Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності

Название	Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності
Дата	18.08.2022
Размер	3.48 Mb.
Формат файла
Имя файла	116_xgi.docx
Тип	Документы #648285
страница	1 из 59

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 59

ПЕРЕДМОВА

Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоров’я громадян у процесі виконання трудової діяльності. Отже, створення безпечних умов праці слід вважати провідною передумовою адекватного існування та плідної діяльності як окремих працівників, так і сучасних підприємств, установ та закладів загалом. Більше того, охорона здоров’я працівників, забезпечення умов для їх продуктивної та безпечної професійної діяльності є своєрідним обличчям держави, запорукою її високого авторитету у світі.

На жаль, стан сучасного виробництва, рівень забезпечення надійної охорони та безпеки праці у нашій державі не можна назвати таким, що в повній мірі задовольняє усі існуючі потреби, зумовлює високий рівень працездатності, сприяє формуванню таких умов здійснення трудової діяльності, які можна було б визнати нешкідливими та безпечними. Саме тому нині ми свідомо, з сумом та болем у серці сприймаємо наслідки численних аварій та надзвичайних подій, які відбуваються у шахтарській та гірничорудній промисловості, аграрно-промисловому комплексі, інших галузях виробництва тощо.

Професійна діяльність у медичній та фармацевтичній галузях також пов’язана з впливом цілого комплексу несприятливих за своїм змістом негативних чинників різноманітного походження. Недарма сьогодні вважають, що серед усіх професій, котрі слід віднести до форм інтелектуальної праці, робота медичного працівника є найбільш небезпечною, такою, яка потребує розроблення, наукового обґрунтування та запровадження адекватних, доцільних та ефективних заходів щодо надійної охорони праці.

Саме тому з метою забезпечення суттєвого підвищення рівня знань з проблем охорони праці серед майбутніх фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів, практичної реалізації основ пріоритетності охорони життя та здоров’я працівників у відношенні до результатів виробничої діяльності Міністерством освіти і науки України відповідно до наказу №420 від 02.12.1998 року “Про вдосконалення навчання з охорони праці й безпеки життєдіяльності у вищих закладах освіти України” запроваджено вивчення студентами усіх освітніх установ навчальної дисципліни “Охорона праці в галузі” та затверджено навчальну програму нормативної дисципліни “Охорона праці в галузі” для закладів вищої освіти.

Отже, охорона праці у медицині та фармації є обов’язковою нормативною дисципліною для всіх закладів вищої та середньої медичної (фармацевтичної) освіти, що визначає і обґрунтовує систему правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності лікарів різних спеціальностей та профілів.

Головною метою навчальної дисципліни слід вважати вивчення основ законодавства України з охорони праці і, на цій підставі, засвоєння комплексу адміністративних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних та медичних заходів, спрямованих на профілактику виробничого травматизму, виникнення професійних отруєнь і захворювань та інших несприятливих зрушень у стані здоров’я в результаті впливу шкідливих чинників виробничого середовища у галузі охорони здоров’я.

Відповідно основними задачами навчальних предметів “Охорона праці в медицині” та “Охорона праці в фармації"” є набуття необхідних знань та навичок з питань конкретної профілактики конкретних наслідків негативного впливу конкретних шкідливих виробничих чинників у роботі представників основних медичних та фармацевтичних спеціальностей, розслідування випадків порушень правил техніки безпеки та охорони праці, розробки пропозицій та рекомендацій запобіжного змісту тощо.

У зв’язку з цим, у вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладах на основі означеної програми розроблено навчальні програми дисципліни з урахуванням особливостей напрямків підготовки майбутніх лікарів з питань охорони праці в галузі охорони здоров’я. Зокрема, у навчальному плані для студентів медичних факультетів навчальна дисципліна є складовим компонентом предмету “Загальна гігієна та екологія людини” і пропонується до вивчення на старших курсах. В ході оволодіння теоретичними знаннями та практичними навичками з фармацевтичного фаху, студенти вивчають окрему навчальну дисципліну “Охорона праці в фармації*”. Однак необхідно констатувати, що, на сьогоднішній день, не підготовлено та не видано масовим накладом жодного підручника або навчального посібника з питань охорони праці у медичній та фармацевтичній галузях, немає систематизованих інформаційно-довідкових видань із цієї тематики для організаторів охорони здоров’я лікарів та фахівців з охорони праці.

