1. Предмет і завдання історії мовознавства
 Скачать 117.5 Kb.
|
3.Періодизація історії мовознавства.Історія лінгвістичних навчань може бути розглянута з урахуванням періодизації, що відбиває найбільш важливі віхи на шляху вдосконалювання знань про мову. Мовознавство у своєму розвитку пройшло пять етапів і переживає зараз черговий етап, шостий: 1) Початковий (античний) – 6 ст. до н. е. – 18 ст.н.е. : а) мовознавство античного світу - формування лінгвістичних традицій (6 ст. – 476 р.); б) мовознавство середніх віків ( кін. 5 ст. – серед. 14 ст.) в) епоха відродження ( 2га пол.. 14 ст. – 16 ст.); г) мовознавство нового часу (17 – 18 ст.). У цей час були сформульовані найважливіші проблеми мовознавства, закладені основи лінгвістичної термінології, накопичений величезний фактичний матеріал по вивченню самих різних мов світу. 2) Виникнення порівн..- іст. мовозн. та філософія мови. Кін.18-поч19ст. На цьому етапі мовознавство визначило свій обєкт і свій предмет дослідження, виробило спеціальний метод аналізу мовного матеріалу й виділилося в самостійну науку. -безпосереднє виникнення порівняльно-історичного методу; -створення типологічного мовознавства. 3) Розквіт порівн..-іст. мовозн., 50ті рр.. 19 ст.( діяльність натуралістичного, логіко-грамат. та психолог. напрямків). 4) Неограматизм та соціологія мови, 70-ті роки 19 – поч.. 20 ст. – критика порівн..-іст. методу, діяльність молодограматиків,Ф. де Сосюра. Даний етап можна вважати кризовим, що підготували ґрунт для формування структурального методу у світовому мовознавстві. 5) Структуралізм, 1920 – 1960 рр. У цей період всі структуральні школи на різних континентах досягають значних успіхів при вивченні мови в його синхронному стані як системного явища. 6) Сучасне мовознавство, 1970 – поч.21 ст. Більшість лінгвістичних шкіл кінця XX -і початку XXІ ст., критикуючи структуралізм за формальний підхід до мови, за ігнорування людського фактора, за звуження предмета мовознавства, будує свої теорії, ґрунтуючись на принципі антропоцентризму, і розширює границі лінгвістичних досліджень за рахунок інтеграції з іншими науками. 4.Основні лінгвістичні традиції в ІМ. Загальна характеристика.Етапи розвитку мовозн. не залежать від національних кордонів, але протікають в певних націон. межах, тому ті чи інші націон. кордони, в яких розвивається наука про мову, називаються лінгвістичними традиціями. Основними лінгв. трад. є: індійська, греко-латинська, китайська. приблизно в один і той сами час виникають ще дві лінгв. трад.: арабська та японська. Найдавнішою є ІНДІЙСЬКА (6 – 2 ст. до н.е). У Давній Індії мовознавство використовувалося для аналізу і опису древніх гімнів («Веди»), що були написані санскритом, який у той час переважна більшість людей не розуміла. Індійські мовознавці вперше здійснили спробу класифікувати звуки за фізіологічним принципом, відкрили морфологічний закон словоформи як структури, розробили теоретичні проблеми лексико-морфологічного принципу класифікації слів на частини мови, виділивши імена і дієслова, а також багато іншого. Найвідомішим представником індійської філологічної школи вважають Паніні, який жив у 4 столітті до н. е. Найзначніші досягнення: граматика Паніні, граматика Яска (подав першу класифікацію част. мови) ГРЕКО-РИМСЬКА (2 – 6 ст. до н.