216
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВОДІВ
При дослідженні сечоводів визначають їх товщину, прохідність,, наявність каменів, стан слизової оболонки сечового міхура в місці отворів сечоводів. З цією метою застосовують пальпацію через стінку прямої кишки, цистоскопію сечового міхура, катетеризацію-сечоводів, рентгенографію.
Товщину сечоводів у здорових тварин визначити важко. Прв запальних процесах (пієлонефриті, уроциститі), закупорці каменями сечоводи прощупуються як круглі болісні тяжі, що тягнуться від нирок до шийки сечового міхура.
Прохідність сечоводів можна дослідити у самок великих тварин катетеризацією при наявності катетеризаційного цистоскопа. Порушення прохідності сечоводів буває при уролітіазисі та здавлюванні їх пухлинами.
Камені у сечоводах виявляють пальпацією і катетеризацією. У дрібних тварин їх можна виявити за допомогою рентгенографії.
Стан слизової оболонки сечового міхура в місці отворів сечоводів залежить від запальних процесів. При запаленні сечоводів спостерігається набрякання слизової оболонки, колір її стає червоним. При пієлонефриті отвори сечоводів іноді оточені білим кільцем з червоною смужкою.
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВОГО МІХУРА
Сечовий міхур досліджують оглядом, пальпацією, перкусією, катетеризацією, цистоскопією і рентгенографією.
Оглядом у дрібних тварин можна виявити відвисання черевної стінки в ділянці розміщення сечового міхура, що свідчить про збільшення його об'єму внаслідок затримання виділення сечі (ішурії). Крім того, у всіх тварин цінну інформацію може дати спостереження за актом сечовиділення. Так, при уроциститі та уролітіа-зі спостерігають часті позиви до сечовиділення (полакіурію) і странгурію, наявність крові і навіть її згустків (при хронічній гематурії) в останніх порціях сечі; при спазмі сфінктера сечового міхура — ішурію і занепокоєння тварин (сечові коліки); при парезі і паралічі сечового міхура — занепокоєння, позиви до сечовиділення або самовільне виділення сечі невеликими порціями (енурез), особливо під час руху та лягання тварини, збільшення тривалості акту сечовиділення; при затриманні сечовиділення у робочих коней — занепокоєння.
Пальпацію сечового міхура у дрібної рогатої худоби, телят і особливо у м'ясоїдних проводять через черевну стінку, звертаючи увагу на його наповнення і чутливість. Хутрових звірів кладуть на спину і здійснюють глибоку пальпацію, якою можна виявити болісність при уроциститі і наявність камінців у сечовому міхурі,
217
які бувають розміром від піщинки до 15 мм у діаметрі. Внутрішню пальпацію сечового міхура проводять у дрібних тварин пальцем, введеним у пряму кишку. Другою рукою через черевну стінку зміщують сечовий міхур у тазову порожнину.
У великих тварин сечовий міхур пальпують через пряму кишку, а у самок, крім того, пальпацію можна провести через піхву. Внутрішньою пальпацією виявляють місце знаходження сечового міхура, його наповнення, болісність, здатність до скорочення, стан стінки, наявність каменів у сечовому міхурі.
У здорових тварин сечовий міхур розміщений на лобкових кістках, а в наповненому стані частково звисає у черевну порожнину. Порожній сечовий міхур пальпується у вигляді щільного, грушоподібного тіла, при помірному наповненні він розширюється до величини двох кулаків дорослої людини, стає шароподібним і відчувається як в'ялий або злегка напружений міхур з рідиною. Збільшення об'єму сечового міхура спостерігають при ішурії, паралічі або парезі його стінки, яка втрачає тонус і здатність до скорочення (травми хребта, каудальної частини спинного мозку, менінгіт), при перитоніті, звуженні уретри рубцевою тканиною у самок, закупорці уретри сечовими камінцями при уролітіазі. Зменшення об'єму сечового міхура настає при недостатньому надходженні сечі у сечовий міхур із нирок, порушенні прохідності сечоводів, розриві стінки міхура.
Болісність сечового міхура при його пальпації проявляється занепокоєнням тварини і є характерною для гострого уроциститу та уролітіазу. Внутрішньою пальпацією перевіряють також тонус стінки сечового міхура і його здатність до скорочення. При ослабленні тонусу стінка його стає нещільною, не відповідає скороченням на натискування під час пальпації. Такі зміни тонусу спостерігають у старих тварин внаслідок парезу сечового міхура при післяродовому парезі у корів, при міоглобінурії у коней, запаленні головного та спинного мозку.
Камені і пухлини виявляють пальпацією при слабкому наповненні сечового міхура і рентгенографією. Пухлини стінки міхура знаходять у вигляді щільного тіла й після його випорожнення ці тіла зберігають свою величину та форму.
Дигітальну перкусію сечового міхура через черевну стінку застосовують у дрібних тварин. Завдяки їй виявляють наявність газів при уроциститі, що супроводжується аміачним бродінням сечі.
Цистоскопію сечового міхура проводять з метою дослідження його слизової оболонки за допомогою оглядового цистоскопа, а використовуючи катетеризаційний цистоскоп, крім того, можна провести катетеризацію сечоводів, з метою вивчення видільної функції кожної нирки. Застосування цистоскопії можливе у самок великих тварин. У здорових тварин слизова оболонка сечового міхура блискуча, рожевого кольору, з жовтуватим відтінком, з добре
218
68. Катетеризація сечового міхура у корови
вираженими кровоносними судинами. При уроциститі спостерігають набряк і почервоніння слизової оболонки, розширення сіткиг кровоносних судин. На слизовій оболонці можуть бути фібринозні або гнійні нашарування. При хронічному уроциститі збільшується кількість складок слизової оболонки. У хворих тварин при цистоскопії можна виявити сечові камені, папіломи слизової оболонки.
