Экзамен История Украины. 1. Первісне суспільство на території України (до 40 тис років до н е.)
 Скачать 0.74 Mb.
|
|
54..Розвиток революції у березні-жовтні 1917 р. 55. Проголошення УНР та трете двовладдя в Україні (листопад 1917 р. – січня 1918 р.) У ніч з 13 на 14 листопада на засіданні УНС для керівництва збройною боротьбою з гетьманом була утворена Директорія УНР, до складу якої ввійшли В, Винниченко (голова, член УСДРП), С. Петлюра (член УСДРП), Ф. Швець (член УПСР), А. Макаренко (представник Об'єднаної ради залізничників України), О. Андрієвський (член Української партії самостійників-соціалістів). Незадовго до засідання УНС і обрання Директорії С. Петлюра виїхав у Білу Церкву, де оголосив себе отаманом республіканських військ. 15 листопада у зверненні до населення України Директорія закликала до збройної боротьби з гетьманом, пообіцявши при цьому демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передачу поміщицьких земель селянам. 17 листопада Директорія підписала угоду з представниками окупаційних військ про їх нейтралітет у подіях. Директорії вдалося завоювати масову підтримку селянства, яке стихійно піднімалося на антигетьманську боротьбу. На її бік перейшла частина гетьманських військ, у тому числі добре дисциплінований і навчений полк Січових Стрільців, якими командував Є. Коновалець, а також Сірожупанна дивізія. Під селом Мотовилівкою (за 40 км від Києва) 18 листопада гетьманські війська, значну частину яких становили російські офіцерські дружини, були вщент розбиті. Гетьманці залишили на полі бою 600 вбитих. Після цього повстання стало всеукраїнським. 20 листопада повстанські війська, які діяли в районі Києва, підійшли до столиці і почали її облогу. Через три тижні становище гетьмана стало безнадійним. 14 грудня Скоропадський зрікся влади. Гетьманський режим перестав існувати. Рада Міністрів передала владу Директорії. 18 грудня 1918 р. Директорія УНР урочисто вступила до Києва. 56.Український берестейський мир та відновлення влади Центральної влади .прихована окупація України військами Центральних держав (січень-квітень 1918р.) Брест-Лито́вський ми́рний договір — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Бересті (Бресті, Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-18. Став наслідком одного з етапів переговорів у Брест-Литовську, загальним підсумком яких був вихід Росії з Першої світової війни. Як відомо, Східний фронт тієї війни проходив по українській землі – через Галичину, Волинь, Буковину та Закарпаття. Той фронт Центральна Рада намагалася утримувати упродовж дев‘яти місяців 1917 року. І тільки 6 грудня на Українському фронті було оголошено перемир’я. Через 10 днів у приміщенні штабу німецької армії у Бересті відбулася неофіційна зустріч представників Німеччини, Австро-Угорщини та Української Народної Республіки. На ній сторони обговорювали можливість укладення сепаратного мирного договору. Він був особливо потрібний Україні, що вже три тижні оборонялася від вторгнення зі Сходу загонів російських солдат, балтійських матросів та петроградських і московських червоногвардійців. Повертаючись до подій початку 1918-го, зауважимо, що німецька, українська та австрійська армії звільнили від більшовиків всю територію України. Отже, Берестейський мирний договір дав змогу зберегти щойно відновлену українську державу. І вперше від часів гетьмана Івана Мазепи Україна повернулася до кола суб’єктів європейської політики. Окупація: 18 лютого 1918 року німецькі війська перейшли у наступ. До 5 березня була окупована Правобережна Україна і до кінця квітня вся етнічна територія України була захоплена німцями 57.гетьман П. Скоропадський (грудень-січень 1918) 29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Павло Скоропадський взяв владу в Україні. Загальні верстви населення не підтримували Центральну Раду та її Раду Міністрів, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці із січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів. Головною причиною успішності перевороту був параліч Центральної Ради. В Софіївському соборі єпископНикодим миропомазав Гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебен. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де Гетьман заявляв, що взяв на себе тимчасово всю повноту влади. Відповідно до цього документу, Центральну Раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». До скликання Сейму в Україні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України», видані того ж самого дня. У них були визначені головні напрями діяльності Гетьмана у політичній сфері, організації державного управління, дані гарантії громадянських прав населення, оголошено про встановлення Української Держави замістьУкраїнської Народної Республіки. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах. Згідно із «Законами…», вся влада, зокрема й законодавча, зосереджувалася у руках Гетьмана. За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю — авторитарний режим консервативної частини населення без чітко оформленої моделі побудови нової держави. 58. Українська Директорія та інтеграція проти неї Антанти і Рад.