е.) мовознавство складова частина філософії. Школа стоїків, Арістотель, Діонісій Фракійський (написав граматику) і Аполоній Діскол (синтаксис). Римська імперія: Донат і Прісціан – граматики. Після розпаду римської імперії ця традиція розпадається на 2 варіанти: східний (грецький) і західний (латинський). Давньогрецьке мовознавство у першому періоду (V-ІІІ століття до н. е.) можна характеризувати за принципами розгляду мовних явищ як загальнофілософське, а в другому (ІІІ століття до н. е. — IV століття н. е.) як послідовно мовознавче. Існувало дві мовознавчі школи «Фюсей» (за природою) і «Тессей» (за умовою), між якими велися різні дискусії з питань мови. У другому періоді (ІІІ століття до н. е. — IV століття н. е.) найбільшого розвитку досягнула Олександрійська школа. Найвидатнішим її представником був Арістарх. Загалом, у давньогрецькій лінгвістиці були розвинуті такі розділи: фонетика, морфологія, синтаксис і стилістика. Більшість мовознавців стверджують, що підвалини сучасної лінгвістики були закладені саме у Давній Греції.Давньогрецьке мовознавче вчення продовжували розвивати римські вчені. Вони доповнили класичні розділи грецького мовознавства — фонетики, морфології, синтаксису — даними з латинської мови. Граматичні терміни античної Греції дійшли до нас трансформованими на латинський зразок через праці Доната «Граматика» (4ст.) і Прісціана «Граматичне вчення» (6ст.). КИТАЙСЬКА. У Стародавньому Китаї причина виникнення і розвитку мовознавства була приблизно такою ж, як і в Індії — потреба тлумачення древніх текстів. Мова китайськими лінгвістами розглядалася як продукт природи. На поч. 13 століття китайські мовознавці прагнули дослідити конкретні теоретичні питання у галузях: текстологія, ієрогліфіка, фонетика і діалектологія. Також у цей час велася активна лексикографічна робота. Було укладено словники рим, діалектичних синонімів, енциклопедичні словники, етимологічні тощо. У серед. 1го тис. до н.е. з’являються тлумачення давніх текстів. Становлення – 2ге ст. до н.е. при створенні 1го ієрогліфічного словника. Сю Шень. Створюють фонетичні таблиці. До 19 ст. існувала в чистому вигляді. АРАБСЬКА (7-8 СТ.) У 7ст. З’явл. Арабський халіфат. До кінця 7 ст.увесь Близький і Середній світ знаходиться під владою арабів.Розповсюждується іслам та арабська мова – мова науки, релігії та ділових паперів.Коран – священна книга,яку треба читати відповідно до орфо-епічних норм. Основоположник арабського мовознавства– Сібавейхі. Написав «Аль-Кібат» у віршованій формі і містить близько 1000 віршів. Виділяв суперсегментні одиниці – наголос, довготу голосних.Подає фізіологічну класифікацію звука(16 місць творення звука). Описує корінь(трансфікс).Басра, Багдад і Куфа – міста, наукові центри граматичних досліджень. Аль Фірузабаді створив словник (1329— 1414) «Камус», що в перекладі означає «океан». Він був настільки популярним, що словом камус стали на зивати словник узагалі. Арабська філологічна школа багато запозичила від давньоіндійської, проте менше приділяла уваги граматиці та фонетиці, але більше лексикології. Великий внесок у мовознавчу науку зробила лексикографічна праця Махмуда аль Кашгарі «Диван турецьких мов» (11 століття) — багатомовний словник близькосхідних мов. Особливості арабських словників: -не відображали ні діалектне, ні стилістичне, ні соціальне членування складу; -не враховувався часовий простір; -ігнорувалася омонімія; -слова розташовувалися за фізіологічною характеристикою звуків, а пізніше за останньою (першою)буквою кореня. ЯПОНСЬКА. Розвивалася під впливом китайської. Перші вчені- школа Какугакуся – вивч. націон. цінності, релігію і культуру. Головне джосягнення – морфологія япон. мови.Граматики Мотоорі, Тодзьо Гімон. Причини формування лінгв. трад.: 1) необхідність навчити не лише письму, а і мові вцілому; 2) необх. вивчення і розуміння канонічного тексту; 3) віршування вимагало певних знань мови, які будували текст (риторика); 4) створення націон. писемності. |