Экзамен История Украины. 1. Первісне суспільство на території України (до 40 тис років до н е.)

• Название: 1. Первісне суспільство на території України (до 40 тис років до н е.)
• Анкор: Экзамен История Украины.doc
• Дата: 13.01.2018
• Размер: 0.74 Mb.
• Имя файла: Экзамен История Украины.doc
• Тип: Документы; #13961
• страница: 5 из 13

39 Кримська війна та її наслідки для україни

Причини та початок війни.Приводом до початку війни став конфлікт між православним і католицьким духівництвом про право володіння святими місцями в Палестині, яка була підпорядкована султанській Туреччині. Турецький султан під тиском французького уряду розпорядився передати ключі від Віфлеємського храму в Єрусалимі католицькому духівництву. У відповідь російський цар Микола І у лютому 1853 р. послав до Константинополя дипломатичну місію на чолі з князем О. Меншиковим з ультимативною вимогою негайно відновити права православної церкви в Палестині і укласти конвенцію, за якою російський цар став би покровителем усіх православних підданих Османської імперії. У травні 1853 р. турецький уряд, за підтримки урядів Англії і Франції, відмовився виконати ці вимоги. Росія розірвала дипломатичні відносини з Туреччиною і російські війська під командуванням князя М. Горчакова 21 червня 1853 р. ввійшли в залежні від турецького султана дунайські князівства — Молдову та Валахію і протягом місяця окупували їх.ПЕРЕБІГ ВІЙНИ4 жовтня 1853 р. турецький султан оголосив війну Росії. Воєнні дії відбувалися на Чорному морі, Дунаї і на Кавказі. 18 листопада 1853 р. російський флот прорвався в Сінопську бухту, на побережжя Анатолії, і знищив турецьку ескадру. Оскільки Туреччині загрожував розгром, у березні 1854 р. Англія і Франція оголосили війну Росії. Вороже до Росії поставилися також Австрія та Пруссія.Почавши війну проти Росії, англо-французьке командування підвело свої кораблі й спробувало атакувати російське узбережжя в різних місцях — у районах Крондштадта, Одеси, Соловецького монастиря, Петропавловська-Камчатського. Але головні воєнні дії воно розгорнуло на півдні.Напад англо-французького флоту на Одесу.10 квітня 1854 р. англо-французька ескадра підійшла до Одеси і почала артилерійський обстріл передмість, берегових укріплень та торгових суден і всього міста. Одеса була найбільшим торговим портом на чорноморському узбережжі і не мала берегових оборонних споруд та достатніх військових сил. У відповідь батарея прапорщика О. Щоголева відкрила вогонь і вела його протягом шести годин. 30 квітня і 1 липня 1854 р. англо-французькі кораблі знову обстрілювали Одесу з гармат, але артилеристи міста змусили їх відступити. При цьому в останній раз захисники Одеси захопили англійський фрегат «Тайгер», який при проведенні розвідки сів на мілину. Воєнні дії в Криму. Оборона Севастополя .2 вересня 1854 р. через безтурботність головнокомандуючого російських військ в Криму О. Меншикова, більш, ніж 60-тисячна англо-французька армія висадилась біля Євпаторії і стала просуватись на південь, в напрямку Севастополя. 8 вересня біля р. Альми російські війська зазнали поразки і відійшли до Бахчисарая. Англо-французька армія, не змігши з ходу взяти Севастополь, приступила до його облоги. У Севастополі вів бої 18-тисячний гарнізон, до якого входили і сформовані в Україні полки: Чернігівський, Полтавський, Житомирський, Подільський, Кременчуцький, Одеський і Волинський. На оборону міста стали і 20 тис. моряків. Щоб перегородити ворожим військам доступ до Севастополя з моря, у гавані були затоплені парусні судна.Але незважаючи на небачений героїзм захисників Севастополя, сили були нерівні, і 27 серпня 1855 р. ворожі війська захопили Малахів курган і захисники міста змушені були залишити південну частину міста і перейти на північну сторону бухти.

