Экзамен История Украины. 1. Первісне суспільство на території України (до 40 тис років до н е.)

• Название: 1. Первісне суспільство на території України (до 40 тис років до н е.)
• Анкор: Экзамен История Украины.doc
• Дата: 13.01.2018
• Размер: 0.74 Mb.
• Имя файла: Экзамен История Украины.doc
• Тип: Документы; #13961
• страница: 12 из 13

84. Піднесення національно-визвольного руху в Україні 1987-1991

У першій половині 1987 р. розпочалося звільнення політичних в'язнів, серед яких українці становили дуже значну частку. Левко Лук'яненко, був відданий ідеї самостійної України, але в умовах горбачовської перебудови «зверху» першість повинна бути надана захисту громадянських прав та української мови й культури.

Програмний документом Української Гельсинської Спвлки стала «Декларація принципів», написана В'ячеславом Чорноволом та братами Михайлом і Богданом Горинями. «Декларація принципів» вимагала тому не ліквідації СРСР, а перетворення його на конфедерацію незалежних держав, право Української РСР на власну дипломатичну діяльність, легалізацію заборонених віросповідань, впровадження ринкової економіки і громадський контроль над карними органами. Запропонована УГС програма була «програмою-мінімумом», перейнятою згодом більшістю неформальних груп на ранніх стадіях руху за реформи в Україні та втіленою зрештою у своїх основних пунктах Декларацією про суверенітет (липень 1990 p.).

Неформальні організації об'єднували під своїм дахом широкий спектр різних опозиційних політичних напрямів -- від фрондуючої «номенклатурної» інтелігенції аж до крайніх націоналістів, їхній внутрішній розвиток характеризувався гострою боротьбою між поміркованим і радикальним крилами. Політична мобілізація мас була хоч і важким, але все таки досяжним завданням. Улітку 1988 р. нечисленні неформальні товариства й організації в Україні зробили перші спроби перетворити український рух на масову суспільно-політичну силу. Основним ідейним мотивом цих спроб була підтримка й поглиблення процесу демократичної перебудови суспільства.Паралельно в Україні йшло утворення нових політичних і громадських організацій. 11-12 лютого 1989 p. yКиєві відбулися установчі збори Товариства української мови ім. Т. Шевченка (ТУМ). в середині 1989 р. воно нараховувало близько 700 тисяч членів. У березні 1989 р. утворилося українське відділення Товариства «Меморіал», яке також заявило про свою підтримку Руху. Разом з тим виникли групи, що у своїх програмних вимогах йшли далі не лише Руху, але й УГС. Зокрема, Українська народна демократична ліга (колишній Український Демократичний союз, що первісно виступав як українське відділення всесоюзного Демократичного союзу) та Український християнсько-демократичний фронт уже наприкінці весни 1989 р. виступили за державну самостійність України.Літом - восени 1989 р. до спроб витворення демократичного фронту додалися ще два масові рухи в Україні: робітничий рух і рух за легалізацію Української католицької та Української автокефальної православної церков. 18-24 липня 1989 р. страйкували робітники Донбасу. Їхній виступ був частиною загальної страйкової хвилі, що охопила всесоюзну вугільну промисловість улітку 1989 р. Вимоги страйкарів були чисто економічними: збільшення рівня зарплати, покращання життєвих умов, продуктів харчування, визнання певних захворювань як професійних хвороб тощо.Утворення Руху було великою тактичною перемогою української опозиції. Перед лицем тих змін, що переживало політичне життя України, політичний режим видавався безнадійно застарілим. На установчому з'їзді Руху 18 українських депутатів Верховної Ради відправили листа Горбачову з вимогою усунення Щербицького від влади. 28-29 вересня відбувся пленум ЦК КПУ з участю Горбачова. На пленумі була прийнята відставка Щербицького, і його з почестями відправили на пенсію. Доба Щербицького в Україні закінчилася. На посаді першого секретаря ЦК КПРС його заступив Володимир Івашко.Кінець 1989 р. - перша половина 1990 р. пройшли під знаком нових моральних перемог опозиції. 28 жовтня 1989 р. Верховна Рада Української РСР, у відповідь на аналогічні заходи у сусідніх республіках, прийняла закон про державність української мови. 1 грудня 1989 p., під час візиту Горбачова до Ватикану, оголошено легалізацію Української католицької церкви. 21 січня 1990 р. на честь відзначення Акту про злуку (22 січня 1919 р.) Рух організував «живий ланцюг» між Львовом і Києвом - акцію, що зібрала, за різними оцінками, від 400 тис. до 3 млн. чоловік.У листопаді 1989 р. в Києві сорок неформальних товариств утворили передвиборчий Демократичний блок. їхня виборча програма повторювала в основному декларації Руху. Січень-лютий 1990 р. пройшли у численних мітингах і зібраннях, що захопили навіть денаціоналізований Донбас.