Саме тому автори навчального посібника, що запропонований Вашій увазі, здійснили першу спробу суттєво допомогти студентам вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів у засвоєнні комплексного підходу до аналізу, вивчення та усвідомлення провідних основ охорони праці медичних і фармацевтичних працівників, поповнити рівень знань із питань створення належних безпечних умов для працівників галузі для решти зацікавлених осіб, насамперед, фахівців профілактичної медицини, організаторів охорони здоров’я та спеціалістів закладів і установ охорони праці, змістом діяльності яких є збереження та зміцнення найдорожчого в світі - здоров’я та життя людини.

Ураховуючи той факт, що охорона праці являє собою цілісну, комплексну за своїм змістом, систему заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці, у навчальному посібнику зроблено наголос на проблемах гігієнічного нормування, приведено велику кількість посилань на численні відповідні законодавчі акти, стандарти, нормативи, накази, правила, інструкції тощо, значна увага приділена обґрунтуванню застосування технологічних, санітарно-технічних, організаційних, архітектурно-планувальних та лікувально-профілактичних заходів, відповідних будівельних норм і правил стосовно забудови та експлуатації споруд медичних і фармацевтичних установ тощо.

Проте знання виключно законодавчих актів і нормативів, а також цілого ряду заходів запобіжного та профілактичного змісту, хоч і є основою для створення безпечних умов праці, не може в повній мірі забезпечити оптимальні умови для виконання професійної діяльності представників основних медичних та фармацевтичних спеціальностей. Тому у виданні ґрунтовно розглядаються їх фізіолого-гігієнічні характеристики, визначаються конкретні рекомендації щодо створення безпечних умов виробничого середовища.

Загалом відповідно до навчальної програми навчальний посібник, який представлено Вашій увазі, визначає як пріоритетні та розглядає чотири головні проблеми:

правові та організаційні питання охорони праці як в цілому, так і у медичній та фармацевтичній галузях зокрема;

основи фізіології, гігієни праці і виробничої санітарії в медицині та фармації;

обґрунтування комплексу заходів і засобів профілактики впливу негативних виробничих чинників та безпеки праці;
визначення заходів з пожежної безпеки у медичній та фармацевтичних галузях.

Автори навчального посібника висловлюють щиру надію на те, що його видання

надасть можливість суттєво підвищити ефективність навчального процесу з предметів “Охорона праці в медицині” та “Охорона праці в фармації”, і будуть вдячні за доброзичливі критичні зауваження та пропозиції.

За сприяння у зібранні матеріалів до навчального посібника його автори висловлюють сердечну подяку керівникові служби охорони праці Н. О. Ялуніній та колективу бібліотеки Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова в особі її директора JI. І. Шпукал, керівництву та співробітникам територіального управління Державного комітету з нагляду за охороною праці у Вінницькій області, а також завідувачу кафедри менеджменту, охорони праці і безпеки життєдіяльності населення Вінницького національного технічного університету професору В. Р. Сердюку.

Розділ 1. ПРАВОВІ TA ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ В МЕДИЦИНІ TA ФАРМАЦІЇ

Вирішальну роль у формуванні і розвитку людини відіграє праця, що у всіх її багатогранних проявах відбувається в межах виробничих підприємств, організацій, установ та закладів різних форм власності, які включають певні території, будівлі, споруди, шляхи сполучення, устаткування, транспортні засоби, енергетичні джерела, предмети праці тощо.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, понад 100 тисяч хімічних речовин, майже 50 фізичних, 200 біологічних та близько 20 несприятливих ергономічних чинників можуть стати шкідливими і небезпечними виробничими факторами, що негативно впливають на стан здоров’я людини.

Розвиток науки і техніки привніс у працю людини свої особливості: вона стала більш продуктивною, але натомість значно зросла ціна помилок, все тяжчими стали наслідки аварій та нещасних випадків.

