7. СОЦІОЛОГІЯ - конспект лекцій. Тези лекцій лекція 1 Тема 1 Соціологія як наука. Тема 2 Методи соціологічних досліджень. План Соціологія як наука
 Скачать 0.74 Mb.
|
|
Формулювання теми, мети дослідження та його основних завдань. З'ясувавши попередньо суть проблемної ситуації, слід чітко зафіксувати проблему в назві дослідження. У нашому випадку вона може звучати так: “Причини конфлікту між робітниками та адміністрацією підприємства і вироблення конкретних шляхів його розв'язання”. Тут міститься одночасно певне знання (про те, що конфлікт існує, а також про те, що повинні бути конкретні шляхи вирішення проблеми) і незнання (оскільки ми ще не знаємо достеменно причин, які даний конфлікт викликали, а також тих заходів, за допомогою яких конфлікт можна буде розв'язати). Мета конкретно-соціологічного дослідження визначає переважаючу орієнтацію, від якої залежить уся логіка його здійснення і реалізації. Як зазначає В.Гречихін, програма конкретно-соціологічного дослідження повинна дати відповідь на питання про те, на розв'язання якої проблеми і досягнення якого результату орієнтоване це дослідження. У даному разі цілі конкретно-соціологічного дослідження можна сформулювати так:
Завдання конкретно-соціологічного дослідження – це сукупність цільових установок, спрямованих на аналіз і розв'язання проблеми. Завдання дослідження безпосередньо випливають із поставлених перед дослідниками цілей і є їхньою конкретизацією. Так, для досягнення першої мети доцільно запланувати такі завдання:
Досягнення другої мети буде можливе, якщо виконати такі завдання:
а) даного підприємства; б) галузі, до якої належить підприємство; в) бюджетними ресурсами на міському, обласному та республіканському (в разі потреби) рівнях. Ці та інші можливі завдання, послідовність їх вирішення встановлюють члени дослідницької групи, коли розробляють зміст першого пункту методологічного розділу програми. Вони можуть коректувати їх або навіть змінювати у випадках, коли плин конфлікту різко змінюється чи виникають нові обставини його протікання.
Об'єктами конкретно-соціологічного дослідження на емпіричному рівні виступають реально діючі трудові колективи, соціальні групи, спільноти, соціальні інститути. Тому в широкому сенсі слова об'єктом дослідження є носії певної соціальної проблеми – люди, об'єднані у спільноти різного типу, а також їхня діяльність. Говорячи, наприклад, про конфлікт у трудовому колективі, ми маємо на увазі конкретні професійні, статеві, вікові, освітні групи робітників та представників адміністрації. У нашому випадку це можуть бути робітники якогось цеху, бригади, дільниці, з одного боку, і майстри, начальники цехів, завідувачі відділів та служб підприємства — з другого. У програмі належить зафіксувати такі характеристики об'єктів дослідження:
Досить часто обраний об'єкт соціологічного дослідження занадто великий у кількісному плані для того, аби його можна було охопити суцільним дослідженням (наприклад, весь колектив робітників даного підприємства). Тоді виникає завдання визначення кола респондентів, тобто тих, хто підпадає під дослідження. Практика доводить, що у випадках, коли об'єкт дослідження налічує 500 і більше людей, єдино правильним є вибірковий метод. Це означає потребу відбору для дослідження не всієї (генеральної) сукупності робітників, а лише їх певної частини, тобто вибіркової сукупності. Предметом конкретно-соціологічного дослідження є найбільш суттєві властивості і відносини об'єкта, пізнання яких є важливим для вирішення завдань, закладених у програму. Предмет дослідження формується на основі об'єкту дослідження, але не збігається з ним. Один і той же соціальний об'єкт (наприклад, трудовий колектив) можна вивчати для вирішення різних завдань, а отже, він передбачає безліч предметів. Тому визначення предмету дослідження одночасно визначає межі, в яких конкретний об'єкт досліджують у даному разі. Предметом нашого дослідження виступає стан соціально-психологічного клімату в трудовому колективі певного підприємства, зокрема взаємовідносини робітників та адміністрації. Побудова предмету дослідження передбачає також процес вироблення відповідного понятійного апарату та його логічний аналіз.
