Учебник по клиндиагностике (укр.). Учебник по клиндиагностике (укр. Вступ предмет клінічної діагностики

• Название: Вступ предмет клінічної діагностики
• Анкор: Учебник по клиндиагностике (укр.).doc
• Дата: 26.04.2017
• Размер: 2.87 Mb.
• Имя файла: Учебник по клиндиагностике (укр.).doc
• Тип: Документы; #5786
• Категория: Биология. Ветеринария. Сельское хозяйство
• страница: 23 из 32

ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВНОЇ ЛУЖНОСТІ І КИСЛОТНОЇ МІСТКОСТІ КРОВІ

Більшість біологічних процесів в організмі перебігає у ней­тральному або слаболужному середовищі (за винятком травлення у шлунку), яке забезпечується рівновагою між кислотними (Н+) і лужними (ОН) іонами і виражається водневим показником (рН). У плазмі крові величина рН постійна, утримується в межах 7,30—7,45.

На стан кислотно-основного балансу значно впливають як кислоти, що утворюються із білків і ліпідів у результаті проміж­ного обміну речовин у клітинах і тканинах, бродильних процесів в органах травлення, так і луги, які надходять в організм з рос­линними кормами, утворюються в процесі обміну речовин (аміак,

262

аміни та ін.). Кислоти і луги також утворюються при розвитку різних патологічних процесів. Незважаючи на вплив кислот і лу­гів, водневий показник крові — величина досить стабільна. По­стійність рН забезпечується насамперед буферними системами кро­ві, а також активною діяльністю нирок, які виводять з організму лужні й кислі продукти обміну речовин, легень, що виділяють залишки вуглекислоти, органів травлення, шкіри.

У зв'язку з тим, що зрушення кислотно-лужного балансу в організмі компенсується, зміни концентрації водневих іонів спосте­рігаються лише в окремих, дуже тяжких випадках, і тому оцінку стану кислотно-лужної рівноваги провадять за результатами до­слідження буферних систем крові: гідрокарбонатної, фосфатної, білкової та гемоглобінової. Найбільше значення мають бікарбо­нати і система гемоглобіну. В інтерстиціальній рідині, яка ста­новить понад ²/з позаклітинної рідини організму, практично при­сутня лише гідрокарбонатна буферна система, а у внутрішньо­клітинній рідині важливе значення має фосфатна.

Показниками кислотно-основного балансу є рН, парціальний тиск вуглекислоти (СО₂), стандартний бікарбонат крові (СБ), буферні основи (БО) та їх зрушення (ЗБО), бікарбонат крові. Такі показники можна визначити в крові, взятій без доступу кис­ню, на приладах типу «Аструп», «Азів».

У практиці ветеринарної медицини такий аналіз провести важ­ко, тому стан кислотно-основного балансу крові визначають за результатами дослідження резервної лужності плазми крові, одер­жаній без доступу повітря. Під резервною лужністю розуміють запас бікарбонатів крові, визначений за загальною кількістю вуг­лекислоти, яка міститься в основному в їх складі. Визначають резервну лужність плазми крові дифузним методом за допомогою здвоєних колб (за Кондрахіним І. П.). Величину її визначають кількістю мілілітрів вуглекислого газу, виділеного з 100 мл плаз­ми крові й виражають в об'ємних процентах ССЬ. У здорових тва­рин резервна лужність становить 45—66 об% СО₂.

Крім резервної лужності, в лабораторіях ветеринарної меди­цини визначають кислотну місткість сироватки або плазми крові за Беляєвим — Большаковим і Л. О. Кудрявцевою — В. Ф. Коро-мисловим. Кислотна місткість сироватки становить: у великої ро­гатої худоби — 230—380 мг/100 мл; коней — 270—400; овець — 230—320; свиней — 260—400; собак — 220—340 мг/100 мл.

При порушенні кислотно-основного балансу може розвиватися ацидоз (надлишок кислот і нестача лугів) або алкалоз (надлишок лугів). Якщо ацидоз і алкалоз перебігають без зрушення рН кро­ві, то їх називають компенсованими, а якщо рН змінюється — декомпенсованими. За походженням ацидоз і алкалоз можуть бути метаболічними (обмінними) і респіраторними (газовими).