Міжнародна організація праці у Всесвітній день охорони праці, який щорічно відзначається 28 квітня, представляє доповідь про стан безпеки праці у країнах світу в цифрах і фактах. В одній з останніх зазначено, що безпечні умови праці є, насамперед, економічно вигідними. Тому її фахівці переконані, що впровадження найсуворіших норм охорони праці буде значною мірою відповідати інтересам кожного працівника, кожного роботодавця, кожної країни загалом.

Згідно з останніми оцінками, щороку внаслідок дії виробничих факторів помирає до 2 млн. осіб. Причому чотирма головними “вбивцями” вважаються: професій- но-зумовлені онкологічні (32 %) та серцево-судинні (23 %) захворювання, нещасні випадки на виробництві (19 %) та інфекційні хвороби, виникнення яких пов’язано з умовами трудової діяльності (17 %).

За даними Міжнародного бюро праці, кожного року нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання обходяться для світової економіки у більше ніж 1,25 трлн, доларів США, внаслідок їх виникнення втрачається до 4 % світового валового продукту. Щороку в світі трапляється близько 270 млн. нещасних випадків на виробництві, реєструється понад 160 млн. професійних захворювань тощо. Більше половини нещасних випадків припадає на сільське господарство. Крім того, велику стурбованість станом виробничого травматизму викликають, насамперед, вугільна галузь, будівництво та рибальство.

Все це стосується і України, яка в результаті аварій, травм та професійних захворювань щороку втрачає близько 1 млрд. грн. І, що найбільш прикро, при цьому на виробництві травмується понад 25 тисяч осіб, у тому числі смертельно - 900-1200 чоловік.

Відповідно до даних світової статистики 80 % нещасних випадків пов’язані з людським фактором. Саме за таких обставин стає невідкладною організація навчання населення основам охорони та безпеки праці, усвідомлення кожним працівником

необхідності забезпечення здорових і безпечних умов праці, формування ціннісних орієнтирів на пріоритетність життя і здоров’я людей у порівнянні із значущістю результатів виробничої діяльності.

Основи охорони праці в медицині та фармації як складова системи охорони праці у державі

В загальній структурі смертності населення смертність від нещасних випадків на виробництві, травм, гострих та хронічних професійних захворювань займає одне з чільних місць, складаючи: в 1993 році - 131,2; в 1995 році - 160,7; в 1997 році - 143,7; в 1999 році - 142,7; в 2000 році - 159,4; в 2002 році - 165,0 на 100 тис. населення.

У 2004 році, за даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, постраждало 30 172 працівників із них: 994 - загинуло; 6 589 - набули професійних захворювань. При цьому серед загиблих: 265 осіб загинули в агропромисловій галузі; 200 - у вугільній промисловості; 126 - на підприємствах соціально-культурної сфери.

Разом з тим міжгалузевою комплексною програмою “Здоров’я нації” передбачено досягнути послідовного скорочення смертності від нещасних випадків, травм та отруєнь: до 2010 року - на 30 %, до 2020 року - на 40 %, до 2030 року - на 45 %. Причому в комплексі загальнодержавних заходів, спрямованих на профілактику виникнення виробничих негараздів, які призводять до порушень стану здоров’я працівників, про- відна_роль відводиться охороні праці.

Отже, охорона праці являє собою систему правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що спрямовані на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Значення охорони праці полягає в тому, що саме вона є головною умовою збереження здоров’я та захисту людини від впливу шкідливих чинників виробничого середовища.

Охорона праці як невід’ємна складова створення безпеки життєдіяльності людини в умовах виробництва поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм їх власності та видів діяльності, на усіх громадян, які працюють, тощо. Тому за порушення організації охорони праці в однаковій мірі несуть відповідальність перед законом як роботодавець (власник), так і працівник (виконавець).

Охорона праці є обов’язковим компонентом діяльності структур Міністерства охорони здоров’я (лікувально-профілактичні і навчальні заклади, оздоровчі комплекси, лікувально-діагностичні центри, стоматологічні кабінети приватної або інших форм власності, аптечна мережа, підприємства фармацевтичної галузі тощо).

