ШПОРИ. 1. Договір про Європейський Союз (дєс) (Маастрихтський договір
 Скачать 0.98 Mb.
|
|
Конференція Керівників Конференція Керівників є дуже важливим органом Європейського Парламенту. До його складу входять: Голова ЄП а також голови або делегати від політичних груп. Найважливішими повноваженнями Конференції Керівників є: затвердження проекту порядку денного засідань, оформлення запитів, скерованих до Ради чи Комісії; зміна періоду перерв між сесіями, право скликати надзвичайне засідання ЄП. Окрім того, Конференція визначає склад і повноваження Комісій ЄП, спеціальних слідчих комісій та відповідає за відносини з іншими інституціями Європейського Союзу і національними парламентами, серед них також парламентами країн, які не входять до Європейського Союзу. Конференція Керівників Комісій До складу Конференції Керівників Комісій входять голови всіх постійних і тимчасових комісій Європейського Парламенту. Вони можуть скеровувати рекомендації для Конференції Керівників щодо роботи парламентських комісій і стосовно порядку денного засідань ЄП, а також виконують завдання, доручені Президією ЄП чи Конференцією Керівників. Конференція Керівників Делегацій Конференція Керівників Делегацій cкладається з керівників усіх постійних міжпарламентських делегацій. Подібно до Конференції Керівників Комісій, цей орган може скеровувати рекомендації для Конференції Керівників щодо роботи делегації, а також виконує завдання, доручені Президією ЄП чи Конференцією Керівників. Парламентська комісія Робота Парламенту ведеться в 17 постійних комісіях : 30.Європе́йська Комі́сія — унікальна інституція ЄС, наднаціональний орган, що не має аналогів у національних системах урядування. Європейську Комісію (Комісію) часто представляють як виконавчий орган ЄС, хоч насправді вона має обмежені повноваження та можливості втілювати політику ЄС. Точніше роль Комісії відбиває неформальна назва «двигун європейської інтеграції». І не лише тому, що в рамках повноважень першого стовпа вона має майже виняткове право на законодавчу ініціативу], але також і через її історію, склад, культуру й радше європейський, ніж національний світогляд. Крім того, Комісія наглядає за тим, щоб не порушувались угоди, і традиційно захищає інтереси малих держав-членів. Відповідно до записаного в угодах Комісія має
Комісія складається з двадцяти семи незалежних членів (по одному від кожної країни-члена), разом з Президентом і п'ятьма віце-президентами. Комісію призначають на п'ятирічний термін за згодою країн-членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський Парламент. Комісії допомагає в роботі адміністрація, до якої входять генеральні директорати та генеральний секретаріат. 31. Правовий статус членів ЄК. Комісія налічує 27 членів, т.зв. комісарів. Кожна країна-член має право мати щонайменше одного комісара, але не більше двох. По два комісари мають найбільші країни, такі як Німеччина, Франція, Іспанія, Італія, Велика Британія, а решта країн по одному. Кількість комісарів може змінитися, якщо Рада прийме про це одноголосне рішення. Статус Комісара: Члени Комісії (комісари) є міжнародними службовцями і представляють інтереси Співтовариств, а не країн, з яких походять. У цьому аспекті повинна бути цілковита незалежність від країн-членів та інших органів Євросоюзу. Їм не можна приймати, ані домагатись жодних інструкцій від урядів країн-членів. Окрім того, країни повинні шанувати незалежність комісарів і не можуть здійснювати на них вплив. Комісарам не можна здійснювати діяльності, яка могла би суперечити їх обов`язкам. *м заборояеяо займатися будь-якою іншою професійною роботою, навіть якщо вона є неоплачувана. Вони мусять також бути обережними у виборі посад навіть після закінчення терміну. Якщо комісар перестав відповідати умовам, необхідним для виконання своїх функцій, наприклад, через порушення вищевказаних правил чи якщо допустився серйозного порушення, Рада чи Комісія може звернутися до Європейського Суду з пропозицією його відставки. Європейський Суд може також позбавити комісара пенсійних прав та інших привілеїв. 