Экзамен История Украины. 1. Первісне суспільство на території України (до 40 тис років до н е.)
 Скачать 0.74 Mb.
|
|
20. Перші козацькі повстання наприкінці 16 ст. Наприкінці XVI ст. життя в Україні набуло надзвичайної гостроти. Втрата решток державності відбувалася за умов постійної загрози нападів з боку Туреччини й Кримського ханства, а також посиленого польського наступу на права українців. Український народ опинився перед небезпекою знищення. За таких вкрай несприятливих обставин саме й набирав потужності козацький рух, що ставав рухом національно-визвольним, спрямованим не тільки на боротьбу проти агресії Османської імперії, а й інших ворогів. Причина повстань:
Основні вимоги:
Молдавський похід Івана Підкови. Незабаром запорожці вирушили в похід до Молдавії, а 29 листопада 1577 р. переможцями вступили до молдавської столиці — Ясс. Підкова став молдавським господарем. На вищі урядові посади він призначив своїх найближчих соратників. Одначе для утвердження на молдавському троні належало отримати згоду турецького султана. З цією метою Іван Підкова відрядив до Константинополя велике посольство. Такий перебіг подій занепокоїв уряд Речі Посполитої. Ні польський король Стефан Баторій, ні уряд Туреччини не підтримали Івана Підкову в його боротьбі проти інших претендентів на молдавський престол. Повстання Криштофора Косинського(1591-1593) Територія: Поділля, Київщина, Волинь Учасники: козаки, селяни-втікачі, міщани Перебіг подій: Повстанці захопили Білу Церкву, Трипілля, Переяслав. Край було переведено на воєнний стан. 23 січня 1593 – битва під містечком П’яткою на Волині. Після тижня підписали угоду:
Загинув Косинський у травні 1593 під Черкасами. Повстання було придушено. Козацька війна 1594 під проводом Наливайка Територія: Брацлавщина, Київщина, Волинь, Білорусь. Учасники: козаки, селяни, міщани. Скориставшись війною Польщі і Туреччини. Повстання охопило більшість укр. і білор. земель, що стало загрожувати існуванню держави. Пізніше його розбили в урочищі Солониця. Наливайка стратили 1597р. Значення козацьких повстань:
20. Визвольний рух в Україні 1600-1647 Багато зусиль для мирного розвитку стосунків з Польщею доклав Петро Конашевич-Сагайдачний, який гетьманував у 1616—1622 pp. Родом він був із дрібної української шляхти села Кульчиць під Самбором на Львівщині. Навчався в Острозі, 1616 р. прибув на Запорозьку Січ. Очолювані ним козаки здійснили кілька успішних походів проти татар і турків. Справжнє визнання Конашевич-Сагайдачний здобув після походу 1616 р. на Кафу (Феодосія), захопивши її і визволивши з неволі полонених. Як полководець відзначався схильністю до активних наступальних дій і широкого використання фактора раптовості., • Уславився вдалими морськими і сухопутними походами на володіння Османської імперії і Кримське ханство. * 1618 р. разом з великим козацьким військом брав участь у поході королевича Владислава на Москву.• У битві під Хотином (1621 р.) очолював 40-тисячну козацьку армію, яка, приєднавшись до польських військ, відіграла вирішальну роль у розгромі турків У битві під Хотином П. Конашевича-Сагайдачного було важко поранено і 1622 р. він помер у Києві. Після смерті Сагайдачного козаки відмовилися від політики компромісів із Польщею. Посилення тиску з боку польського уряду (заборона нереєстрового козацтва, будівництво для контролю над козаками фортеці Кодак на Дніпрі) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань. Найбільш відомі з них — повстання 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича (Трясили), повстання 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулими і повстання 1637—1638 pp. під проводом гетьманів Павла Бута (Павлюка) і Якова Острянина. Придушивши повстання, Польща вжила жорстокі заходи проти козаків. 1638 р. польський сейм ухвалив «Ординацію Війська Запорозького реєстрового», спрямовану на ліквідацію привілеїв козацтва. Проти українців здійснювалася політика жорстокого терору. У документі йшлося про потребу застосувати проти повстанців військову силу. Козаки позбавлялися права обирати старшин, заборонялося також козацьке судочинство. Реєстрове військо обмежувалося шістьма тисячами осіб. Без дозволу урядового комісара під загрозою смерті ніхто не мав права йти на Запорожжя. Козакам не дозволялося селитися в містах, крім прикордонних — Черкас, Чигирина і Корсуня. Два полки реєстровців, по черзі змінюючись, мали постійно перебувати на Запорожжі. Значення козацьких повстань 20—30-х pp. XVIІ ст. · Відстоювання українським козацтвом своїх станових прав і привілеїв уперше набуло форми національно-визвольної боротьби. · Висунуті козаками гасла захисту православ'я, звільнення від кріпацтва і польського панування об'єднали представників різних станів українського суспільства — селян, міщан, православне духовенство. · Козацтво на практиці довело свою здатність до виконання ролі провідника українського національно-визвольного руху. · Повстання започаткувало новий етап в історії визвольного руху України. · Попри поразки повстань ідея національного визволення і необхідність боротьби за нього набула поширення в Україні. 