Шпори. 1 Предмет макроекономіки Предметом макроекономіки
 Скачать 244.89 Kb.
|
|
15. Безробіття в ринковій економіці Безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу, тобто це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Кількісна визначеність безробіття - рівень безробіття обчислюєтьсяза такою формулою: РБ = ЧБ/ ЧРС*100,де РБ- рівень безробіття, %; ЧБ- чисельність безробітних, чол.; ЧРС- чисельність робочої сили, чол. У залежності від причин, які викликають безробіття, слід розрізнятидекілька його видів. - фрикційне безробіття-Воно стосується тих осіб,які не працюють у зв\\\'язку із добровільною зміною місця роботи - інституціональне безробіття (пов\\\'язане з функціонуванням самих інститутів ринку робочої сили та факторами - структурне безробіття. Воно виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з\\\'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними таіншими ознаками. - циклічне безробіття. Воно виникає внаслідок циклічного спаду виробництва Фрикційне та структурне безробіття дістало інтегровану назву "природнебезробіття”. У зв'язку з цим повна зайнятість — це зайнятість при наявності лише природного безробіття та відсутності безробіття циклічного. Коли виникає циклічне безробіття, то фактичне безробіття більше від природного, тобто має місце надмірне безробіття А. Оукен на основі макроек-го аналізу дійшов висновку, згідно з яким: якщо факт безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%. Це положення дістало назву закону Оукена. 16 Форми безробіття. Методи виміру рівня безробіття Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас це економічна категорія, яка відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення. Розрізняють кілька форм безробіття: фрикційне, структурне, се-зонне, циклічне, технологічне, приховане. Фрикційне (лстг. frictio — тертя) безробіття виникає внаслідок добровільної зміни роботи працівником, при цьому певний час він витрачає на пошуки нового місця роботи, тобто воно пов’язано з пошуком нової роботи. Структурне безробіття пов'язане із зміною структури попиту на споживчому ринку, тобто пов'язано з структурними, технологі-чними змінами в економіці і потребує перекваліфікації або зміни професії. Воно теж неминуче, адже розвиток виробництва веде до «вмирання» старих галузей і вивільнення великої кількості праців-ників, які зможуть знайти роботу в новонароджених галузях лише за умов зміни професії і перекваліфікації. Сезонне безробіття обумовлене сезонними коливаннями в об-сягах виробництва в певних галузях (сільське господарство, риба-льство, туристичне обслуговування). Технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих місць внаслідок автоматизації, роботизації, раціоналізації, з переходом до так званих «безлюдних» технологій. Циклічне безробіття викликається спадом виробництва в пері-од несприятливої кон'юнктури (кризи або депресії) і відповідним зменшенням сукупного попиту на товари і послуги. Існує ще й приховане безробіття. Воно виникає за умов част-кової зайнятості, коли працівники працюють неповний робочий день, без збереження заробітної плати. Методика підрахунку Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) — особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в де-ржавній службі зайнятості), які одночасно задо-вольняють трьом умовам:не мали роботи (при-буткового заняття);активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів. Рівень безробіття розраховується як відно-шення чисельності безробітних, які зареєс-тровані в державній службі зайнятості, до пра-цездатного населення працездатного віку. Значним недоліком такої методики розрахунку полягає у заниженні реального числа безробітних, оскільки в країнах, де соціальна допомога безробітним низька або де-факто відсутня, багато осіб не реєструються як безробітні на біржі праці. Згаданий феномен також спостерігається у сільських регіонах, де працездатне населення займається обробкою (власної) землі, що не охоплюється статистикою як діяльність господарювання. 17 Економічні та соціальні наслідки безробіття. Закон Оукена Закон Оукена — емпірично встановлена зворотня залежність між рівнем безробіття й обсягом виробленого ВВП, кількісне значення якої коливається в межах від 2 до 3 %. безробіття породжує найтяжкі негативні соціально-економічні наслідки: 1. Незайнята робоча сила свідчить про недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, що є наслідком природного й фактичного безробіття (і відповідно зайнятості). 2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, тим самим спрацьовує на користь вимог союзів підприємців. 3. При тривалому безробітті працівник втрачає кваліфікацію, а одержання нової кваліфікації й адаптація до нових умов часто протікають для нього болісно. 4. Безробіття веде до прямого падіння раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менше заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний і інвестиційний попити, скорочує обсяги заощаджень у населення. 