1. Право Европейского Союза самостоятельная правовая система, возникшая в результате усилий по строительству "единой Европы"
 Скачать 461.5 Kb.
|
СоставКомитет состоит из 344 членов, назначенных на 5-летний срок (возобновляемый) правительствами стран Европейского союза, которые принимают решения в условиях полной политической независимости. Комитет регионов назначает президента комитета из числа представителей на срок в два года. Президент возглавляет пленарные сессии и представляет комитет во внешнем мире. Роль Комитета регионов Роль Комитета регионов состоит в том, чтобы высказывать и отстаивать точку зрения регионов в ходе законотворческого процесса Сообщества. Краеугольный камень работы комитета составляет оценка с точки зрения интересов регионов предложений Европейской Комиссии. Комитет регионов, кроме того, помогает Европейскому Союзу двигаться вперед, так сказать, ''гладко'', охраняя ''принцип субсидиарности'', согласно которому Союз не вмешивается в дела отдельных государств, если действия Сообщества в данном вопросе не могут быть более эффективными, чем действия национальных, региональных или местных властей. Контролируя надлежащее применение этого принципа, Комитет регионов повышает эффективность деятельности Сообщества и защищает прерогативы регионов в тех вопросах, которые их касаются. Европейские Комиссия и Совет обязаны консультироваться с Комитетом регионов в вопросах, которые имеют непосредственное отношение к деятельности местных и региональных властей. К таким вопросам относятся: - экономическое и социальное единство (региональная политика и Структурные фонды); - трансевропейский транспорт, телекоммуникации и энергетические сети; - здравоохранение; - образование, молодежь и культура; - политика трудовой занятости, профессиональное обучение и социальная политика; - окружающая среда; - транспорт. Говоря обобщенно, Европейские Совет, Комиссия или Парламент могут консультироваться с Комитетом регионов всякий раз, когда они считают это необходимым. В свою очередь, комитет может по собственной инициативе выдвигать предложения, касающиеся определенных сфер деятельности (например, сельское хозяйство, защита окружающей среды или городская политика). Эти предложения затем представляются на рассмотрение Комиссии, Совета и Парламента. Организация работы Члены Комитета регионов рассредоточены по специализированным комиссиям, ответственным за подготовку пяти пленарных заседаний ежегодно, в ходе которых определяется генеральная политика комитета, утверждаются заявления, вырабатывается общая точка зрения по различным вопросам. Комиссий в Комитете регионов шесть: - Комиссия по единой территориальной политике (COTER) - Комиссия по экономической и социальной политике (ECOS) - Комиссия по жизнеспособному развитию (DEVE) - Комиссия по культуре и образованию (EDUC) - Комиссия по вопросам Конституции и европейскому управлению (CONST) - Комиссия по Внешним сношеням (RELEX). Работа комитета и его комиссий организуется силами Бюро, которое включает в себя президента комитета, 35 членов комитета и лидеров партийных фракций комитета. Генеральный секретариат ответственен за администрирование работы комитета. 14. Роль Суду ЄС в європейській інтеграції. Суд ЄС займає важливе місце в інституційній системі Європейського Союзу. Його особливе положення визначається завданнями, які були покладені на цей інститут Договорами про заснування Європейського Співтовариства. Так, протягом всієї історії свого існування Суд ЄС був покликаний забезпечувати дотримання права при тлумаченні і застосуванні положень установчих договорів. Для цих цілей Договори наділили Суд юрисдикцією, яка здійснювалася ним як в рамках позовного провадження, так і в рамках преюдиціальне процедури. Суд ЄС був уповноважений не тільки вирішувати спори, пов'язані із застосуванням права ЄС, але й виносити рішення про дійсність норм вторинного права ЄС, заодно давати обов'язкове тлумачення як положень установчих договорів, так і вторинного права ЄС Суд Европейского сообщества не только формирует концепцию, но и обеспечивает соблюдение общих принципов права всеми институтами Европейских сообществ и государствами-членами, что, с одной стороны, позволяет укрепить легитимность Сообществ и Союза и их правовой системы, а с другой стороны, способствует более динамичной интеграции. Европейский Союз с самых первых лет своего существования располагает самостоятельной и авторитетной "ветвью" судебной власти, на вершине которой находится Суд Европейских сообществ. Будучи не только правоприменительным, но и правотворческим институтом, Суд сыграл выдающуюся роль в утверждении основополагающих начал правопорядка Сообщества и Союза, таких как принципы верховенства и прямого действия, приоритет основных прав человеческой личности, последовательная защита от нарушений "свобод" внутреннего рынка (свободы движения товаров, лиц, услуг и капиталов). Судебная практика, созданная