Главная страница
Навигация по странице:

  • 21 . Комітет Постійних Представників ( COREPER)

  • 24. Склад (див 135) і структура. Головування в Раді

  • Генеральний Секретаріат

  • 25. Структура та порядок роботи

  • 27. Правовий статус депутата.

  • Голова, Віце-голова і Квестори

  • ШПОРИ. 1. Договір про Європейський Союз (дєс) (Маастрихтський договір


    Скачать 0.98 Mb.
    Название1. Договір про Європейський Союз (дєс) (Маастрихтський договір
    АнкорШПОРИ.doc
    Дата20.01.2018
    Размер0.98 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаШПОРИ.doc
    ТипДокументы
    #14654
    страница3 из 20
    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

    20.Склад та порядок формування
                  Згідно зі ст. 203 [146] ДЄС Рада складається з представників усіх країн-членів міністерського рівня, уповноважених до діяльності урядом своєї країни. Це, як правило, міністри, але можуть бути і заступники міністрів і навіть держсекретарі та їх заступники. Однак, потрібно пам`ятати, що тільки члени Ради, котрі мають статус міністра можуть голосувати на засіданнях Ради. Держсекретар може замінити міністра, але без права голосувати. У засіданнях Ради бере участь один представник від кожної країни, уповноважений своїм урядом, тобто, у Раді представлені інтереси окремих країн-членів Євросоюзу, а сама Рада є органом з міжнародним статусом.
                  Рада не проводить своїх засідань регулярно. Залежно від сфери справ, які розглядаються, окремі уряди делегують на засідання Ради відповідних своїх посланців. Тобто, фактично існує кілька Рад, кожна з яких займається іншою галуззю: Рада з загальних справ (міністерство закордонних справ), економічних та фінансових справ(міністерство фінансів), внутрішніх справ і цивільної оборони, правосуддя, сільського господарства, внутрішнього ринку, наукових досліджень, навколишнього середовища, рибальства, транспорту та телекомунікації, зайнятості та соціальної політики, промисловості та енергетики, бюджету, розвитку, споживачів і туризму, освіти та молоді, здоров'я, культури. Найважливіші Ради з точки зору нинішнього Євросоюзу, тобто Рада з загальних справ, сільського господарства, економіки та фінансів зустрічаються щомісяця. Решта Рад принаймні раз на рік (переважно 1-5 разів на рік). Окрім вищезгаданих Рад, у разі необхідності можуть відбуватися засідання неформального характеру. Вони не мають офіційного порядку денного засідання, і на них не приймаються рішення.
                  Раду Європейського Союзу можуть утворювати керівники країн та урядів. Так відбувається, наприклад, у ситуації, описаній у ст. 7 [F.1] ДЄС, коли Рада може вжити певних заходів до країн-членів, які порушують основні принципи та права, згадані у ст. 6 [F] ДЄС, а також при встановленні т.зв. глибшої співпраці (ст.11[5а] р.2 ДЄС) та розгляді деяких питань, пов`язаних із функціонуванням Валютно-Економічного Союзу і Європейського Центрального Банку. У цих ситуаціях керівники країн nf урядів діють не тільки як Європейська Рада, але також як Рада Європейського Союзу, завдяки чому прийняті ними рішення мають не лише політичне значення, але й правову силу.
    21 . Комітет Постійних Представників ( COREPER)
                  COREPER - це скорочення від французької назви Комітету Постійних Представників (Comit`e des Repr`esentants Permanents). COREPER є допоміжним органом Ради, який відповідає за підготовку роботи Ради, а на практиці часто навіть виручає її, ведучи копіткі і дуже складні переговори з метою напрацювання спільної позиції.
                  До складу COREPER-у входять постійні представники країн-членів при Співтоваристві. Головує тут посланець тієї країни, яка на даний момент головує в Раді Європейського Союзу. На рівні послів (т.зв. COREPER ІІ) готується робота Ради із Загальних справах, справ Економії та Фінансів, Розвитку. Інші Ради готуються на рівні заступників послів (COREPER І).
                  Як свідчить сама назва, COREPER є постійно діючим органом. Функціонує на основі робочих груп і комітетів, до складу яких входять експерти різних галузей. Під час переговорів посланці готують два переліки справ. Перелік А містить положення, щодо яких є згода між країнами-членами, натомість перелік В містить справи, які вимагають переговорів і дискусії на рівні Ради. Завдяки цьому, робота Ради є значно полегшеною, оскільки положення з переліку А можна проголосувати всі разом, шляхом одного голосування.
    22.Політичні групи
                  Депутати Європейського Парламенту поділяються на політичні групи, а не на національні. Політичні групи є відповідниками політичних фракцій у національних парламентах. Для створення політичної групи потрібно щонайменше 23 депутати з двох країн, 18 - з трьох країн, 14 - з чотирьох країн. Кожен депутат ЄП може бути членом лише однієї політичної групи. Регламент ЄП допускає існування "позафракційних" депутатів.