Перемога комуністичної партії була досягнута частково завдяки виборчим зловживанням та монопольному контролю над державними засобами масової інформації. 13 квітня 1990 р. новообрана Львівська обласна рада вибрала своїм головою В'ячеслава Чорновола. Вдруге - після 1 листопада 1919 р. - на львівській ратуші був вивішений синьо-жовтий прапор як символ української влади у місті. Подібні акції пройшли у всіх населених пунктах Галичини. У Києві мером міста і його заступником були обрані делегати з демократичної опозиції, і над будинком Київської міської ради також замайорів національний прапор.

У цілому ж вибори 1990 р. показали, що КПУ втратила свою монополію на владу в Україні, але опозиція є недостатньо сильною, щоб перебрати цю владу у свої руки.

85. Ліберально-бюрократична революція 1991р. і відновлення незалежності України.

Прийняття Верховною Радою УРСР _Декларації про державний суверенітет України

прийняття 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет Украї­ни». Попри всі незгоди і дискусії більшість парламенту і опозиція були єди­ні в розумінні необхідності такого кроку, В цьому доку­менті вперше проголошувалось верховенство законів республіки стосовно законодавства СРСР, до якого вона тоді входила. Це положення Деклара­ції було внесено до чинної тоді конституції УРСР як окрема стаття. Вказу­валось на самостійність, повноту і неподільність влади в межах республіки, недоторканість її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зно­синах. Підкреслювалось, що від імені народу може виступати виключно Верховна Рада УРСР. Законодавче закріплялися необхідність утворити національний банк, цінову, фінансову, митну служби, намір забезпечити національно-культурне відродження українського народу, вільний розвиток всіх інших народів, право мати власні збройні сили, органи внутрішніх справ, державної безпеки.

Процес законотворчої діяльності парламенту розвивався активно. Тільки на першій його сесії було прийнято 150 законодавчих актів. У серпні 1991 р. було ухвалено закон про економічну незалежність України.

Намагаючись будь-що загальмувати процес розпаду Радянського Со­юзу, в березні 1991 р. з ініціативи союзного керівництва було проведено референдум, під час якого пропонувалося виявити ставлення населення до збереження СРСР на засадах оновленої федерації. На пропозицію го­лови Верховної Ради УРСР Л. Кравчука в Україні на референдум було поставлено додаткове питання:

«Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» На перше запитання позитивну відповідь дали 70,2%, а на друге - 83,5% гро­мадян України, які одержали бюлетені. Це яскраво свідчило про зростання національної самосвідомості, «потягу до суверенності».

Спроба державного перевороту в СРСР і Україна |

19 серпня 1991 р. у Москві була здійснена спроба повернути хід подій назад. Створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) оголо­сив про неможливість М.С.Горбачовим за станом здоров'я виконувати обо­в'язки президента СРСР, про перехід його повноважень до віце-президента Г.Янаєва, про надзвичайні заходи з метою подолання глибокої кризи, хаосу і анархії, що загрожують життю і безпеці громадян. Вимоги демократичної частини депутатського корпусу про необхідність скликання позачергового засідання Верховної Ради України були зігноровані.

Тільки тоді, коли московський заколот фактично було придушено, українське керівництво почало діяти. 26 серпня 1991 р. Президія Верхов­ної Ради України, зважаючи на факт підтримки керівництвом Компартії України діі московських заколотників, приймає указ «Про тимчасове при­пинення діяльності Компартії України». З0 серпня того ж року була при­йнята постанова «Про заборону діяльності Компартії України».

