Экзамен История Украины. 1. Первісне суспільство на території України (до 40 тис років до н е.)
 Скачать 0.74 Mb.
|
|
89. Особливості зовн. політики урядів України доби відновленої незалежності 1991-2012 Було визначено такі ключові елементи зовнішньої політики України: Розвиток двосторонніх міждержавних відносин, Розширення участі в європейському регіональному співробітництві, Співробітництво в рамках СНД, Членство в ООН та інших універсальних міжнародних організаціях.1994-1995 р.р. відбулася певна еволюція акцентів: економічний аспект зовнішніх зносин було поставлено в один ряд з такими напрямами, як відстоювання політичних інтересів і інтересів національної безпеки. Все більшого значення почало набувати забезпечення сприятливих зовнішніх умов для соціально-економічних перетворень в країні і становлення України як впливової регіональної держави Центральної та Східної Європи, а також активізація зусиль по залученню до загальноєвропейських процесів. В цілому ж зовнішня політика дедалі більше переходила від встановлення і підтримання зовнішньополітичних зв'язків, до системного, планового відстоювання й просування практичних національних інтересів, зміцнення впливовості країни на міжнародній арені, у т.ч. на регіональному і глобальному рівнях. Прагматизм, економічна і політична доцільність були оголошені основою зовнішньополітичного курсу держави.Чітке дотримання Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань та норм міжнародного права, передбачувана та орієнтована на результат зовнішня політика призвели до того, що нашу країну все більше почали розглядати як один з вагомих факторів забезпечення безпеки і стабільності в регіоні та Європі в цілому.Європейська інтеграція - як ключовий пріоритет, який акумулює в собі цілий комплекс внутрішньо- та зовнішньополітичних зусиль України з метою наближення до ЄС та створення необхідних передумов для вступу до Європейського Союзу у майбутньому. Органічною частиною євроінтеграційного курсу України є забезпечення дипломатичної підтримки завершення процесу приєднання України до СOT.Євроатлантична інтеграція - захист безпекових інтересів України, участь у створенні євроатлантичного простору стабільності та безпеки, поступова інтеграція до НАТО. Реалізація цієї мети має бути досягнуто через використання механізмів співробітництва з НАТО, зокрема Плану дій та щорічних Цільових планів, а також приєднання до Плану дій щодо набуття членства.На двосторонньому рівні Україна прагне використовувати увесь потенціал стратегічного партнерства на основі взаємного інтересу та спільних підходів до розвитку відносин з США, Росією та Польщею; досягти та підтримувати добрі відносин з країнами-сусідами в атмосфері поваги до суверенітету та територіальної цілісності. Україна досягатиме мети з просування в регіоні європейських цінностей, зокрема шляхом активної участі у розв"язанні заморожених конфліктів.Україна проводить активну багатосторонню політику в рамках універсальних та регіональних міжнародних організацій. Участь в ООН спрямована перш за все на просування інтересів України у процесі прийняття найважливіших для усієї світової спільноти рішень. Діяльність у рамках ОБСЄ залишатиметься важливим чинником доповнення та розширення регіональної та загальної стабільності і безпеки в Європі.Важливим пріоритетом для забезпечення стратегічних інтересів України є економічна експансія як на традиційних, так і нових ринках для українських товарів та послуг на Близькому Сході, в Латинській Америці, Азії та Африці.Постійним пріоритетом зовнішньої політики та сферою особливої уваги дипломатичних та консульських установ України є захист громадян України за кордоном та прав української діаспори постійно знаходяться в центрі уваги. 