Учебник по клиндиагностике (укр.). Учебник по клиндиагностике (укр. Вступ предмет клінічної діагностики
 Скачать 2.87 Mb.
|
|
Глава VIII ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ До сечової системи належать нирки, сечоводи, сечовий міхур і сечовивідний канал (уретра). Сечова система підтримує на постійному рівні внутрішнє середовище організму, виділяє кінцеві продукти обміну речовин і здійснює внутрішню секрецію. Серед хвороб сечової системи розрізняють: запалення нирок (нефрит), яке охоплює судинну систему, мальпігієві клубочки і капсулу Шумлянського-Боумена (гломерулонефрит) або розвивається у міжканальцевій сполучній тканині і навколоклубочковому інтерстиції (інтерстиціальний нефрит); нефроз — дистрофічні зміни нирок з переважним ураженням епітелію канальців; нефросклероз або цироз нирок; пієлонефрит — гнійно-некротичне запалення нирок та ниркової миски; уроцистит — запалення слизової оболонки сечового міхура; уролітіаз — утворення і відкладання камінців у нирках, нирковій мисці, сечовому міхурі та уретрі; хронічну гематурію великої рогатої худоби — уроцистит, який характеризується кровотечею у порожнину сечового міхура із ерозій та виразок його слизової оболонки; спазм, парез і параліч сечового міхура; уретрит — запалення уретри. Сечову систему досліджують за такою схемою: дослідження сечовиділення, нирок, сечоводів, сечового міхура, уретри, сечі. При дослідженні сечової системи застосовують загальноклінічні методи дослідження — огляд, пальпацію, перкусію і додаткові, або спеціальні,— лабораторне дослідження сечі, катетеризацію, цистоскопію, біопсію, рентгеноскопію, рентгенографію та функціональні проби. ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВИДІЛЕННЯ Сечовиділення — це періодичне виведення сечі з сечового міхура. При його дослідженні звертають увагу на позу тварини, силу й характер потоку сечі, тривалість акту сечовиділення, його частоту, добову кількість сечі. Показники сечовиділення у здорових тварин залежать від їх виду, статі, фізіологічного стану, виду корму, температури зовнішнього середовища. Поза тварин при сечовиділенні не змінюється у бугаїв, баранів, козлів. Корови і свиноматки вигинають спину, розставляють тазові -кінцівки і піднімають хвіст, жеребці розставляють тазові кінцівки 209 І злегка присідають. Кобили дещо виставляють вперед тазові кінцівки і злегка згинають їх, а після Закінчення сечовиділення у них спостерігається мигання соромітних губ. У кнурів при сечовиділенні скорочуються м'язи препуцію і черевної стінки, самки собак присідають, самці зупиняються біля «сечових місць» і піднімають одну із тазових кінцівок. Сила й характер потоку сечі при її виділенні. У бугаїв, баранів і козлів сеча виводиться повільним тонким потоком, у корів — сильним дугоподібним. У жеребців потік сечі сильний, остання порція її виділяється поштовхоподібно при скороченні черевних м'язів. Кнури випускають сечу переривистим потоком. Тривалість акту сечовиділення у корів 1—2 хв. У кнурів, бугаїв, баранів, козлів цей акт триваліший. Частота сечовиділення та добова кількість сечі у тварин різних видів коливається у певних межах. Нижче наведено частоту сечовиділення та добову кількість сечі у тварин різних видів:  У хворих тварин спостерігаються розлади сечовиділення та сечоутворення. До розладів акту сечовиділення відносять полакіу-рію, олігакурію, ішурію, дізурію, енурез, странгурію. Полакіурія — часте сечовиділення. Буває наслідком посиленого-діурезу, якщо нирки виробляють багато сечі при хронічному нефриті, діабеті, розсмоктуванні ексудатів і транссудатів або захворюваннях сечового міхура (уроцистит, новоутворення, камені), коли підвищується чутливість рецепторів слизової оболонки, при ірадіа-ції подразнення на слизову оболонку сечового міхура з боку нирок (нефрити, пієліти, ниркові камені), очеревини (перитоніт), піхви і матки (вагініт, ендометрит), надавлюванні на