ЭКЗ соцмед (2). 1 Громадське здоровя, функції та послуги
 Скачать 193.87 Kb.
|
|
Соціальний простір — поле соціальної діяльності, яке охоплює сукупність значимих соціальних груп, індивідів, об’єктів в тому чи тому їх взаємному розташуванні. Соціальна мобільність може бути різних типів: горизонтальна й вертикальна, між різними поколіннями і в межах одного покоління. Горизонтальна мобільність означає пересування людей на тому самому соціальному рівні, без зміною або з зміною статусу на інший, еквівалентний попередньому. Наприклад, учений, професор займався науково-дослідною працею в НДІ, потім перейшов на викладацьку роботу до вузу на ту ж посаду професора. Вертикальна мобільність означає зміну статусу на вищий або навпаки, тобто рух угору—донизу в системі соціальних позицій. Наприклад, пересування з посади старшого викладача на посаду доцента. Мобільність поколінь — це зміна соціального становища дітей як порівняти з батьками (зміна статуса від батька до сина). Низька мобільність свідчить про велику соціальну нерівність членів суспільства. Інтенсивність мобільності залежить від кількості статусів, що існують у суспільстві, і від умов, що дають змогу людям пересуватися від статусу до статусу, а точніше, від міри свободи такого пересування. Соціологи розрізняють два типи нерівності. Нерівність щодо позицій (доходів, престижності, освіти, влади) називається нерівністю у сфері стратифікації, а нерівність щодо можливостей досягнення позицій — нерівністю у сфері мобільності. У кастовому суспільстві можливості для мобільності мінімальні, бо люди не можуть пересуватися з однієї касти в іншу. У класовому суспільстві бар’єри для мобільності зняті, але існує велика нерівність щодо можливостей мобільності. Так, шанси потрапити до престижного вузу в дитини багатих чи впливових батьків набагато більші, ніж у дитини із пересічної сім’ї. Стратегічне керівництво в інтересах здоров’я У політиці «Здоров’я-2020» під терміном «стратегічне керівництво охороною здоров’я» розуміють усю сукупність процесів стратегічного керівництва у сфері охорони здоров’я. Це передбачає відповідальність за такі напрями діяльності: розробка та реалізація національних і субнаціональних стратегій охорони здоров’я; постановка цілей і завдань в області охорони здоров’я для поліпшення здоров’я; надання високоякісної та ефективної медичної допомоги; забезпечення ключових функцій системи охорони громадського здоров’я. Стратегічне керівництво в інтересах здоров’я – це дії органів державного управління та інших структур, направлені на керівництво спільнотами, країнами або групами країн в їх зусиллях для досягнення здоров’я як невід’ємної складової благополуччя із застосуванням як «загальнодержавного підходу», так і принципу «участі всього суспільства». Стратегічне керівництво охороною здоров’я створює стимули для поліпшення показників діяльності, підвищення підзвітності та прозорості, а також для повноцінного залучення користувачів медичними послугами до керівництва охороною здоров’я завдяки організаційній структурі, яка дає змогу організувати ресурси, надавачів послуг і їхні послуги та забезпечити здійснення єдиної політики й досягнення національних цілей в області охорони здоров’я. За даними ВООЗ, сьогодні міністерства охорони здоров’я більш активно займаються ініціюванням міжсекторальних підходів до охорони здоров’я і діють як посередники та захисники інтересів населення у сфері збереження та відновлення здоров’я. За визначенням Талліннської Хартії, сектор охорони здоров’я має встановлювати співробітництво з іншими секторами за принципом взаємної підтримки і конструктивного партнерства, що забезпечить не тільки надання індивідуальних медико-санітарних послуг, але й досягнення загальних цілей суспільства і держави в охороні здоров’я. В європейській політиці «Здоров’я-2020» наведено таке визначення стратегічного управління: «намагання органів державного управління (уряду) та інших діючих суб’єктів керувати суспільствами, цілими країнами і навіть групами країн в їх діях із досягнення здоров’я як невід’ємної складової благополуччя, використовуючи для цього як загальнодержавний підхід, так і підхід за участю всього суспільства». У цьому визначенні здоров’я та благополуччя окреслено ключові атрибути успішного і нормально функціонуючого суспільства в XXI ст. Для того щоб відповідальність усього суспільства і загальнодержавна відповідальність за охорону здоров’я стали реальністю, необхідне сильне керівництво. Стратегії, дії і соціальна прихильність охороні здоров’я не можуть виникнути самі по собі. У сучасному суспільстві вплив на здоров’я настільки різнобічний і розгалужений по всіх секторах суспільства, що для зміцнення здоров’я необхідні дії на основі нового мислення і нової парадигми – традиційні лінійні раціональні моделі планування уже недостатні. Сьогодні спостерігається процес переходу від моделі стратегічного керівництва, в центрі якої стоїть держава, до моделі співробітництва, за якої стратегічне керівництво є продуктом спільної діяльності широкого кола суб’єктів, що діють на рівні держави і суспільства: парламенти, міністерства, відомства, організації, комісії, бізнесові структури, громадські об’єднання, засоби масової