Катетеризацію порожнини сечового міхура для взяття проб сечі, здійснення лікувальних процедур проводять через уретру. Для цього застосовують металеві, гумові, пластмасові катетери для тварин різних видів. Самкам краще вводити тверді катетери, самцям— еластичні. При стриктурі отвору уретри'у самців і сечових каменях слід просувати обережно катетер в уретрі, щоб запобігти її травмам і розриву. Необхідно враховувати анатомічну будову статевих органів і уретри (рис. 68).
При незначному наповненні сечового міхура через катетер може засмоктуватися атмосферне повітря з наявною у ньому мікрофлорою. У здорових тварин після сечовипускання у міхурі залишається деяка кількість сечі (у корів 50—70 мл), що дає змогу одержати пробу сечі за допомогою шприца Жане. Важче проводити катетеризацію у старих тварин, у самок перед родами і в післяродовий період. Сечовий міхур в цих випадках звисає в черевну порожнину і необхідні довгі катетери (до 50—60 см). Катетеризацію не проводять при вагініті і ендометриті. При парезі або паралічі сечового міхура через катетер випускають велику кількість сечі.
21»
ДОСЛІДЖЕННЯ УРЕТРИ
Уретру досліджують оглядом, пальпацією і катетеризацією, звертаючи увагу на стан слизової оболонки, прохідність, наявність сечових каменів.
Слизову оболонку у самців досліджують в ділянці зовнішнього отвору сечівника, у самок — за допомогою піхвового дзеркала. Слизова оболонка уретри у здорових тварин блискуча, рожева. При ураженні уретри спостерігаються набряк слизової оболонки, запалення, крововиливи, витікання гною і слизу.
Прохідність уретри визначають за допомогою катетеризації. Найчастіше зустрічається закупорка сечівника сечовими каменями, згустком крові, стеноз, здавлювання або рубцеве стягування сполучною тканиною.
Наявність сечових каменів виявляють пальпацією уретри у самок великих тварин через вентральну стінку піхви. У самців уретру пальпують вздовж статевого члена. У бугаїв необхідно уважно пальпувати в місці згину пеніса, де можуть бути сечові камені. При пальпації звертають увагу на болісну реакцію.
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ
Сеча — кінцевий продукт обміну речовин. За її складом можна судити про функціональний склад не лише нирок і сечовивідних шляхів, а й печінки, серця, підшлункової залози, шлунково-кишкового тракту, обмін речовин в організмі. Рекомендується досліджувати сечу у тварин хворих та контрольної групи при проведен-ні диспансеризації, а також встановленні діагнозу, вивченні глибини патології, прогнозуванні хвороби, контролюванні ефективності .лікувальних заходів. З цією метою проводять фізичне, хімічне, мікроскопічне, а при необхідності — бактеріологічне дослідження сечі.
Одержання та зберігання сечі. Сечу одержують при природному сечовиділенні. Акт сечовиділення можна викликати масажем у самців препуцію, у самок шкіри нижче соромітних губ. У великих тварин застосовують, крім того, масаж сечового міхура через пряму кишку, а у дрібних — через черевну стінку. При хворобах статевих органів, а також для бактеріологічних досліджень сечу одержують із сечового міхура катетером (протипоказанням для катетеризації є гнійне запалення сечовивідного каналу).
Для аналізів беруть близько 200 мл сечі, краще вранці. Одержання проб натще важливе тому, що за ніч нагромаджуються продукти метаболізму, які менше пов'язані з годівлею та іншими зовнішніми факторами. При необхідності збирають і досліджують сечу протягом доби чи іншого проміжку часу. Тоді її збирають у сечоприймальники, які кріплять до тварин.
220
Якщо неможливо дослідити сечу зараз після взяття, то її зберігають закритою протягом 1,5 год у холодильнику або термосі із льодом. Використання консервуючих речовин небажане, але воно допускається, якщо необхідно транспортувати сечу із господарств у лабораторію. Із консервантів використовують: тимол (один кристалик на 100—150 мл сечі), толуол (покривають тонким шаром поверхню сечі), хлороформ (1—2 краплі на 200 мл сечі), 40%-ний формальдегід (дві краплі на 25 мл сечі). Сечу для бактеріологічних досліджень не консервують. При використанні консервуючих речовин слід враховувати, що хлороформ розчиняє жири і утруднює визначення вмісту цукру, тимол і формальдегід— білка. Зберігання сечі тривалий час при кімнатній температурі призводить до розвитку в пробах мікрофлори, грибів, що змінює рН, руйнує лейкоцити та циліндри. При необхідності сечу можна зберігати замороженою.
ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ СЕЧІ
Зразу після одержання сечі визначають її кількість (при необхідності добову), колір, прозорість, консистенцію, запах, відносну щільність, реакцію сечі або рН.
Кількість сечі (діурез) — важливий показник видільної функції нирок і стану водного обміну. Коні виділяють за добу 3—10 л сечі, велика рогата худоба — 6—12, максимально 25 л, вівці і кози — 0,5—2, свині — 2—6 л, собаки залежно від породи — 0,05—2 л (ЗО мл сечі на 1 кг маси тіла), коти — 0,1—0,2 л (25 мл сечі на 1 кг маси). При патології ці показники можуть змінюватися. Зменшення добового діурезу називають олігурією, а збільшення добової кількості виділеної сечі — поліурією.
Колір сечі. У коней свіжовиділена сеча буває від блідо- до буро-жовтого, у жуйних — від світло-жовтого до світло-коричневого кольору, у свиней вона світло-жовта, у собак і котів — від світло-жовтого до жовтого кольору. При зберіганні вона може темніти. Колір сечі здорових тварин залежить від вмісту в ній солей і пігментів. У хворих тварин забарвлення її може змінюватися. Світлий колір із слабим блідо-жовтуватим відтінком буває при хронічній нирковій недостатності, цирозі нирок, цукровому та нецукро-вому діабеті.
