Национальная безопасность. Дип спец кухар НАЦБЕЗПЕК. Теоретичні засади вивчення національної безпеки
 Скачать 105.81 Kb.
|
|
ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………………4 РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ………..11 1.1 Різноманітність підходів до визначення національної безпеки 1.2 Стратегія національної безпеки як базовий документ стратегічного планування в Україні РОЗДІЛ 2 СУЧАСНИЙ СТАН НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ. ДОКТРИНАЛЬНИЙ ВИМІР…………………………………………………………………………....32 2.1 Державне управління в сфері національної безпеки 2.2 Інституційне забезпечення реалізації системи національної безпеки РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДОКТРИНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ…………..……………...…….……63 ВИСНОВКИ………………………………………..…………………………...76 СПИСКИ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ…..…………….…..80 ВСТУП Актуальність і постановка проблеми. Україна сьогодні перебуває в складній внутрішній та міжнародній обстановці. Її внутрішнє становище характеризується негативними та тривалими наслідками системної кризи. Не завершено процес економічних перетворень, має місце різка соціальна поляризація суспільства, криміналізація багатьох сторін суспільного життя. Все це відбувається на тлі нових міжнародних реалій — глобальної економічної кризи, розгулу міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, зростаючої тенденції до застосування силових методів під час вирішення міжнародних суперечностей. Це неповний перелік процесів, що є основними джерелами загроз національній безпеці України. За таких умов, особливої ваги набуває розробка у державі доктринальнальної системи національної безпеки, яка визначила б основні напрями забезпечення безпеки та сталого розвитку України, безпеки людини і суспільства на середню та довготривалу перспективу. Доктринальна система – це упорядкований масив нормативно-правових актів, який складається з законів, постанов, указів, призваних захищати національні інтереси України, декларує національні пріоритети, являє собою довгостроковий план реалізаціі державних інтересів. Змістом національної безпеки України є захист особистих, суспільних та державних інтересів від внутрішніх та зовнішніх загроз. Невід'ємною частиною загальної системи національної безпеки є її політичні та соціально-економічні складові: приведення у відповідність дій влади настроям і прагненням громадян; створення правової бази для реалізації економічних інтересів громадян; створення системи соціального захисту людини та механізму розв'язання суспільних конфліктів. Головними пріоритетами забезпечення загальнонаціональних інтересів є також гарантування: військової безпеки шляхом приведення у відповідність військової доктрини та структури збройних сил соціально-економічному стану держави та громадській думці; науково-технологічної безпеки шляхом адаптації та максимального включення наукового та інтелектуального потенціалу у вирішення важливих для суспільства та держави завдань; екологічної безпеки через реалізацію заходів щодо обов'язкової екологічної експертизи промислових і будівельних об'єктів й державної та громадської перевірки імпортованих технологій, матеріалів; інформаційної безпеки через систему дій по захисту інформаційного простору і входження до світового інформаційного середовища. У широкому розумінні, система національної безпеки повинна забезпечувати збереження народу України. Вона необхідна як для існування держави, так і вільного розвитку суспільства. Однією з головних складових такої системи є саме соціально-економічна безпека, яка означає збереження та розвиток добробуту окремої людини та суспільства в цілому. Отже, національна безпека у нашому випадку перехідної економіки передбачає побудову нової соціально-економічної системи, яка забезпечила б розвиток країни в цілому та зростання добробуту її громадян. Але, насамперед необхідно зрозуміти поняття і суть національної безпеки України, специфіку та роль нормативно-правової бази в управлінні системою забезпечення національної безпеки. Дослідження національної безпеки України свідчить про те, що забезпечення безпеки особи, суспільства і держави є досить складною науковою проблемою, що потребує поглибленого вивчення її в комплексі, як певної динамічної системи. Функціонування цієї системи зазнає впливу низки внутрішніх і зовнішніх загроз, що впливають на її окремі елементи і на систему загалом. Засадничі принципи та пріоритетні цілі держави у сфері національної безпеки України визначаються законодавчими та іншими нормативно-правовими актами. Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України», та інші основоположні документи формулюють довгострокові цілі та пріоритети розвитку держави. Стан наукової розробленості проблеми. Проблема безпеки в сучасному розумінні почала активно досліджуватися з 50-х років минулого століття. Головні ідеї були вперше сформульовані та оформлені вченими й політиками США. В наступні роки національна безпека перетворилася на одну з широко розповсюджених базових категорій. У зв’язку з цим, групу праць складають наукові доробки таких представників, як Є.Азар, А.Ахарія, Л.Браун, Б.Броуді, Д. Брайсон, З.Бжезинський, Р.Джексон, Г.Моргентау, Ч.Мур, К.Ноор [54] та ін. В їх працях викладені головні підходи до визначення поняття «національна безпека» через її зв’язки з системою базисних цінностей суспільства. В 90-ті роки минулого століття на пострадянському просторі з’являються наукові праці, автори яких, спираючись на дослідження теоретиків Заходу й США, здійснюють спроби опрацювання положень та власних концептуальних моделей національної безпеки в сучасних умовах. Такі праці складають наступну групу наукових доробок. У працях, наприклад, українських дослідників: В.Батюка, О.Бодрука, Г.Волинки, О.Дергачова, В.Горбуліна, О.Гончаренка, О.Данильяна, Є.Кравця, Є.Лисицина, Є.Мануйлова, М.Мельника, Г.Мурашина, В.Мороза, В.Паламарчука, Б.