Судом, - одна из важнейших категорий источников права Европейского Союза, распространяющая действие на все государства-члены и их органы правосудия (см. вопрос N 28). Изучение этой практики - неотъемлемый элемент подготовки любого европейского юриста. Посредством своих нормативных (прецедентных) решений Суд Европейских сообществ последовательно усиливает федеративные черты Союза, что выразилось в признании им Договора о ЕС 1957 г. "конституционной хартией", а самого себя - "конституционным судом". "Истина состоит в том, что с течением лет Суд постепенно создал образование конституционного типа, затушевывая при этом элементы, которые относили Сообщество к классическому международному правопорядку"*(99). Результаты указанной деятельности консолидированы в Лиссабонском договоре 2007 г. о реформе Европейского Союза (см. вопрос N 17). Вступление в силу Лиссабонского договора также должно привести к дальнейшему возрастанию юрисдикции союзных судов. 15 прецедентное право ЕС В рамках интеграционного процесса сформировались два важнейших судебных органа - Европейский Суд по правам человека и Суд Европейских сообществ. По мере эволюции в ЕС утверждается трехзвенная структура. Каждая из судебных инстанций играет в пределах своей компетенции важную роль в нормотворческом процессе. Особую категорию источников права ЕС образуют решения Европейского суда. С одной стороны решения Суда нельзя безусловно относить к вторичному праву: формально, согласно Договору о ЕС, Европейский Суд не является правотворческим органом, его задача - обеспечивать «сохранение единообразия права Сообщества при толковании и применении настоящего Договора» (ст.164 Договора о ЕС). Однако Суд не ограничивается ролью только правоохранительного органа ЕС. Судебная система ЕС с подписанием Ниццского договора 2001 г. включает Суд ЕС, Суд первой инстанции и специализированные судебные палаты. Ведущую роль в нормотворческой деятельности сохраняет Суд ЕС, выполняющий функции верховного, конституционного и кассационного суда ЕС. Суд ЕС толкует основные положения учредительных договоров и иных нормативно-правовых актов и формулирует автономные понятия и концепции, которые дополняют и уточняют положения нормативно-правовых актов и вводят в действие новые принципиально важные для развития интеграционного права положения. Нередко положения, разработанные и введенные в практику Судом, получают в последующем закрепление в нормативно-правовых актах.Еще на этапе становления Европейского Союза в его правовой системе появилась третья, особая группа источников, состоящая из решений наднациональных судов (главным образом, Суда Европейских сообществ). Совокупность этих решений в западной доктрине обозначают терминами "прецедентное право" (англ. case law) - в странах англосаксонской правовой семьи (Великобритания, Ирландия)*(53) или "судебная практика" (франц. jurisprudence) - в странах континентальной Европы (остальные государства-члены)*(54). Прецедентное право/судебная практика Европейского Союза создается в ходе толкования Судом положений учредительных документов и других источников первичного и вторичного права организации. Давая официальное толкование, Суд, однако, не только разъясняет смысл действующих правоположений, но и весьма часто выводит из них новые принципы и нормы. Именно таким путем были сформулированы принципы верховенства и прямого действия права Европейского Союза (см. вопрос N 20), многие "общие принципы права Сообщества" (см. вопрос N 21), а также значительное число более специальных норм, действующих в рамках отдельных отраслей права Союза. Установленные Судом правила в дальнейшем служат источником, который используется при разрешении дел судебными органами всех государств-членов. Суд Европейских сообществ, со своей стороны, также руководствуется принципами и нормами, установленными им ранее. По этой причине в новых решениях Суда постоянно можно встретить ссылки на "сложившееся прецедентное право", "установившуюся судебную практику". В то же время Суд формально не связан своими правовыми позициями, может изменять их. Правда, он делает это обычно весьма осторожно и постепенно, в эволюционном порядке. Существующее ныне прецедентное право Союза останется в действии и после вступления в силу Лиссабонского договора 2007 г. (см. вопрос N 17). Можно предполагать, что роль этой группы источников продолжит возрастать в связи с предусмотренным Лиссабонским договором расширением юрисдикции союзных судов. Источниками становятся те части судебных решений, которые толкуют положения учредительных договоров. Прецедентный характер суда ЕС и общего суда относится не к самим этим судам, а к нац судам. Здесь було б важливим відзначити цікавий парадокс, пов'язаний з тим фактом, що, незважаючи на те, що серед 27 держав-членів Євросоюзу тільки Великобританія є країною прецедентного права, існує також великапрецедентна практика і у Суду ЄС. У 1960-х рр.., В значній мірі непоміченим і не особливо обгрунтовано будь-якої юридичної риторикою, Суд ЄС почав посилатися в своїх рішеннях на свої ж прецеденти. Хоча ні правова теорія, ні правова культура ніколи б не могли передбачити, що міжнародний суд, що складається з суддів, що представляють держави романо-германської системи права, буде застосовувати у своїй діяльності прецеденти, їх використання Судом ЄС з роками тільки зростала. У 1962 році Суд ЄС вперше послався на прецедент у сфері «вільного переміщення товарів». З тих пір, число справ, що грунтуються хоча б частково на прецеденті, стійко підвищувався. До кінця 20 століття Суд ЄС посилався на прецедент в більш ніж 90% аналізованих ним справ.