Росії(грудень 1918 червень1919) 14.11.1918 р. — червень 1920 р Розвал монархічних урядувань у Німеччині та Австро-Угорщині в листопаді 1918 року привів до краху й окупаційний режим (уряд Скоропадського) на Україні. В ніч на 14 листопада 1918 року в Білій Церкві була утворена Українська Директорія в складі В. К. Вінниченка, С. В. Петлюри та інших, яка через місяць увійшла в Київ. Уряд Директорії 16 січня 1919 року оголосив війну Радянській Росії В кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. Роздані селянам землі вони почали відбирати і передавати в «совхози» та сільськогосподарські «комуни». Все селянство було зобов'язане здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Селяни почали усвідомлювати, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися, і запізно повертати свої симпатії до Директорії. По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків, але було вже запізно. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії, і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбурччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу. Протягом 1918 Антанта ставилась вороже до УНР і Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, повністю підтримуючи Добровольчу армію генерала А. Денікіна та ідею російських шовіністичних кіл про відновлення «единой и неделимой России». В жовтні 1918 у Женеві в переговори з представниками країн Антанти намагався вступити міністр закордонних справ Української Держави Д. Дорошенко але через початок антигетьманського повстання ці спроби були припинені. Директорія УНР не була визнана Антантою, а позиція українського уряду розглядалась її дипломатами як «більшовицька». Змушена вести бої на два фронти, Директорія вирішила вступити в переговори з військовим командуванням Анатанти. 6 лютого 1919 року командуючий французькими військами д'Ансельм поставив українській делегації — І. Мазепа, Степан Бачинський, О. Греков, Сергій Остапенко, у Бірзулі попередні умови для початку переговорів — відставка Володимира Винниченка, Володимира Чехівського та Симона Петлюри, контроль над фінансовою політикою українського уряду; звільнення з в'язниць гетьманських міністрів, та інші. Найбільш важливе для української делегат питання про визнання незалежності УНР на переговорах не ставилось. Після виходу 11 лютого 1919 року зі складу Директорії Володимира Винниченка і формування 13 лютого 1919 року нового уряду без участі представників соціалістичних партій переговори продовжились. Не подаючи надії на можливість визнання УНР, Антанта вимагала підпорядкування української армії союзному командуванню і включення її поряд з Добровольчою армієюгенерала Денікіна у єдиний антибільшовицький фронт та встановлення контролю Антанти над українськими землями. На ці умови українська делегація категорично не погодилась. 59.Перша редакція “воєнного комунізму”в україні 1919 Протягом першої половини 1919р. війська Директорії були витіснені, і радянська влада встановилася на всій території України, крім Західної України. Почався процес установлення контролю РРФСР над українським суспільством і в першу чергу над українською економікою. Стару назву республіки (УНР) було відкинуто і встановлено нову - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Урядом стала Рада Народних Комісарів. Очолив її присланий з Москви Християн Раковський, болгарин за національністю. Українці в українському уряді становили незначну меншість. У 1919р. більшовики запроваджують нову політику, яка отримала назву «воєнний комунізм». В основі цієї політики лежав насильницький злам економічної системи, яка досі Грунтувалася на товарно-грошових відносинах. У країні запроваджувався товарообмін, без посередництва грошей. Основні напрями політики «воєнного комунізму»: > націоналізація промисловості, фінансів, транспорту, системи зв'язку. Для управління господарським життям створювалась Українська Рада народного господарства; > ліквідація великих поміщицьких, державних і церковних господарств. На їх місці утворювались радгоспи, комуни, артілі; ^ встановлювалась державна монополія на найважливіші продовольчі товари. На всій території України вводилася продовольча розкладка: усе зерно, крім необхідного для прожиття мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими державою цінами. Заборонялася торгівля продуктами харчування. Усі ці заходи запроваджувались декретом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету 12 квітня 1919 р. У містах було введено систему пайків, які розподілялися за «класовим принципом»: більше - вищим чиновникам апарату, червоноармійцям, робіт никам військових підприємств, майже нічого - так званим нетрудовим елементам і членам їх сімей. Таким чином зникали матеріальні стимули праці, функціонування народного господарства, вводилась мілітаризація виробництва. Робітників, які кидали роботу, оголошували злочинцями. У промислових центрах формувалися продовольчі загони, які проводили хлібозаготівлі по селах. Росія потребувала продовольства, і Ленін оголосив «хрестовий похід за хлібом», маючи на увазі насамперед Україну. Хлібозаготівля в Україні відбувалася з величезними труднощами, кожний заготовлений пуд хліба був окроплений кров'ю. Запровадження в Україні «воєнного комунізму» супроводжувалось різким звуженням суверенітету України. Під прикриттям так званого «воєнно-політичного союзу братських республік» російському центру передавалися головні важелі в управлінні українською економікою. Російські чиновники зневажливо ставились до українських звичаїв, мови та культури. Щоб придушити опір України, уряд запровадив політику червоного терору. Ця політика була однією з найважливіших складових частин «воєнного комунізму». Були проведені репресії реальних і потенційних противників більшовизму. ; 60.