Учебник по клиндиагностике (укр.). Учебник по клиндиагностике (укр. Вступ предмет клінічної діагностики

• Название: Вступ предмет клінічної діагностики
• Анкор: Учебник по клиндиагностике (укр.).doc
• Дата: 26.04.2017
• Размер: 2.87 Mb.
• Имя файла: Учебник по клиндиагностике (укр.).doc
• Тип: Документы; #5786
• Категория: Биология. Ветеринария. Сельское хозяйство
• страница: 22 из 32

Глава X ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ КРОВІ

Кров досліджують, насамперед, з метою встановлення діагнозу, особливо при прихованому перебігу захворювань. Ще до появи клінічних симптомів завдяки результатам досліджень крові можна

254

діагностувати бруцельоз, лептоспіроз, пулороз птиці, лейкоз, ба­безіоз, піроплазмоз, нутталіоз.

Важливе значення у профілактиці незаразних хвороб має пла­нова диспансеризація, одним з етапів якої є дослідження крові. В практику лабораторій ветеринарної медицини впроваджено ме­тоди визначення вмісту загального білка в сироватці крові, загаль­ного кальцію, неорганічного фосфору, каротину, вітаміну А, глю­кози, кетонових тіл. Своєчасне проведення цих досліджень дає змогу виявити субклінічні форми хвороб обміну речовин (кетозу, остеодистрофії, А-гіповітамінозу та ін.), призначити групове за­стосування засобів заміщуючої, патогенетичної та коригуючої те­рапії з метою ліквідації виявленої патології.

За даними дослідження крові уточнюють діагноз, визначають тяжкість перебігу хвороби, виявляють ускладнення, контролюють ефективність лікування, прогнозують закінчення хвороби, прово­дять оздоровлення господарств від різних інфекційних хвороб (лейкоз, бруцельоз).

У кров виділяються продукти життєдіяльності різних органів, за кількістю яких можна вести мову про їх функціональний стан (наприклад, про стан кісткового мозку, залоз внутрішньої секре­ції, печінки і т. д.). У деяких органах містяться лише їм властиві ферменти, концентрація яких в крові значно підвищується при дистрофічних і запальних процесах, що перебігають у них. За результатами визначення цих ферментів можна виявити дану па­тологію (клінічна ферментологія). Кров є також важливим еле­ментом у системі імунного захисту. По її складу можна визначити напруженість специфічного імунітету (за рівнем антитіл) та стан факторів загальної неспецифічної резистентності (фагоцитарна активність мікро- та макрофагів, бактерицидна, лізоцимна, комп­лементарна активність сироватки крові).

Дослідження системи крові включає:

а) визначення фізичних властивостей крові — кількості крові (глава IV), питомої щільності, швидкості зсідання крові та осі­дання еритроцитів, ретракції кров'яного згустку, осмотичної ре­зистентності еритроцитів, гематокритної величини;

б) біохімічний аналіз крові — визначення кількості гемоглобі­ну, загального білка та його фракцій, загального кальцію, неорга­нічного фосфору, магнію, хлору, натрію, калію, каротину, біліру­біну, глюкози, мікроелементів (міді, цинку, заліза, йоду, кобальту, марганцю, селену), вітамінів (А, В, С, D, Е та ін.), кетонових тіл, гормонів, ферментів і т. д.;

в) дослідження морфологічного складу — підрахунок кількості еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, виведення лейкограми;

г) серологічне і бактеріологічне дослідження крові;

д) дослідження кісткомозкового пунктату;

255

е) дослідження селезінки;

є) дослідження функціональної здатності органів кровотво­рення.

МЕТОДИ ОДЕРЖАННЯ КРОВІ

Невелику кількість крові, необхідну для морфологічного дослі­дження і виготовлення мазків на піроплазмідози, одержують у сільськогосподарських і домашніх тварин із кровоносних судин зовнішньої та внутрішньої поверхні вуха, у птахів — із гребеня або борідок, гусей і качок — з м'якоті ступні кінцівок, хутрових звірів — з м'якиша пальця. Якщо кров беруть для морфологічно­го дослідження, то перші 2—3 краплі видаляють ватним тампо­ном, а для діагностики піроплазмідозів мазки готують з першої краплі, що з'явилася.

