Учебник по клиндиагностике (укр.). Учебник по клиндиагностике (укр. Вступ предмет клінічної діагностики
 Скачать 2.87 Mb.
|
|
ДОСЛІДЖЕННЯ ВЕРХНЬОГО (ПЕРЕДНЬОГО) ВІДДІЛУ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ НОСА При дослідженні носа звертають увагу на витікання і видихуване повітря, ніздрі, крила носа, слизову оболонку носа. ; Витікання з носа у здорових тварин непомітні або незначні й мають вигляд крапель серозного або серозно-слизового характеру, які злизуються тваринами або виділяються назовні/ У хворих тварин витікання з носа ексудату чи транссудату, крові, наявність у ньому фібрину, залишків тканин, плівок, домішок слини, корму має діагностичне значення. При дослідженні носових витікань звертають увагу на їх кількість, консистенцію, колір, запах, наявність домішок і одно чи двобічне витікання. Однобічне витікання спостерігається при ураженні на відповідному боці носової, верхньощелепної і лобної пазух або повітроносного мішка. Двобічне носове витікання буває при одночасному право- і лівобічному ураженні перерахованих ділянок, при захворюваннях легень, бронхів, трахеї і гортані. Кількість носових витікань залежить від характеру патологічного процесу. Значні витікання спостерігають при гострому риніті, дифузному бронхіті, набряку легень, паралічі глотки, миті коней, злоякісній катаральній гарячці великої рогатої худоби, інфекційному риніті кролів, свиней. При хронічних катарах верхніх дихальних шляхів, бронхітах, пневмонії, туберкульозі носові витікання незначні. При риніті витікання постійні, при ураженні легень, бронхів, гортані вони посилюються після кашлю, а при запаленні додаткових пазух — при опусканні голови. Залежно від характеру запалення розрізняють серозне, серозно-слизове, слизове, слизово-гнійне, гнійне, кров'янисте і гнильне (іхорозне) носові виділення. Серозне виділення прозоре, подібне до води. Спостерігається воно при набряку легень або в перші 1 — 2 дні гострих запальних процесів дихальних шляхів. Потім воно стає серозно-слиїзовим і слизовим. Слизові витікання густі, клейкі, прозорі, без кольору або сірі, якщо домішуються лейкоцити та епітеліальні клітини. Виділяються вони в останньому періоді гострих катарів слизової носової порожнини, гортані, бронхів. Серозне витікання внаслідок значного примішування лейкоцитів перетворюється у серозно-гнійне (біло-сірого, сіро-жовтого кольору), яке буває при катарально-гнійній пневмонії, гострому катарі додаткових пазух носа, повітряного мішка і гнійним (з'являється при абсцесах, які розкрились у дихальні шляхи). Гнійне витікання рідке, мутне, білувато-жовтого або зеленкуватого кольору, солодкуватого запаху. Кров'янисті витікання бувають при травмах носових ходів, додаткових пазух, розриві легеневих судин, а також 117 42. Огляд слизоіОІ оболонки носа у коня при сибірці, сапі. Витікання при цьому червонуваті, а при розпаді еритроцитів — шоколадні або темно-червоні. При гангрені легень витікання буро-сірого, сіро-зеленого або шоколадного кольору, смердючого гнійно-гнильного запаху. Таким чином, колір, запах і консистенція носових витікань залежить від характеру патологічного процесу. Із сторонніх домішок у носових витіканнях буває повітря, яке надає їм пінистого характеру. Спостерігають домішки повітря у  випадку набряку легень, легеневій кровотечі, хронічному бронхіті. Велике пухирчасті витікання, змішані з слиною і кормовими масами, бувають при запаленні або паралічі глотки. Крім повітря, слини та кормових мас, у носових витіканнях зустрічаються нитки фібрину, шматочки легеневої тканини, гельмінти, блювотні маси (їх відрізняють за кислою реакцією) .