Учебник по клиндиагностике (укр.). Учебник по клиндиагностике (укр. Вступ предмет клінічної діагностики

• Название: Вступ предмет клінічної діагностики
• Анкор: Учебник по клиндиагностике (укр.).doc
• Дата: 26.04.2017
• Размер: 2.87 Mb.
• Имя файла: Учебник по клиндиагностике (укр.).doc
• Тип: Документы; #5786
• Категория: Биология. Ветеринария. Сельское хозяйство
• страница: 13 из 32

Приймання корму і води досліджують оглядом. Спостерігаючи за твариною під час годівлі й напування, звертають увагу на швидкість і кількість захопленого корму, рухи губ, язика і ниж­ньої щелепи, швидкість жування і ковтання, на спосіб приймання рідини, а також звуки, що виникають при цьому. Характерні роз­лади приймання корму й води бувають при ураженнях централь­ної нервової системи (менінгіт, енцефаліт, водянка головного мозку). Тварини при цьому захоплюють корм кусаючими рухами, подібно собакам, і, не пережовуючи, тривалий час тримають його в роті (Судаков М. О. з співавт., 1985).

\ Розлади приймання корму і води можуть бути зумовлені ура-їженням губів, язика, зубів, слизової оболонки рота, жуйних м'я-^аів, щелеп, глотки. В таких випадках тварини зі збереженим ,, апетитом з жадністю приймаються за корм, але швидко викида-"Ють його назад, відходять від годівниці. Такі ж зміни спостері­гаються при виразковому гастриті. Досить своєрідне приймання корму у свиней при ураженні язика грибом — збудником актино­мікозу.

Розлади приймання води спостерігають при захворюваннях,

145

пов'язаних з ураженням центральної нервової системи. Тварини глибоко опускають морду у відро, часто закриваючи ніздрі, роб­лять жуйні рухи, булькають, подібно свиням, а припинивши при­ймання води, довго не виймають голови з відра (Синьов А. В.).

Жування. У здорових тварин кожного виду воно має свої особ­ливості. Так, коні, свині, кролі, нутрії, коти старанно пережову­ють корм, а жуйні майже його не пережовують при прийманні, а потім у період жуйки роблять це досить добре. Собаки та вовки ковтають корм малопережованим.

Розлади жування за своїм характером бувають різними: мляве пережовування корму спостерігається при хворобах шлунка, ки­шечника та інших, які супроводжуються зниженням апетиту; бо­люче жування буває при хворобах зубів (карієс, неправильне сти­рання), запаленні зубних альвеол, хворобах ясен, язика, слизової оболонки рота, наприклад, при везикулярному стоматиті, ящурі; утруднене жування або повна неможливість його спостерігаються при спазмі жуйних м'язів (тризм), який є частим симптомом стовбняка та інфекційного енцефаломієліту, чи паралічі цих м'я­зів — частого супутника сказу, ботулізму; при різкому опуханні щік, тяжких пошкодженнях слизової оболонки рота і язика (рани, виразки, актиномікоми), кісток верхньої і нижньої щелепи (трі­щини, переломи, актиномікоми, деформації при рахіті, остеоди­строфії); поява пустих жуйних рухів, що буває при сказі, інфек­ційному енцефаломієліті.

При пережовуванні корму з'являються додаткові шуми, які мають діагностичне значення — скрегіт зубами та чавкання. Скре­гіт зубами у коней буває при хворобах з симптомокомплексом ко­льок, стовбняку, отруєннях, у великої рогатої худоби — при трав­матичному ратикулоперитоніті, недостатності фосфору, остеоди-. строфії, хронічній гіпотонії передшлунків, хронічному катарі шлун­ково-кишкового тракту, у свиней — при чумі і бешисі. Чавкання у здорових тварин спостерігається лише у свиней. У тварин інших видів воно пов'язане з великою кількістю слини в ротовій порож­нині та порушенням ковтання. Воно є характерним для ящура великої рогатої худоби, везикулярного стоматиту, фарингіту.

