1. Поняття та предмет земельного права

• Название: 1. Поняття та предмет земельного права
• Анкор: Zemelne.doc
• Дата: 12.06.2018
• Размер: 0.5 Mb.
• Имя файла: Zemelne.doc
• Тип: Документы; #20247
• страница: 6 из 12

44.Зміст угод про перехід права власності на земельну ділянку

Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Угоди повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи) б) вид угоди; в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); е) договірну ціну; є) права та обов'язки сторін; ж) кадастровий номер земельної ділянки; з) момент переходу права власності на земельну ділянку. Додатком до угоди, за якою здійснюється відчуження земельної ділянки приватної власності, є державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується (або відчужувалась).

45.Підстави припинення прав на землю.

Підставами припинення права власності на землю є юридичні факти, з якими закон пов'язує припинення правовідносин земельної власності. Земельний кодекс України визначає юридичні факти, які ведуть до припинення права дер­жавної, комунальної та приватної власності на землю. Підставами припинення права державної власності на землю є: 1) приватизація земель, які перебувають у власнос­ті держави; 2) розмежування земель державної та комуналь­ної власності; 3) передача земельної ділянки державної власності у комунальну власність. Підставами припинення права комунальної власності визнаються: 1) приватизація земель, які перебувають у кому­нальній власності та 2) передача земельної ділянки кому­нальної власності у власність держави. Щодо підстав припинення права приватної власності на землю, то вони визначені у статтях 140 і 143 ЗК України. Щодо підстав припинення права приватної власності на землю, то вони визначені у статтях 140 і 143 ЗК України. На жаль, ці статті містять суперечливі положення. Так, у ст. 140 «Підстави припинення права власності на земельну ді­лянку», визначено, що підставами припинення права при­ватної власності на земельну ділянку є: а) добровільна від­мова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кре­дитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспіль­ної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; є) невідчуження земельної ділянки інозем­ними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Стаття 143 «Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку» містить дещо інший перелік підстав припинення прав на землю, включаючи і право власності, а саме: а) ви­користання земельної ділянки не за цільовим призначен­ням; б) неусунення допущених порушень в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; в) конфіска­ції земельної ділянки; г) викупу (вилучення) земельної ді­лянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ді­лянку за зобов'язаннями власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випад­ках, визначених Земельним кодексом України.

46. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами

Відповідно до ст. 121 ЗК України право на безоплатну приватизацію землі мають ли­ше громадяни України. Вони можуть претендувати на без­оплатну передачу їм земельних ділянок із земель держав­ної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ве­дення фермерського господарства — в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищ­ної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розта­шовано кілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ве­дення особистого селянського господарства — не більше як 2,0-га; в) для ведення садівництва — не більше 0,12 га; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, госпо­дарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 га, в селищах — не більше 0,15 га, в містах — не більше 0,10 га; ґ) для індивідуального дачного будівниц­тва — не більше 0,10 га; д) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної влас­ності із зазначеною метою, мають подати заяву до відповідного органу влади за місцем розташування земельної ділянки, у якій зазначаються бажані розміри ділянки та мета її використання.

Процедура набуття права власності шляхом приватизації земельної ділянки встановлена земельним законодавством. У разі відмови уповноваженого органу у передачі земель­ної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду громадянин має право звернутися до суду з заявою про при­мушення відповідного органу влади до вчинення дій, необ­хідних для безоплатної приватизації земельної ділянки.