Темно-жовтий колір сечі спостерігається при високій її концентрації, що є наслідком сильного потовиділення, тривалої гарячки, серцевої декомпенсації. Забарвлення сечі від насиченого темно-жовтого до коричневого з зеленкуватим відтінком свідчить про наявність у ній жовчних пігментів, що спостерігається при механічній і паренхіматозній жовтяницях. Наявність індикану в сечі, що є ознакою розвитку в організмі виразкових захворювань шлунково-кишкового тракту, гангрени легень, змінює колір сечі на
221
темно-коричневий. Криваво-червона, червоно-коричнева, темно-коричнева сеча буває при домішуванні до неї крові (гематурія), гемоглобіну (гемоглобінурія) і міоглобіну (міоглобінурія). Слід ураховувати й те, що згодовування тваринам столових буряків надає сечі теж червоного забарвлення. При гематурії необхідно встановити джерело надходження крові. Якщо кров у сечі з'являється на початку сечовиділення, то це свідчить про ураження уретри. Наявність її у кінцевих порціях сечі дає змогу підозрівати ураження сечового міхура, а якщо вся сеча забарвлена в червоний колір, то це є ознакою ураження нирок. Часто крові в сечі мало (м і к р о г е м а т у р і я) і її домішки можна виявити лише мікроскопічним або біохімічним дослідженнями.
Біла, непрозора сеча із сіруватим відтінком буває від домішування гною при гнійному уроциститі та пієлонефриті. У випадках ліпурії та виділенні надмірної кількості фосфатів сеча набуває молочно-білого кольору.
Лікування тварин метиленовим синім надає сечі синього або синьо-зеленого забарвлення, введення в організм препаратів карболової кислоти змінює її колір на коричневий або чорний. Сантонін, введений тваринам із кислою реакцією сечі, змінює її колір на зелений, а сечу лужної реакції — на червоний.
Прозорість сечі. За винятком однокопитних, свіжа сеча здорових тварин прозора, чиста, без осаду. Лужна сеча, яка стоїть кілька годин при кімнатній температурі, стає каламутною від утворення мукоїду — слизу сечовидільних шляхів і лужних фосфатів. При зберіганні кислої сечі утворюється червонуватий осад, який виникає внаслідок кристалізації уратів. У коней — сеча мутнувата, оскільки в ній міститься кальцію гідрокарбонат. При зберіганні проб настає його аміачне зброджування з утворенням нерозчинного кальцію карбонату, який покриває тоненькою плівкою поверхню сечі.
Втрата прозорості (помутніння) сечі спостерігається при наявності в ній великої кількості солей, кров'яних і епітеліальних клітин, бактерій, слизу. Опалесцентна сеча може виділятися у здорових тварин при поїданні великої кількості жирів (аліментарна ліпурія). Патологічну ліпурію реєструють при важкому цукровому діабеті, отруєнні фосфором, хілурії.
Консистенція сечі у здорових тварин (крім однокопитних) водяниста, у коней вона слизова від домішування муцину. При переливанні сеча однокопитних розтягується у вигляді ниток. Водяниста консистенція сечі у коней спостерігається при поліурії Слизова, в'язка і драглеподібна консистенція сечі буває при пієлонефриті, амілоїдному нефрозі, запаленні сечового міхура і уретри, статевих органів. При зменшенні кількості добова сеча може бути близькою до слизової. Сеча водянистої консистенції із високим вмістом білка піниться.
222
Запах сечі специфічний для кожного виду тварин. При підвищенні концентрації сеча набуває різкішого запаху. Зберігання її при кімнатній температурі посилює аміачний запах внаслідок лужного бродіння. Аміачний запах має свіжоодержана сеча при її застої і зброджуванні у сечовивідних шляхах, що буває при паралічі та парезі сечового міхура, уроциститі, непрохідності уретри. При розпаді пухлин і гангренозних процесах у сечовивідних шляхах та сечовому міхурі сеча набуває гнильного запаху. Запах калових мас вона має при утворенні пузирно-ректального отвору. Виділення із сечею великої кількості кетонових тіл (кетонурія) надає пробі фруктового запаху. Це буває при кетозі у корів і овець, лістеріозі, цукровому діабеті. Водяниста сеча при поліурії майже не має запаху.
Відносна щільність (питома вага) сечі залежить від концентрації різних речовин, розчинених у ній. Найбільше на щільність сечі впливає концентрація у ній сечовини (пряма пропорціональна залежність) і посилений діурез (обернена залежність). Однак при цукровому діабеті, незважаючи на поліурію, вона має високу відносну щільність через вміст цукру. Відносна щільність є показником концентраційної здатності нирок.
У здорових тварин відносна щільність сечі становить (г/мл, кг/л): у коней— 1,020—1,050; у великої рогатої худоби— 1,015— 1,045; овець і кіз — 1,015—1,050; свиней — 1,010—1,030; собак — 1,020—1,050; котів —1,010—1,040, кролів — 1,010—1,015. Коливання цих показників свідчить про їх залежність від складу раціону, кількості випитої води, продуктивності. При обмеженому споживанні рідкого корму та води, важкій роботі з виділенням великої кількості поту відносна щільність сечі підвищується. У хворих тварин збільшення відносної щільності спостерігається при олігу-рії, яка є наслідком зневоднення організму (діареї, блювоти, гарячки), розвитку набряків і водянок, гострому гломерулонефриті. Протеїнурія і глюкозурія призводять до зростання відносної щільності. Поліурія, глюкозурія і висока відносна щільність сечі — патогномонічний синдром цукрового діабету.
Зниження відносної щільності сечі може бути при споживанні великої кількості води, тривалому голоданні та низькому вмісті білкових кормів у раціоні. Поліурія із зниженням відносної щільності — сприятливий прогноз при розсмоктуванні набряків і водянок. Важкі ураження нирок із втратою екскреторної функції призводять до зниження відносної щільності сечі. Таке явище називають гіпостенурією.
