо важкі життєві колізії, здатні нанести шкоду стабільності шлюбу: наприклад, відсутність житла, тривала хвороба одного з подружжя, відсутність засобів для проживання сім’ї). Фактори, що заважають створити психологічний комфорт в кожній сім’ї: 1) непідготовленість подружжя до шлюбу; 2) молоді люди досить смутно уявляють роль чоловіка і жінки; 3) незнання специфіки психології статей (жінки більше надають перевагу міжособистим стосункам, вони більш емоційні; для чоловіків велику роль відіграє трудова діяльність, логічні роздуми переважають над емоціями). Виникнення конфліктів залежить від багатьох факторів і одним з них є нервово-психологічний стан людини. Одним з цих станів є стрес. Згідно теорії Сальє у організмі під впливом подразників (стресорів), якими можуть бути будь-які емоційні фактори, незалежно від їх вигляду виникає ряд неспецифічних змін, які об'єднуються поняттям “стрес”, або загальний адаптаційний синдром. В.А.Сисенко прийшов до висновку, що сварки і суперечності базуються на наступних причинах: незадоволеність сексуальних потреб одного з партнерів; незадоволеність потреби в цінності і значимості свого “Я”; незадоволеність потреби одного або двох партнерів в позитивних емоціях; пристрасть одного з партнерів до алкогольних напоїв, азартних ігор; фінансові розбіжності подружжя; незадоволеність потреби у взаємодопомозі, взаємопідтримці, потреби в кооперації і співробітництва, пов’язаних з розподілом праці в сім’ї, доглядом за дітьми. Відомі радянські дослідники конфліктних сімей Л.В. Чуйко, О.Г.Харчев, М.Я. Соловйов, В.О. Сисенко дійшли згоди щодо основних причин конфліктів, здатних призвести до розлучення. Варто зазначити, що для сучасної сім’ї властиве зростання питомої ваги міжособистісних стосунків. Збільшується кількість сімей, змістом існування яких стають людські, психологічні аспекти стосунків, а саме: кохання, потреба у спілкуванні, взаєморозумінні, духовний розвиток. Тому й питома вага міжособистісних конфліктів із суто психологічною природою зростає. Особливою групою конфліктів, які мають прямий вплив на сумісність, є конфлікти пізнання та адаптації. В.Ф.Рибаченко зазначає, що першими сімейними конфліктами є конфлікти незнання, адже молоді перед весіллям об’єктивно знають та розуміють один одного приблизно на 10%. Хоча при проведенні опитувань молодят перед весіллям 73% респондентів зазначають, що знають усі характерологічні особливості обранця. Даному феномену є дуже тривіальне пояснення: навіть, якщо досвід спілкування молодят до шлюбу був досить тривалим, то він переважно носив розважальний характер і відповідно не було можливості проявитись таким рисам характеру та особливостям темпераменту, які могли б виявитись у певних особливих чи навіть екстремальних умовах. Другим етапом розвитку подружнього пізнання є намагання адаптуватися до індивідуально-психологічних особливостей один одного. На даному етапі розвитку сім’ї виникають конфлікти призвичаєння. Зазвичай, термін тривалості даного етапу розвитку сім’ї тим менший, чим більше часу чоловік та дружина знаходяться разом та вчаться спільно вирішувати виникаючі проблеми, а тільки в разі плідної співпраці та взаємодії. Але тісне спілкування та перебування разом практично у всіх психічних та фізичних станах призводять до значного зниження зацікавленості подружжя одне одним, зростає монотонність в сімейному спілкуванні і може тривати аж до повної емоційної та інформативної вичерпаності партнерів. Конфлікти даного етапу супроводжуються підвищеною дратівливістю, відчуттям обтяжливості не лише спілкування, але й присутності шлюбного партнера. Подружжю необхідно освіжити свій сімейний мікроклімат, цьому можуть допомогти різні захоплення, які дадуть змогу на певний час переключитись на інші речі і дати заряд нових відчуттів та інші ситуації, які дадуть змогу чоловіку та дружині відволіктися один від одного, а потім поглянути на партнера по-новому. І.В.Гребєнніков, І.В.Дубровіна, Г.П.