1. Предмет і завдання історії мовознавства
 Скачать 117.5 Kb.
|
24. Ф.Бопп – основоположник порівняльно-історичного мовознавства. Проблема виникнення флексій у дослідженнях Ф.Боппа.Знайомство європейців із санскритом підготувало до періоду порівняльно-історичного методу. ПІМ – це система науково-дослідницьких прийомів, завдання яких, за допомогою порівняння споріднених мов пояснити історію певної мови та реконструювати прамову. ПІМ може показати розвиток мови до наявності писемної фіксації. Ф. Бопп став родоначальником ПІМ, коли у 1816 р. у Франкруті у віці 25 років опублікував працю «Про санскритську дієвідміну в порівнянні з дієвідмінами грецької, латинської, перської, німецької мов». Бопп ставить два завдання: - Детально довести спорідненість індоєвропейських мов; - Розкрити таємницю виникнення флексій. Бопп робить висновки, дослідивши флексії грец., лат., перської, нім. мов: 1.Оскільки система дієвідмінювання не може бути запозичена, а мови мають надто подібні флексії, то це означає, що ці мови є спорідненими. 2.Усі залучені до аналізу мови є спорідненими, бо у них був спільний предок. 3.Найближчою до індоєвропейської прамови знаходиться санскрит. Іншою працею Боппа є «Порівняльна граматика санскриту, зенду, вірменської, грецької, латинської, литовської, старослов’янської, готської, німецької мов». Найбільш розробленою була морфологія. В центрі цієї граматики опиняються корені та флексії. Загалом, заслуги Боппа: 1.Вперше розробив теорію порівняльно-історичного дослідження мов, на основі порівняльних закінчень дієслів, дійшов висновку про єдність граматичних систем різних мов. 2.Відкриваючи початковий вигляд форм, пояснив явища однієї мови за допомогою фактів іншої мови. Цим заклав основи ПІМ. Свій метод апробував на матеріалі 45 мов. 3.Ввів у лінгвістичний обіг поняття «звукового закону» і термін «індоєвропейські мови» (до цього були «індогерманські мови»). 25. Теорії аглютинації й еволюції в історії мовознавства.Знайомство європейців із санскритом підготувало до періоду порівняльно-історичного методу. ПІМ – це система науково-дослідницьких прийомів, завдання яких, за допомогою порівняння споріднених мов пояснити історію певної мови та реконструювати прамову. ПІМ може показати розвиток мови до наявності писемної фіксації. Ф. Бопп став родоначальником ПІМ, коли у 1816 р. у Франкруті у віці 25 років опублікував працю «Про санскритську дієвідміну в порівнянні з дієвідмінами грецької, латинської, перської, німецької мов». Іншою працею Боппа є «Порівняльна граматика санскриту, зенду, вірменської, грецької, латинської, литовської, старослов’янської, готської, німецької мов». Найбільш розробленою була морфологія. В центрі цієї граматики опиняються корені та флексії. Бопп поділяє усі слова на дві групи. Вважав, що усі слова походили від односкладових коренів, які поділялися на два класи: дієслівні крені та займенникові корені. Доводить, що особові дієслівні закінчення в індоєвропейських мовах це, за походженням, займенникові корені, а дієслівні форми утворюються шляхом поєднання дієслівного і займенникового коренів. Отже, усі флективні (відмінювані) граматичні форми це результат дії аглютинації (поєднання) первинно-незалежних коренів. В цей час, Беккер, створює теорію еволюції, суть якої полягає в тому, що не флексії утворюються із займенникових коренів, а навпаки, службові слова, а також займенники утворюються в результаті розподілу єдиного слова на складові елементи.Із теорією кореня пов’язана класифікація мов Боппа. Заслуги Боппа: 1.Вперше розобив теорію порівняльно-історичного дослідження мов, на основі порівняльних закінчень дієслів, дійшов висновку про єдність граматичних систем різних мов. 2.Відкриваючи початковий вигляд форм, пояснив явища однієї мови за допомогою фактів іншої мови. Цим заклав основи ПІМ. Свій метод апробував на матеріалі 45 мов. 3.Ввів у лінгвістичний обіг поняття «звукового закону» і термін «індоєвропейські мови» (до цього були «індогерманські мови»). 26. Теорія кореня й класифікація мов у працях Ф.Боппа.Знайомство європейців із санскритом підготувало до періоду порівняльно-історичного методу. ПІМ – це система науково-дослідницьких прийомів, завдання яких, за допомогою порівняння споріднених мов пояснити історію певної мови та реконструювати прамову. ПІМ може показати розвиток мови до наявності писемної фіксації. Ф. Бопп став родоначальником ПІМ, коли у 1816 р. у Франкруті у віці 25 років опублікував працю «Про санскритську дієвідміну в порівнянні з дієвідмінами грецької, латинської, перської, німецької мов». Іншою працею Боппа є «Порівняльна граматика санскриту, зенду, вірменської, грецької, латинської, литовської, старослов’янської, готської, німецької мов».Найбільш розробленою була морфологія. В центрі цієї граматики опиняються корені та флексії. Бопп поділяє усі слова на дві групи. Вважав, що усі слова походили від односкладових коренів, які поділялися на два класи: дієслівні крені та займенникові корені. Доводить, що особові дієслівні закінчення в індоєвропейських мовах це, за походженням, займенникові корені, а дієслівні форми утворюються шляхом поєднання дієслівного і займенникового коренів. Отже, усі флективні (відмінювані) граматичні форми це результат дії аглютинації (поєднання) первинно-незалежних коренів. В цей час, Беккер, створює теорію еволюції, суть якої полягає в тому, що не флексії утворюються із займенникових коренів, а навпаки, службові слова, а також займенники утворюються в результаті розподілу єдиного слова на складові елементи. Із теорією кореня пов’язана і класифікація мовБоппа: 1.Мови без справжніх коренів (які не здатні сполучатися) – китайська. 2.Мови з односкладовими коренями, які здатні сполучатися – усі індоєвропейські мови. 3.Мови із коренями, які складаються з трьох приголосних – семітські мови. Заслуги Боппа: 1.Вперше розобив теорію порівняльно-історичного дослідження мов, на основі порівняльних закінчень дієслів, дійшов висновку про єдність граматичних систем різних мов. 2.Відкриваючи початковий вигляд форм, пояснив явища однієї мови за допомогою фактів іншої мови. Цим заклав основи ПІМ. Свій метод апробував на матеріалі 45 мов. 3.Ввів у лінгвістичний обіг поняття «звукового закону» і термін «індоєвропейські мови» (до цього були «індогерманські мови»). |