Інтерпретація основних понять дає змогу уточнити співвідношення тих елементів і властивостей досліджуваного явища, аналіз яких може дати цілісне уявлення про його фактичний стан, правильно пояснити причини його виникнення та результати. Процедура інтерпретації понять, як зазначає В Шаленко, – це певна послідовність пізнавальних і організаційних дій, необхідних для уточнення їх змісту, розробки операцій їх вимірювання. Інтерпретація понять забезпечує вимір і реєстрацію явищ, що їх вивчають, за допомогою кількісних показників та індикаторів. Інтерпретація понять здійснюється через низку послідовних етапів. На першому етапі провадиться переведення проблемної ситуації у формулювання наукових термінів. На подальшому етапі кожне поняття цього формулювання розкладають на такі операційні складові, які потім можна досліджувати за допомогою кількісних методів. Кінцевою метою цієї роботи є вироблення таких понять, які є доступними для обліку і реєстрації (тобто понять-індикаторів). Здійснення інтерпретації основних понять дає змогу охопити всі можливі напрями дослідження, уникнути його неповноти, однобічності або забуття важливих складових дослідницького процесу. Саме інтерпретацію понять закладають в основу побудови питальників, бланків інтерв'ю, роботи експертних груп, аби визначити структуру відповідного дослідницького інструментарію та логіку його розробки. Ця частина програми дає можливість втілити в інструментарії збирання первинної соціологічної інформації єдину концепцію дослідницького пошуку, реалізувати його мету і завдання, перевірити правильність чи хибність висунутих гіпотез.
Гіпотеза в конкретно-соціологічному дослідженні – це наукове припущення, яке висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, котре треба підтвердити або спростувати. В методологічному плані гіпотеза служить з'єднувальною ланкою між теоретичною концепцією та емпіричною базою дослідження, її висувають для перевірки тих залежностей, які внесені до теоретичної схеми і на вивчення яких скеровані завдання дослідження. У цьому сенсі гіпотеза є своєрідним прогнозом їх очікуваного розв'язання, який може і не виправдатися, що не применшує її цінності. Важливим, як слушно зазначає В. Шаленко, є те, що її висунення дає змогу зробити обґрунтований перехід від теоретичних понять до емпіричних даних. Усі гіпотези поділяються на гіпотези-підстави і гіпотези-наслідки, які виводяться з перших. У даному разі можна виділити таку гіпотезу-підставу: основною причиною виникнення конфлікту між робітниками та адміністрацією є та, яка пов'язана з особистісними характеристиками робітників та невиправданими вимогами до них адміністрації, що має своїм наслідком незадоволення перших і зростання напруженості у трудовому колективі. Формулювання цієї основної гіпотези супроводжується висуненням гіпотез-наслідків:
Розробкою і формулюванням гіпотез завершується методологічна частина програми конкретно-соціологічного дослідження. Другою складовою програми конкретно-соціологічного дослідження є її методична частина. Вона містить опис методики і організації характеристик дослідження. Велике значення у цьому розділі має розрахунок і обґрунтування вибірки. Ця процедура означає необхідність відбору тих людей, серед яких буде проводитись дослідження. Звичайно, ідеальним варіантом було б соціологічне обстеження всіх людей, які виступають носіями певної соціальної проблеми. У даному разі це означало б необхідність опитування усіх без винятку робітників і всіх представників управлінського апарату підприємства. Але чи це доцільно? В соціології для вирішення завдань дослідження звичайно використовують вибірковий метод. Його ключовими поняттями є об'єкт дослідження, генеральна сукупність, вибіркова сукупність, одиниця аналізу тощо. Об'єктом соціологічного дослідження є великі сукупності людей, що розрізняються за своїми соціально-демографічними характеристиками і виступають носіями тієї чи іншої проблеми. Вся численність соціальних об'єктів, які є предметом вивчення у