ЭКЗ соцмед (2). 1 Громадське здоровя, функції та послуги
 Скачать 193.87 Kb.
|
|
Медична профілактика – це система профілактичних заходів, яка реалізується через систему охорони здоров’я. Соціально-профілактичний напрямок у справі охорони і зміцнення здоров’я населення включає медичні, санітарно-технічні, гігієнічні і соціально-економічні заходи. Створення системи попередження захворювань і усунення факторів ризику є найважливішим соціально-економічним і медичним завданням держави. Виділяють індивідуальну і громадську профілактику. Залежно від стану здоров’я, наявності факторів ризику захворювання або вираженої патології в людини розглядають три види профілактики, а саме: Первинна профілактика – це система заходів попередження виникнення і впливу факторів ризику на розвиток захворювань (вакцинація, раціональний режим праці і відпочинку, раціональне якісне харчування, фізична активність, оздоровлення навколишнього середовища тощо). До первинної профілактики належать соціально-економічні заходи держави щодо оздоровлення способу життя, навколишнього середовища, виховання та ін. Вторинна профілактика – це комплекс заходів щодо усунення виражених факторів ризику, які при відповідних умовах (зниження імунного статусу, перенапруження, адаптаційний зрив) можуть призвести до виникнення, загострення або рецидиву захворювання. Найбільш ефективним методом вторинної профілактики є диспансеризація, як комплексний метод раннього виявлення захворювань, динамічне спостереження, спрямоване лікування, раціональне послідовне оздоровлення. Третинна профілактика– це комплекс заходів щодо реабілітації хворих, які втратили можливість повноцінної життєдіяльності. Третинна профілактика має на меті соціальну (формування впевненості у власній соціальній придатності), трудову (можливість поновлення трудових навичок), психологічну (поновлення поведінкової активності особистості) і медичну (поновлення функцій органів і систем) реабілітацію. Важливе значення при проведенні профілактичних заходів мають медичні профілактичні огляди (скринінг), що поділяються на три категорії: Попередні медичні огляди (мета – обстеження населення при влаштуванні на роботу, навчання, при щоденному допуску до роботи водіїв, пілотів тощо). Періодичні спостереження (мета – раннє активне виявлення різноманітних захворювань та донозологічних станів серед населення декретних груп (працівники шкіл, садків, працівників громадської їдальні, студентів тощо) задля попередження розповсюдження хвороб). Цільові медичні огляди (мета – виявлення на ранніх стадіях соціально значущих захворювань, наприклад: туберкульозу, злоякісних новоутворень, психічних розладів тощо). В сучасних умовах успіху в боротьбі з рівнем захворюваності можливо досягти лише при застосуванні міжсекторальної співпраці на усіх рівнях реалізації (місцеві, регіональні, національні, міжнародні). Слід виділити три види прогресивних профілактичних програм: Вертикальні – автономні, самостійні профілактичні програми, що передбачають вирішення конкретної проблеми охорони здоров’я шляхом використання специфічних заходів профілактики. Горизонтальні (інтеграційні)– спрямовані на вирішення загальних проблем суспільства на довготривалій основі через служби та заклади охорони здоров’я. Глобальні (загальні комплексні програми) – забезпечують проведення заходів на фоні поєднання вертикальних та горизонтальних профілактичних програм. Аналіз профілактичної роботи (за Е.Чарлтоном) дозволяє виділити п’ять основних типів (моделей) профілактичних програм (або навчальних програм по досягненню здорового способу життя), що представленні нижче. Медична модель – молодому населенню надають інформацію щодо небезпечних наслідків того чи іншого явища. Навчальна модель – представляє собою дію, направлену на конкретну особу та дає змогу самостійно приймати рішення. Суспільно-політична модель – лобіює необхідні рішення через рекламу в засобах масової інформації. Модель самопосилення– комбінує у собі характеристики трьох попередніх моделей. Модель «дії на благо здоров’я» - поєднує перші три моделі, але при цьому також враховує вікові особливості населення та його соціального рівня. Ця модель діє у двох напрямках: на цінності людини та шляхом підвищення відповідних мотивів (наприклад, підвищення цін на алкоголь та тютюн, що призводить до матеріальних втрат споживачів). Міжсекторальні дії – це зусилля сектору охорони здоров’я, направлені на розвиток співпраці з іншими секторами суспільства з метою поліпшення здоров’я показників населення. Промоція здоров’я. Інформаційно-роз’яснювальна діяльність (адвокація) як складова частина медичної профілактики. «Промоція здоров’я» (укріплення здоров’я) – це процес, який дає змогу кожній людині і всій громаді посилити контроль за факторами, які визначають здоров’я, і таким чином поліпшити здоров’я. Це одна з визначальних концепцій сучасної охорони здоров’я, яка вказує на центральну роль самої