1. Поняття та предмет земельного права
 Скачать 0.5 Mb.
|
|
63.Порядок використання земельних ділянок наданих для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва. Право на житло є одним з основних конституційних громадян нашої країни. Відповідно до ст. 47 Конституції держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу по - будувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Однією з важливих гарантій реалізації цього конституційне права громадян є передача або надання їм земельних ділянок для зазначеної мети. На підставі ст. 40 ЗК громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених ЗК. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими договорами. Наведена земельно-правова норма передбачає низку умов для передачі чи надання таких земельних ділянок. По-перше, суб'єктами-власниками таких земельних ділянок можуть бути тільки громадяни. По-друге, вони можуть передаватися чи надаватися за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. По-третє, земельні ділянки переда¬ються або надаються для цілей будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і гаражного будів-ництва. По-четверте, їх передача або надання здійснюється в межах встановлених норм. Деякі з цих умов розглядалися в попередніх розділах, і тому немає необхідності повторювати їх. Проте на особливостях здійснення та реалізації окремих з них варто зупинитися більш детально. Проте для набуття громадянами відповідних прав на земельні ділянки недостатньо прийняття тільки рішення повноваженими па те органами. їхні рішення є лише підставою для передачі або надання земельних ділянок громадянам для зазначених цілей. Реалізація таких рішень вимагає наступних юридичних дій, аж до виділення земельної ділянки в натурі: визначення її меж на місцевості, видачі відповідних правовстановлюючих документів та державної реєстрації земельної ділянки. Після передачі громадянам земельних ділянок у влас¬ність для зазначених цілей вони набувають статус об'єктів права приватної власності. Отже, індивідуальне будівництво на землях житлової та громадської забудови здійснюється на земельних ділянках, які належать на праві приватної власності. Крім цього, у цьому випадку має місце садибне будівництво, а земельна ділянка набуває присадибного режиму використання. Громадяни можуть придбати земельні ділянки у власність для зазначених цілей шляхом приватизації площ, які знахо¬дяться в користуванні, одержання їх внаслідок приватизації державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств або передачі їм нових ділянок у межах встановлених норм без¬оплатної приватизації землі та на інших підставах, передба¬ченими законом. Наприклад, норми безоплатної передачі зе¬мельних ділянок громадянам передбачені у ст. 121 ЗК, відпо¬відно до якої, зокрема, складають: для будівництва і обслуго¬вування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 га, у селищах — не більше 0,15 га, у містах — не більше 0,10 га. Відповідно до ст. 22 Закону "Про основи містобудування забудованих земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування на земельну ділянку та одержання дозволу на виконання будівельних робіт. Отже, пере¬дача у власність або надання у користування земельної ділянки передує здійсненню будівництва зазначених об'єктів. Такий висновок відповідає і вимогам ЗК, за яким до завершення відповідного оформлення прав на землю використання земельної ділянки забороняється. Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування як адміністративно-правовий акт надається заявникові виконавчим органом відповідної ради або Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією (у разі делегування їм таких повно¬важень відповідними радами) протягом 2 місяців з дня подання ним письмової заяви. При цьому до заяви фізичної чи юридич¬ної особи, заінтересованої в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, повинен додаватися документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. У разі, якщо замовник (забудовник) не є власником, а користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користування, — нотаріально засвідчені поди власника та користувача земельної ділянки на її забудову та інші документи та матеріали, визначені регіональними та/ або місцевими правилами забудови. Підставою для надання дозволу на будівництво є комплекс¬ний висновок щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам та місцевим правилам забудови. Правове значення цього дозволу полягає в тому, що особа, яка його отримала, набуває право отримати вихідні дані на проектування, здійснити проектно-вишукувальні роботи та отримати дозвіл на виконання буді¬вельних робіт у встановленому порядку. Cуб'єкт, який отримав дозвіл на будівництво, до початку виконання будівельних робіт зобов'язаний отримати дозвіл на виконання цих робіт. Таким дозволом вважається документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання цих робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Про¬цедура надання такого дозволу врегульована. Для одержання дозволу на виконання будівельних робіт зазначеним положенням передбачається надання відповідного переліку документів. Індивідуальним забудовникам такі дозволи видаються на підставі їх заяв з наданням документів, що за¬свідчують право власності або право користування земельною ділянкою, рішення про надання права на забудову об'єкту місто¬будування, належно погоджену і затверджену проектну докумен¬тацію та інші документи. У випадках зведення, наприклад, індивідуального житлового будинку на земельній ділянці зі складними інженерно-геологічними умовами або будівництво будинку у 2 і більше поверхів, індивідуальний забудовник надає зобов'язання про здійснення технічного та авторського нагляду щодо реалізації проекту будівництва в порядку, передбаченому Законом "Про архітектурну діяльність". Дозвіл на виконання будівельних робіт підлягає реалізації протягом зазначеного в ньому строку. У випадку, коли забу¬довник не реалізував його протягом передбаченого строку, дія дозволу на виконання будівельних робіт може бути продовжено, але не більше ніж на 1 календарний рік 64.