5. Безробіття наносить людині найтяжку психологічну травму Артур Оукен на прикладі США математично виразив зв'язок між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВВП. Він сформулював закон, згідно з яким країна втрачає 2-3 % фактичного ВВП відносно потенційного ВВП, коли фактичний рівень безробіття збільшується на 1 % порівняно з його природним рівнем: (Yf-Yp)/Yp= - λ*(Uf – Up) де Yf — фактичний ВВП, Yp — потенційний ВВП, Uf, — фактичний рівень безробіття, Up — природний рівень безробіття, λ — емпіричний коефіцієнт чутливості ВВП до змін циклічного безробіття (коефіцієнт Оукена). Припустимо, λ = 2,5. Тоді закон Оукена формулюється так: якщо фактичний рівень безробіття Uf перевищує природний рівень Up на 1 %, то відставання обсягу ВВП становить 2,5 %. Це відношення (і :2,5 або 2:5) дозволяє обчислити абсолютні втрати продукції, які пов'язані з будь-яким рівнем безробіття. закон Оукена це залежність між відставанням фактичного обсягу ВВП і рівнем циклічного безробіття y-y*/y* * 100%=-В(U-U*) Де Y – фактичний обсяг виробництва; Y* – потенційний ВВП u - фактичниц рівень безробіття u-u*- рівень циклічного безробіття u*- природний В - коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття (він показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенційно можливий на b%). Можна визначати також вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реа¬льного ВВП за два періоди, які порівнюються між собою. Тоді варто скористатися такою фор¬мулою (Y1-Yо)/Yо *100%= 3-2*(U1– Uо) де Y1- фактичний обсяг виробництва в поточному році; Y0-фактичний обсяг виробництва у попередньому році; U1-фактичний рівень безробіття в поточному році; Uo-фактичний рівень безробіття у попередньому році. Ця формула свідчить, що коли рівень безробіття не зміниться в порівнянні з попереднім (U1 = Uo), то темп зростання реального ВВП дорівнюватиме 3 %. Цей показник називають темпом зро¬стання потенційного ВВП, а його значення обумовлене приростом населення, нагромадженням капі¬талу та науково-технічним прогресом. Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень без¬робіття є високим, ресурси використовуються не повністю, значна частина продуктів не доби¬рається, доходи населення зменшуються. 18 Ринок праці. Попит і пропозиція робочої сили. Рівновага на ринку праці Ринок праці — сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на визначений термін. Ринок впливає на всi сфери економiки. Вiн дає вiдповiдi на питання ЩО, ДЛЯ КОГО, ЯК виробляти. Ринок працi, зокрема, регулює рух трудових ресурсiв у народному господарствi. Рп посідає центральне місце серед інших ринків. Основу рп становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані робітники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Пр робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем з\\\\п, культурою, податковою системоютощо. Попит на рс виявляється в потребі роботодавців мати необхідну кількість та якість найманої рс для виробництва продукції та визначається двома основними факторами: загальним рівнем сукупного попиту в нац госп-ві та техн оснащенням виробництва. По на рс зростає, отже рп розширюється і навпаки. Розширення чи звуження рп викликає зміни чисельності його складових: зайнятих та безробітних. Проблеми функціонування рп та причини виникнення безробіття пояснюються економістами по різному. З точки зору класичної теорії безробіття – це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення з\\\\п. Вумовах, коли з\\\\п досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище,ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці. Класичний аналіз доводить, щобезробіття виникає внаслідок постійних прагнень самих найманих робітників до підвищення своєї з\\\\п. Рівновага в цьому випадку досягається тільки з допомою рин-кового механізму. Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою, тому на зміну класичній теорії приходить кейнсіанська. Кейнс зробив висновок про неефективність традиційної політики невтручання держави, яку пропагували класики і відповідно до якої безробіття чинило тоск н азниження рівня з\\\\п.Він рекомендував: держава повинна вести боротьбу з безробіттям за допомогою експансійної фінансової політики. 19.