Разуміхіна виділяють наступні причини порушення сімейних стосунків: розходження уявлень про основні сімейні цінності (наприклад, конфлікти, пов’язані з розподілом домашніх справ, фінансовими проблемами); порушення спілкування між подружжям (емоційна неврівноваженість, критичність до інших людей, прагнення керувати, замкнутість і т.п.); ревнощі (висловлення індійських мудреців: “Все життя оточуючим і собі можна зіпсувати і навіть втратити смисл тривалого проміжку життя лише тому, що, дні бути сповненні ревнощів”), алкоголізм. Також вчені відмічають, що конфліктні ситуації можуть виникати в кожній сім’ї, але етикою розв’язання конфліктів, володіють, на жаль, не всі. Вітчизняні і зарубіжні дослідники проблем сімейної конфліктології (В.Авдєєв, В.Леві, Дж.Скотт, Р.Колес і ін.) вважають, що причинами подружніх і сімейних конфліктів є: відсутність щирості і відкритості в спілкуванні в сім’ї, відсутність високої самооцінки і оцінки один одним; невміння взаємодіяти, прислуховуватися один одного; відсутність довіри і поваги; невміння переживати почуття відповідальності за кожного; очікування прояву несправедливості зі сторони членів сім’ї; незбалансованість взаємодій членів сім’ї; відсутність сімейних традицій і ритуалів; відсутність почуття гумору і корисності проведення дозвілля тощо. Однією з причин нерозуміння один одним в подружньому спілкуванні є соціальна, психологічна і біологічна особливість чоловіка і жінки. Чоловіча активність і напористість, характерні для чоловіків, є протиставленням гнучкості, делікатності поведінки жінки. На думку С.Васильєва, характер чоловічої статі проявляється в боротьбі, а жіночої – в ніжності, причому жінці більшою мірою притаманний інтерес до нюансів людських взаємостосунків, прагнення до емоційного спілкування. Більшість жінок здатні переконувати не стільки силою своїх логічних доказів, скільки інтонацією, тембром голосу, мелодійністю своєї вимови, тональністю звуків. Багато вітчизняних і зарубіжних дослідників підтверджують думку про те, що стосунки між подружжям значною мірою детерміновані стосунками, які побутують у батьківських сім’ях. Батьківська сім’я значною мірою визначає емоційну і змістовну сторони морального виховання, формує у дитини систему цінностей сімейного життя, виробляє основні установки і очікування, з якими потім діти створюють свої сім’ї. Соціологи зафіксували, що серед несприятливих сімей значний процент становлять сім’ї, створені вихідцями із несприятливих або неповних. Наявність патології в психіці і проблем в моральній сфері стають джерелом сімейних конфліктів і хронічного захворювання сім’ї. Виникає своєрідне заколдоване коло: в кризисних і конфліктних сім’ях батьки долають свою власну кризу ціною неврозом у дитини, який внаслідок, ставши дорослим, і сам буде долати дію набутих морально-психологічних дефектів ціною розвитку неврозів у своїх дітей. Проаналізувавши причини, що зумовлюють виникнення конфліктів у сім'ї, можна виділити серед них ті, які найчастіше детермінують конфлікти в молодих сім'ях. Це ряд суб'єктивних та об'єктивних причин, що призводять до дестабілізації молодої сім'ї і появи конфліктів. Серед причин, що призводять до сімейних конфліктів варто виділити:
- сексуальна дисгармонія;
Конфлікт в сім'ї являє собою складне явище, яке охоплює різні рівні взаємодії. Він може зароджуватись і протікати на рівні стосунків між подружжям, не реалізуючись певний час в їх поведінці (стадія пасивного конфлікту). Деякий час можуть маскуватись міжособистісні відносини між подружжям (недовіра, невдоволеність, байдужість). Далі загострення взаємовідносин між подружжям охоплює сферу спілкування, проявляючись у різноманітних формах конфліктної поведінки (вербальної, невербальної) – це стадія активного конфлікту. Усвідомлення конфлікту може бути адекватним (уявлення про причину конфлікту в обох сторін - правильне), неадекватним (подружжя сприймає об'єктивну конфліктну ситуацію викривлено) та хибним (конфлікт виникає на основі неправильного уявлення про конфлікт в одного чи в обох членів подружжя). У становленні взаємин між подружжям, а також попередженні конфліктів в молодій сім'ї вагому роль відіграє виховання майбутнього чоловіка та дружини. Не