Ковтання — просування у стравохід ч'ерез порожнину глотки змішаних із слиною кормових мас у вигляді харчової грудки. Розлади ковтання — дисфагія (dysphagia, від грецьк. dys — роз­лад, порушення, phagia — поїдання), проявляються болючістю, регургітацією і повною неможливістю ковтання. У випадку болю­чості тварини довго пережовують корм, витягують шию, хитають головою, б'ють грудними кінцівками об землю, малі тварини — повискують. Після кількох спроб проковтнути вони зовсім відмов­ляються від приймання корму. Подібного роду порушення ковтан­ня спостерігаються при легкому перебігу фарингіту (запаленні глотки), наявності сторонніх тіл у глотці,

146

У більш важких випадках частина кормових мас при спробі до ковтання викидається назад через ніс. Таке явище одержало назву регургітації (regurgitatio, від лат. ге — назад, зво­ротно, gurgito — біжу через край, наводняю). Частіше спостері­гається вона у коней, рідше у великої рогатої худоби, свиней, собак. При цьому у свиней, собак, котів часточки корму викидаю­ться через рот. Регургітація супроводжується сильною слюноте-чею, забрудненням губ і крил носа слиною, носовими виділення­ми, кормовими масами. Зустрічається вона при тяжко перебігаю­чих фарингітах, миті, інородних тілах в глотці, сибірці у свиней.

Вищим ступенем розладу ковтання є повна неможливість ков­тання кормової грудки, слини, води. Це може бути наслідком паралічу глотки, що спостерігається при сказі, ботулізмі, енцефа­літі або при судорогах м'язів глотки, які виникають при стовбня­ку, органічних пошкодженнях глотки, деяких отруєннях. Неможли­вість ковтання може настати також рефлекторно під впливом по­дразнень, які надходять з інших органів, при звуженні стравоходу і закупорюванні його інородними тілами.

Жуйка, ремигання (ruminatio) — складний рефлекторний про-⁴ цес, який характерний лише жуйним тваринам і полягає у відри­гуванні вмісту рубця або сітки, пережовуванні, ослиненні, форму­ванні і проковтуванні його. Порушення жуйки, а тим більше припинення її, завжди були показником патології, тому досліджен­ня її має велике діагностичне та прогностичне значення.

При дослідженні жуйки звертають увагу на час її появи після приймання корму; число жуйних періодів протягом доби; тривалість кожного періоду; кількість жувальних рухів при пере­жовуванні одного кормового комка.

У здорової великої рогатої худоби жуйка після приймання кор­му починається через 20—30 хв і навіть через 1—1,5 год, що за­лежить від виду корму, ступеня наповнення рубця і зовнішніх умов. Після згодовування соковитих кормів жуйка починається раніше, ніж після годівлі сухими й грубими. Якщо жуйка почи­нається пізніше, ніж через 1,5 год після приймання корму, то її називають запізнілою (пізньою). Спостерігається вона при гіпотонії передшлунків та багатьох хворобах, що супроводжую-. ться підвищенням температури тіла, зниженням апетиту.

Протягом доби у дорослої великої рогатої худоби буває від 6 до 12 жуйних періодів тривалістю 30—60 хв кожний. Якщо кількість жуйних періодів менша, то таке порушення називають рідкою жуйкою, а скорочення тривалості жуйного періо­ду — короткою жуйкою. Рідка та коротка жуйки поєдную­ться з пізньою і зустрічаються при тих же захворюваннях.

На пережовування однієї кормової грудки велика рогата худо­ба витрачає від ЗО до 60 с і здійснює при цьому від 40 до 80 жуй­них рухів. Вівці і кози жують набагато швидше, при пережову-

147

ванні комка здійснюють 50—90 жувальних рухів, тривалість кож­ного жуйного періоду у них близько 1 год. Жування у овець і кіз часто зупиняється під впливом зовнішніх подразників. Перші жуй­ні періоди у ягнят і козенят з'являються на 8—12-й день життя, у телят — на третьому тижні життя. Жуйний процес у молодняка великої рогатої худоби стабілізується у 8—10-місячному віці.

Тварини ремиґають у приємному напівзабутті, відчутті ситості і задоволення. При захворюваннях пережовування кормової груд­ки відбувається неохоче, повільно із зупинками. Інколи пережо­вування зупиняється, після деякої паузи нерідко тварина проков­тує ще недостатньо розжовану кормову грудку. Таку жуйку нази­вають в'ялою, лінивою.

Болюча жуйка супроводжується стогонами і неспокоєм при відригуванні кормової грудки, що спостерігається при травма'-тичному ретикуліті та ретикулоперитоніті.

Повне припинення жуйки зумовлюється тяжкими роз­ладами моторної функції передшлунків, що спостерігається при первинній і вторинній атонії передшлунків, травматичному рети­кулоперитоніті та перикардиті, засміченні книжки, інтоксикаціях.

