ЭКЗ соцмед (2). 1 Громадське здоровя, функції та послуги
 Скачать 193.87 Kb.
|
|
Медико-соціальне значення найважливіших захворювань(хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, травми, психічні розлади, наркоманії, туберкульоз і СНІД) обумовлене 1)зростанням їх ролі в структурі захворюваності та смертності населення світу 2) провідним місцем у інвалідизації, що обумовлює зростання потреби в спеціалізованій медичній допомозі та підвищення витрат на охорону здоров’я суспільства та особистості. ХСК У структурі захворюваності населення України на ХСК протягом останніх 10 років перші три місця займають гіпертонічна хвороба (ГХ), ішемічна хвороба серця (ІХС) та церебро-васкулярні захворювання (ЦВХ). Найбільшого значення з кожним роком набуває ГХ, яка зростає швидше, ніж ІХС та ЦВХ. Всі ці суттєві особливості зумовлюють зростання медико-соціального значення хвороб системи кровообігу в Україні, яке пов’язане з: провідною їх роллю в смертності; великими економічними збитками суспільства від поширення передчасної смерті; коштами, які витрачаються на діагностику, лікування, реабілітацію хворих; високими рівнями інвалідизації. Основними соціально-гігієнічними особливостями злоякісних новоутворень в Україні є: • невпинне зростання показників смертності та захворюваності при темпі середньорічного приросту 2,7-4,8 %, більша їх поширеність у південно-східних областях; • приріст цих показників серед чоловіків вищий, ніж серед жінок; • “омолодження” контингентів хворих; • віково-статеві розбіжності структури захворюваності за окремими нозологічними формами. Цукровий діабет - це захворювання, викликане абсолютними або відносним недоліком гормону інсуліну в організмі людини, який регулює, поряд з іншими факторами, вуглеводний обмін і обмін глюкози зокрема. Він забезпечує надходження глюкози в клітини з крові, коли вона там підвищується після їжі, фізичного навантаження, нервово-психічної напруги. Підвищення рівня глюкози в крові - гіперглікемія - є однією з ознак цукрового діабету. Крім цього у хворих відзначається підвищене виділення сечі (поліурія) і спрага, яка потребує підвищеної прийому рідини (полідипсія). Майже завжди у таких хворих глюкоза виявляється в сечі (глюкозурія). Цукровий діабет не є єдиним захворюванням. Залежно від причин його виникнення і механізмів розвитку виділяють декілька клінічних форм, серед яких найбільш часто зустрічаються інсулінзалежний діабет ( I типу) і інсуліннезалежний діабет ( II типу). Інсулінзалежний діабет має гострий початок, вражає молодих людей і дітей (що свідчить про його генетичній основі), призводить до схудненню, часто протікає з ускладненнями, і для його корекції потрібне введення хворому інсуліну. Інсулінонезалежний діабет частіше виникає у людей старше 40 років. Нерідко він виявляється випадково при профілактичних оглядах (тобто може протікати безсимптомно). Він так само, як і діабет I типу, має спадкову схильність, провокується переїданням чи надмірним вживанням алкоголю. У хворих, як правило, є надлишкова вага. Гипергликемическая кома розвивається при відмові від використання інсуліну та цукрознижуючих засобів, грубих порушеннях дієти, вживання великої кількості алкоголю. Ознаками наступаючої коми є сильний головний біль, болі в животі, відраза до їжі, поява запаху ацетону з рота. Гіпоглікемічна кома розвивається при передозуванні інсуліну, голодуванні, нервово-психічному перезбудженні. Починається кома раптово, гостро. Суб'єктивно хворі відчувають виражений голод. Шкіра на обличчі блідне, на лобі з'являються великі краплі холодного поту. Після цього розвиваються судоми і втрата свідомості. Для попередження гіпоглікемічної коми хворі часто мають при собі цукор, шоколад або солодкий фруктовий сік. Провідні чинники ризику неінфекційних захворювань: вживання тютюну, алкоголю, низька фізична активність, нераціональне харчування, метаболічні чинники ризику. Загальні причини та механізми виникнення та розповсюдження ХНЗ спільні, універсальні, стосуються всього людства. Формується феномен “соціальної дезадаптації”( людина створила нове, незвичне для фізіологічних процесів організму середовище, внаслідок гіпертрофованої чи безконтрольної фізичної та соціальної діяльності, що призводить до патологічних порушень у її організмі.), внаслідок чого виникають хвороби та відхилення в соціальній поведінці. Соціальні фактори: • зміни особливостей