ШПОРИ. 1. Договір про Європейський Союз (дєс) (Маастрихтський договір
 Скачать 0.98 Mb.
|
|
11. Хартія Європейського Союзу про основні права. Хартія основних прав (Charter of Fundamental Rights)вперше в історії Європейського Союзу поєднала в одному документі всі громадянські, політичні, економічні та соціальні права європейських громадян і мешканців ЄС. Ці права розділені на шість розділів: Гідність, Свободи, Рівноправність, Солідарність, Права громадян, Правосуддя!!! Вони базуються, зокрема, на фундаментальних правах і свободах, проголошених в Європейській конвенції з прав людини, конституційних традиціях держав-членів, Соціальній хартії Ради Європи, Хартії основних соціальних прав робітників Європейського Союзу (див. “Соціальна хартія”) та інших міжнародних конвенцій, членами яких є держави ЄС або сам ЄС. Розроблена й ухвалена в результаті спеціальної процедури, яка не має аналогів у історії Європейського Союзу. Вона складалась з кількох етапів: * Європейська Рада в Кельні (3-4 червня 1999) доручила завдання виробити Хартію Конвенту * Конвент з представників національних урядів, парламентів, європарламентаріїв та представника Комісії, вперше зібрався в грудні 1999 року, а в жовтні 2000 року представив проект Хартії * Європейська Рада в м. Біарріці, Франція, (13-14 жовтня 2000) одностайно ухвалила проект і передала його на розгляд Європейському Парламенту і Комісії * Європейський Парламент дав свою згоду 14 листопада, а Європейська Комісія – 6 грудня * 7 грудня 2000 року в Ніці президенти Європейського Парламенту, Ради та Комісії підписали і проголосили Хартію від імені своїх інституцій. Пізніше аналогічну процедуру застосували за розробки європейської Конституції. Кельнська Європейська Рада, що поклала початок роботі над Хартією, підняла й питання щодо її юридичного статусу, а саме: чи буде вона внесена в Договір про Європейський Союз і чи стане обов’язковою до виконання. Конвент розробив проект Хартії з огляду на її можливе внесення в Договір, Європейський Парламент проголосував за. Однак Ніццька Європейська Рада відклала це питання. Нова Конституція ЄС включила Хартію до основного тексту; тож коли Конституція набуде чинності, Хартія основних прав ЄС набуде сили закону. щоб забезпечити представництво інтересів різних економічних і соціальних груп. Комітет складається з 317 (з 2007 року, з вступом Болгарії та Румунії – 344) членів; їх призначає Рада на 4 роки за рекомендацією національних урядів. Члени СЕК належать до таких категорій так званого “організованого громадянського суспільства” як роботодавці, профспілкові діячі та представники різних груп інтересів (професійних об’єднань, фермерів, захисників довкілля, споживачів тощо). СЕК представляє їхню позицію та відстоює їхні інтереси в діалозі з Комісією, Радою та Європейським Парламентом. Завдання СЕК полягає в тому, щоб давати поради Комісії й Раді, які зобов’язані консультуватися з ним щодо соціальних та економічних питань. СЕК може також висловлювати свою позицію з власної ініціативи. Таким чином, СЕК відіграє роль містка між Союзом та громадянами. Члени СЕК зустрічаються на пленарних засіданнях близько десяти разів на рік, а частіше засідають меншими групами. Ніццький договір не змінив розподілу місць у Комітеті між державами-членами, він лише обумовив, з огляду на розширення Союзу, що в майбутньому кількість місць у СЕК не повинна перевищувати 350 (останнє розширення не вийшло за цю межу). Договір прояснив також засади призначення членів СЕК: він повинен складатися з “представників різних економічних та соціальних груп організованого громадянського суспільства” (Стаття 257 Договору про заснування Європейської Спільноти). 12.Комітет реґіонів - консультативний орган ЄС, що висловлює думку місцевих і реґіональних органів влади. Комітет реґіонів (КР) створений згідно з Договором про Європейський Союз, розпочав свою діяльність 1994 року. Він складається з представників місцевих і реґіональних органів управління, яких призначає Рада за пропозиціями країн-членів на чотирирічний термін. В процесі ухвалювання рішень з питань, що зачіпають місцеві й реґіональні інтереси, як-от освіта, справи молоді, культура, охорона здоров’я, соціальне й економічне гуртування, консультації з КР обов’язкові. Амстердамський договір (набув чинності в травні 1999 року) розширив коло цих питань, включивши до них охорону довкілля, розпоряджання коштами з Європейського соціального фонду, професійно-технічна освіта, транскордонна співпраця і транспорт. Крім того, КР може готувати висновки і з власної ініціативи. Кількість і розподіл місць у Комітеті реґіонів такі ж, як у Європейському соціально-економічному комітеті. Так само, як і у випадку останнього, Ніццький договір не змінив розподіл місць в КР між державами-членами. Він лише обумовлює, з огляду на розширення Союзу, що в майбутньому кількість місць у Комітеті не повинна перевищувати 350. Крім того, Договір чітко визначає, що членом Комітету може бути лише представник виборних органів реґіональної чи місцевої влади або особа, політично підзвітна виборному органові. 