Главная страница
Навигация по странице:

  • 3. Політичні репресії проти української інтелігенції

  • Аргументуйте значення звільнення українських земель від фашизму та втрати України у війні.

  • 64.входження північної буковини, хотинського, аккерманського та ізмаїльського повітів бессарабії в урср у склад

  • Висвітліть боротьбу радянських партизанів та ОУН УПА проти німецьких окупантів в роки радянсько-німецької війни (1941-1944)

  • Історія. 1. Процес формування української народності іі основні риси


    Скачать 0.87 Mb.
    Название1. Процес формування української народності іі основні риси
    АнкорІсторія.doc
    Дата27.12.2017
    Размер0.87 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаІсторія.doc
    ТипДокументы
    #13250
    страница10 из 13
    1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

    62.сталінські репресії. Розстріляне відродження

    Поширення  масових  репресій.

    Наприкінці 20-х років в усіх сферах суспільно-політичного життя України спостерігається зміцнення тоталітаризму і посиленнясталінських репресій. Як наголошують науковці, тоталітарний режим визначається всеохоплюючим (тотальним) контролем  державних органів над всіма сферами життя суспільства з широким використанням для цього репресивних методів. Небачений в історії за своєю жорстокістю сталінський тоталітарний режим виник на основі відповідної політики та ідеології, насильницького захоплення влади та її безмежної централізації, одержавлення влас­ності, затвердження однопартійності і поширення культу особи, проведення масових репресій і голодоморів. Сталін, виправдовуючи таку політику, на черговому партійному з’їзді у 1930 р. наголосив, що "репресії в галузі соціалістичного будівництва є не­обхідним елементом наступу" (тільки, соромливо додавалось, «не головним, а допоміжним»).

    Процес поширення масових політичних репресій в Україні українські історики часто-густо розподіляють на три хвилі:

    Перша (1929-1931 рр.) – це так звана «шахтинська справа», харківські політичні процеси над українською інтелігенцією, «шкідниками» і «саботажниками», насильство над селянами, початок розкуркулення і депортацій під час колективізації;

    Друга хвиля (1932-1934 рр.) була повʼязана, насамперед, з терором голодом, який було штучно влаштовано проти  українців, що привело до демографічного зменшення населення майже на 7 млн. осіб; заборона процесу «українізації» і постишевські репресії проти української інтелігенції, діячів культури, науки і освіти, письменників, журналістів і представників мистецтва;

    Третя хвиля (1936-1938 рр.) в історії одержала назву доби «великого терору», бо була повʼязана з найбільш масовими, апокаліптичного масштабу репресіями. Порушення не тільки правових норм і судової практики, але й елементарних моральних норм з боку сталінської влади не знало меж. Люди знищувались на основі сотень «розстрільних списків», катування відбувалися на Соловках і в Сандармосі (Сандармох – урочище на півночі, в Карелії, де загинуло понад 9,5 тис. політичних вʼязнів), в таких місцях, як Биківнянський ліс під Києвом, де було розстріляно понад 120 тис. жертв (аналогічні цвинтарі були створені в усіх крупних містах республіки). Пошук і розправа з «ворогами народу», страх і насилля панували в громадсько-політичному  житті України.Незважаючи на відданість Сталіну, навіть партійно-державному керівництву республіки не вдалося врятуватися від репресій. Так, під час чергової «чистки» із 63 членів ЦК КПУ було знищено 55, з 11 членів політбюро – 10, в тому числі і перший секретар С. Косіор. Було розстріляно всі 17 міністрів українського уряду. А його голова П.Любченко, щоб уникнути наруги репресіями, які загрожували йому і його родині, сам застрелив і дружину, і себе. Республіка повною мірою стала «вотчиною» НКВС, але й в цьому відомстві під час «чисток» 20 тис. працівників зазнали репресій. Страшному удару були піддані і воєнні кадри – розстріляно було понад 40 тис. офіцерів вищого командного складу, в тому числі багато маршалів і генералів, які були талановитими полководцями і мали досвід воєнних дій.  У Київському та Харківському округах відбулося масове винищення воєнних кадрів, було репресовано тисячі осіб, в тому числі десятки командирів дивізій і бригад. Смертний вирок було винесено командуючому військами Київського військового округу Й. Якіру, а також деяким іншим відомим військовим діячам.