Водневий показник (рН) сечі визначають зразу після одержання проб. При зберіганні її рН збільшується. Визначають водневий показник за допомогою індикаторних смужок або рН-метрів. Нині випускають індикаторні смужки, які показують не лише якісну реакцію, а й допомагають визначити точний кількісний результат.
223
Універсальні індикаторні смужки дають змогу визначити, крім рН, вміст білка, глюкози, крові, гемоглобіну, білірубіну, уробіліну, кетонових тіл, лейкоцитів, нітритів.
Реакція сечі залежить від виду тварин і характеру корму, який вони споживають. Корми рослинного походження містять більше лужних елементів, а тваринного — кислих. Тому сеча травоїдних тварин слаболужна, м'ясоїдних — слабокисла, всеїдних — близька до нейтральної. При зміні традиційного фізіологічного типу годівлі для даного виду тварин змінюється реакція сечі. Так, при однобічному згодовуванні травоїдним тваринам кормів із високим вмістом протеїну (комбікорми) сеча стає кислою. Згодовування протягом деякого часу м'ясоїдним тваринам кормів рослиннгго походження (овочів, фруктів, крупів, картоплі) призводить до зміщення рН сечі у лужний бік.
У клінічне здорових тварин реакція свіжоодержаної сечі становить: у коней — 7—8,5; великої рогатої худоби — 7—8,5; свиней — б—7,3; собак і котів — 5—6,5.
Кисла реакція сечі у травоїдних спостерігається при голодуванні і захворюваннях, які перебігають із виникненням респіраторного або метаболічного ацидозу (пневмонії, діареї, цукровий діабет, ацидоз рубця).
Лужна сеча є наслідком респіраторного та метаболічного алкалозу. Різко лужна реакція сечі буває при гнильному уроциститі. У випадках патології органів сечової системи настає аміачне зброджування сечі та утворення карбонату амонію, який зміщує рН у лужний бік. Слаболужна реакція сечі у м'ясоїдних буває при частій блювоті.
У кислій сечі переважають іони хлору (С]
), у лужній — натрію (Na+) і калію (К+).
Тривале порушення нормальної реакції сечі є обережним для прогнозу тому, що при кислій реакції можуть утворюватися камені із уратів, сечової кислоти, а при лужній — фосфатні.
ХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ
Хімічне дослідження сечі проводять з метою визначення вмісту білка, глюкози, кетонових тіл, крові, міоглобіну, індикану, білірубіну, уробіліну, жовчних кислот, нітратів, сечовини, креатиніну. Існує ряд методів для проведення якісного, напівкількісного та кількісного аналізів сечі. Використання універсальних індикаторних смужок дає змогу досліджувати хімічні показники безпосередньо в господарствах.
Визначення білка. Сеча здорових тварин містить дуже малу кількість білка, яку не можна визначити навіть досить чутливими пробами з 20%-ним розчином сульфосаліцилової кислоти і
224
50%-ним розчином азотної кислоти, за допомогою яких виявляють білок у кількостях відповідно 0,015 і 0,033 г/л.
Крім них, часто застосовують пробу з кип'ятінням, а в останній час — універсальні індикаторні смужки. Кількісне визначення білка в сечі проводять лише після позитивних результатів якісних проб, використовуючи для цього колориметричний метод з суль-фосаліциловою кислотою або Робертса-Стольникова, який грунтується на тому, що при пробі з азотною кислотою біле кільце на межі її з сечею з'являється між 2,5 і 3 хв при наявності 0,033 г/л білка. Якщо кільце утворюється раніше, то білка в такій сечі більше 0,033 г/л і тому сечу розбавляють доти, поки кільце не буде утворюватися у зазначений термін. Кількість білка в сечі можна визначити також індикаторними смужками.
Появу білка в сечі називають протеїнурією. Вона буває ниркового (ренального) походження, якщо білок надходить із нирок, і позаниркового (неренального), якщо він домішується по ходу сечовивідних шляхів. Ниркова протеїнурія буває функціонального і органічного походження. Функціональна ниркова протеїнурія характеризується короткочасним перебігом, не супроводжується будь-якими клінічними симптомами, часто пов'язана з фізіологічним станом організму. Вона спостерігається у новонароджених тварин протягом перших десяти днів життя, у корів в останній тиждень перед отеленням, при тривалому концентратному типі годівлі, після сильного м'язового навантаження, переохолодження, перегрівання. Часто така протеїнурія виникає у тварин, перехворілих інфекційними захворюваннями.
Органічна ниркова протеїнурія виникає внаслідок структурних змін у нирках. Вона пов'язана із збільшенням проникності ниркових клубочків і порушенням структури канальців (нефрит, нефроз, амілоїдоз) нирок. Високий вміст білка в сечі поєднується з розвитком набряків. Протеїнурія при нефриті і пієлонефриті становить близько 1—2 %, а при нефрозі до 3—5 %. Органічна протеїнурія стійка і проявляється разом з клінічними ознаками ураження нирок.
Ниркова протеїнурія від позаниркової відрізняється більшим вмістом білка в сечі (при позанирковій він рідко перебільшує 1 г/л), наявністю в осаді сечі циліндрів та іншими симптомами ураження нирок. Бувають випадки одночасного ураження нирок і сечовивідних шляхів. У таких випадках протеїнурія буде змішаною.
Протеїнурія також зустрічається при захворюванні статевих органів: у самок — при запаленнях матки і піхви, у самців — при запаленні передміхурової залози. Таку протеїнурію називають несправжньою.
