1. Право Европейского Союза самостоятельная правовая система, возникшая в результате усилий по строительству "единой Европы"
 Скачать 461.5 Kb.
|
|
Східне партнерство, яке було започатковано 7 травня 2009 року протягом спеціального саміту в Празі, є специфічним східним виміром Європейської політики сусідства. Учасниками цієї програми є 27 країн-членів ЄС, а також Вірменія, Азербайджан, Білорусь (участь якої залежатиме від розвитку її відносин із ЄС), Грузія, Республіка Молдова й Україна. Хоча східні партнери мають неідентичні цілі стосовно ЄС, усі вони намагаються зміцнити свої відносини з Європейським Союзом. Таким чином, Східне партнерство стало відповіддю ЄС на виклики і прагнення країн-партнерів. ЄС пропонує своїм партнерам нові угоди асоціації, що можуть включати договори щодо зони вільної торгівлі для тих країн, які здатні й прагнуть до цього; поступову інтеграцію в економіку ЄС; полегшення подорожування до ЄС шляхом послідовної лібералізації візового режиму, що супроводжуватиметься заходами по боротьбі з нелегальною імміграцією. Партнерство також сприятиме підтримці демократії та належного врядування, посиленню енергетичної безпеки, стимулюванню економічного і соціального розвитку, проведенню секторальних реформ, захисту навколишнього середовища і заохоченню міжкультурного діалогу. Крім цього, Східне партнерство запропонує додаткове фінансування для проектів, спрямованих на усунення соціо-економічних дисбалансів і підвищення стабільності в країнах-партнерах. Східне партнерство надає як двосторонні, так і багатосторонні можливості посиленої кооперації. Країни-партнери будуть наближатися до ЄС з оглядом на їхні індивідуальні можливості, але разом із тим вони зможуть інтенсивніше співпрацювати над питаннями, пов’язаними з ЄС, матимуть змогу обмінюватися своїм досвідом і найкращими практиками. 47. Правові засади розширення ЄС. Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям. Копенгагенські критерії — критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданніЄвропейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб в державі дотримувалися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський союз). Також в країні має бути конкурентоздатна ринкова економіка, і повинні признаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу. Критерії, яким мають відповідати країни-кандидати на вступ до Європейського Союзу (Копенгагенські критерії), були схвалені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені у червні 1993 р. і включають в себе: І) стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини, повагу і захист національних меншин (політичні критерії); ІІ) наявність дієвої ринкової економіки і здатність витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у межах ЄС (економічні критерії); ІІІ) здатність узяти на себе зобов’язання, що випливають з членства в ЄС, включаючи суворе дотримання цілей політичного, економічного, валютного союзу (інші критерії). Копенгагенська Європейська Рада дійшла висновку, що країни-кандидати мають бути здатними взяти на себе зобов’язання членства в ЄС у контексті відповідності цілям Договору про Європейський Союз, включаючи політичний, економічний і валютний Союз. Спільна зовнішня політика і політика у сфері безпеки є головними складовими політичного союзу ЄС. Важливим сегментом ЄС є Європейський економічний і валютний союз (ЕВС). Однак слід розрізняти участь у валютному союзі, обов’язковому для усіх членів ЄС, і прийняття євро як єдиної валюти. Від нових членів не вимагається прийняття євро як єдиної валюти, навіть якщо вони беруть участь у ЕВС. Участь у ньому сприятиме розвитку країн-кандидатів, прийняттю у перспективі євро як єдиної валюти для усіх членів ЄС. Входження у ЕВС передбачає три стадії: 1) стадія підготовки до приєднання – період до приєднання; 2) стадія приєднання – період від приєднання до прийняття єдиної валюти; 3) остання стадія – впровадження євро. Стадія підготовки до приєднання. На цій стадії країни-кандидати реформують свою економіку з метою її приведення відповідно до Копенгагенських економічних критеріїв щодо дієвої ринкової економіки і здатності витримати конкурентний тиск і дію ринкових сил у рамках ЄС. Стадія приєднання. На момент приєднання нові держави-члени будуть учасниками ЕВС і повинні діяти відповідно до Розділу VII Договору про заснування Європейського Співтовариства. Виконавши маастрихтські критерії зближення (конвергенції), які стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок, и т.