Велику кількість крові у коней, великої рогатої худоби, овець, кіз, верблюдів одержують з яремної вени, зовнішньої грудної, у свиней — із судин хвоста, краніальної порожнистої вени, орбі­тального венозного синуса, м'ясоїдних — з вен кінцівок, птахів — з підкрилової вени, кролів — з вен вуха, лабораторних тварин — з вени вуха, орбітального синуса, хвоста, серця, яремної вени, у риби — із серця, підшкірної та хвостової артерій.

Для одержання сироватки кров беруть у чисту суху пробірку або інший посуд і ставлять у темне місце. Якщо ретракція не настала, тонкою скляною паличкою відокремлюють згусток від стінки пробірки. Для одержання плазми необхідно запобігти зсі­данню крові. З цією метою до неї додають антикоагулянти, що наведені нижче:



Потім кров центрифугують 10—15 хв при 3000 або 20—ЗО хв при 1500 оборотів за хвилину. Для підрахунку еритроцитів стабі­лізовану кров можна зберігати в холодильнику при +4 °С протя­гом трьох діб, для підрахунку лейкоцитів і приготування маз­ків — не більше 24 год.

256

ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ КРОВІ

Визначення відносної щільності крові. Відносна щільність кровї характеризує відношення між щільними частинами крові і водою. Вона залежить від вмісту в крові гемоглобіну, білків, солей. Для визначення відносної щільності крові застосовують методи Гам-мершляга (суміш бензолу і хлороформу в співвідношенні 2:5), Філліпса (розчини міді сульфату з різною щільністю) та ін, У приготовлений і налитий в циліндр розчин вносять краплю кро­ві, яка при однаковій щільності крові та розчину займає в цилінд­рі серединне положення.

У дорослих здорових тварин відносна щільність крові стано­вить (г/см³ або кг/л): у великої рогатої худоби—1,045—1,055; овець і кіз—1,047—1,055; коней—1,045—1,055; свиней—1,042— 1,060; собак— 1,044—1,056; курей— 1,039—1,052.

Збільшення відносної щільності спостерігається при поліците-мії, згущенні крові внаслідок втрати води, що спостерігається при діареях різної етіології, поліурії, утворенні ексудатів і транссуда­тів, блюванні, потінні. Зменшення цього показника є характерною ознакою анемій різної етіології, кахексії, гідремії.

Визначення швидкості зсідання крові. Найпростіше її визначи­ти методом Моравиця. На предметне скло наносять краплю крові діаметром 4—6 мм і кожні ЗО с у неї опускають тоненький скля­ний капіляр. Швидкість зсідання крові визначають появою пер­шої нитки фібрину при витягуванні капіляра з крові.

У середньому швидкість зсідання крові становить: у великої рогатої худоби — 5—6 хв, овець — 8—10, коней — 8—10, свиней — 10—15, собак — 8—10, кролів — 4, курей—1,5—2 хв. Підвищує­ться вона при крововтратах, захворюваннях, що супроводжуються згущенням крові, а знижується при анеміях, лейкозі, асфіксії, хо-лемії, нефриті, К- і С-гіповітамінозах. Кров майже не зсідається при гемофілії, сибірці, інфекційній анемії, піроплазмідозах.

Визначення ретракції кров'яного згустка (від лат. retractio — скорочення). Ретракція — це самовільне відокремлення сироватки крові від її згустка при відстоюванні, а відношення сироватки, що відокремилася від згустка, до об'єму взятої крові називають кое­фіцієнтом (індексом) ретракції. Залежить ретракція від вмісту в крові кальцію, фібриногену, тромбоцитів, виду тварин, температу­ри тіла тварин і навколишнього середовища. У здорових тварин часткова ретракція настає через 1—3 год, а повна—12—24 год, індекс ретракції становить 0,3—0,7. Зниження ретракції кров'яно­го згустка або повна її відсутність (ірректрактильність) спостері­гається при лейкозі, мікотоксикозах, гарячці.