людини в нагромадженні потенціалу для зміцнення здоров’я і довголіття шляхом відмови від шкідливих звичок і модифікації способу життя. Промоція здоров`я (підтримка здоров`я, сприяння здоров`ю) являє собою процес, що дозволяє людям підвищити контроль над здоров`ям і покращити стан свого здоров`я. Адвокація — це процес соціальних змін, що впливають на погляди, відносини в суспільстві та співвідношення сил, зміцнюють громадянське суспільство і сприяють відкриттю демократичних просторів Комунікація з питань охорони здоров’я охоплює низку сфер, у тому числі журналістику, сферу розваг, освіту, міжособистісне спілкування, інформаційно- роз’яснювальну діяльність у засобах масової інформації, комунікацію на рівні організацій, комунікацію щодо ризиків і в період криз, соціальну комунікацію і соціальний маркетинг. Існує 10 основних оперативних функцій громадської охорони здоров'я, які можуть бути адаптовані і використані країнами, під керівництвом і за підтримки ВООЗ, з метою оцінки і планування дій щодо посилення потенціалу та послуг громадської охорони здоров'я: Базові оперативні функції Епіднагляд та оцінка стану здоров'я і благополуччя населення. Моніторинг та реагування на небезпеки для здоров'я і при надзвичайних ситуаціях в галузі охорони здоров'я. Захист здоров'я, включаючи забезпечення безпеки навколишнього середовища, праці, харчових продуктів тощо. Зміцнення здоров'я, включаючи вплив на соціальні детермінанти і скорочення нерівностей за показниками здоров'я. Профілактика хвороб, включаючи раннє виявлення порушень здоров'я. Інформаційно-роз’яснювальна діяльність (адвокація), комунікація та соціальна мобілізація в інтересах здоров’я Опис оперативної функції: комунікація у сфері охорони здоров’я спрямована на підвищення медикосанітарної грамотності та поліпшення здоров’я окремих громадян і населення загалом. Вона є мистецтвом і технікою інформування, здійснення впливу і створення мотивації індивідів, аудиторій, організацій щодо важливих питань і детермінант (чинників) здоров’я. Комунікація покликана також розширювати можливості для доступу, розуміння і використання інформації з метою зниження ризику виникнення і профілактики хвороб, зміцнення здоров’я, орієнтування в послугах охорони здоров’я та користування ними, просування заходів політики у сфері охорони здоров’я та підвищення добробуту, якості життя та покращення здоров’я людей всередині спільноти. Підготовки та проведення комунікацій у рамках системи громадського здоров’я складається з таких етапів: -оцінка ситуації та визначення проблеми; - визначення цілей; планування та програмування; пошук на всіх рівнях прихильників із рішення поставлених цілей та підготовка спеціалістів для проведення комунікаційних програм; вибір цільових груп комунікаційного впливу; - відбір каналів і механізмів масової комунікації та техніки впливу; - планування бюджету; - практичні дії в межах затвердженої програми комунікацій; - оцінка ефективності та результатів. Забезпечити ефективну комунікативну діяльність можливо за наявності повної інформації з предмету комунікації і з метою неоднозначної трактовки певних визначень та інформації організацію пояснення чи консультування спеціалістів Комунікація та соціальна мобілізація в інтересах здоров’я. Комунікації – це обмін інформацією за допомогою слів, літер, символів, жестів, за допомогою яких менеджер отримує інформацію для прийняття ефективних рішень і доведення їх до виконавців. Комунікація у сфері охорони здоров’я охоплює декілька напрямків: -медична журналістика, -індустрія розваг, -освіта, - міжособистісне спілкування, - інформаційно-пропагандистська робота через ЗМІ, - комунікація в середині організацій та між ними, - розповсюдження інформації про ризики та кризи, - соціальна комунікація та соціальний маркетинг. Вона може набирати численних форм – від масової, мультимедійної та інтерактивної (включаючи мобільний зв’язок та Інтернет) до традиційної, що враховує культурну специфіку, та охоплювати різні канали, невеликих груп, блоги, електронні дошки об’яв, розсилка повідомлень по мобільному телефону та он-лайн форуми. Розвиток комунікації має охоплювати такі аспекти: 1. Стратегічний та систематичний характер комунікації у галузі громадської охорони здоров’я, що розвивається на основі розуміння особливостей сприйняття та потреб різних аудиторій. 2. Розповсюдження інформації серед різних аудиторій у таких форматах і через такі канали, які є доступними, зрозумілими та зручними для користування. 3. Роз’яснення та захист ідеї про необхідність розробки та реалізації здорової політики і створення здорового середовища у всіх секторах державного управління (принцип урахування інтересів здоров’я у всіх стратегіях та напрямках політики). 