Визначення в сечі цукру. У сечі здорових тварин містяться сліди цукру (глюкози), які не виявляються хімічними реакціями, що
225
застосовуються в лабораторіях. Тому сечу прийнято вважати вільною від глюкози та інших цукрів. Визначення глюкози слід проводити зразу після одержання сечі, оскільки при зберіганні проб в умовах кімнатної температури відбувається ферментативне зброджування вуглеводів під дією ферментів мікроорганізмів і грибків. Серед усіх цукрів сечі найбільш важливе значення має визначення глюкози, оскільки інші вуглеводи містяться у незначній концентрації, тому не мають діагностичного значення.
Досліджують глюкозу якісними і кількісними пробами. Для експрес-аналізу використовують індикаторні смужки. Якісні проби грунтуються на відновлювальних властивостях глюкози. Це проби Бенидикта, Гейнеса, Ніляндера, Фелінга та ін. Кількісне визначення цукрів у сечі проводять методом зброджування у цукрометрах Ейнгорна, Ласара-Кона, Альтгаузена, орто-толуїдиновим та глю-козо-оксидазним методами.
Виділення глюкози з сечею називають глюкозурією. Спостерігається вона при рівні глюкози в крові, вищому за нирковий поріг, який у моногастричних тварин становить 8—9 ммоль/л, а у жуйних — 5—6. При ураженні нирок канальці втрачають здатність до реабсорбції глюкози, тому величина порогу знижується і глюкоза починає виділятися з сечею при нормальній її концентрації у крові.
Розрізняють фізіологічну та патологічну глюкозурію. Фізіологічна глюкозурія спостерігається при поїданні тваринами великої кількості вуглеводних кормів, після значного фізичного навантаження, в перед- і післяродовий періоди, при введенні в організм кофеїну, діуретину, кортикостероїдів, внутрішньовенній ін'єкції гіпертонічного розчину натрію хлориду і глюкози. Короткочасна глюкозурія є наслідком нервового збудження.
Патологічна глюкозурія спостерігається при захворюваннях центральної нервової системи (сказ, чума собак, лістеріоз, менін-гоенцефаліт, травми мозку), отруєнні скипидаром, хлороформом, хлоралгідратом. Висока концентрація глюкози в сечі буває при цукровому діабеті (до 10—12 %), пухлинах наднирників, гіперфункції гіпофізу, гіпертиреозі.
Ниркова глюкозурія зумовлена зниженням реабсорбційної здатності канальців нефронів. Спостерігається при хронічному гломерулонефриті, гострій нирковій недостатності. У таких випадках рівень глюкози в крові нормальний або навіть дещо знижений.
При маститах і закупорюванні дійок у тварин може розвиватися лактозурія внаслідок зворотного надходження молочного цукру із молока в кров і сечу. Лактозурію від глюкозурії відрізняють за допомогою зброджувальної проби.
Поява галактози в сечі (галактозурія) буває при ураженнях
226
печінки, м'язовій дистрофії, панкреатиті. Поява інших цукрів у сечі спостерігається рідко.
Визначення кетонових тіл у сечі. До кетонових тіл відносять ацетон, бетаоксимасляну та ацетооцтову кислоти. У здорових тварин сеча містить невелику кількість кетонових тіл, які не визначаються якісними реакціями (проба Лестраде дає змогу встановити наявність кетонових тіл у сечі від 1,7 ммоль/л і вище). У здорових коней вміст кетонових тіл в сечі становить 0,06—0,66 ммоль/л, у корів — 0,6—1,1, овець — 0,59—1,46 ммоль/л. Використання індикаторних смужок, виготовлених спеціально для кожного виду тварин, допомагає встановлювати посилене виділення кетонових тіл, концентрація яких незначно вища верхньої межі норми. Зараз випускають смужки, за допомогою яких визначають приблизну концентрацію кетонових тіл у сечі, а точну кількість їх досліджують. в спеціальних дистиляційних апаратах.
Збільшення вмісту кетонових тіл в сечі називають кетонурією. Пов'язана вона з недостатнім забезпеченням жуйних тварин легко-перетравними вуглеводами в поєднанні з високим вмістом в раціонах білків і жирів та при згодовуванні кормів, які містять кетоген-ні речовини (масляну кислоту). Кетонурія є наслідком тривалого' голодування, виснаження, підвищення температури тіла. Діагностують кетонурію при цукровому діабеті, нирковій глюкозурії, ке-тозі, діареях, важких інтоксикаціях, захворюваннях печінки, центральної нервової системи (сказ, лістеріоз, еклампсія). Визначення кетонових тіл у сечі є високоінформативним і раннім тестом при діагностиці прихованої форми кетозу корів, овець, свиноматок.
Визначення білірубіну в сечі. У сечі може міститися лише кон'югований (зв'язаний, прямий) білірубін. Некон'югований (вільний, непрямий) білірубін не розчиняється у воді і не проходить через ниркові клубочки, тому в сечі його не виявляють. Вміст білірубіну в сечі визначають якісними і кількісними реакціями та індикаторними смужками. Із якісних реакцій застосовують проби Розіна, Фуше, Франка. Вони грунтуються на окисленні білірубіну в білівердин, який надає пробі зеленкуватого кольору. Для великої рогатої худоби інформативною є проба Франка (із розчином метиленового синього). Кількість білірубіну в сечі досліджують уніфікованим методом Єндрашика, Клегорна і Грофа.
Виділення білірубіну із сечею називають білірубінурією. Наявність його в сечі свідчить про глибокі порушення у гепатобіліарній системі, коли кількість кон'югованого білірубіну в крові перевищує рівень ниркового порогу (понад 34 мкмоль/л білірубіну). При білірубінурії сеча темніє, набуває жовто-зеленого відтінку, піниться. Дослідження білірубіну в сечі має важливе значення при диференціальній діагностиці жовтяниць. Білірубінурія спостерігається при тяжких ураженнях печінки (гепатит, гепатоз, цироз) та жовчовивідних шляхів (жовчнокам'яна хвороба, ехінококоз, ново-
22Т
утворення), тобто при паренхіматозній і механічній жовтяницях. У випадку гемолітичної жовтяниці білірубінурія відсутня, оскільки в крові нагромаджується лише вільний (непроведений через печінку) білірубін, який не розчиняється у воді і не може виділитися нирками з сечею.
