Шпора. 1 1 Поняття міжнародного права як особливої системи права Поняття міжнародного права як особливої системи права
 Скачать 1.64 Mb.
|
|
Рух опору на окупованій території Навряд чи є сенс нагадувати про загальновідомі факти, про роль збройного опору під час Другої світової війни. Сьогодні ця роль настільки значна, що часто легше окуповувати іноземну територію, чим утримати її тривалий час під своїм контролем. Згідно III Женевської конвенції 1949 р., особи з міліцейських і добровольчих загонів, включаючи організований рух опору, що діють на окупованій території, мають право на статус військовополонених. Правомірність партизанської війни була визнана ще IV Гаазькою конвенцією 1907 р. Для визнання комбатантами партизани мають відповідати ряду вимог. Партизан повинен належати до організованого загону на чолі з особою, відповідальною за своїх підлеглих перед своїм урядом, особою, що забезпечує дисципліну і дотримання прав міжнародного гуманітарного права (див. ст. 43 перші Додаткові протоколи 1977 р.). Партизани повинні відкрито носити зброю перед початком і під час битви. Організований опір, що не має відповідного зв'язку з збройними силами, наприклад бойові групи, що діють в містах, перебувають в іншому положенні. Учасники таких груп можуть притягатися до кримінальної відповідальності. До страти вони можуть бути засуджені лише за шпигунство, за серйозне пошкодження військових об'єктів (диверсія) і за вбивство, за умови, що така міра покарання була передбачена правом держави, якій належить окупована територія. Заборонені колективні покарання і захоплення заручників. 15.10. 15.9. Міжнародне гуманітарне право і миротворчі сили ООН 15.9. Міжнародне гуманітарне право і миротворчі сили ООН Відповідно до ст. 43 Статуту ООН, Рада Безпеки має право застосовувати збройні сили з метою припинення агресії. Як приклад можна навести військові операції коаліційних сил проти Іраку в 1990 - 1991 рр., що здійснювалися за мандатом ООН. На такі акції поширюється дія норм міжнародного гуманітарного права. У Положенні про надзвичайні сили ООН 1957 р. йдеться: "Сили дотримуватимуться принципів і духу загальних міжнародних конвенцій, щодо поведінки військового персоналу". Від застосування військової сили для придушення актів агресії відрізняються миротворчі операції. Під ними розуміється встановлення присутності ООН в місці конфлікту з відома всіх сторін конфлікту зазвичай за участю військового і (або) поліцейського персоналу. Миротворчі сили не є учасниками збройного конфлікту, і на цій підставі деякі юристи стверджують, що міжнародне гуманітарне право до них не застосовується. Проте миротворчі сили мають право використовувати силу в порядку самооборони або при спробах силою перешкоджати здійсненню їх завдання. До такого роду конфліктів гуманітарне право може застосовуватися. Національні контингенти, що надаються в розпорядження ООН, підпорядковані праву своєї держави і не можуть порушувати обов'язкові для своєї держави міжнародні норми. У разі скоєння військового злочину, військовослужбовець підлягає відповідальності по внутрішньому праву. Участь в операціях ООН не може звільняти від обов'язку поваги норм гуманітарного права. Якщо ж миротворчі операції обмежуються підтриманням порядку, то до них застосовується не міжнародне гуманітарне право, а правила поліцейських операцій. Правила застосування сили поліцією визначені в Кодексі поведінки посадових осіб правоохоронних органів (прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН в 1979 р.), в доповіді VIII Конгресу ООН по попередженню злочинності і поводженню з правопорушниками 1990 р. - "Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами правоохоронних органів". Інша сторона питання - захист персоналу, що бере участь в миротворчих операціях ООН. Враховуючи характер здійснюваних ним операцій, йому повинен бути наданий вищий рівень захисту, чим військовослужбовцям воюючих, рівень, аналогічний тому, який розповсюджується на гуманітарні організації. З цього питання є прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1994 р. Конвенція про безпеку персоналу ООН. Відповідно до цієї Конвенції, такий персонал у разі захоплення підлягає негайному звільненню. З персоналом, що знаходиться в очікуванні звільнення, належить поводитись відповідно до принципів і духу Женевських конвенцій 1949 р. (ст. 8). Дана Конвенція перераховує види злочинів проти персоналу ООН і зобов'язує держави, що беруть участь, зробити їх караними за своїм правом (ст. 9). Статут Міжнародного кримінального суду в числі військових злочинів, що належать до його юрисдикції, указує злочини проти персоналу, що здійснює надання гуманітарної допомоги, або місії по підтриманню миру відповідно до Статуту ООН (ст. 2). 