Парахонського [6, 19, 27, 31, 57, ] та інших здійснені спроби дослідження національної безпеки з точки зору національних інтересів та пріоритетів, місця й ролі у ній військової сили. Мета роботи полягає в з’ясуванні поняття та сутності національної безпеки; виявленні основних тенденцій державного управління в сфері національної безпеки, дослідженні правової бази, що забезпечує національну безпеку; визначенні місця, функцій держави і її органів в забезпеченні національної безпеки України, показати недоліки стратегічного планування в Україні і показати можливі шляхи вирішення даної проблеми. Впровадження їєрархізованої доктринальної системи національної безпеки України в сучасних умовах, яка б відповідала сьогоднішнім внутрішньополітичним і зовнішньополітичним викликам – один із найактуальніших напрямів теорії і практики національної безпеки. Саме такий підхід дозволить сформувати досконалу систему забезпечення національної безпеки України. Предметом роботи є доктринальна система, як ключовий елемент в системі забезпечення національної безпеки України. Об’єктом роботи є стратегічне планування та процес управління сферою національної безпеки України. Для досягнення поставленної мети автор вирішив низку задач: розглянув поняття та підходи до вивчення феномену національної безпеки; дослідив загальні аспекти державного управління національно. безпекою; провів аналіз діяльності органів державного управління у сфері національної безпеки; встановив особливості Стратегії національної безпеки як найважливішого документу у доктринальній системі; визначив тенденції розвитку доктринальної системи національної безпеки України. З’ясування мети і означення задач дослідження зумовили наступні методи наукового пошуку: метод аналізу допоміг розглянути безпековий нормативно-правовий масив, завдяки їх розділенню на складові елементи (закони). Кожен з яких аналізується у роботі окремо у межах єдиного цілого; пошуковий метод допоміг визначити необхідне коло джерел; історичний метод допоміг дослідити формування і розвиток доктринальної системи національної безпеки України у хронологічній послідовності; порівняльний метод (просторовий) дозволив поглянути на дану проблематику з різних боків; індуктивний — з багатьох теоретичних й імперичних джерел, що використовувалися у роботі, дав змогу прийти до загального висновку; завдяки системному підходу вдалося показати доктринальну систему України як єдину складну систему, що складається з певного набору документів. Ці документи тісно пов’язані між собою, зміна, корегування одного з них призводить до зміни нормативно-правової бази у сфері забезпечення національної безпеки, що веде до зміни внутрішньополітичної або зовнішньополітичної орієнтації держави. функціональний підхід допоміг зясувати вплив соціально-економічного, геополітичного, військового факторів на формування доктринальної системи національної безпеки України. інституційний підхід дав змогу визначити роль державних інститутів у формуванні доктринальної системи національної безпеки. Досягнення поставлених мети і завдань стало можливим лише при залученні наступних типів джерел: закони та нормативно-правові акти України; спеціальна література та монографії; періодичні видання; інтернет видання. Зокрема, при написанні роботи використовувались: Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України» ( від 19.06.2003 р., N 964-IV, зміни – від 15.12.2005 р., N 3200-IV) [18], Указ Президента України «Стратегія національної безпеки України» (вiд 12.02.2007 р. № 105/2007) [25], «Концепція (основи державної політики) національної безпеки України» ( від 16.01.1997 р, N 3/97) [43], періодичні видання, зокрема журнали «Національна безпека і оборона» [74], «Стратегічна панорама» [73], монографії Г. Ситника «Державне управління національною безпекою України» [13], Л. Шипілової «Методика обґрунтування понятійно-категорійного апарату теоретичних основ політики безпеки» [49], В. Бегми «Ринок озброєнь: Проблеми маркетiнгу продукцiї вiйсковотехнiчного призначення» [56] тощо. Чималу частину джерельної бази склали теоретичні та практичні розробки державних службовців України та науковців, а саме В.Горбулина, В.Ліпкана,Г.Ситніка, В.Бадрака, В.Бегми [6, 8, 13, 19, 50, 51, 53, 57, 60, 65]. У дослідженні були задіяні WEB-сторінки: Ради національної безпеки і оборони України, Верховної Ради України, Національної інституту стратегічного досліджень при Президентові України, Міністерства Оборони України тощо [18, 32, 40, 47]. Наукова новизна отриманих результатів. У роботі наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у аналізі ключових понять і категорій основ національної безпеки України, визначені ієрархії документів стосовних національної безпеки держави, у порівняльному аналізі ключових вітчизняних і зарубіжних документів щодо забезпечення національної безпеки, виробленні рекомендацій щодо удосконалення конкретних аспектів державної політики національної безпеки. Практичне значення отриманих результатів полягає в підвищенні ефективності застосування понять і категорій основ національної безпеки України. Отриманні результати дослідження можуть стати корисними при підготовці наукових статей, тез доповідей на науково-практичних конференціях. Матеріали роботи також можуть бути використані при підготовці загальних і спеціальних курсів з даної тематики та розробці навчальних посібників з політології, міжнародних відносин, державного управління. Апробація отриманих результатів. Основні теоретичні положення роботи обговорювалися на університетській студентській науковій конференції Донецького національного університету 5 квітня 2011 року (Тема доповіді: «Загрози національній безпеці України»). Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури. Загальний об’єм - 86 сторінок та використано 74 джерела. РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ 1.1 Різноманітність підходів до визначення національної безпеки. Кажучи про національну безпеку слід зазначити, що на сьогоднішній день не існує загальноприйнятого трактування цього терміну. У різній літературі і у різних авторів зустрічаємо обширну різноманітність визначень. У варіанті Вікіпедії (вільна енциклопедія) національна безпека визначається як захищеність життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави в різних сферах життєдіяльності від зовнішніх і внутрішніх погроз, що забезпечує стійкий розвиток країни [1]. Словник соціології дає своє визначення - безпека національна - стан системи суспільних відносин між суб'єктами соціальної системи, індивідами, державними інститутами як в рамках національної освіти, так і у сфері міжнародної діяльності, що забезпечує можливість повної реалізації і захищеність життєво важливих інтересів від зовнішніх і внутрішніх погроз через досягнення збалансованості інтересів кожного з учасників відносин шляхом оптимального співвідношення з інтересами інших суб'єктів [2, c. 84]. У вузькому розумінні - це захищеність політичних, економічних, соціальних і інших відносин і організаційних зв'язків, матеріальних, фінансових і інтелектуальних ресурсів особи, суспільства і держави від погроз; це стан системи відносин, при якому реалізуються життєво важливі інтереси особи, суспільства і держави. Слід відзначити, що наукове опрацювання проблем безпеки в цілому та національної безпеки зокрема має багату історію і залишається в центрі уваги сучасної науки. Витоки сходять ще до тих часів, коли почала виникати державність. Значний внесок у вивчення проблем національної безпеки, як соціального явища, внесли ще філософи та державні діячі Стародавніх Греції та Риму. У більш пізній період цією проблематикою займались такі відомі історичні постаті як Макіавеллі, Гроций, Сен-Сімон. У їхньому розумінні головною інституцією безпеки була держава, яка захищає власні інтереси. Особливе місце в осмисленні проблем безпеки в тісному поєднанні з проблемами держави і права належить творчій спадщині Т.Гоббса [3, c. 226], Ж.-Ж.Руссо [4, c. 411]. Ідеї згаданих класиків гуманізму розвивались у роботах відомих учених XIX - початку ХХ століття І.Тарасова, П.Лодія, М.Драгоманова, М.Грушевського, Т.Зінківського, В.Липинського [5]. У сучасних умовах зміст поняття національної безпеки значно розширився і забезпечення національної безпеки включає весь спектр інструментів політики. Існуюча законодавча і нормативно-правова база ще не повною мірою відповідає потребам функціонування і розвитку держави. Необхідно уточнити цілі держави, її функції і завдання та затвердити це законодавчо в Стратегії національної безпеки, розробити механізм координації та діяльності складових системи забезпечення національної безпеки щодо надійного захисту національних інтересів. У зовнішньополітичному вимірі національної безпеки регулюється низкою міжнародних угод і меморандумів, що передбачає єдність принципів формування і проведення державної політики, а також координований характер підходів до формування відповідної законодавчої та нормативно-правової бази у сферах національної безпеки і вироблення стратегічного курсу держави. Аналіз вітчизняного понятійно-категоріального апарату основ національної безпеки України свідчить про єдність принципів формування і проведення державної політики у сфері національної безпеки, координований характер підходів до формування відповідної законодавчої бази, підготовки доктрин, стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у різних сферах національної безпеки. Розробці методологічних підходів до дослідження проблем національної безпеки й застосування понятійно-категоріального апарату присвячено чимало наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників: О.Бодрука, А.Возженнікова, О.Гончаренка, В.Горбуліна, А.Качинського, В.Ліпкана, Є.Лісицина, О.Маначинського, В.Манілова, Б.Парахонського, Г.Перепелиці, С.Пирожкова, Г.Ситника, А.Соболєва, В.Ярочкіна та ін. [6, 7, 12, 27, 54, 57, 62]. Низка фахівців виокремлює проблему операціоналізації у визначенні поняття «національна безпека» та розглядає безпеку як «стан захищеності...», інші розглядають «національну безпеку як ступінь захищеності...», на законодавчому рівні «національна безпека» визначається як «захищеність...». На думку зарубіжних фахівців таких як Е.Азер, Ч Мур, «національна безпека» – це «фізичний захист держави...». П.Хат вважає, що «національна безпека» це «передумова...» [6]. Віддаючи данину досягненням західної політології у розробці питань національної безпеки, слід враховувати, що її концептуальні положення ґрунтуються на усталених процесах розвитку західного суспільства, ринковій економіці, індивідуалізмі, розвинутій демократії, ліберально-демократичній політичній культурі. Ці теоретичні засади знаходять своє місце в західних концепціях національної безпеки та не завжди відповідають особливостям становлення держав, що перебувають на стадії перехідного періоду, на кшталт України. Відтак, визначення «національна безпека» західних фахівців не завжди відповідає змістовному і ємнісному наповненню цього поняття. На думку П. Бєлова під час дослідження поняття «національна безпека» слід оперувати наступною «тріадною трихотомією»: перша – людина, народ, нація; друга – потреби, цінності, інтереси; третя – небезпека, загрози, виклики [7]. Для аргументації будь-якого підходу виникає потреба у з’ясуванні взаємозв’язку між інтересами, що становлять зміст національної безпеки, визначення причин їх інтеграції та необхідних умов для забезпечення їх балансу. Такі дослідники, як В. Копєйчіков, А. Колодій зазначають, що інтереси особи в сфері національної безпеки повинні мати пріоритет серед інтересів інших об’єктів системи забезпечення національної безпеки, а безпека особи – безумовний пріоритет при створенні даної системи. Практичну недоцільність в одному визначенні виражати всі властивості, особливості, що притаманні національній безпеці як явищу, ототожнювати дефініцію поняття із самим поняттям розглянуто у роботі С. Пирожкова і В. Селіванова «Національна безпека України: сучасне розуміння» [8, с. 62]. Результати дослідження суті безпеки та процесу її забезпечення дають змогу не тільки представити безпеку як цінність, а й говорити про специфічні етичні норми-обмеження, що