Використання прецедентів - не маленька технічна варіація, а скоріше необхідна попередня умова для продовження процесу європейської правової інтеграції, яка, як було вже сказано, призвела до створення європейської правової сістеми.Історіческі, Суд ЄС виявився здатним на значне звершення. C небагатьма винятками, Суд ЄС зумів стати гегемоном у питаннях інтерпретації і переконати основних учасників правовоотношеній в сфері європейського законодавства визнати основні принципи його доктрини і його положення кінцевого арбітра в питаннях конституційних визначень ЄС. Це сталося не відразу, і не однозначно. 17 Порядок судочинства в Суді ЄС. Порушення справи починається з подачі позовної заяви. Позовна заява повинна в обов'язковому порядку включати в себе : повне найменування і постійне місце перебування позивача; вказівку сторони, проти якої направлений позов; визначення предмета спору і опис причин, що його викликали; висновки, до яких приходить позивач, а також перелік доказів, якщо вони мають місце. Всі необхідні додаткові процесуальні документи, в тому числі свідоцтва та інші акти, включаються в досьє, яке додається до позовної заяви. Якщо позивачем є приватна особа, вона призначає адвоката або спеціального представника, якому доручається ведення справи. Прийняття справи до розгляду супроводжується вказівкою інстанції, яка розглядає справу по суті. Розгляд справ преюдиціального порядку і суперечок між державами-членами та інститутами в обов'язковому порядку передається пленуму Суду ЄС. На пленарні засідання виносяться також справи, в яких привілейовані позивачі (держави-члени та інститути) є однією із сторін, особливо в тому випадку, якщо така вимога заявлено безпосередньо державою-членом або інститутом ЄС. Всі інші справи розглядаються палатами. Процедура розгляду справ у Суді складається, як правило, з двох стадій. Перша - письмова стадія включає в себе обмін документами і заявами між сторонами. На цій стадії Суд може запитувати додаткову документацію та висновок експертів. Спеціально призначається суддя-доповідач або його заступник. Узагальнену оцінку справи готує спеціально призначений для його вивчення генеральний адвокат (останнє правило не відноситься до СПІ та ТПС в яких інститут генеральних адвокатів відсутній). Протягом трьох тижнів має бути призначений судовий розгляд. Усна стадія включає в себе виклад справи і претензій зацікавленими сторонами, яке може супроводжуватися питаннями з боку суддів, адресованими адвокатам або представникам сторін спору.Мова, яка використовується в ході розгляду справи, може бути будь-яким з офіційних мов ЄС. Цією ж мовою виноситься і рішення. Сторони мають бути представлені на всіх стадіях розгляду справи. Суд вправі запитувати подання ними додаткових відомостей або документів, при необхідності він може запрошувати свідків і експертів, а одно виїжджати безпосередньо на місце. Прийняття подібних заходів оформляється винесенням ухвали і повністю залежить від розсуду Суду. Діючі процесуальні правила передбачають можливість вступу в справу третіх осіб, як на стороні позивача, так і на стороні відповідача, якщо вони можуть довести або підтвердити свій прямий інтерес у даній справі. Подібна заява про вступ у справу може мати місце не пізніше трьох місяців з дня опублікування сповіщення по даному позові. Прийнятність такого роду заяви про вступ у справу визначається Судом. Кожна із сторін у справі може просити Суд винести рішення про вжиття заходів щодо забезпечення позову, які, не вирішуючи наперед рішення по суті, повинні попередити наступ непоправних наслідків, які завдають збитків однієї зі сторін. Такого роду тимчасові заходи здійснюються на основі ухвали Суду. Схожим є також прохання будь-якої із зацікавлених сторін про тимчасове призупинення виконання акту, що оскаржується зацікавленими сторонами. Рішення з цього питання також виноситься Судом у формі ухвали. Найбільш часто вони зустрічаються в практиці СПІ. Рішення по суті розглянутої справи виноситься Судом (пленумом чи палатою) у закритому порядку. Таємниця нарадчої кімнати - одне з абсолютних правил судочинства. Розголошення таємниці дорадчої кімнати складає серйозне правопорушення, яке тягне за собою можливість застосування адміністративних санкцій