менеджмент шпора. 1. Охарактеризуйте сутність і зміст поняття менеджмент. Менеджмент
 Скачать 154.74 Kb.
|
|
40.Доведіть необхідність комунікації в управлінні. Ефективність роботи менеджера залежить як від його вміння працювати з людьми, так і від того, як він працює з інформацією. Основною вимогою для прийняття ефективного об'єктивного рішення або навіть розуміння масштабів проблеми є наявність точної інформації. Єдиним способом отримання такої інформації вважається комунікація. Комунікації визначають як способи, за допомогою яких між людьми виникають зв'язки. Комунікації – це обмін інформацією, в процесі якого керівник отримує данні для прийняття управлінських рішень та доводить ці рішення до підлеглих. Інформація в процесі комунікації передається не лише з метою прийняття розумних рішень, а й для того, щоб вони могли виконуватись. Комунікація також важлива і для функції контролю. Керівники потребують інформації стосовно того, що було виконано, аби правильно оці нити, чи досягнули цілей організації. Розрізняють два основних канали інформаційного забезпечення керівників: 1) формалізований (по ньому рухається регламентована за формою, змістом і часом інформація з достатнім ступенем достовірності);2) стихійний (керівникам некеровано надходить величезна кількість найрізноманітніших повідомлень, що не завжди об'єктивно відображають справжній стан речей, телефонні дзвінки, усні звертання або відповіді, службові записки, інформація багато численних нарад). У комунікаційному процесі вирізняють 4 базових елементи:1) відправник — особа, яка генерує ідеї або збирає інформацію та передає її;2) повідомлення — інформація, закодована за допомогою символів;3) канал — засіб передачі інформації;4) одержувач — особа, котрій призначено інформацію й яка інтерпретує її. Розрізняють такі етапи процесу комунікації: — зародження ідеї-формування ідеї або відбирання інформації. Відправник вирішує, яка ідея або повідомлення буде предметом обміну. На жаль, більшість спроб обміну інформацією зриваються на цьому етапі, оскільки відправник не витрачає достатнього часу на обдумування ідеї. — кодування і вибір каналу;— відправник має за допомогою символів закодувати ідею в повідомлення; обрати канал, сумісний з типом символів, які він використовував для кодування. До загальновідомих каналів належать: передача мови, письмових матеріалів, електронні засоби зв'язку (комп'ютерні мережі, електронна пошта, відеострічки та ін.). — передача - відправник використовує канал для доставки повідомлення одержувачу. — декодування — це переведення символів відправника в думки одержувача. Обмін інформацією вважають ефективним, якщо одержувач продемонстрував розуміння ідеї, виконав дії, які чекав від нього відправник. Передача інформації від однієї особи до іншої здійснюється за допомогою жестів, мови, приборів або в письмовій формі (їх називають засобами комунікації). Через засоби комунікації інформація передається особам, які приймають рішення, а рішення — їх виконавцям. Без комунікацій не може бути організації, оскільки без них неможливо забезпечити координацію діяльності людей, тому вона так необхідна в управлінні. 42. Розкрийте сутність організування, як функції менеджменту. Функція менеджменту «організування» спрямована на побудову організації і формування у ній системи відносин. Побудова організації відбувається шляхом організаційного проектування, у процесі якого визначається кількість та функціональний склад підрозділів, посадові обов'язки персоналу, формується система зв'язків для ефективної взаємодії організаційних елементів. Сутність функції «організування». Організаційна структура і принципи її побудови Ефективність діяльності кожної фірми великою мірою залежить від того, наскільки професійно виконується функція менеджменту «організування». Сутність її полягає у формуванні певної системи відносин між окремими підрозділами підприємства, що дає змогу їм ефективно співпрацювати і досягати поставлених цілей, обираючи для цього відповідні засоби. Організування — вид управлінської діяльності, спрямований на формування структури управління організацією, встановлення у ній системи зв'язків та відносин, що дає змогу ефективно працювати для досягнення поставлених цілей. Системний підхід у менеджменті розглядає організацію як певну цілісність, систему, що складається із взаємопов'язаних елементів. Тобто організація як система може бути утворена лише за можливості формування і об'єднання її складових, побудови її структури, яка забезпечить стійкість, стабільність системи, дасть їй змогу реалізувати властивості, необхідні для бажаного функціонування. Організаційна структура — упорядкована сукупність стійко взаємопов'язаних елементів, які забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. Вона характеризує будову організації, просторово-часове розташування її складових, взаємозв'язки між ними і тісно пов'язана з цілями, функціями, процесом управління, роботою менеджерів і розподілом повноважень між ними. Від її ефективності залежить успішне функціонування організації. 