1. Політикоправова система сучасного українського конституціоналізму поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму
 Скачать 2.78 Mb.
|
|
Инстанционная подсудность административных дел. Инстанционном подсудность - совокупность правил, определяющих разграничение компетенции административных судов при рассмотрении административных дел по первой, апелляционной и кассационной инстанциях. Под инстанцией понимается суд (или его структурное подразделение), выполняющий ту или иную функцию, связанную с рассмотрением административных дел и характеризуется особым процессуальным порядком открытия производства, рассмотрения дела, предметом рассмотрения, составом судей и итоговым процессуальным актом. КАС Украины предусмотрено в административном судопроизводстве три инстанции: первую, апелляционную и кассационную. При выработке правил инстанционном подсудности по большинству дел соблюдается принцип, по которому одном звене судебной системы должно соответствовать одна инстанция. Но особенности некоторых административных дел нуждаются их решения по первой инстанции или апелляционного пересмотра Высшим административным судом Украины. По правилам инстанционном подсудности в соответствии с ч. 1 ст. 20 КАС Украины местные административные суды (местные общие суды как административные суды и окружные административные суды), а также Высший административный суд Украины по делам (ч. 4 ст. 18 КАС Украины), решают административные дела как суды первой инстанции. Апелляционные административные суды пересматривают судебные решения местных административных судов (местных общих судов как административных судов и окружных административных судов), которые находятся в пределах их территориальной юрисдикции, в апелляционном порядке как суды апелляционной инстанции (ч. 2 ст. 20 КАС Украины). Высший административный суд Украины является судом трех инстанций. Высший административный суд Украины пересматривает судебные решения местных и апелляционных административных судов в кассационном порядке как суд кассационной инстанции (ч. 3 ст. 20 КАС Украины). Выше уже приведен перечень дел, которые Высший административный суд Украины рассматривает по первой инстанции. В случае, определенном ч. 6 ст. 177 КАС Украины (обжалование решения, действия или бездеятельность Центральной избирательной комиссии, члена этой комиссии кроме решения, действия или бездеятельности Центральной избирательной комиссии по установлению ею результатов выборов или всеукраинского референдума), Высший административный суд Украины пересматривает в апелляционном порядке как суд апелляционной инстанции судебные решения окружного административного суда, территориальная юрисдикция которого распространяется на город Киев (Окружной административный суд г. Киева). Верховный Суд Украины пересматривает судебные решения административных судов по пересматривает судебные решения административных судов после их пересмотра в кассационном порядке. (Ч. 4 ст. 20 КАС Украины). Процессуальным следствием обращения в административный суд с несоблюдением правил подсудности на стадии открытия производства по делу будет возвращении искового заявления истцу (п. 6 ч. 3 ст. 108 КАС Украины), о чем выносится определение. Возвращение искового заявления не лишает лицо права повторного обращения в административный суд в подсудности которого находится данное административное дело. Кроме двух вышеприведенных случаев суд передает административное дело на рассмотрение другого административного суда, если: удовлетворено ходатайство ответчика, место жительства (пребывания) которого ранее не было известно, о передаче дела по месту его жительства (пребывания); после удовлетворения отводов (самоотводов) или в других случаях невозможно образовать новый состав суда для рассмотрения дела; ликвидирован административный суд, который рассматривал дело (пп. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 22 КАС Украины). Вопрос о передаче административного дела рассматривается судом в судебном заседании с извещением лиц, участвующих в деле и решаются постановлением. Неприбытия в судебное заседание лиц, которые были надлежащим образом уведомлены, не 81 Особи, які беруть участь у справі, їх процесуальні права та обов’язки. Стаття 47 КАС. Склад осіб, які беруть участь у справі Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Учасником адміністративного процесу є особа, яку діючим законодавством України наділено процесуальними правами та обов’язками в сфері розгляду адміністративних справ адміністративними судами. Тобто це особа, яка може вчиняти процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу, хоча б в однієї зі стадій адміністративного процесу. Класифікацію учасників адміністративного процесу здійснюють за різними критеріями. Виходячи з положень коментованої статті та інших положень цього Кодексу можна дійти висновку, що законодавець провів поділ учасників адміністративного процесу за підставою наявності в них юридичної заінтересованості у результатах розв’язання адміністративної справи. Виходячи з цього, учасників адміністративного процесу можна поділити на дві основні групи: особи, які заінтересовані в результаті справи та особи, які не мають юридичної заінтересованості у результатах вирішення адміністративної справи. Перша група визначена законодавцем, як “ особи, які беруть участь у справі”. Особи, які беруть участь у справі реалізують надані їм процесуальні права та обов’язки в адміністративному процесі для того, щоб досягти певного правового результату, в якому вони заінтересовані. Саме ознака наявності юридичного інтересу в результаті справи первісно відрізняє осіб, які беруть участь у справі від інших учасників адміністративного процесу. Стаття містить перелік осіб, які відносяться до першої групи учасників адміністративного процесу. Характер юридичної заінтересованості в адміністративній справі не є однаковим для всіх осіб, які беруть участь у справі. Деякі з них мають матеріально-правовий інтерес в результаті справи, це – сторони та треті особи; інші - мають процесуально-правовий інтерес, це - представники сторін та третіх осіб. Учасники адміністративного процесу повинні володіти адміністративною процесуальною правосуб'єктністю, яка складається з двох категорій: адміністративної процесуальної правоздатності та адміністративної процесуальної дієздатності. Стаття 48. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність 1. Здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами). 2. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. 3. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам). Стаття 62. Особи, які є іншими учасниками адміністративного процесу Учасниками адміністративного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач. Стаття 49. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі Особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, мають право:1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів; 2) знайомитися з матеріалами справи; 3) заявляти клопотання і відводи; 4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення; 5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; 6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; 7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 8) знайомитися з технічним записом, журналом судового засідання, протоколом про вчинення окремої процесуальної дії і подавати письмові зауваження до них; 9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень; 10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів; 11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. 4. Особи, які беруть участь у справі, можуть за власний рахунок додатково замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них. Секретар судового засідання:1) здійснює судові виклики і повідомлення; 2) перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому; 3) забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами; 4) веде журнал судового засідання; 5) оформляє матеріали адміністративної справи; 6) виконує інші доручення головуючого у справі. До участі в адміністративному процесі головуючим у судовому засіданні може залучатися судовий розпорядник. Судовий розпорядник:1) забезпечує належний стан зали судового засідання і запрошує до неї учасників адміністративного процесу; 2) оголошує про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї; 3) слідкує за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання; 4) приймає від учасників адміністративного процесу та передає документи і матеріали суду під час судового засідання; 5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта; 6) запрошує до зали судового засідання свідків та виконує розпорядження головуючого про приведення їх до присяги; 7) виконує інші розпорядження головуючого, пов'язані із забезпеченням умов, необхідних для розгляду адміністративної справи. Вимоги судового розпорядника, пов'язані із виконанням обов'язків, встановлених цією статтею, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та інших осіб, присутніх у залі судового засідання. У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції виконує секретар судового засідання Як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з'ясувати у справі. Експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі. Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст може бути залучений до участі в адміністративному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта. Перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. 82 Сторони в адміністративному процесі. Стаття 50 КАС. Сторони 1. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. 2. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. 3. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. 4. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом. Сторонами в адміністративному процесі є особи, публічно-правовий спір між якими становить предмет розгляду та розв’язання в адміністративному судочинстві. Сторони виступають головними учасниками в адміністративному провадженні, без яких не можливий сам процес. Сторони шукають в суді захисту коли вважають, що порушено їхні права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин. Тобто публічно-правовий спір може мати місце й тоді, коли порушення прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин не мало місця в дійсності. Суд повинен буде розглянути такий спір, тому що правосуб’єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що їхні права, свободи та інтереси порушені. Сторони в адміністративному процесі, як і всі особи, що беруть участь у справі, мають юридичний інтерес в результаті вирішення справи. Цей інтерес має особистий, як матеріальний, так і процесуальний характер. Характерною рисою сторін є також те, що процес в адміністративній справі ведеться від імені та в інтересах сторін, навіть у тому випадку коли справу порушує не особисто позивач, а інші особи в його інтересах або сторони особисто не беруть участі в процесі. Крім вищезазначених, ознаками сторін є наступні: постановлення судом рішення саме з приводу справи сторін; поширення на сторони всіх правових наслідків судового рішення; несення сторонами судових витрат. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду (див. коментар до ст. 3 КАСУ). Позивач може заявити вимогу про захист в суд особисто або в її інтересах, у передбачених ЗУ випадках, в суд можуть звернутися інші особи (ст. 60 КАСУ). Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Позивач є ініціатором порушення адміністративного процесу. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (див. коментар до ст. 3 КАСУ). Згідно зі ст. 3 цього Кодексу під суб'єктом владних повноважень в цьому Кодексі мається на увазі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідач не звертається до суду, останній притягує його до участі у справі. Відповідачем в адміністративній справі може бути не тільки суб'єкт владних повноважень. Відповідачами в адміністративному процесі можуть бути: громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень. Проте законодавцем чітко визначено, що це можливо за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо). Наведений перелік не є вичерпним – в законодавстві можуть бути встановлені інші аналогічні випадки. Стаття 51. Права та обов'язки сторін1. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. 2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову. 3. Сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі. 4. Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Для забезпечення виконання своїх процесуальних функцій сторони в адміністративному процесі наділені великим обсягом процесуальних прав та обов’язків. Сторони мають рівні процесуальні права та обов'язки, тобто їм надано рівні можливості щодо відстоювання своєї позиції в ході розгляду адміністративної справи. Позивач і відповідач відносяться законодавцем до групи осіб, які беруть участь у справі. Це означає, насамперед, що вони володіють тими ж самими правами та мають ті самі обов’язки, що й особи, які беруть участь у справі (ст. 49 КАСУ). Проте сторони займають особливе, як було зазначене вище, головне положення в розгляді справи, тому вони наділяються додатковими, досить важливими процесуальними правами. Завдяки цим процесуальним правам сторони можуть чутливо впливати на хід справи. Ч. 1 статті передбачає наступні диспозитивні права позивача: право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду. Право на відмову від адміністративного позову є досить істотним диспозитивним правом, бо наслідком його реалізації може бути закриття провадження у справі. Відмову від позову вважають одностороннім волевиявленням позивача, яке має на меті врегулювання спору та закінчення справи. Порядок та наслідки відмови від адміністративного позову під час підготовчого провадження врегульовано ст. 112 цього Кодексу, а під час судового розгляду справи - ст. 136 цього Кодексу. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову й у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (ст. ст. 194 КАСУ, 219 КАСУ відповідно). Що стосується відповідача, то стаття у ч. 2 крім прав та обов'язків, визначених ст. 49 цього Кодексу, надає йому право визнати адміністративний позов повністю або частково, а також подати заперечення проти адміністративного позову. Визнання позову також розглядається у якості одностороннього волевиявлення відповідача, спрямоване на врегулювання спору. Наслідками часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом є ухвалення постанови суду про задоволення визнаних відповідачем позовних вимог відповідно до статті 164 цього Кодексу. При повному визнанні відповідачем адміністративного позову і прийнятті його судом, приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Порядок визнання адміністративного позову під час підготовчого провадження врегульовано ст. 112 цього Кодексу, а під час судового розгляду справи - ст. 136 цього Кодексу. В суді апеляційної чи касаційної інстанції визнання адміністративного позову відповідачем вже неможливе. Заперечення проти адміністративного позову – це один з способів захисту відповідача від вимог, висунутих позивачем. Заперечення проти адміністративного позову виражається у відхиленні позову відповідачем з обґрунтуванням своєї позиції певними обставинами та пред’явленими доказами. Воно може набувати процесуальний або матеріально-правовий характер. В першому випадку відповідач заперечує проти виникнення справи, посилаючись на процесуальні обставини (справа непідсудна даному або взагалі адміністративному суду, тотожна справа вже розглядається судом тощо). В другому випадку підставами для заперечення позову відповідачем є матеріально-правові обставини (відсутність якого-небудь права позивача, наприклад, права на отримання пільг тощо), тобто це – заперечення проти задоволення позову. Ще одним важливим правом сторін є можливість закінчити адміністративну справу на будь-якій стадії адміністративного процесу примиренням. Позивач та відповідач можуть піти на взаємні поступки у справі та повністю або частково врегулювати спір на цій основі. Таким чином, сторони можуть здійснити примирення, яке є їх двостороннім волевиявленням, націленим на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. У разі примирення сторін суд, згідно зі ст. 157 КАСУ, постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. У разі коли суд прийняв ухвалу про закриття провадження у справі на підставі досягнення сторонами примирення, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається (ст. 157 КАСУ). Здійснення примирення сторін під час підготовчого провадження врегульовано ст. 113 цього Кодексу, а під час судового розгляду справи - ст. 136 цього Кодексу. Сторони можуть прийняти рішення про примирення у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (ст. ст. 194 КАСУ, 219 КАСУ відповідно). Розпорядження диспозитивними правами повинно перебувати під уважним наглядом суду, оскільки спір між двома сторонами в публічно-правовій сфері може торкатися інтересів держави, територіальної громади, великого кола осіб тощо. Тому законодавець передбачив обставини при наявності яких адміністративний суд не прийматиме відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнаватиме умов примирення сторін. Таким чином, якщо вищезазначені процесуальні дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси, суд продовжує розгляд справи по суті. |