Психология семьи. Тема Предмет та стан розвитку психології сімї

• Название: Тема Предмет та стан розвитку психології сімї
• Анкор: Психология семьи.doc
• Дата: 06.06.2018
• Размер: 0.91 Mb.
• Имя файла: Психология семьи.doc
• Тип: Документы; #20070
• страница: 15 из 16

Тема 2. Особливості і функції сучасної сім’ї.

1. Вищезазначені функції настільки тісно взаємозалежні, що жодну з них не можна визнати основною. Наприклад, виховна функція тісно пов'язана не тільки з комуніка­тивною, а й з репродуктивною функцією, оскільки наявність кількох дітей у сім'ї є природною умовою формування повноцінної сім'ї, за­безпечуючи при цьому дитині досвід взаємодії не тільки "по верти­калі", а й "по горизонталі". У свою чергу, репродуктивна функція за­лежить від низки інших функцій сім'ї: сексуальної, економічної та ін. Одночасно особливе значення має психотерапевтична функція, яку вважають критерієм оцінювання подружніх стосунків, а також психо­логічним інструментом їх регуляції. Виконання сім'єю даної функції має значення не тільки для її членів, але і для суспільства загалом.

В процесі життєдіяльності сім’ї відбуваються зміни в її функціях: одні втрачаються, інші з'являються відповідно до нових соціальних умов. Зокрема, якісно змінилася функція первинного соціального контролю; підвищився рівень терпимості до порушень норм поведінки в сфері шлюбно-сімейних відносин (народження позашлюбних дітей, подружніх зрад); розлучення перестало розглядатися як покарання за негідну поведінку в сім'ї.
4. Родини розрізняють ще за якістю зовнішніх і внутрішніх меж. Найбільш патологічними варіантами, що розміщуються на протилеж­них полюсах континууму, є ретрофлексуюча (від “ретрофлексія” — спрямування енергії всередину) і дезорганізована сім'ї. Ретрофлек­суюча сім'я має тверду непроникну спільну межу і водночас прозорі індивідуальні межі. Члени цієї сім'ї так тісно взаємопов'язані через страх розриву стосунків, що це знижує можливості індивідуального зростання. Проблеми, що виникають внаслідок заплутаних, неконст­руктивних стосунків, не розв'язуються через жорсткі зовнішні межі сім’ї, відсутність достатніх контактів з оточенням. У таких сім'ях існує велика небезпека виникнення психосоматичних захворювань. Дезорганізована сім'я знадмірно прозорими зовнішніми межа­ми розміщується на протилежному полюсі континууму. У таких сім'ях через відсутність достатнього взаємного контакту її членів і відкри­тості зовнішніх меж існує велика небезпека асоціальної поведінки чи розпаду сім'ї. Між зазначеними полюсами розміщується більшість родин, що функціонують з більш-менш адекватними межа­ми.

Розрізняють також сім'ї з різним виховним потенціалом: виховально-сильні, тобто зі сприятливою моральною атмосферою сім'ї; виховально-стійкі, де створюються загалом сприятливі можли­вості для виховання, а труднощі, що виникають у сім'ї, і недоліки усуваються за допомогою інших соціальних інститутів, насампе­ред школи; виховально-нестійкі, для яких характерна неправильна виховна позиція батьків (наприклад, надмірна опіка) при відносно ви­сокому загальному виховному потенціалі сім'ї; виховально-слабкі зі втратою контакту з дітьми і контролю над ними, коли батьки з різних причин (через поганий стан здоров'я, перевантаженість роботою, низький рівень освіти та психолого-педагогічної компетентності) не здатні правильно виховувати дітей, поступившись у своєму впливі групі однолітків.

З психолого-педагогічної точки зору негативно впливають на становлення особистості дитини сім'ї виховально-слабкі з постійною кон­фліктною атмосферою, виховно-слабкі з агресивно негативною атмосферою, у яких панують агресивність і жорстокість, маргінальні з алкогольною та сексуальною деморалізацією, правопорушництвом, зло­чинні, психічно обтяжені.