21. Причини, характер і рушійні сили української революції під проводом Б.Х. Причини: створювалися десятиліттями. Ця революція була буржуазною революцією з національно-визвольним забарвленням. Рушійні сили: козацтво, укр. селянство, міщанство, частина укр. шляхти, православне духовенство. Характер: антифеодальний, національно-визвольний під релігійними гаслами. 22. Основні етапи української буржуазної революції 1648-1653 1 етап (1648-1649). Формувалися рушійні сили. Ініціатори – окремі групи нереєстрових козаків, які переховувалися в Запор. плавнях. В квітні приєдналися реєстрові козаки та кримські татари. Після битви на Жовтих Водах приєдналася Лівобережна Україна. Починався геноцид єврейського народу(селяни вбивали поляків і євреїв). Врятував євреїв Вишневецький який вивів їх з Лубен. В травні після битви під Корсунем до революції приєдналися селяни і городяни Київського воєводства (сюди перекинулись єврейські погроми). Єврейські погроми призвели до того що міста зачинили ворота перед козаками. Євреї захищалися, а поляки зі Львова повтікали до Кракова. Б.Х. брав гроші з євреїв для татар. Пообіцяв що все неправославне населення віддасть в полон татарам. Наприкінці першого етапу шляхта і духовенство приєдналися до революції. 2 ет. (липень-грудень 1648). Найвище піднесення революції. Всі верстви брали участь, контреволюційні табори були у стані розгрому і сумніву. Польського короля ніхто не слухав. Головне революційне гасло – покозачення. Ідеалом був не простий козак, а реєстровий козак, який веде своє господарство, веде буржуазний спосіб життя. Рушійні сили: селяни, міщани, купці пішли в козаки. 3 ет. (грудень-червень 1649). Воєнні дії ведуться тільки в Білорусії. На інших територіях крім Волині і Галичини розбудовується козацька адміністрація з поділом на сотні і полки. Зародок майбутньої Гетьманської держави. Б.Х. не розумів, що він робить. Він заявляв, що він постав проти польського короля, а діє згідно з інструкцією польського короля. Головна особливість – розбудова засад Гетьманської державності. Від революції відходять укр. Волинь і Галичина. 4 ет. (червень 1649 – листопад 1649). Похід козацького війська на Волинь. Облога Збаража, Зборівська битва, Зборівське перемир’я, наслідком якого стало що Б.Х. дозволив забрати зх. Православне населення (Поділля). Реєстр 40 тис., військо в цілому 80 тис. 5 ет. (грудень 1649 – лютий 1650). Зазнають козаки поразки від Білорусії. Завершується будівництво Гетьманської держави. Укладається таємний договір про перехід козацької україни під Турецький протекторат. Польський король довідався про договір і почав готувати нову війну проти козацької України. 6 ет. (лютий 1651 – грудень 1651). Поч-ся з нападу пол. війська на Поділля.влітку коз війська і татари рушили на Волинь.Похід Б.Х. на Волинь, поразка під Берестечком, похід поляків на Білу Церкву, похід литовців на Київ і Чернігів. Б.Х. був у повній кризі. 7 ет. (грудень 1651 – жовтень 1653). Суперечливий період.З 1 боку-Видатні військові перемоги під Батогом.Поширення коз ладу на частинуМолдови.З 2 боку- Поразка в Молдові на поч. 53. Зросаючі заворушення селян і коз на тер-ї коз гетьманщини. 8 ет. (жовтень 1653 – квітень 1654). Московсько-земський собор (жовтень 1653),поїздкаРос. посольство БатурінаНАУкраїну, присяга козаків, шляхти,міщанства на вірність Московському цареві, Переяславська рада, Березневі статті. В результаті цих подій ранньо-буржуазна Україна увійшла до складу найбільш феодальної країни. 23. Переяславська рада та її наслідки для українського суспільства. Перея́славська рáда 1654 року — загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Московською державою. Місцем проведення генеральної військової ради було обрано м. Переяслав, куди посольство прибуло10 січня 1654 р Б. Хмельницький разом з генеральною старшиною прибув 16 січня 1654 р. У Переяславі 1654 р. старшинська рада відбулася 8 (18) січня, а згодом і генеральна військова рада. У ній взяли участь представники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків та жителі Переяслава. Не було представників від селян, міщан (крім Переяслава) та духовенства. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав - України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б. Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували. Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували і врешті решт широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець. 24. Російсько-українська-польсько-кримська війна 1654-1657 Після Переяславської ради і затвердження Москвою Березневих статей (1654 p.), які визначали політичний і правовий статус України у складі Російської держави, становище України залишалося складним. Входження України до складу Росії не відповідало інтересам сусідніх країн. Уряд Польщі не хотів втрачати українські землі й не визнав рішень Переяславської ради. Туреччина і Кримське ханство розуміли, що союз України й Росії відкривав можливості для зміцнення становища Росії на берегах Чорного та Азовського морів. Російсько-український союз і зміцнення Російської держави непокоїло й Швецію. За таких складних обставин відновилася війна проти Польщі. На початку воєнних дій 1654-1656 pp. спільні українсько-російські війська звільнили велику частину території України аж до західних кордонів Галичини та Холмщини, російське місто Смоленськ, частину земель Білорусії. Проте закріпити перемогу не вдалося. Скориставшись ослабленням Польщі, у липні 1655 р. Швеція виступила проти неї і захопила більшість її території. Швеція претендувала й на західноукраїнські землі, звільнені українсько-російськими військами. У цих умовах Росія припинила воєнні дії проти Польщі, уклавши з нею в 1656 р. перемир’я, і розпочала війну зі Швецією. Укладення російсько-польського перемир’я продемонструвало відмінність у підходах Росії і України до ведення війни. Україна продовжувала воєнні дії проти Польщі. Проте початок російсько-шведської війни і тимчасовий перепочинок допомогли Польщі зміцнитися й завдати поразки війську Б. Хмельницького навесні 1657 р. Після смерті Б. Хмельницького у серпні того ж року починається боротьба за владу різних угруповань української правлячої верхівки. 60-80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як доба Руїни. На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком доби Руїни стало усунення від влади восени 1657 р. шістнадцятирічного сина Б. Хмельницького - Юрія. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот. 25. Українська Руїна (1658-1681) Українська Руїна – це громадянська війна між прихильниками феодально-кріпосницького ладу в Укр. та прихильниками збереженнями буржуазних перетворень. Причина цієї війни полягали в протиріччях, які сформувалися в українському суспільстві за час революції. Головне протиріччя між усім козацтвом з одного боку та ін. сусло віями укр. суспільства.Друге протиріччя – між козацькою старшиною і рядовими козаками.Третє – між лівобережним і правобережним населенням.Четверте – між міським і сільським населенням.Ці протиріччя в різному їх співвідношенні і визначили хід громадянської війни – Укр. Руїни.Дві особливості громадянської війни:1)В її ході широкі народні маси поступово відходили від активної боротьби, а їх місце заступили найманці і збройні сили сусідніх держав, яскраво це видно на долі Дорошенка.2)Процес обмеження автономії Укр. під час Громад. Війни не носив лінійного характеру. У випадках, часи, коли гетьманувала людина, яка користувалась народною підтримкою, царський уряд нав’язав угоди, які суттєво обмежувала повноваження української влади. Громадянська війна починала повстання полтавського полку і запорожців проти Виговського. І завершувався Бахчисарайським миром Росії і Туреччини, який зафіксував Правоб. Укр. і Запоріжжя, і околиць Києва в складі Росії. Поділля і Пд. Київщина в складі Туреччини. Та створення нейтральної зони між Дніпром і пд. Бугом, яка не підлягала заселенню. 26. Правобережжя після Руїни (1681-1699) Після Руїни Правобережна Україна залишилася знелюднілою, і польський уряд, якому відійшла ця територія за Андрусівським, а згодом за Вічним миром, вирішив поновити козацький стан у Польщі. У 1684 Яном ІІІ Собельським було офіційно відновлене Військо Запорозьке, очолюване запорожцем Андрієм Могилою. Було створено чотири полки (Богуславський, Корсунський, Брацлавський і Білоцерківський). Реєстр становив дві тисячі осіб. Того ж року в турецькій частині Правобережжя був обраний гетьман Теодор Сулименко, якого визнав султан. 27. Лівобережжя після Руїни (1681-1699)
- обозний (відповідав за постачання армії) - суддя (очолював генеральний суд) - осавул (організація військових частин) - підскарбій (фінансова та податкова політика) - хорунжий (військовий прапор – корогви) - бунчужний (зберігав бунчук – гетьманський символ влади)
28. Україна і Пн. Війна (1700-1721) Пн. Війна – це війна анти шведського союзу (Р.П., Саксонія, Данія, Росія) проти Швеції. Мета Росії: відвоювати вихід до Балтійського моря та приєднати прибалтійські території. Північна війна зі Швецією розпочалася в 1700 р. Північна війна, яка тривала двадцять один рік, відбувалася на території України. У 1702 р. шведські війська вторгайся на територію Польщі, до складу якої входила Правобережна Україна. У 1704 р. шведська армія захопила Львів. Північна війна лягла непосильним тягарем на плечі українського народу. Запровадження нових податків, відправлення козацьких полків на північ для участі у воєнних діях викликали невдоволення не лише селян і простих козаків, а й козацької старшини. Такі настрої, поразка російських військ на початку війни, а також успіхи шведів зміцнили рішення І. Мазепи перейти