Метаболічний ацидоз зустрічається найчастіше. Він розвиває-

263

ться внаслідок порушень проміжного обміну речовин у тканинах і нагромадження в них органічних кислот (молочної, піровино­градної, ацетилоцтової та ін.) при недостатньому виділенні або розпаді цих метаболітів ураженими органами: печінкою, легенями, нирками, кишечником; при згодовуванні тваринам кормів, що мі­стять надлишок органічних кислот, особливо масляної, при кон-центратному типі годівлі. У жуйних тварин причиною метаболіч­ного ацидозу є згодовування великої кількості кормів, що містять надмірну кількість легкорозчинних вуглеводів — цукрових буряків, зернових концентратів, картоплі та інших, внаслідок чого утворює­ться значна кількість ЛЖК і молочної кислоти, розвивається аци­доз рубця.

Компенсований ацидоз розвивається також у випадку, коли тварини довго не користуються активним моціоном, внаслідок чого в організмі нагромаджуються недоокислені продукти обміну ре­човин, органічні кислоти, кетонові тіла, які зв'язують гідрокарбо­нати та інші лужні компоненти крові.

Метаболічний ацидоз є також наслідком різних захворювань — діареї різної етіології, рахіту, пневмонії, кетозу, хронічного ру-мініту, нефриту та нефрозу, серцево-судинної та дихальної недо­статності, діабету й інших хвороб. Механізми розвитку метаболіч­ного ацидозу бувають різними. Так, при діареях молодняка важ­ливе значення мають виведення із організму великої кількості бікарбонатів, дегідратація, гіпоксія, порушення кровообігу, голоду­вання. Внаслідок порушення постачання тканин киснем при за­хворюваннях легень і серця посилюються анаеробні процеси й утворення кислих продуктів, збільшується рівень кінцевих продук­тів обміну речовин. При захворюваннях нирок метаболічний аци­доз зумовлюється зниженням рівня бікарбонатів і нагромаджен­ням фосфатів, сульфатів і аніонів сильних органічних кислот у позаклітинній рідині, недостатньою секрецією іонів водню у сечу та іншими причинами.

Метаболічний ацидоз характеризується зниженням рН крові, парціального тиску вуглекислоти, бікарбонату і буферних основ крові. Значно виражений дефіцит буферних основ (ЗБО має нега­тивний знак).

Метаболічний алкалоз характеризується нагромадженням в ор­ганізмі основ або виведенням кислот з одночасним підвищенням рівня бікарбонатів у крові. Він буває наслідком порушення трав­лення в передшлунках, якщо тваринам згодовують надмірну кіль­кість азотистих кормів (зеленої маси або сінажу конюшини, лю­церни, протеїнових концкормів, сечовини і деяких солей амонію, особливо в поєднанні з недостатньою кількістю вуглеводистих кор­мів), або кормів, уражених плісеневими грибами, що призводить до відмирання симбіонтної мікрофлори, яка синтезує ЛЖК, і сприяє розмноженню гнильних бактерій. У великої рогатої худо-

264

би метаболічний алкалоз буває при зміщенні сичуга, а у моно-гастричних тварин — при блюванні, коли з масами втрачається соляна кислота.

Респіраторний ацидоз розвивається при недостатній вентиляції легень, коли не забезпечується повне виведення вуглекислоти із легень внаслідок підвищеного рівня рСОа в крові. В результаті цього в організмі збільшується вміст Н₂СОз. Гіповентиляція ле­гень буває при пневмонії, альвеолярній емфіземі, пневмотораксі, ателектазі легень, ексудативному плевриті, підвищенні внутріш­ньочеревного тиску при тимпанії рубця, гострому розширенні шлунка та метеоризмі кишечника, при ураженні дихального цент­ру. Даний вид ацидозу супроводжується недостатнім надходжен­ням кисню, що спричиняє гіпоксію, яка зумовлює також метабо­лічний ацидоз, тобто йде поєднання і респіраторного, й метаболіч­ного ацидозу.