Тема 6. Особливості сімейного спілкування. Сімейні конфлікти.

1. На підставі узагальнення літератури і власних спостережень ми вважаємо за доцільне виділити такі особливості спілкування на різних фазах сімейного життя.

Романтизація стосунків: закохані знаходяться у відносинах симбіозу, сприймають у партнері тільки позитивне. Члени подружжя дивляться один на одного "крізь рожеві окуляри", відсутнє реальне сприйняття себе і іншого в шлюбі. У випадку, якщо мотивація вступу в шлюб була суперечливою, то певні властивості партнера (психологічні, фізичні і інші) можуть ним сприйматися гіпертрофовано. Як правило, проблем у спілкуванні в цей час не виникає, навпаки, партнери досить часто зазнають дефіциту спілкування і прагнуть його задовольнити.

Формування правил: внаслідок переговорів у сім’ї виробляються правила, що визначають хто, яким чином і в якій послідовності здійснює в сім'ї певні ролі. На цій стадії у подружжя цілком можливо виникнення ускладнень у спілкуванні при розподілі сімейних ролей.

Процес формування внутрішньосімейних і позасімейних відносин, зближення точок зору, ціннісних орієнтацій, встановлення звичок подружжя і інших членів сім'ї. Спілкування на даному етапі протікає інтенсивно і напружено, відображення складності цього процесу - кількість виникаючих в цей період розлучень і їх причини. На етапі зрілої сім’ї значно змінюються функції духовного (культурного) і емоційного спілкування. Перед подружжям стоїть нелегка задача - зберегти емоційну спільність в абсолютно інших умовах, ніж ті, в яких воно формувалося. На зміну конфліктності і проблемності, характерним для першого етапу життя сім'ї, приходить небезпека емоційного охолодження, різні вияви якого, наприклад, подружні зради, сексуальні дисгармонії, розлучення внаслідок розчарування в характері партнера чи кохання до іншої людини саме на цьому етапі спостерігаються найчастіше.

Завершальний етап функціонування сім’ї має свої особливості сімейного спілкування. Діти починають трудову діяльність і створюють власні сім'ї, сім'я батьків припиняє виховну діяльність, спілкування знову замикається на подружжя. На спілкування починають впливати і фізіологічні особливості, притаманні людям немолодого віку: стає менше фізичних сил, збільшується потреба в відпочинку. У цей час спілкування між партнерами проходить з урахуванням того, що збільшується потреба у визнанні, потреба відчути свою необхідність і значущість для партнера. Отже, сімейне спілкування зазнає певних змін в залежності від етапів життєдіяльності, під час яких сім'я виконує ряд функцій з метою задоволення потреб її членів та врегулювання міжособистісних стосунків.

Розглядаючи специфіку спілкування у сучасній сім’ї, можна виділити наступні моменти, які сприяють більш позитивному спілкуванню і стають основою подружньої згоди:

1. Наявність у взаємовідносинах чоловіка і жінки первинного потягу і біологічної сумісності. Мова йде про невизначну внутрішню симпатію, в основі якої можуть бути такі причини, як захоплення талантом, досягнутим успіхом, суспільним положенням або зовнішній естетичний ідеал.

2. Наявність бажаних особистісних рис партнерів. Гармонійний шлюб передбачає соціальну зрілість чоловіків, підготовленість до активної участі у житті суспільства, здатність матеріально забезпечити свою сім'ю. Дуже важливі і такі якості, як почуття обов'язку і відповідальності за сім'ю, самоконтроль і гнучкість. Інтелектуальний рівень і характер подружжя не повинні дуже відрізнятися. Під час численних опитувань щодо шлюбу, у деяких пунктах погляди чоловіків і жінок співпадали. Наприклад, в тому, що етичні і інтелектуальні якості важливіші зовнішнього вигляду. Сучасні чоловіки, однак, дещо більше цінили зовнішність жінки і їх любов до сім'ї. Жінки більше надавали значення делікатності і урівноваженості чоловіків, а зовнішність, навпаки, ставили на одне з останніх місць. Вони відкидали грубість чоловіків, а також їх нерішучість і боягузтво. У чоловіків, які живуть в "ідеальному" шлюбі, частіше за все зустрічаються такі риси особистості, як витриманість, працьовитість, дбайливість, самовідданість, гнучкість. Їм також властиві прагнення провести вільний час спільно. У той же час у чоловіків емоційно роздратованих, які перебувають у не досить вдалому шлюбі спостерігається дефіцит цих якостей.