Визначення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Осідан­ня — це властивість еритроцитів осідати на дно посудини при зберіганні стабілізованої крові. Швидкість осідання еритроцитів

257

залежить від багатьох факторів. Основними із них є кількісні та якісні зміни білків плазми крові. Збільшення вмісту великодис-персних білків — глобулінів, фібриногену призводить до підвищен­ня ШОЕ, оскільки вони, адсорбуючись на поверхні еритроцитів, нейтралізують частину негативних іонів оболонки, чим сприяють аггломерації еритроцитів. Підвищується ШОЕ при збільшенні в крові вмісту холестерину, зрушенні кислотно-основного балансу в бік алкалозу, зменшенні кількості еритроцитів і збільшенні їхнього об'єму.

Зменшення ШОЕ може відбуватися внаслідок збільшення кіль­кості альбумінів сироватки крові, жовчних пігментів і жовчних кислот, при ацидозі, збільшенні кількості еритроцитів, зменшенні їхнього об'єму і насиченості гемоглобіном, підвищенні в'язкості крові.

Для визначення ШОЕ застосовують способи Неводова або Панченкова. Оскільки у тварин (за винятком коней і свиней) ШОЕ перебігає дуже повільно, градуйовані піпетки Панченкова став­лять інколи не у вертикальне положення, а під нахилом 50°, при цьому спостерігається підвищення ШОЕ. Нормативи ШОЕ у тва­рин різних видів значно коливаються (табл. 8).

ШОЕ не є специфічною для якого-небудь захворювання, але її зміни завжди є показником наявності патологічного процесу в організмі, часто має діагностичне та прогностичне значення і може бути показником ефективності лікування.

Збільшенням ШОЕ супроводжуються: інфекційно-запальні про­цеси; септичні та гнійні процеси; нефрит і нефроз, які перебігають з гіпопротеїнемією, протеїнурією; гемобластози (підвищення ШОЕ пов'язане з диспротеїнемією, що виникає внаслідок розвитку пух­лин у печінці, а також по причині анемії, що розвивається); ане­міях різної етіології, у тому числі інфекційної та паразитарної,



наприклад при піроплазмідозах; ревматичному запаленні копит (внаслідок збільшення кількості фібриногену); деяких хворобах печінки із-за розвитку гіпоальбумінемії, але при даній патології" ШОЕ може зменшуватися через підвищення вмісту в крові жовч­них кислот.

Уповільнення ШОЕ у тварин буває рідше й спостерігається при захворюваннях, що супроводжуються втратою рідини і згу­щенням крові (діареї, поліурії), механічною і паренхіматознок> жовтяницями, при стахіботріотоксикозі, кольках, декомпенсації серцевої діяльності.

Визначення в'язкості крові. В'язкість крові — це її властивість чинити опір при течії. Визначають її віскозиметром або сталагмо­метром. Залежить в'язкість від кількості та розмірів формених елементів крові, вмісту в ній гемоглобіну, білків і солей. У здоро­вих тварин в'язкість крові порівняно з в'язкістю води, яку прийня­то за 1, характеризується такими середніми показниками: у вели­кої рогатої худоби — 4,2—5,2; овець — 4,2—5; кіз — 5—6; коней — 3,9—5; свиней — 4,8—6,2; собак — 4,8—5,5; котів — 4—5; кро­лів—3,5—4,5; курей — 4,5—5,5.

Підвищення в'язкості крові може бути при захворюваннях, які супроводжуються гарячкою, згущенням крові, а зниження — прет анеміях та інших захворюваннях з явищами гідремії.

