Учебник по клиндиагностике (укр.). Учебник по клиндиагностике (укр. Вступ предмет клінічної діагностики
 Скачать 2.87 Mb.
|
|
ДОСЛІДЖЕННЯ ЧЕРЕВА При дослідженні черева можна виявити ряд симптомів, які відносять до захворювань органів черевної порожнини. Для дослідження черева застосовують загальноклінічні методи дослідження — огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, а в разі необхідності— пробний прокол, лапароскопію та інші методи. Оглядом черева визначають величину, форму, симетричність,, стан голодних ямок, здухвин, нижніх контурів живота, наявність-вип'ячувань. Величина і форма черева в межах виду залежать від годівлі тварин і напряму продуктивності, фізичного навантаження, тренінгу. Годівля переважно концентрованими кормами, моціон, тренінг призводять до зменшення об'єму черева, при цьому воно підтягнуте. При незадовільній годівлі голодні ямки і здухвини западають. Внаслідок годівлі переважно грубими кормами об'єм черева збільшується, нижній контур його дугоподібний. При вагітності спостерігається збільшення черева, особливо його задньої третини, у корів сильніше — справа. Збільшення об'єму черева і зміна його форми спостерігаються при гострій тимпанії рубця і метеоризмі кишечника, переповненні шлунка у хижаків і всеїдних, черевній водянці. Місцеві змін» форми черепа (вип'ячування) спостерігають при пупкових і черевних грижах, набряках, абсцесах черевної стінки, лімфоекстрава-затах, гематомах. У зв'язку із збільшенням черева змінюється його форма. Так, при перитоніті і водянці черево відвисає, нагадуючи за формою черево жаби, у випадку метеоризму кишечника випинаються голодні ямки та здухвини, внаслідок чого черево-набуває округлої форми. Зменшення об'єму черева спостерігається при хворобах, які супроводжуються діареєю, виснаженням, а також при тонічному скороченні м'язів черевної стінки при перитоніті, стовбняку. 16$ Пальпація черева — основний метод дослідження черевної стінки і органів черевної порожнини у дрібних тварин. Залежно від поставленої мети застосовують поверхневу або глибоку пальпацію. Застосування поверхневої пальпації черева дає змогу визначити стан шкіри й підшкірної клітковини, тонус, болючість всієї черевної стінки або окремих ділянок, наявність набряків, диференціювати набряк від напруження стінки при асциті, метеоризмі, перевірити різні ущільнення черевної стінки, вузли, злоякісні пухлини, грижі. При пальпації лікар кладе долоню правої руки на черево пацієнта і ніжно без натискування м'якоттю кінцевих фаланг пальців пальпує черевну стінку. Якщо заздалегідь відоме місце, де є болючість, то пальпацію необхідно починати з небо-лючої ділянки. У здорових дрібних тварин пальці при пальпації не зустрічають опору з боку черевної стінки, яка є м'якою і податливою. При патології може зустрічатися м'язове напруження черевної стінки в місці її запалення. Загальне м'язове напруження усієї черевної стінки спостерігається при дифузному перитоніті, місцеве — при обмеженому. Болючість черевної стінки при поверхневій пальпації буває при запаленні очеревини (перитоніті), особливо гострому. У випадку загального перитоніту болючість відчувається по всьому череву, а при місцевому — на обмеженій ділянці відповідно до місця ураження. При перитоніті, який розвивається внаслідок перфорації стінки шлунка, біль через короткий проміжок часу іррадує і відчувається по всьому череву. У коней органи черевної порожнини зовнішньою пальпацією дослідити не вдається, у них можна виявити лише болючість і тонус черевних м'язів. Болючість її є основним симптомом перитоніту, а підвищений тонус стінок живота, крім перитоніту, буває у коней при гастроентериті і стовбняку. В той же час при оцінці одержаних результатів необхідно пам'ятати, що тонус черевних стінок і їх чутливість у здорових коней значно коливаються, що залежить від віку тварин, їх годівлі, тренінгу