Шпори. 1 Предмет макроекономіки Предметом макроекономіки
 Скачать 244.89 Kb.
|
СтруктураСтруктура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни. Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, — залежно від адміністративного поділу). Наприклад, у США центральне місце належить бюджетам штатів, а загальнодержавні функції (оборона, зовнішні зв'язки, загальне управління) задовольняються за рахунок федерального бюджету. У державах без федерального поділу є лише державний і місцевий бюджети. В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки. Що стосується збалансування бюджету, то ця проблема розглядається як другорядна підпорядкована головній меті фіскальної політики. Це не означає, що фіскальна діяльність держави ігнорує бюджетний дефіцит. Їх неможливо ігнорувати об"єктивно: дефіцит фінансових ресурсів завжди обмежуватиме рівень виробництва, а отже, й споживання. Тому проблема має зміщуватися в іншу площину мінімізації негативного впливу бюджетного дефіциту на економіку. Світовий досвід показує, що ця проблема має вирішуватися з урахуванням державного боргу, величина якого визначається як сума бюджетних дефіцитів за мінусом суми бюджетних надлишків за певний період часу. 48.вплив бюджетного надлишку на економіку та ефекти витіснення Бюджетний профіцит є специфічним явищем. По-перше, як уже зазначалося,це досить відносний показник, адже завжди можна знайти певні напрями використання коштів. «Зайвих» грошей взагалі не буває. Так, згідно з Бюджетним кодексом України профіцит має затверджуватись виключно з метою погашення основної суми боргу. Але якщо погашення цього боргу включити у видатки бюджету (а саме до них вони і мають відноситися), то ніякого профіциту в бюджеті не буде. По-друге, слід відрізняти бюджетний профіцит від надлишку коштів, який підлягає вилученню до бюджету вищого рівня і характеризує міжбюджетні відносини . У будь-якому випадку бюджетний профіцит не може розглядатись як позитивний результат фінансової діяльності держави, ідентичний прибутку суб'єктів підприємництва. Підкреслюємо ще раз, державі зайві кошти не потрібні. Ефект витіснення — збільшення державних позик на грошовому ринку і наступне за цим скорочення обсягів реального виробництва і підвищення процентних ставок, тобто зниження інвестицій. 49.Інфляція та не інфляційні способи фінансування бюджетного дефіциту Бюдже́тний дефіци́т — перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Є однією з основних причин інфляції, спричиняється економічною нестабільністю, скороченням надходжень до бюджету, зростанням видатків з бюджету. Покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися шляхом отримання державних позик та емісією грошей. Дефіцит бюджету - це сума, на яку рівень видатків бюджету перевищує рівень надходжень. Причини виникнення дефіциту: — спад виробництва; — зниження ефективності функціонування окремих галузей; — несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення; — великі воєнні витрати; — інші фактори, що впливають на соціально-економічне становище країни. За характером впливу на інфляційні процеси джерела фінансування дефіциту бюджету бувають інфляційні і неінфляційні. Інфляційним джерелом виступає монетизація дефіциту, яка відбувається за надання урядові позик центрального банку, купівля центральним банком державних цінних паперів, а також завдяки додатковій емісії грошей. Кредитна емісія використовувалася в Україні з 1991 до 1995 р. і була практично єдиним джерелом покриття бюджетного дефіциту. Внаслідок використання інфляційних джерел розвивається неконтрольована інфляція, знецінюються гроші, відбувається зубожіння населення. Неінфляційні джерела суттєво не впливають на інфляційні процеси і включають запозичення на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках, залишки бюджетних коштів, трансферти (у вигляді безоплатної і безповоротної фінансової допомоги), накопичення заборгованості (прострочення платежів за борги або куплені товари, підвищення податків тощо). 50.Циклічні та структурні дефіцити державного бюджету Державний бюджет — це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності. У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше — бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць. Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним – циклічний надлишок. Зміна абсолютного розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат, автоматична зміна яких трат, автоматична зміна яких відповідає змінам реального обсягу виробництва, інфляції та безробіття залежно від фази економічного циклу. Дефіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків наддоходами:Дефіцит = Видатки – Доходи. 51.Форми,методи та інструменти регулюваня економіки Державне регулювання економіки реалізується-в різних формах. Залежно від строкової розмірності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання. Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. Короткострокове регулювання — це передусім антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат) За характером впливу на господарські суб'єкти державне регулювання економіки поділяється на дві форми: пряме та непряме (опосередковане). Пряме регулювання — це вплив держави на економічні процесії за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів. Непряме регулювання економіки — це вплив держави на господарську діяльність через внесення відповідних змін в умови функціонування ринкового механізму. Державне регулювання економіки спирається на систему державних інструментів (регуляторів). Залежно від їхньої природи всі державні інструменти можна поділити на три види: правові, адміністративні та економічні. До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні норми й правила економічної діяльності господарських суб'єктів та окремих громадян. Адміністративні інструменти — це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності. Найважливішу роль у державному регулюванні економіки відіграють економічні інструменти. До головнях із них належать: макроекономічне планування, державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата. 52.