харчування; • забруднення атмосферного повітря, грунту, води; • радіаційне забруднення; • зміна ритмів життя, перевтома, нервове (активізує структури ЦНС, СНС), збільшує викид катехоламінів, звужує судини, підвищує рівень цукру, холестерину, артеріальний тиск. Включення цих механізмів у первісної людини супроводжувалося м’язовим “розрядженням”, що сприяло зняттю нервового перенапруження. Умови життя сучасної людини змінилися, за стресовими ситуаціями “розрядження” не настає. Створюються умови для розвитку неврозу, артеріальної гіпертензії, атеросклерозу) • гіподинамія; • поширення тютюнокуріння (значення у виникненні серцево-судинних захворювань) • ожиріння (причина-енергетичний дисбаланс між спожитими і витраченими калоріями. Існують тісні причинно-наслідкові зв’язки між ожирінням і захворюваністю на діабет другого типу, серцево-судинними захворюваннями (інфаркт міокарда, ішемічний інсульт тощо). Інші медичні наслідки ожиріння включають захворювання на злоякісні новоутворення різної локалізації, формування жовчних каменів, нарколепсію, збільшення використання ліків від хронічних хвороб, розлади репродуктивної функції, астму, катаракту, ураження кістково-м’язової системи) • надмірна технізація та інформатизація, які впливають на фізичне та психічне здоров’я людства. Поширення неінфекційних захворювань (НІЗ) викликає глибоку занепокоєність світової спільноти. НІЗ представлені головним чином серцево-судинними, онкологічними, хронічними респіраторними захворюваннями та цукровим діабетом (ЦД), спричиняють ⅔ випадків смертей у світі.До цього призводять насамперед такі фактори ризику, як куріння, зловживання алкоголем, нездоровий режим харчування й недостатня фізична активність. Окрім того, негативний безпосередній вплив на поширеність НІЗ мають соціальні фактори: низька якість життя, брак освіти, стрімка урбанізація та постаріння населення, а також соціально-економічні, гендерні, політичні, поведінкові й екологічні детермінанти здоров’я Туберкульоз як медико-соціальна проблема. Туберкульоз — інфек ційне захворювання, спричинюване мікобактері ями туберкульозу (Mycobacterium tuberculosis), яке характеризується розвитком гранульом в уражених тканинах і поліморфізмом клінічних ознак — інтоксикаційним або локальними синдромами. Туберкульоз має важливе соціальне значення, оскільки зумовлює значні економічні витрати; уражає насамперед найбідніші верстви населення та осіб з асоціальним способом життя Джерелом або резервуаром туберкульозної ін фекції можуть бути хвора на туберкульоз людина, сільськогосподарські тварини (понад 55 видів), птахи, риба, заражені мікобактеріями продукти, речовини, у яких живуть, розмножуються чи зберігаються збудники Кожен бактеріовиділювач потягом року заражає 15–20 осіб Головним показниками, що визначають ризик контакту з мікобактеріями туберкульозу, є: а) кількість заразних хворих у суспільстві; б) тривалість контагіозного періоду; в) кількість і характер контактів між заразним хворим і чутливими особами за одиницю часу в період контагіозності . Ризик зараження збільшується із зростанням тривалості контакту. Для вивчення поширеності туберкульозу застосовують такі епідеміологічні показники: інфікованість, ризик зараження, параметр заразливості, захворюваність, хворобливість смертність Інфікованість — це відсоткове відношення кількості осіб, що позитивно реагують на туберкульоз, до загальної кількості обстежених, за винятком осіб з поствакцинальним імунітетом. Інфікованість людини виявляють за допомогою туберку лінової проби Манту. Показник інфікованості населення зростає із збільшенням віку. У містах він на 5–10 % вищий, ніж у сільській місцевості Ризик зараження — це приріст у відсотках кількості людей, інфікованих протягом року. Цей показник не має перевищувати 1 %. Параметр заразливості — показник можливого інфікування населення одним хворим, який виділяє мікобактерії туберкульозу протягом року. Якщо профілактику туберкульозу провадять добре, то параметр заразливості не перевищує 10. Під захворюваністю розуміють кількість вияв лених вперше хворих з активною формою туберкульозу на 100 тис. мешканців цього району про тягом року, а хворобливість — це загальна кіль кість хворих з активною формою туберкульозу на 100 тис. мешканців району на кінець року. За критеріями ВООЗ, відповідно до рівня захворюваності на туберкульоз європейські країни поділено на три категорії: з низьким