    Така репресивна політика за всі 70 років існування тоталітарної держави призвела до того, що український народ зазнав найбільших фізичних втрат – загинуло 25 млн. людей, в тому числі найкращі представники української нації, діячі науки і освіти, культури і мистецтва, письменники, художники і музиканти. Тому у багатьох сучасних істориків викликає щирий подив ситуація, коли український народ в таких нелюдських умовах фізичного винищення і русифікації зумів зберегти свою ідентичність, культуру, мову, традиції і навіть певну  здатність до самоорганізації.

    3. Політичні репресії проти української інтелігенції Особливо важливим обʼектом сталінських масових репресій була українська інтелігенція. У 20-х рр. це були в основному представники національної культурно-політичної еліти, які стояли на позиціях захисту інтересів свого народу, його культури і мови, прагнули до збереження завойованої під час минулої революції державної самостійності. Сталін вважав українську інтелігенцію головною перепоною на шляху розбудови тоталітарної радянської імперії. У звʼязку з цим, згідно з вимогами партійного вождя, каральне відомство ДПУ приступило дофізичного знищення в першу чергу української інтелігенції, особливо колишніх учасників Української революції. У червні 1929 р. у Харкові було розстріляно групу українських діячів, звинувачених в організації терористичного підпілля. В 1929-1930 роках слідчі органи сфальсифікували судовий процес над неіснуючою "Спілкою визволення України" (СВУ): 45 українських вчених, письменників і політичних діячів колишньої УНР були засуджені до різних строків тюремного ув'язнення. Згодом більшість з них за рішенням так званих сталінських "трійок" були розстріляні. Сучасний ретель­ний аналіз цих справ переконливо доводить, що жодних підстав стверджувати про наявність якихось підпільних українських організацій в той час не було.Після цього сфабрикованого процесу в Україні була "викрита" ціла мережа міфічних організацій –"Український національний центр", "Польська організація військова", "Блок українських націоналістичних партій", "Троцькістсько-націоналістичний блок" тощо. Всього було сфабриковано понад 100 подібних справ.Жертвами репресій ставали, насамперед, найяскравіші постаті українського національного відродження – М. Бойчук, М. Зеров, М.Хвильовий, Л. Курбас тощо. В Академії наук України, за неповними даними, було репресовано 250 осіб, в тому числі 19 академіків. Жахливого удару було завдано українській літературі: 89 письменників було знищено, 212 — примушено замовкнути, 64 – заслано,  83 –  емігрували.

    У 1933 р. стався справжній погром усього культурного життя України. Була згорнута і заборонена політика «українізації». Паралельно до політичних ре­пресій проти творчої та наукової інтелігенції розпочалася "чистка" наркомату освіти, внаслідок якої було репресовано майже 200 "націоналістів і ворожих еле­ментів". В обласних управліннях народної освіти через політичні мотиви замінили 100% складу керівництва, у районних — 90%. Часто-густо за звільненням наступало позбавлення волі. Українська культура, що так плідно розвивалася в 20-ті роки, була розгромле­на, рештки старих культурно-політичних осередків та зародки нових винищені ще до середини 30-х років. Але це був ще не кінець, а тільки початок. Машина терору, що була розкручена репресіями проти вчених і поетів, набирала обертів.У 1937 р. політичні репресії набувають особливо масового характеру, починається доба "великого терору". ЦК ВКП(б) затвердив наказ М. Єжова місцевим органам НКВС, згідно з яким тільки за чотири місяці треба було, як за жахливим виробничим планом,  репресувати 268 950 чоловік, з них негайно знищити 75 950. Репресії здійснювались позасудовими "трійками". На Соловках і в Сандормосі були підступно знищені десятки українських письменників та поетів. Цю подію назвали в історії символічним і трагічним терміном – “розстріляне українське відродження”.Суспільство все глибше опускалося у прірву страху, відчаю і моральної дегра­дації. Заарештованих піддавали жорстоким тортурам і таким чином одержували від них необхідні, але міфічні свідчення і про себе, і про своїх знайомих.Чи не єдиним елементом з дореволюційної структури суспільства залишаласьцерква. Але вона зазнавала час від часу все відчутніших ударів від державної партії, яка не бачила потреби в релігії, бо ставила перед собою за мету виховання атеїстичної свідомості у громадян. Перший удар було завдано церкві відразу після затвердження радянської влади, коли були конфісковані церковні землі і дорогоцінні предмети культу. Другий – у 1929 р., коли було заборонено всі види діяльності релігійних установ, окрім бого­служіння. Почалося винищення храмів та іншої матеріальної основи релігійних гро­мад. У приміщеннях церкви влаштовувались клуби, школи, склади тощо. Поза зако­ном опинилася Українська автокефальна церква. Церковні ієрархи були піддані репресіям, заслані або розстріляні. 