41. Наведіть класифікацію управлінських рішень. Класифікація управлінських рішень: Управлінські рішення здебільшого класифікують за кількома ознаками. 1.За сферою охоплення:загальні рішення — стосуються всієї організації; часткові рішення — стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем тощо. 2.За тривалістю дії:перспективні рішення — реалізуються протягом тривалого терміну (понад 1рік);поточні рішення — реалізуються у короткотерміновому періоді для забезпечення поточної роботи організації. 3.За рівнем прийняття:рішення на вищому (інституційному) рівні управління; рішення на середньому (управлінському) рівні управління;рішення на нижчому (технічному) рівні управління. 4.За особливостями вирішуваних організацією завдань: організаційні запрограмовані рішення — характеризуються незначною кількістю альтернатив або одно варіантністю; приймаються періодично у стандартних ситуаціях;організаційні незапрограмовані рішення — спричинені новими факторами та ситуаціями; такими можуть бути рішення щодо реалізації цілей організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації тощо; компромісні рішення — покликані врівноважувати протиріччя, що виникають. 5.За способом обґрунтування: інтуїтивні рішення — ґрунтуються на відчуттях менеджера у правильності вибору; їх обґрунтованість, оптимальність залежить від особистих якостей менеджера; рішення, які ґрунтуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках);їх передумовою є знання, досвід, стаж, кваліфікація; формуються швидко,але часто не беруть до уваги нових альтернатив; раціональні рішення — мають у своїй основі науково обґрунтовані аналітичні процеси; здебільшого бувають най об’єктивнішими. 6.За способом прийняття: одноособові рішення - питань віднесених до колективних органів управління вважається незаконним і недійсним. Оперативні рішення приймаються менеджером одноосібно. Тут відіграє велику роль кваліфікація і ділові якості менеджера і спеціалістів апарату управління, стан системи інформації,зовнішні умови і стиль керівництва, строки прийняття рішення і конкретна виробнича ситуація; колегіальні рішення — готуються групою фахівців, а приймає їх відповідна група менеджерів; колективні рішення — приймаються загальними зборами, відповідним колективом. 7. За характером:економічні рішення;технологічні рішення;соціально-психологічні рішення;адміністративні рішення. 43. Охарактерезуйте вимоги до якості управлінських рішень. Якість управлінського рішення визначається сукупністю вимог, виконання яких здатне забезпечити реалізацію рішення та отримання певного ефекту. Загальні вимоги до якості управлінських рішень наступні: Вимога 1. Відповідність цілям господарської діяльності організації. Вимога 2. Обґрунтованість управлінського рішення. Обґрунтованість управлінського рішення вимагає врахування всієї сукупності чинників та умов, пов'язаних з розробкою, прийняттям та реалізацією рішення. Важливе місце відводиться якості інформації, яка використовується, її достовірності, повноті, своєчасності отримання. Вимога 3. Ефективність управлінського рішення - обов'язкове визначення співвідношення між запланованим та досягнутим економічним та соціальним ефектом з врахування витрат на розробку та реалізацію цього рішення. Вимога 4. Своєчасність управлінського рішення може означати, що слід віддавати перевагу недостатньо обґрунтованому рішенню ніж відсутності рішення взагалі. Запізнілі рішення нікому не потрібні. Вимога 5. Узгодженість управлінських рішень - це необхідність кожне наступне рішення узгоджувати з попередніми, а також узгоджувати з нормативно-правовими документами відповідних органів управління (відомства, регіону, міністерства і т.п.). Вимога 6. Правомірність управлінського рішення означає, що рішення повинне прийматися відповідною особою чи органом, які мають на це відповідні повноваження, законну підставу, право. Вимога 7. Конкретність управлінського рішення проявляється в чіткій вказівці: хто, що та коли повинен виконати. (А не «підвищити», «покращити» і т.п.). Вимога 8. Простота управлінського рішення означає, що рішення повинне бути простим за формою та чітким змістом, щоб воно було зрозумілим не тільки особі, яка приймає рішення, а й особі, якій це рішення адресується для виконання. Вимога 9. Вірність оформлення управлінського рішення означає, що рішення повинне включати констатуючу та постановляючи частини. Констатуюча частина відображає суть проблеми, її характеристики та особливості, постановляюча частина - відображає цілі рішення, засоби їх досягнення. Туту же вказується особа, відповідальна за своєчасне виконання рішення, визначаються форми та терміни контролю, заохочення та санкції за можливі порушення. Вимога 10. Економічна та соціальна доцільність управлінського рішення пов'язана з конкретною ситуацією, в якій це рішення приймається. Висновок. Необхідні складові якості та ефективності управлінських рішень - це професійний аналіз проблемної ситуації, вірне визначення цілей та завдань, підготовка альтернатив, вибір оптимального варіанту згідно встановлених критеріїв. 