                  Політичні групи представлені керівником та його заступниками, котрих члени груп вибирають зі свого кола.
                  За підсумками останніх виборів у червні 1999р. (право голосу мали 298 мільйонів громадян) у Європейському Парламенті функціонує 8 парламентських груп .
     Серед основних повноважень політичних груп можна виокремити: право висувати кандидатів на місце Голови, Віце-Голів та Квесторів Європейського Парламенту, а також керівників та заступників керівників парламентських комісій, участь у формуванні порядку денного пленарних сесій, зайняття позиції під час парламентських дебатів, участь в роботі Конференції Керівників, відрядження своїх депутатів до міжпарламентських делегацій, висунення пропозиції про вотум довіри чи недовіри Європейській Комісії .
    23. Порядок прийняття рішень. Рада Європейського Союзу є важливим органом для ухвалення рішень співтовариства. З одного боку, Рада діє як орган співтовариства, з іншого – є своєрідним форумом, у рамках якого країни-члени Європейського Союзу мають можливість озвучити свої національні інтереси. Завдання та статус Ради протягом часу змінювалися. Зі створенням в 1974 році Європейської Ради з'явилась іще одна впливова інстанція, що відіграє важливу роль в процесах розширення Європейського Союзу. Керівництво в Раді здійснює країна-президент, яка змінюється щопівроку (див. Президентство Союзу). Над підготуванням рішень Ради працюють близько 250 робочих груп і комітетів; вони виконують технічну роботу і передають документи в Комітет постійних представників, який здійснює політичну підготовку рішень. Організаційну роботу виконує генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем Ради. Амстердамський договір зробив генерального секретаря Ради водночас і “Верховним представником” з питань спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП), відтак роботою секретаріату опікується здебільшого його заступник. Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів з держав-членів. Залежно від питання, що розглядається, застосовується один з трьох видів голосування: проста більшість (для процедурних питань); кваліфікована більшість (коли кожна країна має визначену “вагу” голосу) – застосовується за розгляду питань внутрішнього ринку, економічних справ і торгівлі; одностайне рішення – застосовується, зокрема, за розгляду питань про вступ нових членів, оподаткування, проблем СЗБП і правосуддя та внутрішніх справ.
    24. Склад (див 135) і структура. Головування в Раді
                  Головують у Раді Європейського Союзу окремі країни за принципом ротації (півроку) у послідовності, затвердженій одноголосно всіма країнами-членами. Відтак, ведемо мову про головування (президентство) країн, а не конкретної особи. На практиці це означає, що навіть задовго до закінчення піврічного терміну може відбутися зміна особи Головуючого на Раді, наприклад, унаслідок змін в уряді країни, яка головує в той час.
                  Голова Ради виконує насамперед організаційні та представницькі функції. До його повноважень належить скликання засідань Ради, складення проекту порядку денного, плану роботи Ради, проведення голосування, а також підписання протоколів і правових актів, прийнятих Радою самостійно або у співпраці з Європейським Парламентом. Крім того, Голова представляє Раду в контактах з іншими органами Європейського Союзу і третіми суб`єктами.
    Генеральний Секретаріат
                  Генеральний Секретаріат є адміністративним органом, допоміжним у роботі Ради Європейського Союзу. На чолі його стоїть Генеральний Секретар, котрий з набранням чинності положеннями Амстердамського Договору також виконує функції Верховного Представника у справах Спільної Зовнішньої Політики та Політики Безпеки (цю посаду зараз обіймає Хав'єр Солана). Йому допомагає Заступник Генерального Секретаря, відповідальний за управління Секретаріатом. Через те що посада Верховного Представника у справах СЗіПБ забирає багато часу, поточною роботою Секретаріату керує де факто Заступник Генерального Секретаря Ради. Відповідно до ст. 207 [151] р. 2 ДЄС, як Генеральний Секретар Ради, так і його Заступник призначаються Радою в результаті одноголосного рішення.
                  Генеральний Секретаріат є фактично поділений на сім т.зв. генеральних дирекцій :
    А. юридична служба;
    Б. управління, бюджет, переклад;
    В. регіональна, соціальна, освітня політика, Соціально-Економічний Комітет;
    Г. внутрішній ринок, промислова політика, інтелектуальна властивість, транспорт, навколишнє середовище, охорона споживачів, підприємства і послуги, сталева промисловість;
    Д. наука, технологія, енергія;
    Е. іноземні зносини та співпраця для розвитку;
    Є. економічні та фінансові справи, інформація, публікації, співпраця з Європейським Парламентом.

