1. Право Европейского Союза самостоятельная правовая система, возникшая в результате усилий по строительству "единой Европы"
 Скачать 461.5 Kb.
|
|
Однако существуют два ограничения: 1. Так называемое «правило первого въезда»: первой страной, которую вы обязаны посетить в Шенгенской зоне, должна быть страна, выдавшая вам визу. 2. Длительность пребывания в разных государствах. Если целью поездки является посещение нескольких стран, то большую часть времени вы обязаны провести в стране, выдавшей визу. 1. Необхідно дотримувати правило першого в'їзду — можна перетинати кордон тільки тієї країни, в посольстві якої була отримана Шенгенська віза. Порушення цього правила викличе депортацію, а також заборону на відвідини країн Шенгенської зони. Винятком може стати тільки транзитне пересування. 2. Якщо ви плануєте відвідати відразу декілька країн Шенгенської зони, то візу необхідно оформляти в посольстві країни, в якій ви збираєтеся провести більше всього часу. В цьому випадку також діє правило першого в'їзду. 3. Шенгенська віза може бути одноразовою і багаторазовою. 4. Перелік документів на оформлення візи у всіх посольствах практично однаковий, проте є великі відмінності в термінах подання документів, виданні віз, а також у списках і вимогах документів, що подаються. 5. На територіях усіх країн Шенгенської зони ведеться загальна база осіб, що здійснювали які-небудь правопорушення. Тому, якщо у вас були якісь проблеми із законом в одній із країн Шенгенської угоди, то, швидше за все, вам відмовлять у в'їзді і в решті країн-учасниць. 6. Невиїзд з країни Шенгенської угоди є дуже серйозним правопорушенням, яке також спричиняє депортацію і заборону відвідування всіх країн-учасниць. 7. Національна Шенгенська віза країни дає право на в'їзд і перебування тільки в одній країні, а відвідування інших країн є незаконним і спричиняє депортацію і заборону на відвідування всіх країн Шенгенської угоди. 8. Національна Шенгенська віза видається у випадку, якщо в анкеті ви вказуєте, що збираєтеся відвідати тільки цю країну. 30 свобода предоставления услуг в ЕС. Ограничение права на свободу предоставления услуг в ЕС. Свобода предпринимательской деятельности в ЕС. Поддержка малого и среднего бизнеса в ЕС. Свобода предоставления услуг позволяет осуществлять экономическую деятельность на временной основе в том государстве ЕС, где субъект предпринимательской деятельности, который предоставляет услуги, или лицо, которое получает услуги, не имеют места делового обоснования. Договор о деятельности ЕС запрещает ограничения предоставления и получения услуг. Государства-члены могут ограничить свободу предоставления услуг исключительно с целью защиты публичного интереса. эта свобода предоставляется только, если не может быть применена свобода делового образования. Для этого спд ЕС может создавать офис и др инфраструктуры в стране пребывания исключительно з целью временного предоставления услуг. У спд обязательно должно быть место делового создания, хоть и в др стране. Спд получает аналогичные права и льготы, что и работники. Услуги включают деятельность: промышленного хар-ра; торгового хар-ра; ремесленников; лиц вольных профессий. Услыга должна иметь эк хар-р и вознаграждение. Государства ЕС могут ограничивать свободу предоставления услуг на собственной территории в случае, если это связано с осуществлением гос власти и в связи с охраной гос власти, гос безопасности и гражд здоровья. Ограничения: 1 банковские, страховые и транспортные услуги в соответствии со ст. 51 Договора о ЕС исключаются из сферы действия общих положений относительно свободы передвижения услуг. Для них созданы спец пр режимы. 2 каждый отдельный вид услуг должен быть либерализован. 