1. Предмет І методологія курсу спо
 Скачать 420 Kb.
|
|
1.Предмет і методологія курсу «СПО» Предмет навчальної дисципліни адекватно визначено органічною її юридичною проблематикою, навчальним матеріалом. Предмет складається із знань про компетенцію та діяльність уповноважених державних органів, а також про діяльність недержавних структур, які співпрацюють у системі правового захисту та правової охорони. Зазначена дисципліна є універсальною, ввідною до загальнотеоретичних і спеціальних навчальних дисциплін, таких як теорія держави та права, конституційне право, цивільний процес, кримінальний процес тощо. Основну увагу, безперечно, приділено організації судових і правоохоронних органів, які посідають центральне місце в державній системі захисту й охорони конституційних цінностей і мають найбільшу вагу в механізмі держави. Значну увагу приділено також питанню статусу посадових осіб, їхній відповідальності та соціальному захисту. Таким чином, предмет навчальної дисципліни "Суд, правоохоронні та правозахисні органи України" було б правильно визначити як систему знань про компетенцію та принципи судової, правоохоронної та правозахисної діяльності, про напрями й завдання державних органів і служб у сфері охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також про взаємодію між ними й державними органами різних гілок влади. Особливо важливе місце посідає судова система. Тому в межах курсу викладенню питань, пов'язаних із правосуддям, здійсненням судочинства в різних його формах і судах різних ланок, відведено значну частину навчального матеріалу. Отже, предмет дисципліни - комплексний, оскільки комплексною, багаторівневою є організація судових, правоохоронних і правозахисних органів, багатовекторною є діяльність державних і недержавних органів та організацій у сфері охорони й захисту права В зошиті… 2.Місце курсу СПО в системі ін..юр.дисциплін. На відміну від багатьох інших курсів юридичних дисциплін – кримінального, адміністративного, трудового, права тощо, основою яких є певна галузь права, курс “ Судові та правоохоронні органи” немає такої основи. Цей курс ґрунтується переважно на базі тих чи інших правових інститутів, як от інститути судоустрою, статусу суддів, оперативно-розшукової діяльності, а також положень тих чи інших галузей права, зокрема конституційного, адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільно-процесуального, трудового та права соціального забезпечення. Отже, предмет курсу “Судові та інші правоохоронні органи” становлять правові інститути та норми вказаних галузей права. Предмет даної дисципліни становить вивчення відомостей щодо нормативно-правової бази, основних принципів, організації, завдань, функцій, повноважень та основних напрямків діяльності державних органів, які здійснюють судову та іншу правоохоронну діяльність, а також недержавних організацій, покликаних сприяти реалізації правоохоронної функції держави. Предмет цієї навчальної дисципліни має тенденцію до розширення. Це відбувається за рахунок як появи нових правоохоронних органів чи суттєвої реорганізації тих, що існували раніше, але не вважалися правоохоронними, так і розширення та більш детальної законодавчої регламентації окремих напрямків правоохоронної діяльності. Специфіка предмета курсу “Судові та інші правоохоронні органи” проявляється у тому, що він є комплексним навчальним курсом, що поєднує, узагальнює та синтезує правові інститути та норми різних галузей права. Власне тому навчальна дисципліна “ Судові та правоохоронні органи” вивчається поряд з іншими правовими дисциплінами і тісно з ними взаємопов’язана. Базою, основою цього курсу є конституційне право України, яке визначає первинні засади організації та функціонування судів, прокуратури та інших правоохоронних органів, їх місце і роль у державному механізмі, їх взаємодію з органами виконавчої та законодавчої влади. 3. Поняття правоохоронної діяльності держави, її види та основні напрямки. Потреба у визначенні правоохоронної діяльності виникла внаслідок того, що в Конституції України проголошено: Україна є "соціальна, правова" держава, серед органів якої дедалі більше виникають паралельні, зовні ідентичні функції та завдання з контролю, захисту й охорони прав людини, інтересів громадянського суспільства й самої держави.. Вона взяла на себе обов'язок охороняти людину й суспільство від негативних проявів, соціальних відхилень. Поняття правоохоронної діяльності широко використовують у правовій і соціально-політичній літературі. Правоохоронна діяльність - багатоаспектна. Складну систему правоохоронної діяльності реалізують у різних видах правозастосовних дій, а саме: правовстановлюючих, правозабезпечувальних, правопримушувальних і правовідновлювальних. Зазначені види правоохоронних дій уповноважені здійснювати, органи прокуратури, органи досудового слідства й дізнання, органи юстиції. Правовстановлюючі та правопримушувальні дії можуть здійснювати органи служби безпеки, податкової міліції та митні органи. Структурно до системи правоохоронної діяльності належать такі напрями: діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального судочинства; діяльність органів прокуратури; діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів; діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону й охорони правопорядку. Кожний напрям правоохоронної діяльності має суттєві особливості. Цим пояснюють наявність так званих "силових структур", субординацію всередині правоохоронних органів, певних організаційних та інформаційних зв'язків між ними, автономне, тобто незалежне одне від одного, відомче регулювання оперативної діяльності й управління. В Україні за чинним законодавством можлива лише державна правоохоронна діяльність. Недержавну правоохоронну діяльність не передбачено, хоч участь громадян у охороні правопорядку та державного кордону є досить розвиненою й регламентованою. 