можуть впливати на вибір сил, засобів, способів та методів забезпечення безпеки і, таким чином, на характер та межі діяльності і взаємовідносин суб'єктів та об'єктів безпеки. Але, за будь-яких умов, нині задоволення потреби в безпеці на всіх її рівнях (індивідуальному, суспільному, національному, міжнародному) передбачає застосування методологічного підходу до всебічного врахування низки чинників безпечного розвитку. Отже, безпека – це своєрідна характеристика і необхідна передумова життєдіяльності, прогресивного розвитку та життєздатності об'єктів реального світу. Очевидно, що ці об'єкти існують і розвиваються в середовищі, параметри якого формуються під впливом різноманітних взаємопов'язаних та взаємозумовлених чинників, інтегральна складова яких створює певний рівень потенційних та реальних загроз національній безпеці. Тому система національної безпеки держави має забезпечувати захист та можливість реалізації життєвих потреб людини, суспільства, держави, потреб, які певною мірою знаходять своє сутнісне віддзеркалення множини національних інтересів. На початку 90-х років ХХ століття, на етапі зближення понятійно-категоріальних апаратів суспільних наук країн Заходу і Сходу, в теоретичних дослідженнях, філософсько-соціологічній та політичній літературі категорія «національна безпека» та проблема її забезпечення дедалі частіше розглядалися різнопланово. У процесі досліджень сформувалося два підходи щодо операціоналізації поняття «національна безпека», перший з яких полягає у дослідженні національної безпеки крізь призму національних інтересів, другий – крізь призму базових цінностей суспільства. Водночас, проведений аналіз дає змогу стверджувати, що як у першому, так і у другому випадку поняття «національна безпека» є спробою передати його сутність у спосіб аналізу тих чи інших ознак. Але слід констатувати відсутність у науковців єдиної думки про те, що доцільно розуміти під поняттям «національна безпека» – стан чи категорію, яка характеризує певне явище [9, с. 127]. Так, В.Ліпкан національну безпеку розуміє як систему (процес) управління загрозами та небезпеками, за якого державними і недержавними інституціями гарантується розвиток національних інтересів народу України, джерел його духовного і внутрішнього добробуту, а також забезпечується ефективне функціонування самої системи національної безпеки, О.Бодрук вважає, що національна безпека – це певний стан конкретної соціальної системи, що характеризує ступінь її стабільності. Колишній міністр оборони США Г. Браун свого часу зазначав, що національна безпека – це «здатність зберігати фізичну цілісність і територію, підтримувати економічні відносини з іншими державами світу, на різних рівнях захищати від зовнішнього негативного впливу свої інститути і систему управління, контролювати свої кордони» [8, с. 55]. На думку фахівців Європейського Центру з вивчення питань безпеки ім. Джорджа К. Маршалла, національна безпека: загальний термін, що включає як поняття національної оборони, так і відносини країни з іноземними державами. Зокрема, умови, які створюються воєнною або оборонною перевагою над будь-якою державою чи групою держав, сприяють формуванню позиції в міжнародних відносинах, забезпечують рівень обороноздатності, дають змогу успішно протистояти ворожим чи підривним діям як всередині країни, так і ззовні за допомогою таємних і нетаємних засобів. Життєво важливі інтереси держави і спільності громадян подані як загальна мета діяльності, з досягненням якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і відвертання реальних та потенційних загроз національним інтересам, тобто як виходить з контексту – забезпечення стану безпеки [10, с. 254]. Заходи, яких вживає держава залежать від характеру загроз, а не від її цілей, які становлять множину життєво важливих інтересів. В цьому контексті відсутнім є згадування про такий актуальний в сучасних умовах і перспективний, з точки зору безпеки, аспект діяльності держави як забезпечення регіональної безпеки, тобто це поняття існує, але зміст його полягає в захищеності системи взаємовідносин країн окремого регіону від загроз дестабілізації ситуації, криз, збройних конфліктів і війн регіонального масштабу. Це визначення певною мірою дублює визначення таких категорій як міжнародна безпека, колективна безпека. У наведеному визначенні до стратегічного рівня зведені практично всі можливі загрози суспільству та державі – як природного, так і соціального характеру. Багато екологічних і гуманітарних проблем безпеки суспільства доцільно вирішувати на регіональному рівні виконавчих органів влади, а це зумовлює визначення категорії регіональна безпека, яка розкриває його зміст і сутність саме як «безпека регіону держави». Безпека розглядається як стан суспільства і держави загалом, що можна розцінювати як умову безпеки особи. Якщо дане визначення застосовано в контексті державної політики, то безпека держави не може опиратися на пріоритети власних інтересів безпеки, оскільки саме держава залишається основним гарантом дотримання правових норм, що регулюють взаємовідносини і на міжнародному, і на міжособовому рівні. Національна безпека розглядається як об’єкт міжнародних відносин, є бажаною зовнішньою умовою розвитку України, її визначення національної безпеки виконує досить вагому функцію і посідає провідне місце в понятійному полі основ національної безпеки [11, с. 97]. Порівняльний аналіз основних поглядів на визначення поняття безпеки свідчить про те, що принципових суперечностей щодо цього питання між різними науками, що досліджують проблему, не існує. Наявні розбіжності свідчать про різні підходи до цієї проблеми, які можна пояснити, насамперед, суб’єктивним чинником, тобто точкою зору конкретного автора, а не методологічними особливостями, що притаманні тій чи іншій науці. При визначенні поняття «безпека» дослідники виділяють різні основні характерні ознаки даного явища: стан, властивість, ціль, рівень тощо. Багато дослідників дотримуються думки, що безпека – явище відносне, яке перебуває в постійному розвитку [10, 11]. З початку співробітництва України з європейськими та євроатлантичними структурами й організаціями у вітчизняній термінології з’явилося багато запозичених термінів, а саме введення у вжиток воєнно-політичних термінів США у вітчизняній військовій науці та політології. Але цей процес почався набагато раніше, ще до закінчення «холодної війни» і здійснювався переважно під впливом американських пропозицій на переговорах з обмеження і контролю над озброєнням, а також у межах наукових дискусій. Однак тоді застосування американської термінології було обмеженим і стосувалося надто вузького кола осіб, які або безпосередньо брали участь в обговоренні і вирішенні переговорних проблем, або вивчали їх у межах наукових досліджень. Нині це явище набуло значно ширших масштабів і має всебічний характер. Насамперед, це залежить від того, як ті чи інші загальноприйняті в суспільстві поняття або наукові категорії відповідатимуть українському менталітету, а також від того, якою є мета запозичення. Нині серед термінів, що широко застосовуються в українській науці і політиці фігурують: «стримування», «баланс сил», «національна безпека», «стратегія національної безпеки», «національні інтереси» тощо. Ці терміни можна розглядати не тільки як суто іноземні. Деякі з них мають українські синоніми або аналоги [12, с. 448]. Щоб обґрунтувати зміст та сутність наведених вище понять, необхідно упорядкувати понятійний апарат і привести у взаємну відповідність основні категорії безпеки. Доречно також розширити систему понять, пов’язаних з категорією «безпека» за рахунок розробки категорій суміжних з політологією наук. З огляду на вище згадані концептуальні підходи до вивчення проблеми безпеки, можна розглядати безпеку: як стан захищеності соціального об’єкта, який досягається в процесі реалізації різних заходів; як систему заходів, що включає баланс інтересів і забезпечує надійне існування соціального об’єкта; як стан, при якому фактор загрози соціальному об’єкту відсутній; як якісний рівень досягнутої стійкості соціального об’єкта. Таким чином, аналіз різних методологічних підходів до визначення категорії «безпека» дає підставу зробити висновок, що національна безпека – необхідний і динамічний стан відносної неуразливості держави, який визначає характер взаємодії з зовнішнім світом і забезпечується переважно спільними зусиллями зовнішньополітичних, силових і координаційних державних органів у спосіб гнучкого використання заходів в умовах явного чи прихованого, прямого чи опосередкованого несприятливого впливу зовнішніх і внутрішніх чинників на ситуацію в державі, прийняття рішень у сфері забезпечення життєдіяльності і розвитку держави та її системи безпеки. Щодо поняття «національна безпека», то воно поєднує в собі змістовні ознаки поняття «нація» і «безпека», завдяки чому набуває нового ємнісного наповнення і переходить у категорію «національна безпека». Оскільки сутнісне наповнення категорії «національна безпека» – це забезпечення безпеки особи, суспільства і держави, то виникає потреба у з’ясуванні взаємозв’язку між інтересами, що становлять зміст національної безпеки; встановленні причин їх інтеграції та певних умов для їх функціонування, що зумовлює необхідність побудови системи, яка найефективніше забезпечувала б інтереси нації [11, с. 179]. Останнім часом з’явилася велика кількість понять, які так чи інакше містять слово «безпека» – екологічна безпека, економічна безпека, інформаційна безпека, ядерна безпека, воєнна безпека тощо. Для них усіх спільним є те, що вони характеризують стан об’єкта стосовно загроз різноманітного походження. Отже, характер загрози є організаційною ознакою в цій групі понять, він визначає характер безпеки. Сукупність понять за принципом (ознакою) організації зусиль визначає інший класифікаційний ряд: міжнародна безпека, регіональна безпека, колективна безпека, національна безпека. Він виник відповідно до принципу організації умов із забезпечення безпеки за рівнем вирішення завдань. В іншій групі понять організаційним підґрунтям виступає об’єкт зусиль, спрямованих на забезпечення безпеки: безпеки особи (громадянина), безпеки суспільства, безпеки держави, безпеки польотів, безпеки плавання тощо. Найважливішими завданнями у сфері національної безпеки є визначення національних інтересів, конкретизація їх змісту, характеру та пріоритетності, виявлення загроз національним інтересам, їх класифікація; пошук оптимальних за складом та використанням ресурсів, які дають змогу забезпечити їх реалізацію та захист. За своєю спрямованістю національні інтереси орієнтовані на забезпечення виживання та прогресивного розвитку особи, суспільства, держави [13, с.11]. Тільки через призму їх реалізації можуть і повинні розглядатися всі проблеми національної безпеки, її головна мета, цілі та завдання. При цьому особливого значення набувають національні інтереси, втілення яких забезпечує існування і можливість прогресивного розвитку особи, суспільства, держави. Саме на їх основі формуються цілі і курс політики безпеки. Визначення національних інтересів, яке подане в Політологічному енциклопедичному словнику [14, с. 156], вкладає саме цей зміст і певною мірою орієнтує науковців на висвітлення як самого терміна, так і його змісту в тому вигляді, в якому він представлений політологами. Держава відіграє врівноважуючу роль, що забезпечує стабільність суспільства у спосіб узгодження інтересів кожної з верств населення і відстоювання спільних або взаємодоповнюючих інтересів за його межами, в сфері міжнародних відносин. Водночас, сьогодні в дослідженні проблем національної безпеки є кілька підходів щодо визначення змісту поняття «національні інтереси». Ф. Зеліков вважає за доцільне при визначенні поняття «національні інтереси» акцентувати увагу на сутнісних ознаках, які характеризують національні інтереси і побудову їх ієрархії. Інші науковці (В.Ковальський, Є.