на бік Швеції у боротьбі проти Росії. Бажаючи добитися самостійності України, І. Мазепа звернувся до Карла XII і польського короля С. Лещинського з пропозицією об’єднатися проти Росії. Угода І. Мазепи з Лещинським передбачала свободу України “від усякої чужої влади”. Проте небагато козаків підтримали І. Мазепу. Замість обіцяних 50 тис. воїнів І. Мазепа привів до Карла XII близько 4 тис, та невдовзі частина з них залишила шведський табір. У 1709 р. Карл XII вирішив захопити Полтаву - важливий стратегічний пункт на шляху до Москви, Польщі, Туреччини й Кримського ханства. Спроба шведських військ штурмом заволодіти містом завершилася невдачею. До кінця червня 1709 р. до Полтави підійшли головні сили російських військ. Полтавська битва почалася на світанку 27 червня 1709 р. Об 11 годині ранку битва завершилася цілковитою перемогою армії Петра І. Карл XII та І. Мазепа втекли до Молдавії, яка була тоді під владою Туреччини. Так завершилася остання спроба відірвати Україну від Росії. У подальшому процес інкорпорації українських державних органів у структурі Російської імперії помітно прискорився. І важливу роль у цьому відіграв Петро І. Спочатку царський уряд усі справи, пов’язані з Україною, вирішував через Малоросійський наказ (Малоросія - назва України в офіційних актах царської Росії). 29. Повстання на Правобережній Україні на початку 18 ст. Паліївщина (1700-1704) – національно-визвольне повстання на Правобережній Україні під проводом білоцерківського полковника Семена Палія (Гурка). Причини: із заселенням спустошених земель Правобережжя селянами і козаками сюди повертається і польська шляхта, яка прагне відновити свої володіння. Царський терор в Україні – розпочався відразу після переходу гетьмана на бік Швеції, в україні провели вибори нового гетьмана (Скоропадський), здійснено символіну страту опудала Мазепи, знищено гетьманську резиденцію Батурин разом із жителями. Полтавська битва – між Шведським та російськими військами відбулася 27 червня 1709р. Їй передувала облога Полтави шведською армією. 30. Поступове обмеження автономії і скасування Гетьманщини (1708-1764) У 1709 р. Карл XII вирішив захопити Полтаву - важливий стратегічний пункт на шляху до Москви, Польщі, Туреччини й Кримського ханства. Спроба шведських військ штурмом заволодіти містом завершилася невдачею. Тоді Карл XII наказав обложити Полтаву, але шведам так і не вдалося взяти місто. До кінця червня 1709 р. до Полтави підійшли головні сили російських військ. Полтавська битва почалася на світанку 27 червня 1709 р. Об 11 годині ранку битва завершилася цілковитою перемогою армії Петра І. Карл XII та І. Мазепа втекли до Молдавії, яка була тоді під владою Туреччини. У 1734 р. царський уряд дозволив їм повернутися на батьківщину і заснувати Нову Січ. Проте це була лише тимчасова поступка царського уряду вимогам козацької старшини. Політика російського уряду була спрямована на остаточну ліквідацію всіх органів і установ українського державництва, які існували за часів Б. Хмельницького. Проте Конституція не стала реальністю. Згодом наказний гетьман Павло Полуботок (1722-1724 pp.), котрий управляв Україною за часів дії Малоросійської колегії, здійснив судову реформу, перетворивши генеральний суд на колегіальний. Він також розробив і подав до Петербурга Петру І петицію про повернення Україні колишніх прав. Діяльність П. Полуботка викликала в царя гнів; його запросили до Петербурга, де заарештували. Помер П. Полуботок у в’язниці в 1724 р. У другій половині XVIII ст. основою економіки України залишається сільське господарство. Вдосконалюються знаряддя праці, поліпшується система землеволодіння - здійснюється перехід від трипілля до багатопілля. Великими землевласниками стали царські чиновники і російські поміщики. Тільки графу П. Румянцеву в 1770 і 1775 р. було подаровано 30 маєтків. Зазначений період - час різкого посилення феодального пригноблення селянсько-козацьких мас. Уже в 60-70-х роках XVIII ст. селяни Лівобережжя і Слобожанщини змушені були відбувати триденну панщину. Проте селянські й козацькі повинності не обмежувалися панщиною. Селяни й козаки змушені були брати участь у будівництві фортець, каналів, платити нові види грошових податків. Збільшилась кількість великих мануфактур. У 1764 р. у Києві почав працювати державний збройовий завод “Арсенал”. Значно розширився пороховий завод у Шостці. У 90-х роках XVIII ст. на ньому було зайнято 500 селян і робітних людей. 