Відригування (eructatio, від лат. eructate — відригувати) — нормальний фізіологічний акт у жуйних, спрямований на звільнен­ня рубця від газів, які утворюються у ньому внаслідок бродіння кормів. Основні гази — вуглекислота (близько 65%), метан, азот, кисень, сірководень. Кількість газів, що утворюється, залежить від виду корму, температури (за 12 год у корів може утворюватися від 150 до 300 л). Виводяться вони з рубця різними шляхами, але основна кількість в процесі відригування.

Виведення газів з рубця супроводжується характерним звуком і ароматичним (духмяним) запахом, який добре відчувається біля голови тварини. Затримання виведення газів призводить да метеоризму рубця (гострої тимпанії), що є загрозливим для жит-' тя тварин симптомом. Розлади відригування газів можуть бути наслідком багатьох хвороб органів* травлення та інших систем. До розладів відригування відносять часте й голосне, рідке, слабке і повне припинення відригування газів, неприємний запах газів, що відригуються, появу відригування газів у тварин інших видів.

Часте й голосне відригування виникає внаслідок підви­щеного утворення газів у рубці при згодовуванні кормів, які легко зброджуються, при перегодовуванні, у початковій стадії розвитку тимпанії рубця.

Рідке й слабке відригування спостерігається при сильно­му пригніченні моторної функції перешлунків, яке зумовлює виси­хання і ущільнення у них вмісту (травматичний ретикуліт, заку­порка книжки, тимпанія і переповнення рубця, атонія передшлун­ків). При хронічній атонії гази, які викидаються при відригуванні часто мають неприємний запах внаслідок розкладання кормових

148

мас у рубці. Послаблення відригування газів буває при неповному закупорюванні стравоходу.

Повне припинення відригування газів спостерігається при повному закритті отвору стравоходу сторонніми тілами, що швидко призводить до вторинної тимпанії рубця.

У тварин інших видів відригування газів із шлунка через рот є завжди симптомом патології, який е показником посиленого газоутворення в шлунку при згодовуванні кормів, що легко бро­дять, хронічного гастриту, оскільки у здорових тварин газів у шлунку утворюється мало й вони всмоктуються у кров або ева­куюються через кишечник.

Відригування газів неприємного кислого запаху у коней — важ­ливий показник пілороспазму, який призводить до розвитку гост­рого розширення шлунка.

При дослідженні відригування звертають також увагу на мож­ливість аерофагії (aerophagia, від грецьк. аег — повітря, pha-gein — поглинати) — систематичне ковтання повітря і часте від­ригування його. Ця вада зустрічається у коней, великої рогатої худоби і свиней. Одні коні під час аерофагії упираються різцями в годівницю або який-небудь предмет, інші — без цього (повітря­на прикуска). Під час заковтування повітря чути своєрідний звук і скорочуються м'язи глотки та шиї. У великої рогатої худоби аерофагія характеризується тим, що тварина піднімає голову, ви­совує язик, повільно повертає ним вправо та вліво, внаслідок чого слина збивається в піну, яку потім вона ковтає. Рідше повітря всмоктується через куточки рота. Внаслідок аерофагії у тварин розвивається метеоризм шлунка й кишок (Смирнов О. М., 1981).

Блювання (vomitus, від грецьк. vomere — викидати блювоту або emesis, від emeo — нудити, блювати) — мимовільне викидання через рот вмісту з шлунку. У більшості тварин воно свідчить про патологічний стан, і лише у свиней і м'ясоїдних тварин після приймання дуже великої кількості корму буває одноразове блю­вання. Якщо шлунок звільнився від кормових мас, блювота при­пиняється.

^s При оцінці результатів дослідження блювання звертають увагу на його походження, частоту і час появи, кількість, склад, колір, запах і реакцію блювотних мас, наявність у них патологічних домішок.

Розрізняють блювання центрального та рефлекторного похо-¹ дження. Перше виникає внаслідок подразнення центру блювання . при енцефаліті, менінгоенцефаліті, абсцесах і пухлинах мозку, уремії, отруєннях чемерицею. У свиней і м'ясоїдних тварин блю­вання центрального походження спостерігається у початковій ста­дії гарячкових захворювань (чума та бешиха), при вірусному гастроентериті свиней, ротавірусному ентериті і ензоотичному, енцефаломієліті свиней, чумі м'ясоїдних. Блювання центрального

149

походження відрізняється стійкістю, раптовістю появи. Початко­вим пунктом блювання рефлекторного походження є слизова обо­лонка шлунка, корінь язика, м'яке піднебіння, очеревина. Блюван­ня рефлекторного походження спостерігається при захворюваннях глотки, стравоходу, шлунка, очеревини, печінки, нирок, при не­прохідності кишок.