Особливості використання земельних ділянок житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів. Здійснення будівництва у населених пунктах кооперованої засоби громадянами вітчизняному законодавству відомо давно. Створення та функціонування житлових, житлово-будівельних і гаражно-будівельних кооперативів регулювалося урядовими постановами, а також Типовими та Примірними статутами відповідних видів будівельних кооперативів. На підставі останніх кожний кооператив приймав і реєстрував власний статут, які регулювали кооперативні відносини щодо здійснення будівництва та експлуатації зведених об’єктів. У Примірному статуті житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1995 року, передбачено надання земельних ділянок для здійснення ними житлового будівництва. Житловим кооперативам, створеним шляхом об’єднання жителів зведених житлових будинків, земельні ділянки надавалися в постійне користування для цілей обслуговування та експлуатації кооперативних домобудівництв. нині діючий земельний закон не передбачає надання земельних ділянок у постійне користування таким юридичним особам. Їм земельні ділянки тепер передаються у власність або надаються у тимчасове користування на умовах оренди. Так, згідно ст. 41 Земельного кодексу, житловим, житлово-будівельним і гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Крім цього, житлові, житлово-будівельні і гаражно-будівельним кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами. діючий Земельний кодекс не передбачає колективну форму земельної власності в кооперативному, акціонерному, корпоративному чи якому-небудь іншому виді. Це в свою чергу ускладнює вибір засобів забезпечення охорони та захисти прав на земельні ділянки, які передані у власність зазначених видів кооперативів для здійснення кооперативного житлового і гаражного будівництва та виконання вимог земельного законодавства при експлуатації зведених об’єктів на землях житлової та громадської забудови. Виходячи зі змісту спеціальної земельно-правової норми, за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування житловим, житлово-будівельним і гаражно-будівельним кооперативам, створеним після введення нового Земельного кодексу в дію, земельні ділянки зі складу земель житлової та громадської забудови передаються у власність або надаються в оренду. При цьому порівняння наведеної норми земельного закону з іншими земельно-правовими нормами, призводить до висновку про те, що передача земельних ділянок державної або комунальної власності новоутвореним кооперативам для цілей забудови може здійснюватися на праві власності тільки в порядку відводу. Згідно із вимогами ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу, надання земельних ділянок під забудову на орендних умовах може здійснюватися, як за договором оренди землі, наприклад, для організації тимчасової автостоянки, так за проектами їх відведення, наприклад, для зведення кооперативом довгострокової гаражної будівлі на землях житлової та громадської забудови, що знаходяться в запасі. Відповідно, орендне землекористування у таких випадках може бути короткостроковим і довгостроковим. Об’єктом права власності або права оренди кооперативів є конкретна земельна ділянка, із встановленими межами на місцевості. Розмір переданої або наданої кооперативу земельної ділянки під здійснення забудови та експлуатації зведених будівель, встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Він передбачаються в рішенні органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, і закріплюється в правовстановлюючому документі на земельну ділянку. Суб’єктами права власності або права тимчасового землекористування на умовах оренди є кооперативи як юридичні особи. Це означає, що житлові, житлово-будівельні та гаражно-будівельні кооперативи самостійно здійснюють надані їм земельні права, виконують покладені на них обов’язки і несуть по них відповідні види юридичної відповідальності. Члени кооперативу не відповідають за земельно-правові зобов'язання кооперативу, так само як і за інші їх зобов'язання. Використання земельних ділянок житловими, житлово-будівельними і гаражно-будівельними кооперативами в основному здійснюється на підставі права власності. Це визначається необхідністю зведення капітального житлового або гаражного будівництва на землях житлової та громадської забудови. Земельні ділянки для цілей житлового або гаражного будівництва із земель житлової та громадської забудови на праві власності надаються безоплатно. Однак слід підкреслити, що безоплатно провадиться тільки їх передача у власність. Діючий земельний закон надає житловим, житлово-будівельним і гаражно-будівельним кооперативам можливості набувати земельні ділянки на праві власності за цивільно-правовими угодами. Найбільш розповсюдженою цивільно-правовою угодою набуття кооперативами землі у власність є договір купівлі-продажу державних або комунальних земель, включаючи набуття земельних ділянок на земельних торгах. Це не виключає можливості їх придбання кооперативами за договором дарування, на основі прийняття спадщини та за іншими цивільно-правовими підставами. На зазначених засадах житлово-будівельні і гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки, які належать на праві приватної власності. 