32. Організація роботи. Засідання Комісії скликається Головою і відбувається щонайменше раз на тиждень (здебільшого в середу). У разі необхідності можуть бути скликані спеціальні збори - надзвичайна сесія. Засідання Комісії таємні, кворум складає 11 комісарів. Відсутній комісар може бути представлений керівником свого кабінету, якщо на це погоджується Голова Комісії. В усіх засіданнях Комісії бере участь Генеральний Секретар, якщо Комісія не вирішить інакше. Рішення приймаються звичайною більшістю голосів. Комісія може приймати рішення за трьома процедурами: на засіданнях, письмовою процедурі, процедурою делегування. Під час прийняття рішень на засіданнях обов'язково повинен бути раніше вже згадуваний кворум (11 комісарів). Згідно з письмовою процедурою, проект правового акту узгоджують і перевіряють відповідні департаменти та служби, а потім він проходить через руки кожного комісара. Якщо жоден з членів Комісії не висловить незгоди із проектом, то такий правовий акт буде прийнято. Однак, якщо хтось із комісарів буде мати якісь поправки або зауваження, то проект скеровується на розгляд на засіданні ЄК. Процедура делегування полягає в тому, що Комісія уповноважує одного чи кількох членів прийняти певні конкретно визначені управлінські рішення. Застосування процедури делегування не знімає з решти комісарів відповідальності за прийняте таким чином рішення. Комісія залежно від терміновості справ може приймати рішення за нормальним процесом (5днів), термінові (3дні), невідкладні (12 годин). 33. Функції Згідно зі ст. 211 [155] ДЄС, з метою забезпечити належне функціонування та розвиток спільного ринку Комісія:
34.Амстердамський договір є результатом міжурядової конференції, яка розпочала свою роботу на засіданні Європейської Ради в Турині 29 березня 1996 р. Договір ухвалено на засіданні Європейської Ради в Амстердамі 16-17 червня 1997 р.; 2 жовтня 1997 р. його підписали міністри закордонних справ п’ятнадцяти держав-членів. Набрав чинності 1 травня 1999 р. після ратифікації в усіх державах-членах згідно з національними конституційними вимогами. З юридичного погляду вносить поправки у деякі положення Договору про ЄС, Договору про створення Європейської Спільноти та інших відповідних актів. 35.Бюджет ЄС Всі надходження ЄС та його видатки вносять до бюджету Спільноти на основі щорічних прогнозів. Втім винятком з цього правила є фінансування операційних витрат, пов’язаних з реалізацією положень розділів V та VI Договору про ЄС, яке може здійснюватися коштом країн-членів. В основу бюджету Спільноти покладено кілька принципів, зокрема: принцип об’єднання (всі надходження та видатки зводяться разом у єдиному документі); принцип річного періоду (операції бюджету стосуються бюджетного року); принцип збалансованості (видатки не можуть перевищувати надходження). Комісія готує проект бюджету і направляє його в Раду міністрів, яка розділяє бюджетні повноваження з Європейським Парламентом. Від класифікація витрат залежить, котра з цих двох інституцій визначатиме долю тієї чи іншої статті. Проте бюджет загалом затверджує або відхиляє Європейський Парламент; закон про бюджет набуває чинності після того, як його підписує президент Парламенту. Якщо Парламент не затверджує бюджет, Спільнота функціонує за місячним бюджетом, розрахованим на торішній базі, аж доки не буде ухвалений новий бюджет. На 2003 рік (останній рік перед розширенням ЄС) бюджет Спільноти був визначений у розмірі 97,5 млрд. євро. Близько половини бюджетних коштів витрачається на виконання завдань спільної сільськогосподарської політики ЄС; ще третина спрямовується на структурні заходи – розвиток найбідніших реґіонів, соціально-економічна перебудова проблемних реґіонів та боротьба з безробіттям. Решта коштів (приблизно 20%) розподіляються між внутрішніми потребами (науково-дослідні програми, енергетика, ядерна безпека, охорона довкілля, освіта і професійна підготовка, молодіжні та культурні програми, захист споживачів, транс’європейські мережі тощо) та