90. Політичне життя в Україні доби відновленої незалежності 1991-2012 Державотворчі процеси в Україні після здобуття незалежності відбувались, як уже зазначалось, за вкрай складних і несприятливих умов, пов'язаних насамперед з важким тягарем проблем, отриманих у спадщину від СРСР. Головною з них була та, що Україна, як і інші республіки колишньої радянської імперії, не мала скільки-небудь серйозного досвіду власного національного державотворення. Швидкий прорив до суверенітету та незалежності певною мірою був несподіванкою для українського суспільства. Швидке визнання державної незалежності України десятками країн світу певною мірою породжувало ілюзію того, що труднощі, пов'язані з перехідним періодом, будуть розв'язані безболісно й у короткий термін. Але надії на те, що «Захід нам допоможе», танули на очах. Ускладнювалися відносини з Росією. Політичні партії й рухи України обстоювали різні, нерідко полярні позиції в питаннях зовнішньої політики.Основним документом, що визначав принципові засади розбудови державотворчих процесів, у тому числі й у сфері зовнішньої політики, став Акт проголошення незалежності України, прийнятий 24 серпня 1991 р. Виходячи з цього документу, Верховна Рада України 2 липня 1993 р. схвалила «Основні напрямки зовнішньої політики України». Що стосується основних підвалин, на яких має здійснюватись зовнішня політика України, то ними є: відкритість зовнішньої політики, співробітництво з усіма заінтересованими партнерами, уникнення залежності від окремих держав чи груп держав; засудження війни як знаряддя національної політики, прагнення до вирішення будь-яких міжнародних спорів виключно мирними засобами; додержання принципів взаємоповаги, рівноправності, невтручання у внутрішні справи інших держав; відсутність територіальних претензій до сусідніх держав і невизнання територіальних претензій до себе; дотримання міжнародних стандартів прав людини, принципу неподільності міжнародного миру й міжнародної безпеки, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права, засудження практики подвійних стандартів у міждержавних стосунках.Важлива складова формування та реалізації зовнішньої політики України - це визначення її основних напрямів, пріоритетів і функцій. Головними напрямами зовнішньої політики України є: розвиток двосторонніх відносин; участь у європейському співробітництві; розбудова відносин у рамках СНД; участь у роботі ООН, інших міжнародних організацій. Кожен з цих напрямів має комплекс пріоритетів, що зумов люються національними інтересами України, турботою про збереження загального миру й рівноправного співробітництва.Основними пріоритетами та функціями зовнішньої політики України відповідно до її загальнонаціональних інтересів і завдань є: забезпечення національної безпеки; створення умов, необхідних для нормального функціонування національної економіки; сприяння науково-технічному прогресу в Україні, розвитку її культури та освіти; участь у вирішенні глобальних проблем сучасності; інформаційна функція; зв'язки з українською діаспорою. Виникало, однак, і чимало гострих проблем. Однією з них стало виконання нашою державою своїх зобов'язань щодо практичної реалізації без'ядерного статусу. Серйозне занепокоєння викликав і стан україно-російських взаємин. Після здобуття незалежності період ситуативної близькості закінчився, відносини між двома державами стали погіршуватись. Iукраїнські, й російські політики чимало робили для того, щоб дві найбільші слов'янські країни, що виникли на пострадянському просторі, ворогували між собою. Господарські стосунки між ними нерідко характеризувались як «економічна війна». Антиукраїнські заяви та навіть рішення, що приймалися свого часу в стінах російської Державної Думи з так званого «кримського питання», тільки посилювали напруженість. Підводячи підсумки зовнішньої політики України з моменту проголошення її незалежності до початку XXIст., маємо зазначити, що за цей час попри всі негаразди та проблеми було досягнуто вагомих результатів. Головним з них, безумовно, є те, що Україна відбулася як незалежна держава, як загальновизнаний суб'єкт міжнародних відносин. У політичному сенсі наша держава користується авторитетом ініціативного, самодостатнього і конструктивного учасника міжнародного життя. Свідченням цього був, зокрема, вступ України до Ради Європи, активна участь у миротворчих