ШПОРИ. 1. Договір про Європейський Союз (дєс) (Маастрихтський договір

• Название: 1. Договір про Європейський Союз (дєс) (Маастрихтський договір
• Анкор: ШПОРИ.doc
• Дата: 20.01.2018
• Размер: 0.98 Mb.
• Имя файла: ШПОРИ.doc
• Тип: Документы; #14654
• страница: 19 из 20

200.Загальна хар-ка дог.про ЄС від 7 лютого 92. Договір про ЄС, підписаний в 1992р. В Маастрихте(Нідерланди) главами держав і урядів 12 держав-членів ЕСпівтовариства. Він доповнен 17 протоколами і33 заявами за різними аспектами домовленостей, в яких враховані результати референдума в Данії, а також протоколом та погодженням про соціальну політику , які передбачають створення единого соціального простору. Договір додатково до національного громадянства вводитьгромодянство ЕС. ЕС грунтується на таких трьох складових: ЕСпівтовариства з додатками та формами співпраці, які передбачені в Договорі про ЕС;спільна зовнішня політика та політика в галузі міжнародної безпеки; співпраця у внутрішній та правової політиці. Цей Договір свідчить про початок створення тісного Союзу народів Європи, рішення якого будуть прийматися якомога відкритіше і доступніше до суспільства вцілому. Одне з завдань покладених в зміст цього договору за допомогою узгоджених методів налагодити відносини між державами-членами та їх надодами. - сприяти економічному та соціальному прогре­су, високому рівню зайнятості, досягнути збалансова­ного та сталого розвитку шляхом створення простору без внутрішніх кордонів та досягнення економічного і соціального єднання, формування економічного і ва­лютного союзів, що передбачає введення єдиної ва­люти;- сприяти утвердженню Євросоюзу на між­народній арені шляхом проведення спільної зов­нішньої та оборонної політики; - посилити захист прав та інтересів громадян держав-члеиів через введення єдиного громадянства Євросоюзу;- зберігати і розвивати Євросоюз як простір сво­боди, безпеки та законності, в якому наявне вільне переміщення осіб поєднується із відповідними захо­дами контролю на зовнішніх кордонах, надання при­тулку, імміграції, попередження і боротьби із зло­чинністю;- зберігати в повній мірі досягнення Співто­вариств і спиратися на них, щоб визначити, наскільки політика і форми співробітництва, вказані в даному Договорі, потребують перегляду для забезпечення ефективності дії органів Євросоюзу.

201.Положення про спільну зовн політику відповідно до договору про ЄС. Союз визначає та проводить спільну зовнішню політику з метою: захисту спільних цінностей, основних інтересів, незалежності та цілосності Союзу; зміцнення безпеки Союзу; збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки; сприяння міжн. співробітництву; розвитку демократії та законності, визнання основних прав і свобод людини. Держави-члени активно і відкрито підтримують зовнішню політику і політику безпеки Союзу, працюють спільно, зміцнюючи і розвиваючи взаємну політичну солідарність. Вони повинні утримуватись від б-я-х дій, що суперечать інтересам Союзу. Союз прагне досягти вище зазначені цілі чкерез визначення принципів, основних напрямків спільної зовн.пол-ки та пол-ки безпеки; визначення спільних стратегій, позицій; систематичне співробітництво між д-ми-членами в політ. сфері. Органом який визначає принципи і напрями зовн. П-ки є ЄРада. Рада приймає рішення необхідні для визначення і здійснення спільної зовн. П-ки, передає запропоновані нею спільні стратегії на розгляд ЄРади. Рада забезпечує єдність, послідовність і ефективність дій Союзу. На Раду покладається обов’язок прийняття рішення про те,що певне питання може чи повинно бути предметом спільних дій д-членів Союзу, Рада визначає сферу застосування спільних дій, їх основні цілі і завдання, в разі необхідності — тривалість, а також засоби, процедури й умови реалізації. Концепція спільних дій передбачає, що держави-члени беруть на себе зобов'язання відносно позицій, які вони виробляють, і напрямків діяльності. Рада може вносити на розгляд Комісії певні пропо­зиції з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки з метою забезпечення максимальної ефективності спільних дій. У випадку вироблення позиції та здійснення певних політичних кроків на національному рівні відповідно до спільних дій, має бути своєчасно подана інформація, що дає змогу, в разі потреби, звертатися за попередніми консуль­таціями до відповідних органів Ради. Зобов'язання про на­дання попередньої інформації не поширюється на заходи, які є національним аналогом відповідних рішень Ради. Держави-члени повинні узгоджувати свою національну політику із спільними позиціями.