держава як суб’єкт економічної системи Держа́ва — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду; суб’єкт політики, ядро політичної системи. Економічні функції держави визначалися потребаминормального функціонування ринкової економіки, забезпечення конкуренції тачасткового підприємництва. Функції держави розвивалися в двохнапрямках: підтримка та полегшення функціонування ринковогомеханізму; посилення і модифікація ринкової системи відповідно дозміною умов розвитку. Функції держави з підтримання ринкового механізму полягають унаступному: забезпечення правової бази ринкової економіки (захист праввласності, підприємництва, оподаткування, кредитної сфери та ін)та захист від конкуренції (антимонопольна діяльність, захист правспоживача). Функції держави щодо посилення ринкового механізму виражаються: а) в перераспределительной політиці. Перерозподіл доходів всуспільстві реалізується через трансфертні платежі (бідним, безробітним) імодифікацію цін (гарантовані ціни фермерам, мінімум заробітної плати). Коректуючи розподіл ресурсів через податкову систему, державасприяє розвитку суспільних благ (будівництво шкіл, лікарень),екологічної захисту, перетворюючи витрати на забруднення навколишнього середовища увнутрішні витрати самих підприємств (хімічних, наприклад); б) в макроекономічному регулюванні економіки з метою їїстабілізації. За допомогою бюджетних і кредитних важелів державаздійснює контроль за рівнем зайнятості, інфляції, стимулюєекономічне зростання; в) у проведенні ефективної зовнішньоекономічної політики. Держава як свідомий суб'єкт має здійснювати своїфункції обережно, щоб в ринковому механізмі не було збоїв. Воно повиннопостійно контролювати результати регулювання та своєчасно прийматизаходів для погашення негативних наслідків. Отже, державнадіяльність не повинна переходити межі, що загрожують ринкового механізму. 53.Світове господарство та його сучасна структура Світове господарство являє собою сукупність національних економік, взаємозв'язаних міжнародним поділом праці, науково-технічною та виробничою кооперацією, міжнародною торгівлею, валютним, кредитним та іншими економічними відносинами. труктура сучасного світового господарства включає дві складові частини:
У структуру світового господарства входять світові ринки товарів і послуг капіталів, робочої сили, міжнародна валютна система, міжнародна кредитно-фінансова система, сфера обміну в області науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін. Міжнародні економічні відносини визначаються рівнем зрілості продуктивних сил і виробничих відносин у різних національних господарствах і, крім того, обумовлюються особливостями економічної політики. Основними рисам сучасного світового господарства є: високий ступінь розвитку міжнародного поділу праці, учасниками якого є практично всі країни світу; наявність істотних економічних, соціальних та політичних відмінностей між суб'єктами світового господарства; панування товарних форм економічних зв'язків між учасниками світових господарських відносин; встановлення на світовому ринку динамічної відповідності попиту та пропозиції, об'єктами яких є основні види продукції, що надходять у світовий товарообіг; створення передумов більш вільного переміщення товарів, капіталів та робочої сили. 54.Міжнародна торгівля та її економічні основи Міжнародна торгівля — торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. При міжнародній торгівлі послугами клієнти та ті хто надають послуги є резиденти різних країн. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці. Міжнародна торгівля представляє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн. При цьому зовнішня торгівля окремих держав, регіонів виступає складовою частиною міжнародної торгівлі. Зовнішню торгівлю характеризують три важливих елементи: - загальний об’єм (товарообіг); - товарна структура; - географічна структура. Теорії світової торгівлі: Меркантилізм (XV-XVII ст.) представники – Т. Мен, А. Монкретьєн вважали, що багатство країни – в примноженні золотих запасів. Експорт товарів країни повинен переважати над імпортом, щоб досягнути позитивного торгового балансу. Вчення про абсолютні та порівняльні переваги: А.Сміта і Д. Рікардо виходили із переваг сфери виробництва, яке приносить багатство народам, забезпечує їм задоволення потреб у тих чи інших товарах та послугах. Теорія факторів виробництва. Основоположник вчення про фактори виробництва Ж. Б. Сей виділяв три фактори виробництва: працю, капітал і землю, ринковою ціною факторів є заробітна плата, процент на капітал і земельна рента. Основи теорії міжнародної торгівлі були закладені наприкінці XVIII — на початку XIX сторіччя визначними англійськими економістами Адамом Смітом та Девідом Рікардо. А.Сміт у своїй роботі "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776 р.) сформулював теорію абсолютної переваги і, полемізуючи з меркантилістами, показав, що країни зацікавлені в розвитку зовнішньоторговельних потоків, оскільки мають вигоду незалежно від того, експортерами чи імпортерами вони є. 55.Теорія порівняльних переваг Д.Рікардо Теорія абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (David Rіcardo, 1772-1823), довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів. Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрати (opportunity costs). Альтернативні витрати – це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво. Суть теорії порівняльних переваг (comparative odvantoge thejry): якщо країни спеціалізовуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективніше, ніж в іншій. Отже,Альтернативні витрати – це кількість одних продуктів, від якої треба відмовитись або яку треба офірувати щоб отримати якусь кількість будь-якого іншого продукту. Альтернативна ціна – 25 робочий час, необхідний для виробництва одного товару, виражений через робочих час, потрібний для виробництва іншого товару. Відповідно до теорії порівняльних переваг країни повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, альтернативна ціна яких нижча, тобто які вони можуть продукувати з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами. У цьому випадку торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим ніж в іншій. Ціна імпортного товару визначається через ціну товару, який треба експортувати, що оплатити імпорт, тому остаточне співвідношення цін під час торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари у кожній з країн, що торгують.Внаслідок спеціалізації та торгівлі на основі порівняльних переваг кожна країна отримує позитивний економічний ефект, який називається вигодою від торгівлі. 56.Протекціонізм та вільна торгівля Протекціоні́зм — економічна політика держави, спрямована на обмеження міжнародної торгівлі. Знижує рівень життя та уповільнює економічне зростання у країні, яка впроваджує таку політику. Зазвичай просувається місцевими лобістами під приводом «захисту» національної економіки; «сприяння» розвитку власної промисловості й торгівлі. В економічній теорії одним із головних аргументів протекціонізму є критика теорії зовнішньої торгівлі з позицій захисту національного добробуту, що випливає безпосередньо з аналізу виграшів і втрат. Вигода від застосування експортного й імпортного мита може бути протиставлена виробничим і споживчим втратам, які виникають від викривлення мотивів поведінки виробників і споживачів. Однак можливий і такий випадок, коли вигода від поліпшення умов торгівлі після введення зовнішньоторговельних податків перевищить втрати від неї. Головна передумова поліпшення умов торгівлі внаслідок введення мита – це наявність у країни ринкової влади, тобто здатності одного або групи продавців (покупців) у країні впливати на ціни експорту і/або ціни імпорту Однак обмеження, пов’язане з наявністю в країні ринкової влади у торгівлі товарами, на практиці найчастіше зводить нанівець цей аргумент проти вільної торгівлі. Ві́льна торгі́вля (фрітредерство)— зовнішньоекономічна політика, за якої держава не втручається у торгівельні відносини з іншими країнами; відсутність штучних (створених урядом) бар'єрів на шляху торгівлі між окремими фірмами різних країн. На рівні теоретичної моделі передбачається, що вільна торгівля призводить до появи додаткових вигод, оскільки дозволяє уникати втрат від викривлень у виробництві та споживанні, пов’язаних із митним захистом. Використання мита має своїм наслідком появу чистих втрат для економіки, які виника- ють через викривлення мотивів поведінки як виробників, так і споживачів. І навпаки, перехід до вільної торгівлі усуває ці викривлення і збільшує національний добробут. У цілому розгляд ринкової рівноваги з використанням моделі «попит-пропозиція» підтверджує той висновок, що розвиток міжнародної торгівлі може надавати виграш усім країнам. Однак якщо у країні-експортері чистий виграш виникає в результаті перевищення вигод виробників над втратами споживачів продукції, то у країні-імпортері, навпаки, загальний приріст добробуту забезпечується за рахунок більшого виграшу споживачів, а виробники продукції, що конкурує з імпортом, несуть втрати. Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію та обмежує монополію. 57.Теорія зовнішньої торгівлі Хекшера-оліна розвиток теорії зовнішньої торгівлі пов'язане з іменами шведських вчених Е. Хекшера і Оліна. Вони виходили з того, що відмінності в порівняльних витратах між країнами пояснюються, по-перше, тим, що у виробництві різних товарів фактори використовуються у різних співвідношеннях, і, по-друге, тим, що забезпеченість країн факторами виробництва неоднакова. Відповідно до теорії Хекшера - Оліна країни будуть експортувати те товари, виробництво яких вимагає значних витрат відносно надлишкових факторів та імпортувати товари, у виробництві яких довелося б інтенсивно використовувати відносно дефіцитні фактори. Таким чином, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні. Інтенсивне використання чинника, приміром, праці у виробництві якого-небудь товару означає, що частка витрат на робочу силу в його вартості вищ ніж у вартості інших товарів (зазвичай такий продукт називають трудомістким). Відносна забезпеченість країни факторами виробництва визначається наступним чином: якщо співвідношення між кількістю цього фактора і іншими факторами в країні вище, ніж у решті світу, то цей фактор вважається відносно надлишковим для даної країни, і навпаки, якщо зазначене співвідношення нижче, ніж в інших країнах, то фактор вважається дефінітним. Практика частково підтверджує висновки теорії Хекшера - Оліна. Але в останні десятиріччя структура забезпеченості розвинених країн (особливо європейських) необхідними виробничими ресурсами щодо вирівнюється, що мало відповідно до теорії Хекшера - Оліна, знизити їх стимули до торгівлі одна з одною. Однак цього не відбувається. Навпаки, центр тяжіння в міжнародній торгівлі переміщається саме до торгівлі між промислово розвиненими країнами, то є країнами з приблизно однаковою забезпеченістю факторами виробництва. Причому у світовій торгівлі зростає питома вас взаємних поставок східних промислових товарів. Це не вкладається в рамки теорії Хекшера - Оліна. |