операціях, утвердження України як одного з регіональних лідерів, її участь у Центральноєвропейській ініціативі, ОЧЕС, Раді держав Балтійського моря, обрання непостійним членом Ради Безпеки ООН, головування України у цьому поважному міжнародному органі тощо. Говорячи про проблеми та перспективи української зовнішньої політики, слід насамперед наголосити, що сприяння піднесенню міжнародного іміджу України - справа й завдання не тільки зовнішньої політики. Остання не може існувати відірвано від політики внутрішньої. Heтільки зовнішня політика має ефективно працювати на внутрішню, але й остання має працювати на зовнішню політику. Це одна з головних передумов ії ефективності, а, отже, й зміцнення міжнародного авторитету нашої держави. 91. Революція 2004р. та її наслідки. Причини:
Привід: Адміністративний тиск на виборчий процес, масові фальсифікації результатів президентських виборів 2004:
Наслідки: Позитивні:
Негативні:
92. Політична боротьба в Україні 2005 - поч.2006. Перший масовий виступ опозиції відбувся у травні 2005 р., коли на вулиці Києва вона вивела 10 тис своїх прихильників. Також опозиція використала на свою користь арешти І.Різака, Б.Колеснікова (Голову донецької облради) і Кушнарьова. Але найбільший „подарок” опозиції дав сам В.Ющенко, який в обмін на підтримку в парламенті кандидатури Ю.Єханурова на посаду прем’єр-міністра фактично зняв усі звинувачення у причетності до фальсифікації виборів 2004 р. Така ситуація призвела до того, що Партія регіонів, навколо якої консолідувалися опозиційні сили, стрімко стала набирати популярність, підбираючи у свої ряди всіх „ображених” „помаранчевою” владою. Така ситуація мала відбиток на передвиборчій компанії. Ще одним провалом „помаранчевої” влади стали переговори з Росією, щодо постачання газу. Ціна газу зросла майже у 2 рази, а сама схема поставок була заплутаною і непрозорою через посередницьку структуру РосУкрЕнерго. У виборах 2006 р. взяли участь 45 партій і блоків. Проте 3% бар’єр подолали лише 5 партій. Найбільше голосів набрала Партія регіонів (32,14%), другу позицію посів Блок Юлії Тимошенко (22,29%), далі йшов блок «Наша Україна» (менше 14%), Соціалістична партія (5,6%), Комуністична партія (3,6%). 93. Вибори березня 2006 та їх безпосередні насліки. Парла́ментські ви́бори в Украї́ні 2006 — чергові вибори до Верховної Ради України, що відбулися 26 березня 2006 року за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 3% від числа виборців, що взяли участь у голосуванні. Виборча кампанія офіційно почалася 7 липня 2005 року, і з 26 листопада по 31 грудня 2005 року проходило висування та реєстрація кандидатів у депутати. Оголошення офіційних результатів відбулося 27 квітня 2006: як у газетах «Урядовий кур'єр» і «Голос України» були опубліковані офіційні результати виборів у Верховну раду. Згідно з законодавством, результати виборів набирають сили тільки після їх опублікування в офіційних друкованих органах Кабінету міністрів та Верховної Ради. Після проголошення ЦВК результатів голосування їх публікація була тимчасово заборонена Вищим адміністративним судом, який розглядав позовні заяви політичних партій і блоків, що не подолали тривідсотковий бар'єр. Вибори 2006 року виявилися рекордними за кількістю партій і блоків, що взяли участь. Виборчий бюлетень був 80 см завдовжки і включив 45 претендентів, що були розміщені у наступному порядку: Згідно з офіційними результатам, у Верховну раду V скликання пройшли: Партія регіонів (186 мандатів) Блок Юлії Тимошенко (129) Народний союз «Наша Україна» (81) Соціалістична партія України (33) Комуністична партія України (21) Зазначимо для порівняння, що у 2002 році з 33 партій і блоків до парламенту потрапило шість (при 4%-ому виборчому бар'єрі), а в 1998 році до Верховної Ради потрапило вісім політичних сил. 94. Пол. боротьба в Україні квіт. 2006 - серп. 2007р. Політична криза в Україні 2007 — політичне протистояння законодавчої та виконавчої влади, з одного боку, та Президентом України, з другого боку, що виникло після підписання Віктором Ющенком Указу «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України» [1] котрим припинялась дія повноважень депутатів парламенту України та на 27 травня 2007 призначались дострокові вибори. Спочатку більшість депутатів Верховної Ради (Коаліція національної єдності) не визнали Указу Президента, вважаючи його неконституційним. Цю позицію підтримали прем'єр-міністр Віктор Янукович та члени кабінету міністрів, котрі також відмовились визнавати Указ Президента і закликали своїх прихильників до виявлення протесту. Але потім всіма сторонами було досягнуто згоди про проведення дострокових виборів до Верховної Ради. Унаслідок різних причин політичного характеру (зокрема через небажання Ющенка надати згоду «на прем'єрство Ю. Тимошенко») — після виборів-2006 була утворена дуже хитка політична конструкція в якій співробітничали «Наша Україна» (Ющенко) та «Партія регіонів» (Янукович), які утворили «уряд Януковича» в якому було „8 міністрів від Ющенка, «Нашої України»“. Втім, уже через два місяця після призначення Януковича прем'єр-міністром — «Наша Україна» вимушена була перейти в опозицію; почалася «політична криза другої половини 2006 року», яка є нерозривною частиною «політичної кризи 2007 року» 95. Дострокові парламентські вибори вересня 2007 та їх безпосередні наслідки. 2 квітня 2007 року Президент України Віктор Ющенко розпустив Верховну Раду (парламент) України та підписав указ[1] про дострокові парламентські вибори в Україні, які мали відбутися 27 травня 2007, проте вони були перенесеними на 24 червня 2007 року. Парламент і Кабінет Міністрів назвали цей указ неконституційним і не виділили кошти на вибори. Парламент продовжував проводити засідання, але Президент вважав їх недійсними. Указ було оскаржено в Конституційному Суді України, який унаслідок різних юридичних причин так і не прийняв рішення по суті цієї справи. Віктор Ющенко заявив, що може призупинити постанови і відкласти день виборів, аби парламент затвердив деякі важливі законопроекти, зокрема, законодавство про вибори, опозицію, та функціонування парламенту. Врешті-решт було досягнуто домовленості[2] між основними політичними силами, внаслідок яких парламент на декілька днів відновив роботу при визнанні Президентом цього факту, а дата виборів змістилася на 30 вересня, причому причиною їх призначення оголошувалося припинення існування Верховної Ради, внаслідок відсутності в ній 1/3 депутатів від конституційного складу: опозиційні депутати спеціально для цього припинили свої депутатські повноваження. За офіційними даними Центрвиборчкому України на 30 серпня 2007 року, у виборчих перегонах 2007 року брали участь 20 політичних партій і передвиборчих блоків. Це найнижчий показник за останні декілька виборів. Зареєстровано 4 864 кандидати від 20 політичних партій і блоків.[3] 96. Президентські вибори 2010 та їх наслідки Вибори Президента України 2010 — чергові вибори Президента України. Спочатку були призначені Верховною Радою України на 25 жовтня 2009 року], але ця дата була оскаржена чинним Президентом України Віктором Ющенком у Конституційному Суді. Після того, як Конституційний Суд визнав таке рішення протиправним, Верховна Рада призначила вибори на 17 січня 2010 року. На виборах використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. У 2-му турі для перемоги досить було набрати голосів більше, ніж у суперника. За результатами обробки 100,00% протоколів перемагає лідер опозиції Віктор Янукович — 48,95% (12 481 268 голосів); Юлія Тимошенко відстає на 3,48 відсотки — 45.47% (11 593 340 голосів). Проти обох кандидатів проголосувало 4,36% громадян[12]. Визнаних недійсними виборчих бюлетенів — 1.19%. Зросла в порівнянні з першим туром активність виборців — 69,15% (66,76% у першому турі). Юлія Тимошенко не визнала своєї поразки, заявила про масові фальсифікації «в цілому по Україні на понад 1 млн. голосів за різними технологіями» і сказала, що оскаржуватиме результати виборів у суді[13]. Рішення ЦВК 14 лютого 2010 року ЦВК оголосила офіційні результати виборів президента України, згідно з якими лідер Партії регіонів Віктор Янукович переміг і став наступним президентом країни. 