Главная страница
Навигация по странице:

  • Зміст права земельного сервітуту та види земельних сервітутів.

  • Підстави встановлення та припинення земельних сервітутів.

  • Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб

  • Право користування чужою земельною ділянкою для забудови.

  • Земельна ділянка як об’єкт права власності.

  • Суб’єкти права власності на землю.

  • Право постійного користування земельною ділянкою.

  • Право оренди земельної ділянки.

  • Особливості договору концесії земельних ділянок.

  • 41. Особливості суборенди земельних ділянок

  • 42. Підстави набуття права на землю

  • 43.Придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод

  • 1. Поняття та предмет земельного права


    Скачать 0.5 Mb.
    Название1. Поняття та предмет земельного права
    АнкорZemelne.doc
    Дата12.06.2018
    Размер0.5 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаZemelne.doc
    ТипДокументы
    #20247
    страница5 из 12
    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

    Права та обов’язки землекористувачів.

    1. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

    а) самостійно господарювати на землі;

    б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

    в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини

    г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

    ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

    1. Землекористувачі зобов'язані:

    а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;

    б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

    в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

    г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

    ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

    е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

    1. Зміст права земельного сервітуту та види земельних сервітутів.

    Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

    Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі,

    зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування

    будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

    1. Підстави встановлення та припинення земельних сервітутів.

    Сервітут може бути встановлений договором, законом,заповітом або рішенням суду. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягаєдержавній реєстрації Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного

    сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власниказемельної ділянки;б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельнийсервітут;в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;

    г) закінчення терміну, на який було встановлено земельнийсервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути у деяких випадках припинена в судовому порядку

    1. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб

    1. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

    Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може перевищувати 50 років.

    Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного кодексу України

    Право емфітевзису припиняється в разі:

    1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

    2) спливу строку, на який було надано право користування;

    3) відчуження земельної ділянки приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

    5) припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів емфітевзису та суперфіцію, укладених у рамках такого партнерства);



    1. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови.

    право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України, а також на підставі заповіту.Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови не може перевищувати 50 років.

    Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного кодексу України

    Право суперфіцію припиняється в разі:

    1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

    2) спливу строку, на який було надано право користування;

    3) відчуження земельної ділянки приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

    4) невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років;

    5) припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів емфітевзису та суперфіцію, укладених у рамках такого партнерства);

    1. Земельна ділянка як об’єкт права власності.

    Конституція України проголошує землю об'єктом права власності народу України.

    Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

    Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

    Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

    Землі - як об'єкт земельного права - це природний компонент, не вилучений з довкілля, а такий, що органічно взаємодіє з водами, лісами та іншими природними ресурсами. Проте, земля як об'єкт права власності розглядається як природний компонент обмежений територіально. На практиці об'єктом права власності виступають земельні угіддя, земельні ділянки чи їхні частини, відмежовані одна від одної.

    Важливого ознакою земельної ділянки як об'єкта права власності є її позначення за місцем розташування та розміром площі у складі однієї з численних категорій земельного фонду України, оскільки без такого відокремлення неможливо встановити право власності на цю ділянку. Зазначене відокремлення відбувається шляхом встановлення меж земельної ділянки відповідно до затвердженого проекту її відведення у порядку землеустрою.

    1. Суб’єкти права власності на землю.

    Суб’єктами права приватної власності на землю є громадяни та юридичні особи приватного права.Поняття суб’єкта права власності як учасника відповідних відносин на землю тісно пов’язано з поняттями правоздатності та дієздатності.Земельна правоздатність — це здатність мати права і брати на себе обов’язки щодо землі. Земельна дієздатність — це здатність фізичної особи, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, своїми діями набувати для себе прав щодо конкретної земельної ділянки і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе обов’язки щодо конкретної земельної ділянки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.Суб’єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади сіл, селищ, міст.

    У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовано об’єкти комунальної власності.Суб’єктом права державної власності на землю є держава.

    У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

    1. Право постійного користування земельною ділянкою.

    Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

    Об'єктом права постійного землекористування є певна, індивідуально визначена і юридично відокремлена земельна ділянка (або її частина), яка перебуває у державній або комунальній власності, закріплена за конкретним державним або комунальним підприємством, установою чи організацією для використання згідно з її цільовим призначенням, тобто надана для конкретної цілі.

    Об'єктами цього права є земельні ділянки, які надаються з усіх категорій земель, що належать до державної чи комунальної власності. Такі земельні ділянки, як правило, не підлягають передачі у приватну власність і призначені для забезпечення публічних інтересів.