Держави-члени інформують один одного і консульту­ються з Радою з будь-якого питання, що становить взаємний інтерес у сфері зовнішньої політики та політики безпеки, з метою досягнення максимально ефективного впливу Союзу на реалізацію спільних узгоджених дій.Спільна зовнішня політика та політика безпеки включають усі питання, що стосуються безпеки Союзу, в тому числі й визначення в найближчому майбутньому спільної оборонної політики, котра, як зазначено у другому підпункті, може сприяти формуванню спільного захисту в разі прийняття відповідного положення Європейською Ра­дою.

Політика Союзу, що проводиться згідно з положеннями даної статті, не повинна завдавати шкоди особливому ха-дактеру політики безпеки та оборонної політики певної держави-члена; вона має також поважати зобов'язання окремих держав-членів, об'єднаних навколо Північно-—атлантичного блоку (НАТО), і не суперечити загальній політиці безпеки, встановленій в його межах.
214.Положення про тіснішу співпрацю відповідно до договору про ЄС . Держави-члени з метою більш тісної співпраці , можуть використовувати інститути , процедури та механізми, створені на основі даного Договору та Договору про заснування ЄСпівтовариства , за умови ,що подібна співпраця : - 1) спрямована на досягнення цілей Союзу , слугує його інтересам ; 2) грунтується на принципах поваги до вищезазначених Договорів та єдиної інституційної структури Союзу ; 3) використовується лише як винятковий засіб ; 4) поширюється на більшість держав-членів ; 5) не впливає на повноваження , права , зобов’язання та інтереси тих держав-членів , що не залучені до співпраці ; 6) у будь-який час відкрита для всіх держав-членів . Держави-члени застосовують певні акти і рішення, прийняті з метою реалізації співпраці . Держави-члени, що не залучені до співпраці , не повинні перешкоджати її здійсненню . Витрати для здійснення співпраці , за винятком адміністративних , покладаються на держави-члени , які є учасниками співпраці , якщо Рада , діючи одноголосно , не вирішить інакше . Рада та Комісія регулярно інформують Європейський Парламент про хід розвитку більш тісної співпраці .

202. Положення про співроб-во у сфері охорони правоворядку та правосуддя в крим.справах відповідно до договору про ЄС. Не порушуючи повноважень Європейського Співтова­риства, Союз має на меті забезпечити громадянам усіх дер-жав-членів високий рівень безпеки у рамках забезпечення свободи та справедливості шляхом розробки спільних дій держав-членів у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах, боротьби з расизмом та ксено-фобією.Ця мета має бути досягнута шляхом запобігання і бо­ротьби з організованою і неорганізованою злочинністю, зо-крема з проявами тероризму, контрабанди, незаконної торгівлі наркотиками і зброєю, корупції та шахрайства шляхом:— більш тісної співпраці між органами охорони поряд­ку та митними структурами держав-членів у межах Європей-ського поліцейського відомства (Європол), згідно з положеннями статтей З0 і 32;— більш тісної співпраці між судовими органами влади держав-членів відповідно до положень статтей 31(а-г) і 32; — зближення, по можливості, норм кримінального пра-ва держав-членів

