1. Поняття та предмет земельного права
 Скачать 0.5 Mb.
|
|
9. Місце і роль земельного права в системі національного права України. Всі галузі права складають систему права України. Суть системи лежить в наявності впорядкованості сукупності правових норм і правових інститутів, кожен елемент яких в цій сукупності займає певне місце. Земельне право є самостійною комплексною галуззю права в правової системі України. Нормами земельного права регулюються специфічні земельні відношення, які складають предмет земельно-правового регулювання. Система земельного права є підсистемою системи права України і розглядується в сукупності з системою галузі земельного законодавства, а також з системою науки земельного права як учбової дисципліни. Земельне право включає систему земельно-правових інститутів, існування яких обумовлене необхідністю правового закріплення земельних стосунків в суспільстві, що історично склалася. Систему земельного права необхідно розглядати як систему, що складається з різних по своєму характеру виконаним функціям і значущості в регулюванні земельних стосунків, інститутів. Найбільш важливі з них, які відображають суть земельного права як галузі права, утворюють загальні інститути, а ті земельно-правові норми, які покликані регулювати окремі сторони або види земельних стосунків, – спеціальні інститути. В той же час земельне право — не відособлене право, бо має цілий ряд питань, за якими стикається з іншими галузями права. Застосування норм земельного права тісно пов'язується із застосуванням правових норм інших галузей права, а також враховуються принципи цих галузей. Найбільший зв'язок земельне право має з конституційним, цивільним, адміністративним та екологічним правом. Так норми конституційного права визначають основні принципи всіх галузей правової системи. По відношенню до земельного права такими положеннями є встановлення різноманітності форм земельної власності, визнання права приватної власності на землю, права на володіння, користування І розпорядження землею, охорона права земельної власності законом. В Конституції закріплені умови і порядок користування землею та іншими природними ресурсами. Зв'язок земельного права з адміністративним має місце в сфері державного управління земельним фондом, притягнення до адміністративної відповідальності осіб, винних у здійсненні адміністративно-правових порушень земельного законодавства. В адміністративному праві визначається система органів держави, які здійснюють управління земельним фондом, порядок і форми їх діяльності. Важливе значення для земельного права має його зв'язок з цивільним правом. Правові норми земельного та цивільного права тісно переплітаються в питаннях земельних та майнових відносин, що обумовлено зв'язком права на земельну ділянку з правом на будівлі, шо знаходяться на земельній ділянці, в праві обмеженого користування чужою земельною ділянкою для проходу, проїзду, в судовому захисті земельних прав, відшкодуванні збитків, спричинених порушенням земельних відносин. Специфіка землі полягає в тому, що вона є не тільки об'єктом власності і господарського використання, а і природним об’єктом, що визначає необхідність регулювання відносин, пов'язаних з використання землі як у цивільному так і в земельному праві. Взаємозв'язок земельного права з екологічним правом визначається положенням землі як елемента оточуючого природного середовища. Не будучи складовою частиною екологічного права як сукупності норм, які регулюють суспільні відносини в сфері взаємодії суспільства і природи, земельне право, що має своєю задачею організацію раціонального використання і охорони землі, має норми, що встановлюють правила екологічної безпеки, які забезпечують охорону землі як частину навколишнього природного середовища. 10. Класифікація (види) земельних відносин. За функціональним призначенням земельні правовідносини поділяються на наступні види: регулятивні та правоохоронні. Регулятивні правовідносини - це такі відрегульовані нормами земельного права, які проявляються у вчиненні учасниками даних відносин позитивних дій. Це - звичайні земельні відносини, які зустрічаються у практиці, придбання, використання земельних ділянок, приклади про які наводились вище. Правоохоронні земельні відносини, на відміну від регулятивних, викликаються відхиленнями у поведінці учасника земельних відносин від норми закону. Тому правоохоронні земельні відносини виникають з приводу правопорушень, коли наступає необхідність юридичного впливу на порушника земельного законодавства. Названі відносини можуть виникати і при відсутності правопорушення, коли є загроза його настання. Земельні правовідносини можутьподілятись на матеріальні, що виникають внаслідок господарської діяльності, і процесуальні, які виникають на підставі процесуальних норм. Матеріальні відносини - це правові норми, які встановлюють певні суттєві права і обов'язки учасників земельних правовідносин, наприклад, право на отримання земельної ділянки, зобов'язання охороняти (зберігати) родючість ґрунту. Процесуальні відносини - це правові норми, які встановлюють порядок подачі заяв, прохань про виділення землі, порядок оскарження рішень державних органів, процедуру розгляду земельних спорів, якщо вони виникають тощо. Управлінський державний орган, як і будь-який власник, має право повного володіння над землею. Ці відносини держави ще називають абсолютними земельними правовідносинами.Земельні правовідносини можуть поділятися за ступенем взаємних зобов'язань їх учасників. Вони можуть бути відносинами рівноправності (партнерськими) і відносинами підлеглості однієї сторони іншій. Як правило, рівноправні земельні відносини виникають між тими чи іншими громадянами або юридичними особами.