65.Земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків, їх правовий режим. 1. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. 2. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. 3. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. 4. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації. 66. Землі природно-заповідного фонду — це ділянки суші і водно¬го простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекре¬аційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду1. Вони є однією з категорій, що входить до складу земель України (п. «в» ст. 19 ЗК). Землі природно-заповідного фонду за своїм цільовим приз¬наченням складаються з двох видів: а) земель природних за¬повідників, національних природних парків, біосферних запо¬відників, регіональних ландшафтних парків, заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ; б) земель, на яких лю¬диною штучно створені ботанічні сади, дендрологічні та зо¬ологічні парки, парки—пам'ятки садово-паркового мистецтва. Відповідно до Земельного кодексу (глава 7) правовий ре¬жим цих земель складається з трьох видів: а) правового режи¬му земель природно-заповідного фонду; 6} правового режиму земель водно-болотних угідь, не віднесених до земель лісового та водного фондів; в) правового режиму земель, у складі яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.Природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні са¬ди, дендрологічні та зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами1. Заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, пар¬ки—пам'ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об'єкти природно-заповідного фонду, які створюються без ви¬лучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям та гро¬мадянам органами Міністерства екології та природних ресур¬сів України з оформленням охоронного зобов'язання. Землі, на яких розташовані природні заповідники, запо¬відні зони біосферних заповідників та національні природні парки, перебувають у державній власності. Землі з розташованими на них ботанічними садами, ден¬дрологічними та зоологічними парками, створеними до прийняття Закону України «Про природно-заповідний фонд України», не підлягають приватизації і можуть перебувати лише у державній або комунальній власності. У разі зміни форм власності на землю, на якій розташова¬ні заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, пар¬ки—пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання. Штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки—пам'ятки садово-паркового мис¬тецтва) на приватизованих землях можуть бути об'єктами приватної власності. Підставою для набуття права комунальної власності на землі природно-заповідного фонду є передача їх державою іншим суб'єктам права власності, а також придбання їх орга¬нами місцевого самоврядування в порядку, встановленому п. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Ук¬раїні» від 21 травня 1997 р. Землі природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених Земельним кодексом, Законом України «Про природно-заповідний фонд» та іншими актами законодав¬ства України, можуть використовуватися у природоохорон¬них, науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освітньо-виховних цілях, а також для потреб моніторингу навколиш¬нього середовища. Ці основні види використання земель та об'єктів природно-заповідного фонду, а також використання їх для заготівлі деревини, лікарських та інших цінних рос¬лин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливства, рибальс¬тва та ін. можуть здійснюватися лише за умови, що таке ви-користання не суперечить цільовому призначенню земель та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони земель, відтворення та використання природ¬них комплексів, розташованих на цих землях.На землях природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільово¬му призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти. Землі природних заповідників згідно зі ст. 150 ЗК України віднесено до особливо цінних. Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єк¬тів природно-заповідного фонду інших категорій та інших зе¬мель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються цим паркам у порядку, встановленому Законом України «Про при¬родно-заповідний фонд України» та статтями ЗК України. До складу території національ¬них природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників і землекористувачів. На території національних природних парків встановлю¬ється диференційований режим щодо охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціо¬нальним зонуванням. Землі регіональних ландшафтних парків. Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучен¬ня земельних ділянок у їх власників або користувачів. У разі необхідності вилучення земельних ділянок для потреб регіо¬нальних ландшафтних парків провадиться у порядку, вста¬новленому статтями ЗК України На землях цих пар¬ків запроваджується функціональне зонування у такому са¬мому порядку, як і на землях національних природних парків. Землі заказників. Найбільшу частину земель природно-заповідного фонду займають заказники1. Оголошення заказ¬ників проводиться без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів. На їх території обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, Оголо¬шення пам'яток природи та заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок у їх власників або користува¬чів. На території цих об'єктів забороняється будь-яка діяль¬ність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни їх первісного стану, а також порушує природні проце¬си, які відбуваються у природних комплексах. |