Державне регулювання ринку праці і зайнятості населення ринок праці — це соціально-економічна категорія, яка характеризує відносини людей, що виявляються в процесі найму, оцінки, звільнення працівників та встановлення розмірів компенсації за використану робочу силу. Аналізуючи механізм функціонування сучасного ринку праці, можна помітити, що в сучасних економічних системах, коли економіка вільної конкуренції не спроможна впоратись із низкою економічних і соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання, тобто державного регулювання цього ринку. Для того щоб ліпше зрозуміти механізм функціонування ринку праці, необхідно визначити, яка саме частина населення потрапляє на ринок праці, а відтак слід розглянути деякі поняття, що ними оперує вітчизняна й зарубіжна статистика. Працездатний вік — це період активної трудової діяльності людини. Межі працездатного віку визначаються законодавчо: в Україні вони становлять 16—59 років для чоловіків та 16—54 роки для жінок. Працездатне населення — населення, здатне до трудової діяльності без урахування віку, тобто та його частина, яка потенційно має необхідний фізичний розвиток, інтелект та знання для виконання роботи. У практиці обліку, аналізу та прогнозування використовується поняття «трудові ресурси», яке часто ототожнюють з поняттям працездатного населення. Трудові ресурси можна розглядати і як економічну категорію, і як планово-обліковій показник залежно від того, для чого це поняття використовується. Трудові ресурси як економічна категорія виражають відносини населення, яке володіє фізичною та інтелектуальною здатністю до праці, відповідно до встановлених державою умов відтворення індивідуальної робочої сили. Відповідно до законодавства України зайнятість населення — це діяльність, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб. Зайнятістю визнається діяльність не тільки на державних підприємствах, а і в особистому, фермерському та іншому господарстві, садівництві; індивідуальна трудова діяльність; підприємництво тощо, тобто діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і праві власності на засоби виробництва для виконання цієї праці. Для подолання негативних явищ у сфері зайнятості та регулювання ринку праці необхідно:
Державне регулювання ринку праці в Україні здійснюється на підставі законодавчих актів, основними з яких є Закон України «Про зайнятість населення» та Програма зайнятості населення на 1997—2000 рр. Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» основні функції з регулювання ринку праці в Україні здійснює Міністерство праці і соціальної політики. Це Міністерство відповідає за створення та модернізацію трудового законодавства і за роботу з питань зайнятості. Зокрема, воно несе повну відповідальність за формулювання національної програми зайнятості на базі регіональних програм зайнятості, а також розробляє спеціальні національні програми, мета яких сприяти зайнятості певних груп людей (наприклад молоді, осіб, які тривалий час були безробітними, тощо). Державне регулювання ринку праці та зайнятості використовує певні правові, організаційні та наукові важелі. Вони забезпечують управління ринком праці та стимулювання зайнятості населення. Правові заходи. Головним чинником правового регулювання ринку праці є Закон України «Про зайнятість населення», зміни і доповнення до нього, інші закони, підзаконні акти й розпорядчі документи уряду. Організаційні заходи. Заходи регулювання зайнятості розподіляються на активні та пасивні. Активні — це заходи із:
До пасивних заходів регулювання зайнятості відносять асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним утрати доходів, на забезпечення дострокового виходу на пенсію та інші грошові допомоги. Ці заходи не впливають на регулювання попиту і пропозиції робочої сили. Отже, основні засади наукового обгрунтування розробки та реалізації державної політики в галузі зайнятості населення та формування ринку праці як на макро-, так і на мікрорівні у перехідний період уже створено. 20.причини інфляції,її види Інфляція— тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей Види За величиною темпів розрізняють такі види інфляції :
Споживчу інфляцію можна розподілити на такі складові:
Причини виникнення інфляції:
21..методи виміру рівня інфляції .темпи інфляції Інфляція - підвищення загального (середнього) рівня цін в економіці. Найпоширенішим методом виміру інфляції є індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI), який розраховується стосовно базового періоду. Але для різних цілей застосовують різні індекси оцінки рівня інфляції, а саме:
Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін, що, в свою чергу, є вираженням вартості набору товарів (послуг) в певний період часу, %. Найбільш поширеним показником для розрахунку інфляції є:
Зручність використання ІСЦ полягає насамперед у використанні досить великої кількості товарів (Державний комітет статистики (ДКС) України використовує споживчий кошик з 296 компонентів (Посібник ДКС України з ІСЦ)) та висока частота оновлення даних статистичними органами (зазвичай місяць), тоді як дані щодо дефлятора ВВП, що хоча й охоплює більшу кількість товарів, однак розраховується лише щоквартально. Індекс цін (  ) — це відношення рівня цін в період t ( ) до рівня цін базового періоду ( ), тобто: 22.інфляція і зайнятість .крива філіпса .соціально економічні наслідки інфляції Інфляція - це знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарною масою. За́йнятість насе́лення — соціальна економічна категорія, яка характеризує залучення населення в суспільне виробництво. Практикою і теоретичними дослідженнями доведений взає-мозв'язок інфляції і безробіття. Вагомий внесок в теоретичне ос-мислення взаємодії двох найдеструктивніших факторів макроеко-номічної нестабільності зробив англійський економіст кейнсіанського напряму А. Філіпс. Крива Філіпса (Phillips curve) — графік залежності між середнім рівнем інфляції в країні і рівнем безробіття. Згідно з кривою Філіпса з ростом безробіття інфляція зменшується.   