та індивідуальних особливостей. У великої рогатої худоби, крім стану черевної стінки, поверхневою пальпацією виявляють частоту, силу і ритмічність скорочень рубця. Глибоку пальпацію черева застосовують для виявлення черевної водянки (асциту) і дослідження органів черевної порожнини. При наявності асциту нанесення поштовху рукою по черевній стінці з одного боку викликає флюктуацію рідини, яка відчувається долонею, накладеною з другого боку. Глибокою пальпацією визначають вагітність, величину, форму, положення, наповнення, характер поверхні, болючість, рухливість органів черевної порожнини у дрібних тварин, наявність інвагінації, пухлин та непрохідності. У великої рогатої худоби гли- 164 бокою пальпацією визначають ступінь наповнення рубця кормовими масами, болючість ділянки печінки, її збільшення, болючість з боку сітки, книжки, жовчного міхура, у телят, крім того, досліджують сичуг, нирки. Особливість глибокої пальпації органів черевної порожнини у дрібних тварин (собак, кролів, котів, хутрових звірів, поросят-сисунів, ягнят) полягає у тому, що їх досліджують не безпосередньо, а через покрови черевної стінки. Це вимагає дотримання деяких додаткових положень: пальпацію органів черевної порожнини необхідно робити при розслабленій черевній стінці, для чого тварині надають лежачого положення; краще прощупувати малорухомий або зовсім нерухомий орган, тому за можливістю його слід притримувати; легше пропальпувати орган, якщо він лежить на твердій основі, або його можна притиснути до неї. Цього можна досягти бімануальною пальпацією, яку широко застосовують для дослідження дрібних тварин, коли пальці другої руки виконують не лише роль твердої основи, а й обмежують рухливість досліджуваного органа. Перкусію черева застосовують для визначення меж печінки, селезінки, зміщення сичуга, болючості книжки, сітки. При наявності транссудату в череві одержують зону тупого звуку, обмежену зверху горизонтальною лінією. Аускультацію черева застосовують для дослідження рубця, книжки, сичуга, кишечника. Крім загальноклінічних методів, при дослідженні органів черевної порожнини проводять пробний прокол черевної стінки з метою одержання і дослідження рідини, що набралася. Прокол у великих тварин за можливістю роблять на стоячій тварині, а у дрібних — на лежачій, на середині відстані між мечовидним хрящем і пуповиною, відступивши від білої лінії на 1—2 см; у жуйних— справа по ходу 9-го ребра на 1—2 см вище або нижче «молочної вени»; у коней — зліва; у свиней, собак і котів — у найнижчій частині живота поближче до білої лінії. Нагромадження транссудату в черевній порожнині спостерігається при місцевих розладах кровообігу в системі ворітної вени, наприклад, при тромбозі її, цирозі печінки, застої у венозній системі у хворих з недостатністю серцевого м'яза, хворобах нирок, аліментарній дистрофії. Нагромадження ексудату в черевній порожнині буває при перитоніті. , ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕДШЛУНКІВ І СИЧУГА ЖУЙНИХ У жуйних усіх видів, за винятком верблюдів, шлунок складається з чотирьох відділів: передшлунків — рубця, сітки і книжки 'та власне шлунка — сичуга. На відміну від інших жуйних, у верб-'людів відсутня книжка. 165 Дослідження рубця. Рубець (rumen) — перший і найбільший відділ багатокамерного шлунка жуйних тварин, майже повністю займає ліву половину черевної порожнини від діафрагми до входу в таз, а позаду і внизу частково переходить і на праву половину черевної порожнини. Вміст рубця у новонароджених телят — 0,4— 0,5 л, а у корів — 100—150 і навіть до 200, у овець і кіз — 13—23 л. Рубець досліджують оглядом, пальпацією, перкусією, аускультацією. У деяких випадках застосовують руменографію і проводять лабораторне дослідження вмісту рубця. Оглядом визначають об'єм і форму черева, ступінь заповнення голодних ямок. У здорових тварин обидві половини черева до