Визначення уробіліногену і уробіліну в сечі. Уробіліноген і уро білін є похідними проведеного через печінку білірубіну. Уробіліноген утворюється в кишечнику із білірубіну під впливом ферментів мікроорганізмів. Частина його рухається у кишечнику і перетворюється в стеркобіліноген і стеркобілін, а решта всмоктується в кров і розщеплюється в печінці. При ураженні печінки (паренхіматозна жовтяниця) уробіліноген не повністю перетворюється ге-патоцитами і заноситься кров'ю у нирки, виділяючись із сечею, Виділення уробіліногену із сечею називають уробіліногенурією, Зразу після виділення уробіліноген під дією кисню перетворюється в уробілін. Існує цілий ряд проб для якісного визначення уробіліну: Флоренца-Комарицина, Богомолова, Шлізінгера.
Збільшення кількості уробіліну в сечі називають уробілінурією, Встановлюють її індикаторними смужками, зразу при сечовиділенні, коли уробіліноген встигає перетворюватися в уробілін. Крім паренхіматозної, уробіліногенурія спостерігається при гемолітичній жовтяниці, коли утворюється велика кількість уробіліногену, який не встигає розщеплюватися у печінці. Відсутність уробіліногену в сечі при збільшенні вмісту білірубіну в крові і сечі свідчить про наявність в організмі механічної жовтяниці. У випадку ліквідації механічної перешкоди в жовчному протоці виникає уро-білінурія, що є сприятливим симптомом. Виділення стеркобіліно-гену із сечею спостерігається при кишкових захворюваннях (ентероколіти, завороти, інвагінація), якщо в кишечнику відбувається його всмоктування у кров з надходженням у нирки.
Визначення жовчних кислот у сечі. Визначають їх наявність j сечі за допомогою проб, що знижують поверхневе тяжіння сечі, Сюди відносять пробу Гай-Крафта і з метиленовим синім. Збільшення вмісту жовчних кислот у сечі спостерігається при паренхіматозній і механічній жовтяницях.
Визначення крові і кров'яних пігментів. У сечі знаходять крої і кров'яні пігменти (гемоглобін, метгемоглобін, гемосидерин, сульфгемоглобін), а також м'язовий білок — міоглобін. В сечі здорових тварин можна знайти лише поодинокі еритроцити мікроскопією осаду. Наявність крові в сечі називають гематурією. Візуально домішок крові в пробі сечі (макрогематурію) можна встановити при вмісті 25 тис. еритроцитів у 1 мкл. Сеча набуває червоного кольору і утворюється осад згустку крові. Якщо кров не викликає зміни кольору сечі, а встановлюють її наявність лише за допомогою хімічних реакцій чи мікроскопії осаду, то мова йде про мікрогематурію. Якісне визначення крові та її пігментів прово-
228
дять за допомогою бензидинової проби й реакції з гваяковим настоєм. Індикаторними смужками також можна кількісно визначити кров і її пігменти в сечі, а точно концентрацію гемоглобіну визначають гемоглобінціанидним або колориметричним (за Салі) методами.
Гематурія буває справжньою, якщо вона виникає внаслідок ураження органів сечової системи, і несправжньою, що є наслідком домішування крові із статевих органів. Справжні гематурії бувають ниркові, позаниркові та змішані. Ниркова гематурія спостерігається при гострому нефриті, загостренні хронічно перебігаючого нефриту, при сибірці, чумі свиней, тяжко перебігаючих С-і К-гіповітамінозах, деяких інтоксикаціях, при застійній нирці у хворих з недостатністю серця, злоякісній пухлині і травмах нирок.
Позаниркова гематурія виникає при запаленні та травмах сечовивідних шляхів і сечового міхура, сечокам'яній хворобі, гострому пієліті, злоякісних пухлинах сечового міхура, сибірці.
Диференціюють ниркову та позаниркову гематурії, насамперед так званою пробою трьох склянок. При кровотечі з уретри кров буває лише на початку сечовиділення (перша посудина), при ураженні сечового міхура — в кінці його (третя посудина), а при ураженні нирок — у всіх трьох посудинах. Крім того, безсумнівним доводом ниркового походження гематурії є наявність у осаді сечі еритроцитарних циліндрів, які є відбитками канальців. Звертають також увагу на поєднання кількості еритроцитів і білка в сечі. Якщо еритроцитів у сечі мало (10—20 в полі зору), а білка більше 1 г/л, то гематурія ниркова. І навпаки, значна кількість еритроцитів в сечі (50—100 і більше у полі зору) в поєднанні з відсутністю еритроцитарних циліндрів і кількістю білка менше 1 г/л є показником позаниркової гематурії.
Виділення з сечею гемоглобіну називають гемоглобінурією. Вона буває первинною і вторинною. Первинна гемоглобінурія є наслідком масового гемолізу еритроцитів у кров'яному руслі, коли гемоглобін, що звільняється, не встигає повністю перетворитися у білірубін; вторинна зумовлена виходом гемоглобіну з еритроцитів уже в сечі при їх розпаді. Первинна гемоглобінурія є важливим симптомом гемолітичної хвороби поросят, післяродової гемоглобінурії корів, пароксизмальної гемоглобінурії телят, лептоспірозу, кровопаразитарних хвороб (бабезіоз, нуталіоз, піроплазмідоз), деяких інтоксикацій. Сеча при гемоглобінурії набуває буро-червоного кольору.
При виділенні міоглобіну (міоглобінурія) сеча має червоний або темно-коричневий колір. Міоглобінурія спостерігається при травмах м'язів, міопатозі, паралітичній міоглобінурії коней.