31. Нова Січ (1734-1775) Підпільненська Січ (Нова Січ) — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва в 1734—1775 роках. Остання Запорозька Січ. Нова Січ була заснована з дозволу і під наглядом російського уряду 31 березня 1734 року отаманом-гетьманом І. Малашевичем на Правобережжі Дніпра у Великій плавні, що займала 26-тисяч десятин. З Нової Січі вирушало Запорозьке Військо на російсько-турецьку війну 1735—1739 рр. та війну 1768—1774 рр., у 1771—1773 з січової гавані виходила запорозька флотилія, що двічі здійснила Чорноморсько-Дунайську експедицію. На початку червня 1775 року за наказом Катерини II Нова Січ була зруйнована, а Вольності Війська Запорозького анульовані. Після закінчення російсько-турецької війни (1768—1774), в якій запорозькі козаки приймали активну та дієву участь, генерал-поручик Петро Текелій повів до Січі — 10 піхотних, 13 російських козацьких, 8 кінних регулярних полків, 20 гусарських і 17 пікінерських ескадронів. Незважаючи на малочисельність, запорожці звернулись до кошового отамана Петра Калнишевського за дозволом боронитися до загину. Проте заможні старшини радили кошовому піддатися без жодних умов; до того ж, священик січової церкви Покрови Володимир Сокальський став прохати не йти «брат на брата». Врешті кошовий отаман здав Січ без бою. 4 червня 1775 року Нової (Підпільненьської) Січі не стало. На місці Січі виникло село Покровське, яке в 50-ті роки XX ст. опинилося під водами штучного Каховського моря. 32. Ліквідація Запорізької Січі у 1775 році та її наслідки для українського суспільства Для здійснення військової операції по знищенню Запорозької Січі уряд зібрав величезні сили, їх основу склали добре навчені частини, що поверталися з російсько-турецької війни: 31 полк і 37 ескадронів. Командування військами імператриця доручила геперал-поручику Петру.Рух війська до Січі розпочався 1 травня, а 8 травня російські вояки вже знаходилися поблизу Архангельського шанця, 12 — у слободі Хмілевій, 18 — у фортеці святої Єлизавети. Було вирішено оточити січ із усіх сторін Запорозьку Січ. Після цього Текелій прибув до військ і поділив їх на п'ять частин. Сили сторін були явно нерівні: запорожці могли протиставити імперським військам не більше 10000 вояків. Крім того, більшість козаків була відсутня: Серце Запорожжя — січову фортецю охороняло трохи більше як 3 тисячі козаків, які мали 20 невеликих гармат; запорозькі залоги в паланкових фортецях були ще менші.У похід на Січ російські війська після розподілу на «деташаменти» рушили 25 травня 1775 р. Текелій, прискорив просування, військ. Російські вояки прибули до козацької столиці вранці 4 червня — «пред светом». Текелій послав до кошового отамана Петра Калнишевського полковника Місюрєва з вимогою, щоб той прибув до нього в табір. Але запорожці тривалий час не допускали його до коша.. Тоді ж на Січі востаннє зібралася старшинська рада, в якій взяло участь також духовенство, царські генерали, так і не дізналися про це. Наступного дня, 5 червня, всіх старшин і козаків привели в поле і оголосили їм імператорський указ про знищення Запорозької Січі. Козакам наказали роззброїтися. Кілька тисяч запорожців все ж не склали зброю, а, захопивши з собою частину військових клейнодів, подалися за межі своїх володінь.. На початку червня 1775 р. всі козаки цієї команди були арештовані російським генералом Г. Лопухіним. який оголосив їм про знищення Запорозької СічіТривалий час на території колишнього Запорожжя залишалися російські полки: піхотні, драгунський і Донський козацький. На чолі управи окупованої запорозької території був поставлений полковник Н. Норов.Наслідки зруйнування Запорізької Січі Рядових козаків спочатку залишили жити в їхніх зимівниках, а з 1776 року почали переселяти до великих слобід, що робилось як для нагляду за ними, так і для кращої організації господарства.Гірша доля спіткала запорожців, які опинилися на землях, відведених поміщикам — вони пізніше були закріпачені. Після смерті Г. Потьомкіна, 12 грудня 1796 року Павло І видав указ, який поклав початок кріпацтву на півдні України. Відтоді вже селяни тікали не сюди, а на Кубань, на Кавказ, у Туреччину. Селяни добре зрозуміли: «...те, що в свій час почала Катерина II, руйнуючи Запорожжя, закінчив її син Павло І».Репресії царизму щодо козацтва, яке зажило гучної слави своєю боротьбою проти чужоземних загарбників і кріпоснивів, викликали в країні подвійну реакцію. Поміщики раділи: віднині здавалося їм, кріпакам нікуди буде тікати. Народ же, природно, з глибоким сумом зустрів ці прикрі вісті. Адже не одне століття тікали селяни до козаків. Із занепокоєнням зустріли заходи царизму також передові кола західно-європейських країн. В своєму указі від 3 серпня 1775 року Катерина II в переліку причин ліквідації Зап Січі виражала думки панівного класу в Росії якому ніяк не було вигідно існування козаків, як бойової і соціальної одиниці.