3 государства имеют право ограничивать свободу передвижения услуг по мотивам общественного порядка, общест безопасности и охраны здоровья. Свобода делового обоснования включает в себя и свободу предпринимательской деятельности. Состоит из 2 элементов: право самост экономич деятельности граждан ЕС в любой стране ЕС другое, чем в стране происхождения; право на создание и управление спд в государствах-членах в соответствии с условиями, установленными зак-вом государств-членов ЕС для собственных физ и юр лиц. Свобода эта распространяется не только на граждан ЕС, но и на компании, основанные в соотв с зак-вом государств-членов ЕС. Фирма должна быть зарегистрирована в соотв с зак-вом члена ЕС и местом осуществления ее экономич деятельности должна быть территория государства-члена. В последние годы в рамках ЕС осуществляется системная политика поддержки малого и среднего предпринимательства, ориентированная на три главных звена, участвующих в создании и функционировании малого и среднего бизнеса: на конкретного человека, фирму и общество. Её главная цель - сбалансирование интересов государств и бизнеса. Главными целями регулирования и поддержки малого и среднего бизнеса в ЕС являются: • укрепление единого внутреннего рынка; • интернационализация предпринимательской деятельности на уровне предприятий; • устранение административных барьеров; • создание единого экономического пространства в ЕС путём унификации законодательной базы по малому бизнесу, усиления взаимодействия стран-членов ЕС по созданию экономического и валютного союзов в рамках ЕС. Национальная же политика в странах-членах ЕС имеет своей целью предоставление лучших условий для предпринимательской деятельности, увеличения конкурентоспособности и роста. Осознавая значимость мелкого и среднего бизнеса для Союза, в 1993 г. ЕС опубликовал "Белую книгу", в которой излагается европейская политика и стратегия в отношении этих предприятий. В ней малый и средний бизнес рассматривается как гарантия сохранения высокого уровня занятости, развитой системы социального обеспечения, интенсивной защиты окружающей среды и т.д. Другим фактором, определяющим политику поддержки мелкого и среднего бизнеса в ЕС, стала Европейская хартия для малых предприятий. Основой регулирования и содействия развитию малого и среднего предпринимательства стало создание для него режима наибольшего благоприятствования, а содержанием - создание государственными структурами экономических и правовых условий и стимулов его успешного развития, а также вложения в него материальных и финансовых ресурсов на льготных условиях. 31. Правові принципи вільного руху товарів в ЄС. Правові засади обмеження вільного руху товарів в ЄС. 17 лютого 1986 р.. у Люксембурзі Було підпісано Єдиний Європейський Акт, Який набравши чінності 1 липня 1987 р..ВІН доповнено Договір про ЄЕС статтею, у якій йшлось, Що Співтоваріство розпочне ДІЯЛЬНІСТЬ, необхідну для Створення внутрішнього ринку до 31 грудня 1992 року.Єдиний внутрішній ринок БУВ визначений Як простір без внутрішніх кордонів, у межах Якого буде забезпечено Вільний Рух товарів, ОСІБ, услуг та Капіталу. 3.1. Вільний рух товарів Принцип вільного руху товарів стосується Як промислових, так и сільськогосподарськіх та споживчих товарів, які булі віроблені чи відобуті в одній з держав-членів, а кож тих, які булі законно ввезені на теріторію Співтоваріства. Створення Спільного ринку Вимагай ліквідації митних перешкод у торгівлі Між державами-членами, а кож різноманітніх нетарифних бар'єрів: технічних, фіскальніх та Фізичних. Митні бар'єри Було остаточно скасовано у II половіні 1968 р.. 1 липня 1968 року Було встановлено Спільний митний тариф Щодо третіх країн. Щоб сделать можливіть Вільний Рух товарів, булі заборонені кількісні Обмеження (квоти, Заборона імпорту та експорту), а кож засоби, Що мают подібній ефект, Наприклад, технічні норми, положення про склад товару, тип пакування и т.д.. Усі товари на ринку Союзу підлягають однакових нормам та сертіфікаційнім Вимоги. Заборона кож податкова діскрімінацію, тобто стягнення з товарів, привезених з інших держав-членів податків віщіх, Ніж податки, які стягуються з подібніх національніх товарів. Заборона кож стягнення інших мит, які бі прямо чи опосередковано захіщалі віробніків подібніх товарів у даній державі-члені. Обмеження імпорту, експорту або транзиту товарів можут буті запроваджені Лише за умови, Що цього вімагають: міркування публічної моралі, Громадського порядку та безопасности, охорони здоров'я та людського життя, охорони тварин та рослин, охорони національного багатства, Яке має мистецько, історічну та археологічну Цінність, а кож охорони ПРОМИСЛОВОЇ та торговельної власності. Протікають, віщезгадані Заборона та Обмеження НЕ повінні буті засобой самовільної діскрімінації, Ані Приховане Обмеження торгівлі Між членами Співтоваріства.. Правові засади обмеження вільного руху товарів в ЄС. Обмеження дій перераховує підстави, керуючись якими держави-члени вправі вводити, кількісне обмеження наекспорт, імпорт і транзит товарів, а також заходи, рівнозначніім.