15.11. 15.10. Відповідальність за порушення норм міжнародного гуманітарного права 15.10. Відповідальність за порушення норм міжнародного гуманітарного права Забезпечення поваги норм міжнародного гуманітарного права має значну специфіку. Якщо при порушенні норм міжнародного права виникає відповідальність держав, то при порушенні норм міжнародного гуманітарного права центр тяжіння переноситься на відповідальність індивіда. При цьому якщо у минулому індивід міг бути притягнутий до відповідальності тільки за внутрішнім правом, то з часів Нюрнберзького процесу він може бути судимий безпосередньо на основі міжнародного права. Вирок Нюрнберзького трибуналу визначив, що індивіди несуть міжнародні обов'язки, що перевищують національні зобов'язання покори. Той, хто порушує закони війни, не може розраховувати на імунітет, діючи з дозволу держави, якщо держава при цьому виходить за рамки своєї компетенції по міжнародному праву. Така позиція була абсолютно необхідним кроком у напрямі забезпечення норм міжнародного гуманітарного права. Проте міжнародна процедура має додатковий характер по відношенню до національної. Вона призначена для особливих випадків. Основну масу військових злочинів в змозі охопити тільки національна система. Женевські конвенції і перший Додатковий протокол до них кваліфікують ряд серйозних порушень норм, що містяться в них, як військові злочини (Статті 49, 50 I Женевській конвенції 1949 г.; ст. ст. 50, 51 II Женевській конвенції 1949 г.; ст. ст. 129, 130 III Женевській конвенції 1949 г.; ст. ст. 146, 147 IV Женевській конвенції 1949 г.; ст. 85 першого Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, 1977 р.). Відносно таких злочинів встановлена універсальна юрисдикція. Будь-яка держава, під владою якої опиниться обвинувачений, зобов'язана організувати кримінальне переслідування або видати цю особу іншій державі. При менш серйозних порушеннях державам слід вчинити заходи як кримінального, так і дисциплінарного характеру. Конвенції зобов'язали учасників прийняти відповідні закони. Поки число випадків залучення державами своїх військовослужбовців до кримінальної відповідальності за порушення міжнародного гуманітарного права нікчемно мало. Як приклад можна вказати на процес американського лейтенанта У. Келлі, який в 1971 р. був засуджений військовим трибуналом відповідно до Єдиного закону про військову юстицію за масові вбивства мирних жителів в'єтнамського села Сонгмі. Держава, що порушує норми міжнародного гуманітарного права, несе міжнародно-правову відповідальність. У зв'язку з цим можуть застосовуватися передбачені міжнародним правом санкції і контрзаходи. Слід, проте, враховувати, що застосування такого важливого контрзаходу, як репресалії, в даному випадку обмежено. Неправомірними є репресалії відносно всіх категорій жертв війни. Менш визначено питання про допустимість застосування заборонених методів і засобів ведення війни у відповідь на їх застосування супротивником. Держава, що відмовляється притягати до кримінальної відповідальності осіб, що порушили норми міжнародного гуманітарного права і що знаходяться під її юрисдикцією, порушує свої зобов'язання по міжнародному праву, і до нього можуть бути застосовані відповідні заходи, дії. Відомо, що Статути Нюрнберзького і Токійського військових трибуналів передбачили відповідальність за військові злочини і злочини проти людяності. Більш детально відповідні злочини визначені в Статуті Міжнародного кримінального суду, а також в Статуті Трибуналу по колишній Югославії. Вони розділені на дві основні категорії: а) серйозні порушення Женевських конвенцій 1949 р. (тобто права Женеви); б) порушення законів і звичаїв війни (тобто права Гааги). Для конфліктів неміжнародного характеру особливий інтерес представляє Статут Трибуналу для Руанди. Статут визначив наступний перелік злочинів в такого роду конфліктах, підкресливши, що він не є вичерпним (ст. 4): злочини проти життя, фізичного і психічного здоров'я, включаючи тортури, спричинення каліцтв, тілесні покарання; колективні покарання; захоплення заручників; тероризм; брутальне порушення людської гідності, зокрема зґвалтування, примушення до заняття проституцією і т.