годівлі приблизно однакові за об'ємом, а після годівлі ліва половина дещо збільшена і голодна ямка виповнена. При гострій тимпа-нії рубця і переповненні його кормовими масами черево набуває округлої форми, голодні ямки, особливо ліва, сильно випинаються. У тварин, які тривалий час недоїдають, голодні ямки сильно западають, а черево зменшується у об'ємі. При огляді лівої голодної ямки у здорових тварин можна помітити періодичне хвилеподібне випинання черевної стінки, викликане скороченням рубця. Пальпація — основний метод дослідження рубця, оскільки з її застосуванням одержують досить об'єктивні дані: частоту скорочення рубця, силу й ритм скорочень, ступінь його наповнення, характер і консистенцію вмісту, чутливість і напругу стінок. У здорових тварин перед прийманням корму черевна стінка в ділянці лівої голодної ямки м'яка, неболюча. При натискуванні тильним боком долоні, зібраної у кулак, відчувається невелика кількість газів, а через неї глибокою поштовховою пальпацією можна виявити кормові маси тістоподібної консистенції. Після приймання твариною великої кількості корму і в процесі його травлення дорсальна частина рубця заповнюється досить великою кількістю газів, голодна ямка вирівнюється, черевна стінка і стінка рубця стають еластичними. Сильним поштовхом вдається подолати шар газів і відчути вміст тістоподібної консистенції. При переповненні вміст рубця стає щільної консистенції, при надавлюванні в ділянці лівої голодної ямки утворюється повільно зникаюча ямка. У в-ипадку хронічної атонії, особливо у кіз, спостерігається флюктуюча консистенція, а при тимпанії черевна стінка у ділянці рубця буває настільки напруженою через нагромадження у рубці великої кількості газів, що навіть сильною поштовхо^ вою пальпацією не вдається відчути тістоподібної консистенції вмісту, що знаходиться вглибині. Частоту скорочень рубця визначають, поклавши тильний бік долоні в ліву голодну ямку і злегка натиснувши на неї. Під час скорочення рубця рукою відчувають напруження черевної стінки і її випинання, що викликає підняття руки, після чого рука па- 166 вільно і поступово опускається. Таким методом легко підрахувати частоту скорочень рубця, визначити їх силу та ритм. У здорової великої рогатої худоби частота скорочень рубця становить 3—5 протягом 2 хв або 8—12 за 5 хв, у овець — 3—6 і у кіз — 2—4 протягом 2 хв. Силу скорочень рубця визначають за висотою випинання лівої голодної ямки. При гіпотонії частота і сила скорочень рубця зменшуються, а при атонії скорочення рубця стають настільки слабкими, в'ялими й разом з тим короткими, що їх майже не вдається виявити. У початковій стадії гострої тимпанії рухи рубця стають частими (6 разів і більше за 2 хв), сильними та тривалими. Аускультацією рубця виявляють періодично виникаючі тріскаючі звуки, які поступово підсилюються і досягають найбільшої інтенсивності в період скорочення рубця, а потім послаблюються, в проміжках між скороченнями рубця прослуховуються поодинокі звуки. При послабленні перистальтики рубця шуми затихають або зовсім зникають, а при підсиленні інтенсивність їх зростає. Перкусією лівої голодної ямки у здорових тварин виявляють тимпанічний звук з різними відтінками залежно від кількості газів у рубці. При переповненні рубця кормовими масами звук стає притупленим або тупим, а при газовій тимпанії рубця — тимпанічним з металевим відтінком. Руменографія — графічний запис скорочень рубця, який дає змогу точно і об'єктивно охарактеризувати його моторну функцію. Нині користуються руменографом 3. С. Горяїнової (рис. 53). Рухи рубця реєструють У вигляді зубців. На одержаній румено-грамі визначають: частоту скорочень рубця за 5 хв; силу скорочень (за висотою хвиль у міліметрах), яка у здорових корів повинна становити 16—26 мм; загальну тривалість скорочень, враховуючи, що 1 мм на руменограмі відповідає 3 с; тривалість активної