Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності

• Название: Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності
• Дата: 18.08.2022
• Размер: 3.48 Mb.
• Имя файла: 116_xgi.docx
• Тип: Документы; #648285
• страница: 2 из 59

Система управління охороною праці та її основні принципи

Державне управління охороною праці в Україні відповідно до основних положень статей 31-35 Закону України “Про охорону праці” здійснюють (рис 1):

^ • Кабінет Міністрів України;

• 
  уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною
  

TU-IQtii- КОли'Мсе'.Г ул/ЭЯ/Мег J PV- SM МГЛ

пращ, ^Г

• 
  міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
  

^ • місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Проте основним реалізатором політики з охорони праці є спеціально уповнова­жений державний орган - Державний комітет України з нагляду за охороною праці, створений у 1958 році. За роки існування він зазнавав багатьох змін та реорганіза­цій стосовно як назви, так і сфери компетенції від Державного комітету Ради Міні­стрів УРСР з нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості і гірничого на­гляду (1958) до сучасного Державного комітету України з нагляду за охороною праці (1993).

Разом з тим переглядаючи майже 300 річну історію становлення державного на­гляду за охороною праці не можна не відзначити той факт, що все залежало від відпо­відної державної політики та цінування життя працівника.

Зазначимо основні віхи цього процесу.




Рис. 1. Структура державного управління охороною праці в Україні




У 1719 році Петро І видав указ про створення Берг-колегії (гірнича колегія), яка виконувала функції гірничого нагляду. У 1900 році до гірничого нагляду був приєдна­ний ще й нагляд за експлуатацією парових котлів.

Водночас у 1942 році інспекції з гірничого нагляду та котлонагляду загалом були ліквідовані, а їх кращі спеціалісти направлені для безпосередньої роботи в шахти. Така байдужість до людського життя не змусила довго очікувати негативних наслід­ків. Як засвідчував очевидець: “...вагони для вугілля тепер прибували на шахти з до­мовинами для загиблих шахтарів, а їх кількість можна було порівняти із втратами під час наступальної військової операції”.

В 1944 році листом Народного комісара вугільної промисловості CPCP було зо­бов’язано поновити дії гірничотехнічних інспекцій і, у зв’язку з цим, передбачалось:

• 
  виділити, відремонтувати та закріпити за дільничними, районними та облас­ними гірничотехнічними інспекторами відокремлені посадові квартири із 2-3 кімнат з садибою, комунальними послугами та необхідними меблями;
  
• 
  встановити усім гірничотехнічним інспекторам в квартирах та в службових приміщеннях телефони;
  
• 
  прикріпити до кожного інспектора кінний виїзд з кучером;
  
• 
  виділяти цільовим призначенням гірничотехнічним інспекторам, як і началь­никам та головним інженерам шахт, з підсобного господарства для зимової заготівлі овочі, картоплю та інші продукти за твердими цінами;
  
• 
  за службове приміщення, телефонний зв’язок та транспортне забезпечення плату з гірничотехнічних інспекторів не стягувати і списувати за рахунок підпри­ємств, підпорядкованих Народному комісаріату вугілля.
  

Термін виконання основних положень, що викладені в листі, був вкрай обмежений - менше місяця. А чому, зрозуміти не важко. Причиною цього, безумовно, був високий рівень аварійності та виробничого травматизму на тлі великих втрат воєнного часу.

У 1993 році на базі Державного комітету з гірничо-технічного нагляду було ство­рено Державний комітет з нагляду за охороною праці. Проте водночас загальну чи­сельність працівників було скорочено майже на третину. Разом з тим комітетові були передані функції технічної інспекції праці професійних спілок та органів нагляду за охороною праці в усіх галузях народного господарства.

У 2002 році Указом Президента України Державний комітет з нагляду за охороною праці було визнано як самостійний центральний орган виконавчої влади.

У 2003 році статус Державного комітету з нагляду за охороною праці знов було змінено завдяки Указу Президента України № 29/2003 від 16.11.2003 року, згідно з яким затверджено “Положення про Державний комітет України з нагляду за охоро­ною праці”.

Відповідно до Положення, основними завданнями Державного комітету з нагляду за охороною праці України є:

• 
  участь у формуванні та забезпечення реалізації Державної політики у сфері охорони праці щодо промислової безпеки, страхування ризиків виробничої безпеки, а також у галузі використання та охорони надр;
  
• 
  здійснення державного нагляду за дотриманням законів та інших норматив­но-правових актів про охорону праці стосовно безпечного ведення робіт, державного гірничого нагляду, здійснення державного управління з питань, що належать до його компетенції, у галузі геологічного вивчення, використання та охорони надр;
  
• 
  комплексне управління охороною праці;
  
• 
  координація здійснення органами виконавчої влади заходів з питань гігієни праці, безпеки виробничого середовища та інших питань охорони праці.
  