47. Порядок передачі земельних ділянок в оренду

Оренда земель — це окрема організаційно-правова договірна форма використання земельної ділянки, яка передбачає передачу її власником-орендодавцем (державою, територіальною громадою, громадянином чи юридичною особою) у тимчасове строкове володіння та ко­ристування іншій особі—орендареві за плату для здійснення пе­реважно підприємницької або іншої діяльності з привласнен­ням останнім одержаної продукції і доходів. Основним документом, який регулює відносини між орен­додавцем земельної ділянки і орендарем, є договір оренди зе­мельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки — це юридично офор­млена у встановленому законом порядку двостороння угода, за якою орендодавець передає орендареві земельну ділянку у тим­часове оплатне використання для задоволення його потреб, які визначаються цільовим призначенням орендованої ділянки і спрямовані на забезпечення відповідного виду діяльності за умо­ви раціональності землекористування і охорони земель як з боку орендаря, так і з боку держави, та на інших погоджених умовах. Згідно із Законом «Про оренду землі» (ст. 14) до істотних умов, необхідних для укладення договору, належать: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди (ст. 17); орендна плата (розмір, індек­сація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перег­ляду); цільове призначення, умови використання і збережен­ня якості земельної ділянки; умови повернення земельної ді­лянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або зни­щення об'єкта чи його частини; відповідальність сторін. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону. Процес укладення договору оренди земельної ділянки можна, умовно поділити на такі основні етапи: організацій­ний (підготовчий); нотаріальне посвідчення договору оренди земельної ділянки; державна реєстрація договору. На першому етапі особа, яка бажає одержати земельну ді­лянку в оренду, подає власникові або уповноваженій ним осо­бі заяву (клопотання), яка розглядається у встановлений тер­мін, розробляється проект відведення земельної ділянки, як­що вона передається в оренду зі зміною цільового призначен­ня або із земель запасу під забудову.

Після аналізу висновку державного органу з питань зе­мельних ресурсів про обмеження та права третіх осіб на ви­користання земельної ділянки та звірки плану земельної ді­лянки з фактичним розташуванням усіх її меж на місцевості здійснюється підготовка проекту договору. Досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов ще не достатнє для набрання договором чинності. Статтею 13 Закону передбачена письмова форма договору оренди зе­мельної ділянки, цей договір також потребує обов'язкового нотаріального посвідчення за місцем розташування земель­ної ділянки, якщо він укладений на термін більше п'яти ро­ків. Договір, укладений на строк до п'яти років, підлягає но­таріальному посвідченню за бажанням однієї зі сторін. Договір підлягає державній реєстрації Після засвідчення факту державної реєстрації договір орен­ди реєструється у Книзі записів державної реєстрації догово­рів оренди землі, яка ведеться державним органом з питань земельних ресурсів. Датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації. Дер­жавна реєстрація договору провадиться у 30-денний строк.

48. Продаж земельних ділянок на конкурентних засадах

Відповідно до ст. 134 ЗК України земельні ділянки дер­жавної або комунальної власності, призначені для продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову, підляга­ють продажу на конкурентних засадах (земельні торги). Учасниками земельних торгів можуть бути юридичні осо­би і громадяни—суб'єкти підприємницької діяльності, які сплатили реєстраційний і гарантійний внески і можуть бути покупцями відповідно до законодавства України. Згідно зі ст. 135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону або конкурсу. земельні торги можуть проводитися за рі­шенням суду. Земельний аукціон — урегульований нормами чинного ЗК України та іншими законодавчими актами, а також ло­кальними нормативно-правовими актами конкурентний продаж земельних ділянок, відповідно до якого право. власності на земельну ділянку набуває той учасник зе­мельних торгів, який запропонує найбільшу ціну за зе­мельну ділянку відповідно до її цільового призначення. Земельним конкурсом вважають врегульований нормами чинного ЗК України та іншими законодавчими, а також ло­кальними нормативно-правовими актами конкурентний продаж земельних ділянок, відповідно до якого право влас­ності на земельну ділянку набуває той учасник земельних торгів, який запропонує найвигідніші умови придбання і ви­користання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення. В разі незгоди учасника чи переможця земельних торгів з рі­шенням організатора аукціону про визнання земельних торгів такими, що не відбулися, спір вирішується у судовому порядку.