д. Остання стадія (впровадження євро). Участь держав у зоні євро вирішується у світлі виконання країнами необхідних умов для прийняття єдиної валюти після перевірки досягнення високого рівня зближення. Згідно з рішенням Європейської Ради у Люксембурзі в 1997 р., ЄК було запропоновано подавати щорічні звіти про досягнутий прогрес країн-кандидатів у процесі приєднання з відповідними висновками. У них Комісія аналізує відповідність реформ, що проводяться у країнах-кандидатах з 1997 р., Копенгагенським критеріям. При цьому ЄК бере до уваги лише вжиті заходи, а не ті, що готуються. Це є універсальним методом, який дає можливість на основі об’єктивного підходу порівняти й оцінити реальний прогрес країн на шляху вступу до ЄС. Оцінка реального прогресу проводиться на підставі різних джерел інформації: - інформації, наданої країнами-кандидатами з метою внесення коректив до Висновків Комісії; - інформації, отриманої під час зустрічей у рамках Європейських угод і перевірки адаптації законодавства; - звітів Європейського парламенту, оцінках держав-членів, роботі міжнародних організацій, зокрема Ради Європи і ОБСЄ, міжнародних фінансових інститутів і неурядових організацій. Хорватія розпочала переговори у жовтні 2005 року. У 2013 році запланований вступ Хорватії до ЄС.[1] з 14 квітня 1987 р. Туреччина є офіційним кандидатом (Республіка Македонія отримала офіційний статус кандидата у грудні 2005 року.Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн у різний час також подавали заяви про вступ до Європейського Союзу. Однак через ті чи інші причини (зокрема, негативні результати референдумів у Норвегії) так і не стали його членами. Однак ці країни є членами єдиної економічної зони ЄС без набуття членства. Чорногорія отримала статус офіційного кандидата 17 грудня 2010 року.Сербія отримала статус офіційного кандидата 1 березня 2012 року.[4]Албанія, Боснія і Герцеговина офіційно визнані потенційними кандидатами. 48 лиссабонский договор 2007 (общая характеристика) Лиссабонский договор (официальное название — «Лиссабонский договор о внесении изменений в Договор о Европейском союзе и Договор об учреждении Европейского сообщества» — международный договор, подписанный на саммите ЕС 13 декабря 2007 года в Лиссабоне. Договор вступил в силу 1 декабря 2009 года. Призван заменить собой не вступившую в силу Конституцию ЕС и внести изменения в действующие соглашения о Европейском союзе в целях реформирования системы управления ЕС. Чтобы двигаться дальше, было необходимо серьёзно упростить структуру коллективных органов, принципы и порядок их работы, сделать их деятельность более понятной и прозрачной. На решение этой двуединой задачи и направлен Лиссабонский договор. Текст Договора вносит изменения в три основополагающих документа ЕС: Договор об учреждении Европейского сообщества (Римский договор, 1957 г.), Маастрихтский договор, 1992 г. и Договор об учреждении Европейского сообщества по атомной энергии, 1957 г. После подписания и ратификации Договор о реформе перестаёт существовать как единый текст, а нововведения инкорпорируются в три перечисленные выше документа. Договор о реформе структурно состоит из преамбулы, 7 статей, 13 протоколов и 59 деклараций. В статье 1 характеризуются изменения, которые вносятся в Договор о ЕС (стр. 3 — 40), в статье 2 — изменения в Договор об учреждении европейского сообщества (стр. 41 — 150), в статье 3 перечислены заключительные положение (стр. 151—152). «Европейский союз становится правосубъектным». Договором закреплена следующая процедура по заключению международных соглашений от лица ЕС: Совет ЕС дает согласие на проведение переговоров после получения на то соответствующих рекомендаций Еврокомиссии и Высокого представителя по внешней политике и политике безопасности, он также назначает главу делегации или представителя от ЕС и принимает решение о подписании договора. Европейский парламент имеет совещательную роль, за исключением положений договора, к которым применимы юридические процедуры, и соглашений о присоединении к Европейской конвенции по защите прав человека и основных свобод. Договор о реформе изменяет название Договора об учреждении Европейских сообществ на Договор о функционировании ЕС, чем напрямую связывает его с Договором о ЕС и целями, которые он ставит перед объединённой