    63. Аргументуйте значення звільнення українських земель від фашизму та втрати України у війні. Після взяття Києва війська 1-го Українського фронту, продовжуючи наступ на Коростень, Житомир і Фастів, створили на Правобережній Україні Київський стратегічний плацдарм. Спроби німців у другій половині листопада - в грудні 1943 р. перейти в контрнаступ і знову оволодіти Києвом не мали успіху. В цей час війська 2-го і 3-го Українських фронтів вели запеклі бої на півдні України. Вони визволили Запоріжжя й Дніпропетровськ і створили на Дніпрі другий великий стратегічний плацдарм, У січні 1944 р. після короткої перерви Червона Армія розпочала звільняти від ворога Правобережжя й Крим. Цьому сприяла важлива перемога під Корсунем-Шевченківським. Внаслідок наступальної операції, проведеної військами 1-го й 2-го Українських фронтів (24 січня - 17 лютого 1944 р.), було оточено й знищено німецьке угруповання. Гітлерівське командування втратило 73 тис. солдатів і офіцерів, у тому числі 18,2 тис. потрапили в полон. Важливою ланкою в ланцюгу зимового наступу на Правобережній Україні була Нікопольсько-криворізька операція, що проводилася силами 3-го й 4-го Українських фронтів (ЗО січня - 29 лютого 1944 р.). Під час її проведення було розгромлено 12 дивізій противника, в тому числі три танкових і одну моторизовану. Весняний наступ розпочався на величезному просторі - від Прип'яті до Чорного моря. 26 березня війська 2-го Українського фронту вийшли на кордон з Румунією поблизу Чернівців. 10 квітня було визволено Одесу Кримська наступальна операція проводилася окремо військами 4-го Українського фронту. Вона розпочалася 8 квітня й завершилася 12 травня повним розгромом 17-і німецької армії. Фашисти втратили 100 тис. солдатів і офіцерів; 61,5 тис. з них потрапили в полон. Третій етап у визволенні України розпочався в липні 1944 р. Радянські війська оточили й розгромили лід Бродами В німецьких дивізій (6л. 60 тис. чоловік). Після цієї перемоги вони пройшли через Галичину, здобувши Львів, Перемишль і 27 липня Станіслав. У вересні досягли Карпат, і до 28 жовтня 1944 р. всі українські землі було визволено від загарбників. м З листопада 1944 по травень 1945 р. українці брали активну участь у воєнних операціях Радянської Армії по звільненню Східної Європи від гіт-леризму та його поплічників. 9 травня 1945 р. капітуляцією Німеччини за­вершився розгром третього рейху на його власній території. В середині серпня - на початку вересня 1945 р. було завдано поразки мілітаристській Японії. 2 вересня 1945 р. Акт її капітуляції від імені СРСР підписав українець генерал К. Дерев'янко. Друга світова війна закінчилась перемогою країн антигітлерівської коаліції над фашизмом. Понад 3 млн. громадян України загинуло в лавах діючих частин на фронтах. Чимало жителів України пропали безвісти, їхня доля лишилася невідомою до цього часу. Всього за роки війни Україна втратила понад 10 млн. чол., або кожного четвертого свого громадянина. Людські втрати України в роки Другої світової війни перевищують втрати будь-якої іншої країни. Тільки за період з червня 1941-го по червень 1943 р. з України, яка була, за словами Герінга, «зерновим складом» Німеччини, було вивезено 11 млн. тонн сільськогосподарських продуктів, 3,5 млн. голів худоби, 16 млн. штук птиці, 680 млн. яєць та ін. А в період масового вигнання фашистів з української землі вони вантажили у вагони взагалі все, що потрапляло під руку. Цілими ешелонами вивозився полтавський чорнозем. Викопавши із землі, гітлерівські мародери вивезли до Німеччини більше 1 млн. фруктових дерев. Вже на перших порах окупації, тільки до вересня 1941 р. зі Східного фронту від солдатів і офіцерів у різні міста Німеччини надійшло 11 млн. 600 тис. продовольчих посилок. Зрозуміло, що заповнювалися ці посилки продуктами, награбованими в українських селян. Окупанти зруйнували майже всі підприємства вугільної, гірничорудної, металургійної, хімічної, машинобудівної та інших галузей промисловості. Вони вивели з ладу 9 залізниць, потопили і пошкодили сотні пасажирських, вантажних і спеціальних суден Чорноморського і Азовського пароплавств. Нацисти за час окупації викрали і вивезли з України не менш як 330 тис. музейних експонатів. Було зруйновано і спалено 568 будинків вузів і технікумів, 20 тис. шкільних приміщень (67% їх загальної кількості), майже 700 театрів і стаціонарних кінотеатрів на 198 тис. місць, 12.5 тис. приміщень клубів, 18 тис. будівель лікувальних установ, 11 радіостанцій магістрального, 25 широкомовних і 127 радіостанцій внутрішньообласного зв'язку. Пограбувавши музеї, бібліотеки, архіви, школи, вузи, окупанти перетворювали їх на стійлища солдат, смітники, склади, нищили безцінні скарби українського народу.