23.Антиінфляційна політика держави Антиінфляці́йна полі́тика — комплекс взаємопов'язаних заходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні. Антиінфляційна політика - це сукупність ефективних заходів держави, спрямованих на реальну стабілізацію рівня споживчих цін. Для подолання інфляції й формування ефективної політики стабілізації національної валюти вироблено цілий ряд методів. Серед них найбільш поширеними є: нуліфікація, ревалоризація і реставрація, девальвація, дефляція. Найчастіше використовується нуліфікація знецінених грошей. Вона означає ліквідацію старих грошових знаків, вилучення їх із обігу і заміну їх новими грошовими знаками, як правило, в меншій кількості. Цим методом скористалась Україна в 1996 p., запровадивши в обіг нову грошову одиницю - гривню. Протилежним до нуліфікації є метод стабілізації національної валюти з допомогою ревалоризації і реставрації. Ревалоризація означає процес відновлення доінфляційної вартості паперових грошей з метою стабілізації і підвищення курсу національної валюти. Нині у її здійсненні провідним методом є поступова реставрація валюти, тобто відновлення доінфляційної купівельної спроможності та курсу національної валюти щодо інших вільноконвертованих валют. Водночас у країні реалізується цілий комплекс заходів для оздоровлення національної економіки, спрямованих насамперед на збільшення виробництва високоякісних, конкурентно-здатних товарів. Стабілізацію національної валюти можна розпочати також із проведення політики дефляції. Це процес стримування зростання грошової маси в обігу. Вона означає вилучення з обігу певної частини надлишку паперових грошей. Супроводжується дефляція також комплексом заходів із оздоровлення національної економіки і фінансів, що виражаються в реформі податкової системи, скороченні бюджетних витрат та обсягів кредитів тощо. Світовий досвід країн ринкової економіки свідчить, що для регулювання інфляційного процесу важливе значення має впровадження таких дій: встановлення економічно обґрунтованої ставки відсотків за кредит; регулювання зайнятості, валютного та грошового обігу; розвиток безготівкових платежів і водночас обмеження питомої ваги готівкових грошей, які найбільше піддаються інфляційному знеціненню; широке запровадження електронних грошей, карток споживача. Держава через регулювання маси грошей, рівня відсотків за кредит і швидкості обігу грошей може активно впливати на обмеження інфляційного процесу, стимулювати рівень інвестицій і розширення національного виробництва. Звичайно, вибір методів подолання інфляції залежить від її рівня, від особливостей національної економіки, від місця державного регулювання процесу суспільного відтворення. Через те, що інфляційний процес має різноманітні причини, то у боротьбі з ним широко використовують антимонопольну політику, яка охоплює: контроль за підприємницькими структурами, що займають панівне становище на ринку; захист і стимулювання конкуренції; сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу, контроль за цінами; захист прав споживача та ін. Для подолання інфляції у вітчизняній економіці має бути ефективна антиінфляційна політика, реальна стабілізація і зміцнення на ЇЇ засадах національної грошової одиниці. Ця політика має здійснюватись у напрямі забезпечення фінансової стабілізації. Саме фінансово-грошова стабілізація - це єдино можлива основа виведення національної економіки з кризи, якісної перебудови її та поліпшення життя населення. 24.сукупний попит та його структура Суку́пний по́пит (англ. aggregate demand, AD) — обсяг виробництва товарів, що споживачі готові колективно придбати при існуючому рівні цін. Сукупний попит подається зсередини країни і з-за кордону: усередині — із боку споживачів (підприємств, домашніх господарств і урядів) і місцевих інвесторів, а з-за кордону — із боку іноземців. Відповідно, складається з закупівель товарів підприємствами (виробниче споживання), людьми (особисте споживання), урядом (державне споживання), внутрішніх капіталовкладень і експорту товарів за рубіж. Структура сукупного попиту складається зі споживчих витрат населення (С ) , приватних інвестицій в державну економіку ( І ), державних закупок товарів і послуг (G ), чистого експорту ( NX ). Споживання (С) - сумарні витрати населення на закупівлю споживчих товарів і послуг. алові інвестиції (Ig) - це приватні закупки будівель і споруд, обладнання, нагромадження товарно-матеріальних запасів, а також амортизація основного капіталу за даний період. Державні закупки товарів і послуг (G ) - операції по закупівлі урядом засобів виробництва для державних підприємств, а також оплата праці робітників бюджетної сфери. Чистий експорт ( NX ) - різниця між вартістю експорту й імпорту. Отже, перелічені складові сукупного попиту ( AD) показують ринкову вартість річного загального споживання: 25 .