    25. Структура та порядок роботи.   Європейський Парламент працює в сесійному порядку. Сесії тривають упродовж року і розпочинаються у другий вівторок березня. Вони поділяються на місячні під-сесії, аті, своєю чергою, на засідання. У перший тиждень місяця (за винятком серпня) відбувається пленарна сесія в Страсбурзі. Два наступні тижні призначені для зборів парламентської комісії в Брюсселі, а останній тиждень - для зустрічі політичних груп (також у Брюсселі). Надзвичайна Парламентська сесія може бути скликана за поданням більшості депутатів, Ради або Комісії.
                  Для прийняття ухвали Європейського Парламенту здебільшого необхідна абсолютна більшість (деколи кваліфікована - у співвідношенні 2/3 чи 3/5) за наявності кворуму, який становить 1/3 загальної кількості депутатів. Перевірку кворуму здійснює Голова Європейського Парламенту на подання щонайменше 13 депутатів.
    26.  Європарламент  Попередницею теперішнього Європейського Парламенту була Парламентська Асамблея, створена Договором про ЄСВіС. До складу Асамблеї входило 68 депутатів, котрі були делеговані національними парламентами країн-членів Співтовариства. 25 березня 1957 року разом з підписанням Римського Договору (про створення ЄЕС і ЄСЄА) прийнято також Конвенцію, де йшлося про створення єдиної Парламентської Асамблеї для трьох Європейських Співтовариств. Під час своєї конституційної сесії , яка відбулася 20 березня 1958 року Співтовариство прийняло назву Європейська Парламентська Асамблея. Крім того, збільшилася кількість депутатів - 142 особи. 30 березня 1962 року Співтовариство прийняло назву Європейського Парламенту, причому зміна ця була юридично дозволена аж у Єдиному Європейському Акті (1986р.) Генеральний Секретаріат ЄП та його служби знаходяться в Люксембурзі

    Європейський Парламент - одна з п’яти інституцій Європейського Союзу, асамблея представників його майже 500-мільйонного населення. Починаючи з 1979 року Європейський Парламент обирають прямим загальним голосуванням; місця в ньому (626 до останнього розширення і 732 після) розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення. Парламент виконує такі основні функції:

    • разом з Радою, бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (процедура спільного ухвалювання рішень, процедура співпраці, узгодження, консультативний висновок тощо);

    • контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії (та через право висловлювати їй вотум недовіри), а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді;

    • поділяє з Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання. Європейський Парламент виконує в інституційній системі Європейського Союзу декілька важливих функцій. Найосновніші з них функції - це законодавча, контролююча, формувальна і бюджетна.

    Європарламент також призначає омбудсмена, уповноваженого розглядати скарги від громадян Союзу з приводу порушень у діяльності інституцій та органів Спільноти. Зрештою, Парламент може створювати тимчасові комітети з розслідування, чиї повноваження не обмежуються вивченням діяльності інституцій Спільноти, а можуть поширюват

    ись і на дії членів-членів із впровадження політики Спільноти.
    27. Правовий статус депутата.
                  Каденція депутата Європейського Парламенту триває 5 років, вона може тривати менше лише в результаті відмови від посади або в разі смерті депутата. Депутати Європейського Парламенту виконують свої обов'язки незалежно, тобто не є зв'язані жодними інструкціями від своїх урядів чи парламентів своїх країн.
                  У перші роки функціонування Асамблеї депутат Європейського Парламенту був змушений одночасно бути депутатом у своєму національному парламенті, тому що вибори до ЄП мали опосередкований характер. Згодом, депутати вже не обов'язково мусили поєднувати обидві позиції, а в 1988 році Європейський Парламент зажадав запровадження заборони на поєднання мандату у Європейському Парламенті з мандатом у парламенті країни. Однак, на даний час розпорядження припускає можливість включення мандату в парламент країни з депутатським мандатом Європейського Парламенту.
                  Депутат Європейського Парламенту не може бути членом уряду своєї країни, членом Європейської Комісії, суддею чи головою Європейського Суду, членом Суду Аудиторів, Соціально-Економічного Комітету, Комітету Регіонів, органів ЄІБ, службовцем чи членом інших органів Європейського Співтовариства. Це випливає з так званого правила incompatibilitas, тобто заборони поєднання деяких функцій.
                  На період виконання функцій Депутатові Європейського Парламенту надають певні пільги та недоторканість. Вони не несуть відповідальності за дію, яка виникла в результаті виконання обов'язків депутата ЄП. Не можуть бути затримані, обшукані, суд не може розглядати справу проти них. Особливій охороні депутати ЄП підлягають упродовж засідання, а також по дорозі на засідання і під час повернення. Недоторканість може зняти лише Європейський Парламент. Депутат ЄП не може посилатися на недоторканість, якщо буде спійманий на місці вчинення злочину.
                  Депутати отримують депутатську платню, але її величина встановлена положеннями окремих країн, тому депутати з різних країн отримують різну платню. Кожен депутат має свій депутатський кабінет-офіс, функціонування якого фінансується з бюджету ЄП.
    28. Утворення: Європейська Комісія утворюється в два етапи. Спершу, країни-члени одноголосно визначають кандидата на Голову Комісії, який повинен бути затверджений Європейським Парламентом. На другому етапі, за домовленістю з кандидатом на Голову Комісії, країни висувають решту кандидатів на членів Комісії. Каденція Комісії триває 5 років, а комісарам належить право багаторазового призначення. Комісар може відмовитися від своєї посади ще до закінчення терміну.
    Відставка: Лише Європейський Парламент може змусити Комісію подати у відставку, це може відбутися в разі висловлення вотуму недовіри до Комісії (ст. 201 [144] ДЄС). У такому разі ціла Комісія подає у відставку, за правилом - усі комісари солідарно відповідають за свою роботу. Неможливо висловити вотум недовіри одному члену Комісії. Як уже раніше згадувалось у розділі про Європарламент, ніколи ще не вдавалося висловити вотум недовіри до Комісії, хоча такі спроби робилися неодноразово. Однак, у 1999 році Європейський Парламент використав щодо Комісії інший інструмент контролю. За умов зростаючої підозри про неправильне розпорядження фінансами, Парламент скликав спеціальну слідчу комісію, контроль якої підтвердив багато порушень. Ще до офіційного повідомлення про рішення слідчої комісії, тогочасний Голова Комісії - Жак Сантер подав Єврокомісію у відставку.