13.Європол (Європейська поліція) - установа правопорядку Європейського Союзу; збирає інформацію щодо кримінальних злочинів. Створення Європолу передбачено в Договорі про ЄС. З січня 1994 року розпочав роботу як управління з боротьби з наркотиками. Поступово поширював свою діяльність на інші види кримінальної злочинності. 1 жовтня 1998 року, після ратифікації в усіх державах-членах набули чинності Конвенція про створення Європолу та пов’язані з нею правові акти. Як наслідок, 1 липня 1999 року Європол розпочав повномасштабну роботу в усіх сферах своїх повноважень, а саме: незаконна торгівля наркотиками; незаконні мережі імміграції; тероризм, незаконна торгівля автотранспортом; торгівля людьми і дитяча порнографія; виготовлення фальшивих грошей та інших платіжних засобів; відмивання грошей. Крім того, до пріоритетних сфер дослідження Європолу належать злочини проти особи, фінансові та кіберзлочини. Діяльність Європолу обмежена структурами організованої злочинності, в яких задіяні дві чи більше країни ЄС. Європол допомагає державам-членам в обміні інформацією; здійснює оперативний аналіз заходів, до яких вдаються держави-члени; готує стратегічні звіти (зокрема, формулює загрози) та дослідження злочинності; виконує експертизу і надає технічну підтримку в рамках розслідувань і операцій всередині ЄС; а також сприяє гармонізації процедур розслідування у державах-членах. Базується в Гаазі (Нідерланди). 14.Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) — неприбуткова фінансово-кредитна організація країн ЄС для фінансування розвитку відсталих європейських регіонів у формі довготермінових кредитів. Створений у 1958 році з метою надання кредитів для спорудження та реконструкції об'єктів, які становлять інтерес для країн ЄС та асоційованих держав. Статутний капітал формується із внесків країн-учасниць і становить 163,7 млрд. євро. За рахунок випуску облігаційних позик на міжнародному грошовому ринку та на національних грошових ринках країн ЄІБ формуються залучені кошти банку. На рентабельні проекти надають звичайні кредити, на малорентабельні — пільгові. До 70% припадає на кредити для регіонального розвитку менш розвинутих районів. Загальна сума наданих кредитів — понад 47 млрд. євро. Позики банку покривають частину вартості проекту, доповнюючи власні капітали позичальника (як правило менше 50%). Сфери використання кредитів — передусім енергетика, транспорт і телекомунікації. ЄІБ надає також пільгові кредити за рахунок засобів ЄС як технічний розпорядник. Кредити банку надаються в кількох валютах. Відсоткова ставка по «змішаних» кредитах визначається на базі середньозваженої вартості в залучених коштах у даних валютах на міжнародних або національних ринках капіталів. Керівні органи ЄІБ — Рада керуючих, Директорат і Правління. До Ради керуючих входять міністри фінансів країн ЄС. Вона визначає загальну кредитну політику, розглядає і затверджує річні баланси, вносить зміни до статутного капіталу. Директорат приймає рішення про надання кредитів та гарантій при залученні коштів встановленні відсоткових ставок. Оперативне керівництво здійснюють президент і п'ять його заступників. Місцезнаходження ЄІБ — Люксембург. 15.Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) — система до якої входять Європейський центральний банк та центральні банки країн ЄС, створена передусім для забезпечення стабільності цін. Розробляє і проводить узгоджену валютну політику країн учасниць та закордонні валютні операції, а також розрахункові операції в межах платіжного балансу, затверджує банкноти, надає відповідні консультації та ін. Створена згідно з умовами Маастрихтського договору. ЄСЦБ — відносно незалежна, що виявляється передусім у неможливості примусу з боку урядів щодо покриття ними зовнішніх і внутрішніх боргів. Діяльність ЄСЦБ ґрунтується принципах саморегулювання (співвідношення попиту і пропозиції на валютні ресурси, дотримання вимог вільної конкуренції тощо) і державного та наддержавного регулювання економіки. Про результати своєї діяльності ЄСЦБ звітує перед Комісією ЄС, Радою ЄС та Європарламентом. Процедури ухвалювання рішень в Європейській монетарній системі (ЄМС) варіюються залежно від питання:
16. Рада ЄС Рада Європейського Союзу є головною інституцією, що ухвалює рішення. Рада ухвалює законодавство Союзу, укладає міжнародні угоди, відповідає за координацію спільної економічної політики держав-членів. До її складу входять по одному представнику на рівні міністра від кожної країни-члена. Після підписання Маастрихтського договору до складу Ради можуть делегуватися також і представники міністерського рівня від територіальних утворень, що діють у межах публічного права. Залежно від порядку денного, збираються міністри закордонних справ (Рада з загальних справ та зовнішніх відносин), економіки й фінансів (Екофін), сільського господарства тощо – загалом 9 конфігурацій Ради. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради збираються раз на місяць; інші – раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів змінюється, це єдина інституція. Засідання Ради скликається її головою, що змінюється кожні півроку, або на вимогу одного з її членів чи Єврокомісії. Знаходиться у Брюсселі. 17. Євроюст. Нова установа ЄС, створена 2002 року на допомогу державам – членам у розслідуванні та судовому покаранні важких транскордонних злочинів і організованих злочинних дій. Має на меті зміцнити загальноєвропейську співпрацю з кримінальних справ. Євроюст заохочує та поліпшує координацію між слідчими й судовими установами держав-членів, зокрема, полегшуючи надання взаємної міжнародної правової допомоги та виконання запитів про екстрадицію. Євроюст створив і підтримує першу в світі мережу судових установ. Він надає приміщення й перекладацькі послуги для зустрічей слідчих і прокурорів з різних країн, у перебігу яких відбувається як обмін досвідом з конкретних справ , так і обговорення стратегічних завдань і специфічних проявів злочинності. Колегія Євроюсту складається з 27 досвідчених прокурорів чи cуддів високого рангу, по одному від кожної держави-члена. 18.Европейська Рада Європейська Рада є органом уведеним не установчими Договорами Європейського Співтовариства, її витоки сягають початку шістдесятих років. Сформувалася на основі так званої конференції у верхах, яка на початку відбувалася несистематично У них брали участь глави держав та урядів, а після конференції в Гаазі також міністри закордонних справ та Керівники Комісій. Формальні підстави для функціонування Європейської Ради створив у 1986 р. Єдиний Європейський Акт (ст. 2). На жаль, ЄЄА не визначив сфери повноважень Європейської Ради і її правового статусу. Положення ЄЄА повторено в ст. 4 [D] Договору про створення Європейського Союзу, і це є нині правовою підставою діяльності Європейської Ради. Європейська Рада не має постійного місця знаходження. Кожного разу ЄР збирається в столицях чи інших містах країни, яка нині головує в Раді Європейського Союзу. Склад і обов'язки : До складу Європейської Ради входять глави держав (стосується Франції й Фінляндії) чи глави урядів країн-членів і Голова Європейської Комісії. Їх супроводжують міністри закордонних справ та один член Комісії. Відповідно до декларації N 4, доданої до Заключного Акту Конференції в Маастрихті, Голова Європейської Ради запросив міністрів економіки та фінансів брати участь у засіданнях, на яких розглядаються питання, пов'язані з Валютно-Економічним Союзом. Європейська Рада збирається щонайменше два рази на рік, під керівництвом глави країни чи уряду країни-члена, яка зараз головує в Раді Європейського Союзу. Повноваження : Перший раз повноваження Європейської Ради були визначені в Лондонській Декларації, яку прийнято 29-30.06.1977р. у Лондоні. Пізніше статус ЄР був розширений і доопрацьований у Урочистій Декларації про Європейський Союз, прийнятій на саміті в Штутгарті 19.06.1983р. Першим Договором, у якому сформульовано повноваження Європейської Ради є Договір про створення Європейського Союзу, при чому слід зазначити, що у цьому договорі повноваження ЄР окреслені значно скромніше, аніж у раніше згаданих деклараціях. Відповідно до ст. 4 [D] Договору, Європейська Рада надає Союзу необхідний імпульс для розвитку і визначає узагальнені вектори його політики. Європейська Рада звітує Європейському Парламенту про кожне своє засідання, а також подає річний, письмовий звіт про поступ, досягнутий Союзом. Європейська Рада займається справами, які зважаючи на свою важливість не можуть бути вирішені на нижчому щаблі. Рішення прийняті нею переважно не мають юридичної сили, але їх політичне значення є дуже велике, і це знаходить відображення в правових актах, прийнятих іншими, уповноваженими до цього інституціями Європейського Союзу. Але це не означає, що Європейська Рада не може приймати юридично зобов'язальних рішень. Добрим прикладом може бути ст. 7 [F.1] Договору про створення Європейського Союзу, яка передбачає право застосовувати санкції до країн, які в тривалий час грубо порушують основні свободи, демократичні принципи та права людини. Відповідно до ст. 121 [109 j] Договору про Європейське Співтовариство Рада "збирається в складі голів держав чи урядів", приймає деякі рішення в рамках Валютно-Економічного Союзу, наприклад, про початок третього етапу валютної інтеграції. З правової точки зору, Європейська Рада є інституцією Європейського Союзу, але не є органом Європейського Співтовариства. Однак, особливий статус цієї інституції і специфіка взаємної залежності між Співтовариствами і Європейським Союзом призводять до того, що її рішення мають також ключове значення в рамках Співтовариства. 