Фактори що впливають на сукупний попит Фактори, що впливають на сукупний попит поділяються на цінові та нецінові. До цінових факторів відносяться: 1)зміна процентної ставки; 2)ефект багатства, або касових залишків; 3)ефект імпортних закупівель. Але сукупний попит може змінюватись і під тиском інших, нецінових факторів. До них відносять: 1)зміну в споживчих витратах: добробут населення, очікування споживача, заборгованість споживача, податки; 2)зміну в інвестиційних витратах: процентні ставки, зміна яких викликана, наприклад, змінами грошової маси в країні, а не зміною цін, очікувані прибутки від інвестицій, податки з підприємств, технологія, надлишкові потужності; 3)зміну в державних витратах; 4) зміну у витратах на чистий експорт: національний доход у закордрнних країнах, валютні курси. 26.Сукупна пропозиція та її структура Сукупна пропозиція - загальна кількість товарів і послуг, яка може бути вироблена і запропонована до продажу у відповідності з рівнем цін, що склався. Сукупна пропозиція дорівнює реальному валовому внутрішньому продукту. Вона залежить від рівня цін, виробничих потужностей економіки і рівня витрат. В залежності від того, як рівень цін впливає на сукупну пропозицію, виділяють дві моделі: класичну і кейнсіанську. Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ), тобто витрат на виробництво одиниці товар. У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно форми зв’язів між ціною і сукупною пропозицією. В залежності від того, як ціни впливають на сукупну пропозицію, існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати. 27.фактори ,що впливають на сукупну пропозицію До цінових факторів, які впливають на сукупну пропозицію відносять: -зміна процентної ставки; -зміна рівня цін. Існує також ряд нецінових факторів, що впливають на обсяг сукупної пропозиції. Йдеться про: -зміну цін на ресурси (наявність власних ресурсів, ціни на імпортні ресурси, співвідношення на ринку національних та імпортних ресурсів); -зміну ефективності виробництва (продуктивності праці); -зміну економічних та правових норм (податки з підприємств та субсидії, державне регулювання). При зростанні цін на виробничі ресурси, зниженні продуктивності праці, обмеженні правовими нормами виробничої діяльності сукупна пропозиція буде зменшуватись. Під дією нецінових факторів крива сукупної пропозиції AS переміщується: -вліво вгору, коли сукупна пропозиція скорочується в результаті зростання витрат виробництва (AS ® AS1); -вправо вниз, коли сукупна пропозиція зростає (AS ® AS2). 28. Макроекономічна рівновага..три варіанти макроекономічної рівноваги Макроекономічна рівновага є не наслідком поведінки покупців та продавців, а результатом дії складного механізму збалансованого кругообороту структурних частин валового національного продукту та національного доходу, тобто величин сукупної пропозиції і сукупного попиту. Збалансоване, рівноважне зростання економіки передбачає узгоджений динамізм її складових структурних ланок залежно від розвитку народного господарства як цілісної системи. Рівновага буває ідеальною, реальною, частковою і загальною. Ідеальна (бажана) рівновага — це такий стан економіки, за якого забезпечується оптимальна реалізація інтересів усіх суб'єктів економіки та узгодженість у їх поведінці. При цьому рівновага теоретично передбачає, що всі суб'єкти знаходять на ринку предмети споживання, фактори виробництва, й весь продукт, вироблений у минулому році, має бути реалізований. Така рівновага можлива за наявності вільної конкуренції та економічної гармонії, за відсутності протилежностей та диспропорцій. Реальна рівновага встановлюється в економічній системі як наслідок впливу зовнішніх факторів на ринок в умовах недосконалої конкуренції. Така рівновага є відповідністю між обмеженими ресурсами і зростаючими потребами суспільства^ При цьому необхідно вжити заходів, спрямованих на ефективне використання ресурсів, збільшення продуктивності суспільної праці чи обмеження платоспроможного попиту споживачів. Часткова рівновага у масштабі всього народного господарства означає досягнення кількісної відповідності двох взаємопов'язаних окремих сторін чи ланок економіки, ринку товарів, послуг, факторів виробництва. Наприклад, збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, прибутками й витратами бюджету та ін. Загальна макроекономічна рівновага - це збалансований розвиток усіх сфер економічної системи, одночасна відповідність на ринку в цілому. Макроекономічна рівновага передбачає досягнення пропорційності як доцільності, впорядкованості та відповідності відтворюваних зв'язків, сторін та фаз. При цьому локальні, окремі пропорції взаємопов'язані, доповнюють одна одну і зумовлюють збалансований розвиток усієї економічної системи, або рівновагу. Між рівновагою, пропорційністю та збалансованістю існує тісний взаємозв'язок. Якщо рівновага є бажаною метою макроекономічного розвитку, то пропорційність і збалансованість є елементами механізму її досягнення. Ігнорування якогось з цих понять завжди призводить до однобічних результатів, до суперечностей та диспропорцій в економіці та суспільному житті 29.