1. Поняття та предмет земельного права
 Скачать 0.5 Mb.
|
|
72. Поняття та склад земель історико-культурного призначення. Землі історико-культурного призначення — одна з категорій, що входить до складу земель України Склад земель історико-культурного призначення 1. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества,садово-паркові комплекси, фонова забудова. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. 2. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. 3. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом. Землі історико-культурного призначення віднесено до особливо цінних земель України, вилучення яких для інших цілей не допускається, за винятком випадків, визначених ч. 2 ст. 150 ЗК України. Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. 73. Особливості правового режиму земельних ділянок на яких розташовані музеї. Тут діє спеціальне законодавство про музеї і музейну справу. Відповідно до Закону "Про музеї і музейну справу" від 29 червня 1995 року ( поточна редакція від 12.12.2012.), музеї – це культурно-освітні і науково-дослідні установи, призначені для вивчення, збереження і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до національної і світової історико-культурної спадщини. За своїм профілем музеї поділяються на: історичні, археологічні, краєзнавчі, літературні, етнографічні, мистецтвознавчі, технічні, галузеві тощо. Музеї, що містять об'єкти культурної спадщини, розташовуються на землях історико-культурного призначення. Інші музеї розташовуються на землях рекреаційного призначення (крім музеїв на землях природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення, музеїв, розташованих на території підприємств, установ, організацій, у квартирах громадян). на територіях музеїв забороняється діяльність, що суперечить їх функціональному призначенню, а також така, що може негативно вплинути на збереження музейних зібрань, а також інша діяльність не сумісна з діяльністю музею. На землях рекреаційного призначення, на яких розташовані музеї, повинна бути створена необхідна для їхнього функціонування інфраструктура, а також забезпечений доступ до музейних експонатів різних категорій громадян (включаючи дітей, інвалідів, літніх громадян). Правовий режим земель музеїв може передбачати функціональне зонування з виділенням таких зон: заповідна – для збереження особливо цінних музейних експонатів;експозиційна – для сталого демонстрування музейних експонатів, які використовуються для культурно-пізнавальних цілей; наукова – для проведення науково-дослідних робіт;рекреаційна – для відпочинку й обслуговування відвідувачів;господарська – для розміщення допоміжних господарських об’єктів.Усі цінні експонати музеїв України, не залежно від форм власності, у яких вони перебувають, складають музейний фонд України. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що правовий режим земель музеїв передбачає охорону й організацію вільного доступу відвідувачів до музейних експонатів. 74. Правовий режим земель історико-культурного призначення. Землі історико-культурного призначення — одна з категорій, що входить до складу земель України (ст. 19 ЗК). До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні цивільні та вій-ськові кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення: 1. особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Це з необхідністю випливає із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. ст.. 91,96 ЗКУ). Для забезпечення режиму охорони пам´яток, у тому числі й режиму використання відповідної території 2. законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Ст. 35 Закону «Про охорону культурної спадщини» передбачає необхідність отримання спеціального дозволу для проведення певних видів робіт . хоча, згідно із ч. 1 ст. 54 ЗКУ, землі історико-культурного призначення «можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності», слід пам´ятати, що режим земель під відповідними пам´ятками визначається режимом самої пам´ятки. Перелік пам´яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, визначений ЗУ «Про Перелік пам´яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації». Заборона приватизації пам´ятки унеможливлює і передачу у приватну власність відповідних земель. «На території, відведеній для музею, забороняється діяльність, що суперечить його функціональному призначенню або може негативно впливати на стан зберігання музейного зібрання, а також інша діяльність, яка є несумісною з діяльністю музею як закладу культури. На цій території згідно з статутом музею може бути виділено зони:заповідна - для зберігання і охорони найбільш цінних історико-культурних комплексів і окремих об’єктів;експозиційна - для стаціонарного демонстрування великогабаритних музейних предметів і використання в культурно-пізнавальних цілях; наукова - для проведення науково-дослідної роботи; рекреаційна - для відпочинку та обслуговування відвідувачів музею; господарська - для розміщення допоміжних господарських об´єктів.» 