У коней внаслідок низької збудливості центру блювання, особ­ливостей анатомічної будови шлунка та стравоходу блювання центрального походження зустрічається лише у виняткових ви­падках: при отруєнні атропіном, крововиливах у мозок. Блювання рефлекторного походження у коней також буває не часто і є на­слідком різкого збільшення об'єму шлунка газами, напіврідкими та рідкими кормовими масами при його гострому розширенні (первинному й вторинному). Усі інші захворювання шлунка пере­бігають, як правило, без блювання. Клінічно блюванню у коней передують сильне напруження, переляк, неспокій. Шкіра вкриває­ться потом, очі виражають страх, ніздрі розширені, шия опущена, кінь тремтить. Блювотні маси виділяються при судорожних ско­роченнях м'язів. У деяких випадках розривається шлунок.

Дещо легше, але також з великим напруженням, блювання перебігає у жуйних. При судорожних скороченнях м'язів черевно­го преса через ротову порожнину викидається велика кількість густого вмісту рубця лужної реакції. У жуйних блювання легко викликати великими дозами чемериці, згодовуванням люцерни. Невимушене блювання інколи спостерігається при переповненні рубця і його метеоризмі, стійке — при звуженні пілоруса, страво­ходу, закупорюванні отвору між передшлунками.

У хижаків і всеїдних блювання досить часте явище і перебігає легко. При перегодовуванні тварин або при згодовуванні неякіс­них кормів повне звільнення шлунка від кормових мас припиняє блювання і гальмує виникнення імпульсів до нього.

Блювання, яке повторюється по кілька разів на день, є показ­ником якогось тривалого подразнення слизової оболонки шлунка. При гострих катарах, виразках шлунка, звуженні стравоходу над­ходження у шлунок кормових мас швидко викликає блювання, яке звільняє шлунок від вмісту. Для хронічного гастриту харак­терне блювання через 2—3 год після годівлі. При тяжких уражен­нях шлунка, а також блюванні центрального походження цей акт виникає і у випадку пустого шлунка.

Крім хвороб шлунка, у свиней і хижаків блювання спостері­гається: при непрохідності кишечника (закупорка, защемлення грижі, завороти, інвагінація, спутування), що можна запідозрити по лужній реакції блювотних мас; захворюваннях глотки і страво­ходу (запалення, сторонні тіла, закупорка отвору, спазми та ди­вертикули стравоходу); захворюваннях очеревини, печінки, нирок, матки (у хижаків).

150

Дослідження блювотних мас може дати цінну інформацію для постановки діагнозу. При одноразовому блюванні переважно ви­діляється вміст шлунка, а при багаторазовому — блювотні маси можуть складатися із слизу, що свідчить про хронічний гастрит, вмісту кишечника, інколи можуть бути домішки жовчі, крові.

Колір блювотних мас залежить від характеру корму, домішок жовчі, крові. Домішки жовчі забарвлюють блювотні маси в жов­тий або зелений колір. Спостерігаються вони при закиданні вмісту дванадцятипалої кишки у шлунок при частому блюванні, коли пустий шлунок або є непрохідність кишечника.

Домішки значної кількості крові у блювотних масах визнача­ють макроскопічне, а приховану кров виявляють якісною пробою з бензидином. Наявність крові в блювотних масах спостерігається при геморагічному запаленні шлунка та кишок, виразках і ранах слизової оболонки шлунка й стравоходу, хворобах, що перебіга­ють з геморагічним діатезом, наприклад при чумі свиней і собак, сальмонельозі. При свіжій кровотечі блювотні маси забарвлені в червоний колір, а при затримці крові в шлунку — в коричневий або навіть чорно-коричневий.

Запах блювотних мас буває кислим, кислуватим, якщо в них е багато кислоти, або тухлим, навіть гнильним, якщо в шлунку відбуваються процеси гниття; реакція — кислою при наявності у блювотних масах соляної кислоти, нейтральною або лужною — при ахілії, закиданні вмісту дуоденум, значних пухлинах шлунка.