Перечень таких підстав: Суспільна мораль, громадський порядок і громадська безпека, захист здоров'я і життя людей і тварин або збереження рослин; захист національних скарбів маютьякусь цінність; захист промислової та комерційноїсобственності.Указанние обмеження широкопріменяются.Суд в свох рішеннях по даному колу справ,перечитати розширювальне тлумачення підстав введенняобмежень у торгівлі. Принципы свободного движения товаров Основные нормы Римского Договора, касающиеся свободного движения товаров, немногочисленны. Трактовка трудностей не вызывает. Их всего две. Статья 30 Договора гласит: "количественные ограничения на импорт и все меры, имеющие аналогичное действие, без ущерба для последующих положений, запрещаются между государствами-членами". Статья 34 содержит такое же положение относительно экспорта. В приведенной формулировке наше внимание привлекают конечно же, три элемента: Принципы 1. Правило разумности (Если на уровне ЕЭС не были установлены единые стандарты, то на национальных уровнях они могут отличаться, что не должно служит препятствием для свободного движения товаров. В то же время могут иметь место и определенные ограничения, если это необходимо: а) для строгого финансового учета; б) охраны здоровья населения; в) обеспечения честной конкуренции; г) охраны интересов потребителя. 2. Второй принцип Кассис де Дижон вытекал из решения о том, что "товары, которые законно продаются в одном государстве - члене ЕЭС, должны считаться удовлетворяющими "обязательным требованиям" другого государства-импортера - члена ЕЭС". При этом ЕСП специально отметил, что не видит причины, по которой товар, законно произведенный и продаваемый в одной стране, не может поступать на рынок другой в рамках ЕЭС 33.Соціальна політика ЄС. Соціальна Хартія Європейського Союзу (1989). Політика зайнятості в ЄС. Соціальна політика Європейського Союзу має на меті сприян-ня зайнятості, поліпшення життя та праці трудівників країн-членів. Вона спрямована на забезпечення соціального захисту населення, встановлення партнерських відносин між управлінцями й працівни-ками, боротьбу з безпідставними звільненнями робітників. Серед цілей соціальної політики одне з чільних місць посідає поліпшення умов праці, захист здоров’я та безпека працівників. Ста-виться завдання забезпечити рівність чоловіків і жінок щодо можли-востей на ринку праці та ставлення до них на роботі. Передбачається захист робітників по закінченні строку дії їхнього контракту. Європейська комісія координує співпрацю держав-членів у таких напрямах: • зайнятість; • трудове законодавство та умови праці; • соціальний захист; • запобігання нещасним випадкам під час роботи та професій-ним хворобам; • гігієна праці; • права на асоціації та колективні договори між управлінцями та працівниками. • заходи щодо цих напрямків Комісія узгоджує з економічним і соціальним комітетом (ЕКОСОК). Целью Европейской Социальной политики является обеспечение достойного уровня жизни для всех граждан в активном и здоровом обществе. Политика направлена на помощь миллионам граждан ЕС, включая безработных, престарелых, людей с ограниченными физическими возможностями, людям, страдающим от социальной и расовой дискриминации. Основным инструментом реализации социальной политики является Европейский Социальный Фонд, который с 1957 года финансирует программы и проекты, способствующие созданию новых рабочих мест. Экономический и социальный комитет (ЭСК) был создан по решению Договора о ЕЭС. Его цель – в своих рамках обеспечивать представительство интересов различных категорий общества, адекватное их месту в экономической и социальной жизни. Состоит из представителей предпринимателей, потребителей, малых и средних предприятий, промышленных и сельскохозяйственных рабочих, научных работников, транспортников, ассоциаций по охране окружающей среды, лиц свободных профессий/ 1961, 1996, 1999 году вступила в силу Европейская социальная хартия (пересмотренная) Вона встановила основні права працівників і закріпила 13 основоположних принципів: • право переїжджати з метою пошуку роботи з однієї