Пронкін) розглядають «національні інтереси» як дії нації і держави, спрямовані на своє виживання, функціонування й розвиток [8, 9, 11]. Значного поширення набув методичний підхід, згідно з яким першооснову національних інтересів становлять інтереси окремих осіб, з яких випливають інтереси суспільства та держави. Але треба мати на увазі, що держава завжди має справу лише із загальнонародним інтересом, адже приватний і особистий інтерес громадян може бути сприйнятий і визначений як загальний і всенародний. Треба підкреслити, що досить докладно проблеми, пов'язані з практичною реалізацією концепції національних інтересів, розглянуті вітчизняними вченими (О.Бодруком, О.Гончаренком, В.Горбуліним, А.Качинським, Г.Ситником та ін.). Вони виокремлюють проблему операціоналізації у визначенні поняття «національний інтерес», проблему складної діалектики взаємодії об'єктивних, і суб'єктивних компонентів національного інтересу (зокрема, будь-яким його оцінкам притаманний суб'єктивний характер) та проблему, пов'язану з сталим бажанням правлячої еліти репрезентувати власні корпоративні інтереси як життєво важливі національні інтереси [15, с. 311]. Безумовно, формування національних інтересів – суперечливий і довготривалий процес, адже вони є далеко не механічною сумою, що складається з інтересів окремих громадян. У системі національних інтересів знаходять своє відображення переплетіння та взаємозв'язок величезної кількості чинників (політичних, етнічних, економічних, соціальних та ін.), переосмислених у суспільній свідомості та скоригованих тією чи іншою системою цінностей, які сповідує суспільство (нація). Держава при цьому розглядається як своєрідний інструмент, за допомогою якого забезпечуються необхідні умови для розвитку особи, суспільства й самої держави. Існуючі підходи щодо визначення поняття «безпека» умовно можна поділити на три групи. Загалом слід зазначити, що існує істотна різниця між концептом і визначенням поняття «безпека». До першої групи належать визначення безпеки, які словники та інші енциклопедичні видання тлумачать як певний стан або як функцію. До другої групи належать визначення поняття «безпека», що вжиті в науковій літературі, представники якої визначають поняття через його системні властивості. До третьої групи – визначення нормативно-правових актів України, які тлумачать «безпеку» як відсутність ризику чи стан захищеності від ризиків та загроз. Аналіз вітчизняного понятійно-категоріального апарату основ національної безпеки України теоретично дає підстави стверджувати про єдність принципів формування і проведення державної політики національної безпеки та координований характер підходів до формування відповідної законодавчої бази, підготовки доктрин, стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у різних сферах національної безпеки. Зміст поняття «національна безпека» розглядає окремо безпеку держави, безпеку суспільства, безпеку особи, але ці поняття не співвідносяться між собою. Формування виважених основ національної безпеки та стратегії їх реалізації неможливе без наукового аналізу процесів, що відбуваються в різних сферах суспільного життя на локальному, регіональному, державному, національному, міжнародному регіональному і глобальному рівнях. Теоретико-методологічні основи розв’язання цього завдання нині перебувають на етапі формування з причин багатомірної природи національної безпеки, як динамічного стану, що включає не тільки систему організаційних політичних заходів, а й розвиток і удосконалення нормативно-правової бази та упорядкування термінології, яка застосовується на єдиній основі і має загальний характер. Дослідження системи забезпечення безпеки полягає в ідентифікації й розумінні усіх її елементів, що характеризують її склад і основну мету. Порядок розташування цих елементів, їх взаємодія, а також приведення у відповідний стан, суттєво впливають на рівень забезпечення безпеки загалом [16]. Проблеми, пов’язані з обґрунтуванням понятійно-категоріального апарату та забезпеченням національної безпеки належать до завдань, що не підлягають жорсткому формалізованому опису і за своїм змістом є експертно-аналітичними. Рішення ключового завдання щодо синтезу понять і категорій основ національної безпеки передбачає вирішення окремих задач: розробки технології групового вирішення проблем у вигляді взаємопов’язаної структури послідовності процедур, спрямованих на досягнення мети розв’язання, тобто є змістовною основою організаційного забезпечення; спеціального математичного забезпечення, що включає структуру математичної моделі та її алгоритмічне забезпечення; спеціального програмного забезпечення для інструментальної підтримки вирішення складних проблем; необхідного лінгвістичного забезпечення, що включає термінологічні та інші мовні засоби, а також правила формалізації і трактування вхідних і вихідних інформаційних одиниць. Аналітична модель процесу розробки оптимального методологічного підходу щодо обґрунтування основ національної безпеки базується на ієрархії ступеня важливості інтересів для забезпечення національної безпеки. У даному випадку ступінь важливості є засобом для визначення пріоритетності інтересів. Без визначення пріоритетів існує загроза виникнення невідповідності між цілями (завданнями) та засобами (ресурсами). У межах кожної категорії інтереси безпеки, добробуту та міжнародного співробітництва класифікуються як такі, що мають високий, середній і низький ступінь важливості для забезпечення національної безпеки, тим самим можна погодитися з правом на існування досить абстрактної ієрархії національних інтересів, що певною мірою поєднує модель з деякими інтуїтивними підходам. Сьогодні спостерігається стійка тенденція щодо розширеного тлумачення поняття «національна безпека» при розробці та здійсненні політики держави в різних сферах життєдіяльності суспільства. Внаслідок цього до сфери національної безпеки включають різноманітні суспільні та індивідуальні потреби й цінності. Будь-які прояви загроз цим потребам і цінностям, якщо вони впливають на нормальне функціонування індивіда, життя суспільства, функціонування держави в тій чи іншій мірі стають об'єктами національної безпеки. Ця тенденція значною мірою спричинена