Державний комітет з нагляду за охороною праці України відповідно до покладених на нього завдань здійснює такі види діяльності:

• 
  готує пропозиції щодо формування державної політики у сфері охорони праці, а також механізму її реалізації;
  
• 
  бере участь у розробленні проектів Державного бюджету України, Державної програми економічного і соціального розвитку України, Програми діяльності Кабіне­ту Міністрів України;
  
• 
  розробляє за участю міністрів інших центральних органів виконавчої влади, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професій­них захворювань, Всеукраїнських об’єднань роботодавців та профспілок загально­державну програму поліпшення стану гігієни праці та безпеки виробничого серед­овища і контролює її виконання;
  
• 
  формує державне замовлення на проведення науково-дослідних робіт з питань охорони праці, використання і охорони надр, координує та контролює їх виконання;
  
• 
  у межах своєї компетенції опрацьовує і затверджує правила, норми, стандарти та інші нормативно-правові акти з питань охорони праці;
  
• 
  здійснює в установленому порядку Державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, в тому числі з питань:
  

• 
  будівництва, реконструкції та експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки, потенційно небезпечних об’єктів і виробництв;
  
• 
  застосування у виробництві технологій, технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, а також забезпечення пра­цівників спецодягом та іншими засобами колективного і індивідуального захисту;
  
• 
  виготовлення, монтажу, ремонту, реконструкції, налагодження і безпечної експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших за­собів виробництва;
  
• 
  виготовлення, транспортування, зберігання та використання вибухових матеріалів і виробів на їх основі;
  

• 
  реєструє об’єкти підвищеної небезпеки енергетики, нафтогазового комплексу, металургійних, коксохімічних, хімічних, нафтохімічних, нафто- та газопереробних і будівельних виробництв, підйомні споруди, парові і водогрійні котли, ємності під тиском, трубопроводи пари та гарячої води;
  
• 
  веде Державний реєстр нормативно-правових актів з питань охорони праці;
  
• 
  організовує у межах своїх повноважень розслідування аварій, групових не­щасних випадків та нещасних випадків із смертельними наслідками на виробництві, веде облік аварій і нещасних випадків, пов’язаних з веденням робіт на виробництві, аналізує їх причини, розробляє пропозиції щодо запобігання таким випадкам;
  
• 
  впроваджує через свої експертно-технічні центри системи експертної оцінки стану безпеки промислових виробництв, технологій та об’єктів підвищеної небезпеки і системи управління якістю випробувань (атестація випробувальних і діагностичних лабораторій, апаратури та засобів випробувань тощо);
  
• 
  організовує відповідно до законодавства роботу з сертифікації засобів індиві­дуального захисту працівників, підготовки та атестації персоналу;
  
• 
  бере участь у прийнятті до експлуатації виробничих об’єктів соціально-куль- турного призначення;
  
• 
  видає у випадках, передбачених законодавством, дозволи на початок роботи підприємств, діяльність яких пов’язана з виконанням робіт та експлуатацією об’єктів, машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки;
  
• 
  видає дозволи на проведення навчання посадових осіб та працівників з питань охорони праці, а також професійної підготовки, перепідготовки та підвищення квалі­фікації працівників, які залучаються до виконання робіт підвищеної небезпеки;
  
• 
  здійснює у випадках, передбачених законодавством, ліцензування певних ви­дів господарської діяльності;
  
• 
  погоджує навчальні плани і програми підготовки, перепідготовки та підви­щення кваліфікації спеціалістів з охорони праці;
  
• 
  організовує проведення технічного розслідування обставин і причин аварій, випадків виробничого травматизму, розкрадання та втрати вибухових матеріалів, при­ймає за результатами зазначеного розслідування з питань, що належать до його ком­петенції, відповідні рішення;
  
• 
  організовує виконання робіт щодо науково-технічної підтримки Державного нагляду у сфері охорони праці і промислової безпеки;
  
• 
  координує роботу з професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері охорони праці;
  
• 
  розглядає в установленому порядку звернення громадян з питань, що належать до його компетенції, та здійснює у межах своїх повноважень заходи щодо вирішення питань, які порушені у таких зверненнях.
  