інформації, громадяни. Таке стратегічне керівництво в інтересах здоров’я розосереджено по горизонталі. Це сприяє здійсненню сумісних дій у загальних інтересах сектору охорони здоров’я та інших секторів. Одне з найважливіших завдань полягає у формуванні свідомості та можливості включити цілі охорони здоров’я у загальний процес соціально-економічного розвитку суспільства і розвитку його людського потенціалу. Досягнення такого ступеня взаємодії всередині системи державного управління, коли здійснюватимуться дії на міжвідомчому рівні, – безсумнівно, непросте завдання. Це пояснюється складністю питань, які підлягають вирішенню, «каверзним» характером проблем і відсутністю гнучкості бюрократичних організаційних систем. Ситуація також ускладнюється розподілом впливу і ресурсів у суспільстві, конфліктами інтересів усередині системи державного управління, браком стимулів і недостатньою прихильністю на найвищому рівні. Нова концепція стратегічного керівництва в інтересах здоров’я, запропонована ВООЗ, об’єднує і розширює існуючі раніше концепції міжсекторальних дій та здорової державної політики в рамках більш широких міжсекторальних дій та взаємопов’язаної відповідальності всього суспільства і загальнодержавної відповідальності за охорону здоров’я. Тут важливим елементом є принцип урахування інтересів здоров’я у всіх стратегіях, який потребує винесення питання про охорону здоров’я на більш високий рівень у політичному порядку денному, активізації діалогу на рівні політики з питань здоров’я населення і його детермінант, а також підвищенню відповідальності за кінцеві результати для здоров’я. Важливим нормативним документом є проект Всесвітнього Банку «Глобальні показники стратегічного керівництва», в якому визначено важливі взаємозв’язки між належним стратегічним керівництвом і здоров’ям. Як стратегічне керівництво в інтересах здоров’я, так і стратегічне керівництво охороною здоров’я базуються на системі цінностей і принципів, яка називається належним стратегічним керівництвом. Розумне стратегічне керівництво – це набір механізмів для досягнення результатів на основі принципів належного стратегічного керівництва. Дослідники вказують на необхідність комбінованого підходу до стратегічного керівництва в інтересах здоров’я: ієрархічний, розосереджений і колективний. Виділяють п’ять типів розумного стратегічного керівництва в інтересах здоров’я: 1)Керівництво шляхом співробітництва. Тут включаються процеси співробітництва, які поєднують комунікацію, довіру, прихильність та розуміння вибору інструментів і механізмів, а також необхідності прозорості й підзвітності. 2)Керівництво шляхом залучення громадян. У міру того, як керівництво поширюється на все суспільство, робота з населенням може підвищити рівень прозорості та підзвітності. Партнерські відносини з населенням та розширення його прав і можливостей також важливі для збереження системи цінностей. Однією з провідних сил є технології. Наприклад, об’єднання соціальних засобів масової інформації в мережі дають змогу громадянам змінювати те, як державні органи і органи охорони здоров’я ведуть справи. У рамках таких складних відносин широка участь заінтересованих сторін, прозорість і підзвітність стають провідником інновацій. 3)Керівництво шляхом поєднання регламентування та переконання. Стратегічне керівництво стає більш рухливим, багаторівневим, із залученням значного числа заінтересованих сторін, більш адаптованим. Традиційні ієрархічні засоби керівництва доповнюються іншими механізмами, такими як «делікатна влада» і «делікатне право». До числа таких механізмів відноситься саморегулювання, керівництво через переконання, альянси, мережі і відкриті методи координації. Сьогодні при інтересі до «стратегії підштовхування» критично аналізуються підходи до поліпшення здоров’я населення. При цьому все більше поширюються ієрархічні багаторівневі нормативні документи, які охоплюють рівні від глобального до місцевого. Прикладом такого документу може бути Рамкова конвенція ВООЗ щодо боротьби з тютюном, яка стосується багатьох аспектів способу життя, поведінки та побуту людей. 4)Керівництво шляхом залучення незалежних закладів та експертних органів. Такі заклади та органи відіграють важливу роль у наданні фактичних даних і спостереженні за дотриманням етики, розширенні підзвітності та укріплення демократичної підзвітності в питаннях охорони здоров’я і в таких сферах, як недоторканість особистого життя, оцінка ризиків, контроль якості, оцінка технологій охорони здоров’я і оцінка впливу на здоров’я людей. 5)Керівництво за допомогою адаптованих стратегій, стійких структур та прогнозування. Міжсекторальні дії – це зусилля сектору охорони здоров’я, направлені на розвиток співпраці з іншими секторами суспільства з метою поліпшення здоров’я показників населення. Моніторинг громадського здоров’я – це система довгострокових спостережень, оцінок, контролю, прогнозу стану і зміни здоров’я населення. Прогнозування – це підпроцес управління, який базується на науково обґрунтованому передбаченні і визначенні майбутніх варіантів цілей, способів, впливу і засобів вирішення поставлених завдань, тенденцій розвитку і вірогідного стану об’єкта і суб’єкта управління. |