    Склад: Комісія налічує 27 членів, т.зв. комісарів. Кожна країна-член має право мати щонайменше одного комісара, але не більше двох. По два комісари мають найбільші країни, такі як Німеччина, Франція, Іспанія, Італія, Велика Британія, а решта країн по одному. Кількість комісарів може змінитися, якщо Рада прийме про це одноголосне рішення.

    29. Органи.  Генеральний Секретар Європейського Парламенту призначається Президентом Європейського Парламенту. Він є керівником адміністрації, організованої в Секретаріат, у якому постійно або тимчасово працює близько 4.000 урядовців. Секретаріат поділений на сім генеральних дирекцій. Голова, Віце-голова і Квестори
                  Європейський Парламент на своєму першому засіданні, яке проводить найстарший депутат, таємним голосуванням, абсолютною більшістю обирає Голову, 14 Віце-голів, а також Квесторів Європейського Парламенту. Термін їх перебування на своїх посадах триває половину терміну ЄП, а отже 2,5 роки. Висунути свого кандидата на посаду Голови ЄП може політична група або принаймні 32 депутати. У теперішньому Європарламенті вперше порушене неписане правило, що Голови ЄП походять з двох найбільших політичних груп (другою групою є соціалісти). Унаслідок угоди поміж християнськими демократами та лібералами, під час урочистого засідання 20 липня 1999 року, Європейський Парламент вибрав Головою пані Ніколь Фонтейн, представницю Французьких християнських демократів (UDF). Через 2,5 роки, обидві групи підтримали кандидата від лібералів, і 15.01.2002р. Головою ЄП було обрано Пета Кокса (Pat Cox) з Ірландії.
                  Голова Європейського Парламенту проводить його засідання і пильно стежить за правильним ходом роботи. Головує на засіданнях, розпочинає і закінчує засідання, виносить питання на голосування, а також підписує бюджетні ухвали та інші правові акти, прийняті Радою та Парламентом спільно. Голова не може сам брати слово під час парламентських дебатів. Якщо виявить бажання це зробити, він буде змушений на час тривалості дебатів передати повноваження вести засідання Віце-Голові. Одним із основних завдань Голови є звітування перед Радою та Комісією про прийняті Парламентом акти, а також представлення ЄП у зовнішніх зносинах. Якщо Голова з якихось причин не може виконувати своїх обов'язків, то його місце займає Віце-Голова.
                  Квестори, яких зараз є п'ятеро, відповідають за адміністративне обслуговування і фінансування депутатів ЄП.
    Президія
                  Голова і Віце-Голова утворюють Президію Європейського Парламенту. У його роботі можуть брати участь з дорадчим голосом Квестори. Президія відповідає за дотримання регламенту ЄП, порядку денного засідань, наглядає за роботою парламентських комісій, а також вирішує фінансові, адміністративні та організаційні справи. Президія може обрати серед свого оточення двох Віце-Голів, котрі відповідають за підтримання відносин із національними парламентами.
    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


    написать администратору сайта