Посадові особи Державного комітету з нагляду за охороною праці України відпо­відно до своїх повноважень мають право:

• 
  безперешкодно відвідувати контрольні підприємства (об’єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати у присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;
  
• 
  одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові або усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних пи­тань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодав­ства та вжиті заходи щодо їх усунення;
  
• 
  видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим по­садовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства вико­ристовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконав­чої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміні­страціям та органам місцевого самоврядування обов’язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки;
  
• 
  забороняти, зупиняти, припиняти або обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших за­собів праці, виконання певних робіт, в тому числі пов’язаних з користуванням над­рами, застосуванням нових небезпечних речовин, реалізацією продукції, а також ска­совувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працівників;
  
• 
  притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у пору­шенні законодавства про охорону праці стосовно безпечного ведення робіт та охоро­ни надр;
  
• 
  надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.
  

Державний комітет з нагляду за охороною праці України здійснює свої повноважен­ня безпосередньо або через створені в установленому порядку територіальні органи.

Так, у межах областей нагляд за охороною праці проводять територіальні управ­ління Державного комітету з нагляду за охороною праці.

Державний нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці також здійснюють:

• 
  Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;
  
• 
  органи Державного пожежного нагляду та управління пожежної охорони;
  
• 
  органи Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України;
  
• 
  заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.
  

Вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону праці є прямим обов’язком Генерального прокурора України і підпорядкованих йому прокуратур.

Органи Державного нагляду за охороною праці проводять контроль за дотриман­ням відповідних законодавств, вимог, правил, нормативів та інструкцій на всіх під­приємствах (закладах, установах) незалежно від форм власності.

Роботодавець повинен безкоштовно створювати усі необхідні умови для здійснення безперешкодної діяльності представників органів Державного нагляду за охороною праці.

За порушення законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, ство­рення перешкод для діяльності посадових осіб, органів Державного нагляду за охо­роною праці і представників професійних спілок винні працівники притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної або кримінальної відповідальності відповідно до законодавства.

Крім Закону України “Про охорону праці”, для створення належних умов вироб­ничого середовища, здійснення адекватного контролю за дотриманням законодавчих актів слід використовувати такі офіційні документи, як Закони України “Про працю”, “Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення”, а також Поло­ження “Про колективні договори та угоди”, “Про адміністративні порушення” тощо.

Подальшому вдосконаленню законодавства з охорони праці, розробці науково об­ґрунтованих державних стандартів і регламентів, будівельних та санітарних норм і правил сприяє діяльність ряду науково-дослідних інститутів, кафедр та науково-до- слідних центрів вищих навчальних закладів, серед яких провідну роль відіграють Національний науково-дослідний інститут охорони праці, Інститут медицини праці, Інститут гігієни та медичної екології, Науковий центр радіаційної медицини, Інститут держави і права, Інститут економіки тощо.

Розглядаючи систему управління охороною праці в медицині, слід зазначити, що вона, маючи відповідну державну структуру, характеризується наявністю певних структурних особливостей у кожному конкретному лікувально-профілактичному за­кладі (рис. 2).

Зрозуміло, що викладена структура управління є досить умовною, адже міністер­ства, вдосконалюючи свою роботу, змінюють свої окремі відділи та підрозділи, при­чому як їх назву, так і головні напрямки роботи. Однак у всіх випадках і в самих орга­нах державного управління, і в окремих їх закладах завжди знаходить місце функціо­нування відповідних структур з охорони праці.




Рис. 2. Структура управління охороною праці у медичній галузі




Розглядаючи основні положення статті закону “Повноваження міністерств та ін­ших центральних органів Державної виконавчої влади у галузі охорони праці”, слід відмітити, що міністерства і відповідно Міністерство охорони здоров’я України:

• 
  проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;
  
• 
  розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення гігієнічних умов праці та дотримання її безпеки, гігієни праці і виробничого середовища в галузі загалом;
  
• 
  здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств (установ, закла­дів) галузі з охорони праці;
  
• 
  укладають з галузевою профспілковою організацією медичних працівників угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;
  
• 
  фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів з охорони праці;
  
• 
  організовують навчання та перевірку знань норм і правил з охорони праці ке­рівниками, працівниками та спеціалістами галузі;
  
• 
  здійснюють внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці;
  
• 
  створюють з метою координації та вдосконалення діяльності з охорони праці управління (відділи, служби) охорони праці на місцях.
  

Необхідно зазначити, що абсолютна більшість положень, які викладені вище, по­ширюються і на управління охорони здоров’я обласних державних адміністрацій та їх відповідні відділи з охорони праці (відділи з технічного нагляду та охорони праці).

Очевидно, з подальшим розвитком місцевого самоврядування більш чітке місце у структурі управління охороною праці знайдуть відділи з охорони праці при місь­ких управліннях охорони здоров’я, територіальних медичних об’єднаннях міських та сільських районів тощо.