При дослідженні видихуваного повітря особливу увагу звертають на його запах. Він стає неприємним, гнильним при гангрені легень, аміачним — уремії, а при кетозі нагадує запах ацетону. Дослідження носових отворів і слизової оболонки носа. При дослідженні ніздрів звертають увагу на їх контури, набряки шкіри, новоутворення. Ніздрі розширені у коней при альвеолярній емфіземі легень, набряку та паралічі гортані, а зміщені вниз при паралічі лицьового нерва. Набряки шкіри носа бувають при глибокому запаленні слизової оболонки носової порожнини, злоякісній катаг-ральній гарячці великої рогатої худоби, інфекційному риніті у кролів. Потім досліджують слизову оболонку носа (рис. 42). Звертають увагу на її колір, вологість, опухання, порушення цілісності, висипання, рубці, виразки (див. главу III). При гострому риніті слизова оболонка носа внаслідок інфільтрації опухає, що небезпечно для тварин з вузькими носовими ходами, особливо свиней, кролів, собак, у яких вони звужуються настільки, що утруднюють дихання, і тому з'являються шуми, які чути на відстані. Порушення цілісності слизової оболонки носа можна знайти у вигляді ран, подряпин, виразок, вузликів, пустул, нашарувань, новоутворень. 118 Дослідження верхньощелепної і лобноТ пазух та повітроносних мішків здійснюють за допомогою огляду, пальпації і перкусії, а при необхідності — ендоскопії, пробного проколу, трепанації, рентгенографії і рентгеноскопії. Оглядом визначають асиметрію лицьової частини черепа, характерну для однобічного гаймориту, звертають увагу на ділянку повітроносних мішків, розміщених між крилом атланта і заднім краєм гілки нижньої щелепи. Можливі деформація кісток, додаткових пазух (при рахіті, остеодистрофії, актиномікозі, ЗКГ), випинання і збільшення об'єму повітроносних мішків, поява носового витікання, особливо при нахилянні голови вниз. Пальпацією визначають цілісність, потовщення кісток, чутливість, температуру та збільшення об'єму пазух, болючість і наявність флюктуації у їх ділянці. Болючість кісток — одна із початкових ознак запалення пазух, яка з'являється раніше інших симптомів. Перкусію додаткових лицьових пазух проводять безпосередньо пальцем або обушком перкусійного молоточка. У здорових тварин виявляють своєрідний притуплено-тимпанічний (коробковий) звук, а в ділянці повітроносних мішків — тимпанічний. Поява притупленого й тупого звуків у ділянці пазух свідчить про наявність запальних процесів у них і про нагромадження гною або новоутворень. При скупченні ексудату або гною у повітроносних мішках звук буде притуплений або тупий, а при їх метеоризмі — голосний тимпанічний з металічним відтінком. ДОСЛІДЖЕННЯ ГОРТАНІ ТА ТРАХЕЇ Зовнішнє дослідження гортані і трахеї проводять методом огляду, пальпації, аускультації; внутрішнє — неозброєним оком або за допомогою лярингоскопії. Оглядаючи гортань та трахею, при деяких захворюваннях можна помітити зміну положення голови й шиї, у випадку запалення — припухлості і набряки тканини в ділянці гортані та трахеї, зміни форми трахеї, її викривлення, деформацію, переломи та розриви кілець. У дрібних тварин (собаки, коти, птахи) внутрішній огляд гортані здійснюють безпосередньо через ротову порожнину. Для цього у птахів розкривають дзьоб, ззовні трохи піднімають гортань. У собак і котів відкривають рот, корінь язика притискують шпателем або язик виводять назовні у бік, а пальцями іншої руки піднімають гортань. Внутрішній огляд гортані у великої рогатої худоби здійснюють за допомогою шпателя-освітлювача В. І. Габрійолавічюса, а у коней лише з використанням ларингоскопів. При огляді гортані звертають увагу на колір і стан слизової оболонки, м'якого піднебіння, надгортанника, голосових щілин та зв'язок, наявність виразок, нашарувань, фібринозних і дифтеричних плівок. 