Одночасно з цим прокомуністичні сили у Верховній Раді та за її межа­ми розгорнули кампанію на захист компартії.

Акт проголошення незалежності України |

Серпневі події в Москві ще більше посилили прагнення народів СРСР до самостійного розвитку, до незалежності. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України, виходячи з ситуації, що склалася внаслідок ліквідації серп­невого заколоту, приймає Акт проголошення незалежності України. Це був документ величезної історичної ваги, підтверджений всенародним рефе­рендумом 1 грудня 1991 р. В ньому взяло участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України. Нагадаємо, що це була третя спроба домогтися незалежності. Перша відбулась у 1648-1654 рр. під проводом Б.Хмельницького, друга - у 1917-1919 рр. під керівництвом М.ґрушевського і В.Винниченка. Того ж дня Президентом України було всенародне (61,6 %) обрано Л.Кравчука.
86. Становище економіки України доби відновлення незалежності 1991-2012

На економіку України руйнівний вплив мала загальна економічна криза, що охопила СРСР, розпад загальносоюзного економічного комплексу. У момент проголошення незалежності Україна виявилася немічною і деформованою в економічному відношенні: 95 % підприємств підпорядковувалися Москві, майже 80 % усього виробництва не мало завершеного технологічного циклу, термінової заміни вимагали 40 % технологічно застарілих машин і устаткування. Криза охопила промисловість і сільське господарство. Верховна Рада змінила чотири уряди , розглянула сім програм виходу з кризи. Але жодна з них реально не була втілена в життя. Основними причинами стали нерішучість і половинчастість програм, непродуманість програм соціального захисту людей, що робило реформи непопулярними.

Із 1990 до 1994 р. валовий національний продукт скоротився на 44 %, обсяг промислової продукції — на 41 %, національний доход — на 54 %. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг 27,7 %. У другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі й перевищував показники часів світових війн. Відбулося нечуване для мирного часу падіння рівня життя основної маси населення (близько 64 % його опинилося за межею бідності).

Основними напрямками та пріоритетними завданнями нової соціально-економічної стратегії були:

• фінансова стабілізація, що включає зниження податків, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи; регульована та контрольована з боку держави поетапна лібералізація цін;

• докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки, яка має базуватися на приватному секторі; децентралізація управління економікою;

• лібералізація сфери зовнішньоекономічних зв’язків; реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування.

У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя проявилися ознаки економічної стабілізації. Обсяг промислового виробництва зріс на 4,3 %. На 7,5 % зросли обсяги житлового будівництва. Намітилася позитивна тенденція скорочення дефіциту Державного бюджету України.

У другій половині 1990-х рр. було сформовано основні атрибути національної економіки: грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну, банківську системи. Відбувся перелам у реформуванні відносин власності, утвердженні механізмів приватної власності, розширенні корпоративного та приватного секторів економіки. Майже 6,1 млн громадян отримали земельні паї. В основному було завершено приватизацію присадибних ділянок. В Україні утверджено ринкові механізми ціноутворення, запроваджено ліберальний режим зовнішньої торгівлі. Це забезпечило подолання хронічної дефіцитності національної економіки, обумовило товарну насиченість ринку. Україна в 1999 р. вперше зробила реальний крок виходу із затяжної кризи, на практиці почала реалізовуватися модель відкритої конкурентної економіки. Водночас, соціально-економічна ситуація залишалася складною і неоднозначною.

В Україні протягом 1995–2004 рр. обсяги промислового виробництва збільшилися на 40%, майже вдвічі зросла продуктивність праці. Спостерігалось уповільнення промислового виробництва на фоні зростання реального ВВП, що свідчить про відсутність стабільного процесу використання НТП галузей промисловості.

У промисловості працює бл. 18% зайнятого населення України (2008 р.) і створюється бл. 26% ВВП (2012 р.)

Станом на 2011 рік, 66,3% обсягу промислової продукції припадало на продукцію переробної промисловості, 22,7% — на продукцію електроенергетики і 11% — на продукцію добувної промисловості.
87. Етносоціальна структура доби відновленої незалежності 1991-2012

Етносоціальна структура суспільства

Формування та розвиток соціальної структури суспільства можна розглядати на прикладі функціонування етнічних спільностей, які й творять етносоціальну структуру суспільства. В перекладі з грецької слово «етнос» означає народ, плем'я, зграя, натовп.