діяльності рубця, виражену в процентах до загального часу записування (у здорових корів — ЗО—38 %); ритмічність скорочень _ за рівномірністю проміжків між вершинами зубців і рівномірністю хвиль скорочень за висотою. При атоніях і гіпотоніях передшлунків частота скорочень і висота зубців різко зменшені, а тривалість активної діяльності рубця скорочена, іноді на руменограмі зубці майже не виражені. При травматичному ретикулоперитоніті на руменограмі виявляють чергування нормальних і послаблених хвиль скорочень рубця, подовжені паузи спокою рубця тривалістю до 1,5—2,5 хв, частота скорочень і тривалість активної діяльності рубця знижені. Дослідження вмісгу рубця дає змогу одержати досить об'єктивну й цінну інформацію про біохімічні процеси, які відбуваються у передшлунках жуйних. Вміст рубця беруть за допомогою зонда з тяжкою оливою через 2—3 год після годівлі, але у хворих 167  53. Руменограф 3. С. Горяїнової тварин з анорексіею цього не дотримуються. Проводять фізичне, хімічне й мікроскопічне дослідження вмісту рубця. Колір вмісту залежить від характеру з'їденого корму, частіше від світло- до темно-зеленого, після згодовування зернових кормів — молочного з сірим відтінком, сіна — з коричневим. Запах вмісту рубця — ароматний, кислуватий, при ацидозі та хронічному руминіті — кислий, алкалозі — аміачний, гнильний. Консистенція рубцевої рідини при фізіологічне нормальній ферментації кашкоподібна, напіврідка, при руменіті — водяниста, алкалозі — водяниста з піною. Величина рН вмісту рубця — дуже важливий показник, який характеризує стан кислотно-основного балансу в рубцевій рідині і свідчить про стан рівноваги між найважливішими метаболітами: з одного боку між леткими жирними кислотами (ЛЖК) і молочною кислотою, з другого — між аміаком, бікарбонатами та фосфатами. У здорових корів реакція вмісту рубця нейтральна, слабко-кисла або слабколужна, величина рН коливається у межах від 6,8 до 7,4. Значні відхилення реакції вмісту рубця в напрямку ацидозу або алкалозу викликають зміни кількісного і видового складу мікрофлори рубця і відповідно кількості синтезованих ЛЖК, їх складу, призводять до зменшення кількості інфузорій. Концентрація ЛЖК У рубці великої рогатої худоби при повноцінному і збалансованому раціоні може коливатися від 8 до 12 мг/100 мл (80—120 ммоль/л), у овець — від 5 до 15 мг/100 мл. Збільшується кількість ЛЖК при годівлі тварин багатими на лег- 168 коферментовані вуглеводи (цукор, крохмаль) кормами, тобто при згодовуванні буряків, картоплі, зернових концкормів. Крім загальної кількості ЛЖК, важливе діагностичне значення має визначення співвідношення між окремими кислотами, оптимальний показник якого повинен бути таким: оцтової кислоти — 65%, пропіонової — 20, масляної—15%. Переважання в раціоні зернових кормів призводить до підвищення вмісту пропіонової та масляної кислот і зменшення оцтової, згодовування силосу як єдиного корму, збільшує у рубці вміст масляної кислоти і зменшує— пропіонової. Надмірна кількість протеїну в раціоні також викликає подібні зміни в співвідношенні ЛЖК. Сприятливо впливає згодовування трави в літньо-осінній період — у вмісті рубця збільшується кількість пропіонової кислоти — основного джерела глюкози в організмі жуйних. Важливим показником функціонального стану рубця є кількість інфузорій у його вмісті, їх рухливість, видовий склад. У корів, яких утримують на повноцінному й різноманітному за своїм складом раціоні, кількість інфузорій коливається від 500 тис. до 2 млн в 1 мл вмісту рубця. При ацидозі або алкалозі вмісту, гіпотонії та атонії рубця кількість інфузорій зменшується в основному за рахунок великих форм, інколи вони зникають зовсім. Активність мікрофлори рубця визначають пробою з метиленовим синім за Дірксеном і Хофреком. Проба полягає у тому, що 1 мл 0,03%-ного розчину метиленового синього, доданого до 20 мл рідини рубця, знебарвлюється