Запорозького козацтва не стало, закінчилась в історії України козацька доба. Землі Запорозької Січі увійшли до складу спочатку Новоросійської і Азовської губернії, а з 1784 року — до Катеринославського намісництва. Хоч Запорозька Січ і перестала існувати, вона залишила незгладимий слід у пам'яті народу. Після ліквідації Січі козаки, прагнучи уникнути переслідування з боку царизму, переселилися в пониззя Дунаю, де на турецьких землях ними була заснована Задунайська Січ, яка з перервами та численними переїздами з місця на місце проіснувала до 1828 року. Січ же Запорізька залишилась в пам'яті українців на віки. 33. Українські землі під владою Речі Посполитої у 1700 – 1772 рр. 1699 р. польський сейм скасував на Правобережжі козацький устрій. Козаки були оголошені поза законом, за винятком невеликої кількості козаків, що наймалися на службу до польських магнатів (надвірні козаки). Посилення польського гноблення викликало хвилю повстань. З 1700 по 1704 рр. точилася визвольна боротьба правобережного козацтва на чолі з фастівським полковником Семеном Палієм. Повстанці звільнили від шляхти Київщину, Черкащину, Поділля. Цей рух був придушений спільними польсько-російськими зусиллями. Петро І пожертвував інтересами населення Правобережжя, щоб зберегти союз із Польщею у війні проти Швеції. У наступні роки на Правобережжі поширився рух гайдамаків (від тюркського "гайде" - гнати, чинити свавілля). Серед гайдамаків були переважно селяни-втікачі, найбідніша частина міського населення, козацька сірома, наймити. Гайдамаки користувалися широкою підтримкою населення. У другій пол. XVIII ст. гайдамацький рух переріс у народно-визвольне повстання, яке отримало назву Коліївщина. У 1768 р. його очолив Максим Залізняк. На бік повстання перейшов уманський сотник Іван Гонта. Коліївщина охопила Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Коліївщина була спрямована проти польського гноблення, на ліквідацію панівної верстви суспільства, великої земельної власності. Царський уряд, наляканий величезним розмахом повстання, допоміг Польщі у його придушенні. Гайдамаччина надовго залишилася в народній пам'яті, відіграла велику роль в ослабленні феодально-кріпосницької системи, польського панування, у розвитку визвольної боротьби українського народу. У західноукраїнських землях (Галичина, Закарпаття, Буковина) соціальний протест проявився в русі опришків. 34. Завоювання Північного Причорномор’я Росією та колонізація цих земель у ХVІІІ столітті Вихід Росії до Чорного моря був проблемою її зовнішньої політики протягом усього XVIII ст. Туреччина в свою чергу прагнула зміцнити свій вплив у Причорномор'ї. У 1768 р. під тиском Франції, скориставшись участю Росії у придушенні Коліївщини, вона оголошує їй війну. Військові дії велися на суходолі та на морі. Російсько-турецька війна 1768— 1774 рр. завершилася підписанням Кючук-Кайнарджийської мирної угоди. Росія дістала право вільного торговельного судноплавства Чорним морем, Кримське ханство здобуло незалежність від султанської Туреччини, яка повинна була ще сплатити Росії контрибуцію(4.5 млн. карбованців). Проте Туреччина не замирилася з таким станом справ і розгорнула активну діяльність у Криму та серед народів Кавказу. У відповідь Катерина II 1783 року підписала рескрипт про включення Криму до складу Російської імперії. Туреччина спочатку визнала це, але одразу ж розпочала підготовку до нової війни з Росією. Почалася російсько-турецька війна 1787—1791 рр. Було підписано Яську мирну угоду, згідно з якою до Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром, включаючи Очаків. Туреччина остаточно визнала приєднання Криму до Росії, а також кордон по р. Кубань у Передкавказзі. Колонізація причорноморських земель почалася ще до ліквідації Запорізької Січі та приєднання Криму. Першими переселенцями сюди були селяни-втікачі з Гетьманщини і Правобережжя. Крім того, царський уряд залучив до колонізації іноземців. У 1752 р., незважаючи на протести запорожців, частину козацьких земель було віддано кільком тисячам православних сербів, які організували дві колонії — Нову Сербію і Слов'яносербію. Слідом за ними з'явилися німецькі переселенці. У 1780-ті роки почалося велике захоплення Півдня. В результаті перемоги Росії в російсько-турецьких війнах у 1783 р. Висновок: Кримське ханство було ліквідоване, і всі його території ввійшли до складу Російської імперії. Почалася активна колонізація південних земель України, які отримали назву Новоросії. Прагнучи якомога швидше заселити і освоїти ці землі, уряд Катерини ІІ сприяв переселенню сюди сербів, німців, молдаван, вірмен, греків та інших народів. Українці та росіяни на кінець ХVІІІ ст. складали 80% переселенців зазначених областей. Виникли нові міста – Олександрівськ (Запоріжжя, 1770), Херсон (1778), Севастополь (1783), Катеринослав (1787), Миколаїв (1789), Одеса (1794). Вихід до Чорного моря, освоєння Півдня сприяли економічному розвитку Росії та України. Україна поступово перетворюється на житницю Європи. 