119 Пальпацію проводять методом слабкого тиску вказівним і великим пальцями кілець трахеї, починаючи з перших і поступово переходять донизу. Краще використовувати бімануальну пальпацію. За допомогою пальпації гортані та трахеї визначають чутливість, температуру, болючість, цілісність, зміни форми, шуми, що сприймаються на дотик. Цінні відомості можна одержати під час здавлювання перших кілець трахеї. У здорових тварин при цьому виникає 1—2 кашльових поштовхи, а у хворих (при ларингіті, трахеїті) — приступ кашльових поштовхів. У коней пальпацією уточнюють діагноз півпаралічу гортані («свистячої ядухи»), для чого по черзі притискують лівий і правий черпакуваті хрящі. Натискання на уражений хрящ не викликає реакцій у хворої тварини, а на здоровий — призводить до різкого занепокоєння тварини внаслідок наростання асфіксії. Аускультацією у ділянці гортані виявляють стенотичний шум, який нагадує букву «X» при вдиханні і видиханні повітря, його називають шумом гортанного стенозу або ларингеальним диханням, на трахеї — трахеальним, а на грудній клітці — бронхіальним. Вислуховують усі перераховані дихальні шуми під час обох дихальних фаз — при вдиху й при видиху. Утворення ларингеального дихання пов'язане з поштовхоподібним рухом повітря у дихальних шляхах, який виникає внаслідок звуження або розширення в окремих місцях дихальної трубки. За широкою глоткою йде голосова щілина, утворена голосовими зв'язками, а за нею — знову широка порож-лина гортані. Завихрення повітря у цьому місці, нерівномірний рух його створюють своєрідний стенотичний шум. До патологічних змін ларинго-трахеального дихання відносять його посилення при запаленні слизової оболонки і стенозі дихальної трубки. В останньому випадку домішуються додаткові шуми, які створюють враження свисту, хрипіння або шипіння, і об'єднуються загальною назвою стридор. їх виявляють при набряку гортані, крупозному запаленні її, наявності пухлин у просвіті гортані, свистячій ядусі. У деяких випадках стридор настільки сильний, що його можна почути навіть на відстані від тварини. Крім нього, аускультацією гортані і трахеї можна виявити сухі й вологі хрипи. Останні нагадують лопання пухирців повітря, їх знаходять при гострому ларинготрахеїті, набряканні гортані та легень, легеневій кровотечі. Сухі хрипи нагадують писк, тріск. Вони виникають у випадках, коли слизова оболонка гортані і трахеї вкривається в'язким ексудатом. Досліджуючи гортань, звертають увагу на голос тварин. Серед його змін спостерігають хрипкий гавкіт (при сказі, ларингіті), безперервне мукання при німфоманії у корів, втрату голосу — афонію (aphonia, від грецьк.— а — заперечення, phone — голос, звук) при сказі, паралічі та пухлинах гортані. 120 ДОСЛІДЖЕННЯ ГРУДНОЇ КЛІТКИ Грудну клітку досліджують оглядом, пальпацією, перкусією І аускультацією. Велике значення має рентгенологічне, зокрема флюорографічне, дослідження грудної клітки. При необхідності проводять торакоцентез для взяття рідини з плевральної порожнини. Застосовують функціональне дослідження дихальної системи, пневмографію. Огляд грудної клітки. У здорових тварин грудна клітка округлої форми, у коней легкого типу — дещо звужена. При рахіті вона внаслідок тиску м'язів плечового пояса стає вузькою і меншою в-об'ємі, що призводить до послаблення її екскурсій, порушення зовнішнього дихання і розвитку легеневих хвороб (ателектазу легень, катаральної бронхопневмонії). За даними П. Я. Конопель-ка, у 40 % поросят рахіт ускладнюється бронхопневмонією. З іншого боку, ураження легень може стати причиною зміни форми, величини та функції грудної клітки. Так, при альвеолярній емфіземі легень спостерігається двобічне розширення грудної клітки, а іноді вона нагадує бочкоподібну форму. Двобічний ателектаз легень призводить до зменшення об'єму грудної клітки, а однобічний — супроводжується однобічним зменшенням об'єму грудної клітки та асиметричним диханням. Нагромадження у плевральній порожнині ексудату (однобічний плеврит) або повітря (пневмоторакс) зумовлюють однобічне розширення грудної клітки Пальпація грудної клітки. Пальпацією грудної клітки виявляють болючість і температуру, наявність набряків, емфізем, цілісність ребер і характер їхньої поверхні. Чутливість грудної клітки виявляють натискуванням кінчиками пальців або ручкою