Визначення гематокритної величини. Гематокритна величина — це відношення об'єму формених елементів крові (еритроцитів) до загального об'єму крові. Для визначення величини гематокриту застосовують методи центрифугування у градуйованих піпетках із приладу Панченкова (за Тодоровим й.), мікроцентрифугування (за Шкляром) та електронноавтоматичні. У приладах типу «Цел-лоскоп», «Культер» вимірювання гематокритної величини відбу­вається автоматично одночасно з підрахунком червоних кров'яних тілець. Тому прилад визначає не лише загальний об'єм еритроци­тів у крові, а й середній об'єм клітин.

Гематокритну величину виражають в процентах або по міжна­родній системі (Si) в м³/м³ або в л/л. Наприклад, 45 % аба 0,45 м³/м³ або 0,45 л/л.

У телят гематокритна величина коливається у межах ЗО—40 %, у корів — 35—45; овець — 25—45; свиней — 35—43; коней — 35—45; собак — 42—48; кролів — 35—45; курей — 38—42 %.

Збільшення гематокриту буває при захворюваннях, що супро­воджуються згущенням крові, наприклад, при діареях, поліците-мії. Цей показник використовують для визначення ступеня зне­воднення новонароджених телят при захворюваннях діареями ін­фекційної та незаразної природи. Зменшення гематокритної вели­чини спостерігають при анеміях різної природи, гідремії.

Гематокритну величину використовують для визначення серед­нього об'єму одного еритроцита, який визначають діленням її по-

25»

казника на кількість еритроцитів в 1 мкл крові і виражають у кубічних мікрометрах. Наприклад, гематокритна величина стано­вить ЗО %, тобто в 1 мкл крові еритроцити займають об'єм 0,3 мкл або 300 млн мм³, а кількість еритроцитів — 6 млн у 1 мкл. При цьому середній об'єм одного еритроцита дорівнює: 300 000 000 мкм³: 6000000 = 50 мкм³. Цей показник використовують для характери­стики окремих видів анемій. Збільшення об'єму еритроцитів (мак-роцитоз) спостерігається при мегало- і макроцитарних анеміях, а його зменшення (мікроцитоз) — при залізодефіцитних.

БІОХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КРОВІ

У районних і обласних державних лабораторіях ветеринарної медицини щороку проводять велику роботу по біохімічному до­слідженню крові з метою діагностики порушень обміну речовин. Подальше удосконалення даної роботи, перехід на автоматичні аналізатори дадуть змогу більш чітко і швидко проводити біохі­мічні дослідження та давати рекомендації щодо діагностики і профілактики патології.

ВИЗНАЧЕННЯ КІЛЬКОСТІ ГЕМОГЛОБІНУ В КРОВІ

Гемоглобін — це дихальний фермент крові, який міститься в еритроцитах і забезпечує транспорт кисню з легень до тканин та вуглекислоти з тканин до легень, входить до складу гемоглобіно-вої буферної системи крові, яка бере участь у регуляції кислотно-основного балансу. Гемоглобін належить до групи хромопротеї­дів, складається з простетичної групи — гема, яка включає дво­валентне залізо, і білкового компоненту — глобіну.- Синтезується гемоглобін у червоному кістковому мозку, а руйнується через 110—130 днів життя еритроцитів у клітинах системи фагоцитую-чих мононуклеарів.

Існують фізіологічні й патологічні види гемоглобіну. До фізіо­логічних відносять гемоглобін А (НвА), тобто гемоглобін до­рослих з його двома різновидностями НвАІ і НвА₂ та гемоглобін фетальний (НвР), який становить основну кількість гемоглобіну плода. Патологічні різновиди гемоглобіну (В, С, D, Е та ін.) ви­никають у результаті уродженого дефекту синтезу гемоглобіну, вони передаються потомству і є основою розвитку гемоглобінопа­тій (гемоглобінозів), які можуть бути причиною анемій гемолітич­ного типу.