4. Навчання комунікації у галузі громадської охорони здоров’я та розвиток необхідного для цього кадрового потенціалу. Комунікація у галузі громадської охорони здоров’я надає громаді засіб протидії активному просуванню на ринок небезпечних виробів та пропаганді нездорового способу життя. Комунікація у галузі громадської охорони здоров’я також означає гласність, завдяки якій громада може знати, що говориться та діється від її імені. Елементом комунікації у сфері громадського здоров’я також є прозорість, необхідна суспільству для розуміння того, про що йдеться і що робиться від його імені. У ході проведення комунікацій з громадського здоров’я комунікатори мають передбачити: створення основного джерела інформації розрахованого на всі рівні управління та різні цільові групи комунікативного впливу; донесення диференційованої інформації до цільових груп комунікативного впливу; формування громадської думки та поведінки населення щодо відповідального ставлення до особистого здоров’я, усунення факторів негативного впливу на здоров’я та своєчасного звернення за медичною допомогою; координація діяльності з впливу на населення, а також осіб, котрі ухвалюють рішення на всіх рівнях управління, з формування позитивного ставлення та підтримки розвитку потенціалу громадського здоров’я. Загальною аудиторією комунікативного процесу та комунікаційного впливу є все населення країни. Цільові аудиторії на різних рівнях управління будуть різними, але в цілому їх можна розділити на такі групи: особи, які приймають рішення; працівники засобів масової інформації; працівники системи освіти; активісти громадських організацій та неформальні лідери; керівники підприємств різних форм власності; профспілкові активісти тощо. Пошук на всіх рівнях прихильників системи громадського здоров’я та підготовка спеціалістів для проведення комунікаційних програм. Безумовно, прихильників розвитку системи охорони громадського здоров’я в країні багато. Виявити прихильників можна різними шляхами: при проведенні різних масових заходів (конференції, збори асоціацій, семінари, круглі столи, соціологічні опитування тощо). Нами виділено такі рівні комунікативного впливу. Перший: центральні органи законодавчої та виконавчої влади. Другий: галузевий – Міністерство охорони здоров’я. Третій: органи регіональної влади та місцевого самоврядування. Четвертий: засоби масової інформації. П’ятий: усі верстви населення. Шостий: громадські організації та громадські діячі. Головними користувачами комунікативної інформації визначені: – особи, що приймають рішення на всіх рівнях управління; – організатори системи громадського здоров’я та охорони здоров’я, медичні асоціації та організації професійного самоврядування, медичні працівники; – працівники засобів масової інформації; – громадські організації та об’єднання громадян; – окремі громадяни; – хворі та члени їхніх родин. Соціальна мобілізація - це активне залучення всіх верств населення до вирішення пріоритетних соціальних, економічних, екологічних проблем місцевого значення. Соціальна мобілізація об'єднує всі сегменти суспільства (чоловіків, жінок, молодь, бідних/багатих, приватний сектор, місцеві органи влади, організації громадянського суспільства, освітні заклади) у формі партнерства заради досягнення спільної мети і призводить до активної участі громади в процесі місцевого розвитку. Розвиток комунікації має охоплювати такі аспекти: 1. Стратегічний та систематичний характер комунікації у галузі громадської охорони здоров’я, що розвивається на основі розуміння особливостей сприйняття та потреб різних аудиторій. 2. Розповсюдження інформації серед різних аудиторій у таких форматах і через такі канали, які є доступними, зрозумілими та зручними для користування. 3. Роз’яснення та захист ідеї про необхідність розробки та реалізації здорової політики і створення здорового середовища у всіх секторах державного управління (принцип урахування інтересів здоров’я у всіх стратегіях та напрямках політики). 4. Навчання комунікації у галузі громадської охорони здоров’я та розвиток необхідного для цього кадрового потенціалу. Завдання та зміст роботи центрів громадського здоров’я, їх структурних підрозділів з профілактики та формування здорового способу життя, взаємодія з іншими закладами охорони здоров’я. «Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України» (далі - Центр) є науково-практичною установою медичного профілю Міністерства охорони здоров'я України, яка здійснює функції з забезпечення збереження і укріплення здоров'я населення, проведення соціально-гігієнічного моніторингу захворювань, епідеміологічного нагляду та біологічної безпеки, здійснення групової та популяційної профілактикизахворюваності, боротьби з епідеміями, стратегічного управління з питань громадського здоров'я. Центр утворений з метою реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, що передбачає: Забезпечення збереження і укріплення здоров'я населення. Забезпечення проведення епідеміологічного нагляду та моніторингу захворювань та біологічної безпеки та біологічного захисту, проведення лабораторних досліджень