перкусійного молоточка на міжреберні проміжки. Болючість грудної стінки виявляють при фібринозному плевриті, запаленні міжреберних м'язів, переломах ребер. Підвищення її температури буває при плевриті, місцевих запальних процесах, зниження — при застійних набряках. Крепітацію підшкірної клітковини встановлюють у випадку інтерстиціальної емфіземи та емфізематозного карбункула'. Порушення мінерального обміну призводить до деформації ребер. Так, при рахіті знаходять розширення ребер на місці з'єднання кістки з реберним хрящем (рахітні чотки), а при остеодистрофії— нерівну поверхню, горбкуватість країв ребер, часткове, а інколи і повне розсмоктування останньої пари ребер. £. Перкусією грудної клітки визначають межі легень (топографічна перкусія) і характер звуку (порівняльна перкусія). Остання дає змогу виявити патологічні зміни легень і плеври. Якщо ці зміни досить добре помітні (наприклад, якщо од ер жуємо тупий чи тимпанічний звуки), то наше вухо уловлює їх і без порівняння з нормальним. Коли ж зміни незначні, то для їх виявлення необ- 121 хідно порівняти одержаний перкусійний звук з нормальним (звідси й назва — порівняльна перкусія). Застосовуючи дану перкусію, краще порівнювати одержаний на даній ділянці грудної клітки звук з перкусійним звуком на симетричній ділянці другої половини грудної клітки. При перкусії у ділянці легень одержують своєрідний чіткий легеневий або атимпанічний звук, в утворенні якого беруть участь такі компоненти: звук плесиметра і молоточка, що виникає у момент нанесення удару по плесиметру; власний звук грудної клітки, який виникає внаслідок коливань реберної стінки і утворює тупий звук; резонанс стовпа повітря у легенях (виникає тимпанічний звук). Комбінація усіх звуків утворює довгий, сильний і низький звук, так званий чіткий легеневий або атимпанічний звук, основна властивість якого — неможливість для нашого вуха визначити його висоту. Залежно від виду тварин, їх вгодованості, місця перкусії, еластичності легеневої тканини атимпанічний звук буде дещо відрізнятися. У коней з широкою і глибокою грудною кліткою, вузькими ребрами, еластичною легеневою паренхімою перкусією виявляють чіткий легеневий звук, у корів він більш звучний, у вгодованих свиней, навпаки — слабший. У дрібних тварин — кролів, котів, маленьких собак легеневий звук високий з тимпанічним відтінком; у худих — будь-якого виду він сильніший, дзвінкіший і довший порівняно з добре вгодованими тваринами, оскільки тонка грудна стінка легше виводиться із стану спокою. Залежно від ділянки грудної клітки, де проводиться перкусія, інтенсивність звуків помітно змінюється. Найбільш інтенсивний звук буває у середній третині грудної клітки, яка обмежена зверху лінією, що проходить через нижній виступ маклака, а знизу — через середину плечового суглоба. Тут коливальні рухи грудної стінки найінтенсивніші. Правила перкусії грудної клітки загальні (див. главу І). У великих тварин застосовують інструментальну перкусію, у дрібних перевагу віддають дигітальній Перкусію бажано робити на стоячій тварині. Силу перкусійного удару змінюють залежно від товщини грудної стінки і мети перкусії. Для знаходження поверхнево розміщених у легеневій тканині фокусів застосовують слабку перкусію, а при глибокому знаходженні патологічних фокусів — глибоку (спосіб стаккато). Слабкі удари способом легато рекомендується наносити при топографічній перкусії. Поле перкусії легень. Ділянку грудної клітки, на якій виявл^-тоть чіткий легеневий звук, називають полем перкусії легень. Особливості будови грудної клітки сільськогосподарських тварин, а саме: масивний розвиток лопатко-плечового пояса, який товстим шаром вкриває середню ділянку грудної клітки (до четвертого ребра), значно зменшує поле перкусії легень, роблячи недоступ- 122 ним все те, що розміщене під шаром м'язів плеча 5 лопатки. Таким чином, зона поширення чіткого легеневого звуку не відповідає топографічним межам легень (у коня поле перкусії зменшене на '/з усієї поверхні легень). Грудне поле перкусії розміщується за лопаткою і має форму трикутника.»