протягом 3 хв. При зниженні активності мікрофлори рубця час знебарвлення метиленового синього збільшується до 15—17 хв, а при хронічному румініті, за даними Л. М. Богатка, до ЗО—50 хв. Дослідження сітки. Сітка (reticulum) є продовженням рубця. Розміщена вона попереду його, в нижній частині черевної порожнини, в куполі діафрагми, передня частина її доходить до 6—7-го ребра і прилягає до діафрагми, а задня — безпосередньо над мечовидним відростком. Вміст сітки у корів 4—6 л, у овець і кіз—1—2. Основна функція сітки — сортування грубих, недостатньо подрібнених кормових мас. Основним захворюванням сітки є травматичний ретикуліт (ре-тикулоперитоніт), тому всі методи дослідження сітки спрямовані на виявлення даного захворювання. До таких методів відносять діагностичні проби, метою яких є виявлення больової реакції з боку травмованої сітки на пальпацію, перкусію та інші маніпуляції. Застосовують також металоіндикатори та лабораторне дослідження крові. З анамнезу дізнаються, що хворі тварини малорухливі, відстають від стада, відмовляються спускатися згори, тоді як угору йдуть добре, в стійлі прагнуть поставити грудні кінцівки вище, а тазові, навпаки, в нижче місце. При огляді можна помі- 169 тити підтягнутість черевної стінки, відведення ліктьових горбів від тулуба. Найбільш поширеним і простим методом дослідження сітки є глибока пальпація у ділянці мечовидного відростка. Дослідник присідає з лівого або правого боку тварини, правою рукою опирається на коліно правої ноги і кулаком поступово надавлює на ділянку мечовидного відростка, підсилюючи натиск підніманням ноги на носок. Після цього кулак різко приймають. Пробу повторюють 2—3 рази. Здорова тварина поводить себе при цьому спокійно, в той час як хвора на травматичний ретикуліт відчуває сильний біль, стогне і ухиляється від дослідження. При цьому стежать за тазовими кінцівками. У дуже масивних тварин під мечовидний відросток підводять товсту палицю і повільно піднімають її одночасно з обох боків, натискують на відросток, а потім палицю різко опускають (проба Гетце). Наступний метод пальпації — проба на біль у ділянці холки, запропонована С. І. Смирновим. Долоні обох рук кладуть на шкіру заднього схилу холки і кінчиками пальців натискують на досліджувану ділянку без збирання складки шкіри. Після досягнення максимального тиску руки приймають. Позитивна реакція супроводжується стогнанням, занепокоєнням, прогинанням спини, інколи тварини стають на зап'ясткові суглоби. Основою цієї проби є підвищення чутливості шкіри на задньому схилі холки при ураженні сітки (вісцеро-сенсорний рефлекс). Часто дану пробу поєднують з підніманням голови тварини так, щоб поверхня лоба набула горизонтального положення (спосіб Рюгга). Внаслідок вигинання спини і напруження м'язів черевного преса, що зумовлюють здавлювання сітки, у хворих тварин виникає біль. У ряді випадків, особливо при травмуванні діафрагми, досить цінні результати одержують вібраційною перкусією по лінії прикріплення діафрагми або глибокою перкусією за Тверецьким. У першому випадку удари наносять молоточком в 12-му міжреберному проміжку по лінії маклака, 10-му — по лінії плечового суглоба і у 8-му — в місці з'єднання ребра з реберним хрящем. При глибокій перкусії плесиметр кладуть в останньому міжребер'ї, починаючи з зовнішнього краю найдовшого м'яза спини, поступово переміщаються по лінії закріплення діафрагми до нижньої межі грудної стінки. С. І. Смирнов рекомендує виконувати перкусію у ділянці проекції сітки зліва та справа (6—7-ме міжребер'я на рівні ліктьового горба) легкими ударами, починаючи з віддалених ділянок тіла, поступово наближаючись до місця ураження і посилюючи удари. Серед допоміжних методів дослідження сітки нині практикують виявлення металевих сторонніх предметів за допомогою метало-індикаторів різних моделей (Меліксетяна С. Г., Веллесте Ю. І.), |