сечовий міхур переповненого кишечника або зміщеної матки. Характерним для пола-кіурії є постійні натужування з виділенням невеликих порцій сечі. Олігакурія — невелика кількість сечовиділень з тривалими проміжками між ними. Спостерігається при зневодненні організму внаслідок сильного проносу, блювання, потовиділення, недостатньої кількості питної води, розладах ковтання, захворюваннях нирок і серцево-судинній недостатності. Ішурія — часткове або повне припинення виділення сечі з переповненого сечового міхура, коли секреція нирок не порушена. Бу- 210 ває частіше у самців. Спостерігається при здавлюванні і травмі уретри, закупорюванні її сечовими каменями або піском, судорожному скороченні сфінктера сечового міхура, парезі або паралічі його стінок. Ішурія рефлекторного походження може виникати при Ураженні головного та спинного мозку, загальних тяжких захворюваннях різної етіології, розвитку запалення у сусідніх з сечовим міхуром органах (перитоніт, новоутворення та ін.). При ішурії внаслідок механічних перешкод і спазму сфінктера тварина занепокоєна (сечові коліки) і часто набуває пози для сечовиділення, а при ішурії внаслідок захворювання нервової системи позив до сечовипускання відсутній. Дізурія—утруднення сечовиділення, яке зустрічається при хворобах сечостатевої системи, і характеризується сильним скорочен-йям черевного преса. Одночасно чути стогнання, віддихи тварин. При паралітичному затриманні сечі напруження черевного преса (Іри сечовиділенні відсутнє. Енурез (нетримання сечі) — мимовільне виділення сечі без прийняття відповідної пози і активної участі самої тварини. Сеча при Іцюму виділяється безперервно або періодично невеликими порціями. Нетримання сечі спостерігається при ураженні сакрального | відділу спинного мозку внаслідок травм хребта, інфекційних хворобах, що супроводжуються розслабленням сфінктера уретри (чума собак, лістеріоз корів), у молодих і старих собак при ослабленні сфінктера сечового міхура та зниженні тонусу внаслідок запалення. Мимовільне виділення сечі буває також при обмороках Па тривалому залежуванні тварин. І Странгурія—болісне виділення сечі маленькими потоками або Ісраплями, що супроводжується тенезмами. При цьому тварина стогне, неспокійна, оглядається на черево, махає хвостом, б'є зад-ньою кінцівкою по тілу. Странгурія спостерігається при запаленнях сечового міхура і уретри, пошкодженні слизової оболонки сечовими каменями, простатиті, сказі. Від странгурії необхідно відрізняти болісний позив на сечовиділення при незначній кількості сечі у сечовому міхурі. Тварина Часто набуває пози для сечовипускання при сильних і болісних Натужуваннях, а сечі виділяється мало або вона зовсім не виділяє-Іься. Тенезми можуть з'являтися при циститах, сечокам'яній хво-Іобі, а у самок, крім того, подразненні піхви лікарськими речовинами. У випадку порушення сечоутворення виникають поліурія, олі-Іурія, ніктурія, анурія. Поліурія — збільшення добової кількості сечі внаслідок підсилення фільтрації або послаблення реабсорбції її у нирках. У здо-рових тварин поліурія може виникати при згодовуванні великої Кількості соковитих кормів, збільшенні даванок води, при нервово-му збудженні. У хворих тварин вона спостерігається в період ви- 211 дужання після гарячкових станів, розсмоктування набряків, ексудатів і транссудатів. Як тимчасове /явище поліурія спостерігається у тварин при підвищеному осмотичному тиску крові, під дією сечогінних і серцевих препаратів, підвищеному кров'яному тиску у нирках, а також внаслідок порушення нервово-ендокринної регуляції сечовиділення. Тривала патологічна поліурія виникає при діабетах, ураженні паренхіми нирок (цироз), хронічних нефриті й пієліті, аліментарній дистрофії. Кількість сечі при діабеті у коня може досягати 50—60 л за добу. Олігурія — зменшення загальної кількості сечі. Виникає вона внаслідок зниження фільтрації або підвищення реабсорбції у