межах, окреслених програмою конкретно-соціологічного дослідження, утворює генеральну сукупність. Оскільки організація і проведення суцільного обстеження усіх без винятку соціальних об'єктів надзвичайно важкі і потребують великих затрат і зусиль, то вони здійснюються у поодиноких випадках. Прикладом суцільного обстеження є переписи населення. Емпіричні соціологічні дослідження є, зазвичай, несуцільними і їх проводять лише на певній частині об'єктів генеральної сукупності, яка має назву вибіркової сукупності. Отже, вибіркова сукупність – це певна кількість елементів генеральної сукупності, відібраних за певними правилами. В момент дослідження вона повинна являти собою свого роду мікромодель генеральної сукупності. Або, іншими словами, вимагається, щоб структура вибіркової сукупності максимально збігалася із структурою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками і контрольними ознаками останньої. Але щоб досягти цього, треба дотримуватися правил вибірки. Елементи вибіркової сукупності (респонденти або люди-носії певної соціальної проблеми), які підпадають під добір та вивчення, і є одиницями аналізу. Якість вибірки оцінюють за двома показниками: репрезентативністю і надійністю. Репрезентативністю називається здатність вибіркової сукупності максимально точно відтворювати характеристики генеральної сукупності. Отже, йдеться про точність вибіркового оцінювання і гарантію цій точності. Адже завданням дослідницької групи є відбір певної кількості обстежуваних людей, проведення соціологічного дослідження і одержання достовірної соціологічної інформації, яка точно характеризуватиме всі соціальні об'єкти-носії проблеми. Вибірки поділяються на ймовірнісні (випадкові) і цілеспрямовані. Перші з них пов'язані з поняттям ймовірності, яке широко використовується у багатьох галузях природничих і соціогуманітарних наук. У найбільш загальному випадку ймовірність певної очікуваної події є відношенням кількості очікуваних подій до кількості всіх можливих. У соціології до ймовірнісних вибірок відносять власне-випадковий вибір, серійну, гніздову, механічну вибірки. Зупинимось детальніше на методі механічної вибірки. У загальному вигляді принцип механічної вибірки полягає у тому, що всі елементи генеральної сукупності зводять в єдиний список і з нього через рівні інтервали відбирають відповідну кількість респондентів. Такими списками можуть бути бланки обліку у відділі кадрів. Поряд із випадковою вибіркою у соціологічних дослідженнях вживають також і цілеспрямовану вибірку, до якої правила теорії ймовірності не застосовуються. Вона може здійснюватися за допомогою таких методів: стихійної вибірки (наприклад, поштового або телефонного опитування), основного масиву (коли опитується 60-70% з генеральної сукупності) і квотної вибірки. З них найбільш точним і широковживаним є метод квотної вибірки. Його використовують у тих випадках, коли до початку дослідження є статистичні дані про контрольні ознаки елементів генеральної сукупності. Всі дані про ту чи іншу контрольну ознаку виступають як квота, а їх окремі числові значення – як параметри квоти. При використанні квотної вибірки респондентів відбирають цілеспрямовано, з додержанням параметрів квот. Число ознак, дані про які обирають квотами, зазвичай, не повинно перевищувати чотирьох. Ними звичайно виступають стать, вік, освіта, рівень кваліфікації або інші квоти, які визначаються цілями, завданнями та гіпотезами дослідження у методологічній частині програми конкретно-соціологічного дослідження. Наприклад, у нашому випадку серед усіх робітників певного підприємства (генеральна сукупність) налічується 89% чоловіків і 11% жінок. За квотою “стать” у вибірковій сукупності також має бути дотримана ця пропорція. За квотою “вік” серед усіх робітників виділяються такі групи та їх кількісні означення: вікова група від 16 до 18 років (4%); вікова група від 19 до 21 року (9%); вікова група від 22 до 25 років (17%); вікова група від 26 до 55 років (51%); вікова група від 56 до 60 років (15%); вікова група від 61 і більше років (4%). Відповідних пропорцій належить дотримуватися і у вибірковій сукупності. Виділення саме таких вікових груп зумовлене гіпотезами нашого дослідження, в яких припускається, що однією з можливих причин виникнення конфліктів на даному підприємстві є намір адміністрації звільняти насамперед молодь і представників старших вікових груп. За квотою “освіта” можна встановити кількість робітників з неповною середньою, середньою, середньою спеціальною, незакінченою вищою та вищою освітою у генеральній сукупності і пропорційно відібрати робітників до вибіркової сукупності. За квотою “рівень кваліфікації” можна відібрати до вибіркової сукупності робітників із високим (5-6 розряди), середнім (3-4 розряди), низьким (1-2 розряди) рівнем, попередньо встановивши питому вагу цих груп серед усіх робітників підприємства за даними відділу кадрів. Досить складним питанням є розрахунок об'єму вибірки, тобто визначення кількості респондентів. В соціології є правило, згідно з яким чим більш дисперсний (тобто неоднорідний) склад об'єктів дослідження, тим більший має бути об'єм вибірки, оскільки в ній має бути якнайщільніше відображена ця різноманітність. І навпаки, чим більш однорідний (дисперсія дорівнює нулю або близька до нього) є склад генеральної сукупності, тим меншу кількість осіб треба для обстеження. При масових опитуваннях, якщо величина генеральної сукупності становить менше 5000 осіб, достатнім є об'єм вибіркової сукупності не менше 500 осіб. Якщо ж величина генеральної сукупності 5000 осіб, і більше, то доцільно обстежити 10% її складу, що гарантує одержання достатньо достовірних результатів дослідження. Отже, у програмі конкретно-соціологічного дослідження конкретної проблеми слід вказати:
Складовою програми конкретно-соціологічного дослідження можна вважати також її організаційну частину. (план дослідження, порядок дослідження підрозділів, розподіл людських та фінансових ресурсів...) Основні методи конкретно-соціологічного дослідження. Подальшою складовою методичної частини програми с обґрунтування основних методів конкретно-соціологічного дослідження, що їх використовуватимуть у процесі соціологічного аналізу конкретної соціальної проблеми. Вибрати метод збирання соціологічної інформації, підкреслює С. Вовканич, означає вибрати той чи інший шлях одержання нової соціальної інформації для виконання поставленого завдання. Слово “метод” походить від грецького methodos – шлях до чогось. У соціології метод – це спосіб одержання вірогідних соціологічних знань, сукупність застосовуваних прийомів, процедур і операцій для емпіричного і теоретичного пізнання соціальної реальності. На рівні побутових уявлень пересічних людей соціологія пов'язується насамперед із проведенням анкетування. Однак насправді соціолог може використати такі різноманітні дослідницькі процедури, як експеримент, спостереження, аналіз документів, експертні оцінки, соціометрію, інтерв'ю тощо. При визначенні методів соціологічного дослідження соціальної проблеми слід узяти до уваги низку суттєвих моментів:
Подаючи далі детальнішу характеристику основних методів одержання соціологічної інформації, ми вибрали з них ті, які найбільше відповідають розкриттю причин конфліктів на підприємстві між робітниками та адміністрацією. Саме ці методи мають бути внесені до програми конкретно-соціологічного дослідження; їх належить використовувати відповідно до цілей, завдань дослідження. Вони повинні бути базою для перевірки правильності чи хибності висунутих гіпотез. Серед методів збирання первинної соціологічної інформації використовують і такі, які не є специфічно соціологічними. Це спостереження і експеримент. Своїм корінням вони пов'язані з природничими науками, але нині їх успішно застосовують у соціогуманітарних науках, у тому числі й у соціології. Спостереження у соціології – це метод цілеспрямованого, планомірного, певним способом фіксованого сприйняття об'єкта, що досліджують. Воно служить певним пізнавальним цілям і може бути піддане контролю і перевірці. Найчастіше метод спостереження використовують при дослідженні поведінки індивідів і груп та форм спілкування, тобто при візуальному охопленні певної соціальної дії. Його можна застосовувати в дослідженні конфліктних ситуацій, бо багато з них проявляється саме у вчинках і подіях, які можна зафіксувати і проаналізувати. Позитивними рисами цього методу є:
Існує декілька типів спостереження у соціології. Серед них – найпопулярніше в дослідників сучасності включене спостереження, коли соціолог безпосередньо входить у соціальний процес і соціальну групу, що їх вивчають, коли він контактує і діє разом із тими, за ким він спостерігає. Це дає змогу досліджувати явище із середини, глибоко вникнути в суть проблеми (у даному разі конфлікту), зрозуміти причини її виникнення і загострення. Польове спостереження відбувається у природних умовах: у цехах, службах, на будівництві тощо. Лабораторне спостереження потребує створення спеціально обладнаних приміщень. Є спостереження систематичні й випадкові, структуралізовані (тобто такі, що їх проводять за заздалегідь розробленим планом) і неструктуралізовані (за яких визначають лише об'єкт обстеження). Експеримент як метод дослідження розвивався передусім у природознавстві. Л.Жмудь вважає, що перший зафіксований у науковій літературі експеримент належить античному філософу і вченому Піфагору (бл. 580-500 рр. до н.е.). Він використав монохорд – інструмент з однією струною, натягнутою на лінійку з 12 поділами-позначками, маючи на меті з'ясувати залежність між висотою музичного тону і довжиною струни. Завдяки цьому експерименту Піфагор винайшов математичний опис гармонійних музичних інтервалів: октави (12:6), кварти (12:9) і квінти (12:8). В. Гречихін дотримується думки, що першим ученим, який поставив дослід на наукову основу, був Галілео Галілей (1564-1642 рр.), один із засновників точного природознавства. На основі наукових дослідів він дійшов висновку про правильність учення М. Коперника щодо будови всесвіту. Засуджений інквізицією, Галілей вигукнув “А все ж вона крутиться!”, маючи на увазі обертання Землі навколо Сонця і навколо власної осі. Ідею про можливість використання експерименту в соціальних науках висунув французький учений Лаплас (1749-1827) у 1814 р. в книзі “Філософський досвід ймовірності”. У дослідженні суспільства, на його думку, можна застосовувати такі прийоми ймовірнісного підходу, як вибірка, створення паралельних контрольних груп тощо. Отже, можливою є розробка засобів кількісного опису суспільства та соціальних проблем і явищ. Експеримент у соціології – це засіб отримання інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності і поведінки об'єкта внаслідок дії на нього певних факторів (змінних), якими можна керувати і котрі можна контролювати. Як зазначає В. Гречихін, застосування експерименту в соціології доцільне тоді, коли треба розв'язати завдання, пов'язані з реагуванням тієї чи іншої соціальної групи на внутрішні і зовнішні фактори, які вводяться ззовні у спеціально створених і контрольованих умовах. Основна мета його проведення – перевірка тих чи інших гіпотез, результати яких мають прямий вихід на практику, на різноманітні управлінські рішення. Загальна логіка експерименту полягає у:
Серед різновидів експерименту можна назвати польові (коли група перебуває у природних умовах свого функціонування) і лабораторні (коли експериментальну ситуацію і групи формують штучно). Виділяють також лінійні (коли аналізу підлягає одна й та ж група) і паралельні (коли в експерименті беруть участь дві групи: контрольна із сталими характеристиками й експериментальна із зміненими характеристиками) експерименти. За характером об'єкту і предметом дослідження розрізняють соціологічні, економічні, правові, соціально-психологічні, педагогічні та інші експерименти. За специфікою поставленого завдання експерименти поділяють на наукові (вони мають на меті прирощення знання) і прикладні (вони мають на меті отримання практичного ефекту) експерименти. За