1. Предмет і завдання історії мовознавства
 Скачать 117.5 Kb.
|
33. Учення В.фон Гумбольдта про форму в мові.В першій половині 19 ст. відбувалося філософське осмислення онтології мови. Брати Шлегелі, Гумбольдт, Потебня, Штейнталь з’ясовували природу мови та відношення до мислення. Особливе місце посідають праці Гумбольдта, який є основоположником філософії мови. Гумбольдт володів багатьма мовами, зокрема баскською, яка вважалась ізольованою. Найціннішою роботою Гумбольдта є 3-томна праця «Про мову каві на о. Ява», яка була опублікована після його смерті. У теоретичному вступі «Про різноманітність будови людської мови та її вплив на духовний світ людства» Гумбольдт виклав свою теоретичну концепцію. Ця праця справила великий вплив на розвиток мовознавства. Провідна його думка – антропоцентризм, тобто підхід до мови, за якого вивчення мови повинно здійснюватися у тісному зв’язку із свідомістю та мисленням людини, її культурою та духовним життям. Гумбольдт встановив факт існування внутрішньої форми мови. Він розмежовував зовнішню і внутрішню форми. Зовнішня форма – це не лише звукове оформлення, а й морфологічна структура та значення. Це матерія мови. Форма мови – це «постійне й одноманітне в діяльності духу, яке підносить артикульований звук до рівня думки». Форма мови виявляється в тому, що мова не є агрегатом слів, а системою, оскільки кожен окремий елемент існує завдяки іншим елементам. Форма мови – це єдність матеріального та ідеального планів. Внутрішня форма є своєрідною для кожної мови і втілюється у зовнішній формі. Внутрішня форма є головною, вона:
Внутрішня форма – це сукупність шляхів, способів і прийомів, за допомогою яких позамовний зміст передається зовнішніми, звуковими засобами. 34. Морфологічна класифікація мов В.Гумбольдта та проблема досконалості мов.У своїй роботі «Про мову каві на о. Ява» Гумбольдт описує будову багатьох відомих йому мов. Різні мови можуть мати і загальні риси, тому Гумбольдт приходить до думки про створення порівняльного мовознавства, яке є відмежованим від порівняльно-історичного мовознавства. Порівняльне мовознавство має вивчати граматичну структуру мов та загальні їх універсалії. Гумбольдт остаточно класифікував типологізацію мов після Шлегеля. Також він критикує теорію аглютинації Боппа. Запропонував теорію поступового розвитку мов – кожна мова залишається в межах одного класу, але прагне до вдосконалення (тобто, наприклад, флективна мова не може перетворитися в аглютинативну). Умови виникнення мови допускають таке розмаїття його структури, що практично неможливо дати повну класифікацію мов. Труднощі створення такої класифікації Гумбольдт вбачає в тому, що не всі мови ще вивчені, тобто стан сучасного йому мовознавства не давало можливості встановити систему зв'язків між різноструктурними мовами. Розглянувши лад мов, Гумбольдт ділить їх залежно від форми на "досконалі" і "недосконалі". У всіх народів, що мають "недосконалі" мови, синтез внутрішньої форми мови та звуку або слабкий від природи, або придушується і спотворюється втручанням якої-небудь обставини. В основу своєї морфологічної класифікації Гумбольдт кладе структуру слова, бо " в слові мова дає завершений витвір", а також граматичний метод. Гумбольдт поділяє всі мови світу на чотири типи (або форми): флективні, ізолюючі (аморфні), аглютинативні та інкорпоруючі. Найбільш "досконалі", на його думку, флективні мови, оскільки в їх формі найповніше проявляється синтез зовнішньої та внутрішньої форми. Найближче до цього типу індоєвропейські (санскритські, за термінологією Гумбольдта) мови: єдність слова в них забезпечується зовнішньою і внутрішньою флексіями, тісною злиттям кореня і суфіксів, наголосом. До «досконалих» мов належать і семітські мови, в яких є найчистіша флексія. «Недосконалими» він оголошував мови аглютинативні (тюркські, фінські), інкорпоруючі і ізолюючі (китайська). Найбільш "недосконалою" названо китайську мову, бо в ній не виражені формальні відносини. 35. Натуралістичний напрямок у мовознавстві другої половини ХІХ ст. Натуралістичні погляди Августа Шлейхера.Першим напрямом, який виник у надрах порівняльно-історичного мовознавства, був натуралізм. Натуралізм — напрям, який поширював принципи і методи природничих наук на вивчення мови і мовленнєвої діяльності. Виникнення натуралістичної школи зумовлене бурхливим розвитком у середині XIX ст. природничих наук. Основоположником натуралізму став німецький мовознавець Август Шлейхер. Основними працями Шлейхера є «Про морфологію мови» (1859), «Порівняльно-історичні дослідження» (1848),«Німецька мова» (1860), «Компендіум порівняльної граматики індоєвропейських мов» (1861). Натуралістична концепція мови найповніше і найчіткіше викладена у працях «Теорія Дарвіна і мовознавство» (1863) і «Значення мови для природної історії людини» (1865). У них у концентрованому вигляді подано теоретичні погляди Шлейхера, в яких синтезовано ідеї Боппа, Гумбольдта і Дарвіна. Шлейхер вважає, що «встановлені Дарвіном для видів тварин і рослин закони можуть бути застосовані в головних своїх рисах до організмів мов». Положення натуралістичної концепції Шлейхера: 1.Шлейхер розмежовує філологію та мовознавство; 2. застосовує до класифікації мов біологічну систематику – усю біологічну термінологію переносить на мову (роду відповідає прамова, виду — мова певного етносу, підвиду — діалект, різновиду — говірка, особині — мовлення окремої людини). 3. Розвиток мови, за Шлейхером, відбувається за законами, які не мають винятків (поняття законів розвитку мови вперше ввів у мовознавство саме Шлейхер). Учений переносить на мову закон мінливості видів і закон боротьби за існування. Як весь органічний світ розвивався з одноклітинних організмів, так само й мови світу беруть свій початок від найпростіших мов. Відмінності між мовами зумовлені відмінностями життєвих умов народів, які користуються тією чи іншою мовою. 4. За Шлейхером, «мова – це природний організм». 5. Шлейхер говорив про відповідність різних типів мов (морфологічна або типологічна класифікація) до епох розвитку Землі. Так, аглютинативні мови порівнювалися з рослинним світом, кореневі мови – це кристали. Заслуги Шлейхера: сформував «поняття індоєвропейської прамови»; реконструював «індоєвропейську прамову»; ввів поняття «мовного закону». Недоліком є розуміння мови як природного організму. |