нирках. Розрізняють ренальну (ниркову) і екстраренальну (позанир-кову) олігурію. Ниркова олігурія може виникати внаслідок гломерулонефриту, а позаниркова — порушення водно-сольового обміну і осмотичного тиску, зневоднення організму при сильному потінні, обмеженому надходженні води в організм, блювоті, проносі, набряках, порушенні гемодинаміки при серцево-судинній недостатності, захворюваннях, при яких обмежене споживання рідини (оліго-дипсія). У здорових тварин тимчасова олігурія виникає при нестачі питної води. Ніктурія — виділення великої кількості сечі в нічний час. Спостерігається у тварин внаслідок недостатності серцевої діяльності,. яка вночі поліпшується, що збільшує діурез. У самців може виникати при захворюваннях простати і нецукровому діабеті. Анурія — повна відсутність сечовипускання внаслідок припинення надходження сечі у сечовий міхур. Секреторна анурія — це припинення утворення сечі в клубочках нирок при важких запальних або дистрофічних процесах (нефрит, гломерулонефрит, отруєння ртуттю, свинцем, миш'яком), порушення клубочкового кровообігу, різко вираженої слабості серця. Екскреторна (ретенційна) анурія характеризується припиненням надходження сечі у сечовий міхур через закупорювання сечоводів каменями або здавлювання їх пухлинами. Анурія може виникати рефлекторно після катетеризації, при перитоніті, тетанії та ілеусах. їй передують олігурія, набряки, гематурія. При анурії швидко розвивається уремія, яка може призвести до загибелі тварини. Сечовий міхур при анурії зовсім порожній, що підтверджується ректальним дослідженням,, а при пальпації нирок у ряді випадків можна виявити деякі зміни. Важкі пораження нирок необхідно диференціювати від розриву сечового міхура, при якому, незважаючи на відсутність акту сечовипускання, сечовий міхур виявляється порожнім. При ректальному дослідженні у цьому випадку виявляють рідину в черевній порожнині, уренозний запах і кристалізацію сечовини на поверхні шкіри. Також буває сильне занепокоєння тварини й стійке затримання сечовипускання, незважаючи на часті позиви. 212 ДОСЛІДЖЕННЯ НИРОК Нирки знаходяться у черевній порожнині екстраперитонеаль-но — між поперековими м'язами і пристінним листком очеревини, справа й зліва від хребта в поперековому його відділі. У великої рогатої худоби права нирка розміщена в поперековій ділянці від 12-го ребра до 2—3-го поперекового хребця (рис. 67), її краніальний кінець розміщений у нирковому заглибленні печінки. Ліва нирка трохи перекручена по поздовжній осі а товщим каудальним кінцем, лежить позаду правої нирки на рівні 2—5-го поперекових хребців, підвішена на короткій брижі, може зміщуватися вправо та вліво, через що її називають блукаючою. У коней права нирка краніальним кінцем лежить у печінковому заглибленні і розміщується під поперековими м'язами на рівні від 14—15-го ребра до 2-го поперекового хребця. Ліва нирка лежить на рівні 18-го грудного й 3-го поперекового хребців. У овець і кіз нирки з усіх боків оточені очеревиною, що утворює короткі брижі, на яких вони підвішені й тому можуть зміщуватися. Права нирка прилягає до печінки й розміщена під 1—-3-м поперековими хребцяти, а ліва лежить позаду правої на рівні 3— 6-го поперекових хребців. У свиней нирки розміщуються майже на одному рівні під 1 — 4-м поперековими хребцями. У собак нирки знаходяться під 1—3-м поперековими хребцями. Краніальна частина правої нирки розміщена у нирковому заглибленні печінки. У дрібних тварин ліва нирка знаходиться під 2—4-м: поперековими хребцями, права — під 1—3-м. Зміщення нирок особливо виражені у худих тварин і нижче-середньої вгодованості. Локалізація лівої нирки у дорослої великої рогатої худоби зумовлюється наповненням рубця кормовим» масами Зміщення її в правий бік спостерігається при перепов-  213?