19. Функції та повноваження Функції : Рада Європейського Союзу є одним із найважливіших органів Європейського Союзу. Виконує низку функцій, серед яких найістотнішою є участь у процесі законотворення Співтовариств. Більше того, Рада має певний вплив на формування інших інституцій та володіє повноваженнями контролюючого характеру. Законодавча функція Законодавча функція Ради випливає зі ст. 249 [189] ДЄС, у якій йдеться про те, що: "З метою виконання своїх завдань і дотримуючись умов, передбачених даним Договором, про спільну діяльність Європейського Парламенту і Ради, Рада і Комісія видають регламенти і директиви, приймають рішення, а також надають рекомендації та висловлюють думки", також із ст. 202 [145], яка серед основних повноважень Ради згадує право прийняття рішень. Рада, як і Парламент, не володіє правом законодавчої ініціативи, оскільки ці повноваження зберігаються за Комісією. Однак, згідно зі ст. 208 [152] Рада може зажадати проведення Комісією будь-яких вивчень, які визнаються необхідними для досягнення спільної мети, і подання всіляких потрібних пропозицій. Це формулювання означає, що Рада володіє правом опосередкованої законодавчої ініціативи. Формувальна функція Рада має досить великі повноваження зі створення інших органів і формування політики персоналу. Вона призначає членів Соціально-Економічного Комітету, Комітету Регіонів і Суду Аудиторів. Рада може за умов одноголосності змінити кількість членів Європейської Комісії, на подання Європейського Суду - збільшити кількість його Суддів чи Генеральних Радників. Рада також ухвалює статути чи регламенти деяких інституцій. Рада уповноважена встановлювати ставки, додатки та розмір пенсії Голови та членів Комісії, Голови, Суддів, Генеральних Радників і Секретаря Європейського Суду (ст. 210 [154] ДЄС). Контролююча функція Основним контролером дотримання правових положень Співтовариств є Європейська Комісія, тим не менше, згідно зі ст. 202 [145] p. З ДЄС, у певних ситуаціях і Рада може користуватися таким правом. Прикладом може бути антидемпінгове мито і вирівнювальні доплати. Повноваження. До сфери компетенції Ради віднесено ухвалення рішень, координацію політики національних держав-членів Європейського Союзу, повноваження щодо взаємного інформування та виконавчі повноваження. Однак Рада не має необмежених повноважень і може діє лише згідно з положеннями, передбаченими договором. Закріпленими за Радою повноваженнями в узагальненому вигляді є: 1) повноваження на законодавчу діяльність; 2) право на висунення та призначення президента Єврокомісії, Верховного представника Європейського Союзу, членів Єврокомісії, Економічно-соціального комітету, Комітету регіонів, Європейської рахункової палати, Європейського суду, правління Європейського центрального банку, адміністративної ради Європейського інвестиційного банку, Економічно-фінансового комітету, комітетів з вивчення окремих проблем Євратому; 3) право звільняти з посади членів правління Європейського інвестиційного банку, а також порушувати питання про звільнення з посади членів Європейської комісії за рішенням Європейського суду; 4) право вимагати від Єврокомісії ініціювання нового правового акта; 5) обмежені функції контролю за діяльністю Єврокомісії щодо виконання бюджету; 6) координаційні повноваження в сфері економічної політики та політики зайнятості; 7) право наділяти Єврокомісію повноваженнями на ведення переговорів з третіми країнами чи міжнародними організаціями; 8) право на укладання договорів з третіми країнами чи міжнародними організаціями; 9) право на встановлення посадових окладів; 10) право на складання проекту плану бюджету; 11) право на встановлення обсягу власних коштів співтовариства. До найважливіших функцій голови РЄС та його апарату належать адміністративна, ініціативна, координаційна, посередницька та представницька. Рішення ухвалюються простою і кваліфікованою більшістю, одноголосно або відповідно до особливих умов голосування, зафіксованих у договорах про Європейські Співтовариства та Європейський Союз. |