44.Надайте характеристику ієрархії управління. Ієрархія — це розташування частин, або елементів цілого, у порядку від вищого до нижчого. Ієрархія характеризується рівнями, число яких тим більше, чим більша система. Якщо розглядати ієрархію управління, то тут можна виділити управління об'єднанням, підприємством, цехом (відділком) і т. д. За такої побудови система управління кожного рівня є об'єктом управління для більш високого рівня і суб'єктом управління для структур, які їй підпорядковані. Ієрархія управління передбачає певну автономію управління на кожному рівні при прийнятті рішень щодо вибору стратегії, засобів і методів реалізації цілей, які встановлюються системою вищого рівня. При прямій підлеглості управлінський вплив одного рівня поширюється лише на найближчий нижчий рівень. У цьому суть субординації — службової підлеглості молодшого за посадою працівника старшому, виконання правил службової дисципліни. Якщо ж розглядати непряму підлеглість, то тут управлінський вплив може поширюватись на відповідні функціональні підсистеми декількох нижчих рівнів. Зазвичай існує ієрархія (піраміда) управління з диференціацією по рангу командної влади, компетенції ухвалення рішень, авторитету, положенню. Ієрархія управління - інструмент для реалізації цілей фірми і гарантія збереження системи. Чим вище ієрархічний рівень, тим більше об'єм і комплексність виконуваних функцій, відповідальність, доля стратегічних рішень і доступ до інформації. Одночасно зростають і вимоги до кваліфікації і особиста свобода в управлінні. Чим нижче рівень, тим більше простота рішень, доля оперативних видів діяльності. Високий рівень(правління, топ-менеджмент), Середній рівень(директор), Низький рівень. 45. Розкрийте зміст і еволюцію поняття мотивації. Мотивація — це готовність людей докласти максимальних зусиль з метою досягнення організаційних цілей, що зумовлена здатністю цих зусиль задовольняти певну індивідуальну потребу. Із таким тлумаченням пов'язано запровадження трьох ключових понять: зусилля, організаційні цілі та індивідуальна потреба. Характерно, що мотивація задовольняє дві обставини: 1) забезпечення індивідуальних потреб; 2) досягнення організаційних цілей. Ці умови можуть і мають задовольнятися якомога повніше. Теорії мотивації ґрунтуються на результатах психологічних досліджень і поділяються на дві категорії: змістові та процесуальні. Змістові теорії мотивації пов'язані з ідентифікацією внутрішніх спонукань (потреб), що змушують людину діяти так, а не інакше, визначають структуру потреб людини і виявляють серед них ті, що мають пріоритетне значення. Більш сучасні процесуальні мотиваційні теорії ґрунтуються на поведінці людини і враховують її сприйняття та набутий досвід. Власне мотивація розглядається з погляду того, що ж змушує людину спрямовувати зусилля на досягнення бажаних результатів. До початку XX століття ці умови мало в чому змінилися. Але Тейлор і його послідовники зрозуміли неефективність злидарського становища працівників. Була визначена денна норма виробітку, а працю понад цю норму почали оплачувати пропорційно його величині. У результаті такої удосконаленої мотивації різко зросла продуктивність праці, що підсилювалася спеціалізацією і стандартизацією. Застосування нових технологій і організації праці ще більше підвищили продуктивність. У міру зростання життєвого рівня трудящих і їхнього ставлення до праці, керуючі почали розуміти, що економічне заохочення не завжди спонукає людину працювати краще. Це заставило теоретиків управління шукати нові способи мотивації до праці. Вони з´явилися в застосуванні психологічних мотивів. Елтон Мейо був одним з небагатьох освічених людей свого часу, який правильно розумів наукове управління і був підготовлений у галузі психології. Мейо зрозумів, що вирішення проблеми криється в зміні умов праці, а не в збільшенні винагороди. Задля експерименту він встановив для прядильників дві 10-хвилинні перерви для відпочинку. Плинність робочої сили різко знизилася, поліпшився моральний стан робітників, а виробіток значно зріс. Однак і сам Мейо повністю не зрозумів важливості своїх винаходів у цій галузі, оскільки психологія тоді була ще на початковій стадії розвитку. Дослідження Мейо, проведені наприкінці 20-х років на робочих місцях, дозволили зробити висновок, що на продуктивність праці впливають такі людські фактори, як соціальна взаємодія і групова поведінка. На висновках Мейо була заснована теорія "людських відносин".У 40-х роках з’явилися психологічні теорії мотивації праці. Вони поділяються на дві групи: засновані на внутрішніх спонуканнях (потребах) і на поведінці людей з урахуванням того, як вони сприймають зовнішнє середовище і пізнають навколишній світ. 46.