Значення охорони праці важко переоцінити, насамперед тому, що там, де створені належні умови праці, продуктивність праці людини є значно вищою і, головне, забезпечені необхідні умови для збереження її здоров’я. Водночас у разі порушення правил охорони праці не тільки стають низькими виробничі показники, але й суттєво збільшується питома вага виникнення травм, професійних захворювань, каліцтва і навіть трапляються смертельні випадки. Це велика біда як для працівника, так і його сім’ї. Недаремно кажуть, що закони з охорони праці “написані кров’ю”. Адже відомо,

що внаслідок виробничого травматизму та професійних захворювань можуть збанкрутувати підприємства, керівництву яких доводиться нести не тільки моральні, але й численні фінансові витрати, пов’язані з лікуванням, реабілітацією та оздоровленням потерпілих, утриманням сімей, які втратили годувальника, тощо.

Основні законодавчі акти з питань охорони праці. Закон України ⁱⁱYlpo охорону праці” та його зміст

Серед основного переліку законодавчих актів з питань охорони праці головним, незаперечно, є Закон України ^ыПро охорону праці”, прийнятий Верховною Радою України 14.10.1992 року. Цей факт ще раз підкреслює як важливість визначеної проблеми, так і пріоритети соціально-економічної політики держави, яка серед перших своїх законів у перші роки незалежності прийняла саме цей важливий документ. Можливо, комусь може здаватися, що затвердження у 1992 році такого закону було дещо передчасним, адже виробничі відносини в той час ще не зросли до реалізації його вимог, але це не так. Україна в ті роки перебувала у глибокій економічній кризі, і внаслідок цього повсюдно погіршувалася виробнича і технологічна дисципліна, у багато разів збільшувалась імовірність виникнення аварій. Виправити таку ситуацію можна було лише за рахунок прийняття та невідкладної реалізації сучасних і, головне, дійових законів.

Основним документом, який довів правильність вибору такої стратегії у галузі охорони праці, стала динаміка рівня виробничого травматизму. Якщо у 1992 році в Україні загальна кількість нещасних випадків, пов’язана із виробництвом, становила 124971, то у 2001 році вона знизилась до 30841, кількість загиблих відповідно скоротилась з 2691 до 1378 осіб.

Цей Закон є одним з найбільш суттєвих законодавчих актів України хоча б тому, що на його основі за 10 років розроблено, переглянуто та введено в дію 230 державних міжгалузевих і галузевих нормативно-правових актів з охорони праці, видано чотиритомник “Законодавство України про охорону праці” тощо.

Однак з часом стало зрозумілим, що внаслідок динамічних перетворень, які відбулись в економічній та соціальній сферах країни, необхідно внести певні зміни до Закону, передусім з метою його удосконалення та адаптування до сучасних реалій.

Крім того, слід було урахувати, що відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, безпека праці визнана пріоритетним напрямком входження будь-якої країни до спільного економічного простору. Отже, як цей Закон, так і численні підзаконні акти мають у повній мірі відповідати вимогам європейських директив.

Тому Верховна Рада України 21.11.2002 року затвердила Закон ⁱⁱIlpo внесення змін до Закону України ⁱⁱYlpo охорону праці ”.

У новій редакції Закону України “Про охорону праці” повно та адекватно визначено:

механізм реалізації конституційних прав громадян на належні безпечні та здорові умови праці;
потребу у посиленні профілактичної роботи щодо збереження життя і здоров’я людей в ході здійснення трудової діяльності;
єдиний порядок організації охорони праці в Україні тощо.

Сьогодні наша держава не є єдиним роботодавцем, як це було раніше, в економіці постійно зростає питома вага приватного сектора. Відповідно дія Закону у новій редакції поширюється на всіх, хто використовує найману працю, причому як на юридичних, так і на фізичних осіб.