35. Поділи Речі Посполитої у ХVІІІ столітті та їх наслідки для українського суспільства. Наприкінці ХVІІІ ст. відбулися зміни і на українських землях, що знаходилися під владою Речі Посполитої. У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала занепад: фільваркова система господарювання і шляхетська анархія гальмували господарський розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією. У 1772 р. відбувся перший поділ Польщі, внаслідок якого майже всю територію Руського (без Холмської землі), Белзького, західну частину Волинського та Подільського воєводств отримала Австрія. Внаслідок об’єднання цих українських земель з південною частиною польських (Краківського, Сандомирського та Люблінського) воєводств було створено так зване Королівство Галичини і Ладомерії. До Пруссії відійшла північно-західна частина Польщі з Гданськом, до Росії – східно білоруські землі з Полоцьком і Вітебськом. Приводом до другого поділу Польщі стало те, що чотирирічний сейм (1788-1792 рр.) розпочав у країні важливі реформи, зокрема прийняв конституцію, у якій відбилися ідеї Французької революції. Противники реформ і конституції, яка обмежували сваволю магнатів і шляхти, звернулися за допомогою до сусідів. І вони не забарилися. Щоб не допустити поширення революційних ідей і зміцнення Польщі, Росія і Пруссія 12 січня 1793 р. підписали конвенцію про другий поділ Польщі. За нею до Пруссії відійшли західні польські землі з Познанню, до Росії – Правобережна Україна (Київщина, Брацлавщина, Поділля) і центральна частина Білорусії з Мінськом. Другий поділ Польщі викликав в країні піднесення національно-визвольного руху. У березні 1794 р. у Кракові спалахнуло польське визвольне повстання під проводом Т.Костюшко. За результатами третього поділу у 1795 р. Речі Посполитої польський народ втратив свою державність. Відтак, 62% території і 45% населення колишньої Речі Посполитої отримала Росія, 18% території і 32% населення – Австрія, і, відповідно, 20% і 23% дісталися Пруссії. Такі радикальні зміни політичної карти Східної Європи суттєво вплинули на долю українців. Близько 80% українського населення опинилося у складі Російської імперії.. 36. . Україна доби диктатури дворянства: економічна та етносоціальна структура (1775 – 1861) Найголовніша особливість соціально-економічного розвитку цього періоду-швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання. Ознаками цього процесу були:а) розвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталістичних елементів у сільське господарство;б) руйнування селянських господарств шляхом скорочення земельних наділів або переводу селян на місячину (тобто повна ліквідація селянського господарства);в) занепад кріпосницької мануфактури і початок з 30-х років XIX ст. промислового перевороту.Розвиток товарно-грошових відносин приводив до зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України в сільськогосподарському виробництві. Внаслідок товаризації сільського господарства йшов процес розшарування поміщицьких господарств. Великі поміщицькі господарства Правобережжя і Півдня, як правило, найкраще пристосовувались до ринку, в той час як дрібні та середні в значній мірі зберігали натуральний характер. Внаслідок цього вже на середину XIX ст., через їх нездатність до господарювання в нових умовах, поміщики заклали кредитним установам за борги близько 7 тис. маєтків.Криза кріпосницької системи господарювання проявлялась також в Інтенсивному руйнуванні селянських господарств. Прагнучи до більш високих прибутків, поміщики скорочували надільну землю, якою користувались селяни, і намагалися примусити їх більше часу працювати на панщині. Панщина охопила до 90% селянських дворів. Крім того, досить часто селян злі пани позбавляли надільної землі і переводили на так звану місячину. Вони повинні були працювати виключно на панській землі і постійно жити на панському дворі. На Лівобережжі кількість селян на місячині досягала 1/3 від загальної кількості.На Правобережжі, де поміщиками були польські пани, яким царський уряд не довіряв після повстання 1830 р., була проведена інвентарна реформа. Її мета- залучення українського селянства на бік царської влади у випадку нового польського повстання. В 1847-1848 рр. за наказом генерал-губернатора Бібікова на Правобережжі були запроваджені так звані "інвентарні правила", які обмежували розмір панщини та інших повинностей. Для тяглових господарств (які мали коней або волів) встановлювалась чотириденна панщина для напівтяглових - триденна. Заборонялося виганяти селян на панщину в свята, переносити панщинні дні з зимових на літні. Обмежувалась поміщицька сваволя щодо селянських шлюбів, засилання селян в Сибір і віддачу в рекрути. Отже, часткові реформи не могли обмежити феодально-кріпосницьку систему, яка повністю себе вичерпала. На порядок денний ставилось питання повного скасування кріпосницьких порядків у сільському господарстві. В промисловості на початку XIX ст. неподільно панувала кріпосницька мануфактура: частково це були державні підприємства, а більшість становили поміщицькі мануфактури з відсталою технікою і технологією. У 20-х роках на Правобережжі широкого розгалуження набуває цукроварна промисловість, яка теж стає за своїм характером переважно кріпосницькою.