97. Світова екон. криза 2008 - 2009 та їх вплив на економіку і сусп. пол. життя Україні. Еаціональна економічна система, що досить інтегрована у світове господарство, не могла залишитися осторонь світових процесів. І порушення макростабільності на зовнішніх ринках мало знайти відгук у внутрішніх процесах в Україні. Світова фінансова криза 2007—2008 років, як і будь-яка інша, проходить кілька хвиль у своєму розвитку. Дві попередні ми пережили досить упевнено, хоча й не без помилок. Перша хвиля поширилась у 2007 році, коли на світових фондових ринках відбулося перше падіння фондових індексів провідних банків та фінансових компаній. За таких обставин спекулятивний капітал, що шукає стабільні ринки з найвищими прибутками, перейшов із ринків розвинених країн до країн з економіками, що розвиваються, які продовжували демонструвати високі темпи зростання та прибутковості. За оцінками фінансових експертів, співвідношення ризику та прибутковості в таких країнах було досить привабливе. Як наслідок, у 2007 році фондові ринки таких країн продемонстрували зростання. Китай і Україна стали лідерами такого зростання. Друга хвиля стартувала на початку 2008 року, коли падіння фондових ринків світу, що тривало, зумовило переорієнтацію фінансових потоків з одних активів в інші, зокрема сировинні та енергетичні. Наслідки для економіки України були такі. Посилення загального інфляційного фону. Ціни виробників промислової продукції зросли на 36,5%. Підвищення ролі експортних виробництв в економічному зростанні. З початку року спостерігалися поступове прискоення зростання виробництва в експортоорієнтованих галузях економіки і перерозподіл фінансових ресурсів в економіці від решти секторів до сировинного та експортоорієнтованого секторів, зокрема й через банківську систему. На тлі другої хвилі світової фінансової кризи не залишився осторонь світових процесів й український фондовий ринок. Індекс Першої фондової торговельної системи (ПФТС) за сім місяців втратив. Зниження вартості цінних паперів демонстрували майже всі підприємства, які входять до котирувального списку ПФТС. В економіці України при вільному перетоку капіталу спостерігалися цілком ринкові тенденції пошуку надприбутків, що в умовах посилення сировинної орієнтації на світових ринках, відповідно, посилило на етапі другої хвилі експортну та сировинну складові вітчизняної економіки. Третю хвилю світової кризи ми спостерігаємо тепер. Наслідками цього етапу світової фінансової кризи стала серія банкрутств провідних світових фінансових компаній та поширення фінансової кризи на реальний сектор світового господарства, падіння попиту на світових ринках та, як результат, обвал цін на сировинних ринках, стагнація провідних економічних систем. У серпні—вересні ціна на метал у середньому за вісьмома регіонами світу впала на 18,3%, ціни на нафту знизилися на 26,5%. На економіці України наслідки третьої хвилі повною мірою ще не позначилися. Їх тривалість та глибину сьогодні важко оцінити, але певний їхній вплив уже відбувається. 98. Парламентські вибори 2012 року та їх соціально-економічні та політичні наслідки Вибори проводилися на основі Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року. Цим законом встановлено п'ятивідсотковий прохідний бар'єр і змішану систему: 225 депутатів обираються в загальнодержавному багатомандатному окрузі за виборчими списками від політичних партій, а інші 225 — за мажоритарною системою в одномандатних округах. Участь у виборах беруть тільки політичні партії; участь блоків, які складаються з партій, не передбачено. Офіційна виборча кампанія розпочалася 30 липня 2012 року. З ініціативи провладної фракції Партії Регіонів було змінено виборче законодавство за рік до виборів. Зокрема в новому законі заборонено брати участь у виборах політичним блокам, що на думку експертів, зроблено для того, щоб не дати об'єднатися розрізненій опозиції («Батьківщина», «Фронт Змін», «НУНС», ВО «Свобода», «Громадська Позиція», «УДАР») |