До спільних дій у сфері охорони порядку належать:(а) оперативна співпраця між уповноваженими органа­ми влади, включаючи поліцейські, митні та інші правоохо­ронні служби держав-членів, що займаються виявленням і розслідуванням кримінальних правопорушень;(б) накопичення, збереження, обробка, аналіз та обмін відповідною інформацією, включаючи дані від правоохо­ронних служб стосовно інформації про підозрілі фінансові операції, що отримані через Європол, враховуючи відповідні положення про захист даних особистого характеру; (в) співпраця та спільні ініціативи у сфері підготовки, стажування та обміну кадрами, постачання відповідним об­ладнанням, здійснення судових розслідувань;

(г) спільна оцінка окремих слідчих технологій у зв'язку з розслідуванням серйозних форм організованої злочин­ності.

Рада сприяє налагодженню співпраці через Європол, особливо протягом перших п'яти років з часу введення в дію Амстердамського Договору:(а) надати можливість Європолу в полегшенні та підготовці, а також у заохочуванні координації та здійсненні конкретних розслідувань компетентними органами держав-членів, включаючи оперативні дії спільних груп із за­лученням представників Європолу;(б) здійснити заходи, які б дали можливість Європолу просити компетентні органи держав-членів про проведення та узгодження особливо важливих розслідувань у конкрет­них випадках та розробці специфічних експертиз з виявлен­ня організованої злочинності, що згодом передаються в розпорядження усіх членів Союзу;(в) сприяти налагодженню зв'язків між співробітниками прокуратури та карного розшуку, які спеціалізуються у бо­ротьбі з організованою злочинністю у тісній співпраці з Європолом;(г) створити дослідницьку, документаційну та статис­тичну мережу транскордонних злочинів.До спільних дій у сфері кримінального права належать:(а) налагодження та зміцнення співпраці між компе­тентними міністерствами та судовими органами влади дер­жав-членів щодо внесення та ухвалення відповідних рішень;(б) спрощення процесу екстрадиції між державами-членами;(в) забезпечення узгодженості правових норм і проце­дур, характерних для окремих держав-членів;(г) запобігання конфліктам щодо визначення сфери повноважень держав-членів;(д) послідовне прийняття заходів, що встановлюють мінімальні правила стосовно складових елементів кримінальних дій та покарань у сфері організованої злочинності, тероризму та незаконного розповсюдження наркотичних речовин. Рада визначає умови та обмеження (статті ЗО і 31), відповідно до яких компетентні органи влади повинні діяти на території іншої держави-члена у згоді з місцевими влад­ними структурами. До компетенції Суду не входить розгляд питання чинності або пропорційності операцій, що проводяться поліцейськими та іншими правоохоронними структурами держав-членів, а також здійснення зобов'язань, покладених на держав-членів щодо підтримання правопорядку та захис­ту внутрішньої безпеки.6. Суд має юрисдикцію щодо розгляду законності рам­кових рішень та рішень після подання з боку окремих дер­жав-членів або Комісії на підставі відсутності компетенції, істотного порушення процедурних вимог, недотримання положень даного Договору і правових норм, які визначають умови його реалізації, або зловживання владою. роцедури, які згадуються в цьому пункті, вводяться протягом двох місяців з дати публікації акту.7. Суд має юрисдикцію щодо розгляду будь-яких супе­речок, що виникають між окремими державами-членами стосовно інтерпретації або стосування актів, прийнятих відповідно до положень статті 34(2), у разі, якщо подібні справи не в змозі вирішити Рада протягом шести місяців з часу їх подання на розгляд однією із сторін. Суд також наділяється повноваженнями розглядати будь-які супе­речності, що виникають між окремими державами-членами і Комісією відносно інтерпретації або застосування кон­венцій
203. Характеристика складу Європейського парламенту.

Щодо кількісного складу Європарламенту, що у 1994 р. у ньому було 518 осіб. Основним принципом поділу місць у цьому органі є, перш за все, пропорційне представ­ництво В залежності від кількості населення. Число мандатів, закріплених за кожною країною, фіксується в установчому акті і переглядається тоді, коли відбувається розширення Євросоюзу чи істотно змінюється чисельність населення.