Проте, незважаючи на те, що з 1992 року діє Закон України “Про охорону праці”, а в 2002 року Верховна Рада України його прийняла у новій редакції, ще залишається далеко не завершеною діяльність щодо всебічного забезпечення нормативно- правової бази охорони праці. Як показав аналіз, проведений провідними науковими установами країни, ступінь забезпечення нормативно-правовими галузевими актами в медицині, освіті та культурі становить не більше 30 % від необхідних потреб. Станом на 01.01.2003 року в Україні є 2061 нормативно-правовий акт про охорону праці у медичній та мікробіологічній галузях, які не враховують санітарні норми і правила і, отже, вимагають негайного перегляду. Практично відсутні нормативно-правові документи, які відповідають вимогам Державного реєстру міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці у фармацевтичній галузі, і особливо такі, що стосуються організації діяльності аптечних закладів.

Однак зрозуміти зміст існуючих Державних реєстрів міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці та тих документів, що мають-бути розроблені, можна лише за умови глибокого вивчення Закону України “Про охорону праці”.

Отже, розглянемо у стислій формі основні розділи Закону України “Про охорону праці ” у його новій редакції.

Так, у розділі І “Загальні положення ”, крім обґрунтування основних завдань, що стоять перед організацією охорони праці, чітко визначені такі поняття, як роботодавець і працівник (стаття 1). Роботодавець - це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізична особа, яка використовує найману працю. Водночас працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих (стаття 2).

Значно доповнено статтю 3, де викладено, що законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, а також прийнятих відповідно до них нормативних актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці - застосовуються норми міжнародного договору. f У статті 4 визначені основні принципи державної політики в галузі охорони праці, а саме принципи щодо:

пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих і регіональних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;
використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів з охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що вирішують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Розглядаючи основні положення розділу II “Гарантія прав на охорону праці”, необхідно зазначити, що умови трудового договору не можуть містити положень, які суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці (стаття 5).

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного відбору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно з законом підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності.

Права працівників на охорону праці під час роботи (стаття 6) передбачають, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів,

устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя, для людей, які його оточують, для виробничого середовища тощо. У такому випадку він зобов’язаний негайно повідомити про це безпосередньо керівника або роботодавця. Факт наявності подібної ситуації, за необхідності, підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю працівника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо профспілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не дотримується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров’я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за його згодою на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і, у разі потреби, встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

В статті 7 визначені права працівників на пільги і компенсації за роботу у важких та шкідливих умовах праці. Зокрема, визначено, що працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-про- філактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газо- ваною солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз’їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановити, згідно з колективним договором (угодою, трудовим договором), працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником договору роботодавець повинен не пізніше як за 2 місяці письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, мийні та знешкоджувальні засоби тощо

(стаття 8). Працівники, які залучаються до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварій або стихійного лиха, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов’язаний за свій рахунок забезпечити придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно- правових актів з охорони праці та колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець повинен замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов’язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці вимагають їх застосування.

Відповідні виплати спрямовані на відшкодування шкоди у разі погіршання здоров 'я працівників або у разі їх смерті має здійснювати Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (стаття 9).

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати додаткові виплати потерпілим та членам їх сімей відповідно до колективного або трудового договору.

Статтями 10, 11 та 12 Закону передбачені вимоги щодо охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів, які передбачають:

заборону застосування праці жінок на важких роботах, роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці та підземних роботах, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я;
недопуск неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці;
створення належних умов праці для інвалідів з урахуванням рекомендацій ме- дико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації;
запровадження додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям організму інвалідів, причому їх залучення до надурочних робіт і робіт у нічний час не допускається.

Розглядаючи питання щодо управління охороною праці та основних обов'язків роботодавця (стаття 13) слід зазначити, що роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити дотримання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки,

права та ступінь відповідальності за виконання покладених на них функцій, контролює їх дотримання тощо;

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;
забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;
впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;
забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;
здійснює роботу щодо усунення причин, які призводять до нещасних випадків і професійних захворювань та забезпечує запровадження профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацію робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці у порядку і терміни, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;
розробляє та затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях згідно з вимогами нормативно-правових актів з охорони праці, безоплатно забезпечує працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;
здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту тощо;
організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;
вживає термінових заходів для допомоги потерпілим та у разі необхідності залучає професійні аварійно-рятувальні формування для ліквідації аварій або нещасних випадків, що виникли на підприємстві.