Участь населення України у війні.

Україна була найближчим тилом і базою постачання російської армії, на війну було мобілізовано багато рекрутів і ополченців, послано погоничів, для перевезення військових вантажів взято велику кількість коней і волів. Для армії брали провіант, в містах і містечках розміщали в лазаретах та госпіталях поранених і хворих солдатів і матросів. Народ намагався подати допомогу солдатам і офіцерам, які воювали на фронтах, та їхнім сім'ям. Проводився збір коштів на військові потреби, жінки доглядали поранених бійців у шпиталях, їхали на фронт і працювали сестрами милосердя і т. п. Кримська війна, наочно показавши гнилість і безсилля кріпосної Росії й завдавши великого удару по зовнішньополітичному престижу царизму, разом з тим ще більше загострила кризу всієї феодально-кріпосницької системи, прискорила поширення революційного духу і змусила царизм й увесь клас дворян-кріпосників приступити до скасування кріпосного права та проведення інших реформ.

40. Українські землі під владою Австрійської імперії у першій половині XIX ст.

З кінця XVIII ст. Галичина, Північна Буковина й Закарпаття потрапили до складу Австрійської імперії. Головну роль в економіці цих земель відігравало сільське господарство, певний розвиток мали промисли, діяла невелика кількість мануфактур.Селянам належало менше ніж половина всіх земельних угідь. Господарське життя мало екстенсивний характер, переважала відстала трипільна система. Селяни відробляли по 5-6 днів панщини на тиждень, відбували багато інших повинностей, ще й платили натуральний оброк, щоб мати у власність клаптик землі. Відтак злиденне галицьке селянство споживало вдвічі менше продовольства від норм західноєвропейського селянина. Галицькі міста були відрізані від традиційних ринків в Україні, українство в них ледь животіло. Провадилась політика онімечення населення, українцям було заборонено обіймати посади в органах державного управління. До того ж, постійні міжнародні війни, іноземна окупація, занепад зовнішньої торгівлі, соціальний і національний гніт довели край до повного економічного занепаду, зубожіння людей.Західноукраїнські землі було поділено на округи (циркулі) на чолі з австрійськими чиновниками - старостами. Очолював управління губернатор, який перебував у Львові. У містах створювались магістрати на чолі з бургомістрами і радниками, яких призначав австрійський уряд. Галичина разом з частиною польських земель, що дісталися Австрії після поділів Польщі, була виділена в окремий коронний край — "Королівство Галщії і Лодомерії" з центром у Львові.. Австрійські монархи Марія-Терезія та Йосиф II під час свого спільного правління (1765-1780) та самодержавної влади останнього (1780-1790) намагалися змінити аграрне законодавство. 1782 р. було скасовано особисту залежність селянина від землевласника, а 1786 р. — частково обмежено панщину. 1781 р. було скасовано обмеження й дискримінацію некатолицьких конфесій. Шкільну освіту було переведено на державне утримання. Згідно зі шкільною реформою 1774 р. у містечках і великих селах було створено початкові ("тривіальні") школи, в окружних центрах — "головні", в центрах провінцій — "нормальні", в яких велася підготовка вчителів.У 30-х роках у Львівській семінарії студенти М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький створили гурток демократичної української молоді, що дістав назву "Руська трійця". Вони писали статті з історії, збирали українські народні пісні та думи, друкували їх. Коли цензура заборонила видання збірки творів під назвою "Зоря", "Руська трійця" уклала другу книжку-альманах — "Русалка Дністровая", що вийшла 1837 р. в Угорщині. Це був перший Серйозний виклик поневоленого українського народу колоніальній політиці Австрійської імперії. Революційно-визвольний рух 1848 p., що охопив країни Західної Європи і розгорнувся в західноукраїнських землях, примусив австрійського імператора Фердинанда І декларувати демократичні свободи. 17 квітня 1848 р. було скасовано феодальну залежність селян і панщину.Демократизація суспільного життя сприяла пожвавленню польського визвольного руху, для керівництва яким було створено у квітні 1848 р. Польську раду народову; розпочалося формування національної гвардії. Поляки домагалися перетворення Галичини на свою автономну провінцію, нехтуючи прагненням українців, що становили більшість населення краю, до самостійного національного розвитку.Значним надбанням визвольної боротьби стала участь українського населення у виборах до австрійського парламенту в червні 1848 p.,  — українці тоді здобули 39 депутатських місць. Вони рішуче виступали за остаточну ліквідацію кріпацтва, а також соціальних політичних утисків українства з боку властей, захищали його право на освіту, свою державну мову й урядові посади.Наляканий піднесенням революційного руху австрійський імператор Франц-Йосиф І, що вступив на престол у грудні 1848 р. після зречення Фердинанда І, проголосив введення реакційної конституції (березень 1849); рейхстаг було розігнано. У травні 1849 р. російські війська на прохання австрійського імператора придушили угорську революцію. А 1850-го був заарештований ватажок селянського повстання в Буковині Л. Кобилиця. Після жорстоких тортур його вислали до м. Гура-Гумора (в Румунії), де він через рік помер. Влітку 1851 р. розпустили Головну руську раду.