В сучасній соціології етнос - узагальнююча категорія для означення всіх типів етносоціальних спільнот, які набувають різних форм, досягають різних ступенів зрілості і позначаються різними категоріями.

В сучасній соціальній науці склалися такі основні підходи до практикування етносів:

1) етнос, як соціально-історичне явище, що виникає під впливом системи суспільних чинників, проходять в своєму розвитку різні етапи;

2) етнос, як природне явище, де сам етнос розглядається, як продукт природи та під впливом природних, географічних, економічних чинників на нього, соціально-психологічного феномену, де основна увага звертається на духовні, психологічні вияви етнічної спільноті, історичної долі представників певного етносу.

Поширеним в соціології є визначення етносу - як історично сформована на певній території стійкої сукупності людей, яка володіє загальними рисами і стабільними особливостями культури і психологічним складом, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень (самосвідомістю). Формування етносу проходить на основі єдності території, економічного життя. Однак в процесі подальшого розвитку деякі етноси втрачають спільність території. Етнос володіє певними рисами, які виражають системні властивості існуючого етносу і відділяють його від іншого етносу - це мова, народне мистецтво, традиції, обряди, норми поведінки і т.д., тобто компонентами культури, які передаються із покоління в покоління і утворюють етнічну культуру із своїм специфічним стилем. В соціології існує певна схема еволюції етнічної спільності: рід - плем'я - народність - нація. Історично першим ступенем еволюції етапу був рід, який утворювали сім'ї, що мали спільний корінь. Наступним стає плем'я, яке об'єднує кілька родів. Для племені характерна спільність мови, звичаї, міфи. Народність виникає на основі необхідності вести спільно господарську діяльність на великих територіях, захисту від ворогів і т.д. Народність характеризується спільністю проживання, однією мовою, культурою, традиціями, звичаями і т.д.

Наступний етап - нація виникає, коли економічні, політичні зв'язки впливають на внутрішню роздробленість народності, її інтеграцію. Нація є соціальною спільністю людей, однак включає і природне і економічне, і етнічне, і психологічне.

За твердженням українських вчених (В. Андрушенко, М. Михальченко), на сьогодні із близько 1000 різноманітних етносоціальних груп (націй, народностей, етнічних спільнот) лише 170-175 народів піднялися у своєму розвитку до рівня нації. З 160 існуючих нині держав понад 9/10 є багатонаціональними. Нації властиві такі ознаки, як: територіально-економічна цілісність; соціально-етнічна спільність; соціокультурна цілісність; спільність історичної долі, політичної впади і т.д. Високий потенціал нації визначається завдяки рівню національної свідомості та самосвідомості. Національна самосвідомість - це усвідомлення нацією і окремою людиною своєї приналежності до певного етносу, національного характеру, психології культурі ментальності. На Україні часто стверджують про досить високий рівень щ тональної самосвідомості в західних областях, що зумовлено поділом свого часу країни на східну та західну. Національна самосвідомість виступає од ним Із коренів етнічної самоідентифікації. Цей термін вказує на усвідомлення людиною своєї приналежності до певного етносу. Другим генетичним коренем є етнічна приналежність індивіда, його походження від батьків представників певної етнічної групи. Хоч досить часто дітям із змішаних шлюбів важко самоідентифікувати свою приналежність до того чи іншого етносу.

Націю можна практикувати, як спільність людей, що формується завдяки єдності територіальних, етнічних, економічних, загальнокультурних психологічних і т.д. засад.

Для означення населення держави, яке належить до різних етносів використовується термін «політична нація». Політичне нація - це сукупність громадян певної держави, що належать до різних етносів, але в сумі спільної історичної долі, політичних колізій творять державу.