Працівник у ході виконання трудових та професійних обов’язків зобов’язаний (стаття 14):

дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт та під час перебування на території підприємства;
знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;
проходити в установленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Наступна стаття Закону (стаття 15) визначає той факт, що на підприємстві із кількістю працівників понад 50 осіб роботодавець має створити службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працівників до 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку На підприємстві з кількістю працівників менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Причому, припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства або припинення використання найманої праці фізичною особою.

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці (стаття 16).

Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціаліста з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці та роботах, де є потреба у професійному відборі, проведення щорічних обов’язкових медичномих оглядів осіб віком до 21 року тощо (стаття 17).

За результатами періодичних медичних оглядів у разі виникнення такої потреби роботодавець повинен забезпечити реалізацію певних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться регіональними закладами охорони здоров’я, працівники яких несуть відповідальність згідно з законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок проведення позачергових медичних оглядів працівників:

за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршання стану його здоров’я пов’язане з умовами праці;
за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов’язки.

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі здійснення трудової діяльності повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж та навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки у разі виникнення аварії (стаття 18).

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному відборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Посадові особи, діяльність яких пов’язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу та періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначається типовим положенням, що затверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

He допускаються до роботи працівники, в тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

У разі виявлення у працівників, в тому числі у посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний термін пройти повторне навчання і перевірку знань.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об’єктів економіки забезпечуються уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами, погодженими із спеціально уповноваженими центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Статтею 19 передбачено, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем, а витрати на загальнодержавні, галузеві та регіональні програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища реалізуються за рахунок державних та місцевих бюджетів. Так, для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 % від суми реалізованої продукції. Разом з тим на підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевому бюджетах і становлять не менше 0,2 % від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної або фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20 висвітлює питання щодо регулювання питань охорони праці у колективному договорі (угоді), в якому сторони зобов’язані забезпечити соціальні гарантії у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством.

Питання обов’язкового включення вимог охорони праці до проекту будівництва або реконструкції споруд визначені у статті 21, в якій зокрема передбачено, що:

експертиза проектів, реєстрація, огляди та випробовування виробничих об’єктів, інженерних інфраструктур об’єктів соціально-культурного призначення, приймання їх в експлуатацію проводяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;
роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов’язана з експлуатацією об’єктів, машин, механізмів або устаткування підвищеної небезпеки;
у разі, коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган виконавчої влади або орган самоврядування за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці вживає заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства у встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів щодо їх усунення.

Розслідування та облік нещасних випадків професійних захворювань і аварій передбачає, що роботодавці (стаття 22) мають організувати розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням із всеукраїнськими об’єднаннями профспілок та повинні за підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії скласти акт згідно зі встановленою формою.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок або незгоди потерпілого з його змістом питання вирішується посадовою особою органу Державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу Державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Про обов’язковість звітності про стан охорони праці йдеться у статті 23. Роботодавець зобов’язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань, а також про заходи, яких вжито для їх усунення і забезпечення на підприємстві безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Працівникам або їх представникам забезпечується доступ до інформації та документів, що містять результати атестації робочих місць, заплановані роботодавцем профілактичні заходи, дані розслідування, обліку та аналізу нещасних випадків і професійних захворювань і звіти з цих питань, а також до повідомлень, положень і приписів органів Державного нагляду за охороною праці.

З метою об’єднання зусиль для поліпшення умов праці статтею 24 передбачено створення добровільних об 'єднань громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці.