Наприклад, об'єднання Східної та Західної Німеччини у 1991 р. призвело до суттєвого збільшення населення. Це стало причиною зростання чисельного представництва цієї країни в Європарламенті. У 1995 р. було запроваджено нові місця для країн, які приєднались до Євросоюзу, - Австрії, Фінляндії та Швеції.

Нинішній розподіл місць в Європарламенті вигля­дає наступним чином: Австрія - 20, Бельгія - 25, Велика Британія - 87, Греція - 25, Данія - 16, Ірландія - 15, Іспанія - 64, Італія - 87, Люксембург - 6, Нідерланди -31, Німеччина - 99, Португалія - 25, Фінляндія - 16, Франція - 87, Швеція - 21 місце. Загальна кількість місць -624.

Як видно з наведених даних, найбільшу кількість місць має Німеччина - 99. Велика Британія, Італія та Франція мають по 87 місць. Цікаво, що місця Великої Британії поділені в такій пропорції: 71 місце - Англія, 8 -Шотландія, 6 - Уельс, 3 - Північна Ірландія.

Безперечно, тенденція до розширення кількості країн - членів Євросоюзу, яка спостерігається нині, призведе до того, що норми їх представництва змен­шуватимуться.

Відповідно до положень п. З ст.190 Договору про заснування Європейського Співтовариства члени Європарламенту обираються на п'ять років. При цьо­му слід звернути увагу на те, що положення п. 2 ст.19 цього ж Договору дозволяють громадянину Євро­союзу, який постійно проживає в одній з країн-членів та не є її громадянином, реалізувати право висувати свою кандидатуру та брати участь у виборах членів Європарламенту на тих же умовах, що існують для громадян цієї країни.

204.Категорії справ, які розглядаються в Суді ЄС і по яких відповідачем виступають органи ЄС
всі спори, які підвідомчі Суду, можна поділити на чотири наступних типи в залежності від їх суб'скпюго складу:

І) спори між країнами-учасницями;

2) спори між країна ми-учасницями і органами Євросоюзу;

3) спори між органами Євросоюзу;

4) спори між фізичними або юридичними особами та органами Євросоюзу. Прове­дення такого поділу є доречним, враховуючи що справам кожного типу притаманні специфічні особли-

Перший тип справ, що розглядаються Судом ЄС, - це справи за позовом Комісії, щодо порушення умов Договору про заснування Європейського Співто­вариства однією з країн-члєнів. Предметом спору мо­же бути як навмисне невиконання цих умов, так і простий адміністративний недогляд. Договір перед­бачає свого роду процедуру досудового вирішення спору по цій категорії справ. Так, якщо, на думку Комісії, будь-яка країна-член ухиляється від виконан­ня умов вказаного Договору, то вона надає вмотиво­ваний висновок з цього приводу та дозволяє за­цікавленій країні висловити свою точку зору. Якщо висновки Комісії залишаються без уваги, то для вирішення питання вона має право звернутись до Су­ду ЄС.

Ст. 227 названого Договору передбачає, що по­зов щодо порушення умов основних договорів може бути поданий й будь-якою країною - членом Євросоюзу. В цій, як і в попередній категорії справ, передбачено процедуру досудового врегулювання. Так, країна-член, на думку якої інший учасник Євросоюзу порушує умови цього Договору, має звернутись до Комісії, яка приймає відповідний вмотивоване рішен­ня. Після цього зацікавленим країнам-членам дається можливість зробити свої зауваження та пропозиції. Право на позов виникає, якщо Комісія не надасть відповідного висновку протягом трьох місяців.

Якщо Суд ЄС визнає наявність порушень з боку країни-члена, то остання зобов'язана вжити не­обхідних заходів для виконання його рішення. Якщо ж вимоги судового рішення не будуть виконані країною-правопорушницею у встановлений строк, Комісія має право звернутись до Суду ЄС з позовом про накладення на цю країну штрафних санкцій та пені за невиконання даних вимог.