класична й кейнсіанська моделі макроекономічної рівноваги .основні теоретичні пол. Класичні моделі економічної рівноваги створювалися на основі вільного ціноутворення як регулятора забезпечення пропорційності та збалансованості в економіці. Дж. М. Кейнс у своїй основній праці "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей" (1936) розробив повну модель макроекономічної рівноваги, яку описав за допомогою системи семи рівнянь. Перше рівняння характеризує рівновагу на ринку товарів та послуг, передбачає рівність між обсягом заощаджень та обсягом інвестицій, останні виступають як функція норми процента. Друге рівняння описує рівновагу на грошовому ринку і означає рівність між готівкою та вартістю угод. Рівновага на ринку праці описується третім рівнянням, яке вказує, що пропозиція праці є функцією грошової, номінальної заробітної плати. Четверте та п'яте рівняння відображають взаємозв'язок між рівнем заробітної плати і повною зайнятістю. Пропозиція праці стає функцією реальної заробітної плати. Шосте рівняння відображає зв'язок між рівнем зайнятості та виробничою функцією. Сьоме рівняння показує, що гранична продуктивність праці визначає реальну заробітну плату. Кейнсіанська модель загальної рівноваги основана на пріоритеті сукупного попиту, регулюючої ролі обсягу продажу, можливості забезпечити рівновагу за наявності безробіття й інфляції, спаду виробництва. Держава повинна здійснювати активну політику експансії, впливаючи на рівень сукупного попиту за допомогою збільшення державних витрат, зменшення податків та зниження процентної ставки. Дж. М. Кейнс відкрив ефект мультиплікатора — загальне зростання національного доходу перевищує державні витрати на стимулювання сукупного попиту, що веде до розширення виробництва та підвищення рівня зайнятості. В основу кейнсіанської повної моделі загальної рівноваги покладено такі положення. Зміни сукупного попиту визначають точку макроекономічної рівноваги, загальний рівень цін, обсяг реалізації валового національного продукту та рівень зайнятості. Зростання національного доходу веде до того, що обсяг заощаджень збільшується відносно швидше, ніж обсяг споживчих витрат, тобто чим більший національний дохід, тим менший сукупний попит. Щоб призупинити зменшення сукупного попиту, Дж. М. Кейнс запропонував збільшувати витрати на інвестування, що забезпечить підвищення зайнятості та приріст національного доходу, при цьому сукупний попит залишиться на тому самому рівні. Для розвитку підприємництва державі слід регулювати норму процента; її розмір має бути менший за норму прибутку. У середині XX ст. американський економіст М. Фрідмен, засновник сучасного монетаризму, обгрунтував монетаристську модель економічної рівноваги, в якій запропонував замість державної політики експансії політику стримання, тобто обмеження доходів населення, рівня сукупного попиту, грошових виплат населенню, державних витрат, приросту грошової маси. При цьому може спостерігатися зростання безробіття та зниження інфляції. Держава за такого стану економіки повинна застосовувати політику лібералізації, тобто надання більшої свободи розвиткові ринкових відносин, ціноутворенню. 30.функція споживання .грнична та середня схильність до споживання Функція споживання виражає залежність між використовуваним доходом і обсягом споживання і має вигляд: С = F(Y') = = F(Y- Т). Функція була запроваджена Кейнсом. Визначальним чинником споживання у функції є дохід: С = с0 + с' (Y- Т) = с0 + c'Y, де с0 — автономнее споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (за рахунок позик, у борг, за рахунок заощаджень, субсидій). фун-я спож Гранична схильність до споживання (MFC — Marginal propensity to consume), с'— це величина, яка показує, на скільки одиниць зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одиницю і визначається за формулою  c'=MPC = ?C/?Y, де ?С — приріст споживчих витрат, ?Y — приріст використовуваного доходу. З геометричної точки зору гранична схильність до споживання — це кут нахилу кривої споживання. Середня схильність до споживання (?РС — Average propensity to consume) — це частка споживання у використовуваному доході: ?PC=C/Y. Якби споживчі витрати дорівнювали післяподатковому доходу, то графік функції споживання збігся б із бісектрисою. Перетин лінії 45° і графіка споживання у точці А означає рівень нульового заощадження .Знак "-" означає від'ємне заощадження, оскільки витрати перевищують доходи, а знак "+" — додатне заощадження, тому що доходи перевищують витрати. 