3. Чинники, що мають непрямий вплив на якість подружнього спілкування. Дуже важливо знати, якими були подружні відносини батьків обранця, яким був сімейний уклад, який матеріальний рівень сім'ї, які негативні явища спостерігаються в сім'ї і характері батьків. Навіть мінімальна сімейна травма часто залишає глибокий відбиток в душі дитини і негативно позначається на її поглядах, позиціях і подальшій поведінці. Освіта чоловіків, звичайно, підвищує культурний і матеріальний рівень сім'ї і служить передумовою більш високого рівня освіти дітей. Однак немає підстав вважати, що вища освіта є гарантією подружнього щастя і стабільності шлюбу. По-перше, такі подружжя частіше критично оцінюють свій шлюб і часом прагнуть за допомогою розлучення вирішити те, що їх не влаштовує. По-друге, у вузах не приділяється спеціальної уваги дошлюбному вихованню молоді, отже, люди з вищою освітою нічим не відрізняються в цій сфері від своїх однолітків.
3. Слід зауважити, що істинні причини конфлікту дуже важко розпізнати через їхні психологічні моменти. По-перше, в будь-якому конфлікті є раціональний початок. По-друге, істинні причини конфлікту можуть бути надійно приховані і психологічно залишені в глибинах підсвідомості і проявлятися на поверхні тільки у вигляді доступних для “Я-концепції” мотивів. По-третє, причини конфліктів можуть бути невиявлені через так звані кругові каузальності сімейних відносин, які проявляються в подружніх конфліктах.

З точки зору В.А.Сисенко всі шлюбно-сімейні конфлікти можна поділити на три групи. До першої групи можна віднести конфлікти, які виникають на ґрунті незгоди і нерівного розподілу праці в сім'ї, різне розуміння прав і обов'язків, недостатній вклад одного з партнерів в домашню працю і самообслуговування. До другої відносимо конфлікти, що виникають на основі хронічної незадоволеності яких-небудь потреб одного або другого члена подружжя. До третьої увійдуть конфлікти, які в своїй основі несуть недоліки виховання, характеру і особистості подружжя. На думку вченого, вирішення подружніх конфліктів і принципи взаємовідносин між ними на перший погляд можуть здатися доволі простими. Подружжю потрібно підтримувати почуття особистої гідності чоловіка та дружини; постійно демонструвати взаємну повагу; намагатися викликати ентузіазм у іншого, стримувати в собі прояви озлоби, гніву, роздратованості, нервозності, не акцентувати увагу на помилках свого партнера, не дорікати минулим; жартом, будь-яким відволікаючим засобом знімати або призупиняти психічне напруження; вирішувати конфлікти, які назрівають, переводячи розмову на більш безпечні теми; не тероризувати ні себе, ні партнера розмовами про зраду, ревнощі і підозри; пам'ятати, що в шлюбі і сім'ї необхідно проявляти терпіння, співчуття, увагу та інші позитивні якості. Однак, виконання цих простих правил потребує дуже розвиненого самоконтролю поведінки, високої етичної культури і особливих якостей характеру. Але в умовах, коли обоє з подружжя працюють, виховують дітей, доглядають за хворими і виконують інші обов'язки, важливою проблемою є профілактика нервово-психічної перевтоми, психічне розвантаження, зняття напруги і знаходження виходу з психологічних проблем.