Визначення індикану в сечі. Індикан утворюється в організмі внаслідок гнильних процесів в кишечнику і при розпаді білків тканин організму. Якісне визначення індикану в сечі широко вико-
229
ристовують у клінічній практиці. З цією метою застосовують пробу Обермайєра і Яффе. Вона грунтується на перетворенні під дією кислоти індикану в індоксил, який окислюється з утворенням синього або червоного індиго. Кількість індикану в сечі можна дослідити за допомогою кольорової реакції Розе.
У здорових тварин у добовій кількості сечі міститься 22—44 г/л індикану. Збільшення його кількості в сечі називають індикану-рією. Індиканурія буває кишкового та тканинного походження. Кишкова виникає при атонії, непрохідності і запальних процесах у кишечнику. Значне збільшення вмісту індикану в сечі є ознакою розвитку гнильних процесів у кишковому каналі або перитоніту. Тканинна Індиканурія спостерігається при розпаді пухлин, гангрені легень, абсцесах.
ДОСЛІДЖЕННЯ ОСАДУ СЕЧІ
Одержання осаду сечі. Для осадження речовин, які містяться у сечі, застосовують центрифугування або відстоювання у конічному посуді. Після центрифугування надосадову рідину зливають, а осад досліджують. При відстоюванні сечі в конічному посуді одержують нещільний осад, який піпеткою беруть для досліджень.
В осаді є клітини та їх похідні, кристалічні утворення. Клітини і похідні від них відносять до організованого осаду, а кристали і аморфні утворення — до неорганізованого.
Організовані компоненти осаду сечі. До них відносять еритроцити, лейкоцити, епітеліальні клітини, циліндри, гриби, бактерії.
Еритроцити у сечі здорових тварин або відсутні чи зустрічаються рідко — до двох у полі зору мікроскопа. Збільшення кількості еритроцитів в сечі називають еритроцитурією. У свіжо-одержаній сечі еритроцити насичені гемоглобіном і незмінені, дископодібної форми, жовто-зеленого кольору. При тривалому зберіганні сечі вони втрачають значну частину гемоглобіну і мають вигляд набряклих, світлих двоконтурних дисків. Такі ж еритроцити зустрічаються і в сечі із підвищеною лужністю і низькою відносною щільністю, а в кислій сечі вони зморщені й нагадують тутові ягоди.
Виражена еритроцитурія, яка може перейти в гематурію, спостерігається при гострому нефриті, сечокам'яній хворобі, пієлонефриті, уроциститі, пухлинах нирок. При хронічному нефриті еритроцитурія виражена слабо.
Лейкоцити в сечі здорових тварин можуть не зустрічатися або їх там міститься мало — до двох в полі зору мікроскопа. Вони в 1,5—2 рази більші за розміром, ніж еритроцити, мають вигляд сірих овальних або зернистих клітин. При зниженні щільності сечі вони набрякають, стають прозорими.
Збільшення кількості лейкоцитів у сечі називають лейкоци-
230
т у р і є ю, а виділення великої кількості їх (50—100 і більше в полі зору мікроскопа), що надає сечі гнійного характеру, називають п і у р і е ю. Лейкоцитурія спостерігається, як правило, при гострих запальних процесах у сечовій системі (уроцистит, пієліт, уретрит). При гострому нефриті вона буває рідше, кількість лейкоцитів у сечі невелика (15—20 в полі зору мікроскопа), а при хронічному — лейкоцитурія може бути відсутньою. Піурія частіше буває при гнійному пієліті, уроциститі, а ниркова піурія виникає лише при гнійному нефриті, коли гнійник розкривається у сечовивідні шляхи.
Необхідно враховувати, що несправжня лейкоцитурія може з'являтися при запаленні статевих органів (ендометрит, вагініт, простатит).
Епітеліальні клітини. У сечі здорових тварин епітеліальні клітини зустрічаються рідко. Поодинокі клітини потрапляють у сечу із ниркових канальців і лоханок, сечовидільних шляхів, статевих органів. При патології органів сечовидільної системи настає посилене злущення епітелію і домішування його до сечі. В осаді розрізняють плескаті, циліндричні (хвостаті) й круглі епітеліальні клітини.
Плескаті епітеліальні клітини мають великі розміри, нерівні краї, добре виражену зернистість цитоплазми. Циліндричні клітини — витягнутої форми тільця з чітким ядром і зернистою цитоплазмою. Круглої форми епітеліальні клітини — це зернисті тільця із ядром в центрі.
При дослідженні епітеліальних клітин важливо знати місце їх злущування, але клітини епітелію із нирок, сечовивідних протоків, сечового міхура і статевих органів подібні між собою. Тому при аналізі осаду сечі необхідно враховувати інші симптоми уражень органів сечовидільної системи. Злущення великої кількості ниркового епітелію супроводжується значною протеїнурією, глюкозурією, лейкоцитурією, циліндрурією.
Епітелій піхви надходить в сечу при вагініті. Це клітини великих розмірів, багатокутні, з центрально розміщеним ядром. Знаходження великої кількості циліндричних епітеліальних клітин простати з круглим або витягнутим ядром разом із лейкоцитурією є ознакою простатиту.
Циліндри — це зліпки з ниркових канальців, які утворилися з білка та клітинних елементів. Наявність у сечі циліндрів називають циліндрурією. Циліндри зберігаються лише в кислій сечі, в лужній вони швидко розпадаються і розчиняються при зберіганні.
Розрізняють справжні й несправжні циліндри. До справжніх циліндрів відносять гіалінові, епітеліальні, зернисті, воскоподібні, еритроцитарні, гемоглобінові, лейкоцитарні.