зовнішньою діяльністю Союзу (зокрема, допомога країнам-кандидатам і третім країнам). Спершу бюджет організації формувався з внесків країн-членів, але на початку 1970-х років була створена система власних ресурсів Спільноти. Починаючи з 1988 року, річний бюджет ЄС визначається згідно з середньотерміновими фінансовими перспективами (перспективний фінансовий прогноз), які обмежують річні витрати. На Берлінському саміті в березні 1999 року глави держав та урядів ухвалили нову фінансову перспективу розвитку бюджету ЄС на період 2000-2006 рр.; 2003 року її поправили у зв’язку з розширенням ЄС. Наразі триває робота над новою фінансовою перспективою на період з 2007 по 2013 рр. 36.Верховний представник з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Посаду Верховного представника з питань спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП) створили згідно з Амстердамським договором (набув чинності 1 травня 1999 року). Цю посаду обіймає генеральний секретар Ради ЄС, він допомагає країні–президентові в розв’язанні питань, пов’язаних зі спільною зовнішньою та безпековою політикою. Верховний представник має зробити позицію Союзу на міжнародній арені помітнішою та чіткішою завдяки її “персоніфікації”. Іноді його називають “пан/пані СЗБП” (Mr/Ms CFSP). Верховний представник допомагає розробляти, готувати та виконувати політичні рішення Ради. На запит президента Ради може вести діалог з третьою стороною від імені Ради. Відколи запровадили посаду Верховного представника з питань СЗБП, роботою генерального секретаріату Ради опікується заступник генерального секретаря. Європейська Конституція передбачає створення посади міністра закородонних справ ЄС, яка поєднає функції Верховного представника з питань СЗБП і члена Комісії з зовнішніх відносин. 37.Генеральні директорати Головні адміністративні підрозділи Комісії. Службовці Комісії організовані у генеральні директорати (ГД) та служби (наприклад, юридична служба). Кожний ГД відповідає за котрийсь напрямок політики Союзу. Очолює ГД генеральний директор, підпорядкований відповідному члену Комісії. Однак кількість і коло повноважень генеральних директоратів не обов’язково збігаються з кількістю та повноваженнями членів Комісії (кількість ГД змінюється, наразі їх близько 30). Один член Комісії може мати у своєму підпорядкуванні кілька ГД, а коло обов’язків одного ГД може поширюватись на кількох членів Комісії. Член Комісії може взагалі не мати генерального директорату. Генеральні директорати готують проекти законодавчих пропозицій Комісії. 38.Громадянство Європейського Союзу визначається наявністю громадянства однієї з його країн-членів. Іншими словами, будь-який громадянин держави ЄС вважається громадянином Союзу. Окрім прав та обов’язків, визначених в Договорі про створення Європейської Спільноти, громадянство Союзу означає чотири спеціальних права: свобода пересування та проживання будь-де на території держав Союзу; право голосувати та висувати свою кандидатуру на виборах до місцевих органів управління та до Європейського Парламенту в країні проживання; дипломатичний і консульський захист з боку органів будь-якої держави ЄС в третій країні, де немає представництва рідної країни громадянина ЄС; право на подання скарги європейському омбудсменові. Запровадження поняття “громадянин ЄС”, звісно, не означає скасування національного громадянства. Воно доповнює його і дозволяє людині краще усвідомити свою приналежність до Європейського Союзу. 39.Декларація Шумана пропозиція міністра закордонних справ Франції Роберта Шумана, оприлюднена 9 травня 1950 р., щодо об’єднання під єдиним керуванням вугільних і сталеплавильних ресурсів передовсім Франції та Німеччини, а також інших європейських країн, і створення Європейської спільноти з вугілля та сталі. Заклала підґрунтя європейської інтеграції. 40.