Передня перкусійна межа його проходить по лінії анконеусів, тобто лінії, проведеній від заднього кута лопатки до ліктьового горба, верхня межа паралельна остистим відросткам грудних хребців на відстані від них у великих тварин на ширину долоні, а у дрібних — на 2—3 см. Ці межі практично не змінюються, а діагностичне значення має визначення задньої перкусійної межі легень. У великої рогатої худоби, крім грудного поля перкусії, виявляють передлопаткове, що розміщене над плечовим суглобом, і йде вверх майже до середини лопатки, шириною у добре вгодованих тварин 3—4 см, а в помірно вгодованих — 6—8. Відведення грудної кінцівки назад збільшує розміри передлопаткового поля перкусії. У дрібної рогатої худоби також є передлопаткове поле перкусії, але вено зливається з грудним, хоча перкусійний звук у ділянці лопатко-плечового пояса значно тихіший і слабший, ніж у пе-редлопатковій та грудній частинах перкусійного поля легень. # Задню межу легень у коней, свиней, собак, верблюдів визначають за трьома горизонтальними лініями: маклака, сідничного горба; плечового суглоба, а у великої і дрібної рогатої худоби — по двох — маклака і плечового суглоба, оскільки у них лінії маклака і сідничного горба практично збігаються. Перкусію здійснюють послідовно по міжреберних проміжках, орієнтуючись на відповідні горизонтальні лінії, спрямовані від лінії анконеусів і назад. Про межі легень судять по переходу чіткого легеневого звуку в тупий або тимпанічний. • У великої і дрібної рогатої худоби задню перкусійну межу лівої половини легень визначают.ь по лінії маклака в 11-му міжреберному проміжку, по лінії плечового суглоба—у 8-му, а місце перетину задньої межі правої легені по лінії маклака — в 10-му міжреберному проміжку. У коней задня межа легень перетинає лінію маклака на 16-му, сідничного горба—14-му, лінію плечового суглоба—10-му міжреберних проміжках (рис. 43), у собак — відповідно по 11-, 9- і 8-му міжреберних проміжках. У свиней, на відміну від собак, задня межа легень по лінії плечового суглоба проходить по 7-му міжреберному проміжку, а по решті ліній — збігається. Зміни меж легень. Залежно від характеру патології буває одно-або двобічне збільшення чи зменшення перкусійних меж легень. Збільшення меж легень супроводжується в основному зміщенням задньої межі в каудальному напрямку. При аль- 123  веолярній емфіземі розтягнуті повітрям легені заповнюють додаткові простори між грудною стінкою і діафрагмою, яка відсувається назад до черевної порожнини. Крім того, верхівка легень вклинюється між серцем і грудною стінкою, що призводить до зменшення або й повного зникнення зони абсолютної тупості серця. Особливо добре виражене збільшення задньої межі легень (на 5—7 см) при гострій альвеолярній емфіземі легень, а в деяких випадках вона проходить навіть по реберній дузі. Менш виражене збільшення задньої межі легень характерне для хронічної альвеолярної емфіземи. Збільшення задньої межі однієї половини легень буває значно рідше, і, як правило, зумовлене однобічною вікарною альвеолярною емфіземою. Цей симптом спостерігається при однобічній пневмонії, обтураційному (від закриття бронха) або компресійному (виникає внаслідок однобічного ексудативного плевриту) ателектазах. Зменшення дихальної активності ураженої половини легень викликає компенсаторне посилення функції іншої, непо- 124 шкодженої, об'єм якої збільшується-, а її перкусійні межі зміщуються. Зменшення меж легень є наслідком зміщення вперед задньої межі легень і відсунення вверх і назад передньо-нижньої межі в ділянці серця. Зміщення вперед задньої межі може бути однобічним, що спостерігається при хворобах печінки, які перебігають із збільшенням її розмірів (гіпертрофічний цироз, абсцеси), і двобічним