ЭКЗ соцмед (2). 1 Громадське здоровя, функції та послуги

• Название: 1 Громадське здоровя, функції та послуги
• Дата: 01.06.2021
• Размер: 193.87 Kb.
• Имя файла: ЭКЗ соцмед (2).docx
• Тип: Документы; #212739
• страница: 5 из 8

Розрізняють біологічний та морфо-функціональний розвиток дитини.
Біологічний розвиток оцінюють за допомогою таких критеріїв:

• 
  зріст (довжина тіла стоячи);
  
• 
  динаміка маси тіла протягом року;
  
• 
  термін зміни молочних зубів на постійні;
  
• 
  осифікація кисті за даними рентгенограми;
  
• 
  ступінь розвитку вторинних статевих ознак;
  
• 
  термін першої менструації у дівчат.
  

За вказаними критеріями для кожного віку розробляються стандарти біологічного розвитку, з якими порівнюють фактичні дані конкретної дитини. Після цього проводиться оцінка біологічного розвитку у порівнянні з паспорт­ними даними за трибальною шкалою: відстає, відповідає, випереджає.
З метою оцінки морфо-функціонального розвитку дитини використову­ються критерії:

• 
  зріст (довжина тіла стоячи);
  
• 
  маса тіла;
  
• 
  розмір грудної клітки;
  
• 
  відповідність вищезазначених ознак одна одній.
  

За зазначеними параметрами також розробляються статево-вікові стандарти для держави та окремих регіонів. З ними порівнюються одержані дані та проводиться оцінка морфо-функціонального розвитку за трибальною шкалою: гармонійний, дисгармонійний та різко дисгармонійний.
При проведенні масових медичних обстежень застосовується комплекс ознак для оцінки фізичного розвитку:

• 
  антропометричні - зріст стоячи, маса тіла, розмір грудної клітки; при поглиблених дослідженнях - додатково зріст сидячи, розміри голови, довжина плеча, передпліччя, гомілки, стегна;
  
• 
  функціональні, фізіометричні - життєва ємкість легень (спірометрія), м'язова сила кисті (динамометрія);
  
• 
  соматоскопічні - будова тіла, розвиток м'язів, форма грудної клітки, ніг, вираженість вторинних статевих ознак, пульс, артеріальний тиск тощо.
  

Статистична обробка одержаних матеріалів проводиться методами варіа­ційної статистики шляхом складання варіаційних рядів, рівнянь регресії тощо. Аналіз одержаних даних проводиться за допомогою:

• 
  сигмальної оцінки;
  
• 
  індивідуальної оцінки за шкалою регресії.
  

Відхилення у межах від –1 до +1вважають середнім розвитком досліджуваної ознаки, від –1,1 до –2  – розвитком нижче середнього, від –2,1  та нижче – низьким, від +1,1 до +2 – вище середнього, від +2,1  та вище – високим.

2. 
   Інвалідність: основні причини інвалідності, групи інвалідності, чинники, що на неї впливають. Визначення та оцінка показників інвалідності.
   

Інвалідність – стан людини, при якому спостерігається стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням, травмою, або уродженими вадами, які обмежують її життєдіяльність.
Інвалід - це "особа, яка має порушення здоров'я з постійним розладом функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або дефектів, що призводить до обмеження життєдіяльності та викликає необхідність його соціальної захисту"

Чинники, що впливають на зростання рівня інвалідності:

- Погіршення екологічної ситуації в світі;

- Зміна вікового складу населення («демографічна старість»);

- Порушення гігієни праці та техніки безпеки на підприємствах;

- Зміна типу патології – ріст захворюваності на найважливіші соціально значущі захворювання (зростання неепідемічної патології);

- Зростання випадків травматизму (побутового та транспортного);

- Зміна способу життя (шкідливі звички тощо).
Причинами інвалідності є:1)загальне захворювання;2)інвалідність з дитинства;

нещасний випадок на виробництві 3)професійне захворювання;4)поранення, контузії, каліцтва, захворювання;5)одержані у неповнолітньому віці внаслідок воєнних дій громадянських і Великої Вітчизняної воєн та в повоєнний період;

6)пов'язані з участю у бойових діях та перебуванням на території інших держав;

Захворювання:

- отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях;

- пов'язані з впливом радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи

Група 1.Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені:

*нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб;

*нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб;

*нездатність до орієнтації (дезорієнтація);

*нездатність до спілкування;

*нездатність контролювати свою поведінку;

*значні обмеження здатності до навчання;

*нездатність до окремих видів трудової діяльності.

2група Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи:

*обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;

*обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;

*обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома;

*обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;

*обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб;

Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені:

1)обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;

2)обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;

2. 
   Міжнародне здоров’я. Біотероризм.
   

Біотероризм — тип тероризму, який визначається як незаконний, незаконне використання біологічних засобів проти людей з метою примусового втручання чи залякування уряду, цивільного населення або будь-якої його частини для досягнення особистих, політичних, соціальних або релігійних цілей.
Численні наукові і популярні видання свідчать, що сьогодні біологічна зброя стала одним із потенційних чинників масового ураження не лише збройних сил, але й передусім цивільного населення.