Респіраторний алкалоз характеризується дисбалансом між утво­ренням СО₂ у тканинах і підвищеним виділенням його при гіпер-вентиляції легень. У хворих тварин вміст рСО₂ в крові при цьому знижений. Гіпервентиляція легень виникає при безпосередньому впливу на дихальний центр, а також при енцефаліті, менінгіті, інтоксикації аміаком, пухлинах мозку, перегріванні організму, подразненні периферичних рецепторів в аорті і сонній артерії.

ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО БІЛКА І БІЛКОВИХ ФРАКЦІЙ

Білки сироватки крові — досить велика група білків, які різня­ться між собою структурою, фізико-хімічними властивостями, функціями. Загальну кількість їх визначають за допомогою реф­рактометра або біуретовим методом, а окремі компоненти — елек­трофорезом. Залежно від методу розподілу білків можна одержа­ти від 5 до 100 фракцій. Електрофорезом на папері в сироватці крові виявляють 4—5 фракцій: альбуміни, альфа- (інколи альфар і альфа₂-), бета- і гамма-глобуліни, а електрофорезом в агарово­му, крохмальному і поліакріламідному гелях — значно більше <до ЗО).

Кількість загального білка і співвідношення між окремими фракціями в сироватці крові тварин різних видів коливається у визначених межах (табл. 10).

У молодняка вміст загального білка нижчий, ніж у дорослих: у телят віком 1—10 днів — 56—70 г/л, новонароджених поросят — 45—50, ягнят — 46—54 г/л.

Зменшення вмісту загального білка в сироватці крові — гіпо-протеїнемія розвивається при недостатньому надходженні білків в організм, незбалансованості раціону за окремими незамінними амінокислотами, оскільки синтез білка обмежується тією аміно-

265



кислотою, якої надходить найменше (тому її називають лімітую­чою); недостатньому перетравленні білка і всмоктуванні аміно­кислот у кишечнику, що зумовлене зниженням секреторної функ­ції шлунка, кишечника, підшлункової залози, активності протео­літичних ферментів (при гастроентеритах, пневмоніях будь-якої етіології); порушенні синтезу білка в печінці при її хворобах (гепатит, гепатоз, цироз), оскільки в печінці синтезується 95— 100 % альбумінів; при втраті білка внаслідок захворювань нирок (нефроз, нефрит), кровотечі, обширних ексудатах і транссудатах, злоякісних пухлинах. Зменшення кількості білка в сироватці крові частіше всього відбувається за рахунок альбумінів — фракції, яка легко проходить через судинні мембрани та стінки клубочків нирок.

Гіперпротеїнемія зустрічається рідше. Вона може бути віднос­ною (спостерігається при згущенні крові внаслідок втрати рідини при зневодненні) і абсолютною, яка майже завжди супроводжує­ться збільшенням кількості гамма-глобулінів. Гіперпротеїнемія спостерігається при надмірному згодовуванні кормів, багатих на білки, гепатиті, хронічних інфекціях, токсикозах внаслідок подраз­нення імунокомпетентних клітин мононуклеарної системи, а також появи патологічних білків — парапротеїнів.

Крім вмісту загального білка, для діагностики різних патоло­гічних процесів важливе значення має визначення білкових фрак­цій. Порушення оптимального співвідношення між ними назива­ють диспротеїнемією. Найбільш виражені диспротеїнемії бувають у випадку ураження органів, де синтезуються білки. Особливо часто зменшується кількість альбумінів (гіпоальбу-мінемія), які виконують важливі функції щодо підтримання колоїдно-осмотичного тиску крові, регуляції водного обміну між кров'ю і міжтканинним простором, зв'язування та транспортуван­ня вуглеводів, ліпідів, гормонів, вітамінів, пігментів, мінеральних речовин.