Конфлікт — повсякденний фактор життя подружжя — розглядається як процес зіткнення двох сторін на рівні індивідуальних переживань і поглядів, що свідчить про психологічну природу його виявлення. Повсякденна присутність в усіх сферах життєдіяльності подружжя і наявність в кожному конкретному випадку шляхів і способів подолання конфліктних ситуацій - дана сторона взаємовідносин залишається менш вивченою. Таке положення призводить до висновку, що конфлікт становить собою частину нормального процесу в побудові будь-яких взаємовідносин і на будь-якому рівні їх організації, тому конфлікт слід виділити в самостійну категорію, без якої люди не в змозі обходитися.

Розв'язування конфліктів здійснюється, по-перше, за рахунок перетворення самої об'єктивної конфліктної ситуації, по-друге, за рахунок перетворення образів ситуації, яка утворилась між сторонами. В цих випадках можливе подвійне розв'язання конфлікту, зокрема, часткове, коли виключається тільки конфліктна поведінка, але не виключається внутрішнє стримування спонукання до конфлікту у сторін. Часткове розв'язання конфліктів на об'єктивному рівні має місце, коли за допомогою відповідних модифікацій реальних умов середовища конфліктна ситуація перетворюється таким чином, що сторони незацікавлені в подоланні конфліктних дій, хоча стимули досягти початкової мети у сторін залишаються. Повне розв'язання конфлікту базується на тому, що конфлікт зникає на рівні фактичної поведінки, а також на внутрішньому рівні.

Усунення конфліктів зводиться до таких моментів: попередження конфлікту; управління (керування) конфліктом, який виникає в міжособистісних відносинах; прийняття оптимальних рішень в конфліктних ситуаціях; вирішення конфлікту. В усіх випадках вивчення конфліктних ситуацій необхідно знати про предмет конфлікту. При цьому під “предметом конфлікту” розуміють все те, з приводу чого виникла протидія між сторонами. Предмет конфлікту може бути як матеріальний, так і ідеальний, але завжди значущим для учасників конфлікту, хоча ця значимість може бути чисто ситуаційною. Предмет конфлікту є одним з факторів, який визначає форму поведінки людини і шляхи подолання конфліктних ситуацій.

Працівники шлюбно-сімейних консультацій вказують наступні причини конфліктів: - невідповідність партнера ідеалу, розчарування в ньому; - прагнення підкорити собі іншого; - насилля в сім'ї; - нетерплячість до звичок партнера, спроби „переробити" партнера; - споживацьке ставлення щодо кохання, егоїзм; - недостатня емоційна підтримка; - гроші; - незадоволення в інтимній сфері; - неспівпадання уявлень про ролі чоловіка і дружини; - нерівномірний перерозподіл домашніх справ між подружжям; - невміння спілкуватися; - шкідливі звички (в першу чергу — алкоголь); - взаємовідносини з оточуючими (близьке коло); - різні підходи щодо виховання дітей; - ревнощі.

Відомо також, що найбільша кількість конфліктів виникає у визначені періоди життєдіяльності сім'ї: на другому році спільного життя (як правило, з народженням дитини), на 7-12 році, і на 20-25 роках подружнього життя.

Перша хвиля конфліктів пов'язана з відносинами подружжя між собою, зі своїми батьками і родичами, а також з дітьми. Сім'я відстоює свою самостійність, вона формується як колектив. Тут виникає безліч проблем, подолати їх молода сім'я не завжди в змозі.

Друга хвиля конфліктів пов'язана з тим, що чоловік і жінка досягають фізіологічної та духовної зрілості і їх починають пригнічувати в сім'ї одноманітний ритм і стиль життя. Саме в цей період з'являються зв'язки на стороні, зради. Непотрібно боятись ускладнень, створюючи щасливе життя, після довгих років подолання суперечок і конфліктів, короткочасне охолодження дружини виявляється ідеалом жінки, найбільш відповідною для даного чоловіка, а чоловік - ідеалом чоловіка для своєї дружини. Деякі вчені вважають, що після п'яти років подружнього життя кохання це постійна праця душі і самовдосконалення.