процесами гуманізації суспільства і держави, в основі яких – зміна уявлень про сферу національної безпеки як виключно сферу захисту держави та її владних структур, спрямованих на гарантування безпеки особи та суспільства [17]. Синтезуючи теоретичні положення щодо формування понятійно-категоріального апарату, які подано в багатьох наукових працях, слід зазначити, що дані поняття відображені у мовних одиницях і становлять певну систему, а також перебувають у взаємозв’язку одне з одним, відрізняючись одне від одного за змістом, сутністю, ємністю, мірою абстрактності тощо. Системний характер самого процесу забезпечення національної безпеки як явища суспільного життя, що перебуває в об’єктивній залежності від інших явищ, має відображати об’єктивну реальність у сфері національної безпеки. Основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності насьогодні визначаються в Законі України «Про основи національної безпеки України», основоположним в якому є поняття «національна безпека», функціональне призначення якого – це забезпечення конституційних прав, свобод, законних інтересів громадян, захист конституційного ладу від впливу зовнішніх і внутрішніх загроз, а також функціонування системи національної безпеки. Головним завданням системи забезпечення національної безпеки України є створення умов для організації управління системою національної безпеки [18]. 1.2. Стратегія національної безпеки України як базовий документ стратегічного планування в Україні Дії всіх ланок державного управління спрямовані на розбудову розвиненого демократичного суспільства та забезпечення ефективного, сталого й безпечного розвитку України у світовій спільноті. Вони об'єктивно потребують чіткої інтегральної стратегії на перспективу, яка визначала б основні пріоритети, цілі й напрямки розвитку держави і суспільства з урахуванням усіх параметрів внутрішнього і зовнішнього середовища та їх можливих змін. Відповідно до світової практики, документом такого плану є Стратегія національної безпеки держави, яка окреслює методологічні й концептуальні орієнтири її розвитку та визначає загальні механізми імплементації життєво важливих національних інтересів. Стратегія національної безпеки, як комплексний документ має узгоджувати геополітичні орієнтації та економічні ресурси, внутрішні соціально – політичні й економічні параметри та зовнішньо – політичні впливи. Відносні оцінки власних і зовнішніх сил, а також соціальні, моральні, ідеологічні, екологічні, науково – технічні та інші чинники. Стратегія повинна формувати в масовій свідомості бажану модель майбутнього і в найбільш загальній формі визначити місце і роль усіх суспільних суб'єктів у процесі втілення цієї моделі в життя. Отже, Стратегія національної безпеки має сприяти психологічному згуртуванню нації навколо всім зрозумілих та суспільно значущих завдань, тобто бути суттєвим елементом національної ідеї. Наявність національної стратегії безпеки сьогодні стає необхідною передумовою успішного розвитку будь – якої держави [19]. Розроблення базових пріоритетів та основних напрямів Стратегія національної безпеки України на перспективу має починатися з усебічного аналізу сучасного стану, з проблем національної безпеки України досягнень і помилок, які були зроблені в продовж двадцяти років незалежності України, з урахуванням позитивного і негативного досвіду та постановки чіткого діагнозу існуючому стану речей, оскільки без діагнозу немає прогнозу, а без прогнозу не може бути ефективної стратегії на перспективу. Стан і перспективи розвитку національної безпеки України обумовлюються двома основними групами факторів. З одного боку, це універсальні за своєю природою виклики та загрози, які стоять перед усіма країнами сучасного світу. В епоху глобалізації вони пов'язані з такими феноменами, як регіональні й етнічні конфлікти, тероризм та організована злочинність, неконтрольована міграція, екологічні питання, проблеми нерозповсюдження зброї масового знищення тощо [20]. Друга група факторів має більш специфічний і нагальних характер і пов'язана насамперед з проблемами становлення України як суверенної держави сучасного світу, з труднощами трансформаційних процесів посткомуністичного періоду, особливостями геополітичного положення та постколоніальною економічною й політичною залежністю. Якщо перша група викликів і загроз, не зважаючи на всю їх складність і багатофакторність, перебуває під контролем і певною мірою вирішується, то друга група не лише не зменшується, але з часом постійно зростає і ставить під загрозу майбутнє України та її виживання як суверенної європейської держави. Треба зауважити, що вище українське керівництво різних часів теж наголошували на необхідності прийняття Стратегії національної безпеки. Але жоден з Президентів не завершив цей процес. Хоча деякий прогрес був таки помітний. У 2007 році Президент України В.Ющенко оголосив затвердження такого документу. Але його аналіз дає привід наголосити на тому, що це було: по-перше, частково дублювання законів «Про основи національної безпеки України» та «Концепція національної безпеки України», а, по-друге, мав чисто декларативний характер і відображав зовнішні пріоритети такі, якими їх бачив сам В.Ющенко. Після обрання на посаду Президента В.Януковича ситуація змінюється. Через три роки нова влада змінює курс. У 2010 році Янукович наголосив на необхідності перегляду наших пріоритетів, а в квітні 2012: «Вкрай важливо ухвалити Стратегію національної безпеки…» [21]. Тобто виходить, що Стратегія національної безпеки – як діючий документ, на основі якого держава функціонує виходячи з зовнішньополітичних та внутрішньополітичних пріоритетів сьогодні відсутня. Тому що Стратегія національної безпеки, по-перше, пишеться не «під Президента», які змінюються або змінюють свої пріоритети (як, наприклад, Л.