    64.входження північної буковини, хотинського, аккерманського та ізмаїльського повітів бессарабії в урср у склад Переділ сфер впливу, спричинений Другою світовою війною, відбувся і в цьому регіоні. Спираючись на таємну домовленість із Німеччиною (п. З зазначеного вище протоколу), 27 червня 1940 р. СРСР ультимативно запропонував Румунії звільнити Бессарабію та Північну Буковину. 28 червня 1940 р. Червона Армія перейшла кордон і, не зустрічаючи опору, 30 червня 1940 р. повністю зайняла ці території.За підтримки політорганів владу тимчасово взяли новостворені робітничі та селянські комітети, а потім — новообрані місцеві Ради. 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР, задовольнивши прохання "делегації трудящих" Бессарабії та Північної Буковини, прийняла Закон "Про включення північної частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР". 7 серпня 1940 р. були створені Чернівецька та Ізмаїльська області, а замість повітів і волостей — райони. Водночас із складу України було вилучено Молдавську АРСР й приєднано до новоствореної Молдавської РСР.Відповідно до Указів Президії Верховної Ради СРСР від 15 серпня 1940 р. "Про націоналізацію землі на території північної частини Буковини" та "Про націоналізацію банків, промислових і торгових підприємств, залізничного і водного транспорту та засобів зв'язку північної частини Буковини" була ліквідована приватна власність на знаряддя і засоби виробництва.Зазначені економічні та соціальні перетворення принесли західним українцям певні поліпшення. Були націоналізовані промислові й торговельні підприємства, що раніше контролювалися переважно неукраїнцями. Популярності радянській владі додала експропріація польських та румунських землевласників, обіцянка перерозподілити між селянами їхні землі.Багато було зроблено для українізації та зміцнення освітніх закладів. Якщо 1925 р. налічувалося 1055 українських початкових шкіл, а до вересня 1939 р. лишилося 139, то на середину 1940 р. їх було відкрито близько 6 тисяч. Полонізація вищої освіти призвела до того, що до вересня 1939 р. серед майже 50 тис. студентів, які навчалися у вузах Польщі, українці становили лише 3 %. Відтепер українська мова стала мовою викладання у західноукраїнських вузах. Широко відкрив двері для українських студентів і професорів перейменований на честь Івана Франка давній бастіон польської культури — Львівський університет. Значно поліпшилося медичне обслуговування населення, яке тепер здійснювалося безкоштовно. Малоімущим безоплатно надавалося житло.Водночас що більше утверджувалась радянська система, то відчутнішою ставала демонтація створеної західними українцями політичної, соціально-економічної та культурної інфраструктури. На керівні посади в місцевих органах влади, судових і правоохоронних органах призначалися кадри, відряджені зі східних областей. Застосовуючи "пролетарські" адміністративно-командні методи роботи, вони нехтували місцеві звичаї й традиції. Щоправда, до роботи в апараті органів місцевого управління, в освітніх та культурних установах залучалися й представники місцевої інтелігенції, але вони жорстко контролювалися режимом. Заборонялися всі українські політичні партії. Припинило свою діяльність товариство "Просвіта". Українських політичних лідерів було заарештовано, понад 20 тис. активістів національного руху встигли утекти до окупованої німцями Польщі.Націоналізація великих підприємств зачіпала й дрібні підприємства, ремісничі майстерні, кустарів. У 1940 р. за зразком Східної України розпочалася форсована колективізація, яка остаточно відвернула селян від нового режиму. Широка антирелігійна пропаганда супроводжувалася конфіскацією церковних земель, забороною викладання релігії в школі, встановленням високих податків за використання церков. Навесні 1940 р. репресії набули небувалого масштабу. Широко застосовувалась депортація — примусове виселення до Сибіру й Казахстану польських, українських та єврейських підприємців, землевласників, службовців колишнього держапарату, колишніх офіцерів, діячів науки, культури й мистецтва, священиків, навіть ко-лишніх членів Компартії Західної України. За 1939-1941 pp. було репресовано близько 10 % населення Західної України.