Третій пік конфліктів припадає на 45-50 років. Цей період небезпечний для чоловіків і жінок ознаками наближення старіння. Діти стають дорослими, обов'язки перед ними і перед своєю совістю чоловік вважає виконаними, а тому хоче пожити „для себе". До 20% розлучень припадають саме на цей період. У цей складний період багато чого залежить від поведінки подружжя. Жінки, переживаючи клімакс, часто відчувають постійну роздратованість, ревнощі, плаксивість, страждають відсутністю самоконтролю і самодисципліни. Чоловік повинен розуміти, що такий стан дружини - фізіологічне явище, що потрібно оберігати її від емоційних навантажень, бути уважним, добрим і вміти володіти собою при незрозумілій роздратованості дружини. У свою чергу, дружина повинна стримуватись, контролювати свою поведінку, бути уважною і тактовною по відношенню до чоловіка, для того, щоб уникнути непотрібних зіткнень. Не існує порад, які могли б вирішити всі проблеми, але найвищий моральний принцип повинен залишатися завжди в сім'ї: зробити все можливе для того, щоб врятувати сім'ю від загибелі.

80% конфліктів виникають без бажання їх учасників через особливості психіки і того, чого більшість людей або не знає про них, або не надає їм значення. Основну роль у виникненні конфліктів відіграють так звані конфліктогени. Конфліктогенами називають слова, дії (або бездіяльність), що можуть призвести до конфлікту. Природу і підступність конфліктогенів можна пояснити тим, що ми люди більш чутливі до слів інших, ніж до того, що говорять самі. Наша особлива чутливість стосовно віднесених в нашу сторону слів виникає при бажанні захистити себе, свою гідність від можливого впливу. Але люди не настільки уважні, коли справа стосується гідності інших, і тому вже не так суворо слідкують за своїми словами і діями.

Ще більша небезпека виникає в ситуації ігнорування дуже важливої закономірності - ескалації конфліктогенів, яка полягає в наступному: на конфліктоген в свій адрес людина намагається відповідати ще більш сильним конфліктогеном, часто максимально сильним з усіх можливих засобів. Ескалацію конфліктогенів можна пояснити наступним чином; отримавши на свій адрес конфліктоген, потерпілий хоче компенсувати свій психологічний програш, тому з'являється бажання відповісти образою на образу. При цьому відповідь повинна бути не слабшою і навіть ще сильнішою. В результаті сила конфліктогенів стрімко зростає, настрій обох сторін поганий, і навряд чи подружжя задоволено таким ходом подій. Отже, ігнорування закономірності ескалації конфліктогенів — це прямий шлях до конфлікту.

Більшість конфліктогенів можна віднести до одного з наступних типів: прагнення до домінанти; прояви агресивності; прояви егоїзму; зіткнення обставин. Об'єднує дані типи те, що конфліктогени становлять собою прояви, спрямовані на вирішення психологічних проблем або для досягнення певної цілі.

Прагнення до домінанти. Прямими проявами домінанти є: накази, погрози, зауваження або будь-яка інша негативна оцінка, критика, звинувачення, зверхність, знущання. Зовні прояви домінанти проявляються у висловлюваннях: “Заспокойся”, “Як можна було цього не знати”, “Невже ти цього не розумієш” тощо. Конфліктогеном може бути навіть тон, яким люди розмовляють або звертаються один до одного. Категоричність, безапеляційність становлять собою прояви надмірної впевненості в своїй правоті, самовпевненість і передбачають домінантність та підкорення співбесідника. До даного виду можна віднести будь-які висловлювання категоричним тоном, зокрема, такі, як “Я вважаю”, “Я впевнений”. Краще вживати “Я гадаю”, “На мою думку”, “В мене склалося враження”. Конфліктогенами даного виду є й безапеляційні вислови типу “Всі чоловіки — негідники”, “Всі жінки брехухи” тощо.