    Суб'єктами права постійного землекористування можуть бути лише державні та комунальні підприємства, установи та організації, тобто юридичні особи

    Це фактично означає, що не можуть використовувати земельні ділянки на праві постійного землекористування фізичні особи та іноземні юридичні особи.

    Здійснюючи господарську діяльність, пов'язану з використанням земельної ділянки, юридична особа набуває земельних прав і виконує земельні обов'язки, тобто набуває статусу постійного землекористувача

    1. Право оренди земельної ділянки.

    Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне

    володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві

    для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

    Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

    Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

    Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи,

    яким на підставі договору оренди належить право володіння і

    користування земельною ділянкою.

    Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у

    власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній

    власності.

    Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об’єктів, крім випадків, передбачених законом

    Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

    Договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально. Умови договору оренди земельної ділянки не можуть суперечити законам України.

    1. Особливості договору концесії земельних ділянок.

    Концесія як форма підприємницької діяльності в сучасних умовах відроджується. Тому ЗК України передбачає можливість концесійного використання земельних ресурсів.

    Відповідно до Закону України "Про концесії" концесія визначається як надання - з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі права на будівництво та управління об'єктом концесії , за умови взятгя суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань щодо будівництвата управління об'єктом концесії, а також майнової відповідальності й можливого підприємницького ризику.

    Серед об'єктів права державної чи комунальної власності, що можуть надаватися в концесію, закон називає майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами, законсервовані об'єкти, що можуть бути добудовані з метою їх подальшого використання для надання послуг, пов'язаних із задоволенням громадських потреб, тощо.

    Виключно законами мають визначатися види господарської діяльності (яка є значно ширшою, ніж концесійна діяльність), для яких земельні ділянки можуть надаватися у концесію. У цих випадках об'єктом концесії виступає конкретна земельна ділянка.

    Серед видів господарської діяльності ЗУ"Про концесії" називає, зокрема, будівництво та експлуатацію автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд; будівництво та експлуатацію шляхів сполучення; будівництво і експлуатацію вантажних і пасажирських портів; будівництво та експлуатацію аеропортів тощо.

    Для здійснення концесійної діяльності концесіонеру надаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому ЗКУ.

    41. Особливості суборенди земельних ділянок

    Суборенда земельних ділянок регламентується ст. 774 ЦКУ, ст. 8 ЗУ «Про оренду землі»:

    «Стаття 8. Суборенда земельних ділянок

    Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або Ті частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

    Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Уразі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально. Передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, забороняється.

    Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.»

    42. Підстави набуття права на землю

    Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

    Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення та­кого права. Згідно з Земельним кодексом України до юридичних фактів, на підставі яких виникає право приватної власності на землю, належать: 1) рішення органу влади про передачу земель­ної ділянки громадянинові у приватну власність; 2) цивільно-правова угода; 3) успадкування земельної ділянки. Особливістю зазначених юридичних фактів є те, що за змістом вони являють собою активні дії органів влади та осіб, які набувають право власності на землю. Ці дії є складними за змістом. їх вчинення регулюється правовими нормами, які в сукупності становлять порядок набуття права приватної власності на землю.

    Однак порядок набуття права приватної власності на землю не є однаковим для всіх його суб'єктів і залежить від під­став набуття землі у власність. Так, земельне законодавство визначає порядок набуття права власності на землю громадя­нами шляхом: а) приватизації земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації; б) приватизації земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю); в) приватизації земельної ді­лянки за плату; г) придбання земельної ділянки за давністю ко­ристування (набувальна давність); ґ) придбання земельної ді­лянки, що перебуває у приватній власності, на підставі цивіль­но-правового договору; д) успадкування земельної ділянки.

    43.Придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод

    Громадянин України має право придбати земельну ділянку у власність у іншого громадянина чи юридичної особи на підставі цивільно-правової угоди — купівлі-продажу, міни, дарування, успадкування, довічного утримання та ін. цивільно-правових угод, які відповідно повинні укладатися з урахуванням вимог ЦКУ. Що стосується іноземних громадян та осіб без громадянства, то вони можуть набувати у власність лише земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також за їх межами, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної влас­ності (ст. 81 ЗК).

    Цивільно-правова угода про перехід права власності на земельну ділянку має бути укладена у письмовій формі та но­таріально посвідчена. Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки повинен відповідати вимогам, закріпле­ним ст. 132 Земельного кодексу1.

    Цивільно-правові угоди про перехід права власності на зе­мельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення. Однак право власності на земельну ділянку виникає у особи, яка набуває земельну ділянку у власність на підставі цивільно-правової угоди, лише після одержання нею державного акта на право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації (ст. 125 ЗК).
    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


    написать администратору сайта