Охарактерезуйте інформацію, її види та призначення. Інформація- це сукупність різних повідомлень про зміни, які проходять у системі й навколишньому її середовищі. Управління як інформаційний процес складається з обміну інформацією між органом управління, керованим об’єктом і зовнішнім середовищем. Інформація виступає як основа процесу управління. За допомогою інформації реалізується зв’язок між суб´єктом і об´єктом або між керуючою і керованою частинами системи управління. Управління має справу з величезними масштабами інформації, розмір якої безперервно збільшується в міру росту обсягів виробництва продукції. В цілому обсяг інформації зростає майже пропорційно квадрату росту обсягу виробництва. Види інформації:1) за призначенням (- одно цільова , пов’язана з вирішенням однієї конкретної проблеми;- багатоцільова – використовується при вирішенні кількох найрізноманітніших проблем ). 2) за можливостями зберігання(- письмова – така,що фіксується і може зберігатися практично безстроково; усна – така що не фіксується і використовується в момент отримання.) 3)за ступенем готовності для використання(первинна інформація , яка являє собою сукупність отриманих безпосередньо з джерел несистематизованих даних, які складаються з безлічі зайвого і не потрібного;- проміжна інформація – складається із відомостей , що пройшли через процес попередньої обробки і систематизації , що дозволяє вирішити питання про конкретні напрями і засоби іх подальшого застосування;- кінцева інформація- дає можливість приймати обґрунтовані управлінські рішення). 4)за повнотою (часткова або комплексна ). 5)за ступенем надійності(достовірна та імовірна). 6)за обсягами (повна, достатня, надлишкова). 7) за віком(застаріла. Своєчасна, попереджувальна). 8)за способом передачі та розповсюдження (на паперовому носію, магнітних стрічках, дискетах, пресу, телебачення, Інтернет). 9)за джерелом походження(довідкова- умовно постійна.до неї належать:- директивна, законодавча, правова;науково технічна, економічна інформація; Знання і досвід, що накопичені людиною, є оперативно – виробничою інформацією(змінна інформація)) 47. Охарактеризуйте організацію виконання управлінських рішень. Процес виконання управлінського рішення в кожному конкретному випадку залежить від його виду, рівня управління, складу служб та підрозділів, які беруть участь у виконанні рішення, а також від того, чи це власне рішення, чи рішення вищестоящого суб'єкта управління і т. ін. Організація виконання:1)з'ясування рішення; 2)визначення наявності необхідних організаційних передумов для реалізації рішення; 3)деталізація рішення і розробка організаційних заходів (плану); 4)добір виконавців; 5)доведення рішення до виконавців та їх інструктора; 6)ресурсне забезпечення роботи виконавців; 7)оперативне керівництво виконанням рішення; 8) контроль за перебігом виконання; 9)підбиття підсумків виконання рішення; 10)інформування (звіти) про виконання рішення. 48.опишіть основні групи мотивів , їх функції у сфері праці. Мотив — свідомий збуджувач поведінки та діяльності людини, який зумовлює здійснення нею різноманітних потреб. Сукупність мотивів створює мотиваційну сферу особистості, яка має ієрархічну структуру. Структура мотиваційної сфери залежить від конкретних трудових ситуацій. Мотиваційний процес можна уявляти як постійний пошук альтернатив, обґрунтування та вибору конкретного алгоритму поведінки. Розрізняють декілька груп мотивів. Перша, найбільша, пов'язана з професією та місцем роботи. До неї належать матеріальні мотиви, мотиви сенсу праці, мотиви престижу професії тощо. Друга — це мотиви, пов'язані з реалізацією особистістю засвоєних нею соціальних норм і цінностей. У цьому зв'язку виділяють мотиви щодо реалізації значимих цінностей суспільства (громадські, морально-патріотичні тощо); мотиви трудової поведінки, пов'язані з засвоєнням норм та цінностей конкретного трудового колективу (мотиви колективної солідарності); мотиви реалізації групових норм; мотиви стандартів трудової поведінки у групі, професійної солідарності, ділового спілкування тощо. Третя група мотивів пов'язана з вибором та обґрунтуванням альтернатив життєвого циклу особи. До неї входять мотиви соціальної та професійної мобільності, подолання статусно-ролевого та соціально-психологічного дискомфорту тощо. Мотиви виконують різноманітні функції: а) орієнтуюча — функція, за якої мотив спрямовує поведінку працівника в ситуації вибору її варіантів; б) змістоутворююча — функція, за якої мотив визначає суб'єктивну значимість поведінки працівника, надає їй індивідуального змісту; в) регулююча — функція, за якої мотив надає поведінці особи суспільного чи особистого характеру; г) спонукаюча — функція, коли мотив є внутрішнім спонукачем активності особи; ґ) мобілізуюча — функція, за якої мотив мобілізує сили працівника на реалізацію значимих для нього видів діяльності; д) обґрунтовуюча — функція, коли за допомогою мотивів людина пояснює свої вчинки. |