Революційні події 1848-1849 pp. дали поштовх зростанню національної свідомості українського народу, зміцнили його прагнення до свободи й об'єднання українських земель

41. реформи 1859-1881 рр в Україні

- Скасування кріпацтва ( дивись 42 питання)

-Адміністративно-політичні реформи

Серйозні зміни в економічному житті викликали необхідність перетворень в усій державній системі. Тому протягом 60 —70-х років було проведено низку реформ, які охопили основні сторони життя країни: земську, судову, військову, освітню, цензурну та ін. За земською реформою 1864 р. в усіх українських губерніях, крім Правобережжя, було створено виборні органи влади у масштабах губерній та повітів — земські установи. Вони займалися розвитком охорони здоров'я, освітою, вдосконаленням сільськогосподарського виробництва, культурою тощо. Активними діячами земств були видатні представники українського національного руху — І.Шраг, О.Русов, Б.ГрінЧенко, В.Самійленко, М.Коцюбинський та ін. Важливе значення мала судова реформа 1864 р., за якою запроваджувався позастановий, відкритий, незалежний від адміністрації суд. Обов'язковою була участь у судочинстві двох сторін: прокурора, який підтримував звинувачення, та адвоката — захисту. Провину підсудного визначали присяжні засідателі — представники матеріально забезпеченого населення, що призначалися жеребом.Протягом 1862 — 1874 pp. здійснювалася військова реформа. Було ліквідовано рекрутські набори і запроваджено загальну військову повинність для всіх чоловіків, які досягли 20 років. У сухопутних військах строк служби тривав 6 років, на флоті — 7 років, а особи, які мали освіту, служили від 6 місяців до 4 років.
Згідно з освітньою реформою, яка почалася 1864 p., запроваджувалася єдина система початкової освіти, встановлювалися два типи гімназій: класична та реальна, надавалася певна автономія університетам. Для дорослого населення відкривалися недільні школи. - Індустріалізація ( дивись 43 питання)

- Соціальні суперечності.Швидкий розвиток капіталізму в промисловості та сільському господарстві, наявність численних пережитків кріпосництва — все це поглиблювало соціальні суперечності, було причинами незгасаючої боротьби в місті й на селі.Внаслідок реформи 1861 p., проведеної в інтересах поміщиків, економічне становище основної маси селянства значно погіршилося. Гострого характеру набрала боротьба селянства протягом 70-х років, яка, особливо в губерніях Правобережної України, була спрямована проти розверстування угідь, на відстоювання селянами своїх прав на сервітути.
Антипоміщицький селянський рух ще більше посилився в 90-х роках XIX ст. За неповними даними, лише протягом 1890— 1900 pp. в Україні відбулося понад 150 заворушень селян. Надзвичайно важкими були умови життя та праці робітників, особливо виснажливою і небезпечною — робота в кам'яновугільних шахтах. Вона тривала у дві зміни, кожна — по 12 год. На деяких підприємствах робочий день перевищував 15 год. На фабриках і заводах все ширше застосовували жіночу і дитячу працю. Заробітна плата залишилася на низькому рівні. Шахтарі Донбасу здебільшого жили в землянках, робітники цукрових заводів — у тісних, вогких і брудних казармах, які кишіли паразитами. На підприємствах не було служб охорони праці, дуже часто траплялися нещасні випадки.