п.; грабіж; ухвалення вироків і їх виконання без попереднього розгляду справи законним судом; погрози зробити будь-яку з перерахованих дій. Важко сперечатися з тим, що міжнародне гуманітарне право поки недостатньо ефективно. Слід разом з тим враховувати, наскільки складні відносини воно покликане регулювати. Тому навіть невеликий прогрес означає обмеження значного лиха. Поступово складається положення, за якого кожен учасник битви починає відчувати, що за скоювані злочини він реально може понести покарання. Що ж до держав, то їм почало складніше йти від негативних наслідків порушення міжнародного гуманітарного права. Цьому сприяє і поступове вдосконалення міжнародного механізму забезпечення норм міжнародного гуманітарного права. Перший Додатковий протокол 1977 р. передбачає створення міжнародної комісії зі встановлення фактів, яка покликана встановлювати випадки серйозних порушень гуманітарного права. Для створення такої комісії потрібна згода і іншої сторони. Постраждала сторона може звертатись з проханням до МКЧХ з тим, щоб той впливав на державу - порушника гуманітарного права. Нарешті, можна звернутися і в ООН. У рішенні у справі "Нікарагуа проти США" Міжнародний суд встановив загальновизнаність принципів міжнародного гуманітарного права, їх загальнообов'язковість. Ці принципи захищають не інтереси тієї або іншої сторони в конфлікті, а загальнолюдські цінності. Тому вони покладають обов'язок сприяти їх дотриманню на кожну державу. Перший Додатковий протокол 1977 р. зобов'язує держави приймати заходи як спільно, так і індивідуально, а також в співпраці з ООН (ст. 89). В результаті будь-яка третя держава має право приймати дії відносно держави, що серйозно порушує гуманітарне право. 16.2. 16.1. Поняття міжнародного морського права 16.1. Поняття міжнародного морського права Міжнародне морське право - галузь міжнародного права, принципи і норми якої визначають статус морських просторів, включаючи дно і ресурси, а також порядок користування ними. Збільшення значення океану і його ресурсів, розширення можливостей його експлуатації визначили активний розвиток морського права і ускладнили завдання, що стоять перед ним. З метою адаптації морського права до нових умов в 1958 р. були прийняті чотири Женевські конвенції: про відкрите море; про територіальне море і прилеглу зону; про континентальний шельф; про рибальство і охорону живих ресурсів відкритого моря. Проте ряд питань, включаючи режим дна, не були вирішені. До того ж на світову арену вийшла значна кількість нових незалежних держав, які зажадали врахування їх інтересів. В результаті була скликана конференція ООН, яка в 1982 р. прийняла Конвенцію ООН з морського права (далі - Конвенція з морського права), що налічує 320 статей і має вісьм додатків. Особливий статус в загальному комплексі займає Угода 1994 р. про імплементацію частини XI Конвенції, в якій мова йде про правовий статус Району. Про значення морського права свідчить той факт, що Генеральна Асамблея щорічно розглядає питання "Океани і морське право" і приймає відповідні резолюції. Ці резолюції підкреслюють "загальний і уніфікуючий характер Конвенції і її велике значення для підтримання і зміцнення міжнародного миру і безпеки, а також для стійкого використання і розвитку Морів і океанів, а також їх ресурсів". Отже, Конвенція з морського права є основою міжнародного морського права. Разом з тим вона не охоплює всі аспекти цієї складної галузі. Значна роль належить звичаєвим нормам. Крім того, існує безліч двосторонніх і регіональних договорів в цій сфері. 16.3. 16.2. Внутрішні морські води 16.2. Внутрішні морські води Внутрішні морські води - води, що розташовані між прилеглою до берега внутрішньою межею територіального моря і сухопутною територією держави і є частиною державної території. Відповідно режим внутрішніх морських вод визначається державою. Разом з тим склалися певні стандарти цього режиму, яких дотримуються держави. До внутрішніх морських вод відносяться води портів, бухт і заток. Морські порти, як правило, відкриті для іноземного судноплавства. Виключенням є порти, які спеціальним рішенням оголошені закритими. Для заходу в морські порти іноземних військових кораблів і державних судів, що використовуються в некомерційних цілях, необхідний дозвіл. При знаходженні в порту вони користуються імунітетом від місцевої юрисдикції, що не звільняє їх від обов'язку дотримуватися місцевих законів і правил. На іноземні судна, що знаходяться в порту, на їх пасажирів і екіпаж розповсюджується кримінальна, цивільна і адміністративна юрисдикція країни перебування. Зазвичай місцева влада утримується від здійснення своєї юрисдикції у випадках, коли не зачіпаються права держави порту або її громадян. 16.4. 16.3. Територіальне море 16.3. Територіальне море