Воєнно-політичні події в літку 1919 в березні 1920 1919 р. увійшов у історію України встановленням радянської форми державності. Першим кроком на цьому шляху стала відмова більшовиків від попередньої назви держави - Українська Народна Республіка. Згідно з декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду вона дістала назву «Українська Соціалістична Радянська Республіка» (УСРР), а сам уряд з переїздом до Харкова зазнав значних змін (на чолі уряду, за рекомендацією В.Леніна, став Х.Раковський; український уряд, за російським шаблоном, став називатися Радою народних комісарів (РНК), а його підрозділи - народними комісаріатами; Тимчасовий уряд перетворився на постійний), Ради існували переважно в губернських містах, а на місцевому рівні діяли військово-революційні комітети (ревкоми), які були опорними пунктами більшовизму і цементували диктаторський режим в Україні. Цю ж функцію виконували і комітети незаможних селян (комнезами), які активно створювалися радянською державою на селі. Вони були покликані внести розкол у найчисленнішу верству суспільства - селянство, ізолювати заможних селян і цим сприяти реалізації більшовицьких планів. Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919 р„ коли III Всеукраїнський з'їзд рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу «диктатури пролетаріату». Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УСРР визначив здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею держава мали зійти з історичної арени, поступитися місцем вільним формам співжиття. Прокламувалися скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з'їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) та РНК, до компетенції яких входили всі загальнодержавні питання. Політика більшовицької влади після повернення в Україну загалом залишилася без принципових змін, проте в методах її запровадження Москва вдається до іншої тактики: в резолюції ЦК РКП(б) «Про Радянську владу на Україні» ур, 29 листопада 1919 р. зазначалося, що «РКП стоїть на точці зору визнання самостійності УСРР». Але на практиці, звісно, робилося все ДЛЯ того, щоб Україна не мала дійсної незалежності. За російським шаблоном була скроєна не тільки перша Конституція УСРР, а й вся модель соціально-економічно'ї політики РНК України. Запроваджуваний економічний курс одержав назву «воєнного комунізму». Його складовими були: • націоналізація всіх підприємств; • заборона свобод" торгівлі, згортаний), запровадження карткової системи розподілу продуктів: • мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності; • введення продовольчої розкладки. 61.Радянсько-польська ук.війна 1920 року Польсько-радянська війна 1920 — війна між Польщею і Українською Народною Республікою, з одного боку, і РСФРР та Українською Соціалістичною Радянською Республікою, з другого, у квітні-жовтні 1920. Це була спроба радянської армії прорватися через Польщу доНімеччини, щоб захопити її та звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу. Більшовицьке керівництво Росії розглядало Польщу як головний ворожий форпост Антанти на російських рубежах. Війська Врангеля і Польщі оцінювалися Леніном як "дві руки міжнародного імперіалізму". В той же час, в Москві не прагнули загострювати відносини з Варшавою. На початку 1920 р. радянський уряд (нота НКИД від 28 січня) звертався до Варшави з пропозицією миру на основі визнання незалежності Польської республіки. Певної відповіді від польської сторони отримано не було. Правда, в середині лютого 1920 р. у Варшаві був складений проект попередніх умов для переговорів з Росією. Від неї вимагали визнати "незалежність національних держав, що виникли на території колишньої Російської імперії, мають в даний момент свої уряди", вивести радянські війська з усіх територій, що входили до першого розділу Польщі до складу Речі Посполитої, а також погодитися на заняття цих територій польськими військами. Навіть країни Антанти віднеслися до цих умов скептично. Підписання договору про перемир'я і прелімінарні умови миру відбулося 12 жовтня 1920 р. в Ризі. Сторони припиняли військові дії з 18 жовтня. Договір підтверджував державну незалежність УРСР і БССР. Проте, вигравши політично, радянські республіки поступилися Польщі землі Західної Білорусії і Західної України. Межа стала проходити значно східніше за "лінію Керзона", але на захід від тієї, яку радянське керівництво пропонувало до початку квітневого походу Пилсудского. РРФСР, Україна і Польща взаємно підтверджували повагу державного суверенітету і брали на себе зобов'язання "утримуватися від якого-небудь втручання у внутрішні справи іншої сторони" і підтримувати ворожі дії проти будь-якої з них. Польща повинна була відмовитися від підтримки Петлюры і Врангеля. Усі ці положення увійшли до остаточного мирного договору між РРФСР і УРСР, з одного боку, і Польською республікою, з іншою, підписаний 18 березня 1921 р. в Ризі. Міста Львів і Брест виявлялася у складі Польщі. Більше того, радянська Росія повинна була виплатити 30 млн. золотих рублів в рахунок визнання "історичного господарського значення польських земель у складі Російської імперії". Радянсько-польська війна серйозно вплинула на стосунки радянської Росії із західними країнами. |