    65. Висвітліть боротьбу радянських партизанів та ОУН УПА проти німецьких окупантів в роки радянсько-німецької війни (1941-1944)

    Не здійснилися та й не могли здійснитись сподівання ОУН на допомогу гітлерівської Німеччини у відновленні української державності. Нацизм нікому не дав свободи, в тому числі і німцям, не міг він принести волю й Україні. Спроба українських патріотів з числа членів ОУН проголосити ЗО червня 1941 р. у Львові українську державу через кілька днів була рішуче придушена окупантами. Нововстановлений уряд на чолі з Я.Стецьком було розігнано, його членів заарештовано. На невдачу була приречена і спроба ОУН здобути вплив в окупаційній адміністрації на місцях. Восени 1941 р. у різні регіони України було направлено так звані похідні групи ОУН під проводом С.Бендери (ОУН-Б), які мали згуртовувати свідомих українців, сформувати з них органи управління, контролювати їх. У жовтні 1941 р. члени ОУН, які діяли під керівництвом А.Мельника (ОУН-М), виступили з ініціативою утворення у Києві Української Національної Ради як зародка майбутнього уряду України. Всі ці дії аж ніяк не відповідали планам гітлерівців. Окупанти заарештували і стратили як багатьох членів похідних груп ОУН-Б, так і прибічників ОУН-М. які плекали державницькі ідеї. ОУН-Б і створила УПА. У вересні 1941 р., після арешту німцями Бан-дери і розстрілу 40 провідних членів ОУН-М, серед них й поетеси Олени Теліги, ОУН поміняла тактику й почала організовувати окремі операції проти німців. Перші партизанські загони, що згодом увійшли до УПА, виникли на Поліссі й Волині та не були пов'язані з ОУН. На початку війни Т.Бульба-Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР (Варшава), сформував із своїх бійців регулярну військову частину під назвою «Поліська Січ», пізніше перейменовану в Українську повстанську армію. Метою утворення проголошувалося очищення району від залишків Червоної армії. Коли наприкінці 1941 р. німці спробували її розпустити, Бульба-Боровець почав проти них партизанську війну. Наприкінці 1942 р. ОУН-Б вирішила сформувати великі партизанські сили й підпорядкувала собі окремі підрозділи Боровця та ОУН-М, яким дала назву УПА. Очолив її Роман Шухевич. УПА контролювала значну територію Волині, Полісся, а згодом Галичини. Тільки восени 1944 р. УПА провела 800 рейдів. Після того, як Західною Україною пройшли головні сили Червоної армії, УПА організувала низку акцій, щоб завадити мобілізації та депортаціям українського населення УПА користувалася широкою підтримкою західноукраїнського населення і за складом була переважно селянською. Як партизанська, УПА здебільшого уникала відкритих боїв із регулярними частинам Червоної армії. Однак сутички між ними траплялися часто. Були й акції проти німців, здебільшого локального характеру: визволення жителів, яких намагалися вивезти до Німеччини, зіткнення з окремими частинами німців, рейди по їхніх тилах тощо. Що ж до боїв із польською Армією Крайовою (АК), то це були, власне, етнічні чистки. АК вирізала більшість місцевого населення українських районів Холмщини, а оунівці відповідно вчинили з польським населенням Волині.
    1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


    написать администратору сайта