Гіпоальбумінемія розвивається внаслідок білкового голодуван­ня і є типовою ознакою хвороб печінки (гепатит, гепатоз, абсце-

266

си, цироз і пухлини), оскільки в ній синтезуються альбуміни. Спо­стерігається вона при різних незаразних, інфекційних та парази­тарних хворобах, коли настає вторинне ураження печінки (пневмо­нії, кетоз, перикардит, міокардоз, лейкоз, туберкульоз, сальмоне­льоз, колібактеріоз, диспепсія, гострі респіраторні хвороби та ін.). Особливо вираженою буває гігюальбумінемія при хронічних за­хворюваннях нирок (нефроз, нефрит), які супроводжуються втра­тою білка з сечею (протеїнурія) та розвитком набряків.

Збільшення кількості альбумінів буває рідко — в основному при дегідратації. При змінах кількості альбумінів порушується їх співвідношення з глобулінами (змінюється альбуміно-глобуліно-вий коефіцієнт), яке у здорових тварин коливається у межах від 0,7 до 1.

Кількість альфа-глобулінів збільшується при гострих запаль­них процесах (ревматизм, пневмонія, нефрит, артрит) та при за­гостренні хронічно перебігаючих хвороб (туберкульоз, гепатит), оскільки в цю групу входять білки «гострої фази» (С-реактивний білок, церулоплазмін, гаптоглобін, альфаі-антитрипсин, альфа₂-макроглобулін, кислий альфаі-глікопротеїд), а зменшується їх рівень рідко, частіше всього при тяжких дистрофічних процесах у печінці, де частково синтезується альфа-глобулін.

Збільшення кількості бета-глобулінів спостерігається частіше при хронічноперебігаючих інфекціях, хворобах нирок (нефроз, нефрит), цирозі печінки. До складу фракцій бета-глобулінів вхо­дить фібриноген, збільшення вмісту якого буває при крупозній пневмонії, лейкозі, септичному ендокардиті, а зменшення — при хворобах печінки, де він синтезується.

Фракції гамма-глобулінів містять основну масу антитіл (імуно-глобулінів), які забезпечують гуморальний захист організму, тому кількість їх в сироватці крові залежить від морфологічної зрі­лості і функціональної повноцінності імунореактивної тканини.

Низький рівень гамма-глобулінів буває у новонароджених, особливо в перший день життя, оскільки гамма-глобуліни не про­ходять через плаценту, а надходять лише з молозивом (фізіологіч­ний імунодефіцит), тому в підтриманні їх рівня має велике зна­чення якість молозива, своєчасність його випоювання, стан сли­зової оболонки тонкого кишечника. Синтез власних імуноглобулі-нів починається з 5—7-го дня життя і досягає оптимального рівня лише в б-місячному віці, тому молодняк сприйнятливий до бага­тьох хвороб (сальмонельозу, стрептококозу, пастерельозу, гострих респіраторних, пневмоній). Зниження вмісту гамма-глобулінів спо­стерігається також при різних захворюваннях, які супроводжую­ться ураженням імунної системи (мієлома, лімфолейкоз, хвороба Гамборо), втратою імуноглобулінів при нефрозах, ентеритах, хро­нічних кровотечах, внаслідок пригнічення функції імунної системи різними токсинами, лікарськими препаратами (імунодопресанта-

267

ми), радіонуклідами, низьким рівнем у раціоні протеїну, біологіч­но активних речовин. Це так званий вторинний або набутий іму-нодефіцитний стан або вторинна гіпогаммаглобулінемія.

Гіпергаммаглобулінемія спостерігається при всіх імунологічних реакціях, які супроводжуються посиленим синтезом глобулінів (вакцинації), і зумовлена підвищенням вмісту майже всіх класів імуноглобулінів та неспецифічних антитіл, при багатьох бактері­альних інфекціях (стрепто-стафіло- і пневмококових), хронічних гепатитах, цирозі печінки, деяких паразитарних хворобах.