Гемоглобін може вступати в сполуки не лише з киснем (окси­гемоглобін) та вуглекислотою (карбгемоглобін), але й з іншими газами та речовинами. При з'єднанні з окисом вуглецю (CO) утворюється карбоксигемоглобін, причому швидкість його утво-

260



рення у 160 тис. раз вища, ніж швидкість дисоціації (для порів­няння зазначимо, що швидкість утворення оксигемоглобіну пере­вищує швидкість диссоціації його лише в 1 тис. разів, що пояснює механізм токсичного впливу CO на респіраторні органи). При з'єднанні гемоглобіну з нітритами (нітритотоксикоз) утворюється метгемоглобін, у якому залізо тривалентне й тому не приєднує кисень, що призводить до розвитку гіпоксії, а при сполученні з сульфаніламідами — сульфгемоглобін, який також не може пере­носити кисень.

Запропоновано кілька методів визначення гемоглобіну: коло­риметричний (гематиновий, метод Салі); ціанметгемоглобіновий; фотометричний; газометричний, коли гемоглобін насичують киснем або вуглекислотою і за їх кількістю визначають вміст гемоглобі­ну; за вмістом заліза в гемоглобіні. Як стандартний рекоменду­ють гемоглобінціанідний метод за Л. М. Піменовою та Г. В. Дер-візом. Вміст гемоглобіну в крові тварин різних видів коливається у значних межах (табл. 9).

Збільшення вмісту гемоглобіну в крові тварин (плейохромія, гіперхромемія) спостерігається при згущенні крові (діарея, утво­рення ексудатів, транссудатів), серцево-легеневій недостатності і збігається, як правило, зі збільшенням кількості еритроцитів.

Зменшення кількості гемоглобіну (олігохромемія) спостерігає­ться при анеміях різного походження, причиною яких є дефіцит міді, кобальту, заліза, вітамінів В₂, ВІ2, В_с, С, кровотечі, посиле­ний гемоліз еритроцитів при піроплазмідозах, лептоспірозі, інфек­ційній анемії коней, пригнічення функції кісткового мозку різни­ми токсинами.

Визначення індексів червоної крові. Визначення у крові кількос­ті гемоглобіну та еритроцитів не завжди дає змогу виявити ха­рактер анемії і, відповідно, її причини. Для цього додатково не­обхідно визначити співвідношення між кількістю еритроцитів і ге­моглобіном, тобто вирахувати так звані індекси червоної крові —

261

кольоровий показник і середній вміст гемоглобіну в одному ери­троциті.

Кольоровий показник — це насиченість еритроцитів (Ер) гемо­глобіном (Нв) у хворої тварини порівняно з аналогічним середнім показником у здорових тварин даного виду.

Визначають його за формулою:



де Нв₂ і Ерг — кількість гемоглобіну і еритроцитів у досліджува­ної тварини; Нві і Ері — середній вміст гемоглобіну і еритроцитів у здорових тварин.

Кольоровий показник — величина відносна. У здорових тварин він коливається у таких межах: у великої рогатої худоби і свиней від 0,85 до 1,15, коней і собак — 0,8 до 1,2, овець — 0,5—0,7, сви­ней і кролів —0,8—1,0, курей — 2,0—3,0.

Середній вміст гемоглобіну в одному еритроциті (ВГЕ) ви­значають діленням вмісту гемоглобіну віл крові на кількість еритроцитів у тому ж об'ємі. ВГЕ виражають у пікограмах (пг; 1 г=10¹² пг). Наприклад, вміст гемоглобіну становить 120 г/л, еритроцитів 6-Ю⁶ в 1 мкл; або 6-Ю¹² віл, отже ВГЕ=120-10¹²: :6-10¹² = 20пг.

ВГЕ дорівнює (пг): у великої рогатої худоби—15—20; овець—10—13; свиней—16—19; коней—17—20; собак — 19—23; кролів —21—23; курей —36—40.

Збільшення ВГЕ і кольорового показника називають гіперхро­мією. Зустрічається вона при хронічних гемолітичних, міелоток-сичних анеміях, нестачі кобальту і вітаміну ВІ₂. Зниження ВГЕ і кольорового показника (гіпохромія) спостерігається при нестачі в раціоні міді, заліза, протеїну (аліментарно-дефіцитна анемія), рідше при зменшенні об'єму еритроцитів.