Україна, як і більшість держав, встановила ширину територіального моря в 12 морських миль. Територіальне море, його дно і надра, а також розташований над ним повітряний простір знаходяться під суверенітетом прибережної держави. Разом з тим визнається право мирного проходу іноземних судів через територіальне море. Це є компромісом між суверенітетом держави і інтересами міжнародного судноплавства. Прохід вважається мирним, якщо не порушуються мир, добрий порядок і безпека прибережної держави. Прохід має бути безперервним і швидким. Під час проходу судна дотримуються встановлених відповідно до міжнародного права правила прибережної держави. Особливий режим передбачений для плавання по трасах Північного морського шляху, який розглядається як єдина національна транспортна комунікація РФ, що склалася історично. Плавання здійснюється відповідно до спеціальних правил, що встановлюються Росією. Кримінальна юрисдикція прибережної держави не розповсюджується на іноземне судно, що проходить через територіальне море. Виняток становлять випадки, коли: а) наслідки злочину розповсюджуються на прибережну державу; б) злочином порушується спокій в країні або порядок в територіальному морі; в) капітан судна, дипломатичний представник або консул держави прапора звертаються за допомогою; г) необхідно прийняти заходи для припинення торгівлі наркотичними засобами. Інша справа, коли судно проходить через територіальне море після виходу з внутрішніх вод. У такому разі прибережна держава має право робити будь-які заходи, що вирішуються його законодавством для арешту або розслідування на борту іноземного судна. Якщо іноземне судно проходить через територіальне море, не заходивши у внутрішні води, то прибережна держава не може здійснювати на борту судна арешт якої-небудь особи або проводити розслідування. Виняток становлять випадки, що стосуються захисту морського середовища і порушень норм про захист виключної економічної зони і континентального шельфу. Цивільна юрисдикція. Прибережна держава не може зупиняти іноземне судно, що проходить через територіальне море, з метою здійснення цивільної юрисдикції відносно будь-якої особи, що знаходиться на його борту. Заходи стягнення або арешт у цивільній справі можуть бути застосовані по зобов'язаннях або через відповідальність, які виникли під час проходу або для проходу судна через води прибережної держави. Прибережна держава також має право застосовувати заходи стягнення або арешт у цивільній справі відносно іноземного судна, що знаходиться на стоянці в територіальному морі або що проходить через нього після виходу з внутрішніх вод. Чіткі правила про юрисдикцію далеко не прості в застосуванні на практиці. Тому при застосуванні вказаних правил доводиться використовувати також інші норми міжнародного і внутрішнього права держави. Наприклад, в 1996 р. у британських берегів потерпів аварію танкер "Сі Емпресс". З нього витекло близько 70 тис. тонн нафти. Навколишньому середовищу була спричинна значна шкода. Виникло питання про відповідальність. Виявилось, що танкер перевозив британську нафту в США. Побудований він був в Іспанії, належить норвезькій компанії, зареєстрований на Кіпрі, плаває під ліберійським прапором, управляється шотландською компанією, що діє за угодою з французькою фірмою, команда російська. Іноземні військові кораблі і інші державні судна, експлуатовані в некомерційних цілях, володіють імунітетом і в територіальному морі. Проте вони зобов'язані дотримувати правила проходу, встановлені прибережною державою. Інакше їм може бути запропоновано покинути територіальне море. За шкоду, заподіяну прибережній державі військовим кораблем або іншим державним некомерційним судном, відповідальність несе держава прапора. 16.5. 16.4. Прилегла зона 16.4. Прилегла зона Прилегла зона - зона, що знаходиться за межами територіального моря, зовнішня межа якої знаходиться на відстані не більше ніж 24 морські милі від тих самих вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря. У цій зоні прибережна держава володіє правом здійснювати контроль з метою запобігання порушенням митних, фіскальних, імміграційних або санітарних норм в межах її території або територіального моря або застосовувати покарання за такі порушення. Відповідно говорять про митну, фіскальну, імміграційну і санітарну зони. Швидкохідність сучасних судів не дає можливості забезпечити за ними контроль в межах територіальних вод. Тому прибережній державі надано право здійснювати спеціалізований контроль в певному просторі за межами територіального моря. Це один з випадків, коли міжнародне право розширює юрисдикцію держави за межі її для забезпечення її законних інтересів. |