Кучма), а, по-друге, має відображати довгостроковий курс держави, а не п’ятирічні перспективи. Сьогодні цілком очевидно, що основну загрозу національній безпеці України становлять відсутність внутрішнього консенсусу в суспільстві з ключових стратегічних питань, некомпетентність і корумпованість значної частини правлячої еліти, всевладдя тіньового капіталу та напівкримінальних кланово-олігархічних структур. З зазначеними викликами та загрозами тісно межує інша типова для посткомуністичних країн проблема, пов'язана з хаотичними й безсистемними процесами приватизації та перерозподілу власності протягом останніх 20 років. Ці процеси, починаючи з «номенклатурної приватизації» 1989 – 1991рр. І закінчуючи повністю проваленою «сертифікатною приватизацією», призвели до серйозної деформації всього економічного фундаменту країни, до появі, а потім і домінування тіньової економіки та напівкримінального капіталу [22, с. 674]. Сучасне розуміння безпеки включає передбачає широкий погляд на неї і охоплює не лише військові, а й економічні та політичні чинники. Йдеться також про колективну здатність протистояти новим загрозам безпеці, зокрема розповсюдженню зброї масового знищення , міжнародному тероризму, організованій злочинності, нелегальній міграції, масштабним екологічним лихам. Певні особливості має розподіл сумарного потенціалу загроз національній безпеці в посткомуністичних країнах. Для них, а для країн колишнього СРСР – найбільшою мірою притаманне переваження внутрішніх загроз національній безпеці над зовнішніми. Саме внутрішня, і передусім економічна безпека все відчутніше впливає на стан національної безпеки України. визначаючи врешті решт її нинішній та потенційний внесок у міжнародну безпеку. За розподілом загроз національна безпека України найбільше залежить від стану справ в економіці і лише потім від розвитку міжнародних відносин. Виокремлення економічної безпеки як самостійної складової національної безпеки країни, останнім часом набуває все більшого визнання і в колі науковців, і серед осіб, що приймають політичні рішення [23]. У загально - еволюційному аспекті таке зрушення можна розглядати як відображення загально – світового процесу глобалізації, основний зміст якого полягає в проникненні економічних відносин через національні кордони, а отже, в пріоритеті економічних інтересів у формуванні геополітичних стратегій. В Стратегії національної безпеки має бути враховані виклики економічній безпеці України. Україна жодну державу не вважає своїм противником, а її політика у сфері воєнної безпеки є відкритою, прозорою, прогнозованою і не спрямованою проти територіальної цілісності та суверенітету інших країн. Проте ця принципова позиція в жодному разі не повинна сприйматися як чинник послаблення уваги до своєї безпеки. Понад те, використовувати цей аргумент як начебто фактор зменшення воєнної загрози неможливо принципово. Сучасний цивілізаційний світ усвідомив важливість дотримання принципу упередження загроз на ранній стадії спільними зусиллями. Саме тому більшість європейських держав одностайні в тому, що ефективне забезпечення воєнної безпеки можна здійснювати тільки в рамках колективних сил безпеки [24]. Водночас сучасні реалії розширюють спектр завдань у сфері воєнної безпеки, зокрема щодо здатності й готовності участі в міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях, а також допомоги цивільним органам влади в ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру. Глобальної та регіональна воєнно-політичної обстановки свідчить про те, що основні виклики та загрози національним інтересам України у воєнній сфері залишаються. Вони стають динамічнішими, частині з них притаманний асиметричний характер, а частина інтегрується з іншими загрозами, які самі по собі не є воєнними [25]. Сьогодні такі асиметричні виклики та загрози як тероризм, кібератаки, розповсюдження компонентів зброї масового ураження і технологій її виробництва, контрабанда зброї та наркотиків, незаконна міграція, глобальні кліматичні зміни, природні й техногенні катастрофи превалюють над «класичними» загрозами воєнного характеру. Всі ці загрози мають бути враховані при розробці найважливішого стратегічного документа. Геополітичне положення України на межі двох великих цивілізаційних просторів – європейського і євразійського було і є одним з визначальних факторів її історичної і політичної долі. Географічно Україна завжди була і залишається центральноєвропейською країною. Історично і політично протягом щонайменше чотирьох століть значна частина України знаходилась під впливом євразійської соціально-культурної традиції, Російської, а пізніше Радянської Імперії. Між тим чітке визначення геополітичних пріоритетів, консолідація у масовій свідомості базових національних інтересів є однією з найважливіших передумов стабільного розвитку будь-якої сучасної держави. «Національний інтерес — більш важливий, ніж ідеологія», — говорив Дж.Ф.Кеннеді [22]. «Відправною точкою зарубіжної політики будь-якої країни має бути концепція національних інтересів, визначена у термінах сили», — наголошував батько «політичного реалізму» Г.Моргентау [26]. У більшості випадків національні інтереси, як і геополітичні пріоритети, звичайно виводяться з базових цінностей суспільства, таких як «виживання», «свобода», «демократія», «економічний добробут», «розвиток», соціально-культурні традиції і орієнтації, інші внутрішні (національна ментальність і домінуюча ідеологія, екологічна система та ін.) і зовнішні (міжнародне середовище, в тому числі геополітичне, союзи, блоки, історичний досвід і традиції міжнародних відносин та ін.) параметри. Система національних інтересів в цілому динамічна за своєю природою. Проте формування відносно стабільної, загальноприйнятої, несуперечливої і самоузгодженої системи національних інтересів і геополітичних пріоритетів — визначальне завдання національної еліти в процесі державотворення. Однією з проблем України в реалізації цього процесу була внутрішня непідготовленість країни до незалежності, відсутність єдиної національної ментальності, загальноприйнятих національних цінностей. Глибоко розділена вздовж багатьох вимірів і параметрів, — економічних, політичних, територіальних, етнічних, соціальних, релігійних, — Україна опинилася у замкненому колі: |