у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення і вжиття спеціальних заходів на локалізацію та ліквідацію спалахів та епідемій, у тому числі пов'язаних з небезпечними, особливо небезпечними та новими інфекційними захворюваннями. Здійснення групової та популяційної профілактики захворюваності інфекційними та неінфекційними хворобами, боротьба з епідеміями. Збір та аналіз стратегічної інформації для формування державної політики і стратегічного управління з питань громадського здоров'я, здійснення міжрегіональної координації щодо їх впровадження. Здійснення організаційно-методичної роботи у сфері охорони здоров'я шляхом здійснення контролю, моніторингу та профілактики захворювань. Проведення наукових досліджень та виконання наукових розробок з питань громадського здоров'я, у тому числі епідеміологічного нагляду та моніторингу, біобезпеки, щодо впливу факторів ризику і соціальних детермінант на здоров'я. Надання спеціалізованої консультативної амбулаторно-поліклінічної допомоги. Предметом діяльності Центру є реалізація державної політики у сфері громадського здоров'я за наступними напрямами: 1. Організаційно-методичний; 2. Аналітично-інформаційний; 3. Профілактично-просвітницький; 4. Лабораторно-діагностичний; 5. Науково-дослідний. 6. Консультативний. 7. Спеціалізована підготовка фахівців. Основними завданнями Центру з профілактики є: Реалізація комплексних заходів епідеміологічного нагляду за інфекційними хворобами і неінфекційними захворюваннями, виявлення ризиків для здоров'я населення, інформування суспільства та Уповноваженого органу управління. Забезпечення готовності і своєчасного реагування на епідемії та спалахи інфекційних хвороб та інші надзвичайні події у сфері громадського здоров'я. Розробка та реалізація комплексних заходів та програм з профілактики та лікування захворювань, які спричиняють найбільший негативний соціально-демографічний вплив та економічні наслідки. Створення та забезпечення функціонування ефективної національної системи моніторингу та оцінки у сфері громадського здоров'я як частини міжнародної (європейської) системи оцінки та прогнозування ризиків щодо поширення інфекційних та неінфекційних захворювань, якості та тривалості життя населення. Розробка на основі доказових даних та впровадження ефективних технологій виявлення та визначення шляхів мінімізації впливу факторів (чинників) ризику захворювань та створення сприятливого для здоров'я середовища. Розробка та впровадження стратегії формування усвідомленого та відповідального ставлення населення до власного здоров'я як базової цінності життя; пропагування безпечної поведінки з метою уникнення ризиків інфікування соціально-небезпечними хворобами. Забезпечення ефективного міжсекторального співробітництва як складової успішного функціонування системи громадського здоров'я в Україні. Ведення державного обліку інфекційних і професійних захворювань та отруєнь. Розробка пропозицій щодо системи інфекційного контролю в закладах охорони здоров'я та моніторинг її впровадження. Підготовка пропозицій з питань, пов'язаних з профілактикою інфікування ВІЛ, туберкульозом та іншими соціально небезпечними хворобами, діагностикою та лікуванням ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД, туберкульоз та інші соціально небезпечні хвороби, для прийняття рішень Уповноваженим органом управління Розробка та координація впровадження програм імунізації та нагляду за вакцинокерованими хворобами Подання пропозицій щодо необхідності здійснення профілактичних щеплень, пріоритетних заходів профілактики захворювань Розробка інформаційної політики щодо безпечних процедур застосування крові та продуктів крові, у тому числі шляхом використання альтернативних методів лікування. Проведення державного соціально-гігієнічного моніторингу. Проведення епідеміологічних досліджень довгострокового впливу шкідливих хімічних, фізичних і біологічних чинників на здоров'я людини та ідентифікація викликаних ними специфічних змін у стані здоров'я. Проведення моніторингу і оцінки соціальних і економічних факторів, що впливають на здоров'я населення (популяції), його структуру та характеристики. Здійснення моніторингу проведення санітарних і протиепідемічних заходів, виконання програм профілактики захворювань, охорони здоров'я населення. Ідентифікація соціальної несправедливості в галузі охорони здоров'я та розробка пропозицій щодо зменшення її тиску на уразливі верстви населення. Здійснення оцінки ризиків для здоров'я, викликаних факторами середовища життєдіяльності, праці та відпочинку, а також факторами, обумовленими способом життя - індивідуальним або спільноти, які впливають на стан здоров'я населення. Управління та здійснення діяльності з промоції здоров'я, виховання базових гігієнічних навичок та інформування населення. Розробка стратегії з питань формування усвідомленого та відповідального ставлення населення до власного здоров'я та особистої безпеки тощо. |