внаслідок зміщення діафрагми в грудну порожнину при підвищенні внутрішньочеревного тиску (тимпанія рубця, гостре розширення шлунка, метеоризм кишечника). Зменшення грудного поля перкусії легень спостерігається внаслідок збільшення об'єму серця, зумовленого ексудативним перикардитом, водянкою серцевої сорочки — гідроперикардіумом. При цих хворобах нижня перкусійна межа лівої половини легень зміщується вверх, інколи навіть до лінії плечового суглоба. Патологічні зміни перкусійного звуку при ураженні органів грудної порожнини можна виявити порівняльною перкусією. При порівняльній перкусії ми прагнемо добитися проникнення перкусійного звуку в глибину, а не в боки і в той же час вивести з рівноваги глибше розміщені ділянки легеневої тканини. При цьому ми не маємо іншого засобу, крім посилення перкусійного удару. При такій перкусії дія удару буде інтенсивніше поширюватися не в глибину, а по боках, відповідно поперековий діаметр перкусійної сфери буде наближатися за своєю величиною до поздовжнього, тобто форма перкусійної сфери буде наближатися до шароподібної. У той же час при розширенні поперечного діаметра перкусійної сфери одночасно зі звуком, який виникає від коливання легеневої тканини в патологічному вогнищі, буде вислуховуватися і звук від коливання розміщеної поряд нормальної ділянки легень, що не дає змоги чітко уявити зміни перкусійного звуку. Тому, перкутуючи сильно, лікар має змогу знайти глибше розміщену патологічну ділянку, але у цьому випадку він одержить менш чіткий змінений перкусійний звук. Перкутуючи слабо, можна не знайти глибоко розміщених патологічних вогнищ, але у випадку поверхневого їх залягання краще уловлюється змінений перкусійний звук. Отже, якщо інфільтрат великий і проникає на 6—8 см у глибину легень, його легко знайти за зміною звуку. Якщо фокус прикритий на 1—3 см здоровою легеневою тканиною, то його можна знайти лише застосовуючи сильну перкусію. Проте навіть у такому випадку звук не проникає глибше 6—7 см, і тому глибше розміщені патологічні вогнища не можна встановити перкусією. Слабка перкусія буде виводити з рівноваги лише поверхневий шар легень, і тому звук буде атимпанічним. І, навпаки, поверхнево розміщені патологічні вогнища товщиною 1,5—2 см розпізнають лише слабкою перкусією, при якій буває лише характерне при- 125 туплення. За допомогою сильної перкусії, виводячи з рівноваги глибше розміщені здорові ділянки легеневої тканини, одержують нормальний атимпанічний звук. При проведенні порівняльної перкусії плесиметр кладемо на міжреберні проміжки, не чіпаючи ребро, яке буде давати свій звук. Якщо плесиметр буде потрапляти на ребро, то звук буде поширюватися по боках, а не в глибину. Перкусію проводять зверху вниз, починаючи із задніх частин легень, де рідше бувають зміни перкусійного звуку, особливо тупого. Серед патологічних змін чіткого легеневого (атимпанічного) звуку грудної клітки клінічне значення мають такі звуки: притуплений і тупий; тимпанічний; розколотого горшка; коробковий; металевий. Тупий і притуплений звуки. Як було відмічено в главі І, характер перкусійного звуку залежить від співвідношення повітря і щільних елементів у перкусійній сфері. Чим менше повітря, а більше щільних елементів, тим більше притуплення нормального перкусійного звуку, якщо ж чисельник буде дорівнювати нулю, то звук буде абсолютно тупим. Із цього виходить, що чіткий легеневий звук стає притупленим (тихішим, коротшим і нижчим за тембром) у тому випадку, якщо в перкусійній сфері менше повітря і більше щільних елементів, тобто альвеоли містять замість повітря ексудат, транссудат, кров, пухлинну тканину і т. д. Зменшення кількості повітря в легеневій тканині буває: при локальній (лобулярній) пневмонії внаслідок інфільтрації легеневої тканини ексудатом і чим більші будуть ділянки запалення, тим звук буде тупішим. Оскільки перкусійний удар проникає лише на 2—5 см в глибину