31. функція заощаджень. грнична та середня схильність до заощаджень Заощадження S (Save) — це неспожита частина доходу. Найпростіша функція заощадження має вигляд: S = F( У). Кожній функції споживання відповідає єдина функція заощаджень S= Y-C= Y-с0-с'Y=-с0 + (1-с')Y; С=с0 + с'Y, де 5* — величина заощаджень домашніх господарств, с0 — автономнее споживання, 1 - с' = s'— гранична схильність до заощадження, Y —дохід. Гранична схильність до заощадження (MPS — Marginal propensity to save) — це величина додаткового заощадження з однієї додаткової грошової одиниці використовуваного доходу, або показник того, на скільки одиниць зміниться обсяг заощадження за умови зміни використовуваного доходу на одиницю: MPS = AS IAY, де ?S* — приріст заощаджень, ?Y — приріст використовуваного доходу. Оскільки частина кожної грошової одиниці (гривні), яка не споживається, обов'язково заощаджується, то ? PC + MPS = 1; MPS = AS/AY. Середня схильність до заощадження (APS — Average propensity to save} — дження (APS — Average propensity to save} — це частка заощаджень у післяподатковому доході 32.Інфестиції Інвестиції— це економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства. Джерелом інвестицій є заощадження. Інвестиції — найбільш мінлива частина сукупного попиту AD. Вони поділяються на чотири групи: 1) інвестиції в основний капітал (машини, обладнання); 2) інвестиції в житлове будівництво; 3) амортизація; 4) інвестиції в товарно-матеріальні запаси.У макроекономіці базовою інвестиційною функцією є функція, яка залежить від відсоткової ставки: 7 = 7(г). Зауважимо, що інвестиції залежать від реальної (а не номінальної) відсоткової ставки. Функція інвестицій є спадною і відображає обернену залежність між відсотковою ставкою та інвестиціями в основний капітал. Із зростанням реальної відсоткової ставки інвестиції зменшуються, оскільки витрати на одиницю капіталу зростають, що зменшує прибутковість капіталу Крім відсоткової ставки, на інвестиції впливають такі невідсот-ковічинники: • витрати на основний капітал. • податки на підприємця. • технологічні зміни. • очікування. 33.фактичні та заплановані видатки .Хрест Кейнса Побудову кейнсіанського хреста розпочинають зі з'ясування відмінності між фактичними і запланованими видатками. Фактичні видатки - це сума, яку домогосподарства, фірми та уряд витрачають на купівлю товарів і послуг; фактичні видатки дорівнюють валовому внутрішньому продуктові е-ки (ВВП). Заплановані видатки - це сума, яку домогосподарства, фірми та уряд хотіли б витратити на товари і послуги. Чому фактичні видатки можуть відрізнятися від запланованих? Річ у тім, що фірми нерідко змушені робити незаплановані інвестиції у запаси, якщо рівень продажу несподівано відмінний від очікуваного. Якщо фірми продають меншу к-ть продукції, ніж запланували, їхні запаси зменшуються. Оскільки такі незаплановані зміни у запасах розглядають як інвестиційні видатки фірм, фактичні видатки можуть бути вищі або нижчі від запланованих. “Кейнсіанський хрест” – кейнсіанська модель рівноваги, або “45-градусна модель”, або “модель доходи-витрати” передбачає, що сукупний попит (АD) представлено плановими витратами – сумою, яку домашні господарства, фірми і держава мають намір витратити на купівлю товарів та послуг: С + І + G. Сукупна пропозиція (АS) представлена фактичними витратами, Y. Фактичні (реальні) витрати відрізняються від планових тоді, коли фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси (ТМЗ) в умовах неочікуваних змін у рівні продажів, тобто: Факт. Інвестиції = План. Інвестиції + Незаплановані Інвестиції в ТМЗ. Планові і фактичні інвестиції в моделі є функцією від доходу і не залежать від рівня цін, який залишається фіксованим.  34..Рівноважний ЧНП в умовах повної зайнятості .Рецесійний та інфляційний розриви Ринок, забезпечуючи рівновагу в економіці, не гарантує такого рівня приватних витрат, за яких економіка може перебувати в стані повної зайнятості й без інфляції. Але саме в цьому стані економіка функціонує найефективніше. Коливання рівноважного рівня випуску навколо потенційного рівня призводять до виникнення рецесійного або інфляційного розривів. Рецесійний розрив — це величина, на яку сукупні витрати менші за потенційні витрати. Розрив називають рецесійним, оскільки він здійснює в економіці рецесію, скорочення виробництва відносно потенційного рівня (рис)  Рецесійний розрив — це величина, на яку графік сукупних планових витрат повинен був би зміститися вгору, щоб збігтися з потенційними витратами.Інфляційний розрив – величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати), щоб знизити рівноважний ВНП до інфляційного рівня повної зайнятості. Інфляційний розрив — величина, на яку сукупні планові витрати перевищують потенційні (рис. 6.6).Інфляційний розрив свідчить про те, що економіка потерпає відперевитрат, тобто має місце надлишок сукупних витрат E* > Ep. Рівноважний ВВП перевищує потенційний (Y* > Yp).