49. Правове регулювання плати за землю

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Земельний податок являє собою обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками виключно у грошовій формі. Власники земельних ділянок і землекористувачі сплачу­ють земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною по­датковою інспекцією України. орендна плата — це платіж, який орендар вносить орендо­давцеві за користування земельною ділянкою. На відміну від земельного податку, орендна плата може встановлюватися у грошовій, натуральній та відробітковій формі. Орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі і централізується на спеціальних бюджетних рахун­ках, розподіляється та використовується відповідно до Зако­ну України «Про плату за землю». Суб'єктами плати за землю (платниками) є юридичні осо­би незалежно від організаційно-правових форм і форм влас­ності, а також фізичні особи, які використовують земельні ді­лянки на титулах права власності та користування, у тому числі на умовах оренди. Об'єктом плати за землю відповідно до ст. 206 ЗК України є земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

50. Гарантії права на землю

Гарантії прав на землю передбачені розділом V Земельно­го кодексу України. Умовно їх можна поділити на три різно­види: гарантії захисту прав на землю; гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористу­вачам; гарантії, пов'язані з розв'язанням земельних спорів. Серед гарантій захисту прав на землю важливими є га­рантії права власності на земельну ділянку. Земельний кодекс України передбачає, що власник не може бути позбав­лений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Кодексом або іншими законами України. Гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам передбачені ст. 156 ЗК кодексу України. Зазначеним суб'єктам відшкодовуються збитки, за­подіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробниц­твом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лі­сових земель та чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних діля­нок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корис­них властивостей сільськогосподарських угідь, лісових зе­мель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для вико­ристання стан; неодержання доходів за час тимчасового не­використання земельної ділянки. Важливого значення набувають гарантії, пов'язані з вирі­шенням земельних спорів. Звернення до суду для захисту зе­мельних прав сторонам у земельних спорах гарантується Конституцією України (ст. 8) Звернення до суду за вирішенням земельних спорів можливе за такими підставами: претензії суб'єкта зе­мельних правовідносин щодо набуття або припинення права власності на землю чи права землекористування; порушення земельних сервітутів та правил добросусід-ства; порушення зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди власникам землі та землекористува­чам, та деякими іншими. Вирішення земельних спорів поновлює порушені права та законні інтереси власників земельних ділянок і землекорис­тувачів, встановлює зміст і межі повноважень сторін спору, а також їх обов'язкову поведінку однієї сторони щодо іншої. Тим самим земельні спори гарантують реалізацію прав суб'єктів земельних правовідносин на землю.

51. Захист прав на землю

Стаття 13 Конституції України передбачає, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Цивільний кодекс України визначає право власності як врегульовані законом суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном. Зміст права власності розкривається через правомочність, що належить власнику, — правові можливості скоювати певні дії: володіння (фактичне володіння річчю, сполучене з наміром вважати річ своєю), користування (витягання з речі корисних властивостей), розпорядження (можливість вирішити юридичну і фактичну долю речі: переробити річ, знищити, викинути, передати іншій особі)

Суб’єктами права власності можуть бути фізичні і юридичні особи, Українська держава, територіальні громади. Право власності, крім конституційного права, охороняєтьсянормами цивільного, кримінального, адміністративного і ряду інших галузей права. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Земельний кодекс України (ст. 152) визначає перелік способів захисту земельних прав, який не є вичерпним.

Речово-правові способи захисту прав на землю безпосередньо спрямовані на захист суб'єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов'язальних відносинах з порушником.До цих способів захисту земельних прав належать:- визнання прав на земельну ділянку;- відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;- витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння;- вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їхніх прав, які не пов'язані з позбавленням володіння земельною ділянкою, та ін. Зобов'язально-правові способи захисту мають на меті захист прав суб'єкта як учасника зобов'язальних відносин. До таких способів захисту належать:- відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням умов договорів (відчуження, придбання, оренди (суборенди) земельної ділянки та ін.);- повернення власникові земельної ділянки, наданої у користування за договором оренди, та деякі інші.Спеціальні способи захисту земельних прав стосуються особливих випадків порушення прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов'язаних осіб і надзвичайними обставинами. Це такі способи захисту:- визнання угоди щодо земельної ділянки недійсною;- визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які порушують права власників земельних ділянок і землекористувачів, тощо. Захист земельних прав громадян і юридичних осіб здійснюється також шляхом визнання угоди недійсною, якщо вона порушує права цих осіб. Самостійним способом захисту земельних прав є припинення дій, що порушують суб'єктивне земельне право, яке належить іншій особі. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав на землю здійснюється в адміністративному та судовому порядку.