аж до зміщення з посади судді. Рішення Суду ЄС є остаточним і оскарженню не підлягає. Рішення СПІ можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Суду ЄС протягом двох місяців після прийняття рішення Судом першої інстанції. Правом оскарження володіє кожна з сторін спору, а також треті особи, які можуть підтвердити нанесення їм безпосередньо збитку прийнятим рішенням. Подача касаційної скарги не зупиняє виконання рішення. Якщо особа, яка подала касаційну скаргу, вважає бажаним призупинення виконання рішення, вона може просити про це Суд ЄС, який виносить відповідну ухвалу. При оскарженні Суд ЄС розглядає тільки питання права. Підставами для оскарження можуть служити відсутність компетенції у СПІ, процесуальні порушення, які завдали збитків інтересам позивача, а так само порушення матеріального права ЄС. При оскарженні Суд ЄС може прийняти справу до свого власного розгляду, винести самостійне рішення, він може також повернути справу для розгляду в СПІ і, нарешті, він може відмовити в задоволенні скарги: У тих випадках, коли скарга є явно неприйнятною або необґрунтованою, Суд обмежується винесенням відповідної ухвали. Виконання рішень проводиться у відповідності з процесуальними правилами країни, в якій це рішення підлягає виконанню. 17. Преюдиціальна процедура. Преюдиціальні запити (справи непрямої юрисдикції). Справи непрямої юрисдикції - це ті справи, які Суд Європейських співтовариств розглядає за запитами судових органів держав-членів. Якщо національний суд стикається з необхідністю застосувати норму права ЄС, то він може, а в ряді випадків зобов'язаний, спочатку звернутися до Суду ЄС за офіційним роз'ясненням. Такого роду запити судових органів держав-членів називаються преюдиціальними (тобто вони прямують до моменту винесення остаточного постанови по справі). На відміну від справ прямої юрисдикції Суд в даному випадку не виносить рішення по суті конфлікту (це робить національний суд на підставі власної оцінки фактичних обставин справи). Роль Суду іншого плану: він покликаний вирішити правову колізію або неясність, з якою стикаються органи правосуддя держав-членів в ході застосування юридичних норм ЄС. Рішення Суду є обов'язковим для національного суду, який направив преюдиціальний запит. Воно також служить прецедентом для всіх інших судів, які стикаються з аналогічними проблемами в своїх країнах. Тим самим завдяки цьому забезпечується однаковість судової практики на території ЄС. Цілі преюдиціальних запитів : По-перше, вони можуть подаватися з метою отримати роз'яснення змісту норм установчого договору та правових актів інститутів Європейського Союзу та Європейського центрального банку - запити про тлумачення (п. «а» і «b» ст. 234) . По-друге, метою преюдиціального запиту може служити оспорювання актів вторинного права з причини їх ймовірного протиріччя установчого договору ЄС - запити про відповідність правових актів інститутів і ЄЦБ установчого договору (п. «b» ст. 234). Якщо національний суд при розгляді конкретної справи приходить до висновку, що регламент, директива або інший правовий акт інститутів ЄС суперечить установчим договорам, він не вправі сам оголошувати його недійсним. У подібних обставинах судовий орган держави-члена призупиняє розгляд справи і направляє преюдиціальний запит до Суду ЄС. За підсумками розгляду запиту Суд може оголосити, що відповідний акт не. підлягає застосуванню. Таким чином, з; допомогою преюдиціальних запитів з'являється можливість оскаржувати рішення інститутів і після закінчення строку позовної давності, для подачі позовів про анулювання, який дуже короткий (два місяці). За допомогою того ж механізму фізичні та юридичні особи | можуть добитися розгляду Судом питання про «неконституційність» регламентів і директив, тобто нормативних актів, які вони не можуть оскаржувати безпосередньо. У відповідності зі ст. 234 Договору про ЄС направляти преюдиціальні запити можуть як суди, так і трибунали держав-членів. Поняття «трибунал» охоплює органи, що здійснюють юрисдикцію за певними справах, але не входять до системи судової влади держав-членів, наприклад Імміграційний трибунал Великобританії. Напрямок преюдиціального запиту - право національного суду, трибуналу, яке він реалізує на будь-яких стадіях процедури як за власною ініціативою, так і за ініціативою осіб, які беруть участь у справі: позивача, відповідача, підсудного і т.д. Однак для судів і трибуналів вищих інстанцій, тобто для тих «рішення яких не підлягають оскарженню згідно з національним правом» (це не завжди верховний або аналогічний суд) направлення даного запиту перетворюється в обов'язок (абз. 3 ст. 234). Від цього обов'язку вони звільняються тільки в тому випадку, коли правова проблема вже була врегульована. 18 общий суд: состав и порядок судопроизводства. Компетенція общего суда Бывшее название – суд первой инстанции. Он не является самостоятельным органом или институтом ЕС. Подчиняется суду ЕС. |