характером експериментної ситуації виокремлюють експерименти, які є контрольованими, і такі, де контроль не здійснюється. Метод аналізу документів у соціології є одним з обов'язкових, з якого починаються практично всі дослідження. Документи поділяються на статистичні (у числових виразах) і словесні (у формі тексту); офіційні (що мають службовий характер) і неофіційні (які не мають офіційного підтвердження їх правильності і дійовості); суспільні й особисті тощо. У нашому випадку можна використовувати офіційні статистичні і словесні документи суспільного значення, в яких зафіксовано дані про статевий і віковий склад робітників, рівень їх освіти, професійної підготовки, сімейний стан тощо, а також про результати виробничої діяльності різних груп робітників. Зіставлення цих різновидів документів дає можливість встановити залежність економічної ефективності праці робітників від їх соціально-демографічних, професійних та інших характеристик. Найбільш розповсюдженим і широковживаним у соціології є метод опитування. Він охоплює в собі використання таких дослідницьких процедур, як анкетування, поштове опитування, інтерв'ю. Опитування – це метод безпосереднього або опосередкованого збирання первинної вербальної (тобто висловленої у словесній формі) інформації. Виділяють заочні й очні, стандартизовані (за наперед розробленим планом) і нестандартизовані, одноразові і багаторазові опитування, а також опитування експертів. Метод опитування використовують у таких випадках:
Серед видів опитування чільне місце займає анкетування, основним інструментом якого є запитальник або анкета. На перший погляд нема нічого легшого і простішого, ніж розробка питальника на будь-яку тему, пов'язану з проблемною ситуацією. Кожен із нас у повсякденній практиці постійно ставить питання людям навколо, вирішуючи за їх допомогою безліч життєвих проблемних ситуацій. Однак у соціології питання виконує функцію дослідницького інструменту, що висуває особливі вимоги до його формулювання і зведення питань в анкету. Насамперед, це вимоги до структури анкети, її складовими повинні бути: 1. Вступ (звернення до респондентів з коротким викладом теми, мети, завдань опитування, назвою організації або служби, яка його проводить, із інструкціями щодо процедури заповнення анкети, із вказанням на анонімність опитування і використання його результатів лише з науковою метою); 2. Блоки простих питань, нейтральних за змістом (крім пізнавальної мети, вони забезпечують полегшене входження респондентів у процес опитування, пробуджують їх зацікавлення, формують психологічну установку на співробітництво з дослідниками, вводять у коло обговорюваних проблем); 3. Блоки складніших питань, які потребують аналізу і роздумів, активізації пам'яті, підвищеної зосередженості й уваги. Саме тут міститься ядро дослідження, збирається основна первинна соціологічна інформація; 4. Заключні питання, які повинні бути достатньо простими, знімати психологічну напругу у респондентів, дати можливість їм відчути, що вони брали участь у важливій і потрібній роботі; 5. “Паспортичка”, або блок із питаннями, що розкривають соціально-демографічні, професійно-освітні, етнічні, культурні тощо характеристики респондентів (стать, вік, сімейний стан, місце проживання, національність, рідна мова, ставлення до релігії, освіта, професійна підготовка, місце праці, стаж роботи тощо). Питання анкети об'єднуються у блоки за тематичним і проблемним принципом на основі “дерева” і “гілок” інтерпретації основних понять. Питання, внесені в анкету, поділяють на різні типи. Це можуть бути відкриті питання, коли дослідник ставить питання і залишає вільне місце для власноручного запису відповіді респондента. Закриті питання – це такі, на які в анкеті наведено в міру можливого повний набір варіантів відповідей, а респонденту лишається тільки позначити той варіант, який відповідає його думці. Альтернативні закриті питання передбачають вибір респондентами лише одного варіанту відповіді, унаслідок чого сума відповідей