Европой. Таким образом, принципы, рассматривавшиеся ранее как декларативные: защита граждан ЕС по всему миру, экономическое, социальное и территориальное единство, культурное многообразие и др., — наряду с социальными целями, становятся основополагающими задачами политики ЕС. Задачей ЕС также становится создание «внутреннего рынка» и достижение целого ряда целей: полная занятость, социальный прогресс, высокий уровень защиты окружающей среды, борьба против дискриминации, социальная справедливость, защита прав детей и т. д. Институциональные изменения пост постоянного председателя Европейского совета, который будет избираться европейскими лидерами сроком на 2,5 года с возможностью переизбрания на второй срок. Постоянный председатель Европейского совета будет представлять Союз во внешней политике в рамках своих полномочий и по вопросам Общей внешней политики и политики безопасности, что не умаляет роли Верховного представителя. «Европейский парламент осуществляет законодательные функции и функции, связанные с бюджетом ЕС, совместно с Советом». Европарламенту поручено избрание председателя Еврокомиссии. С 2009 г. вводится новая система распределения мест в Парламенте. Евросовет становится полноценным институтом Союза. Он состоит из глав государств или правительств государств-членов, его председателя и председателя Комиссии. В работе будет участвовать Верховный представитель Союза по иностранным делам и политике безопасности. Если раньше председатель назначался по принципу ротации каждые полгода, то теперь Евросовет будет избирать его квалифицированным большинством на срок два с половиной года. Председатель Евросовета будет представлять Союз во внешней политике в рамках своих полномочий и по вопросам общей внешней политики и политики безопасности, что не умаляет роли Высокого представителя. Совет. Изменения, прежде всего, касаются новой системы голосования по принципу квалифицированного большинства. Комиссия Европейских сообществ официально переименовывается в Европейскую комиссию. Комиссия, действующая с 2009 по 2014 гг., будет состоять из одного представителя от каждого государства-члена, в том числе и Верховного представителя по внешней политике и политике безопасности. Европейский Совет по согласованию с председателем Еврокомиссии, квалифицированным большинством назначает верховного представителя Союза по внешней политике и политике безопасности. он будет возглавлять Совет по международным отношениям. Верховный представитель одновременно также является одним из вице-председателей Комиссии, в сферу компетенции которого входят внешние связи ЕС с миром. В соответствии с Лиссабонским договором, Суд ЕС состоит из Европейского суда (высшая инстанция), Суда общей юрисдикции (первая инстанция) и Трибунала гражданской службы. От каждого государства в нём будет представлен один судья; в нём также будут представлены 11 генеральных адвокатов (на данный момент — восемь). Судьи и адвокаты выбираются из числа выдающихся личностей и назначаются с общего согласия правительств стран-членов на шесть лет после консультаций со специальным комитетом. ЕС обладает исключительной компетенцией в вопросах «определения и проведения общей внешней политики и политики безопасности», определения действий для «поддержки, координации или дополнения действий, предпринимаемых государствами-членами, но без ущемления их компетенций в этих областях» (Ст. 2 Римского договора). Вопросы функционирования таможенного союза, внутреннего рынка; монетарной политики государств-членов, официальной валютой которых является евро; общей коммерческой политики и заключения международных договоров в ряде случаев также относятся к ведению Союза. К сферам совместной компетенции Договор относит функционирование внутреннего рынка, социальную политику, экономическую, социальную и территориальную политику сплочения, сельское хозяйство и рыболовство, проблемы окружающей среды, защиту потребителей, транспорт, энергетику, пространство свободы, безопасности и правопорядка, общие проблемы здоровья населения, исследования, технологическое развитие, космическое пространство, развитие сотрудничества и гуманитарной помощи, координацию вопросов занятости и социальной политики в странах-членах. В следующих областях Союз будет оказывать поддержку государствам-членам: защита здоровья населения, промышленность, культура, туризм, образование, проблемы молодёжи и спорт. |