Партнерські відносини складаються між орендатором і орендодавцем, у тому числі в разі здавання земельної ділянки в оренду. Охоронні правовідносини поділяються на організаційно-охоронні і відносини, що пов’язані з юридичною відповідальністю. Земельні правовідн можуть бути загальними і застосовуватись до всіх інститутів ЗП і конкретними, що застосовуються до конкретних видів зем правовідн. 11. Склад та цільове призначення земель України. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Разом з тим, за межами її території Україна може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни. За основним цільовим призначенням землі поділяються на такі категорії: - землі сільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення - землі оздоровчого призначення; - землі рекреаційного призначення - землі історико-культурного призначення - землі лісового фонду - землі водного фонду - землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції і інше. До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування. Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші та водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну фонду. До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: - історико-культурні заповідники, музеї-заповідники. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: - зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів. До земель водного фонду належать землі, зайняті: - морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними. Землями промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. 12. Поняття земельної реформи та приватизації земель за чинним земельним законодавством. Земельна реформа — це комплекс заходів — правових, соціально-економічних, технічних та організаційних, — направлених на перебудову земельних відносин через роздержавлення земель, утвердження різних форм власності на неї та розвиток нових організаційних форм господарювання на селі, що функціонують на приватній власності. Земельна реформа в Україні пройшла ряд етапів. Перший з них бере свій початок з прийняття Земельного кодексу Української РСР, яким було зафіксовано існування права на землю у формі довічного успадкованого володіння, постійного володіння, а також постійного і тимчасового користування. Це був важливий крок до визначення власності на землю. Другий етап земельної реформи започаткований прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про форми власності на землю» цього ж року — нової редакції Земельного кодексу України. Цими документами були внесені істотні зміни у форми власності на землю — в Україні запроваджувалися три форми власності на неї: приватна, колективна і державна. Третім етапом земельної реформи стало прийняття Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», «Про оренду землі» (23 квітня 1997 р.). Вказаними нормативними актами здійснена безоплатна передача землі у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції, тобто на даному етапі відбулося її реальне роздержавлення. Був здійснений поділ земель, які передані у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі, і видані селянам сертифікати на право на земельну частку (пай). Однак сертифікацією земельних паїв земельна реформа не завершилася. Наступним етапом є надання власникам земельних паїв земельних ділянок у натурі та видача державних актів на право приватної власності на землю. За заявою власника паю йому має бути виділено земельну ділянку з чітко виділеними межами. Здійснення земельної реформи великою мірою залежить від її правового забезпечення. Велику роль у цьому процесі відіграє Земельний кодекс, прийнятий 25 жовтня 2001 р. Він остаточно закріпив право приватної власності на землю та практично напрацьовану законодавчу базу щодо здійснення земельної реформи. Позитивні зрушення у реалізації земельної реформи ще не привели до радикального і ефективного оновлення аграрного сектора економіки. Не створено систему законодавчих актів, які б належним чином забезпечували проведення земельної реформи. Залишається нерозв'язаним одне з найважливіших завдань земельної реформи - формування ринку землі. Отже, земельна реформа в Україні ще не закінчена і держава досі не може визначитись з питанням ринку землі, оскільки воно потребує ретельного вивчення і впровадження ретельного механізму регулювання. Якщо зараз відкрити ринок землі , то це може призвести до негативних наслідків, наприклад зосередження в одних руках великої кількості площ земель. Однак парламентарі так і не домовились щодо механізму регулювання ринку землі і тому реформа продовжується. Згідно з чинним законодавством, приватизація земельних ділянок здійснюється за рахунок земель, які перебувають у державній або комунальній власності. Отже, об’єктами приватизації земель виступають земельні ділянки державної та комунальної власності, які надані у користування громадянам та юридичним особам України. Земельним законодавством України передбачено, що приватизація земель може здійснюватися безоплатно і за плату. Відповідно, розрізняють дві форми приватизації земель: безоплатну і платну. Особливістю приватизації земель в Україні є те, що нею можуть скористатися лише громадяни України. Громадяни України мають право на приватизацію земельних ділянок лише в певних розмірах. Ці розміри залежать від виду цільового призначення земельних ділянок (детально про розміри виписано в ЗК України). Право на платну приватизацію землі мають громадяни України, які вже приватизували безоплатно земельну ділянку, але мають у користуванні ще одну земельну ділянку такого ж цільового призначення і хотіли б приватизувати її. По-друге, право на приватизацію землі за плату мають юридичні особи, які є власниками будівель, споруд та інших об’єктів нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці. В таких випадках зазначені юридичні особи можуть реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки лише шляхом її викупу. Причому право платної приватизації землі мають як українські, так і іноземні юридичні особи. 