4. Основні концептуальні положення реформи судової системи. При рассмотрении реформирования суд.сист.в Укр. Следует выделить следующее года 92, 96, 01, 04, 06, 10. В концепцыях суд. правов.реформы в Укр. 92 включает в себя 7 разделов.во (2-ом разделе основн.принц. суд..-прав. реформы.) указывается следующая цель суд.-прав.реф. и формиров. независ.суд. власти: перестройка суд. власти, создание нового законодательства, усовершенств. форм судопроизвод. Промежуточным итогом в реформир.суд.системы было принятие основного закона страны КУ, в котор. Отражены хоть и не полным образом те принципы,цели и задачи к-е были у разработчиков суд. системы 92 г. В основном это от ображено +в 8 разделе КУ «Правосудие», в котором указывается, что единств. орган к-й может осущ. правосудие есть есть суд, также здесь говорится об основних принципах судопроизводства. т. е. судьи не зависемы и неприкосаемы. Любое влияние на судью запрещается. Таким образом мы видим,что поставленные задачи в реформировании суд.системы реально закрпеляются в КУ. Однако на этом не завершается реформирование суд. системы в Украине. В 2001 году происходит суд. реформ. Принимаются следующие законы ( 2005) «про судоустрій україни», зу о прокуратуре, внисение изменений в закон «о статусе суддей», зу о прокуратура. Согласно концепции малой суд.реформы прокуратура значительно ограничивалась в своих полномочиях:отныне прокуратура не имеет права обжаловать решения, к-е приобрели законную силу либо останавливать выполнении приговора. Следовательно влияние и авторитет суда в осуществл. правосуд. возрастает. В 2006 г. принимается новая концепція усовершенствования судопроизводствадля утверждения справедливого суда в укр.. согласно европ. стандартам. Концепція состоит из 10 разделов целью конц. явл.обеспечение становлення в У судопроизв., как единой системы суд.устройства и судопроизводства, функционирующего на принцип. верховенства права в соответствии с европ. станд. и гарантирует право человека на справедливый суд. Дальнейшее развитие правосудия в У долино быть направлено на утверждение верх.права путем обеспечения доступности правосудия, справедливой суд. процедуры, независимости и професионализма суддей, юр.определенности, эфективности суд. защиты. 5. Завдання правоохоронних органів України в умовах формування правової держави. Під правоохоронним органом розуміють державну установу (або державну юридичну особу), яка діє в системі органів влади й виконує на основі закону державні функції (владні, організаційно-розпорядчі, контрольно-перевірочні тощо) в різних сферах внутрішньої та зовнішньої діяльності Української держави. В Законі України "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів" подано перелік правоохоронних органів, до яких, зокрема, належать:
За законом до правоохоронного органу належить такий державний орган, предмет діяльності якого законодавче зафіксовано як його завдання або функції саме охоронного призначення, хоч у назві це може й не відбиватися. Правоохоронні функції або завдання здебільшого залежать від участі того чи іншого органу в охороні правопорядку. Охорона правопорядку та припинення правопорушень покладено на компетентні державні органи (прокуратуру, органи внутрішніх справ, податкову міліцію, органи Служби безпеки України), для яких діяльність із підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням, дізнання й розслідування злочинів є обов'язковою і полягає в невідкладному й адекватному реагуванні на факти невиконання або неналежного виконання вимог правових норм з боку юридичних або фізичних осіб. Відновлення порушеного права - пріоритетне завдання у діях правоохоронних органів. Йдеться про систему правомірних дій, до яких примушують фізичну або юридичну особу, що своїми діями зумовила збитки або будь-які інші негативні наслідки, щодо їх відшкодування. Для цього передбачено процедури скасування незаконного рішення, прийнятого державним (або й правоохоронним) органом, встановлено порядок відновлення порушених правовідносин, відшкодування моральної або матеріальної шкоди, закріплено компенсаційні виплати за неправомірні дії правоохоронних органів тощо. 6. Природа та поняття судової влади. Існує 3 підходи для поняття судової влади:
Признаки:
7. Поняття і ознаки правосуддя. Правосуддя-це здійснення в процесуальному порядку діяльність спеціально уповноважених на це органів по смотру і дозвілу громадських,кримінальних,господарських,адміністративних справ по адміністративному порушені, є використаням норм матеріального права,і в деяких випадках державного примусу з ціллю захисту прав і законих інтересів громадян. Ознаки:
8. Система принципів правосуддя. Принципи правосуддя:
9.Принцип здійснення правосуддя тільки судом. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність, установлену законом. Народ бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Правосуддя є однією з форм держ.діяльності, яку здійснюють виключно суди шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях цив,крим,адм. і госп. Справ у встановленому законом порядку. Цю засаду було закріплено в ст124. КУ, й відтворено ст.. 5 ЗУ «про судоустрій України» ст 15. КПК України передбачає, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий крим.покаранню інакше як за вироком суду й відподно до закону. 10. Принцип здійснення правосуддя на засадх рівності громадян перед законом та судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Цю засаду передбачено ст..129 КУ. Усім суб’єктам правовідносин гарантовані доступність судового захисту їхнії прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Правова рівність полягає в тому, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси,кольору шкіри, політичних, релігійних та ін..переконань, статі, єтнічного тв соц..походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або ін.. ознаками. Під рівністю громадян перед судом слід розуміти,те що всі вони несуть відповідальність перед судами, які належать до єдиної судової системи, не маючи при цьому ніяких переваг і не зазнаючи ніяких обмежень. 11. Принцип незалежності суддів і підпорядкованості їх тільки закону Згідно зі ст.. 126 КУ та ст. 6 ЗУ «про статус суддів» судді вирішують справи на основі закону в умовах, що виключають сторонній вплив на них. Незалежність суддів під час здійснення правосуддя обов’язково передбачає підкорення їх лише законові бо інакше воно зумовить сваволю й беззаконня. Втручання в здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання й поширення інф.усно,письмово або в ін..спосіб із метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду заборонено й тягне за собою передбачену законом відповідальність. Засада незалежності суддів має кілька значень» - по-перше,незалежність їх від впливу різних орг.. держ.влади й управління, по-2, незалежність від висновків органів попереднього розслідування й прокуратури, а також від висновків і думки учасників судового засідання.по-3, незалежність у складі самого суду, зокрема членів суду від голови суду. 12. Принцип гласності та відкритості судового процесу та його повного фіксування технічними засобами. У ст.. 129 КУ, ст. 11 Зу «Про судоустрій У» серед засад судочинства проголошено гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Розгляд справ у всіх судах є відкритим, за винятком випадків коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці, за мотивованою ухвалою суду, за мотивованою ухвалою суду, щоб запобігти розголошенню відомостей про інтимний бік життя осіб, які звернулися до суду, в справах. Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може призвести до розголошення держ.або ін..таємниці, яка охороняється законом. Особи, які беруть участь у розгляді справи, а також ін.. присутні у відкритому судовому засіданні мають право робити письмові нотатки. Суд може в порядку, встановленому проц..законом, дозволити проводити в залі суд. засідання фото й кінозйомки. 13. Принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду доказів і доведенні перед судом їх переконливості. Ця засада полягає в тому, що в судовому засіданні ведуть між собою процес спір дві сторони: в кримінальному судачин.-сторона обвинувачення й сторона захисту. В цивільному,адмін. І господар. Судачин.- позивач і відповідач. Кожна зі сторін відтоює правову позицію за допомогою тих засобів, які передбачено процесуальним законом. Змагальність забезпечує рівні процесуальні можливості учасників процесу, щодо подання доказів, їх дослідження й заявлення клопотань, а отже виступає гарантією всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи й винесення законного, обгрунтованного та справедливого рішення. Ця засада є багатоплановою: сторони надання доказів, доводити переконливість, вказувати джерело доказів, сторони відповідають за поруення в разі попереднього неповідомлення суду та іншої сторони про наявність доказів,тощо. 14. Принцип презумпції невинуватості. Ця засада закріплена в ст.. 129 КУ й означає, що особу вважають невинуватого у вчиненні злочинну й не можують піддати кримінальну покаранню, доки її вину не буде доведено в передбаченому законом порядку й встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 КУ) Юр. зміст цієї цієї засади становлять такі положення: - ніхто не зобов’язаний доводити свою, невинуватість у вчиненні злочину (ст.. 62. КУ) обвинувачення не можуть грунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, - всі сумнівни щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, - висновок про винність особи у вчиненні злочину не може грунтуватися на припущеннях, - забороняється перекладати обовязок доведення обвинуваченого, домагатися його покарання шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ст..22 кпк), з обвинуваченим не можна поводитися як із винним до остаточного вирішення крим. справи й офіційного визнання його винним у вчиненні злочину, а також публічно твердити в засобах масов.інф. та в будь-яких офіц..докум., що ця особа є злочинцем. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну й моральну шкоду, завдану без підставним засудженням (ст. 62. КУ) 15. Принцип державної мови судочинства. Судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. У судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" в порядку, встановленому процесуальним законом. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. |