ВИЗНАЧЕННЯ КАРОТИНУ ТА ВІТАМІНУ А В СИРОВАТЦІ КРОВІ

Каротин е попередником вітаміну А. Він міститься в рослинних кормах, молозиві, молоці, жовтках яєць, печінці, риб'ячому жирі. Є кілька ізомерів каротину, серед яких найбільшу біологічну актив­ність має бета-каротин. У стінці тонкого кишечника і частково у печінці каротин перетворюється у ретинол (вітамін А). Основним депо вітаміну А та каротину є печінка, де зберігається до 90 % на­явного в організмі ретинолу.

Фізіологічні функції вітаміну А досить різнобічні. Всюди, де е орган зору, яким би примітивним він не був, вітамін А здійснює велику таємницю природи — перетворює фізичну енергію світла в зоровий нервовий сигнал. Вітамін А бере участь у формуванні і підтриманні структури епітелію слизових оболонок та шкіри, а при його нестачі відбувається їх патологічне ороговіння — кера-тинізація, тому з'являються ксерофтальмія, кон'юнктивіт, уражен­ня слизових оболонок слинних залоз, дихальних шляхів (бронхіт, бронхопневмонія), органів травлення (гастрит, ентерит), статевих органів (вагініт, ендометрит). Вітамін А бере участь в обміні речовин (білків, ліпідів, вуглеводів, макроелементів), імуногенезі, підвищує стійкість організму проти інфекцій та інвазій і фагоци­тарну активність нейтрофілів, стимулює репродуктивну функцію самців та самок, сприяє нормальному розвитку плода, його фор­муванню. Зважаючи на такі багатогранні функції вітаміну А, ви­значення каротину та ретинолу є обов'язковим елементом диспан­серизації сільськогосподарських тварин.

Вміст каротину в сироватці крові визначають за Карром-Прай-сом у модифікації Юдкіна, методом В. Ф. Коромилова і Л. О. Куд-рявцевої. В останні роки у лабораторіях каротин і вітамін А ви­значають за методом Бессея у модифікації А. А. Анісової на спектрофотометрі або на колориметрах КФК-2, КФК-3 (Левчен­ко В. І., Сахнюк В. В., Щуревич Г. О., 1993).

Рівень каротину в сироватці крові залежить від виду й віку тварин. У свиней, дрібної рогатої худоби, кролів, собак є лише залишки каротину, тому кількість їх за методом В. Ф. Коромис-

268

лова виявити неможливо. Виходячи з цього, визначення вмісту каротину у тварин даних видів діагностичного значення не має. Аналогічні результати аналізу сироватки крові у новонароджених телят (1—5 мкг/100 мл) і телят місячного віку (до 20 мкг/100 мл). В подальшому відбувається безперервне зростання рівня каротину до 250—600 мкг/100 мл у молодняка 2—6-місячного віку і 450— 2000 мкг/100 мл у корів і молодняка старше б-місячного віку. В пасовищний літньо-осінній період вміст каротину у сироватці крові корів повинен бути не меншим 900 мкг/100 мл.

Низький вміст каротину в сироватці крові корів — гіпокароти-немія (менше 450 мкг/100 мл) є показником недостатнього над­ходження провітаміну у складі кормів раціону, руйнування його антивітамінами в передшлунках і кишечнику, порушення засвоєн­ня у тонких кишках при їх запаленні або патології печінки. Кри­тичним рівнем для корів є вміст 300 мкг у 100 мл сироватки крові (А. А. Душейко, 1989).

Зважаючи на обмежену діагностичну інформативність визна­чення каротину,'в практиці ветеринарної медицини все чільнішого місця набуває визначення ретинолу в різних субстратах: сироват­ці крові, молозиві, печінці, жовтках яєць (див. главу XI). У здо­рових новонароджених телят у перший день життя концентрація вітаміну А в сироватці крові становить 4—12, у 7—10-денних — 9—15 мкг/100 мл, місячних—12,5—25 (Левченко В. І., Сах-нюк В. В.), у 6—12-місячного молодняка — 30—80 (Щуревич Г. О., 1986)), у корів в стійловий період — 25—80, літній — 40—150, в овець— 15—25; коней— 10—17 (Ємеліна Н. Т. з співавторами, 1970); у новонароджених поросят—10—40; поросят-сисунів до місячного віку—15—50, відлучених та свиней на відгодівлі — ЗО—70, свиноматок — 20—50 (за Самохіним В. Т. з співавторами).