13) Система органів управління в галузі використання, відтворення і охорони земель. Органи управління у галузі використання та охорони земель мають розгалужену систему, яка діє у межах повноважень, визначених земельним та іншими галузями права України. Систему органів управління та охорони земель поділяють на два види: органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції. До системи органів загальної компетенції, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель, належать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади. Систему органів управління спеціальної компетенції у даній сфері становлять: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по земельних ресурсах. ВРУ: 1) прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин; 2) визначення засад державної політики; 3) затвердження державних програм; 4) затвердження та зміна меж районів і міст; ВР АРК: 1) розпорядження землями що перебувають у спільній власності територіальних громад; 2) підготовка висновків щодо викупу земельних ділянок; 3) координація та здійснення контролю за використанням земель;КМУ: здійснює повноваження власника щодо земель державної власності; 2) має повноваження на продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави іноземним державам ; 3)передавати у власність або користування земельні ділянки із земель державної власності 4) приймати рішення щодо вилучення земельних ділянок, що перебувають у державній власності для суспільних та інших потреб; 5) визначає порядок встановлення та зміни цільового призначення земель; Рада міністрів АРК: розпорядження землями державної власності; участь у розробці та запровадження загальнодержавних програм; координація та здійснення контролю за використанням земель; підготовка висновків; Органи місцевого самоврядування: виконують управлінські функції у сфері використання та охорони земель 1) розпорядження землями територіальних громад (у комунальній власності); 2) підготовка висновків щодо вилучення або викупу земельних ділянок; 3) встановлення та зміна меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць; 4) землеустрій; 5) забезпечення державної політики. Місцеві органи виконавчої влади (місцеві державні адміністрації):1) розпоряджаються землями державної власності у межах; 2) беруть участь у розробці та забезпечують виконання державних програм; 3) здійснюють державний контроль щодо охорони земель; 4) надають висновки та здійснюють викуп земельних ділянок для суспільних потреб.Органи спеціальної компетенції: Центральний орган виконавчої влади в галузі екології та природних ресурсів (Міністерство охорони навколишнього природного середовища України): 1) участь у розробці загальнодержавних та регіональних програм; 2) моніторинг земель; 3) державна екологічна експертиза 4) пропозиції щодо державної політики з питань охорони земель; Центральний орган виконавчої влади в галузі земельних ресурсів (Державний комітет України по земельних ресурсах): Положення про Держкомзем (Постанова КМУ від 12.03.2008 року) 1) вносить пропозиції щодо формування державної політики у сфері земельних відносин; 2) ведення земельного кадастру; 3) управління та міжгалузеву координацію;4) координація робіт з питань проведення земельної реформи; 5) розробка економічного та правого механізму регулювання земельних відносин. 14) Компетенція Верховної ради України в галузі регулювання земельних відносин До повноважень Верховної Ради України в галузі земельних відносин належить: а) прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин; б) визначення засад державної політики в галузі використання та охорони земель; в) затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель; г) встановлення і зміна меж районів і міст; ґ) погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) особливо цінних земель; д) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до Конституції України. Згідно Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Ст. 92 Конституції України встановлюється, що виключно законами України визначаються засади власності, використання природних, в тому числі земельних, ресурсів. Так, початком реального реформування земельних відносин в Україні слід вважати прийняття Верховною Радою Закону «Про форми власності на землю» . Значним кроком в реформуванні аграрно-земельних відносин було прийняття законів України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».Певний час неприйняття відповідних змін до земельних законів Верховною Радою обумовило наявність так званого «земельно-правового вакууму», який частково ліквідовувався Указами Президента України, особливо з питань реформування аграрного сектора економіки. Прийняття Верховною Радою Земельного кодексу України від 15.11.2001 р. потребує інтенсифікацію законодавчого процесу, розроблення і введення в дію цілої низки законів, зокрема,«Про реєстрацію прав на землю», «Про іпотеку», «Про охорону родючості земель,» «Про землеустрій» та інших. Поряд із своєю основною функцією — законодавчою — Верховна Рада затверджує постанови, які мають програмний характер. Так, 18.12.1990 р. парламентом затверджено постанову «Про земельну реформу», 5.03.1998 р. — «Основні напрями державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». |