«енні рубця, тимпанії, а зміщення вперед може викликатися розростанням пухлини в стінці матки. Розміщення нирок у великих тварин за очеревиною біля самого хребта робить неможливим їх огляд та зовнішню пальпацію. •Однак при огляді тварини звертають увагу на наявність набряків, які можна виявити в ділянці підгрудка, міжщелепного простору, черева, вим'я, зовнішніх статевих органів, на кінцівках. Набряки розлиті, неболісні, водянисті. Набрякова рідина може нагромаджуватися також у черевній і грудній порожнинах, перикардіаль-ній сумці, внутрішніх органах (печінці, легенях, головному мозку). Набряки виникають при запальних і дистрофічних процесах у нирках (гострий нефрит, нефроз) внаслідок порушення водно-сольового обміну. При нефрозі вони розвиваються через втрату з •сечею білка, особливо альбумінів, які утримують воду в кров'яному руслі. При цьому вода переміщується у міжтканеві щілини. Сприяє розвитку набряків збільшення виділення альдостерону, який викликає підвищення реабсорбції натрію в ниркових каналь-цях і затримання води в організмі. Причиною набряків при нефриті є підвищення артеріального кров'яного тиску, порушення обміну калію і натрію. Дослідження нирок у великих тварин проводять внутрішньою пальпацією, якою можна виявити місце їх розміщення, величину, форму, чутливість, консистенцію. У великої рогатої худоби можна пропальпувати обидві нирки. Ліву нирку знаходять приблизно по «серединній площині тулуба, а при сильному наповненні рубця тазовий кінець її відтискується у праву половину черевної порожнини. У коней пальпують ліву нирку, а праву можна прощупати лише у невеликих тварин. Збільшуються нирки при паранефриті, пієлонефриті, гідронефрозі, амілоїдозі, розвитку пухлин, а зменшення їх пов'язане з хронічно перебігаючими процесами (хронічний нефрит, нефросклероз). Поверхня нирок у коней гладенька, у великої рогатої худоби •чітко прощупуються окремі частки. Поверхня їх стає горбистою при туберкульозі, ехінококозі, лейкозі, пухлинах, абсцесах, хронічному нефриті та пієлонефриті. Велике діагностичне значення має болісність нирок, яку виявляють ректальним дослідженням та вібраційною перкусією. Кулаком правої рук}/ наносять кілька послідовних ударів з тильного •боку кисті лівої руки, покладеній на лівий, а потім правий боки поперекової ділянки над нирками. Різке занепокоєння, прогинання •спини, бажання ухилитися від ударів та внутрішньої пальпації є показником болісності нирок, яка буває при гострому нефриті, .паранефриті, абсцесах нирок, нефролітіазі. При пієлонефриті, гідронефрозі ректальним дослідженням виявляють флюктуацію. У дрібних тварин (собак, котів, кролів, кіз, овець і телят) нир-жи досліджують зовнішньою пальпацією. Великі пальці обох рук 214 накладають на поперекову ділянку, решту — на черевні стінки знизу, з обох боків за останнім ребром. Надавлюючи пальцями рук назустріч одна одній, їх просувають по поверхні черевної" стінки вверх до останнього грудного хребця. У котів і кролів нирки бобовидні, тверді, гладенькі. Права нирка у них лише злегка виходить за останнє ребро, а у собак її пальпують рідко. У свиней нирки важко пальпувати із-за жирового прошарку, у овець і кіз знаходять обидві нирки, у телят добре відчувається задній край правої. Застосовуючи загальноклінічні методи дослідження нирок,, одержують деяку інформацію про їх стан. Для детальнішого вивчення структури та функції нирок застосовують спеціальні методи— біопсію, рентгенографію (у дрібних тварин), лабораторне дослідження сечі та проводять функціональні проби. Біопсія — прижиттєве взяття шматочків ниркової тканини для-досліджень. Беруть її через стінку в правій або лівій голодній ямці на місці проекції нирок за допомогою спеціальної голки або-троакара. Шматочок фіксують 10%-ним розчином формаліну або іншими фіксаторами і готують для дослідження. Рентгенівське дослідження нирок проводять у дрібних тварин» для визначення їх форми, величини, контурів. Збільшення нирок спостерігають при пухлинах, кістозності, гідронефрозі, нефриті, набряку, зменшення — при нефросклерозі, нирковокам'яній хворобі. На знімку розпізнають камені з уратів і оксалатів, а камені з сечової кислоти невидимі. Дослідження функціонального стану нирок найбільш розроблене у великої рогатої худоби. До функціональних проб відносять визначення концентрації у крові виділюваних нирками речовин — залишкового азоту, сечовини та креатиніну, проби на видільну функцію нирок після навантаження різними речовинами, методи, що грунтуються на очисній функції нирок. У залишковому азоті (ЗА) містяться кінцеві продукти обміну білків — сечовина, аміак, креатин, креатинів, сечова кислота, індикан, азот амінокислот. Вміст його в сироватці крові великої рогатої худоби і свиней становить 15—29 ммоль/л. Збільшення вмісту залишкового азоту в крові називають азотемією. Залежно від причин розрізняють ретенційну і продуктивну азотемію. Ретенційна азотемія буває нирковою (при нефриті і пієлонефриті), коли вміст ЗА збільшується до 107—214 ммоль/л в основному за< рахунок сечовини, і позанирковою, яка спостерігається при зменшенні клубочкової фільтрації у випадку хвороб серця, зневодненні. При продуктивній азотемії вміст ЗА збільшується за рахунок азоту амінокислот внаслідок посиленого розпаду тканинних білків,. але із збереженням функції нирок. Основним компонентом ЗА є сечовина. На неї припадає 50 % ЗА крові і 85—90 — сечі. В нормі вміст сечовини у сироватці крові 215- великої рогатої худоби становить 3,3—6,7 ммоль/л, свиней — 3,3— •5,8. Вміст сечовини в крові збільшується внаслідок порушення її виведення при хворобах нирок. При легкій формі гострого нефриту кількість сечовини зростає до 35 ммоль/л, середньої важкості хвороби — до 70, при хронічному перебігу — до 15—35 ммоль/л. Детальнішу оцінку вмісту сечовини можна дати з урахуванням кількості залишкового азоту. Якщо вона збільшується, то це є •ознакою запалення нирок, збільшення вмісту ЗА і зменшення сечовини є показником ураження нирок і печінки. Досить інформативним показником функції клубочків є вміст креатиніну в сироватці крові, який фільтрується клубочками і не реабсорбується у канальцях. Критична верхня межа вмісту креатиніну в сироватці крові великої рогатої худоби становить 130 мкмоль/л. Якщо вміст його збільшується до 220— 400 мкмоль/л, це свідчить про те, що функціонує лише 20—50 % гклубочків нирок, а подальше підвищення його концентрації до 700 мкмоль/л є показником зменшення об'єму фільтрації до 10— '20 % від норми. Видільну функцію нирок вивчають шляхом навантаження різними речовинами (індигокарміном, феноловим червоним, конго •червоним). Для проведення проб тваринам вводять фарбу, а потім через катетер беруть проби сечі, визначаючи час появи у ній фар-«би і завершення її виділення, яке залежить від ниркового кровотоку і видільної функції канальців. При гострій нирковій недо- •статності, хронічному гломерулонефриті, пієлонефриті виділення фарби сповільнюється. Методи, які грунтуються на очисній функції (кліренсі) нирок, застосовують для дослідження фільтраційної, реабсорбційної та •екскреторної їх функції. Нирковий кліренс — це кількість плазми або сироватки крові, яка за одиницю часу повністю очищається від введеної речовини. Для дослідження кліренсу використовують інулін, парааміногіпурат (ПАГ) та інші речовини. Введений у кров інулін виділяється лише за допомогою клубочкової фільтрації, тому кліренс інуліну характеризує її стан. При зниженні клубочкової фільтрації знижується кліренс інуліну через ураження клубочків при нефриті, пієлонефриті, амілоїдозі, склерозі нирок. Під- •вищення клубочкової фільтрації відмічається при нефротичному синдромі. Парааміногіпурат фільтрується з крові клубочками нирок, реабсорбується в канальцях і там знову екскретується. Отже, клі-.ренс ПАГ відображає фільтраційну, реабсорбційну та екскреторну функції (змішаний кліренс). Підвищення цього показника свідчить про значну ниркову недостатність. |