Зниження рівня вітаміну А в сироватці крові — А-гіповітаміноз спостерігається при недостатньому надходженні каротину, пору­шенні перетворення його у вітамін А при хронічному запаленні слизової оболонки кишечника, нестачі в раціоні протеїну, кобаль­ту, йоду, легкорозчинних цукрів, наявності в кормах антивітамінів (нітритів, хлоридів нафталіну та ін.). Хвороби печінки (гепатоз, гнійний гепатит) будь-якої етіології викликають розвиток ендо­генного або вторинного А-гіповітамінозу (Щуревич Г. О., 1986), оскільки при них зменшується секреція жовчі, синтез і виділення жовчних кислот, які беруть участь в емульгації ретинолу, гідро­літичному розщепленні його ефірів, солюбілізації продуктів гідро­лізу і транспорті їх до кишкових епітеліоцитів.

269




ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО КАЛЬЦІЮ У СИРОВАТЦІ КРОВІ

У тілі дорослих тварин міститься 1,2+1,5 % кальцію з розра­хунку на свіжу тканину. Основна маса його (близько 90 %) знахо­диться у кістковій тканині в складі кристалів гідроксиапатиту, решта — в позаклітинній рідині, в тому числі плазмі крові. Крім формування скелету, кальцій бере участь у процесах зсідання кро­ві, забезпечує нормальну збудливість і скоротливість різних м'язів, посилює систолічне скорочення серця, підвищує тонус серцевого м'яза, захисні функції організму, тонус симпатичного відділу ве­гетативної нервової системи, знижує проникність кровоносних судин.

В організм кальцій надходить у складі рослинних кормів і мі­неральних добавок. Під впливом шлункового соку основна части­на його перетворюється у кальцію хлорид, який є основною фор­мою для абсорбції в тонкому кишечнику. Безпосередній механізм перенесення іонів кальцію через ентероцити до цього часу не з'ясований. Доведена участь у цьому процесі кальційзв'язуючого білка, що синтезується ентероцитами під впливом біологічно актив­них метаболітів вітаміну D₃—1,25- та 24,25-дегідроксихолекаль-циферолу. Важлива роль у абсорбції важкорозчинних солей каль­цію належить жовчним кислотам — холевій та дезоксихолевій.

Із організму кальцій, виводиться через кишечник, у лактую-чих тварин — з молоком, незначна кількість — з сечею.

У сироватці крові кальцій міститься в основному в двох фор­мах: колоїдній, зв'язаній з білками (близько 40 % від загального кальцію), яка є біологічно неактивною, і у дифундованій, що скла­дається з іонізованого кальцію (55%) і кальцію, зв'язаного з органічними аніонами (5%). Для оцінки стану кальцієвого обмі­ну в сироватці крові частіше визначають вміст загального каль­цію, а рівень іонізованого розраховують за формулою Й. Тодо-рова.

Кількість загального кальцію у сироватці крові визначають за допомогою атомної абсорбційної спектрофотометрії (рис. 71), автоматичних біохімічних аналізаторів і комплекснометричними методами з трилоном Б та індикаторами флуорексоном (за Віче-Вим €. П. і КаракашоВим Л. В.) або мурексидом (за Луць­ким Д. Я-). Вміст загального кальцію у сироватці крові наведено в таблиці 11. Вміст кальцію в сироватці крові птиці залежить від віку й періоду продуктивності. В сироватці крові курчат ден­ного віку він становить 10—12 мг/100 мл (2,5—3 ммоль/л); інди­ченят, гусенят і каченят— 12—16 (3—4 ммоль/л), у несучок всіх видів у непродуктивний період — 9—12 мг/100 мл (2,25— З ммоль/л), а в період яйцекладки у курей до 40 (10), індичок, качок і гусок до 46 мг/100 мл (11,5 ммоль/л).

270