Однією із найважливіших функцій поліетнічної держави є регулювання міжетнічних взаємин та недопущення конфліктів та етнічному фунті. Виділяють такі основні види міжетнічних взаємин у поліетнічних суспільствах: апартеїд, асиміляція (добровільна, насильницька), плюралізм. Найбільш прийнятним, з точки зору сучасної концепції і гуманізму, демократії, є варіант побудови міжетнічних взаємин на принципі плюралізму.
88. Політичне життя в Україні доби відновленої незалежності 1991-2008

Державне будівництво незалежної України ускладнювалося відсутністю відповідної законодавчої бази, перш за все нової Конституції, відповідно до якої необхідно було розробляти й приймати всі інші нормативно-правові акти. Конституція УРСР 1978 р. залишалася діючою до 1996 р., до неї в умовах розбудови самостійної держави було внесено понад 200 поправок. Закони, які приймалися, нерідко суперечили чинній Конституції, що підривало принципи законності.Основними державотворчими подіями йпроцесами в незалежній Україні є:• заміна назви «Українська Радянська Соціалістична Республіка» на назву держави «Україна» (закон від 17 вересня 1991 р.);• визначення правового статусу населення законом від 8 жовтня 1991 р. «Про громадянство України»: держави і не заперечував проти прийняття українського громадянства• прийняття закону «Про Державний кордон України» (4 листопада 1991 р.), • прийняття Верховною Радою «Декларації прав національностей України» • формування Збройних сил на основі закону «Про збройні сили України» (6 грудня 1991 р.) і воєнної доктрини України (19 жовтня 1993 р.), яка базується на без’ядерному і позаблоковому статусі У жовтні 1990 р. Верховна Рада, спираючись на Декларацію про державний суверенітет, створила Конституційну комісію для розробки проекту Конституції. Комісію очолив Л. Кравчук. У червні 1991 р. Верховна Рада ухвалила концепцію нової Конституції. Так розпочався конституційний процес — розробка й обговорення різних варіантів нової Конституції. Конституційний процес умовно поділяють на два періоди.У перший період (1992—1994 рр.) Конституційна комісія розробила два варіанти проекту Конституції, які були винесені на всенародне обговорення. Однак жоден із них не був прийнятий.Навесні 1994 р. пройшли вибори до Верховної Ради. Головою Верховної Ради (1994—1998 рр.) став лідер Соціалістичної партії України О. Мороз. Майже третину мандатів у парламенті отримали ліві партії. Улітку 1994 р. відбулися вибори Президента України. Перемогу здобув Л. Кучма, який у другому турі набрав понад 52 % голосів виборців.У другий період (1994—1996 рр.) Конституційну комісію очолили Президент України Л. Кучма і Голова Верховної Ради О. Мороз У лютому 1996 р. Верховна Рада почала обговорення нового проекту Конституції. Унаслідок суперечностей між Президентом і Верховною Радою Л. Кучма видав Указ про проведення у вересні 1996 р. У ніч на 28 червня 1996 р. більшістю голосів депутатів Верховної Ради Конституцію України було прийнятоУ діючій Конституції Україна визначена як незалежна, суверенна, демократична, соціальна і правова держава. За формою правління Україна є республікою, державного устрою — унітарною, тобто єдиною, соборною державою. Система прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією, відповідає міжнародним демократичним стандартам. Із прийняттям Конституції завершилося формування інститутів законодавчої, виконав Вибори Президента України 2004 р. «Помаранчева революція»Вибори Президента України 2004 р., як і передбачалося, стали переломними в історії України. Опозиційні сили згрупувалися навколо В. Ющенка, лідера «Нашої України», колишнього голови Національного банку України, Прем’єр-міністра 2000—2001 рр.Однією з особливостей передвиборчої кампанії стала велика кількість кандидатів у Президенти України — більше двадцяти. Проте головна передвиборча боротьба точилася між двома кандидатами: В. Януковичем і В. Ющенком31 жовтня 2004 р. відбулися президентські вибори. Голосування другого туру відбулося із значними фальсифікаціями і махінаціями на користь кандидата від влади. Як результат, оприлюднювані ЦВК дані про перемогу В. Януковича разюче відрізнялися від даних екзитполів, які засвідчували перемогу В. Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва — майдані Незалежності. Наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і отримала назву «Помаранчева революція».Після повторних виборів за наказом ЦВК. У другому турі здобув перемогу Ющенко.Який однак не оправдав поладених на нього надій. Та за 4 роки при владі він по суті нічого не зробив.чої і судової влади.