на всі варіанти становить 100%. Неальтернативні закриті питання допускають вибір респондентами декількох варіантів відповідей на одне й те ж питання, тому їх сума, як звичайно, перевищує 100%. Наприклад: Напівзакриті питання — це така їх форма, коли спочатку перелічують усі можливі варіанти відповідей, але в кінці залишають місце для власноручно написаної відповіді респондента, якщо він вважає, що жоден із наведених варіантів відповідей не віддзеркалює його думки. Іншими словами., напівзакриті питання — це комбінація відкритих і закритих питань в одному. Одержані відповіді дають усереднені оцінки думок респондентів, які можна порівнювати. Коли анкета складена, слід закодувати всі вміщені в неї питання і варіанти відповідей, маючи на увазі подальшу обробку одержаної інформації на комп'ютері. Для того обирають звичайно тризначний код. У практиці соціологічних опитувань метод інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування. Соціологічне інтерв'ю – метод збору соціологічної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв’юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника. Розрізняють такі види інтерв'ю: вільне інтерв'ю (тривала бесіда без чіткої деталізації питань), формалізоване або стандартизоване (регламентована бесіда з детально розробленим запитальником й інструкцією інтерв'юера), панельне (багаторазове інтерв'ю одних і тих самих респондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу), групове (запланована бесіда, у процесі якої дослідних прагне викликати дискусію в групі) та клінічне (довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви респондентів). Існує ще метод експертних оцінок. Основні функції методу: Прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності; Оцінка рівня достовірності даних, одержаних з допомогою масових опитувань; Атестація колективу (його членів) за рівнем професіоналізму, трудової активності. В експертних опитуваннях анонімність втрачає будь-який сенс. Експерт у даному разі є активним учасником наукового дослідження. Основний інструментарій експертних опитувань – анкета чи бланк-інтерв'ю – розроблені за спеціальною програмою. Процедура опитування експертів може бути очною чи заочною (поштове опитування, телефонне інтерв'ю). Одна з найпростіших форм експертного прогнозу – обмін думками. Він передбачає одночасну присутність всіх експертів за „круглим столом”, де і відбувається з'ясування домінуючої позиції зі сформульованого дискусійного питання. Останнім часом широко використовують і такий різновид методу експертної оцінки, як атестація. Метод експертної оцінки широко використовують у розвідувальних і проблемних дослідженнях для одержаній попередніх відомостей про об'єкт, предмет аналізу, для уточнення гіпотез і завдань основного дослідження, для визначення умов експерименту, а також при оцінюванні його ефективності. Соціометричний метод опитування – один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутріколективних зв'язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малої соціальної групи, особливо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо. Програму конкретно-соціологічного дослідження вважають повноцінною, коли в ній міститься не лише простий перелік методів збирання первинної соціологічної інформації, а й обґрунтування їх вибору; продемонстрований зв'язок методів збирання інформації з цілями, завданнями і гіпотезами дослідження. Наприклад, якщо використовують метод анкетування, то слід вказати у програмі, що для вирішення такого-то завдання і підтвердження такої-то гіпотези був вироблений такий-то блок питань анкети. Доцільним буде використання різних методів дослідження конфліктної ситуації: спостереження, експерименту, аналізу документів, опитування. Їх застосування дасть можливість проаналізувати різні сторони конфліктної ситуації в усій її складності, унеможливити однобічність в оцінці конфлікту, глибоко з'ясувати суть причин, які зумовили його виникнення, можливі шляхи розв'язання проблеми. Лекція №2 |