До країн, що, ймовірно, розробляють біологічну зброю, експерти ООН відносять: Єгипет, Ізраїль, Іран, Ірак, Китай, Лівію, Північну Корею, Росію, США і Тайвань. За даними ФБР, зараз у США нараховується 22 тис. лабораторій, які здатні виробляти біологічну зброю, а у світі – близько 1000 закладів, де зберігаються колекції патогенних бактерій, вірусів та інших.

Класичні біологічні агенти і засоби їх застосування розглядаються на основі трьох технологічних категорій, з урахуванням цілей терористичного застосування і типів діючих терористичних груп, а саме:

А-група. Найбільший вплив

1. хвороби, що можуть легко поширюватися;

2. часто смертельні хвороби, що можуть мати значний вплив на суспільне здоров'я;

3. хвороби, що можуть спричинити паніку і дезорганізацію країни;

4. хвороби, що можуть вимагати спеціальних заходів з боку служби охорони здоров'я;

5.чинники ризику: збудники сибірки, чуми, туляремії, натуральної віспи, геморагічних гарячок, ботулотоксин;

5.1. можуть застосовуватись в аерозольній формі, для забруднення значних площ.

В-група. Помірний вплив

1 .збудники достатньо спроможні для дисемінації;

2. хвороби, що спричиняють помірну захворюваність і малу летальність;

3. хвороби, що вимагають посилення діагностичних можливостей та епідеміологічного нагляду;

4. чинники ризику: збудники бруцельозу, сапу, гарячки Ку, токсин Clostridium perfringens, стафілококовій ентеротоксин, рицин.

С-група. Встановити вплив зазвичай складно

1. патогени, які в майбутньому можуть бути пристосовані до використання, які біологічна зброя;

2. легко доступні збудники, прості у виробництві;

3. потенційно дуже патогенні збудники;

4. чинники ризику: віруси Ганта, Ніпаг, кліщового енцефаліту, жовтої гарячки, полірезистентні мікобактерії туберкульозу;

4.1. можуть заноситися в їжу або у воду, викликаючи харчове отруєння.

Дія біологічної зброї грунтується на використанні хвороботворних мікробів і їх токсинів, а також заражених переносників (членистоногі, гризуни) й шкідників сільськогосподарських рослин.
Особливості небезпечних біологічних чинників

• 
  висока смертність (наприклад, сибірка близько 80%, хвороба вірусу Ебола близько 76%);
  
• 
  легкість отримання і масове виробництво;
  
• 
  низькомолекулярна полегшуюча дисперсія (1-5 мм) у вигляді аерозолю;
  
• 
  можливість інфікування шляхом безпосереднього контакту;
  
• 
  відсутність ефективного лікування;
  
• 
  відсутність вакцин.
  

Таким чином, значні політичні, соціальні та економічні зміни, що відбулися в світі (розширення міжнародних зв'язків, наукові дослідження в біотехнології та молекулярній біології, випадки тероризму з використанням патогенних біологічних агентів, потенційна можливість виникнення надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру зумовлюють необхідність удосконалення роботи стосовно біологічної безпеки.

2. 
   Нерівність в здоров’ї населення та його охороні.
   

Нерівність в здоров'ї є загальним терміном для позначення відмінностей в стані здоров'я окремих людей або груп населення.
ВООЗ визначає нерівність стосовно здоров'ї як відмінності у стані здоров'я,я кі виникають внаслідок різних соціальних умов, в яких люди народжуються, проживають, зростають, старіють.
Нерівність стосовно здоров'я переважно відбуваеться через:

• 
  вільний вибір самої людини (недбале ставлення до власного здоров`я)
  
• 
  генетичні або біологічні особливості
  
• 
  нерівномірний розподіл детермінант (детермінант – це доступ до якісних послуг з охорони здоров'я, освіти, безпечних умов життя і праці тощо)
  

Можна виділити окремі форми нерівності стосовно здоров'я:

— соціально-економічна нерівність (різний соціально-економічний статус людей)

— територіальна нерівність (стан громадського здоров'я значно відрізняється між різними місцевостями)

— гендерна нерівність (жінки і чоловіки мають різні потреби і можливості, які впливають на їх стан здоров'я, на доступ до послуг з охорони здоров'я, внесок у розвиток людського потенціалу нації)

— інформаційна нерівність (з'являється з розвитком електронної охорони здоров'я)

— етнічна нерівність
Найбільш поширеною є соціально-економічна нерівність, яка потребує удосконалення державно-управлінських механізмів для її подолання.

Численні дослідження вказують на тісний зв'язок між соціально-економічним статусом і здоров'ям.

Незаможні люди ведуть менш здоровий спосіб життя ніж заможні, але не зважаючи на це, заможні частіше використовують послуги з охорони здоров'я.
Особливості навколишнього середовища можуть підсилювати соціально-економічну нерівність стосовно здоров'я (населення країн ЄС з низьким рівнем доходів піддається впливу непропорційно високого рівня забруднення повітря і серед них відмічається вищий рівень смертності від пов'язаних з цим захворювань).