Нав’язування порад. Існує правило: давати поради лише тоді, коли тебе про це просять. А скільки порад відводять один одному члени сім'ї?! Підвищення голосу, перебивання один одного, тим самим показуючи, що його думки більш цінні, чим думки інших, саме його потрібно слухати.

Приховування інформації. Інформація - це необхідний елемент життєдіяльності, відсутність інформації викликає стан тривожності. Особливо це болісно в сім'ях, де зосереджені життєво важливі для людини інтереси. Відсутність правдивості породжує найгірші підозри.

Порушення етики, навмисні чи випадкові. Один з подружжя образив іншого та ще й не вибачився, забув подякувати, не привітався, чоловік не пропустив жінку в двері, не запропонував руку, виходячи з транспорту тощо. Всі ці, на перший погляд, дрібниці накопичують негатив і спричиняють до конфлікту.

Агресія. Агресія може проявлятися як якість особистості та ситуативно, як реакція в обставинах, які склалися. На щастя, людей, агресивних від природи, менше, у більшості природна агресивність у нормі, а проявляється лише ситуативна агресивність. Людина з надмірною агресивністю вже сама по собі є конфліктогеном. Ситуативна агресивність виникає не завжди, вона є відповіддю на внутрішні конфлікти, викликані зовнішніми обставинами. Це можуть бути неприємності, поганий настрій, незадовільне самопочуття. Причому конфліктогени типу „прагнення домінувати” і „прояви егоїзму” можна також віднести до певної форми прихованої агресії тому, що вони становлять собою зазіхання, хоча і завуальоване, на гідність чи інтереси іншої людини. В силу ескалації конфліктогенів прихована агресія отримує відсіч у вигляді явної, більш сильної агресії.

Прояви егоїзму. Всі можливі прояви егоїзму становлять собою конфліктоген тому, що егоїст досягає чогось для себе за рахунок інших, і ця несправедливість слугує підставою для виникнення конфлікту. Егоїзм — це ціннісна орієнтація людини, яка характеризується задоволенням власних корисних потреб, не зважаючи на інтереси інших людей. Прояви егоїзму притаманні по відношенню до іншої людини як до об'єкту і засобу досягнення власних корисних цілей. Розвиток егоїзму і перетворення його в домінуючу спрямованність особистості пояснюється дефектами виховання. Завищена самооцінка і егоцентризм особистості закріплюються ще в дитячому віці, в результаті чого враховуються лише власні інтереси, потреби, турботи. В зрілому віці подібна концепція на власному “Я”, самозакоханість і повна байдужість до внутрішнього світу інших людей призводить до відчуження. Протилежним поняттям егоїзму є альтруїзм — це центральна орієнтація особистості, при якій центральним мотивом та критерієм моральності є інтереси інших людей.

Шляхи подолання конфліктів є дуже різними. Можна припустити, що щасливі пари більш сумісні, ніж всі інші, але і в таких подружжях бувають стреси. Інколи вони теж конфліктують, кричать один на одного, ображаються, впадають в депресію, розчаровують один одного. Вони починають з того, що і інші люди, однак, вони просто не забувають про більш важливе: бажання бути щасливим, віру в можливе щастя і непорушні обов'язки.

Кожний конфлікт складається з певних дій. Учасники конфлікту можуть загрожувати, вимагати, просити, поступатись, здійснювати безліч інших дій. Вибір стратегії залежить від досвіду учасників, віку, інтелекту, індивідуальних якостей.

Ю.Л.Трофімов наводить п'ять основних стилів поведінки в конфліктних ситуаціях, які виділяють відомі спеціалісти в галузі психології К. Томас та Р. Кілмен. Ці стилі опираються на влас­ний стиль, стиль інших учасників конфлікту, а також на тип самого конфлікту і досить часто використовуються і при аналізі сімейних конфліктів. Графічно ця класифікація представлена в сітці Томаса—Кілмена.