Важкі економічні та політичні умови життя спонукали робітників до боротьби проти фабрикантів і заводчиків. Спочатку, особливо в 60 —70-ті роки, виступи набирали форми заворушень. Другою, вищою формою боротьби були страйки. Тільки протягом 1880—1894 pp. в Україні відбулося 97 страйків і 13 заворушень.

42. Скасування кріпацтва

Щоб уникнути революції, царський уряд провів «визволення селян» зверху. 19 лютого 1861 р. цар Олександр II підписав маніфест про селянську реформу. Одночасно з маніфестом було затверджено низку положень і додаткових правил.

Законодавчі акти 19 лютого 1861 р. проголошували скасування кріпосного права, надаючи селянам і дворовим людям права «вільних сільських обивателів, як особисті, так і майнові». Ссляни-кріпаки переставали бути власністю поміщиків. Вони могли вільно торгувати, відкривати промислові та ремісничі підприємства, торговельні заклади, записуватися в цехи, купувати і збувати рухоме й нерухоме майно, без дозволу поміщиків одружуватися, віддавати дітей у навчальні заклади. Поміщики за встановлені повинності — роботою або грішми — мусили надати в постійне користування селян «садибну осілість» і перший наділ польової землі та інших угідь. Селяни залишалися тимчасово зобов'язаними на невизначений час. Тільки з 1 січня 1883 р. вони в обов'язковому порядку мали викуповувати польові наділи.

Оскільки в переважній більшості повітів України земля була високої якості, тут встановлювали менші, ніж в інших районах Росії, норми селянського наділу (від 3 до 6,5 десятин на ревізьку душу в південних і від 3 до 4,5 десятин у лівобережних губерніях). Поміщикам надавали широкі можливості зменшувати площі селянських земель, виділяти неповні душові наділи. У селах Лівобережжя й Півдня було відрізано близько 1 млн. десятин, або 15 % загальної площі землекористування. Із загального числа 2,5 млн. ревізьких душ колишніх поміщицьких селян в Україні 220 тис. було обезземелено зовсім. 94 % ревізьких душ отримали наділи до 5 десятин, тобто менші прожиткового мінімуму. До того ж, поміщики залишили собі найкращі землі, а селянам виділили найгірші, позбавили їх випасів, водопоїв, лук, лісів та інших угідь.

Інтересам поміщиків відповідала також викупна операція, яку проводив царський уряд. Загалом селяни мали внести викупних платежів приблизно в чотири рази більше від тогочасної ринкової вартості землі. В Україні за дореформеними цінами земля, яку отримали поміщицькі селяни, коштувала 128 млн. крб., а селяни мали сплатити 503 млн. крб.

Для державних селян, які становили половину всього селянства України (2,2 мли ревізьких душ), умови реформи були сприятливіші. Вони отримали земельні наділи майже вдвічі більші, ніж поміщицькі селяни, а викупні платежі вносили менші.

43. Буржуазна індустріалізація в Укр. В другій пол.. ХІХ ст.