Для оцінки нерівності у світі часто застосовують показник тривалості життя без втрати працездатності (DFLE — disability free lifeexpectancy), який враховує середню кількість років життя, які людина певного віку може прожити повноцінно без втрати працездатності.

Дослідження регіональної диференціації цього показника дає змогу зрозуміти чи досягає державна політика у сфері охорони здоров'я своєї мети рівного доступу до її послуг для всіх.

Експерти ВООЗ виділяють три основні напрями державної політики з подолання нерівності здоров'я, що полягають в:

1. 
   зменшенні нерівності в доходах, соціально-економічному вирівнюванні розвитку регіонів та подоланні абсолютної бідності.
   
2. 
   формуванні відповідального ставлення до власного здоров'я, дотриманні здорового способу життя, акцентуванні уваги на профілактичних заходах (заборона тютюнопаління в громадських місцях, підвищення акцизного податку на алкогольні напої).
   
3. 
   якісних послугах з охорони здоров'я, зокрема ефективні механізми державного управління, спрямовані на підвищення фінансової захищеності і забезпечення універсального доступу до медичного обслуговування незалежно від фінансової спроможності пацієнтів.
   

Таким чином, у подоланні нерівності щодо індивідуального та популяційного здоров'я особливо важливою є роль місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Саме на місцевому рівні є змога ефективно вирішувати проблему забезпечення доступу до послуг з охорони здоров'я відповідно до потреб територіальної громади. Заходи з профілактики і покращення здоров'я є найбільш результативними на місцевому рівні.
ВИСНОВКИ

Досягнення абсолютної соціальної рівності і, зокрема, стосовно здоров'я неможливі в сучасних умовах. Але подолання таких проявів нерівності як несправедливість є основною метою соціальної політики. В останній час особливе значення має відповідальне ставлення до власного здоров'я самих громадян. В той же час доступ до якісних послуг з охорони здоров'я повинен гарантуватись і забезпечуватись державою незалежно від соціально-економічних особливостей окремих суспільних груп, а також для людей з обмеженими можливостям

2. 
   Екологічне громадське здоров’я. Забезпечення захисту здоров’я населення, у т.ч. безпеки довкілля, праці, харчових продуктів.
   

Аналіз джерел і літератури з екологічного громадського здоров’я, вказує на те, що серед факторів, які визначають рівень захворюваності, стан довкілля займає приблизно 20%

Залежно від інтенсивності факторів дії довкілля на здоров’я розмежовують зони надзвичайної екологічної ситуації і зони екологічного лиха. Екологічний стан таких зон оцінюється за комплексом показників, зокрема, за структурою захворюваності дорослого і дитячого населення, смертністю, частотою вроджених вад, генетичних порушень, порушень імунної системи, концентрацією токсичних речовин у різних біологічних середовищах людини тощо.
Кількісним показником стану здоров’я населення в зоні екологічного спостереження є індекс здоров’я. За умови повного благополуччя навколишнього середовища узагальнений індекс здоров’я становить близько 65-70%. Інтегральним показником здоров’я є адаптивні можливості організму людини.

Аналізуючи вплив негативних екологічних (антропогенних) факторів на основні показники здоров’я населення, можна виділити наступні напрями:
– на соматичному рівні – погіршення стану здоров’я в результаті несприятливої антропогенної екологічної ситуації, несприятливих умов трудової діяльності;
– на психічному рівні – погіршення стану здоров’я внаслідок тривалої соціально-екологічної напруженості, стресових ситуацій, зумовлених техногенними аваріями і катастрофами;
– на соціальному рівні – невідповідність між обсягом і якістю доступних медичних послуг і реальним станом здоров’я населення, обумовленими впливом антропогенного екологічної ситуації; погіршення демографічних показників – зниження тривалості і якості життя, зменшення народжуваності, зростання захворюваності і смертності.

Науковці в галузі медичної екології поділяють захворювання, що пов’язані з дією навколишнього середовища на дві групи:
1) екологічнозалежні – захворювання неспецифічного характеру, що виникають та тлі зміненого середовища. При цьому екологічні фактори провокують патогенетичні механізми хвороби та ускладнюють її перебіг. Як наслідок відбувається зростання загальної захворюваності, серцево-судинної, онкологічної, ендокринної, дитячої, патології вагітності, порушень внутрішньоутробного розвитку плода тощо);
2) екологічнозумовлені – захворювання специфічного характеру, коли екологічний фактор є етіологічним чинником захворювання (ендемічні захворювання, природно-вогнищеві захворювання, інфекції, захворювання, зумовлені дією шкідливих хімічних речовин, радіації, біологічних алергенів)

2. 
   Профілактика та міжсекторальне співробітництво в системі громадського здоров’я. Види профілактики. Профілактичні програми в охороні здоров’я. Скринінг.