Проте вже у 30-х роках XIX ст. в промисловості починається технічний переворот, який веде до утвердження фабрично-заводського виробництва. В цих умовах кріпосницька мануфактура виявляється нездатною використовувати вдосконалену техніку і технологію виробництва. Підневільна праця кріпосних селян була непродуктивною. Фабрики і заводи з машинною технікою і вільнонайманою працею, ефективність виробництва на яких була вищою в кілька разів, швидко витісняють мануфактури з традиційних галузей промисловості.На середину XIX ст. фабрично-заводське виробництво утверджується в металообробній, текстильній, тютюновій, склодувній, паперовій та інших галузях. Свої позиції, хоча й дещо ослаблені, кріпосним мануфактурам вдалося зберегти в цукроварній та горілчаній промисловості.Переважна більшість нових підприємств була заснована купцями, які нагромадили в торгівлі необхідний первісний капітал. Серед капіталістів була також певна частина поміщиків, які перебудували своє господарство на новий лад. Новий клас поповнювався, окрім цього, найбільш підприємливими вихідцями із середовища державних селян, яким уряд пішов на ряд поступок іМогутні позиції в українській промисловості зайняли російські капіталісти, такі, як Серебрякови, Дегтярьови, Ходунови, Шведови, Личкови, Бубнови та ін. Серед українців теж дехто зміг "стати на ноги" і перетворитись на великих підприємців, насамперед Симиренко, Харитоненко, Терещенко, брати Яхненки. У першій половині XIX ст. значно пожвавлюється торгівля, особливо ярмаркова. В умовах відсутності транспортних магістралей важливе значення мав чумацький промисел, що забезпечував надходження до чорноморських портів близько 40 млн. пудів зерна щорічно. Водночас чумаки завозили кожного року в Україну 8 млн. пудів солі, перевозили і продавали кам'яне вугілля, залізну руду, цукор та інші товари. Чумацькі перевезення охоплювали на той час велику територію, до Уралу і Середньої Азії. Серед чумаків також відбувалося розшарування, виокремлювалися багаті чумаки-підприємці, які контролювали більшу частину перевезень вантажів. Отже, на середину XIX ст. феодально-кріпосницька система господарювання перебувала в глибокій кризі. Товарно-грошові відносини, які охоплюють всі сфери життя, капіталістичне підприємництво, що набирає сили, одночасно з промисловим переворотом руйнують старі соціально-економічні відносини. Ліквідація феодально-кріпосницької системи стає велінням часу. 37. Загальноросійський визвольний рух в Україні доби диктатури дворянства. Дикт двор- політ режим, спрямований на консервацію(збереження)феод-кріпацьк відносин в умовах промисл революції і переходу від феодал сусп. ладу до буржуазного. Щоб запобігти зростанню українського національного руху, міністр внутрішніх справ Росії П. Валуєв своїм циркуляром (липень 1863 року) заборонив видання українською мовою наукових, релігійних та освітніх праць, а також діяльність недільних шкіл. Відразу після появи цього урядового акта, що був названий Валу- євським циркуляром, громади розпустили, а багатьох їхніх членів заслали в різні регіони Російської імперії. Унаслідок незначного послаблення імперсь¬кої цензури на початку 70-х років громадівці почали відновлювати свою діяльність. З ініціа¬тиви В. Антоновича в Києві була утворена так звана «Стара громада», до якої увійшли такі відомі представники наукової і творчої інтелі¬генції, як М. Зібер, М. Драгоманов, П. Чубин¬ський, П. Житецький, М. Старицький та ін. Назву «Стара громада» організація прибула для того, щоб відрізняти-ся від нових» молодих за ні ком і досвідом студентських громад. У «Старій громаді» переважали високоосвічені фахівці, які мали значний життє¬вий та організаційний досвід. Організація фактично згуртувала навколо себе тогочасну українську інтелектуальну еліту, що у своїй практичній роботі утримувалася від політичної діяльності й віддавала перевагу куль¬турницьким та освітнім заходим. Діяльність українофілів помітно активізувалася із заснуванням у 1873 році в Києві ІІівденніуЗахідноіо відділу Російського географічного товариства, яке плідно працювало над вивченням історії, економіки й фольклору. Громадівці придбали газету «Киевский телеграф», перетво-ривши її на свій напівофіційний орган» який висвітлюва його можливі перспективи в умовах Російської імперії. Щоб уникнути офіційної заборони на українські видання, члени «Старої громади» Пантелеймон Ку¬ліш, Михайло Драгоманов, Олександр Ко- ниський налагодили мідні зв'язки з ук¬раїнцями в Галичині, активно поширюючи там серед своїх однодумців ідеї та погля¬ди, заборонені російським царизмом. Активізація українського національно- визвольного руху була не до вподоби цар¬ському самодержавству* Воно розпочало черговий наступ проти всього українсько¬го. 1876 року Олександр II своїм так зва¬ним Емсжим, укчічздлі заборонив не тільки видання, а й увезення в Україну у країно- мовної літератури, Крім того, забороня¬лося користуватися українською мовою на сцені, викладати в початкових школах будь-які навчальні дисципліни.в події українсь-кого життя та |