Економічна політика Економічний та монетарний союз (ЕМС) передбачає ретельне погодження економічних політик всіх країн-членів, що потребує спільних дій. Практично це відбувається так: на основі рекомендацій Комісії Рада міністрів кваліфікованою більшістю ухвалює проект і надсилає його Європейській Раді. Зважаючи на її висновки, Рада, знов-таки кваліфікованою більшістю, ухвалює рекомендацію, де формулює головні напрямки економічної політики країн-членів і Спільноти загалом, та інформує про це Європейський Парламент (стаття 99 Договору про заснування Європейської Спільноти). Це щорічне ухвалення головних напрямків – основний елемент координації економічних політик Союзу. Окрім головних напрямків, у положеннях Договору про заснування Європейської Спільноти (Розділ VII, статті 98-104) зазначені інші засоби економічної політики. Зокрема такі: багатосторонній нагляд: через Раду міністрів країни-члени наглядають за економічним розвитком і виконанням головних напрямків економічної політики; вони можуть адресувати рекомендації урядові держави-члена, яка не справляється з виконанням завдань основних напрямків; процедура надлишкового дефіциту: країни-члени повинні уникати надмірного дефіциту бюджету, і дотримання цього принципу забезпечує Комісія; стаття 104 визначає відповідну процедуру, умови її застосування, винятки та наслідки, зокрема штрафи; фінансова підтримка: якщо країна-член переживає значні труднощі, Рада, за певних умов, може надати їй фінансову підтримку; заборона перебирати на себе зобов’язання інших країн-членів: ні Співтовариство, ні країни-члени не можуть брати на себе зобов’язання інших країн-членів; заборона пільгового доступу: заборонено надавати будь-яким громадським або державним органам чи підприємствам пільговий доступ до джерел фінансування. Розділ VII Договору про заснування Європейської Спільноти містить також засадні положення щодо Європейського центрального банку (статті 112-115) та перехідні положення, що регулюють різні етапи впровадження Економічного та монетарного союзу (статті 116-124). 41.Економічний та монетарний союз процес гармонізації економічної та монетарної політики країн-членів Союзу з метою запровадження єдиної валюти – євра. Був предметом обговорення однієї з двох міжурядових конференцій, які завершили свою роботу в Маастрихті в грудні 1991 року. У Договорі про ЄС (Маастрихтська угода) передбачається досягнення Економічного та монетарного союзу (ЕМС) трьома етапами: перший етап (1.07.90 – 31.12.93): вільний рух капіталу між країнами ЄС, тісніша координація економічної політики та співпраця центральних банків; другий етап (1.01.94 – 31. 12. 98): зближення економічної та монетарної політики країн-членів (заради забезпечення стабільності цін і систем державних фінансів), і створення Європейського валютного інституту та Європейського центрального банку (1998 року); третій етап (з 1.01.99): остаточне визначення обмінних курсів та запровадження єдиної валюти на валютних ринках і в безготівкових розрахунках; від 1 січня 2002 року введення готівкового євра. Згідно з Договором про ЄС, для участі в третьому етапі ЕМС держави-члени повинні відповідати кільком критеріям, так званим “критеріям конвергенції”. З дванадцяти країн, які висловили бажання брати участь у третьому етапі ЕМС, 1 січня 1999 року виконали вимоги критеріїв конвергенції тільки одинадцять. Греція приєдналася до них пізніше, 1 січня 2001 року. Три “старі” держави ЄС поки що залишаються поза межам зони євра: Сполучене Королівство і Данія скористалися правом на неприєднання, що засвідчив протокол до Договору про ЄС, Швеція ж відклала рішення. Десять нових членів, які вступили до ЄС 1 травня 2004 року, автоматично стали членами ЕМС, але з обмеженим статусом – до зони євро вони поки що не приєдналися. 1 січня 2002 року банкноти та монети нової валюти були запроваджені в обіг у дванадцятьох країнах ЄС, поступово замінюючи національні валюти. 28 лютого 2002 року завершився перехідний період подвійного обігу національних валют і євра. Тепер євро – єдина валюта для понад 300 мільйонів європейців. Подальший успіх Економічного та монетарного союзу пов’язаний з дотриманням бюджетної дисципліни та точнішої координації економічних політик країн-членів. |