рівнем поширення (рівень захворюваності нижчий за 10 випадків на 100 тис. населення), із середнім рівнем поширення (від 10 до 30 випадків на 100 тис. населення), з високим рівнем (показник захворюваності перевищує 30 випадків на 100 тис. населення). До третьої категорії належить Україна, де з 1995 року зареєстровано епідемію туберкульозу. Смертність — це кількість померлих від туберкульозу протягом року на 100 тис. мешканців регіону. У розвинутих країнах Заходу туберкульоз уражає переважно робітників, які працюють на шкі ливих для здоров’я виробництвах, ту частину на селення, яка живе у несприятливих умовах, а також мігрантів. З 1992 року до 2000 року смертність в Україні щороку зростала, починаючи з 9,5 до 22,2 випадку на 100 тис. населення, а в 2002 ро ці показник смертності знизився до рівня 20,5 на 100 тис. населення. Щогодини туберкульоз уражає в Україні 4 людини, з яких один хворий помирає. За показни ками 2002 р. захворюваність зросла проти 1990 р. у 2,3, смертність — у 2,5 разу. Відповідний рівень захворюваності та смертності зафіксовано в 1970 році [10]. Це означає, що за 30 років позитивних результатів у боротьбі з цим захворюванням не до сягнуто. З огляду на стан економіки України, проблема захворювання на туберкульоз ще довго не втратить своєї актуальності. "Туберкульоз – це медико-соціальна проблема, яка від медичної частини залежить не більше, ніж на 10% Багато значить, у яких побутових умовах живе хворий, як харчується, де працює". 50% хворих на туберкульоз – люди з груп ризику: бомжі, колишні ув’язнені, безпритульні діти. За останніх 15 років ліквідовано півсотні протитуберкульозних диспансерів, чимало з них реорганізовано у відділення міських та районних лікарень, що рівноцінно їх ліквідації, оскільки при цьому вони втрачають своє призначення – проведення диспансерних заходів. За цей час було ліквідовано більшість протитуберкульозних санаторіїв. Чи не найбільше лютує епідемія туберкульозу серед в’язнів. У пенітенціарній системі всі показники, які стосуються епідемії, у 67 разів вищі за середні по країні! Виправні установи перетворилися у розплідник інфекції. Щороку на волю виходять десятки тисяч хворих на активні форми туберкульозу і багато тисяч інфікованих. Не обминула епідемія і військовослужбовців: за останніх 10 років захворюваність на туберкульоз серед особового складу зросла суттєво. Основними причинами масштабного поширення туберкульозу фахівці вважають соціально-економічну нестабільність, зниження життєвого рівня населення, безробіття, неякісне харчування, збільшення кількості соціально-дезадаптованих осіб (безпритульні, мігранти, алкоголіки, наркомании та ін.). Понад 60 хворих на туберкульоз в Україні належать до соціально незахищених та малозабезпечених верств населення. Сьогодні до них, на жаль, зараховують і людей інтелігентних професій: вчителів, лікарів, інженерів, артистів та їхніх дітей (через неповноцінне харчування). Одним із факторів, який також сприяє посиленню епідемії в Україні, фахівці називають туберкульоз у сільськогосподарських тварин. Якщо взяти до уваги, що ця хвороба уражає понад 55 видів сільськогосподарських і диких тварин, риби, близько 25 видів птахів, то стане зрозуміло, що сьогодні ми не маємо реального уявлення про поширеність туберкульозу в Україні. ВІЛ-інфекція/СНІД як медико-соціальна проблема. Україна стоїть на межі загальнонаціональної епідемії ВІЛ/СНІД. За останні п'ять років кількість випадків ВІЛ-інфекції в Україні зросла у 20 разів, і зараз за оцінками фахівців в Україні живуть близько 400 000 інфікованих осіб, — майже 1% дорослого населення. ВІЛ-позитивних у нас значно більше. Наслідки такого високого рівня поширеності можуть загрожувати більшій частині соціально-економічних досягнень країни за роки незалежності Зараз переважну більшість інфікованих в Україні становлять молоді люди у віці від 20 до 39 років. В даний час ВІЛ/СНІД - найважливіша медико-соціальна проблема, тому що число хворих і інфікованих продовжує неухильно зростати в усьому світі, охоплюючи людей, які не входять до групи, що мають фактори ризику інфікування. На сьогоднішні в Україні епідеміологічна ситуація з ВІЛ-інфекцією залишається напруженою - продовжується поширення ВІЛ серед населення, збільшується кількість ВІЛ-інфікованих осіб та хворих на СНІД. Джерелом зараження є людина, інфікована ВІЛ в стадії як безсимптомного вірусоносійства, так і розгорнутих