Гіалінові циліндри виникають внаслідок протеїнурії ниркового
231
походження. Виявляють їх у сечі при нефриті, нефрозі, пієлонефриті, рідко при фізіологічній протеїнурії. Вони мають скручену форму, закруглені кінці, майже прозорі. При гемоглобінурії гіалі-нові циліндри фарбуються у червоний колір, при білірубінурії — в жовтий, а при наклеюванні на циліндри сечокислих солей і зруйнованих клітин вони стають сірими.
Епітеліальні циліндри — це пластини канальцієвого епітелію, що прилипли до гіалінових циліндрів. Епітеліальні циліндри з'являються у сечі при гострому та хронічному нефрозі внаслідок дистрофічних змін канальців.
Зернисті циліндри утворюються при розпаді епітелію ниркових канальців. їх поверхня вкрита дрібною зернистістю. У випадку жирового переродження нирок структура циліндрів має жирові включення, білкового — зерна білкового розпаду. Наявність зернових циліндрів у сечі є ознакою важких дистрофічних змін епітелію канальців. Воскоподібні циліндри мають чіткі контури і жовтуватий відтінок. На їх поверхні часто бувають тріщини. Зустрічаються при хронічно перебігаючому нефрозі.
Еритроцитарні циліндри утворюються у канальцях нирок і є наслідком ниркових кровотеч. Коли гематурія перебігає одночасно-з протеїнурією, еритроцитарні циліндри можуть утворюватися нашаруванням еритроцитів на гіалінові циліндри.
Гемоглобінозі циліндри утворюються з гемоглобіну в ниркових канальцях. Вони мають зернисту форму і жовто-коричневий колір. Гемоглобінові циліндри подібні до кристалів сечокислого амонію, якщо останні подовженої форми. Розрізняють їх додаванням лужного розчину до осаду сечі, від якого сечокислий амоній розчиняється.
Лейкоцитарні циліндри утворюються внаслідок налипання лейкоцитів на нитки слизу. Виявляють їх при захворюваннях, що перебігають із значною лейкоцитурією (гостроперебігаючі нефрит, пієлонефрит, уроцистит).
Жирові циліндри являють собою краплі жиру, які прилипли до ниток слизу чи фібрину. Для їх диференціації використовують фарбування осаду Суданом III. Встановлюють жирові циліндри при жировому переродженні нирок.
Бактеріальні циліндри виявляють при бактеріоурії. Поверхня їх вкрита бактеріями, серед яких є рухові форми. Часто бактеріо-урія виникає внаслідок нагромадження у сечі Escherichia cole, Co-rynebacterium renale, Leptospire.
Несправжні циліндри подібні до справжніх, але утворені із солей сечокислого амонію, уратів.
Циліндре їди — це нитки слизу. Вони подібні до гіалінових циліндрів. Бувають при запальних процесах у сечовивідних шляхах.
232
До організованого осаду сечі відносять також спермії, клітини простати та розпаду пухлин.
Неорганізовані компоненти осаду сечі — це кристали солей і кислот. Залежно від реакції сечі утворюються різні сполуки. При кислій її реакції з'являються кристали сечової, гіпурової кислот, сечокислі солі (урати), кальцію і калію сульфати, кальцію оксалат. При лужній сечі випадають солі кальцію оксалату, кальцію карбонату, нейтрального фосфорнокислого магнію, кислого сечокислого амонію, фосфорнокислої аміакмагнезії (трипельфосфат). Нейтральна сеча може містити неорганізований осад кислої і лужної сечі.
У здорових тварин в осаді сечі спостерігаються такі неорганізовані кристали: у коней — кальцію карбонат, рідше кальцію оксалат, кальцію сульфат, гіпурова кислота; у великої рогатої худоби — кальцію оксалат, кальцію карбонат, кальцію сульфат, гіпурова кислота; у свиней — кальцію оксалат, трипельфосфат; у собак — кальцію оксалат, сечова кислота і трипельфосфат.
ОСНОВНІ СИНДРОМИ ХВОРОБ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ
Сечовий синдром характеризується розладами сечоутворення і сечовиділення (полакіурія, олігакурія, ішурія, странгурія, поліурія, олігурія, ніктурія, анурія) та змінами фізичних властивостей сечі, її хімічного складу, появою у ній формених елементів крові, циліндрів, епітелію.
Набряковий синдром характеризується швидким виникненням набряків у підшкірній клітковині з розвиненою сполучною тканиною. Набряки холодні, розлиті, м'які, і незначне натискування пальцем призводить до утворення добре вираженої ямки.
Серцево-судинний синдром виникає при ураженні клубочкового апарата нирок. Характеризується гіпертонією, акцентом другого тону на аорті, іноді розщепленням його, гіпертрофією лівого шлуночка, твердим пульсом, схильністю до крововиливів. В основі цих симптомів лежить артеріальна гіпертонія, яка виникає внаслідок утворення реніну при ураженні нирок. Характерною особливістю ниркової гіпертонії слід вважати різке підвищення одночасно максимального та мінімального артеріального кров'яного тиску. На грунті такої гіпертонії часто виникають розлади мозкового кровообігу. Вони носять назву гіпертонічної енцефалопатії, якій характерні нудота, блювота, порушення зору, клонічні та тонічні судороги, коматозний стан.
Уремічний синдром виникає при захворюваннях нирок у вигляді справжньої (азотемічної) і несправжньої уремії. Справжня уремія зумовлена нагромадженням в крові залишкового азоту (сечовини, сечової кислоти, креатиніну, аміаку та інших речовин). При ній спостерігаються розлади усіх систем організму (пригнічення,
233
судороги, втрата апетиту, свербіжка шкіри, бронхіти, анемія, гастрити та ін.).
Несправжня уремія, в основі якої лежить нагромадження у тканинах хлоридів, набряк мозку з підвищенням внутрішньочерепного тиску перебігає гостро з припадками (втрата свідомості, розширення зіниць, слинотеча, клонічні судороги, чейн-стоксівське дихання, потіння).
|
Скачать 2.87 Mb.