1. Поняття та предмет земельного права
 Скачать 0.5 Mb.
|
|
67. Землі іншого природоохоронного призначення та їх використання До земель іншого природоохоронного призначення нале¬жать земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, а також земельні ділянки, у межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність (ст. 46 ЗК). При цьому згідно з п. «г» ч. 1 ст. 164 ЗК України до охорони земель включено збереження природних водно-болотних угідь. Таким чином, законодавство України передбачає особ¬ливий правовий режим для деяких видів земель водно-болот¬них угідь, згідно з яким вони не віднесені ні до земель лісово¬го або водного фондів, ні до земель природно-заповідного фонду. Цей особливий правовий режим земель природних водно-болотних угідь регулюється також міжнародними кон¬венціями, учасницею яких є Україна. Під водно-болотними угіддями розуміються райони мар¬шів боліт, драговин, торфовищ або водойм — природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, включаючи морські ак-ваторії, глибина яких під час відпливу не перевищує 6 м. Визначення водно-болотних угідь такими, що можуть бу¬ти заявлені для надання їм міжнародного статусу, здійсню¬ється Мінекоресурсів за поданням наукових установ та ін¬ших заінтересованих організацій і громадян. Землі водно-болотних угідь можуть бути як у державній, так і комунальній або приватній власності. Якщо на терито¬рії водно-болотного угіддя створюється об'єкт природно-за¬повідного фонду, режим охорони такого угіддя і використан¬ня його земель передбачається такий самий, як і для земель цього фонду. Якщо на території водно-болотних угідь міжна¬родного значення не створено об'єкт природно-заповідного фонду, то на них поширюється особливий режим охорони. На всі водно-болотні угіддя міжнародного значення скла¬даються паспорти, ведення яких покладається на адмініс¬трації установ природно-заповідного фонду, у межах яких розташовані ці угіддя, а у разі розміщення їх за межами тери¬торій природних заповідників, біосферних заповідників і на¬ціональних природних парків — на територіальні органи Мі¬некоресурсів за погодженням з користувачами (власниками) земельних ділянок та інших природних ресурсів. до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, у межах яких є природні об'єкти, що мають особливу нау¬кову цінність. Охорона цих земель відбувається згідно зі ст. 6 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», яка передбачає, що території та об'єкти, що мають особливу наукову цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається Положенням щодо кожної з та¬ких територій чи об'єктів, яке відповідно до цього Закону зат¬верджується Мінекоресурсів. 68. Землі оздоровчого призначення та їх використання Землі оздоровчого призначення є однією з категорій скла¬ду земель України (п. «г» ст. 19 ЗК). Вони можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, що їх використову¬ють або Вони можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Лікувально-оздоровчі влас¬тивості мають не самі землі, а тільки лікувально-оздоровча місцевість, тобто природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для ліку¬вання, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До загальнопоширених природних лікувальних ресурсів на¬лежать ресурси, які трапляються у різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворю¬вань Такі місцевості у встановленому Законом порядку можуть бути визнані курортами. Курорт — це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природ¬ні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захво¬рювань та рекреації і підлягає особливій охороні. Рішення про оголошення природних територій курортни¬ми територіями державного значення приймає Верховна Ра¬да України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територі¬ями місцевого значення приймають Верховна Рада АР Крим, обласні, На землях оздоровчого призначення забороняється діяль¬ність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Так, залежно від зон округів санітарної охорони на землях оздоровчого призначення забороняється: користу¬вання надрами, не пов'язане з використанням природних лі¬кувальних ресурсів, розорювання земель, проведення будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс тощо. На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і ку¬рортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-са¬нітарної) охорони. Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона — суворого режиму; друга зона обме¬жень; третя зона спостережень. Зона суворого режиму охоплює місця виходу на поверхню мі¬неральних вод, території, на яких розташовані родовища ліку-вальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використо¬вуються для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря та прилеглу до пляжів територію завширшки не менш як 100 м. Зона обмежень охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на повер¬хню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мі-неральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій розміщені санаторно-курортні заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів і т. ін. курорту. Зона спостережень охоплює всю сферу формування і спо¬живання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження нав¬коло курорту, а також території, господарське використання яких без додержання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гід¬рогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікуваль¬них грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони, за загальним правилом, забороняється передача земельних ділянок у власність і надання у користування для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення. Чинне законодавств забороняє приватизацію земель оз¬доровчого призначення, на яких розташовані курорти дер¬жавного значення, що перебувають у державній або кому¬нальній власності на момент прийняття Закону України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р. Порядок надання родовищ корисних копалин, що нале¬жать до природних лікувальних ресурсів, у користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лі¬кування, медичної реабілітації та профілактики захворю¬вань визначається Кодексом України про надра. Розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікуваль¬них грязей та інших корисних копалин, що належать до при¬родних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами. 69. Правовий режим земель оздоровчого призначення. Землі оздоровчого призначення є однією з категорій складу земель України. Вони можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, що їх використовують або Вони можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Лікувально-оздоровчі властивості мають не самі землі, а тільки лікувально-оздоровча місцевість, тобто природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До загальнопоширених природних лікувальних ресурсів належать ресурси, які трапляються у різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.Такі місцевості у встановленому Законом порядку можуть бути визнані курортами.Курорт — це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та рекреації і підлягає особливій охороні. Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється у порядку, встановленому ст.. ЗК України, на підставі розроблення техніко-економічних обгрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Так, залежно від зон округів санітарної охорони на землях оздоровчого призначення забороняється: користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, проведення будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс тощо.На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона — суворого режиму; друга зона обмежень; третя зона спостережень.Зона суворого режиму охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовуються для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря та прилеглу до пляжів територію завширшки не менш як 100 м. Зона обмежень охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій розміщені санаторно-курортні заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів і т. ін. курорту. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони, за загальним правилом, забороняється передача земельних ділянок у власність і надання у користування для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення. Порядок надання родовищ корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, у користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань визначається Кодексом України про надра. Розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами. 70. Визначення, склад та використання земель рекреаційного призначення . Землі рекреаційного призначення — одна з категорій, що входить до складу земель України (п. «г» ст. 19 ЗК). Вони мо¬жуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Юридичними ознаками земель рекреаційного призначен¬ня може бути: 1. можливість використання їх для організації масового організованого відпочинку населення у зв'язку з наявною су¬купністю на них природних, природно-соціальних умов та природно-антропогенних комплексів; 2. підтвердження в порядку, передбаченому законодав¬ством, якостей земельних ділянок суші та водного простору, які сприяють фізіологічному, психологічному, генетичному та духовному оздоровленню людей; 3. встановлення порядку користування такими землями для масового довгострокового та короткострокового відпо¬чинку населення, обліку, моніторингу; 4. оголошення у встановленому порядку меж, розмірів зе¬мельних ділянок суші та водного простору рекреаційного призначення. Наявність цих ознак дає підставу для визнання відповід¬них територій землями рекреаційного призначення. Вирі¬шальним фактором віднесення ділянок суші та водного прос¬тору до зазначених земель є можливість їхнього цільового ви¬користання для організації масового відпочинку населення. Порядок визнання територій рекреаційними зонами на землях рекреаційного призначення залежить від їх місцезна¬ходження та виду природних об'єктів на них. Місця користування водами з рекреаційною та спортив¬ною метою встановлюються відповідними радами у порядку, передбаченому водним законодавством. Визначення земель рекреаційного призна¬чення на землях лісового фонду регулюється відповідними нормами лісового законодавства. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших насе¬лених пунктів, навчально-туристських та екологічних сте¬жок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територія¬ми будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної куль¬тури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціо¬нарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будин¬ків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також зе¬мельні ділянки, надані для дачного будівництва та споруд¬ження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Землі рекреаційного призначення за своїм складом поділя¬ються на: а) призначені для короткочасного та б) довгочасного відпочинку населення. Рекреаційні землі (зони) для короткочас¬ного відпочинку визначаються на землях населених пунктів, приміських, міських лісів, населених зон, лісопарків, ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, національних природних парків, які є легкодоступними для населення. Рекреаційні землі (зони) для довгочасного відпочинку організуються за межами на¬селених пунктів на значній відстані. На цих землях дозволяється розміщувати соціально-культурні, туристичні, лікувально-оздо¬ровчі та інші заклади та об'єкти рекреаційного призначення. Залежно від розташування можна виділити три види земель рекреаційного призначення: а) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку в межах населених пунктів; б) землі при¬міських та зелених зон; в) землі, на яких розташовані зони оздо¬ровчого відпочинку населення за межами населених пунктів. Визначення земель рекреаційного призначення для ці¬лей, передбачених у ст. 51 ЗК України, а також для споруд¬ження інших об'єктів стаціонарної рекреації відбувається згідно з законами України «Про основи містобудування» та «Про планування і забудову терито¬рій». Право державної, комунальної та приватної власності на зем¬лі рекреаційного призначення набувається та реалізується різ¬ними суб'єктами на основі Конституції, інших законів у порядку, передбаченому ЗК України. Право користування землями рекреаційного призначен¬ня здійснюється у двох формах — загального і спеціального користування. Загальне користування здійснюють громадя¬ни у порядку, передбаченому законодавством і визначеному місцевими радами. Це користування парками, скверами, бульварами і таке інше в населених пунктах; користування водами в оздоровчих цілях у місцях, що створюються радами згідно зі статті 64 Водного кодексу України; користування сприятливим кліматом. Спеціальне користування землями рекреаційного призначення здійснюють громадяни та суб'єкти підприємницької діяльності на підставі рішень міс¬цевих органів влади та самоврядування з метою організації рекреаційної та пов'язаної з нею іншої діяльності. Для забезпечення раціонального використання і охорони земель рекреаційних зон на їх територіях визначають різні функціональні зони: а) особливо охоронювана; б) пізнаваль¬на; в) короткочасного відпочинку; г) обслуговування відвіду¬вачів; д) господарського призначення. Основні права та обов'язки користувачів землями рекреа¬ційного призначення передбачені Конституцією України, Земельним кодексом Украї¬ни, Законом України «Про туризм» та іншим законодавством. 71. Поняття та склад земель рекреаційного призначення. Землі рекреаційного призначення — одна з категорій, що входить до складу земель України ( ст. 19 ЗК). Вони можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Юридичними ознаками земель рекреаційного призначення може бути: — можливість використання їх для організації масового організованого відпочинку населення у зв'язку з наявною сукупністю на них природних, природно-соціальних умов та природно-антропогенних комплексів; — підтвердження в порядку, передбаченому законодавством, якостей земельних ділянок суші та водного простору, які сприяють фізіологічному, психологічному, генетичному та духовному оздоровленню людей; — встановлення порядку користування такими землями для масового довгострокового та короткострокового відпочинку населення, обліку, моніторингу; — оголошення у встановленому порядку меж, розмірів земельних ділянок суші та водного простору рекреаційного призначення. Наявність цих ознак дає підставу для визнання відповідних територій землями рекреаційного призначення. Вирішальним фактором віднесення ділянок суші та водного простору до зазначених земель є можливість їхнього цільового використання для організації масового відпочинку населення. До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Використання земель рекреаційного призначення 1. Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. 2. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. 3. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом. Деякі особливості використання земель рекреаційного призначення передбачає Лісовий кодекс України. Рекреаційна функція лісу визначається як неодмінна умова відновлення сил і здоров'я людини, підвищення трудового потенціалу суспільства. Самостійними видами є використання лісу та земельних ділянок лісового фонду з рекреаційною, культурно-оздоровчою, спортивною та туристичною метою. |