легеневої тканини, то зміни її можуть бути виявленими в тих випадках, коли вони лежать поверхнево і досягають певної величини: у собак можна знайти фокуси величиною з грецький горіх, у коней і великої рогатої худоби — вогнище величиною 6—12 см. Притуплення перкусійного звуку виявляють також при застійному набряку легень, ателектазі і абсцесах легень, кавернах, заповнених ексудатом. Тупий звук утворюється у тому випадку, коли об'єм безповітряної ділянки буде збігатися з розмірами перкусійної сфери, тобто при повній відсутності повітря у цілій частці легень або в більшій частині їх. Такий звук спостерігається при крупозній пневмонії у стадії гепатизації, коли альвеоли повністю заповнені ексудатом, а повітря, яке створює тимпанічний звук, у них не надходить і тому перкусійний звук стає тупим. Зона тупого або притупленого звуку розміщується на великих ділянках легеневої тканини, поширюється значно вище лінії плечового суглоба (лобарна пневмонія). Ця ділянка обмежена зверху дугоподібною інколи ламаною лінією з випуклістю, зверненою вверх; при утворенні в легенях порожнини, повністю заповненою рідиною (ехінококоз, ве- 126 ликий абсцес, гангрена легень); розростанні у легеневій тканині великих новоутворень; нагромадженні у плевральній порожнині великої кількості рідини—ексудату (плеврит), транссудату (гідроторакс), крові (гемоторакс). Легені скорочуючись, виходять з шару ексудату і лише при важкій формі плевриту, коли ексудат піднімається за лінію плечового суглоба, нижні відділи легень знаходяться у рідині, альвеоли стискуються і втрачають повітря. У результаті цього перкусійний звук втрачає всі елементи тимпа-нічності і стає абсолютно тупим. Однак внаслідок великого об'єму грудної клітки у великих тварин, човниковоподібної форми і масивності грудної кістки, яка утворює ділянку притупленого звуку, абсолютну тупість виявляють лише при важкій формі плевриту, коли нагромаджується велика кількість ексудату. Невеликі кількості його, близько 5 л, вільно розміщуються у нижніх відділах грудної порожнини (у ви-ямці грудної кістки), недоступних для перкусії (Синьов А. В.). Ексудат чи транссудат при водянці збирається у нижніх відділах грудної клітки. Відповідно до рівня рідини верхня частина тупого звуку відмежовується горизонтальною лінією. Якщо позу тварини змінити (наприклад, собаці надати сидяче положення), то рідкі випотівання будуть зміщуватися, місце розміщення і форма ділянки тупого перкусійного звуку також змінюються, але верхня горизонтальна лінія тупості, яка буде знаходитися на рівні рідини в плевральній порожнині, збереже свою горизонтальність (рис. 44). Відмічені властивості перкусійного звуку ексудативного плевриту — абсолютна тупість, обмежена зверху горизонтальною лінією, зміщення ділянки тупого звуку відповідно до змін положення тіла в просторі, стійкість відмічених змін — дають змогу визначити характер патологічного процесу й диференціювати плеврит від крупозної пневмонії. Нагромадження транссудату при грудній водянці також утворює тупий звук при достатній кількост» рідини. Однак це частіше буває у собак. Тимпанічний звук на грудній клітці великих тварин завжди є ознакою патології і свідчить про те, що у перкусійній сфері більше повітря і менше щільних елементів, тобто співвідношення повітря і щільних елементів змінюються у бік чисельника. Тимпанічний звук при перкусії на грудній клітці спостерігається: при альвеолярній і інгерстиціальній емфіземі легень; перкусії каверн і бронхоектазій; нагромадженні повітря або газів у плевральній порожнині (пневматоракс, гнильний плеврит); короткочасно в деякі фази перебігу крупозної пневмонії і набряку легень; при розривах діафрагми і випадінні в грудну порожнину петель кишечника. Альвеолярна емфізема легень характеризується руй* нуванням частини альвеолярних перегородок, розтягненням аль* веол повітрям, збільшенням об'єму -легень. Руйнування альвео-' |