75. Поняття та склад земель лісогосподарського призначення. до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Дещо вужче поняття земель лісогосподарського призначення розкривають норми ст.55 Земельного кодексу України, згідно з ч.1 якої, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Крім того, для усунення неправильного тлумачення, нормою ч. 2 цієї ж статті встановлено, що до земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. законодавець виділяє два види земель лісогосподарського призначення: лісові землі та нелісові землі. У ЛК України під лісовими землями розуміються землі, на яких розташовані лісові ділянки, а Земельним кодексом України вони визначаються як землі, вкриті лісовою рослинністю. Поняття лісової ділянки визначено ч.4 ст.1 ЛК України, яка є ділянкою лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Крім того, лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами. Поділ земель лісогосподарського призначення на лісові та нелісові землі має важливе значення для лісового господарства, основною метою якого є лісовідновлення, та залежить від специфіки ведення такого. Лісове господарство є галуззю народного господарства, завданнями якої є лісовирощування, збереження та використання лісів, при цьому воно включає в себе елементи лісової промисловості (різні види рубок лісу), сільського господарства (побічне лісове користування, лісогосподарське землекористування), капітального будівництва (дорожнє та інше будівництво. Загальна площа земель лісогосподарського призначення України складає 9400,2 тис. га 76. Правовий режим земель лісогосподарського призначення. Користування земельними ділянками лісогосподарського призначення може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спе¬ціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У пос¬тійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку нада¬ються спеціалізованим комунальним лісогосподарським під¬приємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища АРК, терито¬ріальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколиш¬нього природного середовища. Надання земельних ділянок лісогосподарського призначен¬ня в тимчасове користування передбачено в ст. 18 ЛK, в якій встановлено, що об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами є: власники лісів або уповноважені ними особи; підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам. Тимчасове користування лісами, в свою чергу, поділяється на довгострокове (строком від 1 до 50 років) і короткострокове (строком до 1 року). Довгострокове тимчасове користування лісами - це засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського госпо¬дарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Підставами припинення права постійного користування лісами є: припинення права користування земельною лісовою ділянкою у випадках і порядку встановленому законом; вико¬ристання лісових ресурсів способами, які завдають шкоду навко-лишньому природному середовищу, не забезпечують збереження оздоровчих, захисних та інших корисних властивостей лісів, негативно впливають на їх стан і відтворення; використання лісової ділянки не за цільовим призначенням. Тимчасові користувачі які здійснюють право користування лісовими ресурсами до довгостроковій основі повинні: присту¬пати до використання лісів у строки, встановлені договором; виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, перед¬баченому законом та договором; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; вести роботи спо¬собами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природ¬них комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; не порушувати прав інших лісокористувачів. 77. Поняття та склад земель водного фонду. Відповідно до ст. 19 ЗК України землі водного фонду є самостійною складовою земель України. Склад земель водного фонду 1. До земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. 2. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою. Право на землі водного фонду 1. Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. 2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. 3. Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. 4. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. 5. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами. 78. Особливості користування землями державного лісового фонду. ЗЕМЛІ ЛІСОВОГО ФОНДУ це одна з категорій земель зем. фонду України. Згідно із Земельним кодексом України (гл. 11) 3. л. ф. визначаються землі, вкриті лісом, а також землі, не вкриті лісом, але надані для потреб ліс. г-ва. Правовий режим 3. л. ф. визначається ЗК України та Лісовим кодексом України. Відповідно до цих актів 3. л. ф. поділяються на лісові і нелісові зем. ділянки. До лісових відносять землі: вкриті ліс. (деревною та чагарниковою) рослинністю; не вкриті ліс. рослинністю, які підлягають залісненню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо); зайняті ліс. шляхами, просіками, протипож. розривами. До нелісових належать землі: зайняті спорудами, пов'язаними з веденням ліс. г-ва, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосп. угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб ліс. г-ва); зайняті болотами і водоймами в межах зем. ділянок ліс. фонду, наданих для потреб ліс. г-ва. Користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею. У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором. Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України. У тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди. Умови оренди визначаються за угодою сторін у договорі. Орендар має переважне право на поновлення договору оренди земельних ділянок лісового фонду після закінчення строку його дії. |