слід забувати, що кожен з них виховується в специфічному середовищі і відповідно шкала цінностей в усіх різна. Науковцями вже не одноразово доведено, що у власних сім'ях молодята зазвичай повторюють досвід батьків, хоча свідомо не завжди до цього прагнуть. Відомо, що звичка – це друга натура. Щастя наступних поколінь зумовлене вихованням майбутніх членів подружжя у їх родинах. Саме тому особливого значення набула проблема формування особистості дитини в сім'ї. Не останньою проблемою молодих сімей є правильне використання вільного часу та проблема, яка стосується положення жінки у сучасному суспільстві. Класифікація сімейних конфліктів, розроблена соціологом В.А. Сисенко, базується на основі незадоволених потреб і хоча не охоплює всієї палітри сімейних конфліктів, досить чітко, на нашу думку, визначає основні:
Окремий тип конфлікту, як зазначають Ч.Гризицкас та В.Гайдис, є розладженість через нереалізовані надії, які покладалися на свого партнера. В кабінети сімейних консультацій постійно звертаються чоловік, які страждають від звинувачень, що “не зробили кар’єри”, “не створили жінці положення в суспільстві”. Американський психолог М.Дойч запропонував розглядати наступні типи конфліктів: 1) істинний конфлікт (існує об’єктивно і сприймається адекватно: жінка хоче використати кімнату як кладовку, а чоловік – як фотолабораторію); 2) випадковий або умовний (легко може бути розв’язаний, хоча це і не усвідомлюється його учасниками: не розуміють, що в межах квартири є ще вільні кімнати); 3) зміщенний (за явним конфліктом приховується дещо зовсім інше: сперечаючись за вільну кімнату, дійсно подружжя конфліктують через уявлення про їхні сімейні ролі); 4) невірно приписаний конфлікт (коли жінка сварить чоловіка за те, що він зробив по її вказівці, про яку вона забула); 5) латентний (прихований) конфлікт (по тим чи іншим причинам неусвідомлене подружжям протиріччя, яке тим не менше об’єктивно існує); 6) неістинний конфлікт (існує лише через помилки сприйняття подружжя, без істинно об’єктивних причин). Спостереження за феноменологією конфліктної поведінки дозволили вченим виявити декілька основних видів взаємодії під час конфліктів: суперництво, співробітництво, компроміс, уникнення, поступка. Розроблено багато шляхів подолання і попередження конфліктів [О. Г. Антонова–Турченко. Від конфлікту до взаєморозуміння. - К.,1992, 37с.] Психологи виділяють такі варіанти розв’язання конфліктних ситуацій в сім’ї: 1) примус, коли нав’язується таке розв’язання конфліктної ситуації, що задовольняє лише ініціатора конфлікту (“Я сказав, і буде так, як я хочу...); 2) конфронтація. Ніхто не приймає позиції іншого, кожний залишається при своїй думці. Посилюється роздратованість, бо один одного не розуміють (“Я буду так...”, “А я буду так...); 3) втеча від розв’язання суперечностей: тобто розв’язання конфліктної ситуації відкладається, а конфлікт залишається. Проте, позитивне тут те, що залишається час на обдумування, прийняття якогось рішення і поновлення процесу розв’язання конфліктної ситуації; 4) згладжування напруги – подекуди це дає змогу зняти напругу зовсім і досягти нормальних взаємостосунків, проте іноді конфлікт може відновитися; 5) компроміс – це найкращий спосіб розв’язання конфліктів, пошук найбільш сприятливого і справедливого для обох сторін рішення. У результаті компромісу сторони стають відвертими, намічаються взаємні поступки, має місце рівність прав і обов’язків обох членів подружжя. Для уникнення конфліктних ситуацій в сім’ї, необхідно підвищувати культуру подружніх взаємостосунків, культуру шлюбу. Краще звернутися до спеціалістів, які не лише володіють спеціальними знаннями в галузях медицини, психології, соціології, але й мають досвід вирішення багатьох життєвих ситуацій, з якими вони стикалися у зв’язку із своєю роботою. Отже, проблеми сімейних стосунків, зокрема причин конфліктів, які виникають у ній потребує дослідження у різних аспектах: соціальному, психологічному, педагогічному тощо. Міцна й щаслива родина – це морально здорове майбутнє покоління, а отже розквіт держави. |