держави-члена до іншої; • право на справедливу винагороду; • право займатися будь-якою діяльністю на тих самих умовах, що застосовуються до працівників, які займаються такою самою діяльністю в країні перебування; • право на поліпшення рівня життя та умов праці; • право на соціальний захист, який надається національними системами, разом з мінімальним доходом для тих, хто не може влаштуватися на роботу, або тих, хто більше не користується правом на отримання допомоги у зв'язку з безробіттям; • право на свободу об'єднань та на укладання коллективного трудового договору; • право на професійну підготовку; • право чоловіків і жінок на однакове ставлення; • право працівників на отримання інформації і консультацій та право на участь у прийнятті рішень; • право на захист здоров'я та безпеку на робочому місці; • захист дітей та підлітків; • гарантований мінімальний стандарт рівня життя для людей похилого віку; • поліпшення соціальної та професійної інтеграції осіб, які не можуть працювати за станом здоров'я. Важным шагом в развитии социальной политики стало принятие в 1997 году Европейской стратегии занятости. В соответствии с ней государства ЕС ежегодно принимают годовой план по улучшению ситуации на рынке труда, касающийся отдельных отраслей экономики. Итак, теперь Европейская стратегия занятости основана на следующих четырех компонентах: 1. Объединенные рекомендации для экономического роста и занятости (одновременно с данными рекомендациями теперь представляются также указания для макроэкономической и микроэкономической стратегий ЕС на период в три года); 2. Национальные программы реформ для каждой страны; 3. Ежегодный отчет Еврокомиссии об экономическом росте и занятости, в котором анализируются 25 новых национальных программ реформ, которые были представлены государствами-членами ЕС; 4. Любые рекомендации, принятые Советом. При этом приоритетными направлениями являются наука и исследования, образование, занятость, борьба с бедностью, а также защита окружающей среды новая стратегия приходит на смену предыдущему 10-летнему плану, многие положения которого так и не удалось реализовать. В задачах на ближайшие годы – борьба с бедностью, повышение конкурентоспособности и развитие инноваций. Однако помешать движению к цели могут внутренние разногласия. Для реалізації європейської стратегії зайнятості Люксембурзький саміт розробив новий, так званий «відкритий метод координації», коли замість примусових постанов використовується добровільна співпраця і «м'які постанови». Комісія та Рада міністрів щороку аналізують політику зайнятості держав-членів і оприлюднюють «Спільний звіт». Далі Комісія пропонує, а Рада затверджує «Головні напрямки щодо зайнятості», на підставі яких країни ЄС розробляють національні «Плани дій щодо зайнятості». Допомагає Раді в цій роботі Комітет із зайнятості, також створений згідно з Амстердамським договором на заміну Комітету з зайнятості та ринку праці, створеного 1996року. Комітет із зайнятості моніторить політику держав членів у сфері зайнятості та ринків праці, сприяє її координації та висловлює свою думку. До нього входять по два представника від кожної держави-члена і два представника від Комісії. 2000 року відбувся Лісабонський самміт Європейської Ради, яким було ухвалено ключовий стратегічний документ ЄС – «План економічного та соціального оновлення для Європи до 2010 року», що в широкому вжитку отримав назву Лісабонської стратегії. Згідно з Лісабонською стратегією, передбачалося до 2010 року перетворити економіку Європейського Союзу на найефективнішу у світі структуру, орієнтовану на розвиток і залучення високих технологій, шляхом:
Отже, Лісабонською стратегією забезпечення повної зайнятості визначено ключовою метою економічної та соціальної політики, а її успішну реалізацію – одним з головних пріоритетів Союзу. Відзначимо також, що після розробки Лісабонської стратегії саме на її виконання було орієнтовано інші європейські програми в галузі зайнятості. Виконання високих цілей поставлених перед об’єднанням пов’язано з проведенням структурних реформ, що є об’єктом глибоких досліджень з боку провідних наукових та аналітичних інституцій, які здійснюються на замовлення структур Євросоюзу. 34 европейские стандарты для компаний. Поддержка малого и среднего бизнеса в ЕС |