У розділі IV “Стимулювання охорони праці", зокрема, у статтях 25 та 26, визначена ціла низка питань щодо економічного стимулювання охорони праці та перераховані вимоги відносно відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, завданих внаслідок порушення вимог з охорони праці. Зокрема, підкреслюється, що:

до працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці, що визначені колективним договором (угодою);
під час розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприємства Фондом соціального страхування від нещасних випадків, за умови досягнення належного стану охорони праці і зниження рівня або відсутності травматизму і професійної захворюваності внаслідок здійснення роботодавцем відповідних профілактичних заходів, може бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру страхового внеску за високий рівень травматизму і професійної захворюваності, неналежний стан охорони праці тощо;
роботодавець зобов’язаний відшкодовувати збитки, завдані порушенням вимог з охорони праці іншим юридичним та фізичним особам, а також державі на загальних підставах, передбачених законом;
роботодавець відшкодовує витрати на проведення робіт з рятування потерпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на розслідування і проведення експертизи причин аварії, нещасного випадку або професійного захворювання, на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці осіб, які проходять обстеження щодо наявності професійного захворювання, а також інші витрати, передбачені законодавством.

Розділ V “Нормативно-правові акти з охорони праці” цілком присвячений проблемам ґрунтовного тлумачення порядку опрацювання, прийняття та використання нормативно-правових актів. Зокрема, визначено, що нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання (стаття 27).

У наступних статтях (статті 28, 29 та ЗО) викладено порядок опрацювання, прийняття і скасування, а також тимчасового припинення чинності дії нормативно- правових актів з охорони праці.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування існуючих нормативно- правових актів з охорони праці проводяться уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і за погодженням з органами Державного нагляду за охороною праці.

Санітарні правила та норми затверджуються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на 10 років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати у свою структуру вимоги щодо охорони праці і мають погоджуватися з органами Державного нагляду за охороною праці.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці роботодавець зобов’язаний повідомити про це відповідний орган Державного нагляду за охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного терміну для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві або робочому місці до нормативних вимог.

У розділі VI “Державне управління охороною праці” передбачено, що до числа головних органів управління охороною праці слід відносити (стаття 31):

Кабінет Міністрів України;
уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;
міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
місцеві державні адміністрації;
органи місцевого самоврядування.

Статтями 32, 33, 34 та 35 визначено рівень компетенції Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також повноваження органів місцевого самоврядування у галузі охорони праці.

Розділ VII “Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці" визначає структуру і особливості діючих органів, до сфери яких входить здійснення нагляду за створенням безпечних та нешкідливих умов праці.

Так, Державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють (стаття 38):

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;
спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;
спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;
спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб’єктів підприємництва, об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється законами України “Про охорону праці”, “Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку”, “Про пожежну безпеку”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, іншими нормативно-правовими актами та положеннями, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

У статтях 39 та 40 викладено права та встановлено відповідальність посадових осіб з нагляду за охороною праці. Так, посадові особи уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право:

безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об’єкти), і виробництва, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати у присутності роботодавця або його представника перевірку дотримання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;
одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові або усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;
видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим посадовим особам юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використо
вують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування обов’язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки;
забороняти, зупиняти, припиняти або обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працівників;
притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;
надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно з вимогами законодавства.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі виборних органів і представників (статті 41 та 42).

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах, які відповідно до законодавства використовують найману працю, на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників.

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються або експлуатуються, для встановлення їх відповідності нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві, вносити на розгляд роботодавців, державних органів управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

У розділі VIII ‘‘Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці” визначено цілий ряд адміністративних та інших заходів, що застосовуються до юридичних або фізичних осіб, винних у порушенні нормативно-правових актів про охорону та безпеку праці.

Так, за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні або фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються до штрафних санкцій у порядку, встановленому законом (стаття 43).

Несплата штрафу юридичними або фізичними особами, які згідно з законодавством використовують найману працю, тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його до каси підприємства за місцем роботи.

Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний термін у судовому порядку.

Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, зараховуються до державного бюджету України.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів Державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об’єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної або кримінальної відповідальності згідно із законом (стаття 44).

Таким є вельми стисле коротке викладення основних положень Закону України “Про охорону праці”, окремі статті якого одержать більш глибоке тлумачення у наступних розділах.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 59