Розрив називають інфляційним, оскільки він викликає в економіціінфляційний надлишок ВВП Ринок, забезпечуючи рівновагу в економіці, не гарантує такого рівня приватних витрат, за яких економіка може перебувати в стані повної зайнятості й без інфляції. Але саме в цьому стані економіка функціонує найефективніше. Тому нам потрібно розглянути ЧНП в умовах повної зайнятості. 35..мультиплікатор автономних витрат .вплив інвестицій на рівноважний ЧНП Мультиплікатор автономних витрат - відношення зміни рівноважного ВВП до зміни будь-якого компонента автономних витрат. Мультиплікатор показує, у скільки разів сумарний приріст (скорочення) сукупного доходу перевищує початковий приріст (скорочення) автономних витрат. Важливо, що одноразова зміна будь-якого компонента автономних витрат породжує багаторазове зміна ВВП. Якщо, наприклад, автономне споживання збільшується на якусь величину ДС,, то це збільшує сукупні витрати і дохід Уна ту ж величину, що, у свою чергу, викликає вторинний зростання споживання (через збільшення доходу), але вже на величину МРС х АСА. Далі сукупні витрати і дохід знову зростають на величину МРС х С, і так далі по схемі кругообігу "доходи-витрати». З цієї простої схеми видно, що сукупний доход У багаторазово реагує на початковий імпульс ACAt, що і відображається в величиною мультиплікатора автономних витрат. Це означає, що відносно невеликі зміни у величинах С, / або G, ХП можуть викликати значні зміни в рівнях зайнятості і випуску. Мультиплікатор, таким чином, є фактором економічної нестабільності, що підсилює коливання ділової активності, викликані змінами в автономних витрат. Тому одним з основних завдань бюджету но-податкової політики уряду є створення системи вбудованих ста білізаторов економіки, яка дозволила б послабити ефект мультиплікації шляхом відносного зниження величини граничної схильності до споживання (МРС). Ця проблема стає більш складною в умовах стимульованих інвестицій, тому що в кожному наступному циклі виробництва з збільшеного сукупного доходу Уфінансіруются не тільки більш високі споживчі, а й зростаючі інвестиційні витрати і виникає ефект супермультіплікатора. Фактичний ЧНП рідко буває стабільним, а піддається циклічним коливанням. Одним із найбільш мінливих факторів, який викликає нестабільність ЧНП, є інвестиції як складова частка сукупних витрат. Вплив змін, які відбуваються в інвестиціях, на ЧНП рівноважний ЧНП має місце за умови, коли лінія сукупних витрат перетинається з бісектрисою (мал. 5.6), або коли лінія інвестицій перетинає лінію заощаджень (мал. 5.7). Перетин цих ліній у точці К0 характеризує початковий рівень рівноважного ЧНП. Тепер припустимо, що в кон'юнктурі інвестиційного ринку відбулися сприятливі зрушення: зросла очікувана норма чистого прибутку або за її незмінності знизилася ставка процента, або відбулося й перше й друге водночас. Результатом цього буде розширення попиту на інвестиції, що обумовить збільшення інвестиційних витрат і сукупних витрат узагалі. Емпіричний аналіз свідчить про те, що зростанню інвестиційних витрат па певну величину відповідає помножена величина зростання ЧНП. Те ж саме, але в протилежному напрямі відбувається і при зменшенні інвестицій. Зазначений характер залежності між інвестиціями і ЧНП називається ефектом мультиплікатора, або просто мультиплікатором. Іншими словами, мультиплікатор -- це числовий коефіцієнт, який показує, у скільки разів зростає (скорочується) ЧНП за певного зростання (скорочення) інвестицій: ЧМП Іп де ЧНП--зміна ЧНП (збільшення або зменшення); Іп--початкова зміна інвестицій (збільшення або зменшення). 36.парадокс ощадливості парадокс ощадливості - спроба суспільства більше зберігати обертається таким самим чи меншим обсягом заощаджень. Якщо приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій, то будь-яка спроба домашніх господарств більше зберігати виявиться марною у зв'язку зі значним зниженням рівноважного ВВП, обумовленим ефектом мультиплікації. Економіка стартує в точці А. В очікуванні спаду домашні господарства намагаються побільше заощаджувати: графік заощаджень переміщається від ^ до S ', а інвестиції залишаються на тому ж рівні. У результаті споживчі витрати відносно знижуються, що викликає ефект мультиплікатора і спад з-сукупними доходу від Yft до У,. Так як сукупний доход Y знизився, то і заощадження в точці В виявляться тими ж, що і в точці А. Якщо одночасно з ростом заощаджень від S до S "зростуть і заплановані інвестиції від до, то рівноважний рівень випуску залишиться рівним У0 і спад виробництва не виникне. Навпаки, в структурі виробництва будуть переважати інвестиційні товари, що створює гарні умови для економічного зростання, але може відносно обмежити рівень поточного споживання населення. Виникає альтернатива вибору: або економічний ріст в майбутньому при відносному обмеженні поточного споживання, або відмова від обмежень в споживанні ціною погіршення умов довгострокового економічного зростання. 37.гроші та їх функція Гро́ші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку деякі національні гроші виконують функції світових. |