І ДОСЛІДЖЕННЯ РОТА ТА ОРГАНІВ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ

Дослідження рота починають із зовнішнього огляду, визнача­ють стан губ і щік, правильність стуляння ротової щілини, наяв­ність слинотечі, свербіжу й мимовільних рухів губами. Потім звертають увагу на стан слизової оболонки рота, язика, зубів, ясен, поверхні щік, вміст ротової порожнини і запахів із неї.

У здорових тварин рот закритий, губи стиснуті, витікань із по­рожнини рота не спостерігається. При зниженні тонусу тканин, що буває у старих, знесилених і виснажених тварин, тяжких ко­ліках у коней, захворюваннях, які супроводжуються непритом­ністю, нижня губа може звисати, оголюючи слизову оболонку, ясна й зуби. При інших хворобах (енцефаліт і стовбняк коней) внаслідок підвищення тонусу м'язів губи щільно стиснуті, а рот так міцно закритий, що його не вдається відкрити навіть силою.

При деяких хворобах не закривається рот. Це буває через за­клинювання між зубами сторонніх предметів, опухання язика при актиномікозі, сибірці, паралічі нижньої щелепи (сказ собак), ви­пинанні твердого піднебіння при рахіті.

Особливої уваги потребує обстеження губ. Опухання їх зу-

151



стрічається при стахіботріотоксикозі, глибоких ураженнях слизо­вої оболонки ротової порожнини. Характерні нашарування на гу­бах знаходять при стригучому лишаї у телят. Зморшки, а потім тріщини губ бувають при стахіботріотоксикозі, на початку хворо­би в куточках рота, а в подальшому — по всій поверхні губ, при­чому розміщені вони перпендикулярно до ротової щілини (рис. 46). Різноманітні висипання на губах бувають у вигляді .пухирів — при ящурі у великої рогатої худоби і свиней, віспі у овець, папул — при стоматиті великої рогатої худоби, пустул — при пустульозному стоматиті у коней, виразок і рубців — при сапі та епізоотичному лімфангоїті. Порушення цілісності слизової обо­лонки та шкіри губ — садна, царапини, рани, синці від ударів — виникають при захворюваннях, пов'язаних з сильним болем, не-локоєнням і розладами функцій кори мозку, наприклад, при ко­ліках, інфекційному енцефаломієліті, деяких отруєннях. Некрози губ спостерігаються у випадку некробактеріозу, отруєннях корма­ми, які діють фотодинамічно (гречка, конюшина), що добре по­мітно на носовому дзеркальці.

Клінічне значення має слинотеча, яка може виникати внаслі­док розладів ковтання (при фарингіті, сказі, спазмах глотки та стравоходу) при стовбняку або внаслідок посиленого слиноутво­рення і слиновиділення при ящурі, везикулярному стоматиті, зміні зубів, ботулізмі. У слині, що виділяється, можна знайти клітини крові, епітелію. Вона може бути густою, клейкою, пінистою, про-

152



аорою, мутною, сіруватою або забарвленою у червонуватий колір.

Після зовнішнього огляду вивертають верхню і нижню губи, оглядають і пальпують слизову оболонку губ, ясна, різці (рис. 47).

Дослідження ротової порожнини здійснюють після відкривання рота без інструментів (глава III) або за допомогою зівників (рис. 48). У ротовій порожнині досліджують стан слизової обо­лонки, язика, зубів, запах із рота, вміст ротової порожнини. При огляді слизової оболонки рота звертають увагу на колір, воло­гість, цілісність, чутливість, різні нашарування, висипання, при­пухання (глава III). Насамперед привертають увагу зміни кольо­ру слизової оболонки. Обмежені почервоніння зумовлені гемора­гіями, характерними для інфекційних хвороб (сибірка, злоякісна катаральна гарячка та чума великої рогатої худоби, чума сви­ней) або травм. Ціаноз слизової оболонки — наслідок різкого ослаблення функції серцево-судинної системи, а жовтяничність — ознака багатьох хвороб печінки і тих, що супроводжуються гемо­лізом еритроцитів.

Слизова оболонка рота завжди помірно волога. Сухою, вна­слідок обмеженого виділення слини та слизу, вона стає при за­хворюваннях, що супроводжуються гарячкою, діареєю, поліурією.

У ротовій порожнині зустрічаються різні висипання. Невеликі вузлики розміром від конопляного зерна до горошини на слизовій оболонці губ, ясен, щік характерні для пустульозного стоматиту