клінічних проявів хвороби. ВІЛ виявлено у всіх біологічних субстратах людини (крові, спинномозковій рідині, грудному молоці, в біоптатах різних тканин, слині ...). Шляхи передачі інфекції: статевий, перентеральний, вертикальний Факторами ризику можуть бути органи і тканини донорів, для трансплантації Варто відзначити, що ВІЛ-інфекцією найчастіше хворіють люди, які нехтують власною безпекою під час сексу. Сьогоднішня обстановка в світі показує, що до групи ризику належить кожен із нас, якщо не дотримуватися елементарних правил особистої поведінки. У світі поки ще не винайдено ліків і вакцин, які могли б вилікувати від ВІЛ-інфекції або попередити зараження. Тільки безпечна поведінка і відповідальне ставлення до свого здоров'я захистять від зараження вірусом імунодефіциту людини. Особливістю хвороби є багатогранність її впливу на медичні, демографічні, соціально-економічні, політичні аспекти кожного суспільства, що ставить ВІЛ/СНІД на рівень планетарного лиха, збитки від якого порівнюють із наслідками світових воєн. За даними епідеміологів переважна більшість випадків захворювання на ВІЛ відбувається від безладних статевих зв’язків. Також небезпечними групами ризику щодо ВІЛ-інфікування є ін’єкційні наркомани, проститутки. Передача ВІЛ від матері до дитини за останні кілька років також зросла зі швидкістю, що лякає. Травматизм, медико-соціальне значення. Однією з найважливіших соціально-гігієнічних проблем в даний час є травматизм. Протягом всього 20 століття актуальність проблеми травматизму росла, а та обставина, що відзначається зростання травматизму зі смертельними наслідками, з переходом на інвалідність, з тимчасовою втратою працездатності. Сьогодні в економічно розвинених країнах світу травми займають 3 місце серед причин смерті населення, причому травми забирають життя людей найбільш молодого працездатного віку. Серед чоловіків у вікових групах від 1 року до 44 років смертність від травм займає 1-е місце. Є дві обставини, які виділяють травми серед інших патологічних станів людини. 1-е пов`язано з раптовістю травм. Отже, організація медичної допомоги при травматизм вимагає якоїсь специфіки і повинна відрізнятися від організації допомоги при більшості захворювань. 2-е обставина пов`язана з тим, що цей фактор несприятливого впливу на організм людини, як правило, стає зрозумілим відразу ж як тільки сталася травма. Боротьба з травматизмом складається з двох частин: профілактики травматизму і організації травматологічної допомоги. класифікація травматизму: виробничий (промисловий, сільськогосподарський) і невиробничий (побутовий, транспортний, вуличний), спортивний. Невиробничі травми ділять на травми, отримані дорослими і дітьми. Середній рівень травматизму складає 120-130 випадків на 1000 населення. Травматизм у чоловіків в 1,5-2 рази вище, ніж у жінок. Це пояснюється не тільки професійно-виробничими особливостями чоловіків, так як невиробничий травматизм також у чоловіків в 2 рази вище, ніж у жінок. В останні роки смертність від травм претендує навіть на 2-е місце, випереджаючи злоякісні новоутворення. Природно, рівень смертності від травматизму відрізняється в осіб різного віку. Травми є основною причиною смерті у осіб до 30 років. Організатори травматологічної допомоги цілком обгрунтовано вважають одним з основних принципів правильної організації допомоги при травмах наближення першої допомоги до місця події. Другим принципом можна вважати етапність надання допомоги при багатьох травмах. Можна виділити 4 етапи: 1-й - це перша допомога, 2-й - лікарська добольнічная допомогу, 3-й - стаціонарна і 4-й етап - відновне лікування Фізичний розвиток. Критерії для вивчення біологічного та морфо-функціонального розвитку. Сучасні тенденції показників фізичного розвитку. Фізичний розвиток - сукупність ознак, що характеризують рівень і динамічні зміни ряду морфологічних, функціональних властивостей окремого індивіда та колективів людей, виражених у вигляді загальних і групових характеристик (стандартів фізичного розвитку). Стан фізичного розвитку можна розглядати як результат взаємодії внутрішніх (ендогених) і зовнішніх(екзогених) чинників. До перших належать: спадковість, здоров'я матері; фізичний стан батьків; особливості внутрішньоутробного розвитку. До других: • природно-кліматичні; • соціально-економічні (економічний розвиток суспільства, умови праці та побуту, характер професії тощо). |