Хоч реформи 60 —70-х років, насамперед селянська, були обмеженими й непослідовними, вони прискорили процес формування в Україні індустріального суспільства. Збільшувалася кількість промислових підприємств.
Безпосередній вплив на розвиток продуктивних сил країни мав транспорт, зокрема залізничний. Нові залізниці прокладали, виходячи з інтересів колонізаторської політики царату. Київ, наприклад, не мав сполучення з Одесою.
Поряд із залізничним транспортом велику роль у зміцненні зв'язків між різними економічними районами відігравав водний. Головною водною артерією України був Дніпро. Багато важило зростання морського торгового флоту. Азово-Чорноморський басейн був південними морськими воротами всієї країни. Збільшення товарообігу його портів сприяло розширенню та зміцненню всеросійського ринку. Найбільшим портом на півдні України стала Одеса, яка набула великого значення як транзитний пункт у зовнішній торгівлі Росії. Розвиток транспорту підвищив попит на паливо та метал. На базі використання багатих запасів корисних копалин півдня України створюються кам'яновугільна, залізорудна та металургійна галузі промисловості. Надзвичайно важливе значення для дальшого зростання важкої промисловості України мала розробка багатющих покладів криворізької залізної руди, що почалася з 80-х років. Уже тоді Україна давала понад 57 % видобутку руди в Росії. У 80 —90-х роках на території Катеринославської і Херсонської губерній було збудовано 17 великих металургійних і десятки машинобудівних заводів. Наприкінці 90-х років виробництво чавуну в Україні становило 52 % загальноросійської виплавки. Певний вплив на розвиток промисловості мав іноземний капітал, приплив якого помітно посилився з 80-х років XIX ст. Особливо великий потік бельгійських, французьких, англійських і американських капіталів ринув у гірничу промисловість України. Зарубіжні інвестори отримували в Україні високі прибутки, що майже повністю йшли за кордон.
Текстильна промисловість в Україні не змогла розвинутися через конкуренцію продукції російських фабрик, що користувалися протекцією царського уряду.

У пореформений період швидко збільшувалося індустріальне населення, зростали міста, були створені нові промислові центри. Кількість дрібних міст з населенням до 10 тис. чол. скоротилася майже вдвічі.

Отже, Україна, незважаючи на колоніальну політику царату, щодо економічного розвитку займала в Російській імперії одне з перших місць. Вона випереджала інші райони за видобутком вугілля, виплавкою чавуну, виробництвом цукру. Україна належала до тих окраїн царської Росії, які в промисловому відношенні мало чим відрізнялися від центру імперії, хоч її економіка значною мірою мала однобокий характер. У кін. XIX ст. Україна давала 70 % усієї продукції добувної промисловості, тоді як у переробній її частка становила лише 15 %.

44. Етносоціальна структура укр сусп другої пол. ХІХ ст.

Великі економічні зрушення після селянської реформи зумовили появу в українській нації двох нових класів - буржуазії та пролетаріату. Промисло-ва буржуазія формувалася з українських, російських, польських та єврейських купців, міщан і поміщиків. Чимало підприємців було іноземного походження. Українська буржуазія чисельно переважала лише в харчовій і вугільній галузях промисловості та в пароплавстві. Робітничий клас зростав за рахунок розореного селянства й прийшлих селян та робітників з Росії. 1897р. із 1480 тис. робітників, узятих на облік, 84% були корінними жителями, з них понад 52% назвали своєю рідною мовою українську. В Україні існувало також до 1,8 млн. сільськогосподарських робітників. Нелегко жилося робітничому класові - робочий день тривав 12-14 годин, платня була значно нижчою за вартість робочої сили, накладалися різні штрафи та податки, внаслідок аварій траплялися каліцтва й травми, медичне обслуговування та житлові умови були незадовільними, права робітників майже не регулювалися законодавчими актами, не існувало й профспілок. Поступово робітники піднімалися на боротьбу, що мала переважно економічний характер.

На своїй землі українці становили етнічну більшість. Понад 90% їх належало до селянських верств і становило 85% усіх зайнятих в сільськогосподарському вироб-ництві. Провідне становище в органах державного апарату та господарського управління посідали росіяни, євреї, а в Галичині - австрійці, поляки. У 1897р. росіяни становили 34%, українці -- 30%, а євреї та інші національності - 27% міського населення в Наддніпрянській Україні.