Наступним типом справ Суду ЄС є справи про контроль законності актів, прийнятих органами Євросоюзу, що визначено в ст. 230 зазначеного Дого­вору. Предметом розгляду цієї категорії справ можуть бути лише акти, які мають обов'язкову юридичну си­лу. В справах проти органів Євросоюзу тісно перепле­тені адміністративні та конституційні повноваження Суду ЄС.

Позивачем у цій категорії справ може бути як країна - член Євросоюзу, так і Рада або Комісія. Кри­теріями оцінки акта є: наявність відповідної компе­тенції органу, який прийняв оскаржуваний акт; дотримання правил процедури при прийнятті оскаржуваного акта; дотримання норм цього Договору, а також будь-яких інших положень, що забезпечують його виконання; відсутність зловживання владою.

Особливим є те, що юридичні та фізичні особи теж наділені повноваженнями щодо оскарження будь-яких обов'язкових актів, прийнятих щодо цієї особи.

Умовно справи, по яких відповідачем виступа­ють органи ЄС можна поділити на дві категорії.

Так, спори про визнання недійсними актів органів Євросоюзу, про що йшлося в попередньому абзаці, належать до першої категорії. Друга категорія справ стосується бездіяльності основних органів Євросоюзу та визначена в ст. 232 названого Договору. У разі, якщо на один з органів Євросоюзу (маються на увазі лише два з них - Комісія та Рада) покладено обов'язок здійснити ті чи інші дії, їх невиконання може бути кваліфіковане як порушення положень основних договорів у рамках Євросоюзу. По цих кате­горіях справ до Суду, у першу чергу, мають право звертатись країни-члени, а також інші органи ЄС. Але можливий і такий варіант, коли по ній категорії справ до Суду ЄС звертається юридична чи фізична особа або група осіб. У такому випадку необхідно довести, що бездіяльність відповідного органу ЄС прямо впли­ває на основні права та свободи такої особи чи групи осіб або порушує їх.

Наступна категорія справ, яка належить до ком­петенції Суду ЄС, визначена в ст. 234 вказаного Дого­вору та включає прийняття преюдиціальних рішень щодо тлумачення норм і принципів Європейських Співтовариств та Євросоюзу, положень основних до­говорів Євросоюзу, а також статутів організацій, які створені на підставі рішення Ради, якщо це перед­бачено статутами цих організацій.Із запитом щодо тлумачення до Суду можуть звертатись як держави-члени, так і основні інституги Євросоюзу. В деяких випадках національні судові установи навіть зобов'язані звертатись до Суду ЄС з метою забезпечення одноманітності в імплементації та застосуванні норм права Євросоюзу. В результаті співпраці, яка мала місце в ході реалізації цього по­ложення між Судом ЄС та національними судовими установами, можна із впевненістю стверджувати, що останні також виконують функції "вартового" загаль­ноєвропейського порядку.Зазначена категорія справ становить суттєву частину діяльності Суду ЄС, і саме з цього приводу держави-члени доволі часто звертаються до нього.Саме в рамках здійснення преюдиціальної компе­тенції Суду ЄС було сформульовано деякі основні принципи права Євросоюзу.По справах преюдиціального характеру в залеж­ності від предмета тлумачення можливі такі варіанти рішень. У тих випадках, коли Суд ЄС виносить рішення щодо тлумачення положень основних дого­ворів Європейських Співтовариств, такі рішення є обов'язковими для держав-членів. У справах щодо тлумачення основних засад і загальних принципів діяльності Співтовариств у цілому Суд ЄС має до-радчу компетенцію. Але остання категорія справ ви­носиться на розгляд Суду ЄС лише за взаємною зго­дою держав-членів. Важливо, що компетенція остан­нього по таких справах є виключною, тобто сторони не мають права звертатись до інших установ.